Валютний риной України

Вступ. 

1. Поняття і  структура валютного ринку. 

2. Передумови  та періоди становлення валютного ринку України. 

3. Основні економічні  категорії валютного ринку. 

 4. Валютні операції на валютному ринку України. 

4. Подальший  розвиток валютного ринку України. 

 Висновки. 

 Список використаної  літератури. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

       Міжнародний бізнес здійснюється  в межах міжнародної валютної  системи, яка охоплює національні  валютні системи, а також їх  зв'язки із зовнішніми валютними  ринками. Хоч вважається, що міжнародна  валютна система повинна сприяти  торгівлі та полегшувати залучення інвестицій, державні структури інколи використовують її для обмеження цих процесів. 

     Головними формами участі банків у зовнішньоекономічних операціях є обслуговування потреб клієнтів щодо куп влі-продаж у іноземних валют, здійснення міжнародних розрахунків та фінансування експортно-імпортних угод.

 Валюта (італ. valuta, від лат. valeo - коштую).

1) грошова одиниця  країни - національна валюта;

2) грошові одиниці  іноземних держав, які використовуються  в міжнародних розрахунках, - іноземна валюта;

3) міжнародна (в тому числі регіональна) грошова розрахункова одиниця і платіжний засіб (СДР, ЕКЮ, євро).

 На валютному ринку здійснюють валютні операції на умовах спот, форвард, своп, опціонні угоди, валютний арбітраж тощо. 

     У сфері валютної політики Національний банк ставить задачу мати реальний курс української гривні відносно вільно конвертованих валют на рівні збалансованості попиту та пропозиції. Для рішення цієї задачі й упорядкування ситуації на валютному ринку, для захисту національної валюти паралельно з заходами для стабілізації внутрішнього грошового обігу НБУ здійснює скорочення звертання на території України іноземної валюти як засіб платежу. 

       У найбільш узагальненому виді  валютний ринок - це організаційно  оформлена система стійких взаємозв'язків між уповноваженими структурами по купівлі-продажу іноземної валюти. Інфраструктура Українського валютного ринку перебуває в стадії формування й уособлена комерційними банками, що одержали ліцензію на проведення операцій з іноземною валютою, і тендером Центра клірингових міжбанківських розрахунків, що початків роботу після тимчасового припинення діяльності Української міжбанківської валютної біржі. 

  До валютного ринку як системи входить підсистема валютного механізму (правові норми і інститути) і валютних відносин (щоденні зв’язки, в які вступають фізичні та юридичні особи з метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних та інших операцій, спрямованих на придбання або продаж іноземної валюти). 

       У системі валютного ринку можна виділити міжнародний валютний ринок та національний валютний ринок. Функціонування валютного ринку пов’язане з використанням деяких економічних категорій та понять. Валютний курс – співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яке використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій. Валютний курс виконує низку важливих функцій. З його допомогою долається національна обмеженість грошової одиниці певної країни. Локальна її цінність перетворюється в міжнародну. Відповідно до ціого валютний курс виступає засобом інтернаціоналізації грошових відносин, утворення цілісної світової системи грошей. 
 

1. Поняття  і структура валютного ринку 
 

       Валютний ринок- це сукупність економічних та організаційних форм, що пов'язані з купівлею або продажем валют різних країн. До валютного ринку як системи входить підсистема валютного механізму і валютних відносин. Під першою маються на увазі правові норми й інститути, що репрезентують Ці норми на національному та міжнародному рівнях. До другої входять щоденні зв'язки, в які вступають фізичні та юридичні особи з метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних та інших грошових операцій, що спрямовані на придбання або продаж іноземної валюти. 

 У системі  валютного ринку можна виділити: 

- міжнародний валютний ринок; 

- національний  валютний ринок. 

       Перший складається з системи  тісно пов'язаних швидкодіючими канальними чи супутниковими комунікаціями регіональних ринків. 

