Управіння туристчними організаціями

 

 

Вступ

1. Аналіз та дослідження стану туристичного бізнесу за кордоном та в Україні
1. Менеджмент у сфері туризму
2. Маркетинг туристичної діяльності

2.  Організація та управління туристичним бізнесом за кордоном

3. Стан туристичного бізнесу в Україні

Висновок 

Перелік літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Реформування економіки  України стосується всіх без винятку  галузей національної економічної  системи. У ринковій системі господарювання виникають і отримують розвиток принципово нові форми функціонування підприємств, змінюються економічні відносини  з державою власниками, господарськими партнерами, працівниками. Розбудова  України вимагає активного включення  у міжнародний поділ праці, світогосподарські зв'язки. Здійснення реформ відкрило нові можливості для розвитку такої галузі, як туризм. З прийняттям у вересні 1995 року Закону "Про туризм" держава взяла на себе зобов'язання створити сприятливі умови для туристичної діяльності і таким чином подолати кризову ситуацію, в якій опинився туризм нашої країни на початку 90-х років.

Сьогодні туризм є найбільш розвинутою та однією з найдинамічніших галузей світової економіки. У ній зайнято близько 10% світових трудових ресурсів, виробляється близько 10% світового валового продукту. За прогнозами експертів, протягом наступних п'яти років рівень щорічного зростання цієї галузі становитиме 5%, що дасть можливість створити два мільйони нових робочих місць.

Річні надходження від  світової туристичної галузі становлять 500 мільярдів доларів США і  очікують, що цей показник до 2010 року зросте до одного трильйону доларів. У цих умовах Україна теж повинна  використати ці можливості для свого  зростання.

Туризм - це саме та галузь економіки, яка заслуговує в Україні більшої  уваги для розвитку. Ця галузь може забезпечити значний внесок в  економіку держави у вигляді  нових робочих місць, збільшення надходжень від зовнішньоекономічної діяльності та повноваження державного бюджету через сплату податків.

Швидкий і ефективний розвиток туристичної індустрії неможливий без залучення до неї висококваліфікованих фахівців, які володіють всім необхідним інструментарієм для цього.

1. Аналіз та дослідження стану туристичного бізнесу за кордоном та в Україні

1.1. Менеджмент у сфері туризму

Структура організації і  управління туристичної фірми визначається задачами і стратегіями компанії, що встановлені керівництвом. Як і будь-яка організація туристична фірма має внутрішнє середовище і підлягає впливу факторів зовнішнього середовища. Внутрішні чинники, що вимагають уваги керівництва,— це цілі, структура, задачі, технологія і люди. Структура організації є логічним співвідношенням функціональних зон і рівнів управління, що використовується для досягнення цілей організації. Керівник повинен враховувати зовнішнє середовище в цілому, так як організація є відкритою системою, що залежить від взаємообміну ресурсами і результатами діяльності з навколишнім світом. В основі системи туризму лежать дві субсистеми: суб'єкт туризму та об'єкт туризму. Оточуючий систему туризму світ представлено економікою, екологією, технологіями, політикою та соціальною системою. Залежність туризму від зовнішнього середовища одна із самих значних його характеристик та особливостей. Між субсистемами, між зовнішніми системами та системою туризму існують визначені взаємозв'язки. У зв'язку з цим можна стверджувати, що туризм — це відкрита система, котрою можна та потрібно управляти, використовуючи методи та принципи сучасного менеджменту. Управляти туристичною системою — отже оптимально розподіляти цілі та задачі між структурними підрозділами та працівниками організації. Складовими структури управління є склад, співвідношення, розташування та взаємозв'язок окремих підсистем організації. Створення такої структури спрямовано насамперед на розподіл між окремими підрозділами організації прав та відповідальності. У структурі управління організацією виділяються: ланки (відділи); рівні (щабель) керування; зв'язки (горизонтальні та вертикальні). В основі утворення ланки управління лежить виконання відділом визначеної функції управління, а зв'язки, що встановлюються між відділами, мають горизонтальний характер. Рівні управління знаходяться у вертикальній залежності та підпорядковуються один одному за ієрархією. Основне завдання економічного управління туризмом полягає у зведенні витрат від туристичної діяльності до мінімуму. Визначення витрат тісно пов'язано з визначенням споживання в туризмі, що визначається як вартість товарів та послуг, необхідних для задоволення попиту туристів. Розмір витрат туристів у першу чергу визначається частотою поїздок, інтенсивністю їх подорожей та середньою тривалістю поїздок. За допомогою ефективного управління можна збільшити чисті економічні вигоди, тобто забезпечити перевищення економічних результатів над витратами. Для формування ефективної структури управління необхідно, з одного боку визначити параметри ефективності структури управління туризмом у цілому, з іншого — ефективність прийнятих управлінських рішень. Для визначення ефективності структури управління використовуються коефіцієнти: ланковості, територіальної концентрації, ефективності організаційної структури управління. Управлінські рішення, прийняті керівниками туристичних підприємств, можна розділити на сильно - та слабоструктуровані. При прийнятті сильноструктурованих рішень можна користуватися методами кількісного аналізу та електронного опрацювання даних. Застосування економіко-математичних методів у розв'язанні управлінських проблем як критерію вибору дозволяє використовувати цільову функцію, що, звичайно, треба максимізувати або мінімізувати. Максимізувати можна прибуток, доходи, продуктивність праці, а мінімізувати — витрати, час перерв, непродуктивні втрати тощо. Для оцінки варіантів слабоструктурованих рішень застосовують систему зважених критеріїв. Для цього проводиться порівняльний аналіз усіх запропонованих варіантів на орієнтацію на більш значимі критерії. Це можуть бути вартість, імідж фірми-посередника, умови знижок і пільг, якісні параметри, географічне положення тощо.

