Виды цен на товары

       План 

       Вступ………………………………………………………… 2  

       1.Загальна  характеристика…………………………………..3 

                1.1.Суть ціни………………………………………...4 

                1.2.Види цін………………………………………….5 

                1.3.Структура ціни…………………………………13 

       2.Загальні  і свецифічні чинники ціноутворення………….18 

       3.Методи  ціноутворення на продукцію…………………...21 

       Висновки  ……………………………………………………23 

       Список  використнанної літератури……………………….25 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

       За  ринкових умов господарювання ключовим економічним важелем, що активно  впливає на розвиток суспільного  виробництва та рівень життя населення, є ціна. Ціна — це грошовий вираз вартості товару (продукції, послуги). Вона завжди коливається навколо ціни виробництва (перетвореної форми вартості одиниці товару, що дорівнює сумі витрат виробництва і середнього прибутку) та відображає рівень суспільно необхідних витрат праці.

       Застосовувані в ринковій економіці ціни виконують  три основні функції: обліково-вимірювальну, розподільчу та стимулюючу. Обліково-вимірювальна функція ціни полягає в тім, що вона є засобом обліку й вимірювання витрат суспільної праці на виробництво окремих видів продукції або надання різноманітних послуг. Розподільча функція зводиться до того, що за допомогою цін, які відхиляються від вартості, здійснюється перерозподіл частини доходів первинних суб’єктів господарювання й населення. Стимулююча функція ціни використовується для мотивації підвищення ефективності господарювання, забезпечення необхідної прибутковості (дохідності) кожному нормально працюючому продуценту, посереднику і безпосередньому продавцю товарів виробничого та споживчого призначення. 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.Загальна  характеристика 

       За  ринкових умов господарювання ключовим економічним важелем, що активно  впливає на розвиток суспільного  виробництва та рівень життя населення, є ціна. Ціна — це грошовий вираз вартості товару (продукції, послуги). Вона завжди коливається навколо ціни виробництва (перетвореної форми вартості одиниці товару, що дорівнює сумі витрат виробництва і середнього прибутку) та відображає рівень суспільно необхідних витрат праці.

       Застосовувані в ринковій економіці ціни виконують три основні функції: обліково-вимірювальну, розподільчу та стимулюючу.

       Обліково-вимірювальна функція ціни полягає в тім, що вона є засобом обліку й вимірювання витрат суспільної праці на виробництво окремих видів продукції або надання різноманітних послуг.

         Розподільча функція зводиться до того, що за допомогою цін, які відхиляються від вартості, здійснюється перерозподіл частини доходів первинних суб’єктів господарювання й населення.

         Стимулююча функція ціни використовується для мотивації підвищення ефективності господарювання, забезпечення необхідної прибутковості (дохідності) кожному нормально працюючому продуценту, посереднику і безпосередньому продавцю товарів виробничого та споживчого призначення.

       Ціна  одиниці продукції (окремої послуги) формується з відповідних складових, що відображають структуру відповідних видів цін, використовуваних різними суб’єктами господарювання. Типові складові ціни показано на рис. 16.4. 
 
 
 
 

       Рис.16.4. Типові структурні елементи ціни  
одиниці продукції (роботи, послуги). 

       1.1. Суть ціни 

       Ціна - багатофункціональне  економічне явище, ведуча ринкова категорія. Зміна ціни часто спричиняє за собою найсерйозніші соціальні, економічні, а також політичні наслідки. Тому у всебічній і об'єктивній інформації про ціни, в глибокому  аналізі закономірностей і тенденцій їх  зміни  зацікавлене все суспільство, а не тільки владні структури і маркетингові служби.

          Ціна - сума грошей,  що сплачується   за  одиницю товару, еквівалент  обміну товару на  гроші.

       Ціни, процеси  їх утворення і зміни  являють  собою предмет статистичного  дослідження. Статистика цін - самостійний  блок, що входить як  складова частина в статистику ринку і відповідно в соціально-економічну статистику. Тому в органах державної статистики  сформована самостійна служба статистики цін. Склалися вже і альтернативні служби статистики цін.

