Внутрішня політика Стефана Душана

Київський національний університет  імені Тараса Шевченка

Історичний факультет

Кафедра історії слов’ян

Реферат

На тему:

Внутрішня політика Стефана Душана

Підготував:

Студент 3 курсу 3 групи

Історичного факультету

Прищепа Олександр

Київ 2012

Вступ

Період правління царя Стефана Душана (1331 -1355) більшість істориків вважає справжньою вершиною сербської середньовічної історії та державності. Крім цього майже єдиноголосно відмічається, що сам цар – Стефан Душан був незвичайною, особливою постаттю, що поєднувала в собі якості державця,законодавця, дипломата та полководця.

Хронологічні  рамки реферату охоплюють період правління Стефана Душана  – 1331 – 1355 роки.

Об’єкт дослідження: історія Сербії .

Предмет дослідження: внутрішня політика Стефана Душана (1331 -1355).

Мета роботи: дослідити основні аспекти внутрішньої політики царя Стефана Душана.

Завдання:

-З’ясувати в яких умовах король Стефан Душан прийшов до влади.

-Визначити які заходи  провидилися у внутрішній політиці  держави.

- Прослідкувати вплив  зовнішнього, “візантійського фактору” на внутрішньополітичні заходи.

-Визначити роль Законника  у житті сербської держави.

План

-Вступ

-Огляд джерельної бази.

-Прихід Стефана Душана до влади.

-Внутрішня політика.

-Вплив візантійського  фактора на внутрішню політику.

-Законник царя Стефана.

-Початок кінця.

-Висновки.

-Список використаних  джерел та літератури.

Огляд джерельної  бази

Починаючи загальний огляд  джерельної бази, треба сказати, що в цілому проблема, яка розглядається  в даному рефераті має доволі суттєвий обсяг джерел різного плану та наукової цінності.

Для початку представимо  таку групу джерел як грамоти правителів (хрісовули) – монастирям та феодальній знаті. Наприклад сюди відноситься грамота царя Стефана Душана Архангельському монастирю (біля Прізрена), 1352 року.¹ Дані  грамоти дозволяють нам з’ясувати становлення і характер феодальних відносин в тогочасній Сербії, її економічно – соціальний розвиток.

Окрему групу становлять твори іноземних авторів. Сюди можна віднести “Історію” Іоанна Кантакузіна, “Ромейську історію” Нікіфора Грігори, Історичні розповіді Лаоніка Хальконділа.

До власне сербських наративних джерел слід відносити Сербсько – копоринський  літопис кінця XIV ст.

Ці дві групи наративних джерел розкривають нам зміст  бурхливих політичних подій,  що відбувалися за правління царя Стефана  Душана (1331 – 1355).

Найбільш суттєвою і важливою для нашого огляду є группа законодавчих пам’яток, головне місце серед яких по праву займає Законник царя Стефана Душана (1349). Він містить положення сербського звичаєвого права, зокрема закріплені в жалуваних грамотах королів, а також низку норм, запозичених з Візантії, але пристосованих до сербських умов.²

Отже, можна зробити певні  висновки, зокрема, що проблема правління  Стефана Душана в достатній мірі представлена джерельними матеріалами,кожен з яких розкриває окремі аспекти історичних процесів того часу, але найбільша наукова цінність все – таки належить Законнику Стефана Душана.

Прихід Стефана Душана до влади.

Перший політичний досвід Стефан Душан набуває ще під час  правління свого батька , Стефана  Уроша ІІІ Дечанського  (1321 – 1331).  Відомо, що молодий Душан певний час був його співправителем. На початку 1322 року Стефан Дечанський  був коронований разом зі своїм сином Душаном, який став “молодим королем”.³ Джерела називали його  з даного приводу “Стефан, младий краль”, “rex juvenis” на противагу “старому кралю” -  “rех veteranus.” За словами професора Флорінського, це одночасне вінчання батька і сина являло нову значну подію в сербській історії . В ній ясно помітно вплив Візантії , де здавна існував звичай у імператорів мати при собі коронованих співправителів з тим же імператорським титулом⁴

Також ще зовсім юному Душану приписують ключову роль у перемозі сербської армії при Вельбоджі над Михаїлом Шишманом ІІІ (1330).⁵ Головний результат тієї битви забезпечили західні найманці, якими власне і керував Стефан Душан. Після цієї важливої перемоги серби змогли поширити свій суверенітет на більшу частину долини Вардара.  Але закріпитися там вони не змогли.

