Вивчення літописів у школі

Вступ

Ознайомлюючись з літературою Київської Русі, вчитель має відзначити, що надзвичайно високого рівня досягло в ній літописання. Розвивався цей вид творчості й пізніше, в зовсім інших історичних умовах і обставинах. М. Драгоманов підкреслював, що літописи Київської Русі є прямими родоначальниками тих хронік-мемуарів, які було створено за козацьких часів. Водночас козацько-старшинські літописи, які широко розповідають про визвольну боротьбу українського народу 1648-1654 рр.,— це явище унікальне, багато в чому відмінне (і за змістом, і за формою) від літописців київських, тобто староукраїнських.

Найповніше про Хмельниччину, життя народу в той період, його боротьбу за волю і незалежність розповідають літописи Самовидця, Григорія Грабянки та Самійла Величка. Вони, власне, і становлять вершину українського літописання ХVІІ-ХVІІІ ст. Автори їх – люди бувалі й досвідчені, за плечима яких ґрунтовна освіта в Києво-Могилянській академії, участь в описаних ними епохальних подіях.

Проза давньої української літератури представлена творами історіографічного характеру, зокрема козацькими літописами ХVІІ-ХVІП ст. Писалися вони освіченими людьми, вихідцями зі старшинської верхівки. Основними джерелами були спогади самих авторів, свідчення сучасників подій, давньоруські літописи та хронографи, праці чужоземних історіографів, літературні пам'ятки, народні думи, історичні пісні, перекази. Історичні відомості в козацьких літописах викладені в різних жанрових формах: публіцистичних нарисів, переказів та художніх оповідань, розміщених у хронологічному порядку без зазначених дат або стислих повідомлень за роками.

«Літопис Самовидця»

Серед козацьких літописів XVII ст. чільне місце посідає анонімна праця (первинна назва її не збереглася). Видаючи цей рукопис у своїй друкарні, П. Куліш озаглавив його так: «Літопис Самовидця про війни Богдана Хмельницького і про міжусобиці, які були в Малій Росії по його смерті». Досі ще достеменно невідомо справжнє ім'я людини, що ховалася за псевдонімом «Самовидець», є припущення, що це полковник Ф. Кандиба або підскарбій Р. Ракушка-Романовський, писар І. Биховець. Але можна впевнено стверджувати, що автор літопису був козаком зі старшини, близьким до верхівки Війська Запорозького [2; 42].

У центрі розповіді — події війни та післявоєнної доби. Автор описує козацькі бунти (полк І. Золотаренка), вбивство гетьмана Брюховецького, події Переяславської ради; правильну політику, впроваджувану Хмельницьким (союз з кримським ханом проти поляків); зраду викупленого Хмельницьким з неволі І. Виговського і благородного Д. Многогрішного, що відмовився від гетьманства «як стара дівка від хорошого жениха». З жалем розповідає Самовидець про міжусобні чвари старшини козацької після смерті Б. Хмельницького, марні намагання якось вийти з протекторату Росії.

Композиція. Літопис загалом охоплює події 1648-1702 рр. Цей твір чітко структурований — має дві частини: перша — поєднані в єдине найважливіші епізоди Визвольної війни, друга — з 1677 р. містить записи про найважливіші події за роками.

Особливість твору. Провідною тематикою «Літопису Самовидця» були політичні внутрішні й зовнішні події, пов'язані з Україною, життям народу, найбільш докладно розповідається про Визвольну війну. Саме тому своєрідною особливістю козацького літопису є незалежність автора і авторської думки від конкретного владного хазяїна.

Художні особливості літопису. На стиль твору суттєво впливає тогочасна манера барокового викладу в історіографії: мова літопису фольклоризована. Самовидець використовує народні епітети й метафори, вдається для типових для народного епосу гіперболізацій (кров текла рікою), записує влучні прислів'я й приказки.

«Літопис Григорія Граб'янки».

Г. Грабянка походить з козацького роду, вчився у Києво-Мо- гилянській академії. Спочатку був гадяцьким сотником, пізніше — полковником.

Історична довідка щодо написання твору. Цей літопис присвячений воєнним діям, що відбувалися у 1648-1654рр. Уперше він був надрукований у Києві 1854 р.