       Суть ціни, її економічна природа виявляються в подвійній ролі, яку грає ціна на ринку. Вона виступає  як:

           -  індикатор, що відображає політику і кон'юнктуру ринку (співвідношення попиту і пропозиції, торговий і економічний ризик., кредитно-фінансову ситуацію, міру конкурентності на ринку

            -  маркетинговий регулювальник  ринку, за допомогою якого здійснюється вплив на попит і пропозицію, структуру і місткість ринку, купівельну здатність гривні, оборотність товарних  запасів і т. д.  В якості регулювальника ціни дозволяють обмежувати  споживання ресурсів і є мотивацією для виробництва.

       Ринкова ціна виконує  різні функції. Ціна - це посередник і вимірник при обміні товарів на гроші. Ціна - важливий показник кон'юнктури ринку, чинник рівня, структури і співвідношень попиту і пропозиції, територіального розміщення виробництва. Ціна -  інструмент утворення прибутку і управління ефективністю, чинник оподаткування. Ціна -  це головна складова інфляційних процесів, засіб впливу на інвестиційну політику (підвищення цін часто веде до зростання привабливість інвестицій). Ціна - могутній чинник рівня життя населення, що впливає на ринок труда, об'єм і структуру споживання, рівень реальних прибутків різних соціальних груп. І нарешті, ціна - це знаряддя конкурентної боротьби. 

       1.2.Види  цін 

       У системі господарювання застосовується багато видів цін, які виокремлюються за різними класифікаційними ознаками (або без таких ознак). Основні види цін і тарифів, виокремлюваних за певними класифікаційними ознаками, показано на рис. 16.5. 
 
 
 
 
 

       Рис.16.5. Основні види цін і тарифів 
за окремими класифікаційними ознаками. 

       Внутрішні ціни можна класифікувати за рядом ознак: рівнем свободи, сферою обігу, стадіями товаропросування, територіальним поширенням, видами франко та ін. Залежно від рівня свободи (лібералізації) розрізняють фіксовані, регульовані та вільні ціни. Фіксовані — це ціни, які встановлюються державою через систему органів влади та управління (наприклад, управліннями цінової політики обласних державних адміністрації). Такі ціни встановлюються шляхом введення державних прейскурантів, тобто офіційних збірників цін і тарифів на товари та послуги, що затверджуються відповідними державними органами. Фіксовані ціни встановлюються на окремі види продукції базових галузей (вугілля, електроенергія) та на деякі найважливіші товари та послуги, які мають важливе значення для життєзабезпечення населення (квартирна плата, сітьовий газ, тарифи на міський електротранспорт). Такі ціни, як правило, вводяться на невизначе-ний термін і можуть бути скасовані тільки спеціальним розпорядженням.

       До  регульованих належать ціни, межі змін яких прямо встановлює держава, або опосередкованими методами робить невигідним для продавця їхнє надмірне зростання. Такі ціни встановлюються на продукцію монопольних підприємств або у випадках, коли необхідно тимчасово стримати зростання цін на дефіцитні товари. Виходячи з політики у сфері цін, держава визначає перелік товарів та послуг, на які встановлюються регульовані ціни.

       Вільні ціни визначаються підприємствами самостійно з урахуванням своїх витрат і співвідношення попиту та пропозиції. Вони можуть збільшуватись або зменшуватись будь-коли і в будь-яких межах, як того потребує ринок. Різновидом вільних цін є договірні ціни, які формуються на підставі домовленості між покупцем і продавцем. Вони закріплюються в договорах на постачання продукції, як правило, великими партіями і є незмінними на термін дії угоди. Вільні ціни за погодженням сторін можуть бути переглянуті, якщо змінилися ціни на ресурси, швидко росте інфляція, вводяться нові податкові ставки чи з інших причин, які впливають на формування цін.

