Велика вітчизняна війна, причини, характер, початок

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Запорізький національний університет

юридичний факультет

кафедра історії і  теорії держави та права

 

 

 

 

 

 

Реферат

з теми:

Велика вітчизняна війна, причини, характер, початок

 

 

Виконала : студентка групи № 3422-1

Чернова Юлія Сергіївна

Перевірила : викладач

Середа А. М.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Запоріжжя – 2012 рік

План

 

Вступ

1. Причини початку Великої вітчизняної війни та цілі сторін-учасників

2. Характер війни

3. Початок війни: перші битви та операції. Головні етапи Великої вітчизняної війни

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Напередодні німецько-радянської війни Україна продовжувала перебувати на становищі напівколонії. Маючи  великий промисловий і сільськогосподарський  потенціал, при відсутності повноцінної незалежної державності український народ не міг уникнути військового конфлікту, що невмолимо наближався. Гітлер готувався до війни з СРСР, щоб розгромити більшовизм та здійснити віковічну мрію німецьких мілітаристів про завоювання життєвого простору на Сході. Його кінцевою метою було встановлення світового панування.

Відносно України у  нього були однозначні плани: перетворити  цей край на аграрно-сировинний придаток, який повинен був «забезпечити продовольством населення великого рейху на тисячу років вперед». Це свідчить про те, що гітлеризм готував Україні долю пригніченої і відсталої колонії, в якій мала бути знищена значна частина населення, а решта перетворені в рабів німецьких колоністів. Таким чином, саме існування фашистської машини несло смертельну небезпеку існуванню українського народу.

Деякі історики стверджують, що ця війна була «чужа» українському народові, бо вона велася за світове  панування одного з тиранів —  Гітлера чи Сталіна. Однак перемога Гітлера, встановлення його диктатури привели б до повного винищення української нації, а не часткового, як це зробив Сталін, тобто гітлеризм був для нього страшнішим злом, ніж сталінська влада.

Така ж доля чекала на всіх східних слов´ян. Особливу ненависть  у Гітлера викликала Росія, однак великої різниці між нею і Україною він не бачив. В інструктивному додатку до плану «Барбароса», де були викладені основні віхи війни проти СРСР, зазначалося: «Війна проти Росії — один із найважливіших етапів боротьби за існування німецького народу. Це древня битва германців проти слов´янства, захист європейської культури від московитсько-азіатського нашестя, оборона проти європейського більшовизму. Мета цієї війни — розгром сьогоднішньої Росії, тому вона повинна вестися з небувалою жорстокістю». Отже, що війна фашистської Німеччини проти СРСР була смертельною небезпекою для всіх східнослов´янських народів.

Інші науковці дотримуються думки, що Гітлер, починаючи війну, всього-навсього упереджував Сталіна на один-два  місяці, адже саме той мав повести  наступ на Європу, щоб захопити її і розпалити світову революцію. Однак вони не наводять деталей цього плану, бо його не існує. Але всі історики єдині в тому, що народи СРСР в стратегічному плані готувалися до Другої світової війни, зміцнювали оборону своєї країни. Однак Сталін, Ворошилов та інші партійні лідери висунули концепцію наступальної війни і до того ж проведення її лише на чужій території. План упереджуючого удару СРСР по Німеччині не розроблявся. До того ж відомо, що Сталін намагався не допустити війну з Німеччиною, не спровокувати її. Це врешті-решт було причиною непідготовленості Червоної Армії до відсічі Гітлеру 22 червня 1941 р. В СРСР навіть не форсували випуску нової зброї — «зброї перемоги» — танків Т-34, ефективних літаків-винищувачів, які б були надзвичайно корисними в цьому «упереджуючому» наступі на Європу. Сталін хотів лише одного — втягнути Німеччину в бойові дії з Англією.

