Витрати банку

ЗМІСТ

   ВСТУП …………………………………………………………………………...

1. Економічна сутність витрат і управління ними ……………………………
2. Витрати банку як об’єкти обліку …………………………………………...
3. Концепція класифікація витрат для оптимізації управління діяльністю банку ………………………………………………………………………….

ВИСНОВКИ ……………………………………………………………………..

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………………….

ДОДАТКИ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ВИТРАТ І УПРАВЛІННЯ НИМИ 

      Об'єктивною потребою є подолання кризових явищ у національній економіці, вирішення проблем формування механізмів, спрямованих на удосконалення внутрішнього стану підприємства й нових форм і методів господарювання, відповідних організаційних структур, методів управління витратами, розроблення нової ринкової поведінки, спрямованої на стабілізацію витрат та подальше економічне зростання.

      Ефективність  функціонування підприємства багато в  чому залежить від економічно-грамотного використання усіх видів ресурсів, що зумовлює потребу поступового переходу до єдиної системи управління витратами. Перевагами впровадження такої системи є: забезпечення виробництва конкурентоспроможної продукції за рахунок більш низьких витрат та цін; наявність якісної та достовірної інформації про собівартість окремих видів продукції та їх позиції на ринку порівняно з продукцією інших виробників; надання об'єктивних даних для упорядкування бюджету підприємства; можли-вість оцінки діяльності кожного підрозділу підприємства з фінансовому вимірі; прийняття ефективних та обґрунтованих управлінських рішень.

      Економічне  розуміння витрат базується на проблемі обмеженості ресурсів і можливості їхнього альтернативного використання. Застосування ресурсів у одному виробничому процесі унеможливлює їхнє використання за іншим призначенням. Тому, вибір конкретних ресурсів для виробництва якогось товару означає неможливість виробництва альтернативного товару. Економічні витрати будь-якого ресурсу, що застосовується у виробничому процесі, дорівнюють його цінності у найкращому з усіх можливих варіантів використання.

      Протягом  перехідного періоду ринкової трансформації української економіки не вдалося розробити ефективного економічного механізму стимулювання економії витрат, що негативно позначається як на фінансових результатах діяльності окремих суб'єктів господарювання, так і на фінансово-економічній ситуації у державі загалом. Негативний вплив чинників на результати діяльності суб'єктів господарювання мають не тільки об'єктивні зовнішні економічні чинники, а й ті, які пов'язані з кризовою ситуацією в Україні. Комплексний, інтегрований підхід до управління витратами в системі стратегічного розвитку підприємства досі не отримав належного теоретичного й практичного обґрунтування.

      Вивчення  економічної літератури показало, що різні аспекти управління витратами  становлять інтерес для багатьох дослідників. Однак більшість учених розглядає управління витратами окремо від процесів розвитку підприємства. Економічне управління витратами підприємств потребує чіткого формулювання всього категорійного апарату, враховуючи всі позитивні аспекти і недоліки існуючих тлумачень.

      Витрати були і залишаються важливою економічною  категорією, яка характеризує ефективність використання ресурсів (економічних  чинників виробництва) і визначає рентабельність діяльності суб'єктів господарювання. Теоретичні аспекти управління витратами досліджували І.О. Бланк, С.Ф. Друрі, Ч. Хорнгерн, Дж. Фостер, серед українських учених – П.Й. Атамас, Ф.Ф. Бутинець, Н. В Герасимчук, В.П. Завгородній, В.Я. Савченко, В.В. Сопко, В. Г Лінник, Л.В. Нападовська, Л.В. Чижевська та інші. Розроблено окремі аспекти обліку, калькулювання аналізу, нормування і планування витрат. Однак, сьогодні в економічній літературі не існує однозначності у трактуванні сутності управління витратами чи визначення його основних завдань чи методів. Зокрема, П.А. Атамас, вважає, що відсутність організаційного поділу обліку на фінансовий та управлінський, значно мірою негативно позначиться на професійному рівні керівників та спеціалістів підприємств, а відтак керівники не володітимуть методами і прийомами управлінського контролю та аналізу, що негативно вплине на прийняття управлінських рішень. О.І. Драган у статті "Удосконалення методики формування витрат на виробництво продукції (послуг) на підприємствах м'ясної промисловості" вважає, що ефективність виробництва залежить від повноти та своєчасності обліку витрат та виробництва і пропонує модель формування собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг).

