Водні ресурси України

Зміст

Вступ

Сьгодні в Україні склалась досить складна водогосподарська і водно-екологічна обстановка. Питання охорони комплексного використання і відновлення рівноваги оточуючого природного середовища займає одне з провідних місць в економічному, політичному і соціальному житті держави.

Вода  знаходить застосування у всіх без  винятку сферах народного господарства та сторонах життєдіяльності людини. Вона необхідна для водопостачання населення і різноманітних промислових підприємств, зрошення і обводнення земель, охорони здоров’я і водного господарства.

Проблема  водопостачання у країні ускладнюється  ще різким погіршенням води безпосередньо у самих джерелах водопостачання у зв’язку з інтенсивним відбором річкового стоку і недостатньою ефективністю очищення стічних вод.

Розвиток  водогосподарського комплексу повинен  задовольняти певні соціально-економічні і екологічні вимоги. Соціально-економічний аспект цих вимог передбачає реалізацію заходів, спрямованих на удосконалення територіально-галузевої структури і технологій водокористування.

В умовах перехідної економіки необхідність активного використання економічних  інструментів для покращення процесу водокористування набуває все більшого значення. Актуальність впровадження ринкових стимулів до його раціоналізації посилюється хронічним бюджетним дефіцитом України, значним скороченням державних інвестицій у водоохоронну діяльність. Але ж саме завдяки впровадженню надійних економіко-правових механізмів оздоровлення водних систем, створилися б такі умови виробничої діяльності, за яких господарюючим суб’єктам було б вигідно дотримуватись водоохоронних вимог, знижувати обсяги забруднення і запобігати його появі.

1. Аналіз стану водних ресурсів України

1.1. Водні ресурси та їх використання

В Україні налічується 63119 річок, у  тому числі великих (площа водозбору  більше 50 тис. км²) – 9, середніх (від 2 до 50 тис. км²) – 81, малих (менше 2 тис. км²) – 63029. Загальна довжина річок становить 206,4 тис. км, з них 90 % припадає на малі річки.

Водні ресурси України формуються за рахунок притоку транзитних річкових вод із зарубіжних країн, місцевого  стоку і підземних вод.

За багаторічними спостереженнями потенційні ресурси річкових вод становлять 209,8 км³, з яких лише 25 відсотків формуються в межах України, решта надходить з Російської Федерації, Білорусії, Румунії. Прогнозні ресурси підземних вод становлять 21 км³. Затверджені експлуатаційні запаси підземних вод дорівнюють близько 6 км³.

Таблиця 1

Водні ресурси України

* у тому числі 122,7 і 95,5 км³. по Кілійському гирлу р. Дунай

Територіальний розподіл водних ресурсів не відповідає розміщенню водоємних  галузей господарського комплексу (табл. 2). Найбільша кількість водних ресурсів (58 відсотків) зосереджена  в річках басейну Дунаю у прикордонних районах України, де потреба у  воді не перевищує 5 відсотків її загальних запасів (табл. 3). Найменш забезпечені водними ресурсами Донбас, Криворіжжя, Крим та південні області України, де зосереджені найбільші споживачі води. Доступні для широкого використання водні ресурси формуються, в основному, в басейнах Дніпра, Дністра, Сіверського Дінця, Південного і Західного Бугу, а також малих річок Приазов’я та Причорномор’я.

Таблиця 2

Ресурси річкового  стоку України (куб. км) (регіональний розріз)

Балансові запаси місцевого водного  стоку становлять у середньому 52,4 км³, а в маловодні роки – 29,7 км³. Об’єм підземних вод, що враховуються в ресурсній частині водогосподарського балансу, складає 7 км³. Крім того, в галузях економіки використовується близько 1 км³ морської води [2, ст. 5].

