Вплив радіоактивних речовин на рослини

Вплив радіоактивних  речовин на рослини

 Радіоактивні речовини  надходять у рослини двома  основними шляхами: забруднення  рослин радіоактивними речовинами, які осідають із атмосфери  безпосередньо на рослини і  засвоєння рослинами радіонуклідів  з ґрунту. У вегетаційний період  забруднення рослин радіонуклідами  може відбуватися одночасно двома шляхами.

Забруднення сільськогосподарських  рослин позакореневим шляхом надходження  обумовлюється природою радіоізотопів, умовами зовнішнього середовища, фізико-хімічними властивостями  радіоактивних речовин і біологічними властивостями рослин.

Рівні радіоактивного забруднення  рослин залежать від концентрації радіонуклідів  в атмосфері та інтенсивності  їх осідання. Значну роль відіграє дисперсність радіоактивних речовин, чим більші частинки, тим менше їх затримується на рослинах. На ступінь фіксації рослинами  радіонуклідів впливають хімічні  властивості. У рослини проникають найбільш рухомі радіонукліди, у першу чергу йод і цезій.

На ступінь радіоактивного забруднення рослин впливають морфологічні особливості. Затримка рослинами радіоактивних  речовин збільшується з ростом і  розвитком вегетативної маси, із горизонтальним розміщенням листя і стебел, наявністю  складок, зморшкуватості, опушеності й  смолистих відкладень.

На рівні радіоактивного забруднення суттєво впливають  умови зовнішнього середовища. Підвищена  вологість повітря збільшує ступінь  затримання на рослинах радіоактивних  речовин, і навпаки, великий дощ змиває їх з рослин.

Зменшення забруднення рослин радіонуклідами з часом зменшується  завдяки дії всіх факторів зовнішнього  середовища: змивання дощем, здування вітром, обтрушування тваринами, опадання з відмерлим старим листям.

Опромінення рослин відбувається радіоактивними речовинами, що знаходяться  на рослинах і на поверхні ґрунту.

Радіаційне ураження рослин в основному відбувається внаслідок  бета-випромінювання. Бета-промені  сильніше поглинаються органами рослин: листям, стеблами, точками росту, генеративними органами і насінням.

У загальній поглинутій рослинами  дозі випромінювання частка бета-випромінювання може в 10—15 разів перевищувати частку гамма-випромінювання залежно від  виду і висоти рослин, тобто доза опромінення, яку одержує, рослина  у 10—15 разів вища експозиційної  дози гамма-випромінювання за дозиметричними приладами.

При ураженні радіоактивними речовинами рослин навесні й влітку в момент їх активного росту вміст  радіонуклідів виявляється найбільш високим у вегетативних органах  — листі та стеблах рослин. Зерно  забруднюється менше і неоднаково у різних культур і сортів: більше у колосових за рахунок безпосереднього  потрапляння на них радіоактивних  речовин, менше — у бобових і кукурудзи.

Променеве ураження у рослин виявляється у гальмуванні й  затримці росту, зниженні урожайності, зменшенні репродуктивних властивостей насіння, бульб і коренеплодів. Знижуються харчові якості врожаю. Важке ураження призводить до повної зупинки росту і загибелі рослин через кілька днів або тижнів після опромінення.

Опромінення рослин може бути зовнішнім, внутрішнім і змішаним. При  зовнішньому опроміненні рослин бета-частинки рівномірно опромінюють  всі органи. Внутрішнє опромінення  рослин відбувається тоді, коли радіоактивні речовини потрапляють у рослини  через кореневу систему і листя. Наявність джерел зовнішнього і внутрішнього випромінювання дає змішане опромінення. Ступінь радіаційного ураження (від ледь помітного пригнічення росту до повної втрати урожаю і навіть загибелі всіх рослин) залежить в основному від таких факторів: одержаної дози опромінення і радіочутливості рослин під час опромінення. Радіочутливість рослин кількісно характеризується величиною дози, яка викликає певний ефект — пригнічення росту, зниження урожайності, часткову або повну загибель. Різні сільськогосподарські культури мають різну радіочутливість.