       Сьогодні існують такі регіональні  ринки:

 Європейський - із центрами в Лондоні, Цюріху, Франкфурті;

- Азіатський - із  центрами в Токіо, Гонконгу, Сінгапурі;

 Американський  - із центрами в Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Анджелесі. 

       На регіональних валютних ринках  здійснюється торгівля вільно  конвертованими валютами та валютами  місцевих національних ринків. Регіональні  валютні ринки за характером  операцій не відрізняються один від одного, національні - відрізняються за ступенем конвертованості національної валюти, за обсягом зовнішньоторговельних та валютно-обмінних операцій, за ступенем інтегрованості в світове співтовариство, рівнем стійкості й відкритості економіки, рівнем розвитку комунікацій та ступенем регулювання державою валютних операцій. 

       Будь-який ринок функціонує завдяки  його учасникам, які перебувають  у певних економічних відносинах. Учасниками валютного ринку є  банки, валютні біржі, брокерські  агентства, зовнішньоторговельні  та виробничі фірми, інвестори,  спекулянти, хеджери, гравці, індивідууми  (туристи; особи, які отримують  грошові перекази від родичів,  котрі проживають за кордоном), міжнародні валютно-кредитні та  фінансові організації. Всіх учасників валютного ринку можна розподілити на організованих і неорганізованих. Організовані учасники працюють на організованому ринку, яким є біржовий валютний ринок. Валютні біржі - це, як правило, некомерційні організації, завданням яких є мобілізація тимчасово вільних валютних ресурсів і встановлення курсу валюти. 

  Найбільшим валютним ринком виступає ринок «спот», що забезпечує негайне постачання валюти (протягом двох робочих днів). Поряд з ним набуває поширення терміновий (форвардний) валютний ринок. На ньому укладають угоди між двома учасниками ринку про обмін фіксованої кількості валюти на визначену дату в майбутньому за наперед обумовленим курсом. Аналогічний контракт може мати форму ф'ючерсного і відрізнятися від форвардного лише тим, що перший укладають поза біржею. Терміновий контракт складається з курсу спот на момент укладання угоди і премії чи дисконта, тобто надбавки або знижки, залежно від процентних ставок у даний момент. 

       Щоденний обіг світового валютного ринку становить від $500 млн. до $4 трлн., 20% обігу припадає на азіатський ринок, 40 - на європейський і 40% - на американський. Найбільшою інтенсивністю розвитку відрізняється американський ринок, валютний обіг на якому зріс більше ніж на 120%, в той час як на Лондонському ринку - лише на 107%. 

       Найважливішим елементом валютної  системи є валютний курс, оскільки  економічні операції між учасниками  валютного ринку неможливі без обміну однієї національної валюти на іншу. При визначенні поняття валютного курсу підкреслюють або здатність виражати співвідношення різних валют1, або його цінову функцію2. Отже, валютний курс - це ціна однієї валюти, виражена в іншій валюті, або пропорція, за якою валюту однієї країни обмінюють на валюту іншої країни, що має форму коефіцієнта перерахунку однієї валюти в іншу й призначена для взаємного обміну валют, порівняння цін і вартісних статистичних показників різних країн, виражених у національних та іноземних валютах, а також: для періодичної переоцінки рахунків у іноземній валюті фірм і банків. 

       У більшості країн, говорячи  про валютний курс, мають на  увазі кількість національної  валюти, необхідної для купівлі однієї одиниці іноземної валюти, що називається прямим котируванням. Наприклад, один долар США дорівнює 5 гривням (іноді такий валютний курс називають американським валютним курсом). Однак у деяких випадках, зокрема у Великобританії, ситуація протилежна: обмінний курс показує, скільки одиниць іноземної валюти можна купити на одиницю національної валюти. Це - непряме котування, у нашому прикладі воно становитиме 1/4 = 0,25 долара за одну гривню (валютний курс, отриманий на основі непрямого котування, називають ще європейським валютним курсом). 