       Залежно від сфери обігу  або галузевої  форми продукції  розрізняють:

       -оптові ціни на продукцію промисловості;

       -закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію;

       -ціни на продукцію будівництва;

       -тарифи на транспорті та у сфері послуг;

       -роздрібні ціни.

       За  оптовими цінами продукція здійснює обіг між промисловими підприємствами, або між ними і підприємствами, фірмами та організаціями інших галузей (транспорт, сільське господар-ство, торгівля) незалежно від форм власності, при цьому продукція продається і купується великими (оптовими) партіями.

       Закупівельні ціни — це ціни, за якими сільськогосподарська продукція великими партіями реалізується державними, кооперативними та фермерськими господарствами для подальшої переробки. За такими цінами продукція закуповується, головним чином, державними органами для створення спеціальних фондів (зерно), а також недержавними підприємствами (наприклад, м’ясокомбінатами, цукровими заводами).

       Ціна  на продукцію будівництва, як правило, виступає у формі кошторисної вартості, тобто ціни будівництва (будівельно-монтажних робіт) конкретного об’єкта. Крім того, у цій сфері діють ціни, які визначають середню кошторисну вартість одиниці будівельних робіт (1 кв. м загальної площі, 1 куб. м кладки цегли тощо).

       Тарифами називаються ціни на послуги вантажного і пасажирського транспорту, а також на послуги, що надаються населенню підприємствами побутових та комунальних служб. До останніх належать тарифи на послуги перукарень, хімчисток, прокату, з пошиття та ремонту одягу, а також плата за квартиру, телефон, водопостачання та ін.

       Роздрібними називаються ціни, за якими споживчі товари через роздрібну торговельну мережу реалізуються населенню. Вони є цінами кінцевої реалізації товарів.

       За  стадіями товаропросування продукції  ціни можна поділити на два види: ціну підприємства та ціну реалізації. На підставі ціни підприємства виробники  визначають вартісні результати своєї  безпосередньої роботи. Основна функція  такої ціни — це відшкодування витрат та отримання певного прибутку.

       Різновидом  оптової ціни підприємства є трансфертна ціна. Вона застосовується всередині підприємства при здійсненні операцій між його підрозділами. Трансфертні ціни можуть встановлюватись як на сировину, напівфабрикати, готові вироби, так і на послуги (роботи), зокрема управлінського характеру.

       Ціна реалізації — це ціна, за якою продукція надходить до покупців. Така ціна, крім витрат та прибутку, містить у собі товарні податки та надбавки. Ціна реалізації, за якою продукція надходить до виробничого споживача (крім населення), називається відпускною.

       Залежно від територіального поширення  ціни поділяються на загальнодержавні, місцеві та зональні.

       Загальнодержавні — це ціни, які встановлюються однаковими на всій території країни і можуть бути змінені тільки спеціальними постановами уряду. Таких цін небагато і до них, зокрема, належать квартирна плата за один квадратний метр загальної площі; тарифи на електроенергію, що відпускається населенню на комунально-побутові потреби; тарифи на послуги поштово-телеграфного зв’язку та деякі інші.

       До  місцевих належать ціни, встановлення яких входить до компетенції Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних та міських рад. Такі ціни встановлюються з урахуванням витрат виробництва і реалізації у відповідному регіоні (області, місті) і є єдиними на його території. До них, зокрема, відносять ціни на окремі види хлібобулочних виробів, тарифи для населення на послуги з постачання води і теплової енергії, тарифи на перевезення пасажирів та вартість проїзних квитків у міському електротранспорті тощо.

       Особливим різновидом територіальних цін є  зональні ціни, які можна поділити на два види. До першого належать ціни, що встановлюються на деякі види продукції добувних галузей промисловості (наприклад, вугільної). Їхнє застосування зумовлене значною диференціацією витрат на виробництво аналогічної продукції в окремих регіонах, яка, у свою чергу, викликана різними природними умовами її добування. Другий вид охоплює єдині ціни, за якими постачальник реалізує продукцію всім споживачам певної території (географічної зони). До ціни конкретної зони транспортні витрати включаються за усередненою ставкою, але для кожної зони такі ціни є різними.