У табл. 19 наведені летальні дози опромінення сільськогосподарських  культур

Радіочутливість рослин значно залежить від їхньої фази розвитку. Рослини, які формують наземні плоди, найбільш чутливі до опромінення  у фазі закладання і формування репродуктивних органів.

Так, пшениця, жито, ячмінь та інші злакові культури найбільш чутливі  у фазі виходу в трубку (табл. 20), кукурудза  — у фазі викидання волотей, гречка, бобові й насінники дворічних  культур — у ранній фазі бутонізації, картопля і коренеплоди — у  фазі проростків.

Якість насіння найбільше  знижується при опроміненні у  фазі колосіння у зернових і цвітіння — у бобових. У овочевих культур  насінники найбільш радіочутливі у  фазі початку бутонізації. Радіоактивні опади, осідаючи на рослини, не тільки уражують їх, а й забруднюють урожай. Забрудненість урожаю радіоактивними речовинами залежить від таких факторів: щільності осідання радіоактивних речовин; первинного затримання радіоактивних опадів у момент їхнього випадання на поверхні рослин, що залежить від виду рослин, розмірів і розчинності частинок опадів; втрат радіоактивних частинок із забруднених рослин, які обумовлені змиванням частинок з рослин дощами, струшуванням вітром, опаданням відмерлих забруднених частин рослин.

Таблиця 20. Можливі втрати врожаю зерна озимої пшениці, жита і  ячменю залежно від сумарної експозиційної  дози опромінення і фаз розвитку рослин у момент випадання радіоактивних  речовин, %

 

 

Роль лісів  у первинному затриманні радіоактивних  викидів

На етапі первинного випадання  радіонуклідів з атмосфери поле радіоактивного забруднення формується під впливом метеорологічних і ландшафтних факторів. Найбільш значущими з ландшафтних факторів є: рельєф земної поверхні, тип рослинності, гідрографічна мережа, що об'єднуються терміном - підстилаюча поверхня. Всі фізичні процеси, що відбуваються в нижніх шарах атмосфери, формуються під впливом підстилаючої поверхні.

Осідання часток аерозолів  на земну поверхню зумовлюється залежно  від їх розміру впливом гравітаційних  сил і турбулентного перемішування повітря. Розміри часток коливаються в досить значних межах - від 0,001 до 800 мкм. Поведінка легких часток малого розміру (до 200 мкм) біля межі поділу атмосфера - земля більшою мірою визначається турбулентною дифузією, тому швидкість їх осідання змінюється залежно від характеру підстилаючої поверхні.

Зі всіх елементів підстилаючої поверхні найбільшою мірою змінюють турбулентну структуру вітру лісові насадження. Трансформація структури потоку полягає в зменшенні вертикальних пульсацій швидкості вітру і в утворенні менших вихорів під впливом лісу.

Впливаючи таким чином  через трансформацію повітряних потоків на осідання аерозольних часток лісові насадження відіграють важливу роль у формуванні полів радіоактивного забруднення. Вони виконують функцію своєрідних фільтрів - накопичувачів радіонуклідів.

 Після аварії на ЧАЕС найбільша щільність радіоактивного забруднення лісових масивів довгоживучими радіонуклідами спостерігається на узліссях з навітряного боку. З підвітряного виявлено протилежну ситуацію. У цілому лісові масиви накопичили приблизно на 30% більше активності, ніж навколишні поля. У період найбільш інтенсивних викидів, коли в довкіллі перебувала велика кількість короткоживучих радіоактивних елементів, роль лісу в перерозподілі радіонуклідів була особливо значною. Про це свідчать виміри потужності експозиційної дози гамма-випромінювання посеред літа 1986 р.

Результати останніх досліджень показують: за високого забруднення спостерігається значна варіабельність щільності забруднення ґрунту в лісових насадженнях навіть у межах одного кварталу й виділу. Таку строкатість забруднення можна пояснити неоднорідністю лісів і їх локального впливу на швидкість повітряного переносу радіонуклідів та інтенсивністю дощів.

