Вексель та його місце на ринку фінансових послуг

ЗМІСТ

1. Вексель та його місце на ринку фінансових послуг
1. Поняття та види векселя…………………………………………….3
2. Операції з інструментами грошового ринку…………………….8
3. Розвиток фондових бірж на території України…………………13
4. Історія сучасного фондового ринку в Україні………………….16
5. Правове положення векселя в національному законодавстві України, його особливості………………………………………..18
2. Список використаної літератури…………………………………….24

1 ВЕКСЕЛЬ ТА ЙОГО МІСЦЕ НА РИНКУ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ

1.1 Поняття та види векселя

Ве́ксель (нім. Wechsel)— цінний папір, який засвідчує безумовне  грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену  суму грошей власнику векселя (векселетримачу).

В залежності від форми  та способу використання розрізняють:

простий вексель— просте і нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця сплатити власнику векселя у вказаний строк у вказаному місці вказану суму.

переказний вексель (тратта) — це письмовий наказ векселедавця платнику (трасату) про сплату векселедержателю певної суми грошей у визначеному мiсцi у визначений час. Причому отримувачем коштiв може виступати як перший векселедержатель (ремiтент), так i кожний з наступних векселедержателiв (iндосат).

Казначейський вексель  - це вид державного цінного паперу, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання Державного казначейства України сплатити після настання строку визначену суму грошових коштів власнику векселя.

В залежності від характеру  угод, що спричинили появу векселя  виділяють:

Комерційний (товарний, торговий) вексель з'являється в обігу в результаті реальної угоди з купівлі-продажу цінностей, виконаних робіт, наданих послуг.

Фінансовий вексель виникає внаслідок фінансової операції і засвідчує отримання грошової позики.

Векселі можуть з'являтись в  обігу внаслідок реальних угод, або  ж бути фіктивними (безгрошовими), до яких відносять підроблені, дружні, бронзові векселі.

Підроблений вексель — це вексель, в якому міститься підроблений підпис векселедавця, або акцептанта, фальсифіковано вексельну суму чи строк погашення. Підроблення здійснюється з метою отримання коштів у банку під даний вексель.

Дружній (приятельський) вексель акцептується з метою надання допомоги в отриманні кредиту під вексель неплатоспроможній особі. Як правило, обидва суб'єкти угоди акцептують векселі один на одного для того, щоб згодом отримати під них кредит у банку. Такі векселі, коли кілька суб'єктів виступають то векселедавцем (платником), то векселедержателем (покупцем), називають зустрічними(однак зустрічні векселі не завжди є фіктивними, оскільки вони можуть з'являтись і в результаті реальних торговельних відносин між контрагентами).

Бронзовий (дутий, вигаданий) вексель виписується на ім'я неіснуючої або заздалегідь неплатоспроможної особи. Метою подібної операції є отримання кредиту чи збільшення заборгованості неплатоспроможної особи для того, щоб майно банкрута залишилось у близьких йому осіб, замість того, щоб перейти у власність реальних кредиторів. Незважаючи на економічну дефектність дружніх та бронзових векселів, у них немає юридичних дефектів, оскільки підписи не фіктивні, наявні усі реквізити.

Вексель виконує дві функції:

 – є інструментом  кредиту, тому що з його допомогою  можна оформити різні кредитні  зобов’язання (оплатити куплений  товар, повернути отриману позику  тощо);

 – служить інструментом  грошових розрахунків, будучи  різновидом кредитних грошей.

Особливістю векселів є передача його за індосаментом. Термін «індосамент» походить від лат. in dosso (на спині), так як за древньою традицією він надписується на звороті векселя. Індосамент виконується на звороті векселя або на додатному листі (алонжі). У випадку використання алонжу, останній повинен бути приклеєний до векселя. Це викликано дією загального для векселів правила: чого нема у векселі, того не існує.

 За формою передачі  індосамент може бути двох  видів: або іменним, або бланковим.  Іменний індосамент повинен містити  дві необхідні частини: підпис особи, що передає вексель, і назву нового векселетримача, якому шляхом цього надпису передається право за векселем, що передує цьому підпису. Для передачі векселя за бланковим індосаментом достатньо одного підпису індосанта (того, хто бере на себе абстрактне зобов’язання, подібно до того, як це робить векселедавець при видачі векселя). Кожен пред’явник векселя з бланковим надписом має право вимоги без іншого засвідчення свого права на цей вексель.

