Вплив держави на економічну рівновагу
Міністерство освіти і науки України
Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара
Факультет міжнародної економіки
Кафедра
менеджменту
РЕФЕРАТ
з дисципліни “МАКРОЕКОНОМІКА”
тема:
Вплив держави на економічну рівновагу
Виконала:
Дніпропетровськ, 2010
ЗМІСТ
| ВСТУП | 3 |
| РОЗДІЛ 1. ЧИСТІ ПОДАТКИ І ТРАНСФОРМАЦІЯ ФУНКЦІЇ СПОЖИВАННЯ | 5 |
|
5 |
|
8 |
РОЗДІЛ
2. МОДЕЛІ ЕКОНОМІЧНОЇ РІВНОВАГИ
|
15
15 20 |
| РОЗДІЛ 3. ДЕРЖАВНІ ТА НАЦІОНАЛЬНІ ЗАОЩАДЖЕННЯ | 24 |
| ВИСНОВКИ
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ |
27
28 |
| ДОДАТКИ |
ВСТУП
Важливим суб'єктом економічного життя є держава. Її основними функціями є: створення правової бази економіки, запровадження антимонопольного законодавства, регулювання побічних наслідків економічної діяльності, виробництво через державний сектор національної економіки товарів колективного споживання, регулювання зайнятості і тривалості робочого дня, застосування податків і монетарних інструментів тощо. Виходячи з цих її функцій, держава має суттєвий вплив на економічну рівновагу.
Економічна
рівновага — стан економіки, за якого
досягаються стале
Теорія загальної рівноваги набула широкого розвитку в економічних дослідженнях західних вчених. У сучасній економічній теорії — це важливий розділ економічної науки, який і надалі не втратить своєї актуальності, так як умови розвитку держав, а отже і їх економіки, з роками змінюються, набирають нових рис. Відомі американські економісти Дж.-Р. Хікс і К.-Дж. Ерроу в 1972 р. були удостоєні Нобелівської премії з економіки за розробку «теорії загальної рівноваги і економічного добробуту», яка сприяє вирішенню практичних завдань ринкової економіки.
За визначенням П. Самуельсона, рівновага — стан економіки, за якого зберігається її здатність до саморегулювання.
Найзагальніші умови формування економічної рівноваги простого та розширеного відтворення були визначені ще К. Марксом. Аналізуючи марксистські схеми розширеного відтворення, американський економіст Василь Леонтьев (1906—1999) розробив метод аналізу міжгалузевих зв'язків за принципом «витрати — випуск», який надав теорії рівноваги нові можливості практичного застосування. [1, п. 4.2.]
Також на розвиток теорії рівноваги має значний вплив модель за методом «вилучення - ін’єкції».
Об’єкт дослідження в межах даної теми: економічна рівновага на макрорівні.
Предмет дослідження: вплив на рівновагу різних економічних чинників, які регулюються державою.
Мета даної роботи: охарактеризувати та проаналізувати різні аспекти впливу держави на економічну рівновагу.
РОЗДІЛ
1. ЧИСТІ ПОДАТКИ І ТРАНСФОРМАЦІЯ ФУНКЦІЇ
СПОЖИВАННЯ
- Вплив податків на доходи бюджету
Держава фінансує свої видатки насамперед за рахунок податкових надходжень. Як відомо, податки — це частина доходу, що сплачується фірмами та домогосподарствами у розмірі, встановленому законом. У вузькому понятті до податків належать фіскальні вилучення, що утворюють доход державного бюджету. В широкому понятті під податками розуміють всі фіскальні вилучення, встановлені державою, в тому числі відрахування до цільових позабюджетних фондів (наприклад, внески до державного пенсійного фонду).
Податки впливають на економіку через використовуваний доход економічних агентів та зміну відносних цін. У залежності від системи оподаткування, вплив податкової політики на макроекономічні змінні може проявлятися по-різному. В цілому зниження податків стимулює зростання приватних витрат і сукупної пропозиції. Зростання податків, навпаки, призводить до їхнього скорочення. [2, с. 306]
Рівень
оподаткування (податковий тягар) в
економіці вимірюється
Залежність доходів держави від рівня податків неоднозначна. У довгостроковому періоді вона описується так званою "кривою Лафера".
