Виховання особистості в колективі. 2

    Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

    Педагогічний  коледж

    Львівського національного університету імені  Івана Франка 
 
 
 
 
 
 

    РЕФЕРАТ 

    з педагогіки 

    «Виховання  особистості в  колективі»

    ( вчення А.С. Макаренка про колектив ) 
 
 
 

    Виконала:

    студентка групи ДШЗ – 21

    напряму «Дошкільна освіта»

    Сайкевич  Ірина Миронівна 
 
 
 

Львів – 2011

                                             ЗМІСТ 

        Вступ 

        1. Колектив і особистість 

        2. Принципи формування особистості  в колективі 

       3. Педагогічні погляди А.С.Макаренка про виховання в колективі

        Висновки  

        Список використаних джерел 

    ВСТУП  

     Повсякчас важливою була проблема становлення особистості людини, вплив соціуму на її розвиток. Адже людина не є ізольованою істотою, що росте і розвивається сама з себе. Вона тісно пов’язана з оточуючим середовищем і безповоротно потребує його. Потреба людини в чомусь, що знаходиться зовні неї самої, визначає її зв'язок з навколишнім світом.

   Вирішення цієї проблеми має визначальне значення для з'ясування сутності самого процесу формування особистості.

   Розумінню природи становлення особистості  сприяють численні науки. Актуальність досліджуваної теми визначається значною  роллю, що відіграє проблема впливу суспільного розвитку на розвиток особистості.  Адже   цілісна особистість кардинально впливає не тільки на вирішення багатьох культурних, технологічних, економічних та багатьох інших проблем, а також робить свій вклад у піднесення рівня буття суспільства в цілому.

     Проблематика  впливу взаємовідносин  у колективі  на формування особистості людини відкриває  широке коло питань та тем для дослідження. Виховання особистості в колективі  є втіленням закономірностей  розвитку суспільства, адже в колективних  взаєминах створюються умови для соціально-психічного її розвитку. Відокремившись від колективу, людина опиняється в соціально-психологічному вакуумі, що значно ускладнює її розвиток. Історія повсякчас відображає нам картину життєдіяльності людини, що так чи інакше вступає у взаємовідносини з іншими людьми з метою задовольнити виниклі потреби. Але не тільки життєдіяльність людини характеризує якісну визначеність суспільства, а і суспільство формує людину як істоту мислячу, здібну, спроможну до творчої діяльності. Колектив формує її особистість.

       Соціально-політичні зміни сучасного суспільства, нові виховні завдання спонукали переглянути один з головних принципів: виховання особистості в колективі і через колектив. Теорія розвитку особистості в колективі, що існувала в радянські часи, орієнтувалася на формування колективної свідомості, відповідальності, взаємозалежності. Вважалося, що особистість повинна підпорядковуватися колективу, втрачалась її роль як суб'єкта колективних взаємин. На теренах сучасного світу діє інший принцип: індивідуального успіху й конкуренції, який передбачає соціальну та психологічну взаємодію людей. Отож в умовах демократизації виховання питання взаємодії колективу й особистості — одна з пріоритетних.

  Створення й розробка педагогічної теорії колективу в радянські часи належить А. Макаренку, В. Сухомлинському. Однак сама ідея колективного виховання була реалізована ще у XVIII ст. в дитячих притулках Й. Песталоцці; в XIX — на початку XX ст. П. Каптєрєвим, М. Пироговим, Л. Толстим, К. Ушинським, які вказували на необхідність розвитку в дітей почуття взаємодопомоги; В. Лай (1862-1926) — німецький педагог, засновник "педагогіки дії" — закликав до створення шкільних об'єднань, де б відбувалася спільне життя та діяльність вихованців. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Колектив і особистість

     Процес залучення особистості до системи колективних відносин складний, суперечливий, але — важливий для особистісного самоствердження. Колективні взаємини формуються завдяки міжособистісній, міжгруповій взаємодії. Соціальна психологія розглядає колектив як вищу форму групового розвитку. Для неї характерні згуртованість, цілеспрямованість, ціннісно-орієнтаційна єдність тощо.