 Передача векселя за  індосаментом веде за собою  два юридичних наслідки: права  для індосата і відповідальність  для індосанта. Перше полягає в тому, що особа, яка отримала вексель за індосаментом, стає векселетримачем. Однак законність його прав настає у випадку неперервного ряду індосаментів, навіть якщо останній індосамент є бланковим. Другий юридичний наслідок, пов’язаний з першим, полягає в тому, що індосант, передаючи вексель, бере на себе зобов’язання перед новим векселетримачем за акцепт і платіж. У цьому полягає доручительська функція індосаменту. Однак індосант може опротестувати новий індосамент, у цьому випадку він не несе відповідальність перед тими особами, на користь яких вексель було потім індосовано.

Ри́нок фіна́нсових по́слуг  — особлива форма організації  руху фінансових ресурсів в економічній системі, яка за своїм призначенням має забезпечити юридичним, фізичним особам і державі належні умови для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних грошових засобів. За економічною сутністю ринок фінансових послуг — це економічні відносини, що виникають між фінансовими посередниками та іншими економічними агентами з приводу розподілу фінансових ресурсів, купівлі-продажу тимчасово вільних коштів і цінних паперів.

Об'єктивною передумовою  функціонування ринку фінансових послуг є необхідність посередництва у  взаємовідносинах між економічними агентами з приводу перерозподілу  фінансових ресурсів. Кошти можуть бути в наявності в одних суб'єктів господарювання, а інвестиційні потреби виникають в інших. Ринок фінансових послуг виконує роль посередника руху коштів від їх власників до користувачів.

На ринку фінансових послуг визначаються попит і пропозиція на різноманітні фінансові активи.

Об'єктами відносин на цьому  ринку є фінансові послуги, що надаються юридичним і фізичним особам, які є власниками і користувачами  фінансових активів, операції з фінансовими  активами, що здійснюються в Інтересах  третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством І за рахунок  залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Суб'єктами ринку фінансових послуг виступають власники фінансових ресурсів, їх користувачі, фінансові  посередники, держава в особі  спеціальних органів нагляду та контролю. Фінансовими посередниками є особи, які сприяють у налагодженні контактів і укладенні угод між власниками і користувачами фінансових ресурсів. Роль таких осіб виконують фінансові установи — юридичні особи, які надають одну чи декілька фінансових послуг та які внесені до відповідного державного реєстру у визначеному законодавством порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Перерозподіл фінансових ресурсів можливий в умовах чітко  визначеної організаційної структури  ринку, на якому укладаються угоди фінансового характеру.

Формування такого організаційного  механізму можливе з боку держави  і має ґрунтуватися на інституційній  основі, що передбачає виокремлення функцій  кожного учасника ринку. З організаційної точки зору ринок фінансових послуг є сукупністю фінансових інститутів, що обумовлюють перебіг коштів від власників фінансових ресурсів до їх користувачів під контролем державних органів управління.

Фіна́нсові по́слуги — це послуги фінансового посередництва або послуги з кредитування. Прикладом організацій, що надають фінансові послуги є банки, страхові, інвестиційні, лізингові, брокерські компанії та багато інших компаній.

Фінансові послуги — це найбільша за обсягом індустрія  у світі, за даними на 2004 рік частина ринкової капіталізації цієї індустрії у S&P 500 становить 20 %.

Фінансові послуги складають  великий і зростаючий сектор фактично у всіх розвинених економіках і таких, що розвиваються. Темпи зростання цього сектора особливо високі в тих економіках, які зазнають стрімкої модернізації. Торгівля фінансовими послугами також зростає швидкими темпами внаслідок комбінації нових і зростаючих ринків у країнах, що розвиваються та з перехідною економікою, лібералізації фінансів і торгівлі, використання нових фінансових інструментів і стрімких технологічних змін. Проте, сектор фінансових послуг набагато важливіший, ніж його прямий вплив на економіку.

Фінансові послуги є основою  сучасної економіки. Будь-яка господарська діяльність так чи інакше залежить від послуг, які забезпечуються фінансовим сектором. Об'єктивною передумовою функціонування ринку фінансових послуг є необхідність посередництва у взаємовідносинах між економічними агентами з приводу перерозподілу фінансових ресурсів. Кошти можуть бути в наявності в одних суб'єктів господарювання, а інвестиційні потреби виникають в інших. Ринок фінансових послуг виконує роль посередника руху коштів від їх власників до користувачів.

