Вехи історії менеджменту

РЕФЕРАТ

з дисципліни: «Вступ до спеціальності»                                                    

на тему: «Вехи історії менеджменту»

ЗМІСТ

ВСТУП

У наш час важко назвати більш важливу і багатогранну сферу діяльності, ніж управління, або менеджмент, від якого в значній мірі залежать і ефективність виробництва, і якість обслуговування населення.

У зарубіжних країнах накопичений значний досвід управління в області промисловості, торгівлі, кооперації, сільського господарства і т.п. внаслідок безпосередньої участі людей в управлінській діяльності. Він збагачується за рахунок знань основ науки управління, світових досягнень в практичній організації економічних і соціальних процесів.

В Україні поки ще не досягнуті значні успіхи в теоретичному і практичному освоєнні менеджменту.

Реорганізовуються старі структури управління і влади в українській економіці, при цьому використовуються західні моделі управління. Однак механічне перенесення концепції управління з однієї соціокультурної середи в іншу, сліпе копіювання досвіду тієї або іншої держави практично неможливе і веде до важких економічних і соціальних наслідків. Менеджмент зумовлений такими базисними чинниками, як тип власності, форма державного устрою, міра розвитку ринкових відносин. Тому розвиток сучасного менеджменту в умовах переходу Україні до ринкової економіки в значній мірі залежить від цих чинників.

Будь-яка наука базується на використанні історичного досвіду. Вивчення уроків історії дозволяє уникнути протиріч і помилок, що зустрічаються на ранніх етапах розвитку науки.

Наука управління в цьому відношенні мало відрізняється від інших наук. Як і будь-яка наука, вона цікавиться минулим, сьогоденням і майбутнім. Аналіз минулого дозволяє краще зрозуміти сьогодення, щоб спрогнозувати майбутній розвиток.

Знання історії минулого необхідне з наступних основних причин:

завжди цікаво і потрібно;

дозволяє заповнити недолік власних думок і обсяг своїх знань;

дає можливість проаналізувати основні вехи еволюційного розвитку науки і систематизувати їх;

дозволяє отримати відповідні уроки з минулого з тим, щоб не повторювати помилок в майбутньому.

Знання й осмислення минулого сприяє кращому розумінню сучасного стану науки, а також появі й формуванню нових ідей. Розвиток науки управління свідчить, що нежиттєві концепції гинули, а залишалися тільки найцінніші, перевірені практикою і часом. Як показує попередній досвід розвитку багатьох країн світу, звернення до історії часто відбувалося в критичні, доленосні періоди життя суспільства, у періоди пошуку шляхів виходу з кризової ситуації. [4]

1. ЗАРОДЖЕННЯ І РОЗВИТОК МЕНЕДЖМЕНТУ

Історія виникнення та розвитку менеджменту налічує приблизно сім тисячоліть. За цей період пройшло п'ять управлінських революцій, які радикально змінювали і його місце і значення в житті суспільства. Менеджмент пройшов багатовікову еволюцію в рамках різних суспільно-економічних формацій.

Перша управлінська революція мала місце близько семи тисяч років тому. У цей час характерна поява писемності у стародавньому Шумері. Це величезне досягнення в житті людства призвело до багатьох змін, зокрема, до утворення особливого шару жерців-бізнесменів, які здійснювали торгові операції, ділове листування і комерційні розрахунки. Перша управлінська революція характеризується як «релігіозно - комерційна».

