Вплив державного боргу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План 

 

Вступ

 

1. Поняття та структура фінансової безпеки держави.
2. Основні складові впливу на формування фінансової безпеки.
3. Рівень фінансової безпеки України.
4. Сутність управління державним боргом.
5. Базові показниками величини державного боргу.
6. Принципи управління державним боргом.
7. Напрями управління державним боргом.
8. Методи регулювання державного боргу.
9. Конверсія державного боргу.
10. Заходи для покриття державного боргу.

 

 

Висновки

 

Список  використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   

 

 

 

 

 Вступ

 

     Під фінансовою безпекою потрібно розуміти такий стан фінансової, грошово-кредитної, валютної, банківської, бюджетної, податкової систем, який характеризується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, здатністю забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи та економічне зростання.

 

     Актуальність  фінансової безпеки визначається  необхідністю формування внутрішнього  імунітету та зовнішньої захищеності  від дестабілізаційного впливу, конкурентноздатності на світових ринках і стійкості фінансового становища.

 

     Без забезпечення  фінансової безпеки практично  неможливо вирішити жодне із  завдань, що стоять перед країною. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття та структура фінансової безпеки.

 

     Важливим  правовим  актом, який визначає політику  України  у галузі забезпечення  економічної безпеки держави  є “Концепція національної безпеки  України”. Пріоритетне місце у національній безпеці належить економічній безпеці. У Концепції національної безпеки України розкриті положення економічної безпеки і визначені основні загрози національної безпеки України, здійснено дослідження певних аспектів економічної безпеки. При цьому економічна безпека розглядається як складова національної безпеки (безпеки в економічній сфері), до якої віднесені такі напрями державної політики національної безпеки:

недопущення незаконного використання бюджетних коштів і державних ресурсів та перетікання їх у “тіньову” економіку;

контроль за експортно-імпортною діяльністю, спрямованою на підтримку важливих для України пріоритетів та захист вітчизняного виробника;

боротьба з протиправною економічною діяльністю, протидія неконтрольованому  відтоку національних матеріальних, фінансових, інтелектуальних, інформаційних  та інших ресурсів.

 

     Структура  економічної безпеки країни складна   і багатогранна, вона включає  наступні підсистеми: фінансову, соціальну, інноваційно-інвестиційну, інтелектуальну, інформаційну, екологічну, продовольчу.

 

     Виходячи  з  принципу системності, кожна підсистема економічної безпеки держави може бути, в свою чергу, розглянута як система. При цьому фінансова безпека є основною підсистемою економічної безпеки тому що, саме вона визначає стан фінансово-кредитної сфери країни, без якої економіка країни у сучасних умовах не може існувати.

 

     Таким чином  фінансова безпека є  вирішальною  і провідною у  системі економічної безпеки. Фінансова безпека країни – це система, яка складається з наступних підсистем:

кредитна безпека;

валютна безпека;

банківська безпека;

грошова безпека;

зовнішньоекономічна безпека;

бюджетна безпека;

фондова безпека;

страхова безпека.

 

     Параметри  кожної підсистеми фінансової безпеки держави повинні забезпечити її внутрішню і зовнішню збалансованість, а їх значення мають бути достатніми для забезпечення належної стійкості системи до дії загроз.

 

     Основною  метою  фінансової безпеки держави   є постійне підтримання такого стану фінансово-кредитної сфери, який має характеризуватися збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, здатністю цієї сфери забезпечувати ефективне функціонування економічної сфери країни та її економічне зростання.

 

     Сутність  фінансової  безпеки країни полягає  у  захисті державних інтересів   фінансово-кредитної сфери держави   від впливу внутрішніх і зовнішніх   загроз.

 

     Можна стверджувати, що фінансові інтереси держави  виступають носіями суперечностей   фінансово-кредитної сфери держави,  тому вони нерозривні між собою, водночас є джерелами і рушіями розвитку фінансово-кредитної сфери країни.

 

     Під сутністю національних фінансових інтересів  слід розуміти сукупність об’єктивних  потреб країни, задоволення яких забезпечує ефективне функціонування та сталий розвиток фінансово-кредитної сфери країни.

 

     Критерієм  фінансової безпеки держави є   стабільний, збалансований розвиток  фінансової, грошово-кредитної, валютної, банківської, бюджетної, податкової, розрахункової, інвестиційної та  фондової систем, а також ціноутворення,  що характеризується стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, здатністю забезпечити ефективне функціонування економіки країни.