     У деяких підручниках поняття "колектив" розглядається як організована група людей, об'єднана спільними цілями, професійними й соціальними інтересами, ціннісними орієнтаціями, спільною діяльністю, спілкуванням і взаємною відповідальністю.

     У педагогіці існує своє визначення. В українському педагогічному словнику поняття «колектив» формулюється як об'єднання учнів, життєдіяльність якого визначається цілями і завданнями, що випливають із потреб суспільного, колективного й індивідуального розвитку; у колективі діє самоврядування, стосунки між учнями (ділові й особисті) характеризуються взаємною повагою та відповідальністю, спільним прагненням до загального успіху.

      Колектив і особистість – поняття, невід’ємні одне від одного. Особистість виступає як складова частина соціального механізму. І, хоча, безсумнівно, будь-які зміни у середовищі існування людини породжують перебудови у її внутрішньому світі, все ж таки слід зазначити, що потенціал розвитку особистості закладений в ній самій. Він відображається в її потребах і здібностях. Саме в колективі формуються особистості. Групова психологія відрізняється від індивідуальної психології, і цього не можна не враховувати під час організації будь-якої діяльності. Взаємодія людей у групі регламентується певними соціально-психологічними закономірностями (законами).

     Кожна людина прагне до самоствердження в тому середовищі, де вона працює чи навчається. Однак не кожному вдається цього досягти. Заважають об'єктивні й суб'єктивні причини: природні дані, рівень розвитку, соціальний досвід, форми спілкування, а також той діапазон соціальних ролей, який особистості пропонує колектив.

    Формування колективу як вищого рівня групових відносин — не самоціль. Важливо створити необхідні умови для самовизначення, гармонійного і всебічного розвитку особистості. Механізм впливу організованого дитячого середовища (колективу) на особистість — складна система взаємодій особистості з ним, елементи якої визначив А.Макаренко:

• обмін інформацією під час спілкування, що дає змогу взаємозбагатитися інформацією, думками, переживаннями, формувати звички, норми поведінки;
• усвідомлення особистістю духовного життя колективу як наслідку власних зусиль, як частини її інтелектуального життя (духовне життя колективу має бути таким багатогранним, щоб кожна людина могла самовизначитися, застосувати свої сили і творчі здібності);
• вболівання особистості через те, що колектив піклується про неї, прагнення, відтак, бути ще кращою;
• становище (позиція) особистості в системі взаємовідносин;
• позитивний приклад колективу;
• стимулювання самооцінки особистості (взаємодія оцінки колективу її самооцінки особистості);
• посилення потреби особистості у самовихованні (виховний вплив колективу).

    Розглядаючи специфіку колективних взаємин, психологи вказують на гакі характерні для колективу ознаки:

самовизначення у колективі (свідомий вибір своєї позиції);

* ідентифікація (ототожнення себе з колективом, його цілями та цінностями);

• характер мотивації міжособистісного вибору (стосунки будуються на ціннісно-орієнтаційній основі);
• висока референтність міжособистісних взаємин (вибіркове ставлення до партнерів у колективній взаємодії на підставі визнання їх авторитету, значимості, позиції);

• згуртованість колективу та взаємна відповідальність його членів.

    Таким чином, у формуванні особистості колектив як вища форма групових стосунків — багатофункціональне явище.

    Колектив  — соціально значима група людей, які об'єднані спільною метою, узгоджено діють для досягнення мети і мають органи самоврядування.

     Його характеризують єдність  цілей, високий рівень міжособистісного  спілкування, згуртованість, внутрішня  дисципліна, специфічні норми співжиття. Він є ланкою, що з'єднує особистість із суспільством. Виховання особистості в колективі є втіленням закономірностей розвитку суспільства, адже в колективних взаєминах створюються умови для її розвитку. Відокремившись від колективу, людина опиняється в соціальному вакуумі, що значно ускладнює її розвиток. Колектив є соціальною системою, яка виконує організаторську, виховну та стимулюючу функції. Колектив як людська спільнота, що утворює систему колективістських стосунків, є основним чинником формування громадської сутності особистості, розвитку її індивідуальності.

