Усне ділове мовлення

Реферат на тему Усне ділове мовлення. Види усного спілкування. (6стр.)  

Тема: 

Усне ділове мовлення. Види усного спілкування. 

ПЛАН 

Культура усного ділового мовлення. 

Види усного спілкування. 

Ділова нарада. Види нарад. 

Види і жанри  публічних виступів. 

Телефонне ділове спілкування. 

1)Усне мовлення  – це слухове сприймання певної  інформації. 

За допомогою усного мовлення спілкування і обмін  думками відбувається безпосередньо. В усному мовленні вживається побутова й діалектна лексика, слова розмовно-просторічного  характеру, своєрідні фразеологізми. 

Синтаксична будова усної мови характеризується тим, що в ній здебільшого вживаються прості речення, часто – неповні. У складних реченнях переважає сурядність. Зв’язок речень переважно безсполучниковий. Рідко вживаються дієприкметникові й дієприслівникові звороти. Речення  усної мови часто не вкладаються  в звичайні синтаксичні рамки. 

За характером спілкування  усне мовлення – діалогічне, має  ряд лексичних особливостей. 

В усному мовлення широко використовуються додаткові засоби висловлення: інтонація, жести, що надають  відтінок переконливості та емоційності. 

Звичайна сфера  застосування усного мовлення – бесіда, розмова. 

Усні виступи, доповіді, звіти, лекції являють собою проміжну форму між усною і писемною формами літературної мови. Це складний вид усного мовлення, ніж розмовний, бо тут все-таки обмеженіше використовуються допоміжні засоби (жести, інтонація) 

Усне мовлення кожної людини свідчить про рівень її освіченості, культури. Відомий український педагог  В.Сухомлинський писав, що “мовна культура – це живодавній корінь культури розумової, високої, справжньої інтелектуальності. Щоб правильно розмовляти й писати, треба прагнути до удосконалення  своїх знань, набутих раніше, треба  любити українську мову й свою справу”. 

2)Без мови неможливе  існування будь-якого людського  колективу, виробництва, трудової  діяльності, творчої праці. Головна  складність в обладнання усним  мовленням полягає у необхідності  визначати на слух, інтуїтивно  доцільності чи недоцільності  того чи іншого слова, звороту,  інтонації, манери мови у кожному  конкретному випадку. 

До усного ділового мовлення ставляться такі вимоги: 

точність у формулюванні думки, не двозначність; 

логічність; 

стильність; 

відповідність між  змістом і мовними засобами; 

відповідність між  мовними засобами та обставинами  мовлення; 

відповідність між  мовними засобами та стилем викладу; 

вживання 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Усне ділове мовлення. Види усного спілкування 
 
 
 

ПЛАН 

Культура усного ділового мовлення. 

Види усного спілкування. 

Ділова нарада. Види нарад. 

Види і жанри  публічних виступів. 

Телефонне ділове спілкування. 
 

1)Усне мовлення  – це слухове сприймання певної  інформації. 

За допомогою усного мовлення спілкування і обмін  думками відбувається безпосередньо. В усному мовленні вживається побутова й діалектна лексика, слова розмовно-просторічного  характеру, своєрідні фразеологізми. 

Синтаксична будова усної мови характеризується тим, що в ній здебільшого вживаються прості речення, часто – неповні. У складних реченнях переважає сурядність. Зв’язок речень переважно безсполучниковий. Рідко вживаються дієприкметникові й дієприслівникові звороти. Речення  усної мови часто не вкладаються  в звичайні синтаксичні рамки.  

За характером спілкування  усне мовлення – діалогічне, має  ряд лексичних особливостей. 

В усному мовлення широко використовуються додаткові засоби висловлення: інтонація, жести, що надають  відтінок переконливості та емоційності. 

Звичайна сфера  застосування усного мовлення – бесіда, розмова. 

Усні виступи, доповіді, звіти, лекції являють собою проміжну форму між усною і писемною формами літературної мови. Це складний вид усного мовлення, ніж розмовний, бо тут все-таки обмеженіше використовуються допоміжні засоби (жести, інтонація) 

Усне мовлення кожної людини свідчить про рівень її освіченості, культури. Відомий український педагог  В.Сухомлинський писав, що “мовна культура – це живодавній корінь культури розумової, високої, справжньої інтелектуальності. Щоб правильно розмовляти й писати, треба прагнути до удосконалення  своїх знань, набутих раніше, треба  любити українську мову й свою справу”. 