       Залежно від частки витрат на доставку продукції (навантажувально-розвантажувальні роботи, транспортні, страхування), які включаються до ціни, вони поділяються за різними видами франко. Термін «франко» (від італійського franco) буквально означає «вільний», а стосовно комерційної діяльності трактується як «вільний від оплати». Тому той чи інший вид франко, наданий ціні, вказує, до якого пункту на шляху просування товару до споживача транспортні витрати несе постачальник. Ці витрати щодо просування товару, до вказаного місця входять до складу ціни і будуть компенсовані постачальнику покупцем після оплати вартості придбаної продукції.

       Франкування цін широко використовується як у  внутрішній, так і в міжнародній  торгівлі. Урахування транспортного  чинника в зовнішньоторговельних  цінах закріплено певними міжнародними правилами, які будуть розглянуті в розділі 5. У практиці вітчизняного ціноутворення найбільшого поширення франкування цін набуло на залізничному транспорті. У цій галузі діють такі види франко: «франко — склад постачальника», «франко — станція відправлення», «франко — вагон станція відправлення», «франко — вагон станція призначення», «франко — станція призначення» і «франко — склад споживача». Так, якщо виробник реалізує свою продукцію безпосередньо зі складу, то надана їй ціна «франко — склад постачальника» означає, що всі витрати на доставку продукції бере на себе покупець. Ціна «франко — станція відправлення» свідчить, що витрати на доставку продукції до станції відправлення несе постачальник, а за умови сплати ним і вартості завантаження цієї продукції у вагони, ціна буде називатися «франко — вагон станція відправлення». При ціні «франко — станція призначення» продавець бере на себе також витрати зі сплати транспортного тарифу. Якщо застосовується ціна «франко — склад споживача», то всі витрати на транспортування і навантажувально-розвантажувальні роботи до самого складу покупця несе постачальник.

       Залежно від інших видів транспортних засобів, що використовуються для перевезення  продукції, застосовуються різновиди  франко: на морському транспорті —  «франко — порт», на річковому — «франко — пристань», на автомобільному — «франко — кар’єр» та ін.

       Відповідно  до характеру використання ціни поділяються  на довідкові, ціни фактичних угод, стартові, лімітні, заставні, сезонні  та ін.

       Довідкові — це інформаційні ціни, що є відправною точкою для встановлення, як правило, договірної ціни. Вони відкрито публікуються в різних друкованих виданнях, спеціальних бюлетенях, фірмових каталогах, прайс-листах. У більшості випадків довідкові ціни відіграють роль базисних цін, тобто цін товарів певної якості, розмірів, хімічного складу і т. ін.

       На  відміну від довідкових цін, ціни фактичних угод є критерієм для  встановлення контрактної ціни. Однак  такі ціни регулярно не публікуються, а з’являються у пресі лише щодо окремих операцій. Між тим зіставлення цін фактичних угод і довідкових дає змогу об’єктивніше встановити рівень цін у певному контракті.

       Стартові — це вихідні ціни, які показують, головним чином, нижню їхню межу. Спираючись на таку ціну, продавець підвищує її до рівня, що відповідає конкретним умовам і термінам реалізації продукції. Такі ціни застосовуються під час продажу товарів на аукціонах або на конкурсній основі.

       Лімітна ціна показує верхню її межу, яка визначається на стадії розроблення нової продукції, переважно, виробничо-технічного призначення. Вона є критерієм економічної доцільності розроблення нової техніки з заданими параметрами.

       Заставна ціна — це ціна товару, який підлягає поверненню. Такі ціни встановлюються на скляну тару, відеокасети в прокатних пунктах, у ломбардах.

       До  сезонних належать ціни, які змінюються протягом року. Сезонні коливання цін значною мірою зумовлюються змінами у витратах на виробництво та реалізацію товарів у різні періоди року. Найбільш широко сезонні ціни застосовуються на сільськогосподарську продукцію. 