Стримуючим фактором використання водних ресурсів є їх мінливість у  часі: в природних умовах на частку весняного стоку припадає 60-70 відсотків  на півночі і північному сході і до 80-90 відсотків на півдні. За запасами місцевих водних ресурсів (1 тис. м³ на 1 особу) Україна вважається однією з найменш забезпечених країн у Європі (Швеція – 2,5 тис. м³, Великобританія – 5, Франція – 3,5, Німеччина – 2,5, Європейська частина колишнього СРСР – 5,9 тис. м³).

Таблиця З

Водні ресурси  річок України (басейновий розріз)

У більшості регіонів України приток перевищує місцевий стік. Виняток  складає Крим, де природного зовнішнього  притоку нема, а також Львівська  і Закарпатська області, де приток менший ніж місцевий стік.

Внутрішні регіональні відмінності  характеризуються тим, що за міжнародною  класифікацією лише Закарпатська область  належить до середньозабезпечених місцевим стоком (619 тис. м³ на одну людину); низька вона в Чернігівській, Житомирській, Волинській та Івано-Франківській областях (2,0-2,6 тис.м³); в інших областях - дуже низька і надзвичайно низька (0,11-1,95 тис.м³ на одну людину).

1.2. Використання водних ресурсів

Питання водозабезпечення населення  і галузей економіки в Україні  вирішується шляхом регулювання стоку і перерозподілу його протягом року і навіть ряду років.

Для усунення територіальної і часової  нерівномірності розподілу стоку  водозабезпечення в Україні здійснюється за допомогою 1,16 тис. водосховищ (загальним  об’ємом майже 55 км³), понад 28 тис. ставків, 7 великих каналів (загальною довжиною 1021 км; пропускною здатністю 1000 куб. м/с), 10 великих водоводів, якими вода подається у маловодні райони.

Більша частина зарегульованого  стоку в Україні приходиться  на дніпровський каскад водосховищ – загальним об’ємом 43,8 км³ і корисним об’ємом – 18,5 км³. Всі шість водосховищ дніпровського каскаду мають комплексне призначення. До складу водогосподарського комплексу дніпровського каскаду входять: гідроенергетика і енергетика, зрошення і обводнення, водопостачання міст, промислових підприємств і сільських населених пунктів, водний транспорт, рибне господарство і рекреація.

Важливим засобом в справі раціонального  і економного використання водних ресурсів є заходи по створенню централізованого управління водогосподарським комплексом басейну Дніпра.

З 1986 року в басейні Дніпра функціонує автоматизована система управління басейном Дніпра (АСУБ-Дніпро) [8, ст. 101].

Експлуатація системи дозволяє проводити, виходячи з економічних  показників, перерозподіл води не тільки в басейні Дніпра, але і за його межами – в Криму, Криворізькому і Донецькому басейнах, а також в водогосподарській системі Дніпро-Донбас.

У 2000 році в Україні забрано 18282 млн. м³ води з природних джерел, у тому числі: 14479 – з річок, озер, водоймищ; 2987 – з підземних джерел, 817 –безпосередньо з морів.

На потреби комунального господарства з водних джерел забрано 3339 (18%), промисловості  – 8439 (46%), сільського господарства – 6425 (35%).

Процент економії свіжої води внаслідок втілення систем оборотного і повторно-послідовного водопостачання у цілому по Україні становив 84%. Тут найкращі показники мають Рівненська область (98%), Полтавська (94%), Харківська (94%), Хмельницька (96%), Івано-Франківська (95%), Миколаївська (97%).

У 2000 році в поверхневі водні об’єкти  скинуто 10517 млн. м³ стічних, шахтних і колекторно-дренажних вод.

Всього із цими стоками до водойм потрапило 3313 млн. м³ забруднених вод.

У 2000 році найбільше забруднених  стоків скинули підприємства комунального господарства – 1371 млн. м³. Іншим великим забруднювачем є промисловість – 1829 млн. м³. 52% загального забруднення в галузі припадає на металургію – 956 млн. м³, 31% на вугільну промисловість – 560 млн. м³, 5,9% –на хімічну та нафтохімічну промисловість – 107 млн. м³.