 

     Об’єктом  фінансової безпеки держави є   територія країни та її фінансово-кредитна  інфраструктура. Серед першочергових  проблем забезпечення фінансової  безпеки держави слід відмітити  проблему постійного відстеження  і оцінки рівня загроз національним інтересам, а також проблему прогнозування ситуації.

 Нагальність підвищення рівня фінансової безпеки зумовлюється також значним зменшенням прибутку підприємств, доходів державного та місцевих бюджетів, надходжень до цільових фондів.

 

     Існують офіційні  показники рівня фінансової безпеки України – індикатори та порогові значення індикаторів, які передбачає Методика розрахунку рівня економічної безпеки України, затверджена Наказом Міністерства економіки України № 60 від 02.03.2007 р. Аналіз рівня цих показників за 2005-2009 роки свідчить про те, що значну загрозу фінансовій безпеці становив високий рівень інфляції, значення якого у 2008 році перевищувало порогове (107 %) на 16 %, а у 2009 р. – на 5,3 %, що є свідченням стабілізації інфляційних процесів.

 

Перевищення рівня інфляції порогового значення у %

     На  початку  2010 р. інфляційний тиск залишався  на високому рівні, індекс споживчих цін при цьому становив 101,8 %. Тривалість (з початку 90-х років) та галопуючий характер інфляції (1998-1999, 2007-2008 рр.) cвідчать, що монетарні засоби боротьби з цією проблемою негативно впливають на економічне зростання.

 

     За  дослідженням основними причинами інфляції є немонетарні фактори, такі як рух значної кількості грошей поза сферою виробництва, а саме в сфері торгівлі і споживання, вихід грошей на ринок без ув’язки з товарним забезпеченням, невідповідність обсягу виробництва товарів грошовим доходам населення. Це означає, що лише уряд політикою обмеженої грошової пропозиції і витрачання бюджетних коштів та взаємоузгодженими діями з Національним банком України спроможний вирішити цю проблему.

 

     Існує необхідність  цілеспрямованої співпраці між  НБУ та Кабінетом Міністрів України, оскільки відсутність скоординованих дій призводить до небезпечних наслідків. Наприклад, у 2009 році НБУ не були передані до уряду «Основні засади грошово-кредитної політики» на 2010 рік, через що було не вчасно прийнято Державний бюджет, чим порушено вимоги статті 3 Бюджетного кодексу України.

 

     Згідно  з  цією статтею Бюджетний період  для всіх бюджетів, що складають  бюджетну систему, становить один  календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Оскільки стан забезпечення платоспроможності держави з урахуванням балансу доходів і видатків державного й місцевих бюджетів та ефективності

 

використання  бюджетних  коштів складають законодавчо визначене  поняття бюджетної безпеки, невчасне прийняття Державного бюджету є  загрозою бюджетній та в цілому фінансовій безпеці України.

 

     Серед прямих  наслідків несвоєчасного  прийняття  Державного бюджету найбільш  загрозливими є: дезорганізація  у соціально-економічній сфері, зниження інвестиційної активності, посилення інфляційних процесів, дестабілізація національної валюти, знецінення грошових доходів громадян. Державний бюджет України за 2005-2009 рр. можна охарактеризувати як дефіцитний. 

 

    Відношення дефіциту (профіциту) державного бюджету до ВВП є одним з найважливішим індикаторів фінансової безпеки України.

 

     Згідно  з офіційними даними у 2009 р. Стан фінансової безпеки за цим індикатором досяг загрозливого рівня, на якому держава вже неспроможна за рахунок доходів забезпечувати фінансування витрат, що сприяє зростанню державного боргу, перешкоджає ефективній взаємодії країни з міжнародними фінансовими організаціями, негативно відображається на економічному зростанні.

 

     За  даними Міністерства економіки України особливо небезпечним показником для економіки України є також відношення дефіциту торговельного балансу до загального обсягу зовнішньої торгівлі, який зріс з 8,3 % у 2007 р. До 13,1 % у 2008 р. (при пороговому значенні не більше 5 %). Виходячи з того, що дефіцит торговельного балансу призводить до нестабільності обмінного курсу гривні до іноземних валют, а зовнішня торгівля є основним джерелом валютних надходжень та стабілізуючим фактором національної економіки, виникає загроза відтоку капіталу за кордон та труднощів у напрямі залучення іноземних інвестицій в Україну. Важливою складовою фінансової безпеки держави є боргова безпека, яка визначається такими індикаторами, як відношення загального обсягу державного боргу до ВВП.