Управління системою туризму  повинно базуватися, у першу чергу, на стратегічному плануванні, у процесі  якого розробляється політика туристичної  фірми, що подає собою загальні цілі та норми відношень, що забезпечують життєздатність та розвиток цієї структури. В основу політики туристичної фірми  закладаються довготермінові цілі, філософія, політика, культура підприємства та його законодавчі правила. Доцільно процес планування здійснювати на вищому, середньому та нижньому рівнях управління. На вищому рівня управління оцінюються тенденції, що спостерігаються в оточенні організації, визначається ймовірне поводження конкурентів. Головна задача планування на цьому рівні полягає в розробці тактики та стратегії поводження організації у своїй ринковій ніші. На середньому рівні керування визначаються проміжні цілі на шляхи досягнення стратегічних цілей та завдань. На нижньому рівні здійснюється оперативне планування, мета якого досягнення загальних та головних цілей організації. Найважливішим соціально-економічним результатом управління персоналом необхідно розглядати планування кар'єри робітників як найзначущого структурного елемента в системі управління персоналом.

В організації управління важливе місце займає врахування особливостей процесу трудової адаптації  працівника. Це складний, двосторонній процес між особистістю та виробничо-трудовим середовищем, до якого вона входить. При трудовій адаптації розрізняють  первинну та вторинну адаптації. Для  первинної адаптації (початок трудової діяльності) характерним є емоційно-психічний  дискомфорт починаючого працівника. Вторинна адаптація здійснюється або при переході працівника на нове робоче місце зі зміною або без зміни професії, або при суттєвих змінах виробничого середовища.

Новий підхід до професійних  якостей менеджерів показує необхідність посилення їх позицій у вищих  та середніх ланках управління туризмом, адже керівництво крупних секторів туризму, туроператорів і турагентств добре розуміє існуючі проблеми управління великими туристичними потоками. Необхідно застосовувати навчальні програми, впроваджувати спеціальні короткотермінові курси та семінари, що розвивають навички керівника, розкривають його здібності та можливості. Наприклад, російська міжнародна академія туризму пропонує різні сертифікаційні семінари, такі як «Діяльність туристичних агентств та агентів», «Менеджмент туроперейтинга» та ін. РМАТ також пропонує всілякі короткострокові бізнес-семінари з видачею кваліфікаційного сертифікату Академії по програмі навчання.