Відомо, що Г. Грабянка — людина книжна, добре обізнана з літописами польськими й українськими. Головним завданням твору автор вважає докладне висвітлення подій Визвольної війни, зберегти для нащадків опис героїчних справ українського козацтва.

У творі наводяться тексти багатьох державних актів, гетьманських універсалів, грамот, договорів.

Тема: зображення подій Визвольної війни 1648-1654 рр., коли підкерівництвом Б. Хмельницького українському козацтву вдавалося перемагати польсько-шляхетських та татарських загарбників.

Ідея: уславлення Богдана Хмельницького — людини розумної, освіченої, обізнаної у військовій справі і прагнень народу; засудження Брюховецького і Тетері, які нечесним шляхом захопили владу, розчленили українські землі, не цікавилися життям народу, були байдужі до його страждань, дбали тільки про особисті інтереси, збагачувалися пограбуванням держави й трудящих.

Основна думка: народ підтримує, висловлює свою вдячність, пошану тому вождеві, який уболіває за них і відстоює їх інтереси, а не навпаки, змушує поневірятися, терпіти гноблення і приниження.

Жанр: літопис дуже близький до жанру давньоруської повісті, твір сформований «сказаніями». Таке звернення до традиційних жанрів давньоукраїнської літератури викликано бароковими традиціями літератури к. XVII — поч. XVIII ст. Також Г. Граб'янка з великим бажанням використовує народний героїчний епос козацьких пісень і дум, народних легенд [9; 55].

Композиція. У структурі літопису є й вибірки з іноземних літописів, козацьких записів, а також оповідань очевидців конкретних історичних подій. Саме це й стало визначним для жанрової специфіки літопису.

За манерою написання твір умовно можна поділити на дві частини. Перша — це ретроспективний зачин, де військові дії тлумачаться через історію народу. Ця частина є більш близькою для фольклорних творів. Друга частина тяжіє до аналітичного мислення, барокового історизму (історія в її динаміці). З опису подій 1664 р. літопис ведеться строго за хронологією. Автор намагався зафіксувати події, що відбувалися на Україні у другій половині XVII ст., після смерті Хмельницького.

Сюжет. Особливе місце в сюжетній структурі твору надається сказанням про Б. Хмельницького, які описують його розум, політичну поміркованість, хоробрість і віру в український народ (наприклад, викрадення в Барабаша листів польського короля джурою Хмельницького). Істинною причиною війни між Україною і Польщею Г. Граб'янка називає загарбницькі наміри польської шляхти щодо України, а ніяк не сварку між Хмельницьким та шляхтичем Чаплинським.

Уміння аналізувати й мудро тлумачити історичні події підвищує ідейну вагому цінність літопису. Важливою сюжетною лінією у літописі є опис одностайної підтримки народом Визвольної війни, розпочатої Хмельницьким.

І все-таки центральне місце в ідейно-тематичній структурі літопису займає війна. Цікаво, що автор охоче описує подвиги безіменних героїв війни. Найважливішим битвам присвячені цілі глави-сказання (битви під Жовтими Водами, Корсунем). Головними героями літопису поруч з Хмельницьким і простими козаками стають хоробрі ватажки козацького війська І. Богун, М. Кривонос та ін. Возз'єднання України з Росією автор оцінює позитивно, зображуючи радість українців.

Художні особливості твору. Щодо стильового оформлення літопису, то Г. Граб'янкою багато чого використано з народної творчості: влучні традиційні порівняння, сатиричні прийоми, ритміку оповіді.

«Літопис С. Величка»

Інформація про автора (Самуїла Васильовича Величка). Знаємо про С. Величка дуже небагато. Народився він, як гадають учені, близько 1670 р. на Полтавщині в козацькій родині. Закінчив Києво-Могилянську колегію, знав старослов'янську, польську, латинську, німецьку мови. На службу до канцелярії Величко потрапив уже немолодим, майже сорокарічним, і був це, як підкреслює Валерій Шевчук, «не такий вже типовий канцелярист». Чому нетиповий? Бо не дбав про власну вигоду, навряд чи мав маєтки, якесь багатство, зате глибоко вболівав за долю України. А був тоді час дуже складний. У жовтні 1708 року І. Мазепа з частиною козаків переходить на бік шведів, інша частина козацтва залишається на боці російському. Перед цим у липні страчують Величковського патрона — В. Кочубея, а Величко надовго потрапляє до в'язниці. Ярослав Дзира припускає, що вийшов він на волю аж 1715 року завдяки сприянню сина Кочубея. Відтоді літописець жив на Полтавщині і «в селі Жуках повіту Полтавського, року 1720» закінчив свій фундаментальний твір. Певно, була ця робота дуже копітка і виснажлива, бо наприкінці життя свого Величко осліп [14; 78].

