Внутрішня торгівля

ЗМІСТ

ВСТУП 2

1.Соціально економічне  значення внутрішньої торгівлі  України 4

2.Організація торгівельної  діяльності на Україні в ринкових  умовах 9

3.Зміст нормативної бази, що регулює внутрішню торгівельну  політику на Україні 16

4. Роль внутрішньої торгівлі  на Україні - як одного з  головних наповнювачів Бюджету 20

5.Стан, проблеми та шляхи  щодо поліпшення внутрішньої  торгівлі на Україні. 25

ВИСНОВКИ  ТА ПРОПОЗИЦІЇ 32

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ: 35

ДОДАТКИ 37

ВСТУП

Актуальність теми полягає в  тому, що торгівля товарами народного  споживання, продуктами харчування пов’язана  із повсякденним життям людей і задоволенням їхніх потреб у товарах, торгових послугах. По тому, як працює торгівля, найчастіше судять про роботу уряду, про успіх соціальних і економічних  реформ. Це пояснюється тим, що турбота  про конкретну людину, її потреби  – це початок і кінцевий шлях соціальної політики держави.

У торгівлі виявляються інтереси суспільства, інтереси кожної сім'ї, кожної конкретної людини. Ця галузь впливає і на організацію  побуту населення, і на рівень зайнятості жінки в сім’ї, і на наявність  позаробочого часу, і, в кінцевому  підсумку, багато в чому на збереження здоров’я людей. Торгівля об'єднує  кожну людину з процесом задоволення  потреб і сприяє реальному здійсненню розподілу матеріальних благ.

Незадовільне функціонування торгівлі підриває принципи соціальної справедливості, матеріальної захищеності населення, порушуючи процес розподілу. Розвиток внутрішньої торгівлі, в першу  чергу товарами вітчизняного виробництва, є визначальним напрямом політики економічного зростання України.

Виходячи з виключного значення внутрішньої торгівлі в суспільстві, стає цільовою настановою проведення дослідження цієї галузі в сучасних умовах, виявлення характерних рис  і тенденцій розвитку, проведення оцінок та розробки висновків.

Об’єктом дослідження даної  роботи виступає внутрішня торгівля України. Метою і завданням роботи є неупереджене комплексне дослідження  на основі вивчення нормативних та публіцистичних джерел внутрішньої  торгівлі та факторів розміщення внутрішньої  торгівлі в Україні.

Вказана мета обумовила наступні завдання дослідження:

проаналізувати розміщення та значення торгівлі в господарстві України

дослідити передумови розвитку і розміщення внутрішньої торгівлі; охарактеризувати сучасний стан і структуру внутрішньої  торгівлі в Україні;

охарактеризувати проблеми і перспективи  розвитку внутрішньої торгівлі.

1.Соціально  економічне значення внутрішньої  торгівлі України

Набуття Україною членства у Світовій організації торгівлі (СОТ) має великий вплив на розвиток різних галузей народногосподарського  комплексу й безпосередньо на торгівлю. Крім того, торгівля має безпосередній  вплив на соціальну сферу і служить індикатором розвитку всіх економічних явищ, що в цій сфері функціонують. Тому розгляд питання соціально економічне значення внутрішньої торгівлі України є актуальним та своєчасним. 

В Україні на сучасному  етапі організація торгівлі як галузь знань має

фрагментарний характер, її елементи «розпорошені» по різних навчальних дисциплінах і малопомітні у  теоретичному та практичному плані. Особливої актуальності питання  вдосконалення торговельного обслуговування населення набувають в умовах формування ринкових відносин. Різкий спад виробництва товарів народного  споживання, зниження реальних грошових доходів населення, розвиток інфляційних  процесів призводять до значного загострення  соціально-економічного напруження в Україні.

Стан сучасного етапу  соціального і господарського реформування економіки та аналіз позитивних і  негативних результатів цього процесу  зумовлюють об'єктивну доцільність  прийняття «Концепції розвитку внутрішньої  торгівлі України» як документа, у якому  окреслювалися б актуальні напрями  ринкових перетворень і шляхи  стабілізації відносин у сфері торговельної діяльності. Досвід економічно розвинутих країн свідчить про дієвість регулюючих державних функцій, якщо вони базуються  на досконалій нормативно-правовій базі, розвинутій інфраструктурі ринку, чіткому  функціонуванні органів управління, ефективній системі соціального  захисту споживачів у ринкових умовах. [10 c.45-52].