2)Без мови неможливе  існування будь-якого людського  колективу, виробництва, трудової  діяльності, творчої праці. Головна  складність в обладнання усним  мовленням полягає у необхідності  визначати на слух, інтуїтивно  доцільності чи недоцільності  того чи іншого слова, звороту,  інтонації, манери мови у кожному  конкретному випадку. 

До усного ділового мовлення ставляться такі вимоги: 

точність у формулюванні думки, не двозначність; 

логічність; 

стильність; 

відповідність між  змістом і мовними засобами; 

відповідність між  мовними засобами та обставинами  мовлення; 

відповідність між  мовними засобами та стилем викладу; 

вживання сталих словосполучень; 

різноманітність мовних засобів; 

нашаблонність у  побутові висловлювання; 

доречність; 

виразність дикції; 

відповідність інтонації  мовлене вій ситуації 

Необхідно, щоб ці вимоги базувалися на знанні літературної норми і чутті мови. Усне ділове мовлення – це розмовно-літературне  мовлення, воно наближається до мовлення писемного. 

3)Наради стали  невід’ємною частиною нашого  життя. Їх проводять для вирішення  виробничих питань на підприємствах  та в установах, організаціях. 

Нарази є одним  з найефективніших способів обговорення  актуальних питань і прийняття рішення  у всіх сферах громадського і політичного  життя. 

Залежно від мети і завдань, які потрібно вирішити, ділові наради поділяються на проблемні, інструктивні та оперативні. 

Проблемні наради проводять  у невеликому колі спеціалістів або  компетентних осіб для того, щоб  знайти оптимальне управлінське вирішення  обговорюваних питань. Схема вирішення  таких питань містить доповідь, запитання  до доповіді, обговорення доповіді, вироблення загального рішення, прийняття  голосуванням присутніх. 

Інструктивні наради організовують безпосередньо управлінці з метою доведення до працівників  загального завдання, передачі розпоряджень, необхідних відомостей по управлінській  вертикалі чи горизонталі, залежно  від фахового рівня виконавців. 

Оперативні наради скликають для отримання інформацій про поточний стан справ за схемою вертикального розпорядку інформаціїУсне ділове мовлення. Види усного спілкування

. Особливості оперативних  нарад є їх проведення у  точно визначені дні й години, що дає змогу учасникам планувати  свою діяльність. Позапланові оперативні  наради спричиняють неритмічність  виконання їх учасниками прямих  обов’язків і тому проводяться  в надзвичайних ситуаціях.  
 

Наради корисні  лише тоді, коли вони добре організовані, досягають визначеної мети і дають  можливість зекономити робочий час.  

4)Публічний виступ  – це один з видів усного  ділового спілкування. Залежно  від змісту, призначення, способу  проголошення та обставин спілкування  виділяють такі основні жанри  публічних виступів: 

1)громадсько-політичні  промови, (лекції на громадсько-політичні  теми, виступи на мітингах, на  виборах, звітні доповіді, політичні  огляди); 

2) академічні промови  (наукові доповіді, навчальні лекції, наукової дискусії); 

3) промови з нагоди  урочистих зустрічей (ювілейні  промови, вітання, тости). 

Кожен з перелічених  видів має відповідне призначення, тобто переслідує певну мету –  проінформувати, переконати чи створити настрій у відповідної аудиторії. 

Переконання як мета виступу виникає під час обговорення  певної теоретичної чи практичної проблеми. Промовець ставить перед собою  завдання переконати аудиторію, звертаючись  і до розуму, і до почуттів своїх  слухачів. Успіх його залежить від  добору аргументів і вміння розташувати  їх у порядку наростання переконливості. У кінці виступаючий, як правило, ще раз наголошує на головних аспектах теми й закликає до певних дій чи до прийняття певних рішень. 

Така мета, як створення  певного настрою, постає на всіляких урочистостях: на святах, на ювілеях  на річницях. 