Історія написання твору. Цей монументальний історичний літопис був опублікований у 1848-1864рр.

С. Величко заглиблюється в козацькі літописання, студіює віршовану книгу польського автора Самуїла Твардовського «Війна домова», праці німецького автора, історика Самуїла Пуфендорфія і Самійла Зорки, писаря та секретаря Хмельницького. Джерелами Величкової праці стали твори не лише «трьох Самійлів», а й інших авторів, документи, акти, універсали, іменні реєстри, топографічні описи і власні спостереження та враження.

Не тільки історичні документи були джерелами літописця, а й народні легенди, перекази, приказки та прислів'я, якими пересипана мова твору. Оповідання Величка про подвиги Сірка, козацькі походи в Крим, татарський напад на Січ, про Хмельницького і Барабаша засвідчують неабиякий літературний хист літописця, як, до речі, і своєрідна, відмінна від канонічної, інтерпретація ним біблійних сюжетів про Каїна та Авеля, Вавилонську вежу, Йосипа та його братів, царя Соломона, Содом та Гоморру й ін.

Тема: зображення і водночас розмірковування автора над подіями національно-визвольної війни українського народу, часами страшної Руїни після смерті Хмельницького, її причинами і наслідками.

Ідея: висловлення любові автора до України і тривога за її долю; вболівання за нерозважливі вчинки її дітей, зокрема незгоду серед самих українців.

Основна думка: не лише на Нужду з Бідою, яку принесли загарбники на Україну, перекладає вину за понівечення рідної землі С. Величко, а й із гіркотою та сумом визнає, що причини трагедії потрібно шукати і в собі — у притаманній українцям легковірності, нерішучості, безпечності, в тому, що народ український «мало роздумує про минулі, теперішні й майбутні речі та події. Він завжди схильний і до внутрішньої негоди поміж себе».

Жанр:

«...Твір тяжіє не до оповідання чи повісті, а до роману, бо ж автор постійно прагне до універсальності і всеохопленості, до характерного для барокових творів комізму» (В. Шевчук).
«Літопис подібний до енциклопедії, він має характер і літопису, і вченого трактату» (Д. Чижевський) [4; 8].

Композиція: літопис починається з передмови до читальника, в якій розповідається про автора.

Цей твір складається з чотирьох томів. Перший том містить відомості про Визвольну війну 1648-1654 рр., другий і третій розповідають про провідні післявоєнні події й події після смерті Хмельницького, четвертий том містить додатки.

Особливості написання твору. Перша частина Літопису, вважають дослідники, написана рукою самого Величка. Друга частина рукопису відрізняється від першої, її написано різними почерками, бо автор утратив зір і далі рукопис, на думку вчених, переписували учні літописця. Було їх четверо, в усіх почерки нерозбірливі, трапляється чимало помилок та правок.

Сюжет. Розповідь починається з переказів про гетьмана Хмельницького, про те, ким він був і звідки, а також про викрадення Хмельницьким, конюхом Потоцького, листів у Барабаша. Автор описує не стільки найважливіші битви, скільки підготовку військ до них (битва при Жовтих Водах, перемога під Батогом). Величко славить міць і військову майстерність козаків під командуванням Хмельницького, саме тут згадуючи про безіменних героїв.

У другому томі міститься розповідь про напад кримського хана на Запорозьку Січ у 1675 р. Уночі вдерлися ханські війська на Хортицю, але були розбиті. З великою повагою й гордістю описано дії кошового І. Сірка.

Третій том містить універсали та епістолярії, опис подій повоєнного періоду XVII — початку XVIII ст., докладно розповідає автор про видатних політичних діячів того часу — І. Кочубея, І. Мазепу, С. Палія. Будучи лояльним громадянином держави, С. Величко негативно ставиться до І. Мазепи, проте вихваляє І. Кочубея та С. Палія.