Уже в древніх суспільствах - Шумері, Єгипті та Аккаді - спостерігалася трансформація, розшарування вищої касти священників, яке сталося тому, що вони інакше, по своєму, переформулювали основоположні релігійні принципи. Якщо раніше боги вимагали людських жертв, то пізніше, на думку жерців, їм стала потрібна жертва символічна. Боги будуть задоволені, якщо віруючі обмежаться підношенням грошей, худоби, олії, ремісничих виробів і т.д. Данина, що збиралася подібним чином з населення як би в рамках відправлення обряду накопичувалася, обмінювалася, пускалася в господарський оборот. Завдяки поповненню грошових фондів шумерські жерці стали багатим і впливовим шаром. Збереглися глиняні таблички, на яких жерці Шумеру вели юридичні, історичні, ділові записи, багато з яких були пов'язані з практикою управління. Жерці старанно вели ділову документацію, перевіряли бухгалтерські розрахунки, здійснювали постачальницькі, контрольні та інші функції, керували рухом коштів. І в наш час ці операції відносяться до управлінських процесів. Побічний результат управлінської діяльності жерців - поява писемності - мав для них прозаїчний характер, тому що запам'ятати зростаючий обсяг ділової інформації було просто неможливо, доводилося виконувати досить складні розрахунки, що й спонукало священнослужителів-бізнесменів до винаходу писемності.

У результаті першої революції в управлінні менеджмент сформувався як інструмент комерційної і релігійної діяльності, поступово перетворюючись в особливий соціальний інститут і нове професійне заняття.

Друга революція в галузі управління сталася приблизно через тисячу років після першої і була пов'язана з ім'ям вавилонського царя Хаммурапі (1792-1750 рр. до н.е.), який розробив звід законів управління державою для регулювання всього різноманіття суспільних відносин між різними соціальними групами населення. За цими законами був введений світський стиль управління, посилився контроль, зросла відповідальність за виконання робіт. Це був якісно новий рівень управління. Не на мікро, а на макроекономічному рівні - рівні всієї країни. Тому другу управлінську революцію зазвичай називають «світсько - адміністративной».

Величезне значення кодексу Хаммурапі, що регулював усю систему відносин між соціальними групами населення, полягає в тому, що було створено своєрідне керівництво для адміністраторів величезної імперії. Навіть якщо б Хаммурапі зробив для історії тільки це, і в цьому випадку він зайняв би гідне місце в ряду історичних персоналій менеджменту. Однак не менш важливо й інше - Хаммурапі розробив власний лідерський стиль, постійно підтримував свій образ опікуна і захисника людей. Для традиційного керівництва це було безперечним нововведенням.

Отже, сутність революції в менеджменті полягає у впровадженні світської манери керування. Характерна поява першої формальної системи організації і регулювання відносин людей, зародження перших паростків лідерського стилю і нових методів мотивації поведінки. Лише через тисячу років після смерті Хаммурапі Вавилон відродив минулу славу центру розвитку практики менеджменту.

Третя управлінська революція в менеджменті відома як «виробничо-будівельна», оскільки вона була спрямована на підключення державних методів управління з контролем за діяльністю у сфері виробництва і будівництва. Вона стала реальністю за часів правління Новуходоносора II. Цар Новуходоносор II (605-562 рр.. До н.е.) був автором проектів не тільки деяких з семи чудес світу, зокрема Вавилонської вежі і висячих садів, але розробив і впровадив систему виробничого контролю на текстильних фабриках і зерносховищах. На текстильних фабриках Новуходоносор ввів в практику застосування кольорових ярликів. З їх допомогою визначалася якість пряжі, що надходила у виробництво щотижня. Подібний метод контролю дозволяв точно встановити наскільки довго перебувала на фабриці та чи інша партія сировини. Слід зауважити, що це застосовується у своїй основі і в сучасній текстильній промисловості. Чимало управлінських нововведень було впроваджено і в Стародавньому Римі. Найбільш відомі з них - система територіального управління Діоклетіана (243-316 рр. н.е.) і адміністративна організація Римської католицької церкви, яка використала принципи функціоналізму вже в другому сторіччі до н.е. І понині її оцінюють як найбільш досконалу формальну організацію в західному світі. Цей внесок вельми високо оцінюється в таких галузях менеджменту, як управління персоналом, організація системи влади та формування авторитету, а також спеціалізації функцій.