Наземна рослинність —  це перший екран, що затримує радіоактивні речовини повітря.

Затримування осідаючих  на рослини твердих аерозолів  і наступні їх втрати залежать від  багатьох факторів:

фітомаси на одиницю площі  поверхні;

форми, розміру і орієнтації листя та інших надземних органів  рослин;

характеристики їх поверхні;

швидкості вітру під час і після випадання часток;

розміру аерозольних часток і кількості випадінь;

відносної вологості під час випадання тощо.

 

Затримування радіоактивних  часток залежить від площі поверхні, здатної збирати частки. Лісові біогеоценози характеризуються найбільшою біомасою на одиницю площі.

Коефіцієнт затримування лісами глобальних випадінь варіював у межах 50-100%, при цьому коефіцієнт затримання вищий в соснових молодняках, нижчий - в середньовікових сосняках, ще нижчий — в листяних насадженнях. У листяних насадженнях після листопаду він знижувався до 20-25%.

Отже, за здатністю затримувати  радіоактивні викиди елементи підстилаючої поверхні утворюють такий ряд: хвойні ліси - листяні ліси - луки і посіви - рілля.

 

Формування радіаційного синдрому у рослин

 

У рослин, як і в тварин, після впливу іонізуючого випромінювання розвивається радіаційний синдром, що на початку зародження має спільні риси з аналогічним у тварин, але в подальшому набуває своєї специфіки.

При рівномірному опроміненні рослини, коли будь-яка її частина одержує однакову дозу радіації, її пошкодження зумовлене радіаційним ушкодженням найбільш радіочутливих тканин. Такі радіо чутливі тканини, ушкодження яких призводить до формування радіаційного синдрому у рослин, називаються критичними. Критичними органами у рослин є всі меристеми: апікальні, латеральні, інтеркалярні. Оскільки всі органи рослини формуються з меристем, то при їх опроміненні спостерігається ушкодження майже всіх органів - як вегетативних, так і генеративних. У цьому полягає специфіка формування радіаційного синдрому у рослин.

Найбільш радіочутливі тканини  за високої мітотичної активності та інтенсивного росту.

Ступінь впливу іонізуючого  випромінювання на рослини визначається потужністю джерела випромінювання, тривалістю його дії на рослини.

Розрізняють гострий та хронічний  вплив іонізуючого випромінювання на рослину.

Під час гострого опромінення організм одержує дозу радіації за порівняно нетривалий час, після чого йому вже не загрожує поява нових радіаційних ушкоджень і розвиток променевого ушкодження відбувається в умовах, сприятливих для розвитку рослини.

Під час хронічного опромінення в клітинах організму постійно виникають променеві пошкодження молекул, створюючи фон безперервного накопичення цих пошкоджень. Оскільки найбільше ушкоджуються точки росту рослини, що перебувають у стані активного поділу, під час гострого опромінення ушкодженими виявляються клітини, що в мить опромінення були на стадії поділу. При хронічному опроміненні меристеми, що поступово розпочинають поділ, зазнають постійної дії радіації.

Відомо, що у рослин виявлено дистанційну дію випромінювання, коли з опроміненої частини організму  в неопромінені переносяться речовини, здатні пошкоджувати меристеми. У зв'язку з цим прямою причиною пошкодження  вегетуючої рослини є втрата меристематичними клітинами, як найбільш радіочутливою  тканиною організму, здатності до поділу.

Різні органи рослин по-різному реагують на опромінення: найчутливіші серед них генеративні, потім - всі органи, що на момент опромінення складаються із меристем, які активно діляться.

При цьому на рівні органів цілої рослини виявляються зміни архітектоніки: змінюється морфологія трахей і трахеїд; у коренів посилюється розгалуження, порушується утворення кореневих волосків. Може змінитись порядок розміщення листків, філотаксис, можуть виникнути фасціації, пухлинні утворення. Іноді змінюється тип галуження. Змінюється форма листка, порядок жилкування; стимулюється утворення калюсу, що призводить до розвитку місцевих розростань (пухлин) або до появи бруньок (часто цілими групами) в незвичних місцях. На місці таких розростань нерідко утворюються корінці. Іноді радіація вповільнює ріст, прискорює процеси цвітіння у рослин.