[2, с. 307]
У відповідності із залежністю, яку описує ця крива, обсяг податкових надходжень залежить від середньої ставки податку і величини доходу (ВВП). Якщо ставка оподаткування дорівнює нулеві, то держава не отримує податків. Підвищення ставки податку від 0% до певного рівня т супроводжується збільшенням податкових надходжень до бюджету. Але подальше збільшення податкового навантаження шляхом підвищення сумарної ставки податків пригнічує виробництво і викликає скорочення сукупних доходів і витрат — джерела податків, або податкової бази. Підвищення ставки податку (від т до 100%) супроводжується скороченням податкових надходжень до бюджету. Сумарна ставка оподаткування на рівні 100% означає, що держава намагається вилучити у економічних агентів весь одержаний ними доход. За таких умов відкрита приватна економічна діяльність втрачає сенс і припиняється, економіка стає «тіньовою», а держава залишається без доходів. [2, с 307])
Чисті податки – це податки на продукти за виключенням субсидій на продукти. [3]
Державний сектор пов'язаний з іншими елементами економічної системи через:
• чисті податки, які кількісно показують ту частину потоку грошових коштів, яка вилучається державою в домогосподарств. Вони визначаються різницею між податковими надходженнями до бюджету і державними трансфертними платежами (в подальшому для спрощення ми називатимемо їх просто податками);
• державні закупки товарів і послуг, до яких належать платежі держави за придбані товари і послуги, а також заробітна плата всіх державних службовців;
• державні позики на фінансових ринках (здійснюються при наявності
дефіциту державного бюджету). [4, п. 1.4.]
- Кейнсіанська функція споживання, її модифікації
Більше половини кінцевого сукупного попиту припадає на попит домашніх господарств. Питома вага виробництва предметів споживання у розвинених країнах становить 50—60 %.
Пріоритети у споживанні різні, але можна виділити найбільш характерні групи товарів для сім'ї: їжа, одяг, житло, освіта, медичне обслуговування, транспорт (табл. 4.1.).
[5, c. 77]
Багато чого залежить від доходів сім'ї, платності і безплатності послуг.
Бідні сім'ї витрачають свої доходи на товари першої необхідності — поточне споживання і житло. Зі зростанням доходів витрати на їжу зменшуються. Витрати на одяг, товари тривалого споживання, відпочинок зростають швидше ніж доходи.
Для країн, що розвиваються, витрати на продукти харчування складають близько 60 %. Населення України витрачає майже всі свої доходи на харчування та покупку товарів першої необхідності (табл. 4.2.). Точно поточні витрати населення України — споживання — визначити складно, оскільки висока питома вага тіньової економіки не дає змоги прослідкувати потоки товарів і грошей.
[5, c. 78]
Попит домашніх господарств визначають такі фактори:
– дохід від участі у виробництві;
– податки і трансфертні платежі;
– розмір майна, доход від майна;
–
ступінь диференціації
– чисельність і вікова структура населення.
Два
останніх фактори в короткому
періоді є екзогенними
Дж. Кейнс виходив з гіпотези абсолютного доходу, відповідно до якої споживання домашніх господарств залежить від величини абсолютного доходу.
Домашні господарства використовують не весь доход, а тільки той яким дохід після сплати податкових і страхових відрахувань та додавання трансфертних виплат.
Кейнс запропонував чотири правила сукупного споживання:
1. Споживання є функцією доходу.
2. Величина граничної схильності до споживання, тобто частка споживання у кожній додатковій одиниці доходу, знаходиться в межах від 0 до 1, тобто люди схильні збільшувати своє споживання з ростом доходу, але не в тій же мірі.
3.
Зі зростанням доходу гранична
схильність до споживання
4.
Середня норма споживання, тобто
відношення споживання до
[5, c. 80]
Середня норма споживання відповідає куту нахилу лінії, проведеної з початку координат до точки на графіку функції споживання.
По мірі зростання доходу кут нахилу падає, тобто і середня норма споживання падає.
До
точки К середня норма
По мірі зростання доходу споживання падає і збільшується накопичення, тобто С < Y. Заощадження — це розкіш, тому багаті заощаджують більшу частину свого доходу порівняно з бідними.