1.2. Маркетинг туристичної діяльності

У туристичному бізнесі як і в будь-якому іншому виді діяльності необхідне вивчення проблем попиту та пропозицій на ринках, тобто проведення маркетингових досліджень. При виконанні послуг фірма повинна орієнтуватися на потреби туристів, що визначають за допомогою опитування потенційних клієнтів. Не менш важливим джерелом інформації є й аналіз рекламних проспектів і листівок, що доставляються російськими та зарубіжними фірмами-партнерами та конкурентами.

Слід враховувати, що за метою  поїздки туризм класифікується так:

1. Курортний туризм з  метою відпочинку і лікування.

2. Екскурсійний туризм  — знайомство з природними, історичними  і культурними пам'ятками.

3. Діловий туризм —  для проведення ділових переговорів.

4. Науковий туризм —  знайомство з досягненнями науки  і техніки, участь в конгресах,  конференціях і т. д.

За чисельністю учасників  розділяють груповий та індивідуальний туризм.

На схемі відображена  структура потреб туристів, що лежить в основі туристичної програми і  показує, що організація турів на відпочинок повинна враховувати  такі фактори як місце відпочинку, престиж або навпаки економію коштів, а також вік туристів; при організації ділових поїздок  і шоп-турів особливе значення має  місцезнаходження країни туризму, а  для турпоїздок з метою навчання до останнього додається аналіз вікової  структури туристів, (див. мал. 1).

 

Фактори сегментації

Вік

Географія

Відпочинок

Цілі

Престиж

Економія

Шопінг

Навчання

Ділові поїздки

Мал. 1. Сегментація ринку міжнародного туризму.

 

Процес створення будь-якої туристичної програми починається  з розробки загальних цілей, попередніх прогнозів, що базуються насамперед на вивченні попиту споживачів та пропозиції конкурентів. В діяльності туристичних  фірм, особливо на етапі їх виходу на ринок, велике значення має правильно  розроблена рекламна кампанія. Туристична кампанія може бути націлена на турагентів або на потенційних клієнтів. Інформація, що відноситься до першого виду розповсюджується насамперед на туристичних виставках, де представляють свій продукт всі найкрупніші компанії різних країн. Дуже важливе значення в туристичній рекламі мають спеціалізовані документи — листівки, брошури і т. д. Звичайно двозірковий і більш високого класу готель випускає свої власні брошури, наявність яких необхідна насамперед в курортних зонах, центрах спортивних заходів, архітектурних і культурних центрах. Всі вищезгадані засоби представляються турагентам туроператорами, які використовують також проспекти курортних зон і відеореклами, де відображаються насамперед своєрідність даної місцевості, культурні традиції та історичні пам'ятки. В цьому випадку основною метою, що обрана туроператором, є створення іміджу того чи іншого регіону.

Рекламою різноманітних  туристичних зон і турпрограм займаються насамперед туроператори: користуючись інформованістю потенційного споживача, публікують невеличкі оголошення в друкованих чорно-білих виданнях, що стосуються запропонованих послуг і рівня тарифів. При цьому для майбутніх клієнтів основним аргументом виступають низькі ціни.

Один із основних етапів — просування товару. На міжнародному рівні необхідна не тільки реклама, а й участь в міжнародних ярмарках і виставках, що дають можливість привернути увагу не до одного конкретного  продукту, а до фірми в цілому. Розрізняють наступні види виставок:

— туристичні виставки загального призначення для професіоналів  і публіки;

— спеціалізовані виставки, що організуються за визначеними критеріями, наприклад, зимові види спорту;

— багатоцільові ярмаркові  експозиції.

Основними туристичними центрами, де організуються відомі в усьому світі ярмарки і виставки, є Брюссель, Мілан, Люксембург, Париж, Лондон.

Окрім сегментації ринку  і вибору маркетингової стратегії  необхідно враховувати, що туристичні послуги мають свій життєвий цикл, що складається з декількох фаз:

1. Розробка — період дослідження ринку, аналізу інформації, розрахунку вартості послуг, пошуку партнерів, налагодження зв'язків.