Ознаками нової системи  торговельного обслуговування можна  вважати: нові формати й мережі роздрібних підприємств, сучасні форми, активні  методи і прогресивні технології продажу, висока культура та якість обслуговування, система додаткових послуг, після продажне обслуговування, транспаренція зарубіжного досвіду. На вдосконалення торговельного обслуговування впливає ряд соціально-економічних факторів. Одним з найважливіших чинників удосконалення торговельного обслуговування населення виступає необхідність забезпечення наявності в продажу широкого асортименту високоякісних товарів. Спад виробництва товарів на вітчизняних підприємствах призводить до того, що наш ринок все більше заповнюють імпортні товари не найвищої якості, і, зокрема, поширюється торгівля ношеним одягом, так званим «секонд-хендом» [4 c. 32-38].

Торгівля як сфера національної економіки за своєю формою і змістом  належить до складних соціально-економічних  систем і виконує життєво важливі  завдання і функції економічних  відносин. Вона опосередковує товарно-грошовий обмін у величезних розмірах –  більше, ніж 450 млрд. грн., щороку формує не менш як 12 % ВВП і, безперечно, є  важливим чинником економічного зростання (Табл. 1).

Крім того, торгівля відіграє неабияку роль у реалізації соціальної політики, ринкової орієнтації національної економіки, формуванні конкурентного  середовища. Особливістю розвитку внутрішньої  торгівлі є позитивна і стійка динаміка її результативних показників. Середньорічні темпи зростання  товарообігу за 2009 – 2011 рік перевищували 15 %, що вдвічі вище від темпів зростання  ВВП.

Табл.1

Ресурсний потенціал внутрішньої  торгівлі України на початок 2011 р.

За останні роки спостерігаються  спад росту обігу товарів при  позитивній тенденції його структури  в кон’юнктурі ринку, розвитку матеріально-технічного потенціалу. Роздрібна торгівля відіграє вирішальну роль у забезпеченні особистого споживання. Понад 90 % усіх матеріальних благ, що надходять у сферу особистого споживання, реалізуються населенню

через підприємства торгівлі і громадського харчування.

На роздрібну торгівлю покладено важливе соціальне  завдання – найбільш повне задоволення  потреб усіх членів суспільства у  товарах народного споживання. Роздрібна  торгівля повинна забезпечити такий  рівень і структуру споживання матеріальних благ, які б якнайбільше відповідали  цілям формування гармонійно розвиненої, духовно багатої особистості.

Вивчаючи процеси, що відбуваються у сфері споживання, вона має сприяти  підвищенню культури споживання, формуванню розумних потреб шляхом виховання естетичних смаків населення, пропаганди і впровадження у споживання нових товарів, створення  покупцям необхідних зручностей для  придбання товарів з мінімальними затратами часу. Усе це вимагає  постійних пошуків удосконалення  торговельного обслуговування.[19]

Сучасна внутрішня торгівля характеризується значними інституціональними змінами, що підтверджуються динамікою  роздрібного товарообороту за формами  власності. (Табл.2).

Табл.2

Роздрібний товарооборот підприємств (юридичних осіб) за формами власності  по Україні (у відсотках)

Співставлення фізичного обсягу роздрібного  товарообороту підприємств (юридичних  осіб) по Україні за період з 2009 р. до 2011 р. показує суттєве зниження цього  показника. В 2011 р. він складав всього 36,3 % від роздрібного товарообороту 2009 р. Це свідчить про те, що торговельна  галузь у своєму розвитку відстає  від рівня 2009 р. за такими показниками, як реалізація товарів через торговельну  мережу, забезпечення певного комфорту як продавцям, так і покупцям при  здійсненні акту куплі - продажу товарів, якості обслуговування.

Обсяг роздрібного товарообороту  підприємств за січень-грудень 2011р. наведено у (ДОДАТКУ А)

Данні які наведенні у (ДОДАТКУ Б) свідчать, про те, що частка товарів вітчизняного виробництва, реалізованих через торговельну мережу, підвищилася на 0,8 пункти в 2011 р. в порівнянні з цим показником в 2008 р.