 

     Стан  боргової  безпеки в Україні у 2009 р.  можна охарактеризувати як ризикований.  Це означає, що наслідки такої ситуації можуть бути кризовими: зростання податків, інфляційні процеси в економіці, падіння обмінного курсу національної валюти. Девальвація гривні ускладнює обслуговування зовнішніх боргів, оскільки погашення іноземних кредитів напряму залежить від валютних коливань.

 

     Отже, значну  загрозу фінансовій безпеці становив  високий рівень інфляції, причинами якої, за сучасними дослідженнями є, переважно, немонетарні фактори. 

 

 

2. Основні складові  впливу на формування фінансової безпеки країни.

 

      На фінансову  безпеку будь-якої країни безпосередньо  впливають  як внутрішні, так  і зовнішні фактори економічного  середовища, до яких можна віднести  динаміку іноземних (прямих та  портфельних) інвестицій, стан платіжного  балансу, параметри валютного  курсу, розвиток міжнародного  кредиту, рівень монетизації ВВП, динаміку державного боргу тощо. Вони по-різному впливають на підтримку рівня фінансової безпеки на макро-, мезо- та мікрорівнях, а також виступають основними індикаторами стану фінансової стабільності (незалежності) національної економіки держави.

 

     Національну  економічну безпеку можна розглядати  через призму монетарної складової.  Таким чином отримуємо поняття  «фінансова безпека країни», яке,  в свою чергу, виокремлює специфічні  риси економічної безпеки країни  під впливом таких чинників як грошово-кредитна політика, політика запозичень, валютне регулювання, фіскальна сфера і податкова політика, інфляційні процеси і відповідно антиінфляційна політика, державне регулювання цін, динаміка платіжного балансу, внутрішнього і зовнішнього державного боргу.

 

     Сутність  фінансової  безпеки з точки зору системного  підходу полягає в підтриманні міжсистемного зв‘язку всіх елементів економіки. Відповідно, підтримувати економічну безпеку через всі її складові має держава за допомогою системи правових, організаційних, політичних інструментів тощо. А отже, фінансова безпека країни – складова економічної безпеки країни, заснована на незалежності, ефективності і конкурентоспроможності фінансово-кредитної складової, що виражається через систему критеріїв та показників її стану, які характеризують збалансованість фінансів, достатню ліквідність активів та наявність грошових, валютних, золотих резервів тощо.

 

     Фінансову  безпеку можна визначити як  найважливішу складову економічної  безпеки і розглядати її як  складну багаторівневу систему,  що охоплює проблеми грошового  обігу та інфляції, обігу валютних коштів, заборгованості держави, бюджетної безпеки, інвестиційної діяльності, формування та функціонування банківської системи в Україні, безпеці страхового ринку, ринку цінних паперів тощо.

 

     До  індикаторів, які описують стан фінансової безпеки країни і виступають основними факторами впливу на фінансову незалежність  держави, можна віднести:

рівень присутності іноземного капіталу в рамках іноземних прямих і портфельних інвестицій;

рівень монетизації ВВП;

дефіцит державного бюджету;

ступінь доларизації національної економіки;

швидкість обігу готівки;

динаміка процентних ставок за банківській кредит;

відношення суми валових  міжнародних резервів НБУ до загальної  суми річного імпорту;

валютний курс;

питома вага довгострокових банківських кредитів у загальному обсязі

 

наданих кредитів тощо.

 

     Стан  фінансової  системи значною мірою  залежить  від гармонійного взаємозв'язку  та розвитку всіх її складових.  Фінансова система України ще не набула рис, притаманних ринковій економіці, і знаходиться в стадії формування. Нині фінансові можливості держави, які залежать від обсягу фінансових ресурсів, залишаються досить обмеженими. Україну можна віднести до країн з дефіцитними фінансовими ресурсами, особливо в умовах сучасної фінансово-політичної кризи, яка охопила не тільки фондовий ринок, але й негативно вплинула на банківську систему України.

 

     Спостерігається  найбільший відтік іноземного  капіталу, що, в свою чергу, призводить  до зростання попиту на іноземну  валюту. За два тижні в листопаді  2008 р. в Україні відбулася девальвація  національної валюти майже на 20%, що призвело до масштабного дефіциту валюти на національному ринку. Така ситуація типова для країн Східної Європи, включаючи Угорщину, Сербію і Болгарію, чиї економіки опинилися в кризовому становищі через здороження кредитних ресурсів на міжнародному ринку.