Однак Гітлер «конкретно»  готувався до війни з СРСР вже  з 1939 р. Йому вдалося створити наймогутнішу в світі військову машину, і для цього використовувалася економіка всіх країн окупованої ним Європи. До Німеччини приєдналися Італія, Угорщина, Румунія, Фінляндія та інші країни. Були створені три бойові угруповання, серед яких досить сильною була група армій «Південь», яка мала наступати на Україну. Головний удар вона повинна була спрямувати на Київ, розгромивши основні «російські війська в Галичині», а потім в найкоротший строк окупувати Харків і Донбас. У німецькому вищому ешелоні влади панували настрої бундючної самовпевненості. Гітлер називав похід на СРСР просто дитячою грою. Ці настрої були викликані поразками Червоної Армії у війні 1939-1940 pp. з Фінляндією. В керівництві СРСР відчувалося самозаспокоєння, яке базувалося на самовпевненій вірі «вождя народів», що Гітлер не посміє порушити «пакт про ненапад», хоча Сталін мав в руках незаперечні докази та чітку розвідувальну інформацію про близький напад.

 

1. Причини початку  Великої вітчизняної війни та  цілі сторін-учасників

 

Причиною виникнення Другої світової війни були нерозв'язні імперіалістичні суперечності між фашистською Німеччиною та англо-саксонськими країнами (Англією з домініонами і США), які володіли фактично 75% світу (територією, населенням, ресурсами, капіталами).

Для Німеччини це була війна за переділ світу і за світове панування. Однак, почавши війну восени 1939 р., Німеччина не змогла завершити її в найкоротші терміни і, незважаючи на свою військову перевагу, опинилася перед необхідністю вести війну тривало і в умовах гострої нестачі продовольчих, сировинних і енергетичних ресурсів. У цій обстановці Гітлер вирішив змінити характер війни, перетворивши її з війни між двома групами імперіалістів у війну всього капіталістичного світу проти світу соціалізму, проти СРСР, і на цій базі змусити Великобританію і США, по-перше, укласти з ним мир, а по- друге, розділити світове панування на умовах, продиктованих Німеччиною як "рятівницею світового капіталізму від більшовизму".

Оскільки Гітлеру було добре відомо, що в Англії і США  є впливові сили, які прагнуть направити німецьку агресію на схід, проти СРСР, то він не сумнівався в тому, що раптовий напад на СРСР і швидкий (блискавичний) крах його приведуть до того політичного результату, на який він розраховував, починаючи війну. У разі ж відмови англо-саксонських країн добровільно віддати Німеччині світове панування, Гітлер розраховував, маючи у своєму розпорядженні неосяжні сировинні ресурси СРСР, примусити Великобританію, а потім США військовим шляхом піти на політичну капітуляцію перед Німеччиною.

Тобто, можна говорити, що війна проти СРСР була запланована як частина боротьби за світове панування, як важливий етап на шляху підпорядкування так званих західних держав та їхніх колоніального світу "німецькому світовому порядку".

Цілі війни.

У Німеччини: розгром  СРСР і перетворення його в колонію: завоювання європейського, а потім і світового панування.

У Радянського Союзу: захист свободи і незалежності Радянської країни та її народів, а також надання  допомоги іншим народам, які стали  жертвами фашистської агресії в  Європі, і в зв'язку з цим створення єдиного фронту народів, що стоять перед загрозою поневолення з боку фашистської Німеччини.

Загострення плану "Барбароса" почалося на світанку 22 червня 1941р. бомбардуванням з повітря і настанням сухопутних військ. Основним завданням наступаючих німецьких військ було захоплення всієї території СРСР від західного кордону до Москви до вересня 1941р., А також знищення або полонення радянських військ, що билися на цій території. За лічені дні німецька армія просунулася на кілька десятків кілометрів; вже 28 червня упав Мінськ. На північно-західному напрямку в середині липня фон Лееб, командувач групою "Північ", досяг Конов і Пскова. Група "Південь" фон Рундштеда на південно-західній ділянці перекинула війська Будьоного, яким довелося здати Львів і Тернопіль. У цілому за 3 тижні боїв німецькі війська просунулися на 300 - 600 кілометрів вглиб радянської території, окупувавши Латвію, Литву, Білорусь, правобережну Україні і майже всю Молдову. У складній обстановці важливу роль зіграло рішення Гітлера не кидати всі сили проти радянської столиці: 23 серпня фюрер зажадав від своїх військ не тільки взяття Москви, але й оволодіння економічними ресурсами Україна і Кавказу.

24 вересня командувач  групи армій "Центр" вніс  останні корективи в план "Тайфун" - настання, яке повинно було завершитися штурмом і взяттям Москви. Для проведення цієї операції фон Бок мав у своєму розпорядженні 75 дивізіями, у тому числі 14 танковими, і приблизно 1500 літаками.