5)Один із різновидів  ділового спілкування є телефонна  розмова. Вона розширює, прискорює  ділові контакти, дає можливість  оперативно передати чи прийняти  певне повідомлення. 

У телефонній розмові  беруть участь двоє співрозмовників: той, хто телефонує, і той, хто приймає  інформацію. Може бути й третя особа  – посередник, який з’єднує співрозмовників. Тут особливо важливим є слова  ввічливості вибачте, будь-ласка, дякую. 

Вибір мовних засобів  для телефонної розмови залежить від того, хто, куди, кому і з якою метою телефонує. 

Умовно телефонну  розмову можна поділити на офіційну і приватну. Кожне з них вимагає  відповідного етикету. 

Телефонна розмова, як правило, почитається привітання. Не слід запитувати: з ким я говорю? Якщо розмовляє н той, з ким  ви хочете поговорити, необхідно попросити  викликати потрібну людину. Робити це слід коректно, ввічливо. 

Часто в державних  установах можна почути шаблонну фразу турбує вас таки-то... Ділова телефонна розмова в роботі установи чи закладу аж ніяк не може турбувати, бо вона для цього й призначена. 

Розмова по телефону має бути спокійною, розбірливою, чемною, лаконічною. Тому треба заздалегідь  її продумати. 

Також важливим є  вміння слухати співрозмовника. Вихована людина не буде перебивати співрозмовника чи поправляти. 

За етикетом завершує телефонну розмову як у діловому, так і в приватному спілкуванні, її ініціатор. 

Завершуючи телефонну  розмову, обов’язково треба попрощатися. 

Варто пам’ятати, що надмірна ввічливість, улесливість  на прикрашають співрозмовника, а  навпаки, свідчить про його низький  етичний рівень і можуть викликати  роздратування. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Усне ділове мовлення 

3 

План 

1. Вступ 

2. Основи культури  мовлення 

3. Діловий етикет 

а) вітання 

б) знайомство і представлення 

в) форми звертання 

4. Види усного  ділового спілкування 

а) ділова бесіда 

б) телефонна розмова 

5. Жанри публічних  виступів 

6. Висновок 

7. Список використаної  літеретури 

Вступ 

Мова - суспільне  явище, що виникає, розвивається, живе й функціонує в суспільстві, оскільки є засобом спілкування людей. Мова - це витвір історії суспільства. Форма існування мови - мовлення, тобто різноманітне використання мови людьми в усіх сферах громадського та особистого життя. 

Мова є однією з характерних ознак нації. Основна  функція мови - бути засобом спілкування, збереження і передачі знань, взаємного  розуміння. Мова - це слово багатозначне. Мова - це сукупність довільно відтворюваних  загальноприйнятих у межах даного суспільства звукових знаків для  об'єктивно існуючих явищ і понять, а також загальноприйнятих правил їх комбінування у процесі вираження  «думок». Мова - єдина, цілісна складна  знакова система, точніше система  систем: фонем, морфем, слів, словосполучень, речень, яка служить не лише засобом  комунікації, обміну думками, закріплення  думок, а й засобом їх формування - адже мислення здійснюється на мовній основі, а мова завжди осмислена. Мова як специфічно людський засіб спілкування  належить одночасно суспільству  й індивідуумові. В обох випадках вона є продуктом історичного  розвитку суспільства, яке користується надбанням попередніх етапів життя  мови. Мова єдина - загальнонаціональна  чи міжнаціональна. Мова спільна для  усіх представників нації. Але мова живе тільки у мовленні, без нього  вона буде мертвою. 

Мовлення - функціонування мови в процесах вираження обміну думок, конкретна форма існування  мови як особливого виду суспільної діяльності. 

1.Основи культури  мовлення 

Усі здобутки науки  й культури у найрізноманітніших галузях знаходять своє відображення у мові народу. Мова — найуніверсальніший засіб спілкування людей, накопичення  і передачі інформації, навчання і  виховання, один із найважливіших компонентів  духовної культури людини.. 

Мовлення 
 
 

Курсова робота

Основи культури ділового мовлення

План 

Вступ

Культура усного ділового мовлення.