Звідси слідує, що розширення виробництва потенційно має в собі можливість виникнення перевиробництва.
Модифікації функції Кейнса.
Функція споживання добре підтверджується статистичними даними у короткому періоді (2—4 роки).
Але розрахунки на довгострокові періоди не показують зниження середньої норми споживання і відношення споживання до доходу є стабільним. Першим звернув увагу на це американський економіст С. Кузнець (1946 р.). Він опублікував дані про дослідження ВНП з 1869 по 1938 pp. У довгостроковому періоді підтверджуються тільки два перших правила Кейнса. Гранична ж схильність до споживання в цей період буде більшою, а середня норма споживання буде відносно стабільною (рис. 4. 2.).
[5, c. 81]
Існує декілька концепцій, що пояснюють факт відносної стабільності середньої норми споживання у довгостроковий період.
Однією з концепцій є гіпотеза відносного доходу Дж. Дьюзенбері.
Споживання окремого домашнього господарства (С1) визначається не його абсолютним доходом (у,), а відношенням його доходу до середнього доходу (у) того соціального шару, до якого належить даний індивід:
Якщо зростає доход тільки 1-го індивіда, то його середня норма споживання знижується, якщо доход зростає у всіх в однаковому темпі, то частка споживання в доході у індивіда не змінюється.
Дьюзенбери включив у число аргументів функції споживання звичку індивіда до досягнутого рівня доходу, в результаті чого зміни в споживанні не знаходяться в постійній пропорції до доходу в короткому періоді (рис. 4. 3.).
[5, c. 82]
Передбачається, що домашні господарства прагнуть підтримувати обсяг споживання на незмінному рівні незалежно від коливань поточного доходу.
Коефіцієнт а характеризує переваги споживача відносно розподілу споживання у часі. Як правило, він приймає більше значення тоді, коли доход стійко зростає, ніж тоді, коли рівень доходу коливається.
Якщо поточний доход зростає (падає), то перманентний доход також зростає (падає), але з меншою швидкістю.
Використання перманентного доходу для виведення функції споживання застосовується також в концепції «життєвого циклу» Ф- Модільяні.
Поточний обсяг споживання індивіда визначається в результаті рівномірного споживання всього потоку очікуваних за роки життя доходів.
Введемо позначення:
Точ — очікувана кількість років економічно самостійного життя, що складається з періоду трудової активності і періоду життя за рахунок «пенсійного фонду», який індивід повинен сам собі накопичити;
Тпл — планована кількість років роботи;
W
— очікуваний середньорічний
заробіток за весь період
З метою спрощення абстрагуємось від проблеми дисконтування, тоді річний обсяг споживання визначається індивідом за формулою:
, [5, c. 83]
а річний обсяг заощаджень складе:
[5, c.83]
Наприклад, нехай молодий чоловік вважає, що проживе ще 50 років, з них 30 він планує працювати і 20 жити на свої заощадження. Очікуваний середньорічний заробіток дорівнює 40 тис. гр. од. Тоді щорічне споживання складе 40-30/50 = 24 тис. гр. од., решта 16 тис. гр. од. будуть заощаджуватися і на кінець життя складуть пенсійний фонд у 30-16 = 480 тис. гр. од., який дозволить йому решту 20 років зберігати щорічне споживання на рівні 24 тис. гр. од.
У кожному поточному році свого життя, індивід має у розпорядженні певний фонд заощаджень. Якщо він не одержував спадщини і не мав інших джерел доходу, крім заробітної плати, то його майно дорівнює накопиченому пенсійному фонду.
Додавши до цінності майна весь очікуваний до кінця робочого періоду доход, одержимо сумарний обсяг можливого споживання до кінця життя індивіда. Розділивши цю суму на кількість років решти життя, визначимо обсяг поточного споживання:
[5, c. 84]
Таким чином, функція, побудована за допомогою гіпотези абсолютного доходу (за Кейнсом), сьогодні вважається спрощеною.
Середня норма споживання у довгостроковому періоді постійна, але графік функції споживання не проходить через початок системи координат через ефект майна (рис. 4. 4.).