      Виховний колектив відзначається  розмаїттям видів, форм суспільно  корисної праці та спілкування.  Значення колективу, його впливу  на особистість людини досить  суттєве. Оскільки під час знаходження індивіда у колективі свідомо чи несвідомо цей соціальний осередок впливає на нього.

      Колектив — не застигла структура,  він постійно розвивається, проходячи певні стадії. Стадійність розвитку колективу є вираженням внутрішньої діалектики його становлення, в основі якої — рівень взаємовідносин між вихователем і вихованцями, між членами колективу. Особистість проявляється через групове, групове - через особистісне.

         У сучасному суспільстві особистість  не можна відокремити від колективу.  Тому важливо визначити, які групи найбільшим чином впливають на індивіда, сприяють усвідомленню власної поведінки. Такими групами є референтні групи. Тобто групи, що є прямими або непрямими об’єктами для порівняння, або зразками для наслідування в процесі формування поглядів або поведінки окремої людини. Встановлено, що в більшості праць, присвячених вивченню референтності, розглядався зв’язок між індивідом та його референтною групою.

      Колектив як людська спільнота,  що утворює систему колективістських  стосунків, є основним чинником формування громадської сутності особистості, розвитку її індивідуальності.

    Різні колективи можуть мати спільний склад, їх завдання на певних етапах співпадають, однак кожний колектив є неповторним і ця неповторність визначає ступінь його впливу на особистість.

    Наукові дослідження подають три найпоширеніші моделі взаємин між особистістю та колективом:

• особистість підпорядковується колективу (конформізм);
• особистість і колектив перебувають в оптимальних взаєминах (гармонія);

    • особистість підпорядковує собі колектив (нонконформізм). Ідеал — це гармонізація взаємин. Таке можливо, коли особистість здатна легко інтегруватися в колектив і сама має сформовані колективістські якості,

    У колективі найтиповіша нині модель — співіснування особистості й колективу — панує подвійна система цінностей: "дружні" стосунки в організованому спілкуванні й негативні — поза межами колективу. 
 
 

2. Принципи формування особистості в колективі

    Процес формування взаємин у колективі достатньо складний і тривалий. У своєму розвитку група повинна пройти певний шлях якісних перетворень, які здійснюються згідно з конкретними законами та принципами організації життєдіяльності колективу. Вагомий внесок в розробку теорії й практики формування колективу вніс А. Макаренко І саме йому належать такі закони і принципи:

• Закон паралельної дії передбачає не тільки пряму дію педагога на особистість як члена колективу, а й опосередковану дію на неї через громадську думку колективу.
• Закон розвитку (руху) колективу діє через постановку нових цілей, завдань, оптимізацію колективних взаємин, постійну динаміку якісних змін у колективі.
• Принцип перспективних ліній полягає в організації нових перспектив, які захоплюють увесь колектив і кожного його члена, стають стимулом подальшої діяльності.
• Принцип педагогічної доцільності — зміст життя, діяльності й спілкування в колективі обумовлені цілями та завданнями виховання.
• Принцип відповідальної залежності характеризує систему взаємин між членами колективу, їх взаємодопомогу, відповідальність за спільну справу.

• Принцип зміцнення позитивних традицій — це усталені форми колективного життя, які емоційно втілюють норми, звички та бажання вихованців.

  Важливими ознаками колективу А. Макаренко вважав стиль і тон взаємин у ньому, які визначаються через:

• мажор — постійну бадьорість, готовність вихованців до дії;
• почуття власної гідності, що витікає з уявлень про цінність свого колективу, гордість за нього;
• почуття захищеності;
• активність, що виявляється в готовності до впорядкованої ділової дії;

• звичка до стриманості в рухах, словах, проявах емоцій.