У сільському господарстві скиди забруднених  стічних вод становили 98,6 млн. м³.

Разом із забрудненими водами у водойми  України надійшло 842,5 т нафтопродуктів, 1326 тис. т сульфатів, 1421 тис. т хлоридів, 13,6 тис. т азоту амонійного, 72,33 тис. т нітратів, 1330 т заліза, 30 т міді, 47,2 т цинку, 23,1 т нікелю, 14,8 т хрому та інші речовини.

Найгостріша екологічна обстановка склалась в басейні Дніпра, де сконцентровані найбільш водоємні промислові та сільськогосподарські виробництва, розміщені великі міста, об’єкти атомної енергетики. Гідрографічна мережа басейну є основним джерелом водопостачання більшості областей України [12, ст. 32].

Суттєвий вплив на якість водних ресурсів Дніпра мають відпрацьовані  стоки, що забруднені сполуками азоту, нафтопродуктами, фенолами, сполуками важких металів, синтетичними поверхнево-активними речовинами.

Протягом минулого року в басейні  Дніпра було скинуто 420 т нафтопродуктів, 345 тис. т сульфатів, 326 тис. т хлоридів, 740 т заліза тощо.

Формування якості води Сіверського Дінця в значній мірі обумовлене впливом забруднюючих речовин, що надходять з промислових і комунальних підприємств Харківської, Донецької і Луганської областей.

Особливо незадовільний стан якості води склався в районі міст Лисичанськ, Луганськ, Артемівськ, Харків, Рубіжне, Кружилівка, Слов’янськ.

У 2000 році до басейну Сіверського  Дінця разом зі стоками надійшло 211т нафтопродуктів, 261 тис. т сульфатів, 170 тис. т хлоридів, 177 т заліза, 10 т  міді.

Основними водоспоживачами в басейні  Західного Бугу є: промисловість, комунальне господарство, сільське господарство, а в посушливі роки також зрошення та зволоження осушених територій.

Санітарний режим річки Західний Буг майже на всій її протяжності  незадовільний. Вона забруднена у верхів’ї водами притоків річки Злочівки (промстоки) і річки Полтви.

Досить значний об’єм скиду  стічних вод пояснюється скидом шахтних вод, за рахунок чого цей  об’єм перевищує водозабір.

Разом із зворотними водами в басейн р. Західний Буг у 2000 р. було скинуто 2,86 тис. т органічних забруднень, 2,34 тис. т механічних домішок (завислі речовини) , 156 тис. т розчинених солей, 0,28 тис. т азоту амонійного, 90 т заліза.

У річки басейну Південного Бугу скидаються забруднені стічні води підприємств  харчової, хімічної промисловості, комунального господарства. Скидаються в річки синтетичні поверхнево-активні речовини, нафтопродукти, розчинені солі, хлориди, жири, масла та ін. Найбільш забруднені річкові води біля міст Хмельницький, Вінниця, Першотравенськ, Кіровоград.

Основними забруднювачами басейну Дністра є підприємства нафтохімічної, нафтовидобувної промисловості, комунального господарства, які здебільшого розміщені на притоках. 90% забруднень надходить у Дністер по притоках Тисмениця, Нічлава, Серет, Бистриця, Свіча.

Джерелами забруднення р. Дунай у межах Одеської області є Кілійський маслозавод, Ізмаїльський целюлозно-паперовий комбінат. На якісний стан його приток впливає надходження забруднених стоків м. Ужгород (р. Уж), м. Чопа (р. Тиса), Чернівецького ВУВКГ (р. Прут) [6, ст. 112].

Гідрохімічний режим річок Приазов’я  формується під впливом забруднених  промислових стоків Донбасу, надходження  шахтних вод. Це обумовлює високу мінералізацію води, забруднення  її сполуками азоту, нафтопродуктами, летючими фенолами, солями металів.

Найбільш високий рівень забруднення  води характерний для річок Кальміус, Кальчик, Булавін, Молочна та ін.