 

Летальний вилив  іонізуючого випромінювання на рослин

Летальний вплив радіації, що призводить до загибелі рослинних  клітин, може відбуватися двома шляхами: через ушкодження їх генетичного  апарату, що спричиняє репродуктивну  загибель клітин, або за безпосереднього  руйнування клітин. Щоб спричинити загибель клітин безпосередньо, необхідна  доза в 3-4 рази більша, між для того, щоб позбавити її здатності до поділу. Летальний вплив іонізуючої радіації може змінюватись залежно від стану рослини в момент опромінення та від навколишніх умов.

Іонізуюче випромінювання навіть у дуже великих дозах (1000-2000 Гр) не відразу вбиває вегетуючі рослини. Останні довго після опромінення можуть залишатись тургорними, зеленими, навіть здатними накопичувати пластичні речовини, хоча здатність клітин меристеми до поділу в їх меристемах вже повністю і безповоротно втрачена.

У рослин, що одержали дозу, близьку до летальної, згодом можливе відновлення. Разом з тим низькі дози, легко витримувані під час короткочасного опромінення, стають летальними за тривалої дії. Це так званий ефект накопичувальної дії радіації на рослину. Таким чином, загибель рослини після опромінення може реалізуватись як дуже віддалений етап променевого ушкодження.

Вплив іонізуючого  випромінювання на меристеми, стебло, листя, хвою

 

Розглянемо вплив іонізуючого  випромінювання на інші органи й тканини  рослини. Цей вплив залежить від  поглинутої дози. Як було зазначено  вище, хронічне опромінення знижує функції меристематичних тканин. Зі збільшенням поглинутої дози в меристемах можуть спостерігатися клітини збільшених розмірів, як наслідок затримки їх поділу. Це, як правило, призводить до передчасної їх диференціації і прискореного старіння. Повне припинення розвитку і росту листя настає при дозі іонізуючого опромінення близько 90 Гр.

Якщо під час хронічного опромінення порушується мітотична активність, головним чином у внутрішніх шарах апікальних меристем, то поряд з пригніченням росту рослини часто спостерігаються також морфологічні зміни: булавоподібні верхівки стебел, пагони без бруньок, змінений порядок розміщення листя.

Такі морфологічні меристематичні аномалії - радіоморфози - можуть з'явитися  в будь-якому органі рослини, якщо на момент опромінення вони перебували на стадії примордіальних горбочків (первинних меристематичних зачатків). При певних дозах іонізуючого випромінення починають з'являтися характерні особливості реакції конусів наростання - утворення летальних, некротичних ушкоджень його клітин. Як правило, ушкодження починаються з клітин початкової зовнішньої (ініціальної) зони і закінчуються порушеннями внутрішньої.

Значно рідше під дією іонізуючого випромінювання виникають аномалії розвитку окремих органів, зумовлені соматичними мутаціями, що контролюють морфогенез. Якщо в процесі клітинних поділів такі мутагенні клітини не ліквідуються, виникають органи зміненої морфологічної структури. За своєю природою вони належать до генетичних, що передаються спадково.

Безпосередніми прикладами впливу іонізуючого випромінювання на меристеми, листя, стебло можуть бути рослини із зони ЧАЕС.

Опромінення листя, що росте, призводить до зменшення його приросту. Разом з цим на листя, що закінчило ріст, іонізуюче випромінювання майже не впливає.

Опромінення листя, що перейшло до поверхневого росту, мало впливає  на форму листкових пластинок. У той же час опромінення зачатків листя, що характеризується апікальним та маргенальним (проміжним) ростом, призводить до радіоморфозів. Опромінення листя зі сформованими хлоропластами не впливає на їх забарвлення, а опромінення молодого листя та листкових зачатків призводить до появи крапчастого і темнішого забарвлення.

Характерною реакцією на опромінення є потовщення листкових пластинок, що перебуває в прямій залежності від дози та в зворотній від сформованості листя до моменту опромінення.