Четверта управлінська революція пов'язана із зародженням капіталізму і початком індустріального розвитку європейської цивілізації. її головні особливості - відділення менеджменту від власності (капіталу) і зародження професійного управління. Якщо раніше відкриття, які збагачували теорію і практику менеджменту відбувалися спонтанно та між ними проходили великі проміжки часу, то на даному етапі вони стали вже регулярними подіями. Для цього з'явилися нові об'єктивні передумови. Індустріальна революція, пов'язані з нею нові суспільні відносини зробили набагато більш істотний вплив на теорію та практику управління, ніж усі попередні.

У міру того, як промисловість прогресувала, зокрема переростала границі ранньої фабричної системи (мануфактури), формувалася система акціонерного капіталу, власники останнього все більше відходили від безпосереднього заняття бізнесом як економічною діяльністю, націленою на збільшення прибутку. Місце керівника-власника поступово було зайнято сотнями, тисячами акціонерів. З'явилася нова, перетворена форма власності. Замість власника стало безліч акціонерів, власників одного капіталу. Нова система власності допомогла прискореному розвитку промисловості, обумовила віддалення управління від виробництва і капіталу і врешті-решт призвела до перетворення адміністрації і менеджменту в самостійне економічне явище.

Адміністрування стало трактуватися як процес формування загальних цілей і політики компанії. Під менеджментом тоді розуміли контроль за реалізацією наміченого. Початковий сенс був на тому етапі змістом менеджменту. Демократизація власності обумовила і спеціалізацію контролю. Якщо раніше підприємець контролював як капітал, так і виробництво, то в нових умовах його замінило співтовариство пайовиків. Контроль над виробництвом перейшов до рук професіоналів-управлінців. Менеджмент та адміністрація, що призначаються акціонерами, стали їх повноважними представниками на промисловому підприємстві. Зі зростанням обсягу виробництва прискорювалися темпи оборота капіталу, розширювався обсяг та зміст банківських операцій. Прогресувала сфера збуту продукції, з'явився і став невід'ємною частиною менеджменту маркетинг. Управління вже не могло бути ефективним тільки на основі одного здорового глузду. Знадобилося чимало спеціальних знань, навичок та вміння фахівців.

У фабричну епоху діяльність менеджера обмежувалася процесом виробництва, у той час дуже далекого від організації праці на науковій основі. У менеджменті, однак, постійно розширюються функції. У його рамки поступово входить планування, діловодство, збут, закупки, вдосконалення організації, статистичний аналіз виробництва. З'явилася і розвинулася система формування і виконання бюджету підприємства - бюджетування. У результаті кожен виробничій процес виділився в самостійну функцію і сферу діяльності менеджменту. Менеджмент та адміністрація розробляли і впроваджували особливі інструменти координування діяльності персоналу, у тому числі, систему прийняття рішень, визначення цілей політики компанії, впровадження філософії управління.

Менеджмент має своєю купіллю приватний сектор, а не державний. Він зародився як бізнес-менеджмент, але оформився як науковий і соціальний інструмент не в середніх і дрібних фірмах, хоча там вільне підприємництво і так було розвинене, а у великих корпораціях. Тут втрати від незадовільного управління могли бути колосальними. Тому добробут держави, що одержує податки від бізнесу і приватного сектора, все зростаючою мірою залежало від якості управління. Менеджмент втягував у свою орбіту кращих спеціалістів. Часом навіть середні по своїм здатностям люди, пройшовши горнило бізнесу, ринку, складний шлях керівника, ставали видатними особистостями в підприємстві.

Отже, витоком четвертої революції в управлінні виступила буржуазна революція. Вона визначила вихід на історичну арену абсолютно нової фігури -підприємця. Найгостріша потреба в якісному професійному управлінні призвела до формування нового типу «керівника» - найманого керуючого -менеджера. Проте промислова революція і класичний капіталізм у той час залишилися часом буржуа. Менеджер як особлива постать не став ще професіоналом. Лише в епоху монополістичного капіталізму з'явилися перші

школи бізнесу і система професійного навчання керівників. З появою класу професійних менеджерів настала ера нового радикального перевороту в суспільстві, який і став п'ятою революцією в управлінні.