Матеріали паспортизації малих  річок свідчать, що близько половини річок є непридатними для водопостачання населення, риборозведення, зрошення. Вирішальний вплив на стан річок має надмірне антропогенне навантаження на них, негативні зміни на водозаборах.

За останні роки зросли масштаби та темпи освоєння заплав річок, без  погодження з водогосподарськими організаціями, під дачне будівництво, садівництво і городництво.

Це також прискорює деградацію річок.

1.3. Шкідлива дія води

Внаслідок надмірного антропогенного навантаження на водозабори почастішали  руйнівні паводки на річках, у тому числі на гірських річках (басейн Тиси, Дністра, Прута).

Новим водним законодавством вирішені основоположні принципи водного господарства, у тому числі і питання віднесення земель під прибережними захисними смугами уздовж річок і навколо водойм до категорії земель водного фонду. Прийняті відповідні нормативні документи.

Проте водоохоронні заходи на водозаборах виконуються у недостатніх обсягах, стабілізувати у повній мірі обстановку на річках не вдається.

Аналізуючи водогосподарську і, насамперед, паводкову обстановку, що склалась в Україні, звертає на себе увагу  той факт, що порівняно з останніми роками водність майже всіх річок країни значно зросла.

За багаторічними дослідженнями  науковців Держкомгідромету України  це є наслідок періоду підвищеної водності, який прийшов на зміну  низької водності.

Оцінюючи існуючий протипаводковий комплекс країни слід відзначити, що він є недостатнім і вимагає значної розбудови.

Не менш важливою проблемою в  Україні є проблема підтоплення.

За даними спостережень спеціалізованих  організацій Держводгоспу, відповідних  департаментів Мінекоресурсів, інших органів державної виконавчої влади, за останні роки в Україні набули широкого розвитку процеси підйому ґрунтових вод, що призвело до підтоплення значних територій як сільськогосподарського використання, так і населених пунктів. У першу чергу ці процеси торкнулися південно-східного регіону України, включаючи Автономну Республіку Крим, Дніпропетровську, Донецьку, Запорізьку, Миколаївську та Херсонську області.

У південно-східному регіоні України  підтоплено 1127 сільських населених  пунктів (125 тис. садиб).

На виконання статей 107, 108 Водного  кодексу України щодо захисту  від шкідливої дії вод Держводгосп  здійснював заходи, передбачені трьома основними Програмами:

• комплексна програма проведення протипаводкових заходів на 1994- 2000 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 26 січня 1997 року № 37;
• програма протипаводкових заходів у Закарпатській області на 1999- 2000 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1999 року № 488;
• національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води, затверджена постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1997 року № 123/97-ВР.

Мета програм – захист населення, сільськогосподарських угідь, промислових  та господарських об'єктів від  шкідливої дії вод [4, ст. 116].

Аналіз виконання чинних Програм  свідчить, що передбачені заходи, через  вкрай обмежене фінансування виконані менше, ніж на 50 відсотків.

На виконання Указу Президента України від 23 червня 1998 р. № 670 “Про заходи щодо державної підтримки водогосподарсько-меліоративного комплексу” Держводгосп розробив “Комплексну програму захисту від шкідливої дії вод сільських населених пунктів і сільськогосподарських угідь в Україні у 2001-2005 роках та прогноз до 2010 року”, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2000р. № 1173.

В основу реалізації Програми покладено  принцип об’єднання зусиль державних  та недержавних органів усіх рівнів для розв'язання проблеми захисту  населених пунктів, сільськогосподарських  угідь від шкідливої дії вод, а також басейновий принцип виконання конкретних заходів Програми.

Ця Програма розрахована на довгостроковий період. На виконання першочергових  невідкладних робіт Першого етапу  Програми, у Законі про Державний  бюджет на 2001 рік передбачено фінансування по розділу

“Охорона та раціональне використання водних ресурсів” у сумі 42,24 млн. гривень [13, ст. 67].

