Внешняя политика Индонезии
Міністерство освіти й культури України
ПВНЗ «ІСМВ»Харківський колегіум»
«Основні напрямки зовнішньої політики Індонезії»
Вступ…………………….…………………………………………
1. Основні напрямки зовнішньої політики Індонезії
2.Роль Індонезії у вирішенні
глобальних проблем й урегулюванні конфліктів…..……………………..…………………
3.Участь Індонезії в інтеграційних
об’єднаннях й міжнародних організаціях………………………..…………………
3.1 Двохсторонні зв’язки у зовнішній політиці Індонезії ….…………..12
Висновок…………………………………………………………
Джерела та примітки..……………………………………………………
Вступ
Територія, населення (четверте
місце в світі), рівень економічного
та політичного розвитку роблять
Індонезію однією з ключових країн
Південно-Східної Азії. Зовнішньополітична
лінія президента країни С.Б.Юдойоно
дозволила Джакарті зміцнити вплив
на міжнародній арені, підвищити
статус в регіоні і в ісламському
світі завдяки активній дипломатії
та конструктивному зміцненню
Перше десятиліття XXI століття стало визначним для Індонезії. Протягом цього часу ми стали свідками перетворення Індонезії в третю найбільшу демократію в світі. В результаті чого чверть мільярда людей в даний час користуються поряд з економічними і соціальними, громадянськими і політичними правами. І на доказ вищесказаному ми бачимо, що іслам і демократія можуть йти рука об руку. Республіка Індонезія розташована в Південно-Східній Азії, до її складу входять 17 500 великих і малих островів Малаккської архіпелагу. Країна має значні природні (енергетичні, мінеральні, біологічні та інші) ресурси. За кількістю населення Індонезія посідає четверте місце в світі і є найбільшою країною мусульманського світу, тому що 87% населення сповідують іслам. Багата ресурсна база, значна чисельність населення - очевидні зовнішньополітичні переваги країни.
За національним складом Індонезія є поліетнічною державою. Строкатий національний та етнічний склад, широка протяжність кордону стають джерелами проблем. Забезпечення територіальної цілісності - одне з основних завдань зовнішньої і внутрішньої політики Індонезії. У 2002 р. незалежність отримала колишня індонезійська провінція Східний Тимор. Сильні сепаратистські тенденції в провінціях Аче і Західна Папуа, де діють радіальні партизанські групи, що використовують терористичні методи боротьби.
1.Основні напрямки зовнішньої політики Індонезії при С.Б.Юдойоно
Індонезія традиційно проводить «активну і незалежну» [1] зовнішню політику, орієнтовану на відстоювання національних інтересів, участь у вирішенні найбільш актуальних міжнародних проблем, сприяння миру, стабільності і безпеки в глобальному і регіональному вимірах. Професор МДІМВ Л.Н. Єфімова вважає, що вищеперелічені об'єктивні чинники визначають основні завдання зовнішньої політики Індонезії:
• захист незалежності держави, що має дуже протяжні кордони, її територіальної цілісності в умовах архіпелажного положення;
• забезпечення економічного і соціального процвітання всіх районів, між якими є серйозні природні і соціально-політичні відмінності, а також благополуччя і процвітання країни в цілому [2].
На зовнішню політику Індонезії значний вплив робить внутрішньополітична ситуація, важливим фактором є особистість лідера країни, обраний ним зовнішньополітичний курс. Прихід до влади С.Б. Юдойоно [3] у 2004 році позначив кінець перехідного періоду в Індонезії, почавшогося в травні 1998 р. [4] Демократизація внутрішньої політики Індонезії вплинула і на зовнішньополітичний курс країни. Виступаючи 19 серпня 2005 р. з нагоди 60-річчя МЗС Індонезії, президент С.Б.Юдойоно висловив кілька важливих положень концептуального характеру. Він заявив, що у Індонезії є три альтернативи в сучасному світі, що змінюється: стати об'єктом змін, слідувати за змінами або очолити цей процес. Індонезія повинна не просто слідувати за змінами, а й у певних випадках займати провідне становище на міжнародній арені. На його думку, зовнішня політика повинна грунтуватися на чотирьох головних принципах: конструктивність підходів, самобутність в сучасному вигляді, націоналізм і відмова від військових союзів з іншими країнами. Індонезія повинна грати активнішу роль в регіональних і міжнародних форумах, таких, як АСЕАН, ОВК та ООН [5].