 

     В рамках  стабілізації економіки країн   з перехідною економікою МВФ  розробив масштабну програму  підтримання національних економік шляхом надання їм стабілізаційних кредитів. Україні отримала позику у розмірі 16 млрд. дол. США під 4% на 15 років. Однак МВФ надав кредит за умови виконання Україною низки вимог і проведення відповідних реформ фінансової системи. Постає питання, чи позитивно це вплине на національну фінансову безпеку України.

 

Наслідки  впливу отримання  міжнародного кредиту  українська економіки  відчує згодом, але варто звернути увагу на політичний фактор. Саме політична  нестабільність в країні виступає основною причиною, яка підтримує нестабільність на валютному ринку, незважаючи на отримання Україною першого траншу в розмірі 4 млрд.дол, що мало б знизити внутрішній попит на внутрішньому ринку.

 

     Загальновідомо, що міжнародні запозичення негативно   впливають на економічну незалежність  країни, збільшуючи розмір зовнішнього державного боргу. Однак найбільшою небезпекою виступають в данному випадку умови запозичення, оскільки торкаються не тільки обсягу грошових коштів, але й грошово-кредитної політики приймаючої країни. Саме це дозволяє отримати кредитору вигідніші умови економічного співробітництва з країною-позичальником і безпосередньо впливати на його економічну політику.

 

     Проаналізувавши  основні складові впливу та  формування фінансової

 

безпеки можна зробити  висновок, що стратегія забезпечення економічних інтересів держави, які є головним індикатором її економічної, а відповідно, і фінансової незалежності, має включати систематизовану  політику регулювання не тільки внутрішніх процесів на фінансовому ринку, але  й зовнішніх факторів, які є  пріоритетними на сьогоднішній день.

 

     Механізм  створення  фінансової безпеки вимагає   інноваційних технологій управління  процесами. Саме конкурентоспроможність  країни є інноваційною складовою  в формуванні стратегії підтримання фінансової безпеки країни. Можена говорити і про конкурентоспроможність національних компаній з точки зору міжнародної торгівлі, залучення іноземних інвестицій, вихід українських компаній на міжнародні фондові

 

ринки тощо.

 

 

     3. Рівень фінансової  безпеки України.

 

     У системі економічної безпеки  України важливу роль відіграє її фінансова складова, від рівня якої залежить реалізація національних інтересів та стабільний економічний розвиток.

 

     Забезпечення  фінансової безпеки набуває особливої актуальності у період фінансово-економічної кризи, оскільки розлад фінансів держави призводить до втрати внутрішньої та зовнішньої платоспроможності, нестабільності національної грошової одиниці, зниженню доходів населення та активів суб’єктів господарювання.

 

     Ці  та інші негативні наслідки кризових явищ в економіці мають місце на сучасному етапі інтеграції України у світове господарство.

 

     Відповідно  і масштаби цих наслідків можуть бути глобальними: втрата фінансової самостійності у вирішенні соціально-економічних питань та власної фінансової інфраструктури, обмеження доступу держави до зарубіжних ринків.

 

 

   4. Сутність управління державним боргом.

 

Державні органи управління повинні враховувати, що державний борг завжди має раціональні межі, за рамками яких він із стабілізуючого фактору перетворюється в фактор, який починає гальмувати розвиток фінансової системи. Управління державним боргом без врахування об’єктивних вимог та інтересів суб’єктів фінансових відносин нерідко призводить до негативних наслідків. Результатом може бути зниження рівня боргової безпеки держави, погіршення її фінансової стійкості, блокування зарубіжними інвесторами і навіть банкрутство.

 

 

Політика управління державним  боргом є важливим компонентом здійснюваної фінансової політики та суттєвою складовою  процесів макроекономічного регулювання. У ринковій економіці менеджмент державного боргу є загальним  виразом ставлення держави до фінансових ресурсів, їх перерозподілу  в міжсекторальному і у між  поколінному континуумі та до інструментів макроекономічної координації. Під управлінням державним боргом слід розуміти сукупність заходів, що приймаються державою в особі її уповноважених органів щодо визначення місць і умов розміщення та погашення державних позик, а також забезпечення гармонізації інтересів позичальників, інвесторів і кредиторів.

 

Стратегічною метою управління державним боргом є: забезпечення необхідними обсягами ліквідних коштів загального державного управління та мінімізації витрат, пов’язаних з ризиками, погашенням та обслуговуванням державного боргу; створення передумов макроекономічної стабільності у короткостроковому та довгостроковому періодах.