      Група на шляху свого розвитку до колективу проходить кілька стадій:

• стадія початкового згуртування. Завдання — створити актив. Організатор колективу в рамках спільної діяльності висуває до її учасників конкретні вимоги;
• посилюється вплив активу. Підтримуючи вимоги вихователя, водночас він подає і свої вимоги членам колективу. В колективі починають діяти механізми самоорганізації й саморегуляції;
• відбувається згуртування вихованців у єдиній діяльності, вплив громадської думки більшості.

   Процес розвитку колективу нерівномірний. Між стадіями немає чітких меж. Кожна наступна стадія не змінює попередню, а ніби додається до неї.

   Виховна роль колективу, на думку відомого українського педагога М. Фіцули, підвищується за таких умов:

  а)  розумне поєднання педагогічного керівництва зі створенням умов для прояву вихованцями самостійності, ініціативи, самодіяльності;

б) колектив вступає у відносини співпраці з вихованцями;

  в) контроль за діяльністю членів колективу переходить у самоконтроль; 
    г)   колектив навчився терпляче ставитися до недоліків його членів, прощати необдумані дії, образи;

  д) адекватність ролей членів колективу своїм реальним можливостям; 
    е) своєчасне педагогічне втручання у формування стосунків між  членами колективу;

  є) створення тимчасових об'єднань з переведенням до них вихованців, у яких не склалися нормальні стосунки в первинному колективі;

  ж) зміна характеру та видів колективної діяльності, що дозволяє  вводити учнів до нових стосунків.

  Велике значення у формуванні колективу належить цілеспрямованій роботі педагога, яка дозволяє залучити вихованців до різнопланової діяльності, виявити їх ініціативність і творчість.

  Зміст існування колективу — життя, насичене яскравими подіями та враженнями.

  Центральне місце в розвитку колективних взаємин у дитячому колективі посідає учнівське самоврядування, здатне виконувати функції: організаторську, виховну, контролюючу, стимулюючу.

  Щоб підвищити ефективність учнівського самоврядування у формуванні колективу, важливо створити такі умови:

• надати самоврядуванню більшої самостійності;
• надати самоврядуванню вихованців реальних прав і обов'язків;
• поважати самостійні рішення учнівського колективу та його органів;
•  відбирати до самоврядування найавторитетніших лідерів.

      Залучення вихованців до самоврядування — один із найдоцільніших способів формування активу в групі.

    Сучасна педагогічна наука, розглядаючи колектив як засіб виховання, зустрічається з думкою деяких вчених про те, що колективне виховання суперечить особистісно зорієнтованому підходу. Втім, А. Мудрик вважає, що вони не тільки не суперечать, а навпаки, лише у комплексі дають змогу успішно формувати особистість. Особистісний підхід стає ефективним, якщо:

• педагог бачить в школяреві особистість, в якій треба розвивати усвідомлення своєї неповторності й одночасно причетності до соціального цілого;
• послідовно вчити кожного вихованця бачити особистість не тільки в собі, а також — у кожному, хто її оточує;
• колектив дає вихованцеві можливість задовольняти потреби ідентифікації з групою ровесників;
• організація процесу виховання у колективі поєднує в собі масові, колективні, групові й індивідуальні форми, а також передбачає управління, самоуправління, враховує самоорганізацію в колективі.

  Отже, формування колективних взаємин — нагальне педагогічне завдання сучасності, від здійснення якого залежить особистісне формування, самовизначення людини, розвиток її творчості й ініціативи. 

  3.Педагогічні погляди А.С.Макаренка про виховання в колективі

  Антон Семенович Макаренко – один із найвідоміших педагогів, який збагатив світову педагогіку, вніс великий доробок у теорію виховання.У своїй педагогічній роботі А.С.Макаренко виходив з такого положення: „Відповідальність перед дітьми – це відповідальність перед історією; сьогоднішні діти – це завтрашня історія, завтрашнє майбутнє людства, нашої великої справи”.