Індонезія активізувала свою роль на регіональній і міжнародній арені. На перше місце вийшла діяльність в рамках АСЕАН, а також співробітництво в регіоні Східна Азія. Сам по собі акцент на прагнення вивести Індонезію на авансцену світової політики був підтверджений зустріччю у верхах у квітні 2005 року, присвяченої 50-річчю конференції в Бандунзі. На Азійсько-африканському саміті президент заявив, що «наша нація і наша держава вийшли на загальносвітовий рівень, і ми починаємо грати більш активну роль у встановленні загального миру, як це передписує преамбула Конституції 1945 .. »[6].
Підводячи підсумок першого терміну президентства С.Б. Юдойоно, можна сказати, що досить сприятлива внутрішньополітична ситуація вплинула на те, що Індонезія стала робити акцент на зовнішньополітичний курс, зміцнювати свою позицію не тільки в Південно-Східній Азії, але і в світі в цілому, стала активно виступати в міжнародних організаціях.
Початок другого терміну президентства С.Б. Юдойоно [7] затьмарили події 2009 р. Цей рік став трансформаційним етапом в міжнародних відносинах. Список випробувань, з якими зіткнулося світове співтовариство, дійсно гнітючий: фінансова, економічна, енергетична та продовольча криза, загроза пандемії, проблеми зміни клімату. Це лише кілька прикладів. Вирішення цих проблем може бути знайдено шляхом міжнародного співробітництва. Саме багатосторонній підхід до вирішення міжнародних проблем залишається незамінним.
Можна припустити, що зовнішньополітичний курс Індонезії при С.Б. Юдойоно не зазнає істотних змін. В основі зовнішньої політики, що проводиться чинним президентом, полягаютиь принципи незалежності, опори на міжнародне право, багатосторонність підходу до вирішення глобальних проблем, гнучкості та прагматичності. Основні зусилля Джакарти спрямовані на створення сприятливих умов для підтримки високих темпів економічного розвитку, сприяння побудові багатополярного світу, тверде відстоювання національних інтересів, формування позитивного іміджу Індонезії як помірної мусульманської країни, яка демонструє сумісність цінностей демократії та ісламу.
2. Роль Індонезії у вирішенні глобальних проблем й врегулюванні конфліктів
Індонезія продемонструвала високу активність у вирішенні глобальних проблем при С.Б. Юдойоно. Перш за все, вона брала участь в роботі РБ ООН в період 2006-2008 рр.. в якості непостійного члена, а також увійшла в «Групу двадцяти» найбільших економік світу в 1999 році.
На думку Індонезії, ООН повинна грати центральну роль у вирішенні глобальних проблем і викликів сучасності, з якими світ, ймовірно, зіткнеться в 2011 р. Щоб діяльність ООН стала більш ефективною, необхідна реформа її Ради Безпеки. Індонезія підкреслює пріоритет права в міжнародній політиці і необхідність формування багатополярного світу.
Індонезія, швидше за все, і надалі буде перебувати на передньому плані в справі зміцнення її ролі в ООН у вирішенні глобальних проблем, беручи участь в різних напрямках діяльності організації, при цьому підкреслюючи необхідність її реформування. У 2010 році ці питання актуалізувалися, так як 20 - 22 вересня пройшов Саміт ООН в Нью-Йорку, присвячений «Цілям розвитку тисячоліття» [8], які були узгоджені з усіма членами ООН, включаючи Індонезію. Індонезія взяла активну участь в рамковій Конференції з ДНЯЗ у Нью-Йорку з 3 по 28 травня 2010 р. в якості координатора Руху неприєднання з питань роззброєння. Індонезія є також членом Групи 77.
