Вплив середовища на розвиток особистості підлітка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЛІНГВОГУМАНІТАРНИЙ КОЛЕДЖ УСТАНОВИ ОСВІТИ «Мінський державний лінгвістичний університет»

Допущена до захисту

Голова ПЦК

Педагогіки і

психології

_________Л.В. Адащик

Курсова робота

Вплив середовища на розвиток особистості підлітка

Учнівська гр. _ 46 __ М.А. Тарарук

Руководітель________ Т.Ф. Жаркова

Мінськ 2009

 

ЗМІСТ

ВСТУП

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

1. Розвиток особистості як педагогічна проблема

1.1 Розвиток особистості як одна з головних категорій педагогіки та психології

1.2 Поняття особистості

1.3 Роль середовища у формуванні особистості

2. Середовище як фактор формування особистості підлітка

2.1 Характеристика підліткового віку

2.2 Рушійні сили та умови розвитку особистості

2.3 Спілкування з батьками і його вплив на становлення особистості підлітка

2.4 Спілкування з однолітками і субкультура

2.5 Вплив шкільного навчання і спілкування з педагогами на розвиток особистості підлітка

 

Введення

Підлітковий вік - найважливіший етап у житті, багато в чому визначає долю людини. Протягом цього вікового відрізка може бути кілька періодів, за змістом наближаються до віковою кризі. На це впливає безліч факторів: відносини з батьками, соціальний статус у колективі однолітків, академічна успішність, розвиненість пізнавальної сфери, сформованість творчих інтересів і навіть фізіологічні особливості.

Якщо провідним видом діяльності молодшого школяра була навчальна, і суттєві зміни в психічному розвитку були пов'язані з нею, то у підлітка основна роль належить устанавливающейся системі взаємовідносин з оточуючими. Саме система взаємин із соціальним середовищем і визначає спрямованість його психічного розвитку. Своєрідність розвитку підлітка полягає в тому, що він входить у нову систему відносин і спілкування з дорослими і товаришами, займаючи серед них нове місце, виконуючи нові функції, які найчастіше обумовлені середовищем.

Підлітковий вік характеризується особливим інтересом дорослішає людини до себе, до свого внутрішнього вигляду, відбувається інтенсивне самопізнання. Дитина все більше прагне виглядати як дорослий, його поведінка на увазі оточуючих, особливо на очах у однолітків, втрачає безпосередність: з'являється навмисна незалежність, псевдовзрослость і т.п. У спілкуванні з батьками може ще якийсь час зберігатися дитячо-дорослий тип відносин, але незабаром і в цій сфері відбуваються порушення.

Об'єкт даного дослідження: середовище, в якому росте і виховується дитина, як фактор, що впливає на формування особистості підлітка.

Предметом є особистість підлітка.

Актуальність роботи зумовлена ​​недостатньою розробленістю в плані вибору засобів навчання і виховання.

Метою мого дослідження є вивчення впливу середовища на розвиток особистості підлітка. Для досягнення поставленої мети потрібно було вирішити такі завдання:

Визначити розвиток особистості як психолого-педагогічну проблему;

Визначити роль середовища у формуванні особистості;

Розглянути особливості спілкування з батьками і його вплив на становлення особистості підлітка;

Вивчити особливості спілкування підлітків з однолітками;

Виявити ступінь впливу шкільного навчання і спілкування з педагогами на розвиток особистості підлітка.

В якості гіпотези висувається наступне:

Мабуть, навколишнє середовище, як сукупність факторів, що впливають на формування особистості, володіє величезним виховним потенціалом.

Базою дослідження є Гімназія № 17

Успішне вирішення поставленої мети і завдань у відповідності з гіпотезою даного дослідження вимагало звернення до наступних методів наукового дослідження:

1. Вивчення та аналіз психолого-педагогічної і лінгвістичної науково-теоретичної літератури з даної проблеми.

2. Бесіда з викладачами та учнями.

3. Анкетування серед учнів і вчителів.

Робота структурно представлена ​​двома головами, висновками, за головами, ув'язненням. Список літератури, що становить бібліографію, відображає основні роботи, присвячені загальним і спеціальним питань обраної теми.

 

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

1. Розвиток особистості як педагогічна проблема

1.1 Розвиток особистості як одна з головних категорій педагогіки та психології

Однією зі складних і ключових проблем педагогічної теорії і практики є проблема особистості та її розвитку в спеціально організованих умовах. Вона має різні аспекти, тому розглядається різними науками: віковий фізіологією і анатомією, соціологією, дитячої та педагогічної психологією та ін Педагогіка вивчає і виявляє найбільш ефективні умови для гармонійного розвитку особистості в процесі навчання і виховання [9, c.112].

Розвиток кожної людини забезпечується через виховання, завдяки передачі свого власного досвіду та досвіду попередніх поколінь.

Розвиток - це об'єктивний процес внутрішнього послідовного кількісного та якісного зміни фізичних і духовних сил людини.