Просування німців на кілька днів затримала друга лінія оборони під Можайськом - за цей час до Москви та резерву були терміново перекинуті сибірські дивізії. 10 жовтня командуючим Західним фронтом був призначений Г.К. Жуков. 14 жовтня частини вермахту увійшли в Калінін.

 

2. Характер війни

 

Надзвичайно складною є проблема визначення характеру Другої світової війни. Справа в тому, що в радянській історіографії склалась чітка характеристика Другої світової війни ще до її початку. Суть її полягала в тому, що капіталістичні країни ділилися на дві групи: держави реакційно-фашистського блоку на чолі з Німеччиною, які готували війну з метою взяти реванш за поразку в Першій світовій війні, як Німеччина, або одержати нові території, як Японія і Італія. Разом вони мали намір встановити світове панування, ліквідувати незалежні національні держави, знищити парламентську демократію і розповсюдити режим жорсткої тоталітарної диктатури на увесь світ. Саме ці держави визнавались як смертельна загроза людській цивілізації.

Країни англо-французького блоку також були імперіалістичними, але не агресивні, в них утвердилась парламентська демократія, вони вели боротьбу за збереження існуючого порядку у світі. Разом з тим, вони були не проти спрямувати агресію Німеччини проти СРСР. Оскільки вони виступали і проти фашизму, то вони цілком могли бути союзником СРСР.

Ось ця концепція була офіційною точкою зору в радянській пропаганді аж

до серпня 1939 р. Звідси робився висновок, що угода між  “неагресив-ними

державами” і СРСР була б справедливою і її підтримали б трудящі усього світу.

У дійсності політична лінія радянського керівництва була дещо іншою. В

1938-1939 рр. (після Мюнхена  особливо) стався відхід СРСР  від попередньої політичної лінії. Утверджувалась точка зору, що принципової різниці між імперіалістичними державами не існує, метою яких є “оточення СРСР” і його знищення. Тому-то переговори СРСР з Англією і Францією були малопродуктивними, а вступ у політичні контакти з Німеччиною завершився підписанням з нею Пакту про ненапад.

Підміна Сталіним характеру  війни як антифашистська антиімперіалістичною

не відповідало реаліям  того часу. У Західній Європі піднялась  могутня патріотична хвиля, яка піднімала на боротьбу з фашизмом, який був реальною загрозою для парламентської демократії, мільйони людей.

Авторитет комуністів, які  виконували вказівки Комінтерну щодо посилення боротьби проти своїх буржуазних урядів, на початку війни різко знизився. Французька Компартія за її антиурядову пропаганду 26 вересня 1939 р. взагалі була заборонена.

Після нападу Німеччини  на СРСР в офіційній пропаганді СРСР одразу ж відбувся кардинальний перегляд характеру Другої світової війни. Війна Радянського Союзу характеризувалась як Вітчизняна визвольна війна проти фашистських поневолювачів, яка неминуче “зіллється з боротьбою народів Європи та Америки за їх незалежність, за демократичні свободи”.

 

3. Початок війни: перші битви  та операції. Головні етапи Великої  вітчизняної 

 

Перший етап. Війна почалася 22 червня 1941. О 4 годині ранку фашистська Німеччина і війська її сателітів віроломно, без оголошення війни, напали на Радянський Союз. Напад почалося раптовими нальотами ворожої авіації на міста, залізничні вузли, аеродроми, військово-морські бази СРСР, а також артилерійським обстрілом прикордонних укріплень і районів дислокації радянських військ поблизу кордону. Варварському бомбардуванню з повітря піддалися Рига, Виндава, Лієпая, Шауляй, Каунас, Крондштадт, Вільнюс, Гродно, Ліда, Волковиськ, Брест, Кобрин, Слонім, Барановичі, Мінськ, Бобруйськ, Житомир, Київ, Севастополь, Ізмаїл та багато інших міст Прибалтики, Білорусії, Україні, Молдавії та Криму. Сильні удари були завдані по військово-морських баз та аеродромів, розташованих в прикордонних округах. Артилерійський обстріл проводився майже на всьому протязі кордону від Балтійського моря до Карпат. У 5-6 ранку німецькі війська перейшли державний кордон СРСР і повели наступ у глиб радянської території. Біля узбережжя Кольського півострова з'явилися підводні човни противника.