       У банківській практиці України  поширюється використання крос-курсів, які визначають розрахунковим  шляхом з використанням валюти  третьої країни, котру широко  застосовують у валютних операціях  і яка становить співвідношення між двома валютами, що випливає з їхнього курсу щодо третьої валюти. Оскільки більшість валютних операцій виражена у доларах США, то звичайно дві недоларові валюти співвідносяться між собою за допомогою крос-курсу. 

       Важливою складовою міжнародного  ринку капіталу є міжнародна  торгівля валютою, яку здійснюють  комерційні банки, корпорації, небанківські  фінансові установи, центральні  банки та інші державні органи. Зазначені юридичні особи є  також суб'єктами міжнародного  ринку капіталу, який діє у  мережі світових фінансових центрів. 

       Отже, міжнародний валютний ринок  можна розглядати як складову  міжнародного ринку капіталу. Валютний  ринок є системою міжнародних організаційних і економічних відносин, пов'язаних з купівлею-продажем іноземних валют і платіжних документів, зафіксованих в іноземних валютах. Вирізняють чотири групи суб'єктів цього ринку: 

 • державні  установи (чільне місце серед  них посідають центральні банки і казначейства відповідних країн); 

 • юридичні  та фізичні особи різної державної належності, що займаються міжнародним бізнесом; 

 • комерційні  банківські установи, що обслуговують  зовнішньоекономічну діяльність; 

 • валютні  біржі, а також валютні департаменти  фондових і товарних бірж. 

 На міжнародному  валютному ринку провідну роль  відіграють великі транснаціональні банки. Вони мають розгалужену мережу філіалів, широко застосовують у своїй діяльності новітні комунікаційні технології. Використовуючи комп'ютерні, телексні, телефонні засоби зв'язку, учасники валютного ринку мають можливість працювати у режимі реального часу. Сучасні комунікаційні технології дають змогу переказувати кошти у будь-яке місце планети впродовж кількох хвилин. Центральні банки країн та інші державні органи вдаються до валютних інтервенцій, позичання коштів за кордоном. 
 

2. Передумови  та періоди становлення валютного ринку України 
 

 Формування  валютного ринку в Україні безпосередньо пов'язане з процесами розбудови української держави та реформуванням її економіки. В умовах колишнього СРСР в Україні валютний ринок був представлений Держбанком та Зовнішекономбанком (ЗЕБ) СРСР. 

 Ознакою валютного ринку на перехідному етапі була також відсутність національної системи валютного регулювання в Україні. 

 Серед негативних  явищ у валютній сфері, які  були характерні для цього  етапу розвитку валютного ринку  в Україні, слід назвати: 

 організаційну  слабкість банківської системи; 

 низький рівень державних валютних резервів; 

 кризу неплатежів  у безготівковому обігу з країнами  СНД, в першу чергу з Росією; 

 відсутність  заборони на проведення будь-яких  обмежень на продаж іноземної валюти юридичним особам та системи обов'язкового продажу іноземної валюти; 

 нерозробленість  системи контролю за проведенням  валютних операцій та порядку  переміщення валюти через кордон  України; 

 широке використання  іноземних валют у внутрішньому  обігу, яке істотно підірвало стабільність і без того слабкої «ерзац»-грошової одиниці — купона; 

 постійний  дефіцит платіжного балансу у  відносинах з країнами СНД та загострення економічної та енергетичної кризи. 

 Наступний  крок щодо проведення грошової  та валютної реформи в Україні,  який було зроблено 16 листопада  1992 р. згідно з Указом Президента  України, частково був вимушений  станом розрахунків з країнами СНД 3 цього часу український карбованець стає єдиним законним засобом платежу на території України. 

 Ще у 1992 р. за пропозицією НБУ почалися  створення резервів та розробка  механізму для підтримки валютного курсу національної валюти. Характерною рисою цього періоду становлених валютного ринку незалежної держави буде прийняття Постанови Верховної Ради України «Про формування валютних фондів України у 1992 р.» від 5 лютого 1992р. та створення у жовтні 1992 року валютної біржі при НБУ. Перші торги на біржі, засновниками якої стали більш ніж 40 комерційних банків, почалися в листопаді 1992 р. 