 

Основними засадами управління державним боргом є: оптимізація структури державного боргу; мінімізація витрат на обслуговування державного боргу; мінімізація ризиків, пов’язаних із цим боргом; сприяння розвитку внутрішнього ринку державних запозичень. Управління державним боргом здійснює Міністерство фінансів України, або за його дорученням та від імені інші організації та установи.

 

Управління державним  боргом має за мету :досягнення стабільного економічного розвитку, забезпечення необхідних темпів приросту ВВП та повної зайнятості, стримування інфляційних процесів, забезпечення фінансування соціальних програм, формування достатніх обсягів кредитних ресурсів для розвитку підприємницької діяльності, залучення необхідних обсягів (і відповідної структури) іноземних інвестицій та інше.

 

5. Базові показниками величини державного боргу.

 

Базовими показниками, на підставі яких у Міністерстві фінансів України приймається рішення про управління державним боргом, є:

Відношення державного боргу  до ВВП (критичним рівнем для цього встановлюється діапазон від 60% (за методологією Міжнародного Валютного Фонду) до 80 – 100% (за методологією МБРР)). На 01.01.2003р. цей показник ( для України) перебував у межах 35%.

Відношення державного боргу  до доходів державного бюджету базового року, за яким бюджет затверджений (за методологією МВФ граничне значення цього показника є 300%).

Відношення загальної  суми річних платежів по зовнішніх державних боргах до доходів державного бюджету поточного року, за якими бюджет затверджений (згідно з Маастрихтськими критеріями граничною межою цього співвідношення є 20%).

Відношення загальної  суми річних платежів за державним боргом до ВВП (критичним рівнем для нього часто встановлюється діапазон 10 – 15%).

 

Крім зазначених вище показників, існує ще близько 30 індикаторів, які тією чи іншою мірою характеризують рівень боргової безпеки держави.

 

У процесі управління державним  боргом вирішують такі завдання:

пошук ефективних умов запозичення  коштів з точки зору мінімізації  вартості боргу;

недопущення неефективного  та нецільового використання запозичених коштів;

забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу  та нарахованих відсотків;

визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження фінансової рівноваги країни;

 

забезпечення стабільності валютного курсу та фінансового ринку країни.

 

6. Принципи управління державним боргом.

 

Для ефективного управління державним боргом потрібно дотримуватись  наступних принципів:

безумовності – забезпечення режиму безумовного виконання державою всіх зобов’язань перед інвесторами  і кредиторами, які держава, як позичальник, прийняла на себе при укладанні договору позики;

зниження ризиків –  розміщення і погашення позик  таким чином, щоб максимально  знизити вплив коливань кон’юктури світового ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних зобов’язань;

оптимальності структури  – підтримання оптимальної структури боргових зобов’язань за термінами обертання і погашення;

зберігання фінансової незалежності – підтримка оптимальної структури боргових зобов’язань держави між інвесторами-резидентами і інвесторами-нерезидентами;

прозорості – дотримання відкритості при випуску позик, забезпечення доступу міжнародних  рейтингових агентств до достовірної  інформації про економічний стан у державі для підтримки високої кредитної репутації і рейтингу держави-позичальника.

 

У процесі управління державним  боргом необхідно враховувати економічну та політичну ситуацію в державі, рівень інфляції, ділову активність суб’єктів підприємницької діяльності, ступінь ризику країни щодо неповернення боргу тощо.

 

7. Напрями управління державним боргом.

 

Управління державним  боргом включає декілька напрямів:

Мобілізацію коштів з метою  забезпечення фінансування програм, не перекритих іншими ( крім пов’язаних з державним боргом) джерелами.

Організацію раціонального  використання мобілізованих ресурсів.

Здійснення сприятливого як для держави, так і для кредиторів погашення одержаних в борг коштів за умовами і строками.

Організацію обслуговування державного боргу у розмірах і структурі, узгодження з кредиторами.

 

Мобілізація коштів з метою  формування фонду фінансових ресурсів для забезпечення погашення і  обслуговування державного боргу може проводитися в різних формах. Це емісія та розміщення боргових цінних паперів держави як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках; залучення кредитів державними органами управління як від вітчизняних, так і зарубіжних кредиторів, проведення взаємозаліків заборгованостей між державами. До факторів, які відносяться до непрямих форм мобілізації ресурсів відносяться: проведення додаткових первинних емісій грошових коштів центральним банком; накопичення заборгованості за виплатою заробітної плати в державному секторі економіки ( пенсій, компенсацій та інших платежів населенню, передбачених законодавством); продаж забов’язань держави фінансовим установам (як правило з дисконтом) з метою зменшення переносу виплат на більш віддалені строки; проведення роботи з ліквідації бюджетної заборгованості суб’єктів господарської діяльності.