Можна виділити фізичний розвиток (зміна росту, ваги, сили, пропорцій тіла людини), фізіологічний розвиток (зміна функцій організму в області серцево-судинної системи, нервової системи, травлення, дітонародження та ін), психічний розвиток (ускладнення процесів відображення людиною дійсності: почуттів, відчуттів, сприйняття, пам'яті, мислення, уяви, а так само більш складних психічних утворень: потреб, мотивів діяльності, здібностей, інтересів, ціннісних орієнтацій). Соціальний розвиток людини полягає в його поступовому входженні в суспільство, в суспільні, ідеологічні, економічні, виробничі, правові та інші відносини. Вінцем є духовний розвиток людини. Воно означає осмислення ним свого високого призначення в житті, поява відповідальності перед справжніми і майбутніми поколіннями, розуміння складної природи світобудови й прагнення до постійного морального вдосконалення. Мірою духовного розвитку може бути ступінь відповідальності людини за свій фізичний, психічний, соціальний розвиток, за своє життя і життя інших людей. Духовний розвиток все більше визнається ядром становлення особистості людини.

Здатність до розвитку - найважливіша властивість особистості протягом усього життя людини. Фізичне, психічне і соціальний розвиток особистості здійснюється під впливом зовнішніх і внутрішніх, соціальних і природних, керованих і некерованих факторів. Воно відбувається в процесі засвоєння людиною цінностей, норм, установок, зразків поведінки, властивих даному суспільству на даному етапі розвитку.

Може здатися, що виховання по відношенню до розвитку вдруге. Але насправді їх відносини складніше. У процесі виховання людини йде його розвиток, рівень якого за тим впливає на виховання, змінюючи його. Протягом усього життя людини виховання і розвиток взаємно забезпечують один одного [10, c. 487-488].

Рушійна сила розвитку - боротьба протиріч. Суперечності - це зіткнулися в конфлікті протилежні начала. Людині не доводиться ні шукати, ні придумувати протиріччя, вони виникають на кожному кроці як діалектичне наслідок зміни потреб, породжуваних розвитком [5, c. 88].

Відзначимо, що при такому підході розвиток особистості являє собою єдиний біосоціальний процес, в якому відбуваються не тільки кількісні зміни, а й якісні перетворення. Ця складність обумовлюється суперечливістю процесу розвитку. Більше того, саме суперечності між новим і старим, які виникають і долаються в процесі навчання і виховання, виступають рушійними силами розвитку особистості. У процесі навчання протиріччя конкретизуються, набуваючи більш яскраві форми [9, c. 114].

Пізнати закономірності людського розвитку - це значить отримати відповідь на ключове питання: якими факторами зумовлено перебіг і результати цього процесу?

Встановлено, що процес і результати людського розвитку детермінуються спільним впливом трьох генеральних факторів - спадковості, середовища і виховання [5, c. 91].

1.2 Поняття особистості

На питання, що таке особистість, соціологи і психологи відповідають по-різному, і в різноманітності їх відповідей, а почасти і в розходженні думок на цей рахунок проявляється складність самого феномена особистості. Слово особистість ("personality") в англійській мові походить від латинського "persona".

Більшість теоретичних визначень особистості містять наступні загальні положення:

У більшості визначень підкреслюється значення індивідуальності, чи індивідуальних відмінностей. У особистості представлені такі особливі якості, завдяки яким дана людина відрізняється від всіх інших людей. Крім того, зрозуміти, які специфічні якості або їх комбінації диференціюють одну особистість від іншої, можна лише шляхом вивчення індивідуальних відмінностей.

Особистість - абстракція, побудована на висновках, отриманих в результаті спостереження за поведінкою людини.

Особистість характеризується в еволюційному процесі в якості суб'єкта впливу внутрішніх і зовнішніх факторів, включаючи генетичну і біологічну схильність, соціальний досвід і мінливі обставини навколишнього середовища.

Особистість як така щодо незмінна і постійна в часі і мінливих ситуаціях; вона забезпечує почуття безперервності в часі і навколишнього оточення.

Незважаючи на перераховані вище точки дотику, визначення особистості у різних авторів істотно варіюють. Але з усього вищевикладеного можна відзначити, що особистість найчастіше визначає людину в сукупності її соціальних, набутих якостей.

У повсякденному і науковому мові дуже часто зустрічаються, поряд з терміном "особистість", такі терміни, як "людина", "індивід", "індивідуальність". Позначають вони один і той же феномен, або між ними є якісь відмінності? Найчастіше ці слова вживаються як синоніми, але якщо підходити строго до визначення цих понять, то можна виявити істотні смислові відтінки.

Людина - поняття саме загальне, родове, провідне своє походження з моменту виділення Homo sapiens.

Індивід - це одиничний представник людського роду, конкретний носій усіх соціальних і психологічних рис людства: розуму, волі, потреб, інтересів і т.д. Поняття "індивід" в цьому випадку вживається в значенні "конкретна людина".

Особистість - цілісність соціальних властивостей людини, продукт суспільного розвитку і включення індивіда в систему соціальних відносин за допомогою активної діяльності і спілкування.