 Порядок формування  валютних фондів передбачав, що  суб'єкти підприємницької діяльності, розташовані в Україні, незалежно від місця реєстрації та форм власності, сплачують податок на валютну виручку від експорту продукції (робіт, послуг) за всіма видами іноземної валюти. 

 Введення  податку на валютну виручку  супроводжувалося певними додатковими  умовами. 

1. До суми  виручки, що підлягала оподаткуванню, не зараховувалися транспортні, страхові та накладні витрати в іноземній валюті. 

2. Від податку  на валютну виручку звільнялися: 

 а) підприємства з участю іноземного капіталу, частка якого у статутному фонді становила не менше 30%; 

 б) кошти  на благодійні цілі за умови  використання їх на зазначені  цілі в повному обсязі; 

 в) частина  валютної виручки, яка спрямовувалася  на погашення заборгованості  за іноземними кредитами; 

 г) кошти  від продажу сільськогосподарської  продукції (зерна, зернобобових). 

3. Ставка податку  у межах держзамовлення зменшувалася на 5% за умови виконання державного замовлення на експорт у повному обсязі 

4. З метою запобігання подвійному оподаткуванню було встановлено, що доход підприємств зменшувався на суму валютних надходжень, з яких сплачено податок на валютну виручку. 

5. Валютна виручка  від експорту продукції, робіт,  послуг піддягала обов'язковому зарахуванню на їхні рахунки в уповноважених банках. Таким чином, було заборонено переведення та переуступка боргових зобов'язань між резидентами та нерезидентами. 

 Зазначений  порядок тривав до прийняття  національного законодавства з  питань валютного регулювання. 

 Головною ознакою розвину валютного ринку в України у 1993 р. стало запровадження елементів системи його регулювання. З прийняттям низки декретів Кабінету Міністрів щодо валютного регулювання в Україні була створена юридична основа для подальшого розвитку валютного ринку 

 Водночас  інфляційні процеси в економіці  України внаслідок неконтрольованої  кредитної емісії, подальшого спаду  виробництва, зростання цін на  енергоносії, відсутність як зовнішньої, так і внутрішньої рівноваги грошового обігу, проблеми, пов'язані з використанням «тимчасової» валюти — карбованця, призвели до різкого падіння курсу карбованця відносно іноземних валют. 

 Внаслідок  цього урядова політика протягом  з 12 серпня 1993 р. по серпень  1994 р. була переорієнтована на  спробу відновлення зовнішньоторговельної  та валютної монополії. Така  політика знайшла відображення:

 по-перше,  у введенні режиму так званих  «спецекспортерів»;

 по-друге,  у впровадженні фіксованого валютного  курсу на рівні 5970 крб. за 1 дол. США (пізніше — 12610 крб. за 1 дол. США).

 по-третє, в різкому зменшенні обсягів операцій на валютній біржі, а згодом взагалі адміністративне припинення її діяльності;

 по-четверте, у впровадженні так званого аукціонного продажу іноземної валюти за адміністративне встановленим курсом до іноземних валют через «тендерний комітет». 

 Слід підкреслити, що в результаті зазначених заходів гальмувався експорт з України та стимулювався імпорт, що, у свою чергу, призвело до зменшення валютних надходжень у країну разом з різким зростанням попиту на іноземну валюту. 

 Розуміння безперспективності політики адміністративного регулювання зовнішньоекономічних та валютних відносин знайшло відображення в поверненні до ринкових методів. Указом Президента від 22 серпня 1994 р. «Про вдосконалення валютного регулювання», який передбачав ряд заходів щодо лібералізації валютного ринку в Україні, насамперед передбачалося з 1 жовтня 1994 р. відновити роботу Валютної біржі НБУ, розробити систему заходів для наближення та уніфікації офіційного та ринкового курсів, встановлення валютного курсу карбованця за результатами торгів на валютній біржі. Ці заходи були спрямовані на децентралізацію валютного ринку, стабілізацію курсу карбованця, створення передумов для проведення грошової реформи. 