Другий етап. У вересні на московському напрямі гітлерівське командування зосередило добірні частини своєї армії - 1800 тис. чоловік, 1700 танків, 1390 літаків, понад 14 тис. гармат і мінометів. Їм протистояли радянські війська чисельністю в 1250 тис. чоловік, 7600 гармат і мінометів, 990 танків, 677 літаків (з урахуванням резервних авіагруп). Операція носила кодову назву «Тайфун».

Наступ групи армій  «Центр» розпочалося 30 вересня. Масованими танковими ударами їй вдалося прорвати оборону радянських військ і до 6 жовтня вийти до Вязьмі. Проте стійкість і мужність радянських військ, що билися в оточенні під Вязьмою і Брянськом, скували великі сили ворога і загальмували його просування. У другій половині жовтня ворог, подолавши опір оточених у Вязьми частин, знову перейшов у наступ. Використовуючи перевагу в техніці, німецько-фашистські частини захопили Калінін, Малоярославець, Можайськ, Волоколамськ. 15 листопада почався новий наступ гітлерівців на Москву. Після запеклих боїв їм вдалося захопити Клин, Солнечногорськ, Крюково, Яхрому, Істру. До кінця листопада німці підійшли до Москви на відстань 25 - 30 км.

19 жовтня в столиці  і передмістях було введено  стан облоги. Для оборони Москви  були створені три фронти: Західний - обороняв Москву (Г. К. Жуков), Калінінський (І. С. Конєв), Південно - Західний (С. К. Тимошенко). На захист Москви піднялася вся країна. З Уралу і з Сибіру, ​​з Далекого Сходу і з Середньої Азії йшли ешелони з поповненням, озброєнням, боєприпасами. На заклик партійних організацій трудящі столиці була сформована майже 50-тисячна армія народного ополчення, яка виступила на фронт. 5 - 6 грудня ціною неймовірних зусиль від Калініна до Єльця радянські війська перейшли в контрнаступ.

У результаті успішного  контрнаступу на початок січня 1942 р. Червона Армія звільнила Калінін, Калугу, сотні міст і сіл. За місяць ворог був відкинутий від Москви на 100-250 км. Безпосередня загроза столиці  Радянської держави була ліквідована. У ході контрнаступу Червона Армія втратила більше 600 тис. чоловік (німці 100 - 150 тис.).

Перемога під Москвою  мала величезне воєнно - політичне  значення. Гітлерівська армія, тріумфально  простувала по Європі, зазнала першої великої поразки з 1939 р. Під Москвою був остаточно зірвано фашистський план "блискавичної війни".

Третій етап. Початок Сталінградської битви датується істориками 17 липня, коли частини 62-ї армії увійшли в зіткнення в закруті Дону з передовими частинами угруповання німецьких військ під командуванням генерала Паулюса. Битва ця тривала майже 6,5 місяців. З обох сторін у ній брало участь більше 2 млн. чоловік. Ця битва з повним правом вважається найкрупнішою битвою Другої світової війни.

Перші битви були проведені  радянськими військами не кращим чином: ще позначалася тяжка атмосфера відступу. Після того, як фронт на воронезькому напрямку був обірваний 28 липня і війська Брянського фронту, не маючи можливості відбити потужний удар у стик Брянського і Південно-Західного фронтів і радянські війська почали відходити до Воронежа, будучи не в змозі ліквідувати прорив фронту на глибину до 80 км, Ставка спішно створила не тільки Воронезький фронт (7 липня), але і Сталінградський (12 липня), вірно розрахувавши, що основною метою німецького наступу на цьому напрямку є захоплення Сталінграда.

Четвертий етап. Останні місяці 1943 ознаменувалися наступом радянських військ на трьох основних напрямках:

· Українське;

· Білоруське;

· Таманському.

За якістю, стратегічним значенням та вирішенню оперативних  завдань всі ці три напрямки були абсолютно різними, але всі вони були однаково необхідними і першочерговими для подальшого розгортання наступу радянських військ зі збереженням ними у своїх руках стратегічної ініціативи.