П'ята управлінська революція, яка сталася в кінці XIX - початку XX століття відома під назвою бюрократичної. її теоретичною базою стала концепція «раціональної бюрократії». Для неї характерні формування великих ієрархічних структур, поділ управлінської праці, запровадження норм і стандартів, формалізація посадових обов'язків і відповідальності менеджерів.[1]

2. ВИНИКНЕННЯ, ФОРМУВАННЯ ТА ЗМІСТ РІЗНИХ ШКІЛ МЕНЕДЖМЕНТУ

2.1. Школа наукового управління

Виникнення менеджменту як наукової дисципліни почалося з пошуку ефективних засобів досягнення найбільшою вироблення у робітників. Школа наукового управління (1885-1920 рр.) пов'язана з працями Ф. Тейлора, Франка і Ліліан Гілбрет і Генрі Ганта.

Американський інженер Ф.У. Тейлор (1856-1915), відомий як творець наукового управління, - «тейлоризму» - багато років життя присвятив збільшенню продуктивності праці робітників. Сутність його метода полягала в аналізі трудового процесу і розчленуванні його на окремі операції і прийоми, виборі найкращого, тобто мінімального, часу, способу виконання операції і всього трудового процесу.

Методи Ф. Тейлора послужили основою технічного нормування праці і того, що пізніше стали називати науковою організацією праці.

Тейлор вважав, що чим вище розподіл праці, тим вище її продуктивність; заробітна плата повинна залежати від кількісних показників; рішення мають приймати власне інженери, а робітники тільки працювати і беззаперечно підпорядковуватися керуючому. Тому було проведено розчленування виробничих операцій на окремі найпростіші елементи, виявлені зайві непотрібні рухи; в отриманому завданні робочому в деталях розписувався процес праці, який він не міг порушити. Для раціоналізації процесу праці Тейлор проводив експерименти, підбираючи для участі в них найбільш сильних і спритних робітників. На основі встановлених норм виробітку здійснювалося стимулювання праці: люди, які виробляли більше, винагороджувалися більше. Пропозиції Тейлора з організації заробітної плати носили революційний характер:

заробітна плата платиться людині, а не місцю;

встановлення розцінок повинно ґрунтуватися на точному знанні, а не на здогадках;

розцінки, засновані на точному знанні, повинні бути однаковими;

завдяки встановленим таким чином розцінкам товари виробляються дешевше, а робітники отримують вищу заробітну, плату, ніж зазвичай;

заробітна плата, заснована на точному знанні, створює кращих робітників, дає їм можливість більше заробити, знищує причини навмисної повільності в роботі, пробуджує інтерес робітників і підприємців до співпраці.

Тейлор і його сучасники фактично визнавали, що робота з управління - це певна спеціальність. Тейлор виділив 4 групи управлінських функцій: вибір мети, вибір засобів, підготовка засобів і контроль результатів.

Методи раціоналізації праці окремих робочих зумовили перебудову всього процесу виробництва і управління. Ці методи поступово почали поширюватися на промислових підприємствах США та в інших країнах.

Учасниками успішного становлення руху наукового управління були Франк і Ліліан Гілбрет, які також шукали шляхи підвищення ефективності праці через удосконалення багатьох ручних операцій. Вони використовували спостереження, заміри, мікрохронометраж, використовували навіть відеокамеру. Подружжя Гілберт розробили метод аналізу мікро рухів робітника. Так, ними було виведено 17 основних рухів кисті руки, названих «терблігами» (Гілберт у зворотному прочитанні). Франк Гілбрет написав широко відомі книги «Азбука наукової організації праці» та «Вивчення рухів».

Франк і Ліліан Гілбрет були провідними консультантами свого часу з промислової ефективності.