      На  основі проаналізованого вище, автор  робить висновок, що зростання вагомості  управлінського обліку призвело до зменшення потреби в бухгалтерах-аналітиках та зростання – у фахівцях з управління витратами.

      Управління  витратами – це процесс цілеспрямованого формування витрат щодо їхніх видів, місць та носіїв за постійного контролю рівня витрат і стимулювання їхнього  зниження.

      Система управління витратами має функціональний та організаційний аспекти. Вона містить такі організаційні підсистеми:

      ● пошук і виявлення чинників економії ресурсів;

      ● нормування витрат ресурсів;

      ● планування витрат за їхніми видами;

      ● облік та аналіз витрат;

      ● стимулювання економії ресурсів і зниження витрат.

      Такими  підсистемами керують відповідні структурні одиниці підприємства, залежно від  його розміру (відділи, бюро, окремі виконавці). Виявлення й використання чинників економії ресурсів, зниження витрат є обов'язком кожного працівника підприємства, передусім спеціалістів і керівників усіх рівнів.

      Згідно  з певними організаційно-технічними рішеннями та умовами розробляються норми витрат усіх видів ресурсів: сировини, основних і допоміжних матеріалів, енергії, трудових ресурсів тощо.

      Економічний підхід до визначення витрат походить з їх економічної природи (як витрати на просте відтворення ресурсів, що використовуються), а не з характеру та джерел відшкодування. За економічного підходу до складу поточних витрат потрібно залучити всі витрати, пов'язані з поточною діяльністю підприємства, в тому числі і непродуктивні витрати у зв'язку з порушеннями у виробничо-технологічному процесі, незбалансованою структурою ресурсів, що використовуються тощо. В бухгалтерському обліку ми користуємось П (С) БО 16 "Витрати".

      Витрати є основним обмежником прибутку і  одночасно визначальним чинником, який впливає на обсяг пропозиції. Ефективність управління витратами має велике значення для підприємства, тому вивченню категорії "витрати" потрібно приділити особливу увагу. В економічній науці уже довго точиться дискусія щодо ідентичності категорій «витрати» і «затрати».

      Автори  А. М. Турило, Ю. Б. Кравчук, А. А. Турило співвідносили  витрати виробництва з процесом виробництва взагалі, а собівартість – з конкретним продуктом, завершеним виробництвом. Витрати виробництва вони розглядають як степінь сходження від абстрактного – вартості до конкретного – собівартості продукції, причому самі витрати, на його думку, є лише теоретичним поняттям, що характеризує процес відтворення з точки зору всього суспільства.

      Таблиця 1

Ознаки  розмежування категорій "витрат" і "затрати"

      Термін "затрати" (cost) має стосунок до всякого використання ресурсів, зокрема і на придбання активів, тоді як термін "витрати" (expense) стосується використання лише тих ресурсів, які під час визначення прибутку господарського суб'єкта за цей період часу ставляться у відповідність доходам. На наш розсуд, витрати виступають в трудовій, натурально-речовій і вартісній формах. Трудову форму витрат становлять витрати суспільної праці, виражені необхідною і додатковою працею. Натурально речові витрати виробництва, які виражені в формі собівартості – це використана частина коштів виробництва і витрати на оплату праці працівників.

      Витрати виробництва знаходять своє вираження  в показниках собівартості продукції, що в грошовому виразі характеризує всі матеріальні витрати і  витрати на оплату праці, потрібні для виготовлення і реалізації продукції.

Проте до складу витрат підприємства входять  не тільки ті, що пов'язані з купівлею ресурсів, крім них підприємство несе витрати на збут та просування продукції на ринок. Сюди належать витрати, пов'язані з транспортування виробів споживачу, на здійснення маркетингових досліджень та організацію реклами тощо. Виражені у грошовій формі вони являють собою витрати реалізації продукції.

      Крім  цього, підприємство сплачує податки, збори, робить відрахування в різноманітні цільові та позабюджетні фонди, що також відносяться на собівартість продукції. Сума витрат виробництва і реалізації, податків, зборів і обов'язкових відрахувань становить витрати підприємства або повну собівартість продукції.

      Підприємницький успіх значною мірою залежить від того, наскільки правильно здійснено техніко-економічну і фінансову оцінку на стадії планування, прийняття управлінського рішення. Отож, у ринковій економіці управління витратами повинно означати створення єдиної, раціональної, чітко та безперебійно функціонуючої системи з певними цільовими установками та взаємопов'язаними елементами. Пропонуємо розглянути концептуальні основи управління витратами підприємств.