В останні роки особливий акцент був зроблений на проблематику боротьби з глобальною зміною клімату. Індонезія активно включилася у вирішення цієї проблеми. У Копенгагені 15 грудня 2009 року пройшла конференція, присвячена даній тематиці. Досягнута в Копенгагені угода, для якої знадобилося два роки напружених переговорів і повномасштабна участь світових лідерів, є помітним проривом у ситуації, що зайшла в глухий кут, і роками не дозволяла зробити дії по боротьбі зі зміною клімату.
Вперше країни, в тому числі і Індонезія, погодилися обмежити підвищення глобальної температури до 2 ° за Цельсієм. Вони запевнили, що вживуть заходів для фінансування, необхідних для запобігання збезлісення і виродження лісів, і підтримають зусилля з адаптації до змін клімату за рахунок виділення коштів в розмірі 30 мільярдів доларів США протягом найближчих трьох років [9]. Але, в кінцевому рахунку, Конференція не виправдала покладених на неї надій.
Індонезія бере участь і в подоланні наслідків світової фінансової кризи та формуванні нової, більш стійкою фінансово-економічної архітектури. У 2010 році країна стала відігравати активну роль в форумі G-20, будучи єдиною впливовою країною Південно-Східної Азії, що входить в форум.
Так як G-20 підтверджує статус форуму з економічних питань, Індонезія ставить перед собою завдання зайняти свою нішу в Групі, що є важливим для неї як для великої країни, що розвивається. Індонезія в рамках форуму G-20 наполягає на скороченні числа країн з дефіцитом бюджету і буде надавати підтримку кожній країні, якщо це буде необхідно для зниження рівня залежності від боргів. Міністр фінансів Агус Мартоварджо в інтерв'ю 24 червня 2010 заявив, що основною темою на найближчому форумі буде співпраця щодо сприяння економічному розвитку в кожній країні, а також обговорення поліпшення міжнародних фінансових інститутів, таких як Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк. Необхідно реформувати і переглядати фінансове регулювання, обговорювати створення інфраструктури, реформування правил для послаблення стану фінансового сектору, а також торгівлі та інвестицій [10].
Індонезія активно включилася в урегулювання основних міжнародних конфліктів. Так, наприклад, на Близькому Сході невирішений арабо-ізраїльський конфлікт. Індонезія буде підтримувати справу палестинського народу і мирного процесу, спрямованого на досягнення незалежності палестинської держави. Індонезія заохочує активізацію дипломатичних зусиль «квартету», куди входять представники США, Росії, ООН та ЄС.
Не варто забувати про труднощі, що залишилися в Афганістані та Іраку. Індонезія готова зробити свій внесок у встановлення порядку в цих країнах у відповідності зі своїми можливостями та принципами зовнішньої політики. На запрошення Міністра закордонних справ Литви Аудронюса Ажубаліса Індонезія прийняла участь в міжнародній конференції, яка пройшла 12 листопада 2010 р у Вільнюсі. В ході даного заходу обговорювались питання, пов'язані з поточними реформами, що проходять в ІРА, проблемою безпеки, завданням ефективного управління країною, захистом прав людини, питання прав жінок, у тому числі участі їх у політичному житті країни, а також співпраця країн в справі допомоги Аф ганістану [11]. Аудронюс Ажубаліс також закликав Індонезію взяти участь у відновленні провінції Гор в Афганістані, де працює група під керівництвом ЄС [12].
Незважаючи на підвищену увагу міжнародного співтовариства до передбачуваної ядерної загрози на Корейському півострові і в Ірані, 2010 рік примітний тим, що Індонезія зробила істотний внесок в зусилля по створенню світу, вільного від ядерної зброї. Індонезія виступала за скорочення ядерних озброєнь.