Встановлення влади Стефана  Душана відбувалося в непростих  умовах. Батько й син вели відкриту війну з січня по квітень 1331 року. Потім між ними почалися переговори, посередниками на яких виступили  дубровницькі правителі. Такий тяжко  домовлений мир виявився не довгим і вже в серпні 1331 року військові  дії продовжились. Душан вирушів  зі своїм військом із Зети і пішов на батька, оточив його армію, а самого Стефана Дечанського забрав в полон і заточив до фортеці Звечан, де той  помер через декілька місяців (у листопаді) при нез’ясованих обставинах. Проте як твердить легенда він був задушений за що його син дістав ім’я Душана.⁶

Внутрішня політика.

Правління Стефана Душана (1331 – 1355) вважається найславетнішою добою  сербської історії. Характеризуючи Душана як особистість треба говорити про те, що він був обдарований, енергійний, талановитий правитель, дипломат, полководець, законодавець.⁷

До головних заслуг Стефана  Душана  у внутрішній політиці входять  створення ефективної системи управління, кодифікація права (його знаменитий “Законник”), розвиток торгівлі та ремесел.  Він зумів встановити добрі відносини з Дубровником та Венецією (був почесним громадянином останньої). Також відмічається той факт, що Душан умів знаходити хороших управлінців, при його дворі було чимало європейських фахівців без допомоги яких ефективне керування держави було б просто неможливим.

Також у внутрішніх справах  він додержувався курсу на посилення  центральної влади в державі. Душан старався наблизити до себе грецьку знать, зберігаючи її права та привілеї, аналогічна  політика проводилася відносно грецького духовенства.

Для Душана важливо було залучити на свою сторону грецьке  духовенство завойованих областей, так як він розумів, що проголошення його царем сербів і греків може лише тільки тоді бути законним в очах народу, коли воно буде освячене вищим  авторитетом Церкви. Сербський архієпископ, залежний від Константинопольського  патріарха, зробити цього не міг, якщо б навіть була проголошена повна незалежність сербської церкви, то і тоді сербський архієпископ або патріарх міг би вінчати краля лише сербським царем. Для освячення титулу царя “сербів і ромеїв” , який мав би за собою право на візантійський престол, потребувалось дещо більше.

Константинопольський патріарх не таке вінчання, звичайно, погодитися не міг. В таких обставинах Душан  став прагнути до того, щоб його новий  титул був освячений згодою вищого грецького духовенства завойованих  областей і грецькими монастирями  знаменитої Афонської гори.

Для цих цілей він підтвердив і розширив привілегії та умножив пожалування грецьких монастирів в завойованій Македонії, де під його владу перейшли й  помістю і подвір’я, що належали Афону. Вслід за цим і сам Халкідський півострів з афонськими монастирями перейшов до Душана, і святогорські старці грецьких монастирів не могли не розуміти, що з цього часу верховне покровительство над монастирями повинно перейти від візантійського імператора до нового владики, від якого буде залежати подальший благоустрій монастирів.⁸

Дійшовші  до нас жалувані грамоти (хрисовули) Душана грецьким монастирям Афона, написані по грецьки, свідчать не тільки про підтвердження їм попередніх монастирських пільг  привілеїв  їх володінь, але й про пожалування  нових. Крім хрисовулів окремим монастирям існує вказівка на загальний хрисовул, який Душан надавав всім афонським  монастирям. 

Дитиною Стефан провів 7 років  при візантійському дворі, тому він  був чудово ознайомлений з тяжким становищем Візантії, її постійними переворотами та міжусобними війнами.⁹

Відразу необхідно зазначити, що головна ідея життя цього правителя – посісти місце візантійських імператорів і створити власну імперію, хоч і спрямовувалася в зовнішньополітичне русло, але їй багато в чому були підкорені задачі внутрішньої політики цього  правителя. Також ця головна ідея його політики випливає з того, що в сутичках з Угорщиною та Боснією він не проявляв особливою активності і ці війни були для сербів малоуспішними.