Остання частина твору містить листи з переписки Мазепи і Палія, Мазепи і російського царя.

Художні особливості літопису. Автор ретельно й обережно добирає порівняння, метафори, прислів'я та приказки для сатиричного змалювання польської шляхти (Чернецький, Конєцпольський): «жадібні як мухи до меду», «виморені голодом і холодом». Інші художні засоби використані для змалювання образів козаків і Хмельницького: «неопалимі серця», «острожний на всі сторони». З гіркотою та осудом коментує літописець чвари між козацькою старшиною, що розпочались після смерті Хмельницького: бідна вітчизна «потопає в крові».

Значення літопису Самійла Величка. Літопис — нова для тогочасного українського письменства літературна форма, в якій поєдналися ознаки твору публіцистичного, історичного, художнього з вишуканими містифікаціями, автентичними документами і вмілою стилізацією під документи. Історію свого народу літописець висвітлює у зв'язках з найголовнішими подіями в навколишніх землях — Польщі, Білорусії, Росії, Угорщині, Молдавії, Туреччині, Криму, а також Швеції, Австрії, Данії і Франції. Він прагне тлумачити її в контексті світової історії.

Висновки

Отже, ми маємо розуміти, що розглядувані козацькі літописи цінні тим, що описи багатьох подій у них зроблені дуже реалістично і подають найбільш повну картину тогочасного життя. Автори намагалися говорити тільки правду і дуже обережно ставилися до історичних неточностей, відомостей, заснованих на здогадах. У літописах ми можемо знайти докладні відомості про соціальні верстви і прошарки тодішнього суспільства та соціальний устрій Київської Русі загалом. Літописці називають такі категорії, як старостове, бурмистрове райці, шляхта, слуги замковиє, жиди й уряди міські, "выбраный с подданных своих", посполите люде, гултяйство, ксьонзи, а також броварники, винники, могиіники, будники, наймити, пастухи. Козацькі літописи ніби завершують літописний етап української історіографії. Історичні твори наступного часу, наприклад, "Історія Русів", за жанровими особливостями відкривали новий етап у розвитку української історичної думки, зокрема нового методу передачі історичних знань: не через констатацію подій та її інтерпретацію, а через аналіз і узагальнення всієї суми історичних знань, доступних досліднику.

Література

Бевзо А. Львівський літопис. Острозький літописець. / А. Бевзо. - К , 1970. – 233 с.
Дзира Я. І. Літопис Самовидця / Я. І. Дзира. - К. , 1971. – 134 с.
Дзира Я. І. Українські літописи XV1-XVII1 ст в радянській Історіографи / Я. І.Дзира // Історичні джерела та їх використання. - 1968. - Вип. 3. - С. 177-189
Кардаш Д. Золоте Слово. Вибір з Історичних джерел. / Д Кардаш. - Прага, 1941. - С. 8
Київський літопис першої чверті XVII ст. //Укр. іст журн. - 1988. - № 2. -С.107-120;
Київський літопис першої чверті XVII ст //Укр. іст журн. – 1989. - №5. - С. 103-114.
Крип'якевич І. П. Літописи XVI-XVIII ст. в Галичині / І. П. Крип'якевич //Історичні джерела та їх використання. – 1964. - Вип. 1. – С. 63-80
Львівський літопис // Галицько - Волинський літопис. - Львів. - 1994. - С. 169-200
Марченко M. І. Українська історіографія (з давніх часів до середини XIX ст.). / М.І. Марченко. - К., 1959. – С. 54 - 63
Марченко М. І. Історія української культури. / М.І. Марченко. - К., 1961. - С.232-245.
Острозький літописець // Галицько-Волинський літопис. – Львів. – 1994.- С. 201-208
Сафонович Феодосії. Хроніка з літописів стародавніх. - К., 1992.
Смолін В.А., Степанков B.C. Українська національна революція 1648-1676 pp. крізь призму століть / В. А. Смолін //Укр. іст. журн. - 1998. - № 2. - С 3-4.
Українська література XIV-XVI ст.. – К., 1988. - С.76-87

Вивчення літописів у школі 📙 Реферат → 🆔 48506