3. Основні економічні  категорії валютного ринку 
 

 Функціонування  валютного ринку пов'язане з використанням деяких економічних категорій та понять. 

 Валютний  курс- співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яке використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій [9, с. 44]. 

 Валютний  курс виконує низку важливих  економічних функцій. З його допомогою долається національна обмеженість грошової одиниці певної країни. Локальна її цінність перетворюється в міжнародну. Відповідно до цього валютний курс виступає засобом інтернаціоналізації грошових відносин, утворення цілісної світової системи грошей. 

 На основі  валютного курсу зіставляються  цінові структури окремих країн, розвиток їхніх продуктивних сил, темпів економічного зростання, а також торговельного і платіжного балансів. 

 Зниження  курсу національної грошової  одиниці (девальвація) сприяє  подорожчанню імпорту й зростанню  експорту, і навпаки - зростання  курсу (ревальвація) призводить  до здешевлення імпорту і падіння  експорту. Валютний курс є структурною  ланкою механізму реалізації  міжнародної вартості товарів  та послуг, адже через механізм  валютних курсів відбувається перерозподіл національного продукту між країнами, які здійснюють зовнішньоекономічні зв'язки. 

 Котирування  це встановлення курсів іноземних  валют у відповідності з практикою, що склалася, і законодавчими нормами. 

 У світовій практиці існує два методи котирування: 

1. Пряме котирування,  коли одиниця іноземної валюти  прирівнюється до певної кількості  національної валюти. 

 Наприклад,  в Україні 1 долар США прирівнюється  до певної кількості гривень,  або у США 1 англійський фунт стерлінгів прирівнюється до певної кількості доларів чи центів. Таке котирування нині застосовується в більшості країн світу. 

2. Побічне котирування,  коли одиниця національної валюти  прирівнюється до певної кількості  іноземної валюти. Така система  застосовується в небагатьох  країнах. 

 Конвертованість–  це здатність валюти обмінюватися на інші валюти. 

 Це дуже  важлива характеристика валюти. За ступенем конвертованості  валюта поділяється на такі типи: 

- вільно конвертована; 

- частково конвертована; 

- неконвертована; 

- клірингова. 

 Вільно конвертована  валюта(ВКВ) - валюта, що вільно та без обмежень обмінюється на валюти інших країн і застосовується у всіх видах міжнародного обігу. В наш час лише деякі Держави мають вільно конвертовану валюту: Австрія, Великобританія, Данія, Канада, Нідерланди, Нова Зеландія, Сінгапур, Німеччина, Японія, Сполучені Штати Америки та інші. Вільна конвертованість у першу чергу свідчить про стійкість економіки країни, можливості її економічного зростання і, як наслідок, довіру до її національної валюти з боку іноземних партнерів. Деякі вільно конвертовані валюти є резервними валютами[8, с.24]. 

 Резервними  називають валюти, які переважно  використовуються для міжнародних  розрахунків і зберігаються Центральними  банками інших країн. До них  відносять долар СІІІА. фунт стерлінгів, швейцарський франк, японську ієну, євро. Ці п'ять валют становлять практично 100 % світових валютних резервів. Наявність резервної валюти створює додаткові вигоди країні-емітенту, даючи змогу протягом тривалого терміну мати від'ємне сальдо в торговому і платіжному балансах без загрози національній економіці, бо така валюта не пред'являється до оплати у вигляді вимоги на поставку товарів чи інших активів, а залишається в інших країнах у вигляді резервів. 

 Частково  конвертована валюта обмінюється  на обмежену кількість іноземних  валют, у міжнародних розрахунках  застосовується з обмеженнями.  Наявність обмежень зумовлюється  нестабільністю економічного стану  країни і незбалансованістю платіжного  балансу. Обмеження вводяться  урядом або Центральним банком. Вони полягають у регламентації операцій із валютою та валютними цінностями. Більшість країн світу, в тому числі й Україна, має частково конвертовану валюту. 