       1.3. Структура ціни 

       Структура ціни являє собою відсоткове відношення окремих складових елементів  ціни в загальному її рівні. Тобто  структура ціни характеризує питому вагу її елементів у ціні товару. Так, ціна товару з ПДВ становить 120 %, а собівартість відносно до ціни складатиме, наприклад, 57,7 %, прибуток - 25,3 %, ПДВ -20%.

       Функції оптової закупівлі, збереження та продажу  продукції споживачам-підприємствам  або роздрібним продавцям виконують  постачальницько-збутові, заготівельні підприємства, оптово-закупівельні фірми, торгово-закупівельні підприємства, підприємства оптової торгівлі. Всі перераховані суб'єкти сфери обігу несуть відповідні витрати на закупівлю товарів та їх реалізацію. Покриття всіх витрат при оптовій торгівлі здійснюється за допомогою постачальницько-збутових націнок.

       Якщо  підприємства-виробники відпускають  продукцію за вільною відпускною ціною, то постачальницько-збутові націнки також встановлюються самостійно суб'єктами оптової ланки із врахуванням попиту, що склався, і пропозиції на відповідному товарному ринку, а також якості і споживчих властивостей продукції, товарів.

       Якщо  на продукцію і товари діють регульовані торгівельні націнки, підприємства торгівлі використовують торгову націнку встановлених розмірів.

       Органи  виконавчої влади України встановлюють і регулюють розміри торгових націнок на ціни на продукти дитячого харчування, лікувальні засоби і вироби медичного призначення, націнки на продукцію, що реалізується через заклади громадського харчування при середньо-освітніх школах, середніх спеціальних та вищих учбових закладах, а також на продукцію і товари з обмеженим строком ввезення. Так, граничні торговельні надбавки (націнки) на лікарські засоби і вироби медичного призначення, зазначені в переліку вітчизняних та імпортних лікарських засобів і виробів медичного призначення, ціни на які підлягають державному регулюванню, що реалізуються населенню через аптечну мережу, встановлюються на рівні не вище 35 % оптової ціни виробника (митної вартості), а на ті, що придбаються державними та комунальними закладами охорони здоров'я за бюджетні кошти — на рівні не вище 10 % оптової ціни виробника (митної вартості)

       У загальній системі цін роздрібні  ціни на споживчі товари посідають  найважливіше місце. Вони визначаються пропорційно обміну споживчих товарів  на доходи населення і тому істотно  впливає на сферу розподілу і  обігу, а також формують пропорції, що складаються між попитом і пропозицією, визначають рівень життя населенню.

       Одним з елементів роздрібної ціни товару є торговельна націнка (надбавка), яка визначає, по суті, ціну послуги  торгівельного підприємства під  час реалізації товарів. Цю частину ціни торговельні підприємства в умовах ринкової економіки формують самостійно, якщо їх державне регулювання відсутнє.

       Існує велика відмінність між підходами  до формування цін торговельного  підприємства і підприємства-виробника:

       — у загальному розмірі ціни торговельна націнка станови 10- 20 %, тобто основну частину ціни формує виробник. Тому торговельне підприємство мусить орієнтуватися на цінову політику виробника, оскільки він визначає ціну на виріб;

       — оскільки питома вага торговельної націнки  в роздрібній ціні виробу незначна, торговельне підприємство обмежене щодо зміни ціни. Його цінова політика має більш жорсткий характер, а більшість цінових стратегій воно взагалі не може застосовувати саме стосується запровадження різних цінових знижок.

       Отже, торговельне підприємство прагне встановити такий рівень торговельної націнки, який забезпечував би відшкодування витрат обігу торговельного підприємства, отримання певного прибутку, також прагне розробити заходи щодо постійного коригування і залежно від зміни кон'юнктури ринку.