Що стосується ситуації на Корейському півострові, то Джакарта вважає, що без відновлення шестисторонніх переговорів напруженість може досягти небезпечного рівня. «Раніше чи пізніше, всі сторони повинні повернутися до діалогу, за стіл переговорів. І, на погляд Індонезії, краще раніше, ніж пізніше, у зв'язку з неминучим ризиком, що розвиток подій може вийти з-під контролю », - заявив Міністр закордонних справ Марті Наталегава [13]. Він також знову висловив жаль з приводу загибелі південнокорейського військового корабля 26 березня цього року, не поклавши провину за цей інцідент на якусь конкретну державу.
Важливим пріоритетом для Індонезії є боротьба з міжнародним тероризмом. У самій Індонезії діють ісламські терористичні організації. Індонезія активно приймає участь в міжнародних зусиллях по боротьбі з тероризмом в рамках ООН. Індонезія буде продовжувати використовувати двохсторонні, регіональні і глобальні зусилля з подолання цієї загрози. Зміцнення інституціональної потенціалу буде основним. Сюди входить обмін інформацією та розвідданими.
Підводячи підсумок, можна відзначити, що Індонезія бере активну участь у вирішенні глобальних проблем сучасності, врегулювання конфліктів, виступає за формування справедливого та безпечного світового порядку. При цьому Індонезія проводить самостійну, незалежну, гнучку зовнішню політику.
3.Участь Індонезії в інтеграційних об’єднаннях й міжнародних організаціях
При президенстві С.Б. Юдойоно Індонезія не тільки збільшила свою роль безпосередньо в регіоні Південно-Східної Азії, але, в той же час, підвищила рівень своїх власних інтересів у інших регіонах. Країна представила концепцію зовнішньої політики «тисяча друзів і жодного ворога» [14], спрямовану на реалізацію своїх національних інтересів. Будучи лідером АСЕАН, Джакарта приділяє серйозну увагу розвитку тісної співпраці в рамках цього об'єднання, головною метою якого залишається створення Співтовариства АСЕАН до 2015 р. [15]
В останні роки ми бачимо відродження інтересу до ідеї Східно-Азіатської спільноти з широким залученням країн регіону. Для Індонезії не може бути ВАС без АСЕАН як основної складової. Таким чином, АСЕАН, різні «АСЕАН +», АРФ, а також ВАС являє собою багатосторонній шлях до Східно-Азіатської спільноти з центральним ядром в особі АСЕАН. Саме інтерес до ВАС стане основою в 2011 році.
Варто звернути увагу на той факт, що 30 жовтня 2010 р. у в'єтнамській столиці Ханой завершився 17-й саміт АСЕАН. В ході зустрічі керівників 10 країн-учасників Асоціації на тему: «Від надії до дій: крок до Співтовариства АСЕАН» були прийняті програми дій, спрямовані на досягнення мети будівництва Співтовариства АСЕАН до 2015 року. Проте нерівномірність у розвитку членів Асоціації залишається серйозною загрозою процесу інтеграції.
На саміті Індонезія запропонувала, щоб в 2011 р. АСЕАН стала більш помітною на міжнародній арені, займаючись глобальними питаннями, такими як зміна клімату, проблеми безпеки. Був зроблений ретро перспективний погляд на прогрес, досягнутий в процесі інтеграції Асоціації, та визначено напрямки роботи по створенню економічного співтовариства, співтовариства безпеки і соціально-культурного співтовариства. Учасники саміту взяли комплексний план взаємних зв'язків і взаємних обмінів АСЕАН та інші документи, реалізація яких стане гарантом будівництва Співтовариства АСЕАН в зазначений термін - до 2015 року. Комплексний план включає в себе більше 700 проектів і планів. Асоціація розраховує, що її члени та країни-партнери по діалогу візьмуть активну участь в цих проектах і планах шляхом різноманітного інвестування і практично просунуть взаємні зв'язки та взаємні обміни всередині АСЕАН і між асоціацією і її країнами-партнерами по діалогу. Керівники організації також вирішили створити комісію з координації взаємних зв'язків і взаємних обмінів АСЕАН з метою координації і контролю за процесом втілення в життя цього документа. Крім того, лідери заявили про намір проводити активну співпрацю і створити фонд об'єктів інфраструктури АСЕАН [16].