Слід назвати також ще одного американського організатора виробництва - Г. Емерсона, який розробив комплексний, системний підхід до організації управління. Широко відома його книга «Дванадцять принципів продуктивності». Ось ці принципи:

точно поставлена мета;

здоровий глузд;

компетентна консультація;

дисципліна;

справедливе ставлення до персоналу;

оперативний, надійний, повний, точний і постійний облік;

диспетчеризація;

норми та розклад;

нормалізація умов;

нормування операцій;

написані стандартні інструкції;

винагорода за продуктивну працю.

Ведучими принципами Г. Емерсон вважав точно поставлену мету і здоровий глузд.

Концепція наукового управління стала серйозним переломним етапом, завдяки якому управління стало визнаватися самостійною галуззю наукових досліджень. Народилася нова наука, що виявляла методи і підходи, які ефективно могли бути використані практиками для досягнення мети організації.

Основні положення цієї школи:

1. Використання   наукового   аналізу   для   визначення   кращих   способів виконання завдання.
2. Відбір працівників, які найкраще підходять для вирішення завдань та забезпечення їх навчання.
3. Забезпечення  працівників  ресурсами,   необхідними  для   ефективного виконання завдань.
4. Систематичне і правильне використання матеріального стимулювання для підвищення продуктивності.
5. Відділення планування від інших видів робіт. [2]

2.2. Адміністративна (класична) школа. Принципи управління А.Файоля

Представники класичної школи (1920 - 1950 рр..), А саме - А.Файоль, Л.Урвік, Дж.Муні, мали безпосередній досвід роботи як керівників вищої ланки управління. їх головною турботою була ефективність стосовно до роботи всієї організації і формування загальних (універсальних) принципів її функціонування. Основний внесок А. Файоля в теорію управління полягав у тому, що він розглядав управління як універсальний процес, що складається з кількох взаємозалежнийних функцій і що здійснюється на будь-якому рівні. Книга Файоля «Загальне і промислове управління » опублікована в 1916 році. У ній він висунув теорію загального підходу до аналізу діяльності адміністрації і на цій основі сформулював принципи адміністрування. Адміністрування Файоль розумів як складову частину управління, котра включає також виробничу, комерційну, фінансову, кредитну, обліково-бухгалтерську функції.

В адміністративній функції Файоль виділив п'ять її елементів: передбачення, планування, організація, координація і контроль. Файоль розглянув управління як універсальний процес, що здійснюється на будь-якому рівні організації. У цьому його внесок у теорію управління. Принципи, якими повинна керуватися адміністрація у своїй діяльності, Файоль перераховує у своїй книзі.

Для відкриття та популяризації вкладу Файоля багато зробив Ліндел Урвік. Цей британський військовий офіцер відомий як чиновник і як консультант з управління. У працях Л. Урвіка основні положення А. Файоля отримали подальший розвиток. Головну увагу Л. Урвік приділяв розробці принципів побудови формальної організації.

14 принципів управління (по А. Файоль).

1. Поділ праці. Його мета - виконання роботи, більшої за обсягом і кращої за якістю при інших рівних умовах. Це досягається за рахунок
2. скорочення цілей.
3. Повноваження і відповідальність. Повноваження - це право віддавати наказ, а відповідальність - складова її протилежність. Де дають повноваження, там виникає відповідальність.
4. Дисципліна. Дисципліна - це одне із завдань керівника. Дисципліна передбачає справедливе застосування санкцій.
5. Єдиноначальність. Працівник повинен одержувати накази тільки від одного начальника.
6. Єдність напряму. Кожна група, що діє в рамках однієї мети, повинна бути об'єднана планом та мати одного керівника
7. Підпорядкованість особистих інтересів загальним. Інтереси одного працівника не повинні переважати над інтересами організації.
8. Винагорода персоналу. За свою службу працівники повинні отримувати справедливу оплату.
9. Централізація. Це спосіб організації окремих груп в напрямку загальних цілей і плану. Вона залежить від ділової діяльності організації, але в деяких випадках необхідний поділ праці. Централізація є справедливим ходом речей. Важливим при цьому є розгляд питання про співвідношення централізації і децентралізації.
10. Скалярний ланцюг. Це ієрархія керівних посад.
11. Порядок. Це розташування всього на своєму місці.
12. Справедливість. Це поєднання доброти і правосуддя в управлінні організацією.
13. Стабільність робочого місця для персоналу. Висока плинність кадрів знижує ефективність організації.
14. Ініціатива. Це розробка плану та його реалізація.
15. Корпоративний дух. Союз - це сила. Він є результатом 
    взаємопов'язаної роботи персоналу.