       Витрати, пов'язані з реалізацією товарів  роздрібними торговими підприємствами населенню, повертаються їм через торгову  націнку. Торгові націнки оприлюднюються продавцем самостійно відповідно до кон'юнктури ринку. В торгову націнку  включають витрати роздрібного продавця, в тому числі транспортні витрати доставки товару від постачальника (залежно від виду франко, передбаченого у вільній відпускній ціні підприємства-виробника або і закупки продукції і вимог доставки, зазначених у договорі про доставку), інші витрати з закупівлі та реалізації товарів роздрібної і торгової організації, а також прибуток і податок на додану вартість.

       Торговельна надбавка та націнка підприємства громадського харчування разом утворюють валовий  доход, що складається з витрат виробництва та обігу підприємств громадського харчування, прибутку цих підприємств та ПДВ.

       На  підприємствах громадського харчування продукція реалізується за вільними відпускними цінами або цінами закупки  на цю продукцію і єдиної націнки (замість торгової націнки). Розміри націнки встановлюються на сировину, куплені товари, які реалізуються з закладами громадського харчування. Оприлюднюються націнки з врахуванням відшкодування витрат виробництва, обігу та реалізації, відрахувань у бюджет (крім підприємств, звільнених від сплати) і забезпечення прибуткової роботи цих підприємств. Органи виконавчої влади України можуть вводити державне регулювання націнок на продукцію, що реалізується через заклади громадського харчування. Чим більше посередників беруть участь у реалізації товару, тим вищий рівень продажної ціни. Тому створення або виникнення в державі великих оптово-торгових фірм буде сприяти здешевленню товару — оптовий покупець дає великі, вигідні стабільні замовлення виробникам. Він вигідно відрізняється від дрібного і роздрібного тим, що не завищує прибуток на одиницю товару, а збільшує масу прибутку залежно від обсягу купленого товару. Великі оптовики найчастіше самі оприлюднюють свою відпускну ціну, визначаючи частку інших посередників. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       2.Загальні  і специфічні чинники   
ціноутворення 

       Уся сукупність чинників, що так чи так  мірі впливають на процес ціноутворення на різногалузеву продукцію (послуги), поділяється на дві групи: загальні та специфічні.

       Загальними  чинниками, що визначають ціни на товари (продукцію, послуги), переважно є: 

       Рис. 16.6. Основні види ринкових цін, виокремлюваних без певної класифікаційної ознаки 
 

• гнучкість попиту: зростання цін зумовлює зменшення  попиту й навпаки;
• високі технічні параметри та низька вартість експлуатації: вони важливі для потенційного покупця не менше, ніж ціна;
• орієнтація на одержання прибутку та оцінка потенційних покупок з огляду на їхню ефективність: чинники, що впливають на вибір товару покупцем, за ступенем їхньої важливості розміщуються в такій послідовності: якість, технічне обслуговування, ціна;
• здатність надавати готовому виробу більшої привабливості для покупців: зрозуміло, що доступні ціни, узгоджені з показниками якості товару, є привабливішими для потенційних покупців.

       Об’єктивно  діють і специфічні чинники ціноутворення  на основні види продукції виробничо-технічного призначення (сировину, основні й допоміжні матеріали, вузли та агрегати, основне й допоміжне устаткування). Їх варто розглянути детальніше.

       · Сировина підлягає лише тій обробці, яка полегшує її використання чи транспортування або приводить її у відповідність із чинними стандартами. За реалізації сировинних товарів на ринку ціни на них встановлюються з урахуванням вимог стандартів, обсягу попиту і продажу.

       · Основні матеріали, як правило, купують відповідно до специфікації, опрацьованої на базі чинних стандартів. Саме наявність затверджених у встановленому порядку стандартів є головним чинником ціноутворення на основні матеріали.

       · Допоміжні матеріали виконують на різногалузевих підприємствах майже однакові функції і у зв’язку з цим мають стійкий попит. Тому на встановлення ціни на такі матеріали впливають існуючий попит, їхні якісні показники та обсяги виробництва.