Широкі плани Душана по відношенню до Константинополя відрізнялись від уже відомих раніше планів болгарських царів IX і XIII століття, Симеона та Асенів. Головною ціллю  Симеона було звільнення від влади  Візантії слов’янських земель і створення  з них єдиної слов’янської держави. “Сама спроба його, - пише професор Флорінський, - оволодіти Царгородом витікала все ж із того стремління знищити панування греків і замінити його пануванням слов’ян”.  

Ще більш патріотичні  цілі переслідували Асені, які прагнули до визволення та повної незалежності болгарського народу, хотіли заснувати  болгарське царство, хоч би і з  включенням до нього Константинополя.

Іншими цілями керувався  Стефан Душан, приймаючи титул царя (басилевса) та самодержця (автократора). Тут питання йшло не тільки про  звільнення сербського народу з під  впливу східного імператора. Цілий  ряд даних не залишає сумніву  в тому, що Душан поставив ціль створити замість Візантії нове царство, але  не сербське, а сербсько – грецьке,  що сербський народ, сербське королівство, всі приєднані до нього слов’янські  землі повинні були зробитися  тільки складовою частиною імперії  Ромеїв, головою якої він проголошував себе. Виставляючи себе претендентом на трон Константина Великого, Юстиніана  та інших візантійських государів, Душан перш за все хотів стати  імператором ромеїв, а потім сербів, тобто утвердити своєю персоною сербську династію на візантійському престолі.¹⁰

Головним напрямом його діяльності стала боротьба з Візантією за гегемонію на Балканському півострові, що призвела до поширення сербської  держави аж до Пелопонесу, охопивши македонські, албанські, частково грецькі  землі (Епір, Фессалію, Акарнанію).

Період завоювань співпав  зі змінами у внутрішній політиці, за які  Душана визнано великим  царем і поставлено в один ряд  з  Константином Великим. Крім Законника, розгляд якого потребує окремої теми в Сербії займалися редакцією старих та створення нових перекладів візантійських історичних хронік (“Летовник”, “Хроника Георгия Амартола”). Також на сербську мову було переведено “Номоканон” – збірник церковних постанов в більш вузькому і правил християнського життя в більш широкому смислі.  Крім цього на сербську були переведені дві надзвичайно важливі компіляції візантійського права як “Кодекс імператора Юстиніана”, що містив у собі дуже цінні елементи і норми права та “Аграрний закон”, який головним чином регулював відносини власника землі та землероба, правила життя в общині.¹¹

За часів Душана серби  зберігали свій традиційний соціально  – економічний устрій, основу якого  становили громада для суспільного  та задруга для господарсько –  економічного життя. Головою громади  був старійшина, він також міг  бути і головою задруги. Взагалі  рівень життя  простого населення  на той час був не  дуже високим, великих міст не  існувало (за винятком прибережних), більшість будівель будувалася не з каменю, а з дерева.

Дружиною короля Стефана  стала сестра болгарського правителя  Олена, тому внаслідок цього дипломатичного шлюбу Душану вдалося встановити союз з болгарами, який був доволі міцним і ні разу не порушувався за правління сербського короля.

На Пасху 1346 року наступив знаменний день сербської історії. У Скопії, стольному місті Душанів  зібрались імениті властителі зі всього сербського королівства, все  вище сербське духовенство на чолі з сербським архієпископом, болгарське і грецьке духовенство завойованих  областей, голова ради ігуменів (прот), що управляв Афоном, ігумени і старці святої Афонської гори.  Цьому багаточисленному урочистому собору належало узаконити і освятити здійснений Душаном політичний переворот – заснування нового царства. Перш за все собор затвердив сербську патріархію, зовсім незалежну від цареградського патріарха. Такий сербський незалежний патріарх був необхідний Душану для самого акту вінчання на царство. Так як вибори цього патріарха відбувалися без участі вселенських патріархів, то місце цареградського патріарха  повинні були зайняти на соборі 1346 року грецькі єпископи і святогорські старці. Сербський патріарх був обраний, а Константинопольський патріарх відмовився визнати дії собору законними і наклав на сербську церкву відлучення.