Як зазначив президент Індонезії, економіка, торгівля і фінанси - пріоритетні напрямки зовнішньої співпраці. Така активізація Індонезії в рамках АСЕАН пов’язана з тим, що в 2011 р. країна стала головою АСЕАН. Відбудуться дві зустрічі на вищому рівні в жовтні і в квітні в Джакарті і на о. Балі відповідно. Саме тому вже почалася активна робота кабінету міністрів з Секретаріатом АСЕАН, щоб забезпечити успіх керівництва країни в Асоціації. Мета С.Б.Юдойоно - вивести АСЕАН на новий рівень. Як зазначає президент: «Зустрічі на вищому рівні і на рівні міністрів повинні бути не тільки значними, а й успішними і давати конкретні результати». ВАС буде розширений, цього року туди увійдуть Росія і США. Президент планує особливе місце відвести обговоренню економічних, політичних та проблем безпеки.
Сусіло Бамбанг Юдойоно в квітні цього року заявив, що країною взято курс на диверсифікацію двосторонніх зв'язків з основними зовнішніми партнерами, насамперед з метою залучення в країну більшої кількості інвестицій. Тут варто відзначити створення зони вільної торгівлі Китай-АСЕАН [17] в 2010 р., яка є безпосередньою можливістю залучення інвестицій в Індонезію.
У зв'язку зі створенням зони вільної торгівлі, індонезійський уряд розробив стратегічні контрзаходи, включаючи сприяння підвищенню промислової конкурентоспроможності країни та проведення урядової політики сприяння розвитку промисловості в країні. Президент підкреслив, що поряд з підвищенням конкурентоспроможності необхідно приділити серйозну увагу якості продукції та встановити стандарти для імпортованих товарів.
В рамках ОВК Індонезія особливу увагу приділяє проблемам ісламофобії, неправомірним утотожненням громадської думки Заходу ісламу з тероризмом. Для вирішення цієї проблеми, на думку індонезійського президента, потрібно удосконалювати управління країнами, що входять до ОВК, і «ліквідувати дефіцит демократії» [18]. Такий шлях до зняття напруженості і вирішення конфліктів. Діяльність ОВК повністю підтримується генеральним секретарем ООН Пан Гі Муном. Він, зокрема, заявив на саміті ОІК у березні 2008 року в Сенегалі, що ОВК та ООН повинні «йти рука об руку» на шляху заперечення утотожнення ісламу і тероризму [19]. С.Б. Юдойоно закликає країни ОІК підвищити свою роль у забезпеченні миру і безпеки, а також у викоріненні бідності.
Крім вищеназваних організацій, Індонезія входить в ОПЕК і приділяє велику увагу енергетичній дипломатії, активно бере участь в роботі АТЕС. Членство в спеціалізованих організаціях дозволяє Індонезії проводити збалансовану і різновекторну зовнішню політику, підвищувати свій статус на міжнародній арені, вирішувати задачі економічного розвитку.
3.1 Двохсторонні зв'язки у зовнішній політиці Індонезії
Звичайно ж, глобальні і регіональні дипломатичні зусилля повинні підкріплюватися твердою двохсторонньою дипломатією. Індонезія зміцнює стратегічне партнерство з Австралією, Південною Африкою, Бразилією, Китаєм, Японією, Південною Кореєю, Пакистаном, Росією та США.