Управління Програмою здійснюється Держводгоспом, під егідою якого  діятиме Міжвідомча координаційна  рада у складі представників заінтересованих міністерств.

1.4. Оцінка ступеню контролю за якістю води

З метою забезпечення водними ресурсами  населення і економіки України  Держводгосп, відповідно до вимог Водного  кодексу України, здійснює державне управління і контроль за раціональним використанням водних ресурсів.

Виходячи із водогосподарської  обстановки, з урядуванням гідрометеорологічних прогнозів, на основі обґрунтованих  розрахунків встановлюються оптимальні режими роботи водосховищ і водогосподарських  систем. Це дає змогу навіть у  складних екологічних ситуаціях і, насамперед, в маловодні роки знаходити оптимальні рішення щодо забезпечення водою населення та галузей економіки.

За результатами аналітичного контролю комітетом вживаються конкретні  заходи щодо поліпшення якості вод  та подається відповідна інформація державним та місцевим органам влади   для прийняття управлінських рішень.

Так, водогосподарські організації  в басейні Сіверського Дінця  забезпечують наповнення основних водосховищ басейну – джерел питного водопостачання регіону, щорічно здійснюють водообмін в Краснопавлівському водосховищі, що істотно покращує якість води в районі водозабору водоводу на Харків [4, ст. 92].

Режими роботи водосховищ у басейні  Сіверського Дінця встановлюються, на міжвідомчих нарадах, а контроль за роботою основних водосховищ налагоджено постійний.

В Автономній Республіці Крим водогосподарські організації забезпечують наповнення водосховищ місцевим стоком та дніпровською водою, що дозволяє здійснювати водопостачання населення та галузей економіки  без особливих обмежень.

Щорічно здійснюється водообмін у придунайських водосховищах, що дозволяє покращити якість води в них.

Що стосується управління Дніпром, то це питання Держводгосп вирішує  разом з відповідними учасниками водогосподарського комплексу басейну.

Значні об’єми води забираються із каскаду дніпровських водосховищ для водопостачання великих міст і промислових центрів: Києва, Черкас, Кременчука, Дніпродзержинська, Дніпропетровська, Запоріжжя, Нікополя, Марганця і Херсону. Для водопостачання промислових центрів Донбасу, Кривбасу, Криму побудовані канали та водоводи.

Контроль водозабору магістральними каналами системи Держводгоспу, які  подають воду в маловодні регіони  з басейну Дніпра, здійснюється за допомогою АСУБ-Дніпро [1, ст. 15].

Держводгоспом здійснюється оперативний  контроль за скидом високомінералізованих вод з накопичувачів гірничорудних підприємств Кривбасу згідно з затвердженим регламентом. Після закінчення скиду здійснюється промивка русел річок Інгулець та Саксагань, яка дозволяє подати воду нормативної якості в Інгулецьку зрошувальну систему та Жовтневе водосховище в оптимальні терміни.

Щороку навесні Міжвідомча комісія  розглядає питання промивки русла  р. Інгулець і з урахуванням фактичної гідрологічної та водогосподарської обстановки затверджує регламент промивки.

Завдяки встановленню оптимальних  режимів роботи Дністровського водосховища  забезпечується задовільна якість води в пониззі Дністра і, зокрема, в районі Біляївського водозабору міста  Одеси. Навесні щорічно здійснюється розрахунковий екологічний попуск, що забезпечує промивку русла Дністра і покращує якість води.

В екстремальних ситуаціях, в разі різкого погіршення якості води в  районах питних водозаборів, Держводгосп  вживає оперативних заходів щодо коригування режимів роботи водогосподарських  систем з метою якнайшвидшого усунення негативних наслідків.

З метою недопущення виникнення епідемічних ускладнень в Україні, Держводгоспом та його водогосподарськими організаціями на місцях постійно проводяться  обстеження водних об’єктів і водогосподарських  систем та здійснюються відповідні заходи для забезпечення їх задовільного санітарно-епідемічного стану.