 Банки виконують з  векселями наступні операції:

 – видача кредиту  за спеціальним позичковим рахунком, забезпеченим векселями;

 – інкасування векселів;

 – доміляція векселя:

 – авалювання векселів;

 – акцепт векселів;

 – облік векселів;

 – форфетування.

Кабінет Міністрів України  затвердив Порядок випуску, обігу  та погашення податкових векселів, авальованих банком, які видаються  до отримання або ввезення на митну  територію України нафтопродуктів з метою використання як сировини для виробництва у хімічній промисловості. Відповідну постанову схвалено на засіданні  Уряду 20 жовтня 2011 року.

Прийняття зазначеної постанови  обґрунтоване змінами до Податкового  кодексу України, запровадженими з 1 січня 2012 року.

Урядова постанова визначає порядок

- подання податкового  векселя суб’єктом господарювання  органу ДПС для отримання нафтопродуктів за нульовою ставкою;

- надання довідки про  цільове використання нафтопродуктів, як головної умови погашення податкового векселя;

- обліку податкових векселів  в органах державної податкової служби;

- опротестування органами  ДПС непогашеного у встановлений строк векселя;

- застосування штрафних  санкцій у разі нецільового  використання нафтопродуктів (збільшено  у 1,5 рази повну ставку податку).

2. Операції з інструментами грошового ринку

Інструментами грошового  ринку с грошові сурогати - будь-які  документи у вигляді грошових знаків, що відрізняються від грошової одиниці України, випущені в обіг не Національним банком України і  виготовлені з метою здійснення платежів у господарському обороті. На грошовому ринку обертаються, в основному, боргові документи.

 Казначейські зобов 'язання - боргові цінні папери, що емітуються державою в особі уповноважених органів, розміщуються виключно на добровільних засадах серед фізичних та юридичних осіб, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету та надають право на отримання фінансового доходу або інші майнові права відповідно до умов їх випуску. Казначейство випускає свої векселя для покриття касового розриву при виконанні держбюджету.

 Депозитні сертифікати  - видані банками та іншими депозитними інститутами цінні папери.

 Євродолари доларові  депозити, розміщені за межами  США.

 Угода про перепродаж- - контракт, в якому одна зі сторін зобов'язується продати цінні папери іншій із обов'язковим викупом в обумовлену дату за наперед обумовленою і зафіксованою в контракті ціною (наприклад, "репо").

 Комерційні папери - короткостроковий  простий вексель, виданий суб'єктом  господарювання.

 Банківський акцепт - форма короткострокового банківського  фінансування, при якому банк  бере на себе відповідальність  за своєчасну оплату переказного  векселя, якщо у векселедавця  будуть труднощі.

 Фонди ринку грошей - це продаж інвесторам грошових  фондів на короткостроковий період.

 Інструменти грошового ринку використовуються на основі ставки дисконтування.

 Комерційні папери  та банківські акцепти як інструмент  грошового ринку. Вексельний обіг був і є невід'ємною частиною ділового життя суспільства. Розвиток вексельного обігу має багатовікову історію. Винахідниками векселів вважаються серед-ньовікові банкіри-міняли, що займались зберіганням і переказом грошей із країни в країну, із міста в місто. У результаті з'явився перевідний вексель. З розвитком і ускладненням ринкових відносин вексель як засіб переказу грошей поступово втратив своє значення і став унівег -альним інструментом кредиту, платіжним засобом, абстрактним цінним папером. Вексель виконує дві функції:

- є інструментом кредиту,  тому що з його допомогою  можна оформити різні кредитні зобов'язання (оплатити куплений товар, повернути отриману позику тощо);

- служить інструментом  грошових розрахунків, будучи  різновидом кредитних грошей.

 Незалежно від того, яку функцію виконує вексель (засіб платежу, інструмент кредиту), взаємовідносини учасників вексельного обороту регулюються особливими нормами вексельного права.

 Хоча вексель здавна  використовувався в міжнародних  розрахунках, національні законодавства,  що регулюють вексельний обіг  у різних країнах, суттєво відрізнялись між собою. У результаті цього було уніфіковано норми вексельного права на Женевській конференції 1930 року, що виробила конвенцію, якою було встановлено Єдиний вексельний закон про переказний і простий вексель.