Частка вітчизняних продовольчих товарів в 2011 складала 93,5 %, а непродовольчих – 60,7 %.

Серед продовольчих товарів значною  залишається частка імпортних в  загальному обсязі роздрібного товарообороту  таких товарів, як чай, кава, плоди, ягоди, виноград, горіхи, кавуни і дині (42,7 – 44,8 %).

По реалізації непродовольчих товарів в 2011 р. частка вітчизняних товарів є найменшою у загальному обсязі реалізації через торговельну мережу по фотокінотоварах (4,1 %), обчислювальній техніці (12,5 %), телерадіотоварах (7,5 %), електротоварах (12,5 %).

Підвищилася забезпеченість торговельних підприємств товарними запасами: з 42 днів обороту в 2008 р. до 45 днів у 2011 році. Особливо збільшилися запаси товарів тривалого користування: годинників з 30 до 98 днів, пральних машин - з 15 до 44 днів, швейних машин – з 35 до 101 днів відповідно. При цьому продаж населенню годинників в 2011 р. складав всього 2,5 % рівня 2008 року.

Як наслідок, забезпеченість населення  України цими товарами за 2008 – 2011 рр. значно знизилася. Якщо в 2008 р. на 100 сімей забезпеченість годинниками складала 557 штук, то в 2011 р. – 156; пральними машинами – 66 і 39; швейними машинами – 55 і 26 відповідно.

Сфера торгівлі і громадського харчування в Україні до останнього часу знаходилася  в тяжкому стані навіть після  реформування. Зменшилися мережі торговельних закладів, погіршилося обслуговування населення. Не зважаючи на те, що торгові  точки і заклади громадського харчування оснащені сучасними засобами, касовими апаратами, іншими обладнанням, вартість наданих послуг різко зменшилась.

Низька купівельна спроможність жителів  України призвела до занепаду торгівлі, хоча останнім часом торгівля знов починає набирати обертів. Роздрібний товарооборот у 2011 році склав 35683,6 млн. грн. Оптовий товарооборот у 2011 році у порівнянні з попереднім роком знизився – 468794,4 млн. грн. проти 469253,4 у 2010 році. [15].

2.Організація торгівельної діяльності на Україні в ринкових умовах 

Процеси ринкового реформування народногосподарського комплексу  України найбільш відчутно вплинули на розвиток сфери обігу товарів  народного споживання, суб'єкти якої покликані забезпечувати двоєдине завдання:

1) доведення товарів як  споживних вартостей до кінцевих  споживачів 

2)зміну форм вартості  товарів із метою відшкодування  витрат суспільної праці на  їх створення. 

Реалізація обох зазначених цілей досягається шляхом продажу товарів у підприємствах роздрібної торгівлі, які мають забезпечувати якісне торговельне обслуговування населення країни, окремих регіонів і населених пунктів. Організація торгівельної діяльності в ринкових умовах активно спостерігається у роздрібній торгівлі. На мій погляд, потрібен критичний аналіз сучасного стану та проблем організації системи торговельного обслуговування, дослідження тенденцій та проблем здійснення процесів продажу товарів народного споживання в нових економічних умовах, що дало б змогу у подальшому розробити деякі пропозиції щодо розвитку й удосконалення організаційних і технологічних аспектів торгівельної діяльності. [4 c. 67-73].

Перехід економіки України  до соціально-ринкової орієнтації продиктований  інтересами людини, необхідністю підпорядкування  всього виробництва її потребам, забезпеченням  її праці економічної незалежності. Успіх і незворотність економічних  реформ в Україні нерозривно пов'язані  з трансформацією ринку продавця в ринок покупця. Важливу роль у цьому процесі має відігравати  торгівля, оскільки ринок покупця  це не тільки товарне насичення, але  і висока культура торговельного  обслуговування.

Роздрібна торгівля є сферою підприємницької діяльності з продажу  товарів та послуг на підставі усного чи письмового договору купівлі-продажу

безпосередньо кінцевим споживачам для їх власного некомерційного споживання. До торговельних підприємств у сфері  роздрібної торгівлі належать різноманітні за масштабами торговельної діяльності (за обсягами товарообороту і територіального  охоплення) підприємства, комерційні структури, засновані на приватній, державній  або колективній власності, великі універсальні і спеціалізовані магазини, які перебувають на повному господарському розрахунку, а також споживчі товариства, роздрібні торгові об'єднання, дрібні торговельні об'єкти зі статусом юридичної особи і т.п.[8c.5-8].