  А.С.Макаренко  створив два взірцевих педагогічних заклади – колонію Горького („Педагогічна поема”), комуну ім. Дзержинського („Прапори на баштах”, „Марш 30-го року”). Тисячі правопорушників, дітей без нагляду не тільки підняв „з дна” життя, але й повернув до життя, виховав їх передовими громадянами нашої Вітчизни. У своїй педагогічній системі А.С.Макаренко насамперед виділив основні ознаки колективу:

* загальна мета, загальна праця, загальна організація цієї праці;

* органічний звязок з іншими колективами;

* наявність органів кординування і управління, відносини відповідальної залежності;

* колектив повинен стояти на принциповій позиції світової єдності трудящого людства.

     А.С.Макаренко  розглядав колектив як динамічне  об’єднання, яке у своєму розвитку проходить ряд стадій:

І стадія – вимагає педагог, він же вивчає вихованців, організовує різноманітну колективну діяльність;

ІІ стадія – вимагає педагог і актив. Робота з активовм. Різноманітні форми колективної діяльності, розвиток активності;

ІІІ стадія – колектив висуває до окремої особистості.

     Завідуючи колонією „малолітніх злочинців” у Трибах, А.С.Макаренко організував  колектив дітей у різновікові загони для трудової діяльності й навчання. Роки були тяжкі, після революції і громадянської війни. Треба було забезпечити елементарний матеріальний рівень, тому в колонії відразу почались сільськогосподарські роботи.

     Зовсім  незвичний випадок стався взимку 1920 р. коли збірний загін колоністів на чолі з Семеном Калабаліним пішов у ліс по дрова. Коли вони перейшли замерзлу річку Коломак, то опинилися на території покинутого маєтку баронів Трепке, які емігрували після революції за кордон. Це була місцевість із господарськими будівлями, житловими будинками. На території маєтку був великий сад, сорок гектарів землі, луки. Але все, що можна було винести з помістя, селяни розібрали. Повернувшись у Триби вихованці не могли не розповісти про знахідку Антону Семеновичу. На загальних зборах головним завданням було отримати дозвіл від властей на відбудування маєтку у Трепках і поселитися туди. В 1922 році почались будівельні роботи по відновленню Білого будинку, який був літньою резиденцією баронів. Поступово колоністи почали переселятись на нове місце. В цей час в колонії збільшується кількість вихованців, налагоджується господарство, вдосконалюється самоврядування, збагачується педагогічний досвід вихователів.

     А. С. Макаренко розробив теорію дитячого колективу, розкрив основні його ознаки, визначив стадії його розвитку, шляхи формування і методику використання виховних можливостей колективу. Згідно з вченням Макаренка, характерними ознаками стилю життя і діяльності дитячого колективу є: мажор, почуття власної гідності, здатність до орієнтування, почуття захищеності, здатність до гальмування, звичка поступатися товаришеві, єдність колективу.

     Працюючи  зі специфічним контингентом, видатний педагог приділяв велику увагу розумовому вихованню дітей і підлітків, а також удосконаленню педагогічного процесу в школі, поліпшеню навчально-виховної роботи. А.Макаренко завжди попереджував своїх вихованців:”Щоб я не чув таких розмов: навіщо мені школа, я й так учений”. Проводив зразкові уроки, часто відвідував уроки інших учителів, вивчав передовий педагогічний досвід.

     Педагогічна система А.С.Макаренка – це складна  сукупність ідей і практичних рішень, основними з яких є:

• суть виховання як суспільного явища;
• єдність виховання і життя;
• мета виховання як розгорнута програма формування людської особистості;
• колектив як метод виховання;
• взаємовідносини колективу і особистості;
• самоуправління у колективі;
• виховання свідомої дисципліни;
• звязок навчання із продуктивною працею;
• праця як постійний компонент системи виховання;
• залучення вихованців у різноманітні життєві сфери, виховання господаря життя;
• традиції й їх виховна роль;
• педагогічний колектив і його центр;
• всебічний розвиток особистості;
• роль сімї у вихованні дітей.