      З позицій бухгалтерського підходу, до виробничих витрат варто відносити всі реальні, фактичні витрати, що здійснюються в грошовій формі. Такими можуть бути: заробітна плата робітників; плата за оренду будинків, споруд, верстатів, устаткування; оплата транспортних витрат; оплата послуг банків, страхових компаній і т. ін. З позицій економічного підходу, до витрат виробництва варто відносити не тільки фактичні витрати, здійснювані у грошовій формі, але і не оплачувані фірмою витрати, витрати, пов'язані з упущеною можливістю найоптимальнішого застосування своїх ресурсів.

      І бухгалтери, і економісти залучають до своїх розрахунків фактичні витрати (заробітна плата робітників, оклади службовців, оренда приміщень та вартість матеріалів). Для бухгалтерів фактичні витрати важливі, оскільки вони охоплюють прямі виплати підприємства іншим юридичним особам, з якими воно має справу. Ці витрати повинні знати і економісти, фактичні витрати – це ті кошти, які могли би бути використанні десь в іншому місці з більшою ефективністю.

      Класифікація  витрат за економічними елементами дає  змогу знати структуру собівартості і здійснювати цілеспрямовану політику покращення економіки підприємства. Але ця класифікація унеможливлює визначення важливого економічного показника – собівартості однієї одиниці продукції.

      Виробництво будь-якого товару потребує затрат економічних ресурсів, що, через свою відносну рідкісність, мають визначені ціни.

      Кількість якогось товару, що його фірма намагається  запропонувати на ринку, залежить від  цін (витрат) і ефективності використання ресурсів для його виготовлення, з одного боку, і від ціни, за якою товар буде продаватися на ринку, – з іншого. Проте в процесі виробництва фірма-виробник поряд із витратами виробництва здійснює також витрати на просування товару на ринок, маркетингові дослідження, організацію реклами, сплачує податки тощо.

      Затрати, витрати, собівартість, є найважливішими економічними категоріями. Їхній рівень багато в чому визначає розмір прибутку і рентабельності підприємства, ефективність його господарської діяльності. Зниження й оптимізація витрат є одними з основних напрямків удосконалювання економічної діяльності кожного підприємства. Підвищення технічного рівня виробництва, удосконалювання організації виробництва і праці приводить до зниження витрат сировини, матеріалів і заробітної плати.

      Зменшення витрат сировини і матеріалів досягається за рахунок зниження норм їх використання, скорочення відходів і втрат у процесі виробництва та збереження, повторне використання матеріалів, впровадження безвідходних технологій. На величину витрат істотний вплив має зміна цін на сировину і матеріали. У разі їхнього збільшення витрати зростають, а зниження – зменшуються. Значне зниження виробничих витрат досягається внаслідок застосування прогресивних методів організації виробництва. Прикладом є розроблена в Японії система організації виробництва, яка отримала широке застосування в усьому світі. Вона знижує витрати виробництва за рахунок бездефектного виготовлення продукції. Сутність її полягає в тому, що комплектувальні вироби, точну кількість деталей поставляють споживачеві у визначене місце, у потрібний час. Якщо потрапляють браковані деталі, виробничий процес зупиняється, тому що запасів на робочому місці немає.

      Варто наголосити, що система управління витратами повинна впроваджуватися  на комплексній основі, забезпечуючи взаємозалежне вирішення поставлених завдань. Тільки такий підхід буде сприяти стрімкому зростанню економічної ефективності роботи підприємства. 

2. ВИТРАТИ БАНКУ ЯК ОБЄКТИ ОБЛІКУ

      Склад витратбанку обумовлений фінансовою природою банківської справи, яка  і визначає об’єкти обліку.

      Витрати — це зменшення економічних вигід протягом звітного періоду у вигляді вибуття чи амортизації активів або у вигляді виникнення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (причому таке зменшення не пов’язане з виплатами засновникам). Витрати визнаються в обліку, коли існує ймовірність зменшення майбутніх економічних вигід, пов’язаних із зменшенням активів або зі збільшенням зобов’язань, що може бути вірогідно визначено. Витрати визнаються з урахуванням принципу відповідності. Вони включаються до Звіту про фінансові результати у періоді, в якому був визнаний дохід, для отримання котрого були здійснені ці витрати.

      Різниця між доходами і витратами банку  становить фінансовий результат  його діяльності: якщо витрати перевищують витрати — прибуток, якщо витрати перевищують витрати — збиток.

      Прибуток — це збільшення власного капіталу в результаті фінансово-господарської діяльності, крім внесків засновників у капітал.