Крім цих підприємств, роздрібну торгівлю здійснюють в  Україні також підприємства ресторанного господарства, промислові, транспортні  та інші неторгові підприємства, які  реалізовують товари населенню безпосередньо  через касу підприємств, підприємці – фізичні особи, а також власні торговельні (закупівельно-торговельні) підприємства ринків і залучені торговельні  підприємства, які діють на продовольчих, речових та змішаних ринках. Суб'єкти сфери товарного обігу і, зокрема  – торгівлі товарами споживчого призначення, постійно видозмінюються, трансформуються, максимально пристосовуються до конкурентного середовища; лібералізація  комерційної діяльності та глобалізація міжнародної торгівлі породжують принципово нові форми і види суб'єктів даної  сфери, серед яких можна виділити віртуальні магазини в системі електронної  комерції, транснаціональні торгові  компанії тощо.

Роздрібні торговельні підприємства традиційного типу (і їх структурні

підрозділи – торговельні  одиниці) здійснюють роздрібний продаж товарів через роздрібну торговельну  мережу, що становить основу матеріально-технічної бази роздрібної торгівлі. Роздрібна торговельна мережа являє собою сукупність торговельних підприємств і торгових одиниць (магазинів, палаток, кіосків, яток), які розміщені і діють на певній території .

 Фактично саме роздрібна торговельна мережа є своєрідним каркасом, на основі якого організовується цілісна система торговельного обслуговування, під яким розуміють комплексну взаємодоповнювану систему способів, прийомів, умов та засобів, які забезпечують здійснення операцій продажу товарів їх остаточним споживачам" [6 c.2-6].

Із врахуванням особливостей торговельного обслуговування населення роздрібну торговельну мережу поділяють на стаціонарну, пересувну і посилкову. Основою роздрібної торговельної мережі є стаціонарна, до якої належать підприємства, що мають постійне місце знаходження: магазини, палатки, кіоски, торговельні автомати; поряд з торговельними підприємствами у роздрібній торгівлі продовжують функціонувати пункти продажу (торгові одиниці) – магазини, палатки, павільйони, кіоски, які входять до складу торговельного підприємства і виконують тільки частину торгового процесу – продаж товарів. До підприємств дрібно-роздрібної торгівлі належать також

автозаправні станції. Крім реалізації основної продукції (бензину, дизпалива,

інших пально-мастильних матеріалів), АЗС часто організовують також  роздрібну торгівлю товарами народного  споживання та надання послуг з організації  харчування ("фаст фудз").

Одним із якісно нових варіантів  здійснення комерційної діяльності в

сфері роздрібної торгівлі є торгівля через мережу електронних  магазинів, які

здійснюють роздрібну  реалізацію товарів і послуг комерційним  посередникам і споживачам, згідно з отриманими від них замовленнями через локальні і глобальні комп'ютерні мережі відповідно до попередньо розповсюджених у цих же мережах комерційних пропозицій (каталогів, прайс-листів, специфікацій тощо).

Сучасна концепція розвитку і реформування роздрібної торгівлі, яка сформульована у вигляді  затвердженої Кабінетом міністрів  України Концепції розвитку внутрішньої  торгівлі, передбачає створення такої  моделі даної ланки торгівлі, яка  б передбачала:

• раціональні напрямки та оптимальні пропорції у розвитку матеріально-технічної бази;
• посилення економічних методів управління і матеріального стимулювання,
• ефективне використання матеріальних і трудових ресурсів;
• оптимальне поєднання спеціалізації торгівлі непродовольчими товарами концентрації торгівлі, товарами періодичного попиту і технічно складними товарами з розвитком мережі невеликих підприємств комбінованого абокомплексного типу;
• відновлення в практиці торговельної діяльності т.зв. прогресивних методів
• продажу товарів і обслуговування покупців;
• створення сучасної системи товаро-просування і активну взаємодію роздрібних підприємств з підприємствами-постачальниками товарів;
• технічне переозброєння, механізацію ручної праці та удосконалення торгово-технологічних процесів у підприємствах роздрібної торгівлі.