Після обрання патріарха  було здійснено урочисте вінчання Душана царським вінцем. Відбулося так зване  помазання  Душана на царство 16 квітня 1346 року архієписком Іоанникієм Печським у титулі “імператора сербів і  греків, болгар та албанців”. 

Привілейовані стани в  Сербії, властела і духівництво, що користувалися  в країні величезним впливом і силою, що обмежувала свободу  дій сербських королів, повинні  були склонитися перед вищим авторитетом  царя, як носія абсолютної монархічної  ідеї.

Згідно з візантійським  звичаєм Душан разом з собою  вінчав на царство свою дружини, а  їх десятирічний син був вінчаний “кралем всіх сербських земель”.

Після коронації Душан  цілим рядом жалуваних грамот  виразив грецьким монастирям і церквам  свою подяку і відвідав зі своєю дружиною Афон, де пробув близько чотирьох місяців, відвідавши всі монастирі, щедро наділяючи їх і приймаючи всюди благословення.¹²

Після вінчання на царство  єдиною мрією Стефана зробилося  взяття Константинополя. Йому здавалася, що для цього, після його перемог  і коронації перепон уже не повинно бути. Бажання оволодіти  Константинополем  тепер ще більше захоплює всі помисли царя, становиться  керівним мотивом його діяльності, характеризує весь час його правління.

Ще за свого життя Стефан Душан поділив своє царство на дві не зовсім рівнозначні частини. Македонію, грецькі та албанські області взяв під свою владу, а сину Урошу віддав сербські землі. Після такого поділу на завойованих землях відбувалося правління за роменськими законами, а на традиційно сербських за сербськими хоч і сюди поширювався вплив візантійського права. Власне сама територія Сербії була дещо умовно поділена на області з писаними законами та звичаєвим правом.

 Незважаючи на те, що існувало співправительство Душана зі своїм сином, царя та короля відповідно, на практиці правив сам Душан і ніщо не залишалося без його відома чи проводилося проти його волі. А воля його була такою, щоб перетворити сербську державу на справжню, реальну імперію, спадкоємницю Візантіїї.

Вплив “візантійського фактору” на внутрішню політику.

Після проголошення царем  Душана (1346) в Сербію починають проникати візантійські порядки. Свій пишний  двір на візантійський манер Стефан Душан влаштував у місті Скоплє.  У самій Сербії запровадив він візантійські титули та певні атрибути церемоніалу. В Сербії поширюються візантійські посади: деспота, севастократора, кесаря. В основному Душан роздавав ці посади своїм родичам, як ближчим так і більш далеким. ¹³

Новий басилевс наблизив до себе представників грецької знаті, грецька мова, очевидно стала офіційно рівноправною з сербською, так що багато з грамот Душана були написані грецькою мовою.

Крім того становиться  помітною тенденція до поширення  візантійських документів та діловодства. З’являються грамоти – хрісовули (від лат. aureas bulla – золота булла ). Хрісовули надавалися як імунітетні грамоти монастирям, є дуже цінним джерелом соціально – економічних відносин того часу.

На грецьких указах своїх Душан підписувався червоними чорнилами: “Стефан во Христе Боге верный краль и самодержец (автократор) Сербии и Романии,” або просто “Стефан во Христе Боге верный царь и самодержец Сербии и Романии.”

Законник царя Стефана.

Головна законодавча пам’ятка того часу “Законник” був затверджений на саборах 1349 (21 травня), 1354 років.¹⁴ Тому складався він  таким чином з двох частин. Перша містила 135 статей, а друга складалася із доповнень, що були прийняті в 1354 році. В остаточній редакції він охоплював понад 200 статей. Із преамбули Законника бачимо що на той час в Сербії уже склалась станова монархія. Головними станами на які опиралася влада монарха було духовенство і властела, привілейоване становище яких було підтверджене численними пільгами і привілеями.