 Країни, що підписали або приєднались до конвенції, прийняли на себе зобов'язання ввести в дію на своїх територіях Єдиний вексельний закон.

 В Україні обіг векселів  теж здійснюється відповідно  до Єдиного вексельного закону. На відміну від російського законодавства, українське не передбачає випуск векселів в електронній формі. Векселі також не можуть знерухомлюватись і виступати предметом угод на фондовій біржі та організованих фондових ринках.

 Вексель, відповідно  до Закону "Про цінні папери і фондову біржу", - це боргове зобов'язання, що дає її власнику безумовне право вимагати при настанні терміну платежу від векселедавця простого і акцептанта переказного векселя сплати визначеної векселем суми. Тобто, це зобов'язання, в основі якого лежать лише гроші. Предметом векселя не можуть бути інші зобов'язання, скажімо, розрахунок електроенергією, як у випадку з векселями НДЦ (електричні гроші). Розрахунок яким-небудь майном з векселетримачем може бути здійснено, але це виходить за рамки вексельного права і обумовлюється в окремому порядку господарськими угодами.

Пропозиція, або зобов'язання заплатити вказану у векселі  суму грошей повинна бути простою  і нічим не обумовленою. Внесення в текст векселя угоди про  те, Ідо платіж (термін Платежу) залежить від деякої події, яка може настати або ні, є порушенням вимог до форми векселя і призводить до його недійсності.

 Особливістю векселів є передача його за індосаментом. Термін "індосамент" походить від лат. in dosso (на спині), так як за древньою традицією він надписується на звороті векселя. Індосамент виконується на звороті векселя або на додатковому листі (алонжі). У випадку використання алонжу, останній повинен бути приклеєний до векселя. Це викликано дією загального для векселів правила: чого нема у векселі, того не існує.

 За формою передачі  індосамент може бути двох  видів: або іменним, або бланковим.  Іменний індосамент повинен містити  дві необхідні частини: підпис особи, що передає вексель, і назву нового векселетримача, якому шляхом цього надпису передається право за векселем, що передує цьому підпису. Для передачі векселя за бланковим індосаментом достатньо одного підпису індосанта (того, хто бере на себе абстрактне зобов'язання, подібно до того, як це робить векселедавець при видачі векселя). Кожен пред'явник векселя з бланковим надписом має право вимоги без іншого засвідчення свого права на цей вексель.

 Передача векселя за  індосаментом веде за собою  два юридичних наслідки: права  для індосата і відповідальність  для індосанта. Перше полягає  в тому, що особа, яка отримала  вексель за індосаментом,стає векселетримачем. Однак законність його прав настає у випадку неперервного ряду індосаментів, навіть якщо останнійіндосамент єбланковим.Другий юридичний наслідок, пов'язаний з першим, полягає в тому, що індосант, передаючи вексель, бере на себе зобов'язання перед новим векселетримачем за акцепт і платіж. У цьому полягає доручительська функція індосаменту. Однак індосант може опротестувати новий індосамент, у цьому випадку він не несе відповідальність перед тими особами, на користь яких вексель було потім індосовано.

 Спеціальний позиковий рахунок - це рахунок до запитання. Безтерміновість кредиту дає банку право в будь-який момент вимагати від кредитора повного або часткового його погашення чи надання додаткового забезпечення. Цей кредит має постійний характер. Погашення його може здійснюватись як самим позичальником, так і іншою особою, після чого їм повертається із забезпечення векселя сума погашеного боргу. Якщо ж від самого позичальника кошти не надходять, то на погашення кредиту направляються гроші, які надійшли на оплату векселів.

 Інкасування векселів банкам - це виконання банком доручення векселетримача при отриманні гоїатежу за векселем при настанні терміну оплати. Отримання в банку готівкових грошей за векселем - це інкасація векселя. Банківська черговість, яка полягає в отриманні банком грошей за різними документами (векселями, чеками тощо) від імені та за рахунок своїх клієнтів, називається інкасо.