 

8. Методи регулювання державного боргу.

 

Ефективне управління державним  боргом передбачає розв’язання проблеми зниження боргового навантаження та ризику невиконання боргових забов’язань  держави з використанням різноманітних методів. Одним із найпоширеніших є рефінансування державного боргу, тобто погашення основної заборгованості і процентів за рахунок засобів, отриманих від розміщення нових позик. Для успішного застосування механізму рефінансування необхідно, щоб держава мала високу репутацію держави-позичальника. ЇЇ досягнення та підтримка є важливим фактором для успішного управління державним боргом. На сьогодні репутація позичальників на світовому фінансовому ринку виражається в рейтингах, які присвоюються певній державі спеціальними агентствами відповідно до міжнародних правил рейтингування. З позиції інвесторів, найбажанішим варіантом є повне, безумовне і своєчасне виконання державою своїх зобов’язань. Однак за умови неспроможності держави через певні причини забезпечити погашення позик і виплат за ними процентів, можуть прийматися рішення щодо новації, уніфікації, конверсії, консолідації, відстрочки погашення боргів або ж анулювання державного боргу.

Новація – домовленість між позичальником і кредитором щодо заміни забов’язання з певного фінансового кредиту іншим забов’язанням.

Уніфікація позик –  об’єднання декількох раніше випущених  позик. При цьому облігації та сертифікати раніше випущених позик обмінюються на облігації та сертифікати нової позики.

Конверсія – одностороння зміна дохідності позики, коли держава заявляє про зниження для кредиторів дохідності з позик, отриманих державою.

Консолідація – зміна  умов обертання позик в частині  терміну їх погашення, тобто рішення про перенесення дати виплати з забов’язаннями на пізніший термін.

Обмін облігацій за регресивним співвідношенням – кілька раніше випущених облігацій прирівнюються до однієї нової облігації.

Відстрочення погашення  позик проводиться, коли випуск нових  позик використовується на обслуговування раніше випущених позик.

Анулювання боргу –  відмова держави від усіх забов’язань  щодо раніше випущених позик. Може бути зумовлене фінансовою неспроможністю держави або політичними мотивами.

 

9. Конверсія державного боргу.

 

Традиційним методом зменшення  боргу є його реструктуризація. При  реструктуризації боргу умови його обслуговування ( процент, сума, строки сплати) переглядаються. Найпоширенішою є реструктуризація офіційного боргу, яка відбувається в рамках «Паризького клубу». Найбіднішим країнам-боржникам з метою полегшення боргового тягаря пропонується вибір одного із варіантів допомоги з боку урядів-кредиторів, які є членами «Паризького клубу». Офіційні кредитори надають такі види допомоги: часткове анулювання боргу; подальше продовження термінів дії боргових зобов’язань; зниження відсотків за обслуговування боргу.

 

 

Зараз загальноприйнятим  методом скорочення зовнішнього  боргу є конверсія боргу(борговий своп), яка може набирати таких форм:

Викуп боргу – надання  країні-боржникові можливості викупити власні боргові забов’язання на вторинному ринку боргів. Викуп боргів здійснюється за грошові кошти зі знижкою з їх номінальної ціни.

Капіталізація боргу, тобто  обмін зовнішнього боргу на власність (акціонерний капітал) зі знижкою. Капіталізація  боргу передбачає надання іноземним  банкам можливості обмінювати боргові  забов’язання даної країни на акції  її промислових, торговельних та інших  корпорацій. Іноземні небанківські організації  отримують можливість купувати ці боргові  забов’язання на вторинному ринку  цінних паперів зі знижкою для  фінансування прямих інвестицій чи купівлі вітчизняних фінансових активів.

Конверсія «борг-борг», тобто  заміна існуючих боргових забов’язань  новими борговими забов’язаннями. У даному випадку змінюються умови  боргових забов’язань: відсоток доходу за новими цінними паперами може бути нижчим, ніж за старими, при збереженні номінальної вартості облігацій; номінальна вартість нових забов’язань може бути встановлена з дисконтом до номіналу старих боргових забов’язань; може змінитися валюта боргу тощо.