Проблема полягає ще й  в тому, що скорочення мережі об'єктів  роздрібної торгівлі має відносно нерівномірний  характер, внаслідок чого в основному,

згорнуто мережу підприємств  у сільській місцевості країни, де зосереджено

лише 36,8 % магазинів і 14,2 % об'єктів дрібно-роздрібної торговельної мережі за умови, що в селах проживає коло 46 % всього населення країни. При  цьому значно меншими є і обсяги продажу товарів у сільській  місцевості, в якій реалізовується лише 11 % із загального роздрібного  товарообороту. По-друге, в роздрібній торговельній мережі відбуваються суперечливі процеси зміни видової структури магазинів, що пов'язано із відмовою від встановленої спеціалізації та типізації торговельних об'єктів та пошуком оптимального товарного профілю кожного самостійного суб'єкта торговельної діяльності. Це ускладнює не лише проблеми пошуку покупцями необхідних їм товарів у чисельній мережі різноманітних магазинів, але й створює певні проблеми для формування оптимальної моделі роздрібної торговельної мережі на території окремих регіонів, адміністративних територій чи населених, пунктів.

 Досить часто на  поряд розташованих ділянках  у межах навіть одного

мікрорайону в містах споруджуються  однотипні магазини, які конкурують

між собою, натомість в  інших місцях підприємства торгівлі практично відсутні або через  свій товарний профіль не здатні забезпечити  комплекс потреб покупців у товарах.

По-третє, в складі роздрібної торговельної мережі з'явилось багато

підприємств нових типів (наприклад – супермаркети, дискаунт-магазини та

ін.), розвиток яких здійснюється за аналогією зі зарубіжною торгівлею, але

методологічні основи організації  діяльності яких в умовах вітчизняної  економіки не сформовані.

По-четверте, серйозною проблемою  організації торговельного обслуговування населення в роздрібній торговельній мережі є нерівномірність рівнів технічного оснащення підприємств  роздрібної торгівлі і одночасне  застосування в мережі об'єктів роздрібної торгівлі сучасних і застарілих ("традиційних") технологій торговельного обслуговування. Як відомо, істотним чинником зниження витрат споживання є скорочення затрат часу на процес обслуговування покупців на підприємствах роздрібної торгівлі. Дані затрати часу, за даними фахівців, становлять близько 20 % всіх затрат часу населення на придбання товарів. На жаль, в останні роки дані затрати часу мають тенденцію до збільшення. Це пояснюється поголовною відмовою від використання такого прогресивного методу продажу товарів, як самообслуговування, і тим, що в багатьох магазинах застосовуються застарілі технології торговельного обслуговування покупців, не використовуються методи активізації продажу, внаслідок чого значно зростають витрати споживачів на огляд і придбання товарів, ігнорується необхідність надання додаткових торгових послуг.

До того ж, по-п'яте, ситуація з одночасним застосуванням принципово

відмінних технологій торговельного  обслуговування, одна з яких орієнтована

на індустріальні, а інша – на традиційні системи організації  торговельного

обслуговування, обумовлює  необхідність паралельного застосування двох

систем товаропросування і товаропостачання магазинів, що веде до збільшення загальних витрат учасників  даних процесів. Покращання торговельного обслуговування покупців, підвищення культури торгівлі значною мірою залежить від неухильного дотримання працівниками торгівлі правил роботи магазинів, їх високої професійної майстерності, культурного рівня персоналу, відповідальності за доручену справу. Вирішенню цих проблем має сприяти конкуренція магазинів різних форм власності за покупця.

Проте, по-шосте, у нових  економічних умовах магазини певною мірою втрачають своє значення як основні пункти роздрібного продажу  товарів, оскільки в останні роки значні обсяги реалізації товарів реалізовуються

через т.зв. неупорядковану торгівлю ("вулична" торгівля з  найпростіших

пристосувань і технічних  засобів), в якій не дотримуються навіть мінімальні

вимоги щодо санітарного  стану і правил торгівлі товарами споживчого призначення, реалізовуються товари-фальсифікати і відсутні гарантії щодо якості товарів і захисту  прав споживачів тощо.