2009 рік ознаменувався активізацією відносин між Індонезією і США. Виступаючи 29 вересня в Гарвардському університеті, С.Б. Юдойоно заявив, що «у нас спільна мета - глибше поглянути на відносини між Заходом і миром Ісламу і продовжити шлях.» [20] Президент висловив упевненість, що США з їх ресурсами можуть внести суттєвий вклад у створення нового світу.
Під час саміту АТЕС в Сінгапурі 15 листопада 2009 президенти двох країн заявили про намір підняти двосторонні відносини на новий рівень і висловили готовність підписати нову угоду про партнерство. Варто відзначити, що США потребують Індонезії та її ринок, щоб протистояти зростаючому впливу Китаю [21].
Не менш важливими залишаються і російсько-індонезійські відносини, які 3 лютого 2010 року відзначили своє 60-річчя [22]. Як зазначає Надзвичайний і Повноважний Посол Російської Федерації в Республіці Індонезії А.А. Іванов, «XXI століття - це нова ера в ставленні між двома країнами, які повинні грунтуватися на прагматичності і верховенстві національних інтересів. Співпраця в політичній, військовій, торговельній, инвестиційній, соціальній, культурній сферах має зміцнюватися, а взаємодія в рамках регіональних і міжнародних форумів - розширюватися »[23].
Співпраця між Росією і Індонезією видається цілком сприятливою. Цей висновок підтверджується підсумками шостого засідання Російсько-індонезійської спільної комісії з торговельно-економічного та технічного співробітництва 19-20 жовтня 2009 року в Джакарті. Комісія відзначила активізацію в таких сферах як енергетика, гірничий видобуток, високі технології, культура і туризм, співпраця по лінії торгово-промислової палати.
У листопаді 2009 року в Москві створена російсько-індонезійська ділова рада на чолі з директором, головою правління ГМК «Норільський нікель» В.І. Стржалковський, яка покликана сприяти зміцненню контактів бізнес-еліти двох сторін. Хороші перспективи має двостороннє військово-технічне співробітництво, яке спирається на давні традиції.
15 жовтня 2010 на запрошення Міністра закордонних справ Російської Федерації С.В. Лаврова з офіційним візитом прибув Міністр закордонних справ Республіки Індонезія М. Наталегава. Міністри обговорили питання подальшого зміцнення і диверсифікації російсько-індонезійського співробітництва. Була виражена готовність до розвитку політичного діалогу, розширення договірно-правової бази, активізації зв'язків і контактів з торгово-економічних, науково-технічних питань [24].
Обмін думками з міжнародної проблематики підтвердив близькість бачення Росією та Індонезією проблем сучасного розвитку та шляхів їх вирішення. Міністри погодилися з необхідністю продовження тісної взаємодії в організаціях системи ООН та інших міжнародних форумах. В ході міністерської наради АТЕС, яка відбулася 11 листопада 2010 р. в Йокогамі, заступник Міністра іноземних справ Російської Федерації А.Н. Бородавкін зустрівся з генеральним директором МЗС Індонезії у справах Азіатсько-Тихоокеанського регіону та Африки Т.М. Хамза Тайебом. В результаті цієї зустрічі сторони підтвердили готовність тісно координувати зусилля в контексті підготовки до головування Росії та Індонезії в цьому Форумі в 2012 і 2013 рр.. А також продовжувати взаємодію в рамках східноазіатських самітів, в роботу яких Росію включиться з 2011 р. [25]
Сторони висловилися за зміцнення ролі «Групи двадцяти» як ключового інструменту реформи глобальної фінансово-економічної архітектури на новій основі з метою уникнення кризових потрясінь. Особливу увагу було приділено процесам, що проходять в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Буде продовжена взаємодія в рамках саміту «Азія-Європа». Індонезії повністю підтримала активне включення Росії в ВАС.
Роблячи прогноз, можна припустити, що в якості пріоритетного завдання Індонезія бачить вдосконалення договірно-правової бази співробітництва між двома країнами. У цій сфері вже зроблено чимало, але належить прискорити роботу над реалізацією міжурядових та міжвідомчих документів, що знаходяться на стадії узгодження.