 Доміціляція (від лат. domicilium - місцеперебування) векселя - це призначення платником за  векселем якої-небудь третьої особи. Вексель, за яким призначено платника, називається доміцільованим векселем. Доміцільований вексель підлягає оплаті третьою особою (доміціліатом) у місці проживання платника або іншому місці

 Як правило, платником  за векселем призначається банк. У цьому випадку банк у протилежність  інкасуванню векселя є не отримувачем  платежу, а його платником,  тобто він виконує доручення  платника за векселем здійснити  платіж за даним векселем у  встановлений термін.

 Як доміціліат банк не несе ніякого ризику, тому що він оплачує вексель, якщо на рахунку боржника за векселем є необхідна сума грошей. У зворотному випадку він відмовить у платежі.

 Аваль (фр, aval) векселя - це вексельне доручення, що забезпечує платіж за векселем. Таке забезпечення здійснюється третьою особою (авалістом). Авалістами, як правило, виступають банки та кредитні установи. Чим вище імідж аваліста, тим надійнішим вважається вексель. Аваль здійснюється у вигляді надпису на векселі або алонжі "Вважати за аваль" і підпис у аваліста, За видачу ава-ля стягується плата в процентах від суми векселя. Цей процент називається надписним процентом. Підписавши вексель, аваліст відповідає за ним так само, як і той, за кого він підписався.

 Акцепт (лат. acceptus - прийнятий)  векселя - це підтвердження платником згоди на оплату за переказним векселем (тратті). Він висловлюється словами: "Акцептовано"; "Прийнято", "Заплачу", що зроблені на лицьовій стороні векселя. Векселя, акцептовані банком, тобто банківський акцепт, широко застосовуються у зовнішньоторговельних операціях. Акцепт банком термінових тратт, що виставляються на нього експортером або імпортером, розглядається як одна із форм кредиту. Це акцептований кредит. Акцептант несе відповідальність за оплату векселя у встановлений термін.

Вексель виник у 12-13 ст. в  Італії в результаті розвитку міжнародної  торгівлі та банківництва. Прообразом векселя були ордери, позичкові листи, грошові розписки. Спочатку вексель  використовувався для здійснення валютообмінних операцій (у буквальному перекладі  слово «вексель» — wechsel, change, exchange, cambio — означає «розмін») та подолання  незручностей і небезпеки транспортування  повноцінних грошей: банкір виписував  свідоцтво про отримання грошової суми, при пред'явленні якого кореспонденту  банкіра за кордоном клієнт отримував  кошти у місцевій валюті. Поширенню  векселя сприяли обмеження на стягнення процентів за кредитами, що містились у канонічних статутах та цивільному законодавстві багатьох країн середньовічної Європи.

1.3 Розвиток фондових  бірж на території України

Під час виникнення фондових бірж Україна входила до Російської імперії, тому розвиток біржової торгівлі цінними паперами в Росії до розпаду  СРСР безсумнівно пов’язаний з її розвитком на території України.

В Російській імперії розвиток фондового ринку проходив ті ж  етапи, що й в інших країнах, але  із врахуванням місцевих особливостей.

Операції з цінними  паперами організовано стали здійснюватися  ще в період правління Петра І. Спочатку угоди укладалися на зібраннях  купців, а в 1703 років була відкрита перша в Російській імперії фондова біржа. На ній спочатку оберталися іноземні цінні папери, в основному векселі, але пізніше з’явилися акції та облігації як іноземних, так і вітчизняних емітентів. Вслід за Санкт-Петербурзькою з’явилися біржі в Одесі, Москві та інших містах. Розвиток капіталізму в Росії, відміна кріпосного права у 1861 році призвели до появи якісно нових товарно-грошових відносин, а також до розширення внутрішнього ринку на базі капіталістичних відносин. Були створені відповідні організаційні механізми функціонування ринку цінних паперів. При цьому було широко перейнято зарубіжний досвід, оскільки в економіці дореволюційної Росії іноземний капітал займав досить помітне місце.

До кінця ХІХ ст. в Російській імперії не дуло жодної фондової біржі. Операції з цінними паперами (в основному – акціями) здійснювалися на товарних біржах у відповідності з правилами біржової торгівлі товарами. На території Росії існувала 21 товарна біржа, а фондові операції здійснювалися на семи: Санки-Петербурзькій, Московській, Варшавській, Київській, Харківській, Одеській і Ризькій. Продаж і реалізація державних облігацій проводилися через Державний банк, але за активного посередництва комерційних банків та інших кредитних інститутів.