 Неконвертована (замкнена) валютане обмінюється  на інші іноземні валюти і  застосовується лише на території країни. Неконвертованими є ті валюти, на які накладаються обмеження щодо ввезення, вивезення, купівлі, продажу і до яких застосовуються різноманітні заходи валютного регулювання. 

 Клірингова  валюта- розрахункові валютні одиниці, які існують лише як розрахункові гроші у вигляді бухгалтерських записів банківських операцій за взаємними поставками товарів та наданням послуг між країнами-учасницями клірингових розрахунків. 

 Законодавчі  та нормативні акти, пов'язані  з валютним регулюванням, передбачають, що всі розрахунки в іноземній валюті здійснюються через уповноважені банки, тобто банки, що мають ліцензії Центрального банку на проведення валютних операцій. 

 Таким чином,  валютний ринок - один із найважливіших  сегментів фінансового ринку.  Ступінь його розвитку безпосередньо  впливає на стан та розвиток  економіки. Операції, які проводяться  на валютному ринку, тісно пов'язані з комплексом операцій і станом грошового ринку в країні, з ринком капіталів. 
 

3. Валютні операції на валютному ринку України 
 

       Для характеристики прав і  обов'язків суб'єктів валютного ринку важливе значення має поділ учасників ринку на дві групи. До першої входять резиденти, до другої - нерезиденти. До резидентів належать фізичні особи, які постійно проживають в Україні, та ті, що тимчасово перебувають за її межами. До резидентів належать також юридичні особи й організації, створені відповідно до законодавства України, разом із їхніми представництвами за кордоном. 

       До нерезидентів належать фізичні особи, які постійно проживають за кордоном, у тому числі й такі, що тимчасово перебувають в Україні. Сюди ще зараховують юридичних та неюридичних осіб, їхні представництва і фірми, що створені відповідно до законів іноземної держави і функціонують на території України. 

       При розгляді прав резидентів  і нерезидентів в операціях на валютному ринку України необхідно мати на увазі, що всі операції, пов'язані з рухом іноземної валюти, поділяються на два види - поточні та пов'язані з рухом капіталу. 

       До поточних операцій належать: 

      - перекази в Україну або з  України іноземної валюти для  здійснення розрахунків без відстрочки  платежу за експорт та імпорт  товарів, робіт, послуг, а також  розрахунків, пов'язаних з кредитуванням  експортно-імпортних операцій, на термін, що не перевищує 180 днів; 

      - отримання і надання фінансових  кредитів на термін, що не перевищує 180 днів; 

      - перекази в Україну та з  України відсотків, дивідендів та інших доходів за вкладами, інвестиціями, кредитами та іншими операціями, пов'язаними з рухом капіталу; 

      - перекази неторгового характеру в Україну та з України, включаючи перекази сум заробітної мати, пенсій, аліментів, спадщини, а також інші аналогічні операції. 

  До валютних операцій, що пов'язані з рухом капіталу, належать: 

      - прямі інвестиції, тобто вкладення  в статутний капітал підприємства з метою отримання доходу і прав на участь в Управлінні підприємством; 

      - портфельні інвестиції, тобто придбання  цінних паперів; 

      - переведення в оплату споруд  та іншого нерухомого майна; 

      - надання і отримання відстрочки  платежу за експортом ти імпортом  на термін, що перевищує 180 днів, а також надання і отримання  фінансових кредитів на такий же термін. 
 

4. Подальший  розвиток валютного ринку України 
 

 Розвиток  валютного ринку в України  впродовж першого десятиріччя  незалежності пройшов декілька  етапів : 

 Перший етап–1991-1994 роки. Характеризувався впровадження національної грошової одиниці, появою українського валютного ринку, становленням регулюючих органів та формуванням законодавчої бази функціонування ринку. Початок цього періоду відмічався значними темпами девальвації національної валюти та наступною фіксацією її курсу зі створенням подвійного ринку.