      Збиток — це зменшення власного капіталу у результаті фінансово-господарської діяльності, крім вилучень частки засновників із капіталу. 
Витрати, визнані банком, розглядають як такі, що отримані в результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності (рис 1).

      Операційна, або звичайна, діяльність — це будь-яка основна діяльність, а також операції, що забезпечують основну діяльність або виникають унаслідок неї. У складі звичайної діяльності виділяють основну діяльність (наприклад, проведення кредитних, депозитних операцій) та інші операції (купівля-продаж основних засобів, товарно-матеріальних цінностей тощо). У складі звичайної діяльності виділяють діяльність, що триває, та діяльність, що припиняється. Надзвичайними подіями є операції, які не трапляються регулярно і відрізняються від звичайної діяльності. 
 
Рис.1. Класифікація діяльності банку

      У результаті операційної діяльності банку виникають такі витрати:

• Процентні витрати (відповідно 60 і 70 розділи Плану рахунків).
• Комісійні витрати (відповідно 61 і 71 розділи Плану рахунків).
• Результат від торговельних операцій (62 розділ Плану рахунків).
• Інші операційні витрати (відповідно 63 і 73 розділи Плану рахунків).
• Загальні адміністративні витрати (74 розділ Плану рахунків).
• Відрахування в резерви (77 розділ Плану рахунків).
• Повернення списаних активів (67 розділ Плану рахунків).
• Непередбачені витрати (відповідно 68 і 78 розділи Плану рахунків).
• Податок на прибуток (79 розділ Плану рахунків).

      Процентними називають витрати, які розраховуються пропорційно до часу і суми активу чи зобов’язання.

      Розрізняють такі види процентних доходів (витрат):

• Витрати за операціями з коштами, розміщеними в інших банках (залученими від інших банків).
• Витрати за кредитами і депозитами, наданими (отриманими) юридичним та фізичним особам та за іншими процентними фінансовими інструментами, у тому числі за борговими цінними паперами.
• Витрати у вигляді амортизації дисконту (премії) за борговими цінними паперами.

      Комісійні витрати — це витрати, які банк отримує, або витрати, які банк несе за всіма наданими (отриманими) послугами. До комісійних витратналежать: суми грошових коштів, які одержані чи виплачені банками за розрахунково-касове обслуговування; за послуги кредитного характеру, а саме: видача й одержання гарантій, поручительств, відкриття кредитних ліній, акцептні операції; комісії, одержані і сплачені за операції з конвертації — обслуговування валютних рахунків, купівлі-продажу інвалюти, виконання трастових операцій і деякі інші. 
Чистий комісійний дохід визначають відніманням від комісійних доходів комісійних витрат.

      Прибутки (збитки) від торговельних операцій — результат (прибуток чи збиток) від операцій з купівлі-продажу різних фінансових інструментів (за операціями з цінними паперами, за операціями з іноземною валютою та банківськими металами). Банк визнає торговельний результат:

• від реалізації фінансових інвестицій;
• від змін в оцінці (переоцінці) інвестицій до справедливої вартості;
• від переоцінки активів і зобов’язань в іноземній валюті та банківських металах у разі зміни офіційного курсу гривні до іноземних валют (банківських металів).

      Так, наприклад, продаючи цінні папери за ціною, що перевищує їх балансову  вартість, банк одержує прибуток, і  навпаки, якщо ціна продажу нижча  балансової вартості, у банку утворюється збиток. Сума збитку зменшується на суму резерву під знецінення цінних паперів, якщо такий резерв нараховано за конкретним видом цінних паперів. Одержаний результат від торговельної операції у вигляді прибутку збільшує суму доходів банку, а у вигляді збитку — зараховується на зменшення доходів від торговельних операцій. Аналогічно визначається результат від інших торговельних операцій банку.

      До  інших операційних витратвідносять витрати від операцій, не пов’язаних з інвестиційною і фінансовою діяльністю: дивідендний дохід, штрафи, пені, отримані (сплачені) за банківськими операціями, витрати від наданих (отриманих) консультаційних послуг фінансового характеру, витрати від оперативного лізингу тощо.

      Загальні адміністративні витрати — це витрати, що пов’язані із забезпеченням діяльності банківської установи. До них відносять: витрати на утримання персоналу (заробітна плата, премії); нарахування податків, зборів та інших обов’язкових платежів, крім податку на прибуток, витрати на утримання основних засобів та нематеріальних активів; на телекомунікації; експлуатаційні та господарські витрати; інші адміністративні витрати (на відрядження, представницькі, на маркетинг та рекламу, спонсорство та доброчинність) та деякі інші. Сума прибутку від операцій розраховується як різниця між операційними доходами за вирахуванням операційних витрат.