   На  думку А.Макаренка, педагогіка є  найбільш діалектичною, рухливою, дуже складною і різноманітною наукою. Основними характеристиками макаренківської педагогіки є діалектичне розрізнення методики навчання і методики виховання, єдність вивчення дитини та її виховання, єдність виховання дітей і організація їхнього життя, поєднання вивчення основ наук з продуктивною працею учнів, науково організована система всіх впливів, посилення уваги до дитячого колективу. Психологія має бути не основою педагогіки, а продовженням її у процесі реалізації педагогічних закономірностей та ін. Мету виховання А.Макаренко розумів як програму особистості, програму людського характеру („Методи виховання”). На його думку, у виховному процесі має бути загальна програма виховання й індивідуальна коректива до неї залежно від особистості конкретного учня.

   Розвиток  індивідуальності А.С.Макаренко пов’язував не тільки зі здібностями людини, але  і з темпераментом, і з рисами характеру. Із цього приводу А.С. Макаренко зауважував, що мета індивідуального  виховання полягає у визначенні перспектив розвитку здібностей людини, формуванні її характеру.

   Навчально - виховний процес має на меті формування високої дисципліни і виконавчої чіткості у вихованців. Значна роль належить навчально-виховному процесу школи, зокрема шкільній дисципліні.

   Шкільна дисципліна – дотримання учнями правил поведінки у школі та за її межами, чітке й організоване виконання ними своїх обовязків, підкорення громадському обовязку.

      Розуміння учнями необхідності дотримання шкільної дисципліни не тільки у школі, а й  у громадських місцях, в особистій поведінці; готовність і потреба у виконанні загальноприйнятих норм і правил дисципліни у школі та за її межами, саме це є показниками високого рівня дисиципліни.

     Зовнішній контроль певною мірою є примусом до позитивної поведінки. Водночас діє внутрішній контроль, коли певні норми поведінки настільки засвоєні, що стали внутрішніми переконаннями людини, і вона виконує їх, часто навіть не замислюючись над тим, чому чинять так, а не інакше. Якщо від виконання вимог шкільного режиму можна ухилитися, контролю з боку педагогів чи колективу учнів можна уникнути, то від власної совісті важко сховатися. Як стверджував А.Макаренко, у вихованні слід домагатися розумного поєднання зовнішнього і внутрішнього контролю за поведінкою вихованців, навчити їх  «робити правильно, коли ніхто не чує, не бачить і ніхто не дізнається».

     У вихованні взагалі й у зміцненні  дисципліни зокрема особливе значення має правильний тон і стиль  діяльності учнівського колективу. Якщо панує життєрадісний тон, в  основі якого свідома дисципліна, єдність і дружба, почуття власної гідності кожного члена колективу, виховання учнів дається легше.

     Доволі  цікавим є принцип паралельної  дії, використовуваний А.Макаренком, згідно з яким вихованцеві пред’являють вимогу не прямо, а через колектив, коли відповідальність за кожного покладається на колектив і його самоврядування. А також цей принцип дуже впливає на згуртованість колективу. Цю методику можна застосовувати вже на другій стадії розвитку колективу. Такій же меті підпорядкована організація колективної діяльності. Різноманітна спільна діяльність робить життя дитячого колективу цікавим, сприяє налагодженню стосунків між первинними колективами, загальношкільним і первинними колективами, що згуртовує і первинні колективи, і загальношкільний. Об’єднують колектив цікаві конкретні справи, що потребують узгоджених дій кожного. Якщо учні, наприклад, самостійно розпочали певну діяльність, вони розподілять обов’язки між собою, охоче займатимуться конкретною роботою, переживатимуть радість від досягнутих успіхів.