Види усного спілкування 

Ділова нарада

Види нарад 

Усне публічне мовлення

Види і жанри  публічних виступів

Підготовка тексту виступу 

Ділова бесіда

Телефонне ділове спілкування 

Культура управління

Висновки 

Література 

Вступ

Основою будь-якої мови є живе розмовне мовлення. Мовлення — процес

добору і використання засобів мови для спілкування  з іншими членами 

певного мовного  колективу. Мовлення є формою існування  живої мови, у 

мовленні мова функціонує, перебуває в постійному розвитку. Мова і 

мовлення нерозривно між собою пов'язані. Мовлення існує  на основі певної

мови, а мова виявляє  себе в мовленні її носіїв. Мова щодо мовлення — 

явище загальне; вона належить усім, хто нею користується. Мовлення ж 

щодо мови — часткове, окреме, індивідуальне. Та без повсякденного  вжитку

на всіх вікових  і соціальних рівнях, невпинного розвою форм і засобів 

спілкування навіть найрозвиненіша мова приречена на асиміляцію і 

зникнення.

Добираючи ті чи інші мовні засоби, слід дотримуватися  загальних етичних 

вимог та орієнтуватися  також і на позамовні чинники, розглядаючи їх як

єдине ціле. Серед  цих чинників найважливішими є суспільна  сфера й мета

спілкування в конкретних обставинах.

Оскільки мова є  найуніверсальнішим засобом спілкування, накопичення й 

передачі інформації, навчання, виховання та формування духовного світу 

вона немислима  без належної культури мовлення.

Культура мовлення — збереження мовних норм вимови, наголошування,

слововживання й  побудови висловлювань; нормативність, літературність

усної й писемної мови, що виявляється у грамотності, точності, ясності,

чистоті, логічній стрункості.

«Культура мови починається  із самоусвідомлення мовної особистості. Вона

зароджується й  розвивається там, де носіям національної літературної

мови не байдуже, як вони говорять і пишуть, як сприймається їхня мова в 

різних суспільних середовищах, а також у контексті  інших мов. Тобто 

культура мови безпосередньо  пов'язана із соціологією і психологією  не

тільки в плані  вироблення моделей зразків мовної поведінки, а й щодо

формування мовної свідомості» 

А ось як подає  визначення поняття «культура мови»  словник лінгвістичних 

термінів: культура мови — це ступінь відповідності  нормам вимови

(орфоепії), слововживання  та ін. установленим для даної  мови; здатність 

наслідувати кращі  зразки у своєму індивідуальному  мовленні. Отже,

досконале володіння  мовою, її нормами в процесі мовленнєвої  діяльності

людини й визначає її культуру мовлення. Мовлення вбирає в себе конкретне 

говоріння, що триває в часі й виявляється у звуковій (включно із

внутрішнім проговорюванням) або письмовій формі. Але засвоїти

літературні норми  вимови й дотримувати їх набагато складніше й важче,

ніж навчитися правильно  писати. Основними причинами низької  культури

усної мови є значний  вплив суржику та недостатнє знання норм

літературної вимови. Вислів древніх «Заговори, щоб я  тебе побачив», — 

красномовно свідчить про те, яке місце мовленню надавали елліни.

1. Культура усного  ділового мовлення 

Офіційно-діловий  стиль (ОДС), окрім писемної форми, реалізується також і 

в усній (ділові наради, публічні виступи, телефонне спілкування  та ін.).

Усне ділове спілкування  передбачає всілякі способи взаємодії  між 

співрозмовниками  за допомогою вербальних (словесних) і невербальних

(поза, жести, міміка, одяг, знаки, символи) засобів. 

Залежно від способу  сприймання інформації, кількості учасників, форми 

спілкування можна  поділити на такі види:

контактне (безпосереднє);

дистанційне (телефонне, селекторне);

діалогічне (з одним  співрозмовником);

монологічне (доповідь, промова);

полілогічне (диспут);

усне (розмова, бесіда);

письмове (листи, телеграми, електронні засоби);

міжперсональне (нарада, колоквіум);

масове(збори, мітинг);

офіційне, функціональне (пов'язане зі службовою діяльністю);

приватне, інтимно-сімейне (у невимушеній, неформальній обстановці);

—анонімне (між незнайомими  — вулиця, транспорт).