      До  особливої групи витрат належать витрати на формування резервів для покриття збитків від активних операцій. Це резерви під знецінення цінних паперів, на покриття можливих втрат від кредитних операцій, покриття збитків за сумнівною дебіторською заборгованістю, а також резервів під заборгованість за нарахованими доходами. Особливість цієї групи витрат полягає в тому, що це — негрошові витрати. Суми сформованих резервів відображають оцінку якості активів з боку керівництва банку.

      До  наступної групи відносять непередбачені витрати. Вони мають випадковий, разовий характер і тому справляють особливий вплив на фінансовий результат, одержаний банком. Отже, вони є результатом надзвичайних подій, які можуть істотно вплинути на дохід банку, але не стосуються звичайної його діяльності. Непередбачені витрати не повторюються по суті. До непередбачених належать, наприклад, витрати , поява яких пов’язана зі змінами правил бухгалтерського обліку активів і пасивів, збитки від стихійного лиха.

      За  результатами інвестиційної діяльності банк визнає:

• витрати за операціями з реалізації (придбання) інвестиційних цінних паперів, у тому числі цінних паперів до погашення;
• витрати за операціями зі збільшення (зменшення) інвестицій в асоційовані компанії;
• витрати за операціями зі збільшення (зменшення) інвестицій у дочірні установи;
• витрати від реалізації (придбання) основних засобів та нематеріальних активів тощо.

За результатами операцій, пов’язаних із фінансовою діяльністю, банк визнає:

• витрати за операціями з цінними паперами власного боргу;
• витрати за субординованим боргом;
• дивіденди, що сплачені протягом звітного періоду;
• витрати, які виникають у результаті випуску інструментів власного капіталу тощо.

      Визнані банком витрати групуються за їх характером за відповідними статтями у фінансовій звітності «Звіт про фінансові результати». Сума прибутку банку до оподаткування, а також чистого прибутку (збитку) банку розраховується так:

      Чистий  прибуток банку, який утворюється після  сплати податку на прибуток, розподіляється за напрямами, затвердженими зборами акціонерів, наприклад, на виплату дивідендів акціонерам або на капіталізацію дивідендів, на формування загальних резервів і резервних фондів. Суму чистого прибутку, що залишається для розвитку банківського бізнесу, називають нерозподіленим прибутком.

3. Правила обліку  та класифікація  рахунків обліку  доходів і витрат  банку

      У процесі обліку доходів і витрат банку керуються такими правилами.

      Правило перше. При класифікації витрат за елементами і цільовим призначенням розрізняють капітальні затрати і поточні витрати.

      Капітальні  витрати виникають у процесі  придбання, удосконалення та доведення основних засобів (необоротних активів) до стану, придатного до експлуатації, тобто вони розраховані на тривалий час. Такі витрати виникають під час капітального ремонту, модернізації і реконструкції власних основних засобів або взятих в оренду; вони утворюються під час будівництва нових приміщень, придбання комп’ютерної техніки та у разі виконання інших операцій, пов’язаних з розширенням банківського бізнесу. Джерелом покриття капітальних затрат служить накопичений нерозподілений прибуток минулих років і прибуток, одержаний у поточному році. Капітальні затрати відображаються в активі балансу.

      Поточні витрати виникають у процесі здійснення банківських операцій, а також під час нарахування заробітної плати і премій співробітникам банку; до складу поточних витрат включають витрати на експлуатацію приміщень, на виплату орендної плати, сплату аудиторських послуг тощо, тобто на те, що приносить користь протягом короткого часу (з фінансового погляду). Джерелом покриття поточних витрат є операційний дохід. Поточні витрати списуються відразу або розглядаються як витрати майбутнього періоду, якщо вигода від їх здійснення виявиться в наступному звітному періоді.

      Якщо  капітальні витрати помилково зараховуються  до складу поточних витрат, прибуток буде заниженим. Це призводить також до заниження вартості активів у балансі.

      Правило друге. На практиці надання (отримання) послуги нерідко не збігається у часі з надходженням (сплатою) грошових коштів.

      Для об’єктивного визначення фінансового  результату виникає необхідність здійснювати  облік доходів і поточних витрат банку згідно з принципами нарахування, відповідності та обережності.