[5, с. 85]
РОЗДІЛ
2. МОДЕЛІ ЕКОНОМІЧНОЇ РІВНОВАГИ
2.1. За методом «видатки - випуск»
Модель “витрати – випуск” є кейнсіанською моделлю товарного ринку. Визначальним у цій моделі є сукупний попит, який знаходить своє відображення через сукупні витрати, і сукупна пропозиція, яка представлена реальним ВВП. В її основі лежить пряма залежність між ВВП і сукупними витратами, тобто чим більші сукупні витрати, тим більший ВВП, і навпаки.
Для розуміння рівноваги або не рівноваги в економіці за цією моделлю слід розрізняти фактичні та заплановані сукупні витрати.
Економічна рівновага – це рівновага між запланованими сукупними витратами і ВВП.
Тому в моделі “витрати – випуск” під сукупними витратами слід розуміти заплановані сукупні витрати. Оскільки згідно з нашим припущенням сукупні витрати дорівнюють СВ + ВІ, то для моделі “витрати – випуск” базовим є таке рівняння:
СуВ = СВ + ВІ = ВВП [6]
Згідно з цим рівнянням, ВВП – вироблений продукт, а СВ + ВІ – сукупні витрати. Співвідношення між ними може мати три варіанти: 1) вся сума доходу, отриманого від реалізації виробленого ВВП, спрямовується на його закупку, тобто СВ + ВІ = ВВП. Цей варіант відповідає закону Сея, згідно з яким виробництво створює адекватний за величиною попит; 2) не вся сума доходу, отриманого від реалізації виробленого ВВП, спрямовується на його закупку, тобто СВ + ВІ < ВВП; 3) на закупку ВВП спрямовується більша сума доходу порівняно з його величиною, отриманою від реалізації ВВП, виробленого в поточному періоді, тобто СВ + ВІ > ВВП. Останні два варіанти відповідають кейнсіанській теорії, згідно з якою доходи, отримані від реалізації поточного ВВП, не обов'язково перетворюються в адекватну величину сукупних витрат.
Співвідношення між сукупними витратами і ВВП – це співвідношення між планами покупців і продавців, які, як правило, не збігаються. Якщо вони не збігаються, то виникають незаплановані зміни в товарних запасах. Так, коли СуВ < ВВП, виникає перевиробництво, яке супроводжується незапланованим збільшенням товарних запасів. І навпаки, коли СуВ > ВВП, виникає недовиробництво, яке супроводжується незапланованим зниженням товарних запасів.
Незаплановані зміни в товарних запасах порушують інвестиційні плани підприємства. З цієї точки зору слід розрізняти заплановані та незаплановані інвестиції. До запланованих інвестицій відносяться витрати на інвестиційні товари, які відповідають уявленням підприємств щодо очікуваних змін у сукупному попиті на вироблені товари та послуги. [6]
Але уявлення підприємств про сукупний попит (сукупні витрати) не завжди збігаються з дійсністю. Тому виникають незаплановані інвестиції. До них відносяться витрати, які підприємства змушені здійснювати в товарні запаси. Отже, фактичні інвестиції складаються із запланованих і незапланованих інвестицій в товарні запаси.
Інвестиції в товарні запаси виконують балансуючу роль в економіці. Якщо величина сукупних витрат недостатня порівняно з ВВП, то відбувається незаплановане збільшення інвестицій в товарні запаси; якщо сукупні витрати перевищують ВВП, то відбувається незаплановане зменшення інвестицій в товарні запаси. Це дає підстави модифікувати формулу;
СуВ ± ВІн = ВВП,
де ± ВІн – незаплановані інвестиції в товарні запаси (“+” – збільшення, “–“ – зменшення інвестицій в товарні запаси); СуВ ± ВІн – фактичні сукупні витрати (СуВф).
Із формули випливає, що незалежно від того, знаходиться економіка в стані рівноваги чи ні, фактичні сукупні витрати завжди дорівнюють ВВП. Це врівноваження досягається за рахунок незапланованих інвестицій. Якщо між сукупними витратами і ВВП спостерігається тотожність, то незаплановані інвестиції дорівнюють нулю.
Отже, рівноважний ВВП – це такий обсяг виробництва, якому відповідають сукупні витрати, достатні для закупки всієї продукції, виробленої в поточному періоді. Іншими словами, при рівноважному рівні ВВП сукупна кількість вироблених товарів (ВВП) дорівнює сукупній кількості закуплених товарів (споживчих та інвестиційних).