Удосконалення організації  торгівельної діяльності неможливе без:

• подальшого розвитку матеріально-технічної бази роздрібної торгівлі, раціонального розміщення магазинів на території населених пунктів;
• концентрації торгівлі товарами складного асортименту в універмагах, крупних спеціалізованих магазинах по торгівлі товарами рідкого попиту, фірмових магазинах, що дасть змогу значно полегшити вибір товарів покупцям;
• встановлення раціонального режиму роботи підприємств, розробленого із врахуванням побажань населення та інтенсивності потоків покупців;
• широкого впровадження прогресивних форм і методів торговельного обслуговування населення;
• дотримання вимог національного законодавства щодо організації процесів торговельного обслуговування населення і скорочення неупорядкованої роздрібної торгівлі, зниження рівня тінізації процесів реалізації товарів споживчого призначення;
• розширення і вдосконалення надання покупцям додаткових торговельних послуг;
• покращання оснащення підприємств торгівлі сучасним торговельно-технологічним обладнанням, найбільшою мірою пристосованим до застосування вибраних прогресивних методів продажу товарів і їх специфіки.[12 c.34-38].

Таким чином, зниження соціально-економічної  напруги в суспільстві значною мірою залежить від чіткої організації торгівельної діяльності, вдосконалення процесів торговельного обслуговування населення, швидкого доведення товарів від виробників до споживачів з мінімальними затратами.

3.Зміст  нормативної бази, що регулює  внутрішню торгівельну політику  на Україні

Сформований в Україні  правовий механізм внутрішньої торгівлі є неповним. Через це процеси, що протікають у внутрішній торгівлі, часто-густо набувають неприпустимих  перекручень. Багато питань, що мають  важливе значення для подальшого розвитку торгівлі, залишаються поза правовим полем сучасного законодавства  України. Метод внесення змін, доповнень  у чинні численні нормативні акти, як показує практика, мало ефективний.

Регулювання відносин у сфері  внутрішньої торгівлі полягає у  забезпеченні сприятливих нормативно-правових умов для ефективного здійснення торгівлі як важливої соціальної сфери  суспільства. Об'єктами регулювання  у сфері внутрішньої торгівлі є насамперед процеси товаропостачання, реалізація товарів споживчого призначення  і торговельне обслуговування (надання  торговельних послуг покупцям).

Специфікою нормативної  бази внутрішньої торгівлі є відсутність  єдиного кодифікованого акту.

До нормативної бази внутрішньої  торгівлі відносяться:

Конституція України.

Стаття 42. “Кожен має право  на підприємницьку діяльність, яка  не заборонена законом. Держава захищає  права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції  та всіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій  споживачів”.

Закони України:

“Про захист прав споживачів”, “Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення”, “Про рекламу”, “Про якість та безпеку  харчових продуктів і продовольчої сировини”, Податковий кодекс, Цивільний  кодекс України та ін.

Укази Президента України :

“Про Сорочинський ярмарок”, “Про комерціалізацію державної  торгівля та громадського харчування”  та ін.

Постанови Кабінету Міністрів  України:

 “Про порядок технічного  обслуговування та заміни технічно  складних побутових товарів”  та ін.

Накази та інструкції центральних  органів виконавчої влади України:

Міністерства економіки, Державної податкової адміністрації, Державного комітету стандартизації, сертифікації та метрології, Державної  санітарно-епідеміологічної служби та ін.

Рішення органів місцевої державної влади:

“Про роботу ринків в  м. Суми” та ін.

Постанови пленуму Верховного Суду України:

“Про практику розгляду цивільних справ за позовами про  захист прав споживачів”, “Про судову практику по справам про відшкодування  моральної шкоди” та ін.

Механізм державного регулювання  торговельної діяльності передбачає формування належної нормативно-правової бази, яка  б регламентувала організаційні  й економічні аспекти розвитку внутрішньої  торгівлі. В Україні  державними органами було розроблено понад 160 нормативних  актів, які регулюють торговельну  діяльність. Проте все більш відчутним  стає необхідність розробки і прийняття  загального закону, який би регулював  сферу внутрішньої торгівлі. [17 С. 65-69].