Кінцевий позитивний результат спілкування залежить не

стільки від мотивів, якими керується людина, скільки  від уміння їх

сформулювати й  викласти.

Кожний із наведених  вище видів передбачає дотримання відповідних  етичних 

норм і правил спілкування. Людина може по-різному  ставитися до свого 

співрозмовника, але  етикет у поєднанні з почуттям власної гідності та

самоповаги не дозволяє їй відкрито висловлювати негативні  оцінки чи

іншим чином виявляти негативне ставлення.

Різні прояви мовленнєвого етикету супроводжують більшість  ситуацій

міжперсонального, як і будь-якого іншого спілкування. Незалежно від 

змісту розмови  мовці послуговуються висловлюваннями, що включають певні 

етикетні знаки. Вони й складають тематичні об'єднання  різних за

структурою мовних одиниць (слів, словосполучень, речень) на ознаку

привітання, подяки, вибачення, побажання, прощання тощо. Кожне  тематичне 

об'єднання є частиною доволі розгалуженої системи засобів  вираження 

мовного етикету.

Вибір тієї чи іншої  одиниці формул увічливості залежить від:

ситуації;

професії;

соціального статусу;

статі;

освіти;

віку.

За умов умілого  володіння та врахування цих складових  мовець має більше

можливостей досягти  поставленої мети. Важко не погодитися із

соціолого-психологами, які запевняють, що успіх бізнесу  на 85% залежить

від уміння спілкуватися.

Науковцями розроблені основні постулати безконфліктного  спілкування:

постулат семантичного зв'язку (наявність загальної теми);

новизна інформації у викладі точок зору;

уникання зайвої деталізації;

постулат детермінізму (знання причинно-наслідкових відношень, явищ,

подій);

постулат тотожності (наявність спільної вихідної точки  зору для обох

співрозмовників);

обізнаність із минулим;

прогнозування майбутнього;

істинність у словах і діях, словах і реаліях.

Дотримуючись цих  постулатів ділового спілкування та норм літературної

мови, співрозмовники завжди дійдуть згоди й порозуміються.

2. Види усного  спілкування 

Ділова нарада

Цей традиційний  метод управління може бути високоефективним лише за умов

інтенсивного, активного  обміну думками підготовлених учасників. Тоді це

буде дійсно зібрання, де радять — нарада, а не формальне  засідання, де

сидять і переливають  з пустого в порожнє, колективно марнуючи час.

Перевагою наради у  порівнянні з іншими формами управління є те, що за

мінімум часу невелика кількість працівників у результаті оперативного й 

аргументованого обміну думками може розв'язати складні  питання та

прийняти узгоджене  найоптимальніше рішення. Спільна  думка іноді важить

набагато більше, ніж сума окремих думок членів даного колективу.

Ділова нарада —  це робота колективного розуму, спрямованого вмілим

керівником у потрібне русло на плідний кінцевий результат.

Проблема, яка виноситься для обговорення на нараду, може мати будь-який

характер: організаційний, виробничий, дисциплінарний, інформаційний 

тощо.

Оптимальна кількість  учасників наради — 10—12 осіб. Більша кількість 

учасників просто не зможе взяти активної участі в  обговоренні, а менша 

не дасть змоги  виявити різні погляди на проблему. Ефективність наради

певною мірою залежить від рівня підготовки як самої  наради, так і 

окремого її учасника й, безумовно, керівника.

Види нарад 

Інформаційна (директивна або інструктивна) нарада скликається  для 

ознайомлення учасників  із новими даними, фактами, постановами  тощо та

наступного їх обговорення. Доцільно ознайомити учасників із новою 

інформацією завчасно (у писемній формі), а час наради використати для 

обговорення та прийняття  конкретних рішень.

Оперативна або  диспетчерська (селекторна, телефонна, комп'ютерна) нарада

передбачає охоплювати такі етапи управління: збір інформації, її

опрацювання та прийняття  рішення без скликання всіх учасників  у певному 

місці. Для цього  використовують як традиційні засоби зв'язку (телефон,