2. «Запуск» — період розповсюдження рекламних оголошень, завоювання потенційних клієнтів, для якого характерні непостійний об'єм збуту і коливання ціни.

3. «Зрілість» — період, коли турпродукт стає відомим, з'являються постійні клієнти, число бажаючих скористатися послугами зростає, збільшується об'єм продажу.

4. Спадання — період, коли попит на даний вид послуг спадає, якщо з'являються нові удосконалені тури.

Необхідно пильно аналізувати  і продукти, що є маловідомими, новими для певного ринку, і добре  відомі, для збуту яких потрібна зміна іміджу. Крім того, для туризму  характерні фази, що залежать від пори року. Вони основані на перевагах клієнтів, які можуть вибрати для відпочинку найбільш принадний для їхніх  інтересів сезон.

2. Організація та управління туристичним бізнесом за кордоном

 

Виконання міжнародних туристичних  операцій передбачає певні відносини  між туристами-споживачами туристичних  послуг та туристичними фірмами —  їх виробниками і реалізаторами, а також відносини останніх з  різноманітними організаціями, що забезпечують виконання цього виду послуг.

До суб'єктів туристичної  діяльності в зарубіжних країнах  належать:

1. Туристичні агентства  — це роздрібні фірми, що  виконують роль посередників  між туроператорськими фірмами і обслуговуючими підприємствами з одного боку й клієнтами-туристами з іншого. Турагентства або організують тури, що пропонуються туроператорськими фірмами, або займаються наданням окремих видів послуг індивідуальним туристам або групам осіб, встановлюючи безпосередні зв'язки з транспортними організаціями, готельними корпораціями, екскурсійними бюро. Продаж турів здійснюється за цінами, встановленими туроператорами за їх проспектами. За реалізацію інклюзів-турів турагентства отримують обумовлену комісійну винагороду від туроператорів. Реалізація окремих видів послуг здійснюється за цінами, встановленими їх виробниками, а за надання розрізнених послуг можуть встановлювати визначені націнки до роздрібних цін виробника.

2. Туроператорські фірми — це насамперед оптові фірми, що виступають посередниками між підприємствами туристичної індустрії і турагентствами. Вони реалізують тури від свого імені через турагентства або безпосередньо клієнтам. В процесі організації поїздок туроператори встановлюють зв'язки з підприємствами розташування, харчування, транспорту, культурно-освітніми установами та екскурсійними бюро. Часто туроператори орендують на основі довгострокових контрактів готелі та інші засоби розташування, літаки, автобуси, забезпечуючи їх максимальну завантаженість і отримуючи значні знижки.

3. Туристичні корпорації  — крупні підприємства, які об'єднують  широке коло фірм, що представляють  різні види туристичних послуг. Вони в значній мірі монополізували  ринок і перетворилися в потужні  міжгалузеві виробничо-господарські комплекси, що включають підприємства різноманітних галузей промисловості, що обслуговують туристичний бізнес, транспортні, банківські, страхові та інші компанії і реалізують тури через широку мережу туроператорів і турагентств в різних країнах.

Попри крупні корпорації на сьогоднішній день отримали широкий  розвиток готельні комплекси, які надають  клієнтам послуги не тільки по їх розміщенню, але й широкий комплекс інших  послуг, наприклад, харчування в ресторані  при готелі, надання залів для  проведення нарад, придбання квитків  на транспорт, виклик таксі, екскурсійне  обслуговування, організація розваг, торгівля сувенірами та іншими товарами.

Найкрупніші готельні комплекси  об'єднуються через автоматизовані системи управління і розподілу готельного фонду в так звані «ланки», що дозволяє 4 швидко і точно враховувати кожну індивідуальну угоду і з мінімальними затратами часу проводити резервування місць в готелях, на транспорті, без затримки видавати всю розрахункову документацію та здійснювати платежі. Загалом у світі нараховується біля сотні таких готельних ланок загальною кількістю номерів 1,6 млн. Найбільш провідні з них — «Holiday Inn», «Sharaton», «Hilton».