Безпосередньо в потенційних осередках  можливих спалахів інфекційних хвороб водогосподарськими організаціями  проводяться встановлення почащеного лабораторного контролю якості води в зонах водозаборів комплексного призначення з відповідним інформуванням державних і місцевих виконавчих органів.

Держводгоспом здійснюється ряд заходів, спрямованих на приведення у належний еколого-технічний стан водних об’єктів і у першу чергу господарсько-питного призначення [10, ст. 113]. З метою стабілізації санітарно-епідемічної обстановки в окремих регіонах України, де можливе виникнення небезпечних ситуацій, насамперед у Миколаївській, Херсонській, Одеській областях і Автономній Республіці Крим та інших небезпечних в цьому плані регіонах, разом з органами санітарного нагляду і охорони природного середовища проводяться обстеження поверхневих джерел питного водопостачання та місця розташування скидів стічних вод, сміттєзвалищ та накопичувачів промислових відходів.

Гідрохімічний стан річок з часом  практично не покращується. Тут мають  місце як природні (характеристика басейну водозбору, як, наприклад  у басейні р. Прип’ять), так і  антропогенні (скид забруднюючих речовин  із зворотними водами, відсутність прибережних захисних смуг тощо) чинники. Причому зменшення за останні 5 років загальної кількості зворотних вод, що було скинуто у поверхневі води з 6413 млн. м³ до 5406 млн. м³ практично не призвело до зменшення скиду забруднюючих речовин у водні об’єкти. Це можна пояснити погіршенням роботи очисних споруд, частими аварійними скидами тощо.

Особлива увага надається питанню  спостереження за якісним станом малих річок, збереженню їх водності.

Аналіз даних спостережень за якістю водних ресурсів дозволяє зробити висновки про те, що стан малих річок України, які у значній мірі формують якість води великих річок і які є джерелом водопостачання населення та галузей економіки, незадовільний і потребує більш детального обстеження.

1.5. Прогноз водопотреби населення і галузей економіки

Прогноз макропоказників використання водних ресурсів населенням і в галузях  економіки ґрунтується на аналізі  сучасної водно ресурсної забезпеченості, стану та очікуваних тенденцій розвитку систем водозабезпечення і водоохорони при реалізації державної політики щодо зупинення спаду виробництва і переходу до економічного зростання.

Виходячи з цього, головною регламентуючою умовою для визначення обсягів водних ресурсів, що можуть бути залучені у  господарський обіг для задоволення виробничих потреб, має бути рівень ресурсної і самовідновлюваної спроможності водних об'єктів, які є, з одного боку, джерелами водопостачання населення, а з другого – найважливішими компонентами природного середовища і існування біорізноманіття. Без удосконалення наявної структури і технології водозабезпечення і водокористування, запровадження водоощадливих і безводних технологій покращання водогосподарської і екологічної ситуації в країні неможливе [7, ст. 132].

Комунальне  господарство. Перспективні обсяги використання води в комунально-побутовому секторі визначаються на основі очікуваної чисельності міського населення і питомої норми витрат води на господарсько питні потреби населення в житлових будинках, підприємств комунально-побутового обслуговування населення, організацію зовнішнього благоустрою міських територій (табл. 4).

Для досягнення гарантованого водопостачання міського населення основні завдання галузі полягають у наступному:

• реконструкція, ремонт і модернізація устаткування водопровідних, каналізаційних мереж і споруд;
• розроблення і впровадження раціональних норм водоспоживання, технологій водопідготовки та очищення стічних вод;
• впровадження засобів обліку та вдосконалення контролю за споживанням води;
• підвищення рівня благоустрою населених пунктів;
• впровадження нового стандарту на питну воду;
• збільшення використання підземних вод для питного водопостачання (у тому числі бюветного), пляшкування води;
• впровадження систем відомчого екологічного моніторингу джерел водопостачання і якості питної води.