Окремо зупинимось на впливові іонізуючого випромінювання на хвою. При 5 Гр та вище у 1986 р. маса хвої на пагоні становила 10-20% контролю. При поглинутій дозі 1,5-2 Гр вона практично не змінилася, однак при опроміненні в дозі 3-4 Гр маса хвої зменшилась майже вдвоє. Доза від 0,7 до 1 Гр призводила до деякої стимуляції росту хвої.

Іонізуюче випромінювання може призвести до порушення регуляторних процесів та ростових кореляцій. При цьому пригнічення росту головного стебла зумовлює зменшення апікального домінування та посилення росту бокових пагонів.

У пошкоджених дерев 1986 р. та навесні 1987 р. спостерігалися порушення  в ритміці росту, орієнтації пагонів, морфогенетичних процесах. При цьому  спостерігалася більша радіочутливість  латеральної та апікальної меристем.

Під впливом високих доз іонізуючого випромінювання змінюються структура та хімічні властивості деревини, порушується будова похідних камбію, що зумовлює зниження радіального приросту деревини стовбура у сосни наступного року після опромінення, а в ялини - у рік опромінення. Радіаційне опромінення призвело до зсуву процесів наростання річного кільця, внаслідок чого збільшилась частка пізньої деревини. Реакція на опромінення виявилась сильнішою у дерев з підвищеною енергією росту.

У 1986 р. у сосни та ялини  спостерігали підвищення щільності ранньої деревини. Зниження щільності пізньої деревини спостерігається на ділянках з підвищеними поглинутими дозами - 1,5-2 Гр та вище. При поглинутій дозі в 20-25 Гр зменшення щільності пізньої деревини збереглось до 1988 року.

Вплив іонізуючого  випромінювання на репродуктивну сферу

Найчутливішою до впливу іонізуючого  випромінювання з усіх органів рослин є репродуктивна сфера. Важливість цього моменту полягає в тому, що порушується "свята святих" будь-якого живого організму - геном. Будь-яке найменше порушення в нормальному функціонуванні генома може призвести в ряді поколінь до найнесподіваніших ефектів.

Найбільш вразливим є  процес мікроспорогенезу. На ділянці  з високим рівнем радіаційного пошкодження (8-25 Гр) на чоловічих пагонах сосни спостерігалося утворення нещільних колосків мікростробілів, окремі збільшені стробіли при цьому розміщувалися на подовженій осі не зімкнуто.

Одним з яскравих виявів дії іонізуючого випромінювання на сосну є зміна термінів її "цвітіння". Слабкий рівень радіаційного забруднення - 0,7-2,3 Гр за сумарною поглинутою дозою порівняно з контролем прискорює перебіг мікроспорогенезу у сосни на 1-2 дні, а поглинута доза 3,5-4,7 Гр уповільнює розвиток спорогенних клітин. При дозах 10 Гр цвітіння практично не було.

Дослідження радіочутливості мікроспорогенезу у сосни звичайної показало, що з усього циклу розвитку чоловічих генеративних органів мейоз є найбільш чутливою фазою.

У стиглому пилку сосни, особливо з ділянок з високим рівнем радіаційного забруднення, в 5-6 разів частіше, ніж в контрольних зразках, траплялися пилинки з різними морфологічними порушеннями.

У насіннєвих зачатках, в яких розвиток архегонію дуже пригнічувався, зародок не запліднювався і не розвився. На третій рік після гострого опромінення однозначних висновків про зв'язок кількості порушень під час формування пилку жіночих статевих клітин та зародка, що призводили до загибелі насіннєвих зачатків, з поглинутою дозою не було встановлено. Можна однозначно сказати, що, починаючи з 1989 року, в репродуктивних органах сосни починають переважати репараційні процеси.