Важливою особливістю  сучасного етапу міжнародного туризму  та зміни його організаційних форм є проникнення в туристичних  бізнес транспортних, торгових, банківських, промислових, страхових компаній. Транспортні  компанії

надають як окремі види послуг, так і самостійно розроблені тури на основі готельної бази. Такі фірми  організують обслуговування на основі ділових відносин з готельними та іншими підприємствами на звичайних умовах туроператора. Спочатку універсальні магазини, намагаючись поліпшити обслуговування клієнтури, здавали в оренду свої приміщення для діяльності туристичних агентств. У подальшому, по мірі збільшення попиту, вони перейшли до практики організації у своєму складі формально незалежних туристичних фірм з обмеженою відповідальністю, які потім стали їх дочірніми фірмами. З метою швидкого та міцного завоювання ринку ці компанії почали калькулювати ціни на тури з розрахунку лише на мінімальний прибуток, що було можливо завдяки величезному капіталу торговельних фірм.

Промислові фірми, що обслуговували  туристичний бізнес, на основі системи  участі почали придбавати і включати в свою структуру туристичні фірми. Помітно посилилося проникнення  банків і страхових компаній в  сферу міжнародного туризму шляхом придбання всього чи частини контрольного пакету акцій. Маючи розгалужену  мережу філіалів та великий штат страхових  агентів, банки і страхові компанії стали успішно здійснювати ці операції, отримуючи додатковий прибуток за рахунок економії на комісії, що виплачувалася турагенту. Тури, що пропонуються банками, як правило, дешевші, ніж у турагентів. Крім того, банки і страхові компанії мають власні автоматизовані системи обліку і управління, в пам'ять яких закладені всі основні дані про вкладників та застрахованих осіб. Це дозволяє їм здійснювати ціленаправлену розсилку реклами та інформації, пропонуючи клієнту такі тури, що можуть відповідати їхнім інтересам та коштам.

В умовах, коли конкуренція  в туристичному бізнесі та індустрії  відпочинку і розваг дуже висока, власники готелів беруть участь в дисконтних програмах, так як безкоштовна інформація про знижки, що надаються в каталогах  для власників карток, привертають  потенційних клієнтів. Окрім розповсюдження дисконтних карток банки реалізують дорожні чеки. Система дорожніх чеків  схожа з системою акредитивів, але на відміну від останніх, їх можна не тільки обмінювати на гроші в банку, але й розраховуватися в магазинах, які їх приймають. Дорожні чеки дозволяють убезпечити гроші від крадіжки так як платіжний документ стає дійсним тільки після порівняння підпису власника з підписом на корінці книжки. На відміну від пластикових карток для придбання чека не обов'язково мати рахунок у банку. Дорожній чек ще називають туристичним, під яким розуміється туристичний документ, грошове зобов'язання виплатити обумовлену в ньому суму валюти його власнику.

В Європі з 1968 року широку популярність отримав єврочек — чек в  євровалюті, який виписується банком без попереднього внеску клієнтом готівки  в рахунок банківського кредиту терміном до місяця. Чек оплачується в будь-якій країні — учасниці угоди «Єврочек», до яких відносяться країни ЄЄ.

Робота туристичних фірм з туристами включає в себе:

— пропозиція туристам певного  набору туристичних екскурсійних послуг;

— отримання від клієнта  грошових коштів за путівку (тур);

— перерахування грошових коштів певних організаціям за розміщення, проживання, обслуговування.

Договірні відносини туриста  і туристичної фірми складаються  як відносини покупця і продавця. При цьому слід підкреслити особливий  характер «продукту», придбаного в  туристичної фірми. Вступаючи з  нею в договірні відносини  турист розраховує отримати необхідний йому набір послуг. Фірма ж надає  йому, як правило, ще не самі послуги, а  права (гарантії) отримання в певний час в певному місці послуг, безпосередньо здійснюваних іншими фірмами, що не мають прямих договірних відносин з даним туристом, але  які знаходяться в договірних відносинах з направляючою фірмою. Турист придбає також і гарантії надання окремих видів послуг і самою направляючою фірмою. Сукупність цих прав відображається в путівці, яка є кінцевим «продуктом» діяльності туристичної фірми і відповідно предметом її реалізації.