Рівень розвитку ринку  цінних паперів в Російській імперії за своїми масштабами і глибині операцій значно відставав від рівня розвитку фондових ринків західних країн, насамперед від Німеччини, Франції, Англії, США. Крім того, на російському ринку цінних паперів було мало випусків облігацій підприємств та компаній. Свого апогею фондовий ринок Росії досяг у 1914 році. Після революції, громадянської війни і проведення всезагальної націоналізації засобів виробництва ринок цінних паперів як такий перестав існувати.

В період НЕПу почалося певне  пожвавлення ринку за рахунок  випуску державних облігацій і незначної кількості акцій. Економіка набуває ринкового характеру, починає функціонувати відносно розгалужена кредитна система, використовується іноземний капітал. Проте ринок цінних паперів в період НЕПу носив досить обмежений характер.

Період так званої індустріалізації і колективізації призвів до ліквідації комерційного кредиту, реформуванню багатьох кредитних інститутів, до централізації  банківських ресурсів в руках Держбанку і галузевих банків, а також до обмеженого механізму ринку цінних паперів у вигляді випуску державних позичок. Причому обертання державних позичок носило добровільно-примусовий характер і таким чином вони розміщувалися в основному серед населення. До Великої Вітчизняної війни, а також в перші післявоєнні роки і до кінця 50-х це були виграшні позички з наступним періодичним погашенням облігацій. Головна їх мета полягала в додатковій мобілізації грошових засобів населення в народне господарство СРСР для відновлення його після війни і надалі для реалізації різних великих промислово-інвестиційних проектів.

Проте в кінці 50-х років стало очевидним, що державі досить важко одночасно випускати позички і оплачувати їх населенню. Тому випуск таких позичок був зупинений, а виплати по них заморожені на досить довгий період. Єдиним видом цінних паперів залишився Державна 3-х відсоткова виграшна позичка, яка купувалася і продавалася через систему ощадних кас. Таким чином, відбулося ще більше звуження ринку. Ліквідація похідного ринку цінних паперів в радянський період була зумовлена розвитком командно-адміністративної системи управління, яка замінила ринкові відносини.

З 1990 року в Україні почався етап відродження ринку цінних паперів і фондової біржі. Цей процес в умовах глибокої кризи проходив дуже боляче. По суті, ринок фінансових активів формувався в умовах економічної та політичної нестабільності. Тим не менше, в останні роки стає помітною тенденція до його успішного формування та подальшого розвитку.

В Україні у 1991 році був  зроблений перший крок на шляху становлення  найважливішої ланки фондової системи  – фондової біржі. 1991 рік став роком утворення Української фондової біржі, родоначальником якої вважається Київська біржа, утворена у 1865 році.

Крім того, у 1991 році були зроблені певні кроки до розширення ринку цінних паперів України. Перш за все, це поява фондових бірж і фондових відділів товарних бірж. В цьому ж році було прийнято Закон України “Про цінні папери і фондову біржу”, в якому визначалися види цінних паперів, дозволені для випуску і обертання на території України, давалися їх характеристики, визначався порядок здійснення операцій з цінними паперами і реєстрації їх випуску, а також давалося поняття фондової біржі, визначені її правове положення, установки та правила.

Одною з особливостей розвитку ринку цінних паперів в Україні є масовий випуск нового виду паперів – приватизаційного майнового сертифікату (ПМС). Він посвідчував право його власника на безумовне тримання в процесі приватизації частки майна державних підприємств.

Пізніше в обіг був випущений новий папір – компенсаційний сертифікат (КС), який надавав право його власнику на компенсацію визначеної суми ощадних вкладів.

1996 рік ознаменував собою  прийняття і введення в дію  Закону України “Про державне  регулювання ринку цінних паперів  в Україні”. Цей закон визначає правові основи здійснення державного регулювання фондового ринку і державного контролю за випуском і обертанням цінних паперів та їх похідних в Україні.

Як видно з вищесказаного, в умовах перехідної економіки приватизаційні процеси та розвиток фондового рину є взаємозалежними категоріями, що потребують ретельного вивчення впливу одне на одного. Грамотний аналіз цих явищ дасть змогу сформувати раціональну приватизаційну політику, яка приведе до стабільного розвитку фондового ринку і забезпечить здорове ринкове середовище в країні.