 

Вплив іонізуючого  випромінювання на насіння

 

Радіочутливість насіння  у різних видів рослин різниться в десятки разів. Дози іонізуючого випромінювання, що спричиняють загибель насіння, називають летальними; дози, за яких схожість насіння становить близько 50% контролю, а виживання - 20-30% кількості сходів, називають критичними, а дози, за яких на одиницю виживання рослини утворюється найбільша кількість мутацій, називаються оптимальними. Для більшості видів рослин критична доза перебуває за межами 100 Гр. Нині критичні дози встановлено для більш ніж 150 культурних та багатьох диких видів рослин: вони варіюють у межах 4-2000 Гр. Істотні відмінності за стійкістю проти радіації встановлено між рослинами одного виду, але з різною кількістю хромосом.

 

На радіочутливість насіння  істотно впливає вологість та насиченість киснем. Більша радіочутливість  вологого насіння зумовлена посиленням у ньому метаболічних процесів, коли частина клітин переходить до активного  синтезу ДНК і починається  підготовка клітин до мітозу.

За впливу на насіння малих  доз іонізуючого випромінювання іноді спостерігається його стимулююча дія, що виявляється в прискоренні  початкового росту проростків. Протягом росту рослин цей ефект зникає.

Радіостійкість насіння  визначали за енергією його проростання. За дослідження насіння 10 родин деревних порід виявлено, що найбільш радіочутливе насіння ялини звичайної, для якої летальна доза становила всього 50 Гр. Для ялиці сибірської та сосни звичайної летальна доза близька до 100 Гр, для берези - понад 100, для різних видів жимолості - близько 300, для клена татарського - 60, липи дрібнолистої - понад 600 Гр. Дуже висока радіочутливість насіння різних видів зіноваті.

Отже, радіочутливість насіння  визначається такими біологічними та фізико-хімічними факторами: станом зародка, віком, розмірами, біохімічним складом, вологістю, характеристикою хромосом, наявністю кисню, часом та температурою зберігання, дозою та потужністю опромінення.

Якщо підсумувати викладене вище щодо впливу іонізуючого випромінювання на окремі органи рослини, то можна дійти висновку, що протягом онтогенезу ця залежність змінюється не лише за ступенем вираженості променевого ефекту, а також за спектром реакцій на опромінення: на початкових етапах онтогенезу - порушення первинних органів та гальмування ростових процесів; на заключних етапах - порушення формування життєздатного насіння.

Проходження радіонуклідів  в екосистемі залежить від структури ґрунту, яка з різною силою зв'язує їх атоми. Швидкість проникнення в біоценози визначається типом рослин, їхнім віком, температурою та вологістю, а також складом поживних речовин ґрунту. Потрапляння радіонуклідів до консументів також залежить від їх типу і віку, стану живлення та забезпечення вітамінами і мікроелементами (Гайнріх, Гергт, 2001). Загалом, збільшення потужності дози радіації призводить до посилення трансформації біоценозів і, зрештою, екосистеми (рис. 2).

Рис. 2. Трансформація екосистем  зі збільшенням потужності дози опромінення (Гайнріх, Гергт, 2001)

 

Рослини мають різну чутливість до дії іонізуючого випромінювання. Уповільнення росту та часткове відмирання нестійких і пошкоджених видів  рослин свідчить по значну потужність дози опромінення цієї екосистеми. Тварини на вплив радіації реагують значно чутливіше, ніж рослини, причому на різних стадіях їхнього розвитку по-іншому. Небезпека опромінення зменшується від вищих хребетних тварин до нижчих і комах й одноклітинних.

Однак сучасні уявлення про  механізми впливу малих доз радіації на екосистеми (Яблоков, 2002) заперечують  раніше поширене твердження, що інтенсивний  радіаційний вплив викликає відповідну реакцію і відповідь екосистеми, і, навпаки, за слабкої дії радіації екосистеми зазнають незначних їх впливів. Слабкі, проте постійні радіаційні впливи на екосистеми можуть спричинити значні екологічні ефекти.

Різні способи передачі дози радіації компонентам природного середовища визначають особливості негативних динамічних процесів, що розвиваються унаслідок опромінення. Якщо дозу отримано за відносно короткий проміжок часу, протягом якого не встигає змінитися існуючий стан екосистеми, опромінення називають гострим. Нагромадження дози, яке досягається за рахунок багаторазового гострого опромінення, вважається гострим фракціонованим.