Взаємовідносини між туроператором  і турагентом частіше будуються на основі агентського договору про надання першим іншому права на реалізацію турпродукту. Саме цьому при організації турів туристичні фірми співпрацюють зі страховими компаніями. Страховий внесок входить до складу вартості путівки.

Його розмір залежить від  тарифу. Існують 4 різновиди тарифів, які базуються на:

— умовах посольств, які  можуть визначати мінімальну величину страхової суми. Наприклад, для західної Європи це приблизно $30 США;

— термін поїздки;

— кількість чоловік у  групі (можливі знижки від 5 до 20%); при  віці туриста (понад 60 років страхова сума може бути більшою в два рази).

На сьогодні існує дві  форми страхового обслуговування туристів.

1. Компенсаційна — передбачає  оплату самим мандрівником всіх  медичних витрат і відшкодування  їх лише при поверненні на  батьківщину. Але це, як правило,  незручно, так як змушує туриста  мати при собі значний грошовий  запас про цей випадок.

1.1. Програма страхування  багажу — сума страхового ліміту  біля $2000. Вона виплачується при  пред'явленні документів, підтверджуючих, що багаж було загублено або  пошкоджено під час зберігання  або транспортування. Це найбільш  розповсюджений вид страхування,  так як тариф страхування багажу  складає біля 50 центів в день.

2. Сервісна.

2.1. Страхування медичних  витрат.

2.2. Юридичний та інформаційний  асістанс — забезпечення правової підтримки мандрівника у випадку адміністративних або громадянських порушень, а також гарантії отримання необхідної інформації про найбільш зручні маршрути.

2.3. Страхування від нещасного  випадку.

2.4. Програма страхування громадянської відповідальності за нанесення збитків майну третіх осіб, що нанесені туристом в результаті «ненавмисних дій».

Страховий поліс — це обов'язковий документ туристичної  поїздки. Більшість країн світу  не дають візи без наявності спеціального страхового полісу. До них відносяться  більшість розвинених країн: Австрія, Бельгія, Німеччина, Голландія, Іспанія, Швеція, Швейцарія, США та інші. Страховий  поліс як документ, що гарантує оплату необхідного медичного обслуговування при настанні страхового випадку, обов'язкового містить номер телефону фірми-партнера, за яким можна звернутися по допомогу, інформацію про фірму, що страхує, особу, що застрахована, умови, вартість страховки  і звільнення від зобов'язань  компанії у випадку війни, ядерного вибуху, дорожньо-транспортних аварій, хронічних захворювань та ін.

Турфірма пересилає постачальнику запит і гарантійного листа з терміном поїздки, назвою країни призначення, засобів пересування, приймаючої фірми, кількістю туристів поіменно з зазначенням номера паспорта та віку. Таким же чином оформляються і візи. Існують декілька видів віз в залежності від мети поїздки — туристичні, візи за приватним запрошенням, діловим запрошенням. Оформлення віз за приватним та діловим запрошенням здійснюється в консульстві країни. Випадки відмови у візі складають 5—7 відсотків від кількості осіб, що звернулися, при цьому відмова може бути переглянута. Консульський збір за цей вид послуг складає 10—60$ США. Оформлення туристичних віз здійснюється за допомогою виклику закордонної фірми на певну кількість туристів зі списком, що його було заявлено попередньо туристичним агентством. Після розгляду консульством видається віза, загальна для всієї групи або окремих туристів. При розробці програми враховується не стільки вартість, скільки складність процедури оформлення. Все це характерне перш за все для США та Західної Європи, де до дозволу на в'їзд ставляться дуже суворо.