Український напрямок, в  основному в районі м. Києва, необхідно було розвивати безупинно, що б використовувати захоплення радянськими військами плацдармів на Правобережжі і не дати противнику схаменутися, нав'язуючи йому хід військових дій.

Продовження наступу  на білоруському напрямку було важливим, так як тут німці створили за три роки війни надзвичайно сильні оборонні лінії, і звідси сталася затримка руху радянських військ, тому білоруський відрізок фронту сильно відставав, в той час як український фронт нестримно рухався на захід.

Таманському напрямок залишалося глибоко в тилу - в 1000 км від пішла на захід основної лінії фронту. Воно вимагало від Ставки ВГК своєї якнайшвидшої ліквідації, так як пов'язувало значні сили радянської армії і створювало німцям сприятливі умови для удару флангу з Криму за наступаючим в Таврії радянським з'єднанням.

До зими - весни 1944 р. треба  було підготувати генеральний наступ радянської армії на захід в умовах, коли смуга фронту була максимально  скорочена і у нього не було б відстаючих ділянок.

П’ятий етап. Напередодні вирішального бою в Німеччині становище німецьких збройних сил ще більше погіршилося порівняно з 1 лютого 1945 р. на всьому радянсько-німецькому фронті німецькому командуванню вдалося зібрати всього 138 дивізій, вважаючи і окремі частини і збірні групи і фолькштурм.

Їх якісний склад  ніколи ще за всю війну не був  таким низьким: про загалом Гітлер зібрав перед останнім боєм армію  близько одного мільйона чоловік, тобто  в 7 разів менше, ніж ту, з якою починав війну. З озброєнням теж  йшла не блискуче: у німців залишилося 1200 танків, 3300 літаків і 8000арторудій і мінометів.

Єдиною надією залишалися фортифікаційні споруди вкрай високої  міцності і досить великої глибини: спочатку по Одеру - Нейсе три смуги  укріплень в глибину до 40 км, потім  берлінський укреп район з трьома кільцями дотів - оборонними обводами навколо міста і саме місто з його мережею каналів і річок, бетонних укріплень, підготовлених до тривалих вуличним боям. Для радянських наступаючих військ такий наступ було пов'язано з великими втратами.

Зрозуміло, що завданням  Ставки ВГК було звести ці втрати до мінімальних і не дати противнику вимотувати наступаючі радянські частини  у позиційних оборонних боях. Для  цього вирішено було зламати оборону  противника як можна швидше і тому створити на фронті незаперечно високе перевагу в людський силі і техніці.

"У Берлінської операції  було задіяно з радянської  сторони понад 2 млн. чоловік, 14160 арторудій і мінометів, 6300 танків  і САУ, 8400 літаків, тобто було  забезпечено дворазове і навіть  трикратне перевагу в силах".

30 квітня радянські  війська взяли рейхстаг, в центрі  Берліна, але фашистське командування  відмовилося капітулювати. І тоді 1 травня в 18 год. 30 хв. По районам,  ще знаходяться в руках німецьких  військ, був здійснений потужний  двогодинний обстріл всієї наявної в розпорядженні радянських військ артилерією, після чого до середини 2 травня гарнізон припинив опір. Однак треба було ще тиждень, щоб німецьке командування підписало акт беззастережної капітуляції.

 

Висновки

 

За своїми масштабами радянсько-німецьких фронт протягом всієї Другої світової війни був головним.

Однак ціна, заплачена  народами СРСР за перемогу над агресором, була надмірно високою.

Небачені втрати Радянського  Союзу з'явилися наслідком як цілеспрямовано проводилася нацистами  установки на тотальне знищення російської державності і народу, так і нехтування радянських політичних та військових керівників до життя співвітчизників. Історія Великої Вітчизняної війни рясніла прикладами того, як затівалися непідготовлені і технічно незабезпечені наступу.

Одним з головних підсумків  війни стала нова геополітична ситуація. Вона характеризувалася наростаючим  протистоянням провідних капіталістичних  держав і Радянського Союзу, який поширив свій вплив на ряд країн  Європи та Азії. Винятковий драматизм цьому протистоянню додавало те, що він розвивався в ядерну епоху, до якої вступило людство в серпні 1945 р. за розпорядженням президента США тоді були підірвані атомні бомби над японськими містами Хіросіма і Нагасакі.