Основний внесок цієї школи:

1. Розвиток принципів управління.
2. Опис функцій управління.
3. Систематизований підхід до управління всією організацією. [2]

2.3. Школа психології та людських відносин 

Одним з недоліків школи наукового управління і класичної школи було те, що вони до кінця не усвідомлювали ролі і значення людського фактора, який в кінцевому рахунку є основним елементом ефективності організації. Тому школу психології і людських відносин, яка усунула недоліки класичної школи, часто називають неокласичною школою.

Перша спроба застосувати психологічний аналіз до практичних завдань виробництва була зроблено професором Гарвардського університету США Г.Мюнстербергом.

У 20-30-і роки нашого століття зародилася школа людських відносин, в центрі уваги якої знаходиться людина. Виникнення доктрини «Людських відносин» зазвичай пов'язують з іменами американський вчених Е.Мейо і Ф.Ротлісбергера,  які  відомі  своїми  Дослідженнями в  області  соціології виробничих відносин.

Одним з головних відмінностей школи психології і людських відносин є внесення в неї біхевіоризму, тобто теорії людської поведінки.

Одним із засновників школи психології і людських відносин є професор Школи бізнесу Гарвардського університету Елтон Мейо.

Представники школи «людських відносин» рекомендували приділяти серйозну увагу зміні неформальної структури при перебудові формальної структури організації. Формальний менеджер повинен прагнути до того, щоб стати і неформальним лідером, завоювавши «прихильність людей». Це - не просте завдання, а «соціальне мистецтво».

До недоліків школи психології і людських відносин можна віднести ігнорування питань самоврядування та самоорганізації робітників в виробництві, вченими був явно завищений рівень впливу на робітників за допомогою соціально-психологічних методів.

Однак, незважаючи на критику, якій піддавалася школа психології та людських стосунків, основні її положення знайшли згодом відображення в нових, більш складних і сучасних концепціях менеджменту.

Велике місце в дослідженнях вчених, що примикають до школи психології і людських відносин, займають проблеми мотивації людей в організації. До числа дослідників, що приділили цим проблемам значну увагу, слід віднести: А. Маслоу, Ф. Герцбергера, Д. Макклеланда, К. Альдерфера.

Найбільш послідовно концепція мотивації розвинена видним представником школи психології і людських відносин, професором школи менеджменту Мічіганського університету Дугласом Макгрегором. Макгрегор вніс значний внесок у розвиток змісту теорії людських ресурсів, зосередивши свою увагу на питаннях лідерства, стилю керівництва, поведінки людей в організаціях. [2]

2.4. Школа науки управління

Становлення школи науки управління пов'язано з розвитком математики, статистики, інженерних наук та інших суміжних з ними галузей знань. Найбільш відомими представниками цієї школи є Р.Акофф, Л.Берталанфі, С. Бір, А. Гольдбергер, Д. Фосрестер, Р. Люс, Л. Клейн, Н.Джорджеску-Реган.

Школа науки управління сформувалася на початку 50-х рр. і успішно функціонує і в даний час. У школі науки управління розрізняють два головні напрями:

1. Розгляд виробництва як "соціальної системи" з використанням 
   системного, процесного і ситуаційного підходів.
2. Дослідження проблем управління на основі системного аналізу та використання кібернетичного підходу, включаючи застосування 
   математичних методів і ЕОМ.

Системний підхід передбачає, що кожен з елементів, що становлять систему, має свої певні цілі.

Процесний підхід ґрунтується на положенні про те, що всі функції управління залежать один від одного.