14 червня 1985 року в місті  Шенген державами Бенілюкса, Франції та Німеччиною була підписана угода про наступну поступову відміну паспортного контролю на внутрішніх кордонах. В червні 1991 року до угоди приєдналися Іспанія та Португалія. 17 грудня 1992 року було затверджено перелік 120 країн, громадяни котрих для перетину кордону повинні мати візу єдиного зразка (до них відноситься й Росія), було прийнято бланк єдиної візи і 22 грудня 1994 року представники урядів цих країн підписали офіційний протокол про набирання чинності Шенгенської угоди з 26 березня 1995 року. В 1997 році до угоди приєдналися Швеція і Данія. Саме з цього часу російські туристи, що виїжджають в одну з цих країн на термін менш ніж 3 місяці, отримують Шенгенську візу, при більш тривалому перебуванні в країні призначення діють національні візи. З одного боку, переміщення територією 7 європейських країн при оформленні однієї візи безумовно дуже зручно, але, з іншого боку, суттєво збільшився термін, протягом якого розглядається питання про видачу дозволу на в'їзд (до 4 тижнів). Це пов'язано з пересилкою запросів між посольствами цих країн. Існують також в країни, в яких оформлення на в'їзд здійснюється безпосередньо на кордоні (Бахрейн, Єгипет, Мальта, Туреччина). Безвізовий в'їзд за запрошенням без оформлення закордонного паспорта дозволено в країни Східної Європи, Монголію, Кубу. Російські громадяни мають право на в'їзд без оформлення віз в Колумбію, Малайзію, Еквадор, Кіпр та інші країни.

При оформленні документів до обов'язків туристичної фірми  входить інформування туристів про  вимоги прикордонних та митних служб. Система взаємовідносин між основними  суб'єктами операцій міжнародного туризму  юридично оформлюється різними договорами (контрактами).

Договір між туристичною  фірмою і туристом, як правило, містить  наступні типові умови:

1. Предмет договору (придбання  туристом прав (гарантій) на тур,  що оформлені у вигляді путівки).

2. Вартість послуг фірми  і форма їх оплати (готівкою  чи переведення грошей на розрахунковий  рахунок фірми).

3. Обов'язки туристичної  фірми (щодо надання туристичного  продукту в повному обсязі  і якості; медичного страхування  туристів; оформлення для них  посольських віз).

4. Відповідальність та  звільнення від відповідальності  сторін у випадках форсмажорних обставин, зміни якості наданих послуг, терміну їх надання, відмови сторін від туру.

5. Обов'язки туриста по  сплаті, наданні необхідних документів  для оформлення віз та ін.

В договорі з клієнтом доцільно відобразити наступні відомості: дату укладення договору, термін надання послуг, вид транспорту до місця відпочинку і назад, клас готелю, його назву та місце розташування.

Договір між туроператором  та турагентом в залежності від змісту стосунків між ними може бути декількох видів. Агентські угоди передбачають передачу виробником послуг туристичному агенту прав на продаж окремих видів послуг, інклюзив-турів від імені та за рахунок туроператора. В договорі, звичайно, містяться чіткі інструкції щодо виконання покладених завдань, територіальне обмеження сфери дій, встановлюються права та обов'язки сторін, а також порядок виплати комісійної винагороди. Об'єм та характер вимог до агента неоднаковий і залежить від конкретних умов, що існують на національних ринках. В угоду може бути внесено застереження, що зобов'язує агента не вступати у ділові відносини з іншими фірмами, а також застереження про монопольне право продажу окремих туристичних послуг. Подібна форма діяльності, з одного боку дає можливість працювати, не маючи великих витрат на рекламу, з іншого боку — не дає можливості суттєвого розширення та отримання великих прибутків. Крім того, агент часто дуже залежить від туроператора і по суті позбавлений незалежності. Саме цьому часто туристичні фірми придбавають путівки як готову продукцію, що сформована іншою компанією, і потім продають її дорожче. До обов'язків продавця входить: бронювання місць в готелі, оформлення необхідних для поїздки документів, забезпечення туристичної групи гідом-перекладачем та інформування покупця про можливі зміни. Покупець здійснює набір, комплектацію та відправку туристів, забезпечує надання списків в трьох примірниках для оформлення документів та бронювання місць на транспорті і готелі, інформує туристів про вартість та порядок розрахунків. У випадку невиконання обов'язків і недотримання терміну переводу вартості обслуговування або ненадання анкет і списків громадян продавець має право анулювати поїздку, а покупець відшкодовує збитки.