Уроком минулої війни  слід вважати висновок про те, що гарантом запобігання війнам високої ефективності систем національної та колективної безпеки може бути тільки справжнє демократичне перевлаштування світу і складових його держав. У цьому плані найважливішою з повоєнних проблем була проблема майбутнього Німеччини та Японії. СРСР, Великобританія і Сполучені Штати проголосили про намір представити німецькому і японському народам можливість будувати своє життя на мирній і демократичній основі. Незважаючи на складність і суперечливість процесу демілітаризації Німеччини та Японії, вони перестали бути джерелом військової небезпеки, вогнищами агресії .

Перемога над фашизмом зробила вирішальний вплив на розвиток світового визвольного  руху. Особливо наочно цей процес проявився  у колоніальних і залежних країнах, вилившись після Другої світової війни в потужний національно - визвольний рух.

Важливим уроком минулої  війни стало розуміння необхідності глибокого осмислення та врахування національних, територіальних і правових аспектів забезпечення безпеки та неухильного міжнародного контролю за їх дотриманням.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

 

1. Великий енциклопедичний  словник - 2-е вид., Перераб. і  доп. - М.: "Велика Російська енциклопедія", СПб.: "Норінт", 1999.

2. Боффо Дж. Історія Радянського Союзу. Т. 2. Від Великої Вітчизняної війни до положення другої світової держави. Сталін і Хрущов. 1941 - 1964 рр..: Пер. з італ. - М., Міжнародні відносини, 1990.

3. Верт Н. історія Радянської  держави. 1900 - 1991: Пер. з фр. 2-е вид. - М.: ИНФРА - М, Видавництво "Всесвіт", 2000.

4. Моряків В.І., Федоров В.А., щетина  Ю.А. Історія Росії: Посібник  для старшокласників і вступників  у вузи. - М.: Вид - во Моск. ун-ту, Видавництво ГІС, 1996.

5. Похльобкін В.В. Велика війна  і не відбувся світ. 1941 - 1945 - 1994. Військовий і зовнішньополітичний довідник з історії Великої Вітчизняної війни та її міжнародно - правовими наслідками з 22 червня 1941 р. по 31 серпня 1994 р. - М.: Арт - Бізнес - Центр, 1999.

6. Жуков Г.К. Спогади і роздуми. М., 1988, в 2-х томах.

7. Історики відповідають питання. Вип. 2: Збірник / Сост В.В. Полікарпов. — М.: Моск. робочий, 1990. — 368 с.

8. Велика вітчизняна війна 1941-1945: енциклопедія. — Гол. ред. М.М. Козлов. — М.: Рад. Енциклопедія, 1985. — 832 с.

9. Дмитренко В.П., Есаков В.Д., Шестаков В.А. Історія Батьківщини. ХХ століття. 11 кл.: Посібник для загальноосвітніх шкіл. — М.: Дрохва, 1997. — 640 с.

10. Волков “За лаштунками Другої світової війни. — М.: Думка, 1985. — 304с

11. Всесвітня історія: Навчальний посібник/ Б.М. Гончар, М. Ю. Козицький, В. М. Мордвінцев, А. Г. Слюсаренко,. - К.: Знання, 2002. - 565 с.

12. Кіндер Г. Всесвітня історія: Довідник: Пер. з нім./ Герман Кіндер, Вернер Хільгеман,; Наук. ред. пер. А. Г. Слюсаренко, О. Ф. Іванов, Худ. Гаральд Букор, Рут Букор,. - Пер. з нім. 2-го вид.. - К.: Знання-Прес, 2001. - 631 с.

13. Алексєєв Ю. Всесвітня історія: Навчальний посібник/ Юрій Алексєєв, Андрій Вертегел, Олександр Казаков,; За ред. Юрія Алексєєва,. - К.: Каравела, 2006. - 239 с.

14. Пивовар С. Всесвітня історія ХХ століття: учбовий посібник/ Сергій Пивовар, Яків Серіщев, Сергій Стельмах,. - К.: Феміна, 1995. - 236 с.

15. Теміров Ю. Всесвітня історія ХХ століття: Основні відомості шкільного курсу: Дати, події, коментарі / Юрій Теміров, Людмила Шикова, . - Донецьк: ВКФ "БАО", 1998. - 93 с.