В Законнику особливу увагу  приділено кримінальним справам, питанню  суспільного порядку та спокою, судовій  справі  і лише в незначній  кількості майновим питанням. З аналізу  статей Законника можна зробити  висновок, що держава активно бере на себе функцію підтримки порядку на своїх землях. Зокрема сюди відноситься захист іноземців (як подорожуючих, так і купців), забезпечення безпеки і стабільності на території держави.

Дуже часто в літературі зустрічається твердження про те що Законник відіграв вирішальну роль у встановленні феодальних відносин у Сербії та прикріпленні селян до землі. Це й не дивно бо чимало статей Законника присвячені регламентації  різних феодальних повинностей і  служб. Крім цього існують статті, що суворо забороняють кидати землю  й тікати від свого господаря.

На той час адміністративна  система Сербії складалася з інституту  кефалій. Кожен кефалія мав у  своєму управлінні декілька жуп. Крім цього він мав резиденцію і  чіткі повноваження. Взагалі кефалія  був представником царя на місцях, мав певну роль в суді і ніс  відповідальність за порядком на встановлених йому територіях. Відповідальність за захист кордонів від нападу зовнішніх ворогів або розбійників несли краішніки, або країшські воєводи розподілені по прикордонних районах. ¹⁵

Повний контроль над територією країни міг бути досягнутий лише шляхом  серйозного напруження сил, дисципліни, субординації і постійного нагляду. Зберігти таку організацію було дуже важко, особливо після смерті Душана.

В законнику ми бачимо тенденцію  до посилення центральної влади. Але на практиці сам Стефан Душан  не сприяв цьому, бо усунувши декілька великих родів він підвищував своїх подвижників, які отримували величезні земельні наділи. Душан поділив королівство на 10 намісництв, кожним з яких керувала окрема людина і таким чином вся владна структура трималася на авторитеті царя.¹⁶ Всі такі феодали ставали повністю самостійними, мали право на податки, мита, карбування монети. Сам факт відсутності міжусобиць у період правління Душана був тимчасовим і не означав перемогу центральної влади. Крім того окремі частини створеного ним Сербського королівства залишалися слабо пов’язаними як в соціально - економічному так і політичному плані.

Як ми побачимо пізніше  Душан не зміг встановити за допомогою  законника єдиної, уніфікованої адміністративної системи. Це пояснюється тим, що окремі групи населення, або їх ще називають “автономними групами”, жили за власними правовими нормами і не управлялися царською адміністрацією. До таких груп ми сміливо можемо віднести церковний стан, права якого були закріплені численними грамотами, та й взагалі миряни не мали права впливати на церковне життя. Ще слід згадати такі особливі групи як саксонські рудокопи, або саси, скотарі – влахи, що жили своєю общиною на чолі зі старійшиною. Особливою правовою територією була зона приморських міст, які взагалі мали свої статути (до нашого часу зберіглися статути міста Котора, та Будви. Відомо, що існували ще статути Бара й Улциня, але вони на жаль не зберіглися ) і в свою чергу самоуправління.¹⁷

Початок кінця.

Помер Стефан Душан у розквіті сил, лише у 48 років, 20 грудня 1355 року під час підготування походу на Константинополь.

Проте що Душан був далекобачним політиком свідчить те, що він одним із перших зумів відчути загрозу турків – османів. Він планував створення широкої коаліції проти них, зберіглася його обширна переписка з римським папою, але всі його плани і сподівання перервала раптова смерть.

За сина Стефана Душана Стефана Уроша IV (1355 – 1371) королівство поступово перетворилося на олігархію дрібних царків, що утвердилися у різних провінціях і правили на власний розсуд, фактично не рахуючись з центральною владою.

Таким чином, Душану не вдалось  створити греко – сербського царства, яке повинне було замінити Візантійську імперію, він встиг створити лише сербське царство, що включало до свого  складу багато грецьких земель і що розпалося після його смерті, за словами Іоанна Кантакузена на “тисячі  шматків”.

Існування монархії Душана було настільки нетривалим, що в  ній за словами професора Флоринського, спостерігати можна лише два моменти: момент створення, що продовжувався в період всього царювання Душана, і момент розпаду, що почався відразу після смерті її засновника.

Через десять років після  цього, - пише інший російський вчений, професор А. Погодін, - можно було згадувати  про велич сербського царства  як про віддалене минуле.