Згідно з лозунгом «тисяча друзів і жодного ворога», зовнішня політика Індонезії найближчим часом буде активно намагатися піднімати на вищий рівень відносини з країнами у всіх куточках земної кулі - в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, Африці, Європі і в Південній Америці. Це буде робитися і засобами економічної дипломатії.
Висновок
Зовнішня політика Індонезії враховує тенденцію стирання кордонів між міжнародними і внутрішніми проблемами країн і народів. Одним з таких питань є захист громадян Індонезії за кордоном, головним чином, індонезійських робітників за кордоном. Зовнішня політика Індонезії буде спрямована на те, щоб ввести правові рамки на місцях.
Демократизація індонезійської зовнішньої політики має ключове значення. Індонезія повинна бути відкрита до співпраці із зацікавленими в цьому сторонами, так як ефективна зовнішня політика вимагає відповідальності та участі зацікавлених сторін. Індонезії вдається використовувати двохсторонні зв'язки для підвищення свого статусу на міжнародній арені, залучення інвестицій і побудуванні сприятливих умов економічного розвитку, при цьому зберігаючи свободу маневру і незалежність зовнішньої політики.
Підводячи підсумок вищесказаного, варто звернути увагу на те, що Індонезія зараз перетворилася на найбільшу ісламську демократію. Територія, населення, рівень економічного та політичного розвитку роблять Індонезію однією з ключових країн регіону. Демократизація Індонезії змінила її зовнішню політику, вона стала конструктивною, багатосторонньою і активною. Індонезія робить вагомий внесок у зміцнення міжнародного миру, стабільності і розвитку.
Позитивний досвід реформ в Індонезії та її активна і позитивна роль у міжнародній сфері демонструє, що демократія добре приживається в ісламському суспільстві, що дає надію на подолання радикалізації ісламу в світовому масштабі шляхом демократичного розвитку в мусульманських країнах.
При цьому зовнішня політика залишається прагматічною, спирається на національні інтереси країни, які грунтуються на її географичному положенні, природних умовах, а також рівні економічного розвитку. Індонезії вдалося зміцнити вплив на міжнародній арені, підвищити статус в регіоні Південно-Східної Азії і в ісламському світі завдяки активному залученню до вирішення глобальних проблем, участі в роботі таких міжнародних організацій, як ООН, Група 20, АТЕС, АСЕАН, ОВК, а також конструктивному розвитку двохсторонніх зв'язків з провідними центрами сили. Таким чином, при президенстві С.Б. Юдойоно зовнішньополітична лінія дозволила ефективно вирішувати поставлені перед країною завдання і конструктивно використовувати наявні ресурси.
Джерела та примітки:
[1] В 1948 г. вице-президентом
Индонезии Мухаммад Хата была
провозглашена «активная и
[2] Ефимова Л.М.
[3] Сусило Бамбанг Юдойоно
– шестой Президент Индонезии.
20 сентября 2004 г. на президентских
выборах Юдойоно был избран
главой государства, получив
- Внешняя политика Ирана на современном этапе
- Внешняя политика и реформаторская деятельность Петра I
- Внешняя политика Исландии
- Внешняя политика Италии после Второй мировой войны
- Внешняя политика Казахского ханства
- Внешняя политика казахского ханства в 15-17 веках
- Внешняя политика Казахстана и проблемы международной безопасности
- Внешняя политика Ивана Грозного на всех направлениях
- Внешняя политика Ивана Грозного на западном направлении
- Внешняя политика и дипломатия
- Внешняя политика и идеология Республики Беларусь
- Внешняя политика и концепция национальной безопасности США в период президенстсва Дж. Буша-младшего Б. Обамы
- Внешняя политика и международные отношения
- Внешняя политика Индии и воздействие на нее внутренних факторов