Ситуаційний підхід безпосередньо пов'язаний із системним і процесним підходами і розширює їх застосування на практиці. Сутність його полягає у визначенні поняття ситуації, під якою мається на увазі конкретний набір обставин, змінних, що впливають на організацію в певний час.

Заслуга школи науки управління полягає в тому, що вона зуміла визначити основні внутрішні та зовнішні змінні (фактори), що впливають на організацію.

Другий напрямок школи науки управління пов'язано з розвитком точних наук і, насамперед, математики. У сучасних умовах багато вчених називають цей напрямок новою школою.

Початок застосування математичних методів в економічних дослідженнях в XIX ст. пов'язують з ім'ям французького економіста А. Каунота (1801-1877).

Можливість використання математики для вирішення економічних проблем викликала великий інтерес в Росії.

Ряд великих фахівців, таких як В. К. Дмитрієв, Г. А. Фельдман, Л.В. Канторович, внесли великий внесок у розробку і розвиток економіко -математичних методів (EMM).

Особливе місце належить Д.Є. Слуцькому, відомому своїми працями з теорії ймовірностей і математичної статистики. У 1915 р. він опублікував статтю «До теорії збалансованості бюджету споживача», яка надала великий вплив на розвиток економіко-математичної теорії. Через 20 років ця стаття отримала світове визнання.

Перша в країні Лабораторія економіко-математичних методів була створена в 1958 р. в Академії наук B.C. Немчиновим

У 1930 р. в м. Клівленді (США) була утворена асоціація «Міжнародне товариство для розвитку економічної теорії у зв'язку із статистикою і математикою», до якої входили відомі буржуазні економісти І.Шумпетер, І.Фішер, Р.Фріш, М.Калецький, Я.Тінберген та ін. Асоціація стала випускати журнал «Економетрика».Поява цієї асоціації послугувала відправним моментом створення математичної школи економістів.

Відмінною рисою науки управління є використання моделей. Моделі здобувають особливо важливе значення, коли необхідно приймати рішення в складних ситуаціях, які вимагають оцінки декількох альтернатив.

Таким чином, 50-і рр. XX ст. характеризуються формуванням нового етапу в розвитку управлінської думки. На основі синтезу ідей, висунутих на попередні періоди, дослідники прийшли до розуміння необхідності комплексного підходу до управління. Крім того, була сформульована ідея про те, що управління - це не тільки наука, а й мистецтво. [2]

3. РІЗНОМАНІТНІСТЬ МОДЕЛЕЙ МЕНЕДЖМЕНТУ

Економічні відносини в даний час пов'язують національні економіки і в 
значній мірі нейтралізують національні особливості економічної поведінки. На підставі цього нерідко говорять про те, що економічна діяльність і менеджмент як її складова частина стають інтернаціональними, тобто втрачають національну специфіку. 

Національні особливості управління організацією важливі для менеджера з наступних мотивів:

В даний час багато організацій активно співпрацюють з закордонними фірмами і компаніями. І в процесі взаємодії можуть виникати проблеми, пов'язані з тим, що його учасники діють відповідно до традицій, прийнятих в їх культурі;

Досвід зарубіжних компаній може бути корисним в інших культурах. Особливо це важливо у зв'язку з формуванням світової економіки і ускладненням зв'язків між економіками окремих країн;

Менеджер може знайти роботу за кордоном. Природно, що йому будуть потрібні хоча б деякі знання про те, як прийнято керувати діяльністю людей у цій країні. Те ж стосується і обміну між підприємствами.

Розуміння того, що менеджмент - це особливий аспект функціонування організації, вперше було усвідомлено в США. А це означає, що менеджмент сам по собі є багато в чому американським явищем, що відображає особливості американської картини світу.

США цілком можна вважати країною, в якій найбільшою мірою навчають менеджменту.

Американський менеджмент характеризується жорсткою організацією управління. Для нього найбільшою мірою характерно прагнення до формалізації управлінських відносин.