Отже, третя, найбільш грандіозна і остання спроба слов’ян створити на Балканському півострові велику державу, зі включенням до її складу Константинополя, закінчилася невдачею. Для завойовницьких планів войовничих османських турків Балканський острів був відкритим і майже беззахісним. ¹⁸

Висновки

Отже, з вищесказаного  можна зробити наступні висновки. Прихід до влади Стефана Душана відбувся доволі непросто, а у міжусобній боротьбі зі своїм батьком – Стефаном Дечанським. У внутрішній політиці цар Стефан показав себе непоганим  управлінцем, у той час сербська  держава займала провідне становище  на Балканах. Відчуваються спроби до централізації, але на практиці централізувати країну не вдалося, і вся влада в країні держалася на особистому авторитеті Душана, що стало особливо зрозуміло  після його смерті. Великий вплив  на внутрішню політику зіграв зовнішній, візантійській фактор, або ідея створення  сербської імперії за візантійським  зразком. Тому таке значне поширення візантійських порядків і норм при Душані виглядає цілком закономірно і раціонально. Основним результатом законодавчої діяльності царя Стефана став знаменитий Законник, який вперше уніфікував законодавство середньовічної Сербії, і створив фундаментальну законодавчу базу для наступних поколінь.

Тому в цілому я схильний оцінювати внутрішню політику і  власне правління Стефана Душана як вершиною сербської історії, хоч  вершиною і тимчасовою та недовгочасною.

Список використаних джерел та літератури.

- М. Фрейденберг - Хрестоматия по истории южных и западнях словян: Т.1 Эпоха феодализма. – М.: 1987.

- Хрестоматія  з історії західних та південних  слов’ян. – К.: 2011.

- С. Чиркович – История сербов. – М.: 2009.

- А. Васильев - История Византийской империи (Время от крестовых походов до падения Константинополя) – Спб. .: 2000.

- Ф. Дворнік – Слов’яни в європейській історії та цивілізації. -К.: 2000.

- Л. Зашкільняк - Історія Центрально-Східної Європи. – Л.: 2001.

- История Югославии Т.1. М. 1963.

- История южных и западнях славян: Т.1.- М., 1998.

- Історія Західних і Південних слов’ян – К.: 2001

¹ М. Фрейденберг - Хрестоматия по истории южных и западнях словян: Т.1 Эпоха феодализма. – М.: 1987. – C. 98

² Хрестоматія з історії західних та південних слов’ян. – К.: 2011. – C. 140

³ С. Чиркович – История сербов. – М.: 2009 – C. 80

⁴ А. Васильев - История Византийской империи (Время от крестовых походов до падения Константинополя) – Спб. .: 2000 – C. - 839

⁵ Ф. Дворнік – Слов’яни в європейській історії та цивілізації. -К.: 2000. – С. 97

⁶ Л. Зашкільняк - Історія Центрально-Східної Європи. – Л.: 2001 – С. 117

⁷ Ф. Дворнік – Слов’яни в європейській історії та цивілізації. -К.: 2000. – С. 98

⁸ А. Васильев - История Византийской империи (Время от крестовых походов до падения Константинополя) – Спб. .: 2000 – C. -845

⁹ История Югославии Т.1. М. 1963. – С. 94

¹⁰ А. Васильев - История Византийской империи (Время от крестовых походов до падения Константинополя) – Спб. .: 2000 – C. -845

¹¹ С. Чиркович – История Сербии – М.: 2009 – С.89

¹² А. Васильев - История Византийской империи (Время от крестовых походов до падения Константинополя) – Спб. .: 2000 – C. -847

¹³ С. Чиркович - История сербов. - М.: 2009 – С. 88

¹⁴ История южных и западнях славян: Т.1.- М., 1998. – С. 67

¹⁵ С. Чиркович - История сербов. - М.: 2009 – С. 92

¹⁶ Історія Західних і Південних слов’ян – К.: 2001 – С. 230

¹⁷ С. Чиркович - История сербов. - М.: 2009 – С. 93

¹⁸ А. Васильев - История Византийской империи (Время от крестовых походов до падения Константинополя)

– Спб. .: 2000 – C. -848