Економіка
постійно тяжіє до рівноваги як до
своєї природної норми. Це означає,
що у випадку, коли сукупні витрати
перевищують ВВП, і відбувається
незаплановане зменшення
Рецесійний розрив – величина, на яку повинен зрости сукупний попит (сукупні витрати), щоб підвищити рівноважний ВНП до неінфляційного рівня повної зайнятості.
Якщо фактичний рівноважний об’єм випуску Y0 нижчий потенційного Y* (див. рис. 3.25.1), то це означає, що сукупний попит неефективний, тобто сукупні витрати недостатні для забезпечення повної зайнятості ресурсів, хоча рівновага AD = AS досягнута. Недостатність сукупного попиту депресивно дію на економіку.
Щоб подолати рецесійний розрив і забезпечити повну зайнятість ресурсів, необхідно простимулювати сукупний попит і “перемістити” рівновагу з YDточки А в точку В. При цьому приріст сукупного рівноважного доходу складає:
Y
= (Величина рецесійного розриву)
Інфляційний розрив – величина, на яку повинен скоротитися сукупний попит (сукупні витрати), щоб знизити рівноважний ВНП до інфляційного рівня повної зайнятості.
Якщо фактичний рівноважний рівень випуску Y0 (рис.3.25.2) більший потенціального Y*, то сукупні витрати збиткові. Збитковість сукупного попиту викликає в економіці інфляційний бум: рівень цін зростає тому, що фірми не можуть розширяти виробництво адекватно зростаючому сукупному попиту, оскільки всі ресурси вже зайняті.
[6]
Подолання інфляційного розриву припускає утримання сукупного попиту і “переміщення” рівноваги з точки А в точку В (повна зайнятість ресурсів). Y складає:DПри цьому скорочення рівноважного сукупного доходу
Y
= –(Величина інфляційного
2.2. За методом «вилучення – ін’єкції»
Модель "вилучення — ін'єкції"
Дохід від реалізації виробленої продукції можна одержати тільки після сплати податків : У = У- Т. Частину цього доходу домогосподарства можуть заощадити.
Заощадження являють собою вилучення витрат з потоку "витрати — доходи": S = Х - С.
Споживання зменшується і стає меншим за загальний обсяг виробництва. Викупити на ринку всю вироблену продукцію стає неможливо.
Фірми ж не продають усю вироблену продукцію споживачам, частина її стає інвестиційним товаром і реалізується всередині підприємницького сектору. Тому інвестиції розглядаються як ін'єкції (доповнення) витрат у потік "доходи — витрати", а це, в свою чергу, доповнює споживання. Отже, інвестиції являють собою компенсацію на заощадження.
Якщо S < І , обсяг ВВП буде нижчим за рівноважний рівень (7< 7*).
Якщо S > І , обсяг ВВП перевищуватиме рівноважний рівень (7> 7*).
Якщо S = І , обсяг ВВП збігатиметься з рівноважним рівнем (7= 7*).
S
= І означає, що вилучення
Ця рівність визначає рівновагу ВВП.
Модель
"вилучення — ін'єкції" подається
у такій графічній
Рис 6 2 Модель "вилучення — ін'єкції"
[7, c 74]
Графічно рівновагу ВВП можна визначити у точці перетину кривої заощаджень S і планових інвестицій І. У точці рівноваги А домогосподарства мають намір заощадити стільки ж, скільки підприємці бажають інвестувати.

- Вплив держави на розміщення продуктивних сил
- Вплив державних запозичень на формування фінансових ресурсів держави
- Вплив державного боргу
- Вплив державного боргу на економіку країни
- Вплив діяльності людини на довкілля
- Вплив діяльності людини на навколишнє середовище
- Вплив діяльності людини на навколишнє середовище
- Вплив відходів життєдіяльності людини на водне середовище
- Вплив Візантії на культуру Київської Русі
- Вплив власного і позичкового капіталу на фінансово-економічні результати діяльності підприємства
- Вплив властивостей людини на її дії, вчинки в процесі життєдіяльності
- Вплив генетично модифікованих організмів на здоров’я людини
- Вплив ГМО на організм людини сьогодні
- Вплив господарських операцій на баланс