 

Спосіб радіаційного впливу, коли екосистема отримує дозу за період, значно перевищуючий тривалість гострого опромінення, а під час опромінення її стан функціонування екосистеми може істотно змінюватися, називають пролонгованим. Пролонговане опромінення буває безперервним і фракціонованим. Якщо екосистема зазнає дії радіації протягом усього часу існування, то таке опромінення є хронічним.

Важливо враховувати, що дія  багаторазових гострих або пролонгованих  опромінень на екосистеми може виявитися  не відразу, а через декілька (іноді  навіть десятків) років. Цей латентний (прихований) період різний для окремих компонентів природного середовища.

Залежність ефекту радіоактивного забруднення екосистеми від дози отриманої нею опромінення є  нелінійною функцією. В певних інтервалах малі дози радіації викликають сильніший ефект радіоактивного забруднення екосистеми, ніж більші за величиною (рис. 3).

Рис. 3. Залежність радіоактивного забруднення екосистеми від потужності дози опромінення:

 

а – світлий пунктир – негативний вплив; жирний пунктир – активність процесу відновлення; б – підсумкова дозова залежність. За абсцисою – доза радіації; за ординатою – екологічний ефект у відносних одиницях

Складність визначення впливу малих доз радіації на довкілля полягає  в недостатньому розумінні двох процесів – акумуляції радіонуклідів  і синергізму дії радіації та інших  негативних чинників природного середовища. Перший процес вивчений глибше, його зміст полягає у багаторазовому збільшенні концентрації різних радіонуклідів з трьох причин: фізичної акумуляції; ландшафтної акумуляції і біоакумуляції в живих організмах екосистем.

Явище фізичної акумуляції радіоактивних речовин загалом  вважається мало вивченим. Відомо, що накопичення  радіонуклідів у масштабах усієї  атмосфери планети підвищується в межах певних географічних широт (Часников, 1996). На процес концентрації радіонуклідів також впливають потужні геомагнітні поля і електростатичні сили. Прикладом ландшафтної акумуляції служить явище накопичення радіоактивних речовин на стокових або понижених ділянках ландшафту, а саме – у заплавах, ярах, балках, улоговинах тощо. Біоакумуляція передбачає збільшення концентрації радіонуклідів у живих організмах порівняно з їхнім рівнем у довкіллі. Таке біологічне накопичення в подальшому призводить до посилення дії радіації на ґрунтовий покрив, водні і повітряні маси екосистем.

Найскладнішим вважають явище  синергізму, яке полягає у тому, що ефект радіоактивного забруднення  багаторазово підсилюється під час одночасної його дії з хімічним (пестицидами, важкими металами, діоксидами тощо) і фізичним (електромагнітним, температурним і шумовим впливами) забрудненнями (Петин, Журавская, Пантюхина, 1999; Яблоков, 2002). Наприклад, незначний надлишок вмісту пестицидів або ртуті у ґрунтовому покриві посилює дію радіації на довкілля.

Найдосконаліше вивчений вплив радіації на живі організми. Дослідження рослинних угруповань і тваринних популяцій в межах зон підвищеного природного чи техногенного радіоактивного фону свідчить: з одного боку, спостерігається значна кількість генетичних відхилень, а з іншого – популяції стають стійкішими до радіаційного навантаження. Процеси радіоадаптації неможливі, якщо у біогеоценозів не існує широкої індивідуальної мінливості популяцій щодо радіочутливості, немає матеріалу для природного відбору (Позолотина, 1996).

Відомо, що будь-яка мала доза опромінення живих складових  екосистеми трансформує структуру  біогеоценозу в цілому, змінює його реакцію на зовнішній вплив, взаємовідносини  з іншими біогеоценозами. Таке опромінення  накопичується упродовж багатьох поколінь. Водночас воно призводить як до розвитку радіоадаптації, так й до численних генетичних змін у біогеоценозах, а також до підвищення чутливості до дії різноманітних деструктивних чинників. Це важливо для збереження стійкості, нормального функціонування і розвитку екосистем.

Вплив радіоактивних речовин на рослини