1.3 Роль середовища в розвитку особистості

Середу розглядають як сукупність умов існування живих організмів і людини. Поняття «середовище» має багато значень. Розглянемо макросередовище (природну), географічну, соціальну, домашнє середовище як частина соціальної і макросередовища, так як в кожну одиницю часу людина піддається їх впливу.

Макросередовище. Мається на увазі що оточує нас космічний простір. Численними спостереженнями, фактами, експериментами підтверджено вплив ще на внутрішньоутробний розвиток, не кажучи про народжену людину, космосу, особливої ​​прихильності зірок, комет, дій магнітних бур на сонці, зміни фаз місяця, місячних і сонячних затемнень, магнітного та гравітаційного полів землі ...

Середа географічна - це певний територіальний ландшафт зі своєю географічною широтою і довготою, кліматом, різноманітністю рельєфу, рослинного і тваринного світу, природними ресурсами, джерелами тепла, цілющих вод, зон геомагнітної і геопатологенной активності тощо, екологічними умовами ...

Соціальне середовище - сукупність суспільних відносин, що складаються в суспільстві (уклад життя, традиції, які оточують людину, соціально-побутові умови, обстановка, а так само сукупність людей, пов'язаних спільністю цих умов), домінуючі суспільні ідеї й цінності. Сприятливою соціальним середовищем є та, де домінуючі ідеї і цінності спрямовані на розвиток творчої, ініціативної особистості.

Домашня середовище - колиска початку життя, оточення близьких людей, матеріальні умови; це цілий світ ... Розвиток дитини забезпечується дружбою і любов'ю в батьківських відносинах, відносинах з близькими. Особливе значення у збагаченні знаннями і життєвим досвідом має спілкування з батьками та дорослими. У дитини формується потреба в спілкуванні з оточуючими, що стає найважливішим джерелом його різнобічного розвитку.

Домашня та соціальне середовище можуть надавати і негативний вплив: п'янки і лайку в сім'ях, грубість і неуцтво, кричуще приниження дітей, негативний вплив товаришів і друзів, особливо старших за віком і дорослих, все негативне, що відбувається навколо нас.

Мікросередовище - це особливості квартири або робочого приміщення, мікрохвилі і магнітні впливу, вібрації і т.д.

Педагогічна позиція полягає у вивченні середовищних впливів на розвиток дитини з метою формування його анатомо-фізіологічних структур, так і з метою формування духовних основ; в усвідомленому розумінні батьками, дорослими, педагогами проблем формування повноцінної особистості [6, c. 112-114].

Отже. Реальна дійсність, в умовах якої відбувається розвиток людини, називається середовищем. На формування особистості впливають різноманітні зовнішні умови, в тому числі географічні, соціальні, шкільні, сімейні. За інтенсивністю контрастів виділяється ближня і дальня середовище. Коли педагоги говорять про вплив середовища, то мають на увазі, перш за все, середу соціальну та домашню. Першу відносять до віддаленого оточенню, другу - до найближчого. У поняття соціальне середовище входять такі загальні характеристики, як суспільний лад, система виробничих відносин, матеріальні умови життя, характер протікання виробничих і соціальних процесів і деякі інші. Ближня середовище - це сім'я, родичі, друзі ...

Величезний вплив на розвиток людини, особливо в дитячому віці, надає домашня середовище. У сім'ї зазвичай відбуваються перші, вирішальні для становлення, розвитку та формування роки життя людини. Дитина зазвичай досить точне відображення тієї сім'ї, в якій він росте й розвивається. Сім'я багато в чому визначає коло його інтересів і потреб, поглядів і ціннісних орієнтацій. Сім'я ж надає умови, в тому числі і матеріальні, для розвитку природних задатків. Моральні і соціальні якості особистості так само закладаються в сім'ї [5, c. 99-100].

Педагог, що знає про роль соціального середовища як чинник формування особистості, надає найважливіше значення організації виховує середовища.

Виховує середовище - на відміну від формує - це сукупність навколишніх дитини обставин, соціально ціннісних, що впливають на його особистісний розвиток і сприяють його входженню в сучасну культуру. Змістом середовища як чинника соціального розвитку особистості виступають предметно-просторове оточення, соціально-поведінковий оточення, подієве оточення та інформаційне оточення - сукупність їх розгортається на тлі природного оточення дитини. Педагог, професійно використовує об'єктивне вплив даних соціальних агентів, надає цьому впливу цільову спрямованість, переводячи соціальну ситуацію розвитку в педагогічну - тим самим, усвідомлюючи виховує середу.

Педагог, що не враховує вплив середовища, що закриває очі або відкидаються навіть можливість такого впливу або ж пасивно констатуючий випадковий характер факторних середовищних впливів на дитину, надає нагоди, стихії, обставинам визначати становлення особистості - тим самим неминуче відмовляється від виховання.

Отже, виховання - це організована педагогом середовище, що виступає фактором соціального розвитку дитини в силу того, що вона розгортає перед ним спосіб життя на рівні високої культури, дозволяючи освоювати всі досягнення культури і природно входити в контекст сучасної дитині культури.

Отже, професійне призначення педагога полягає в тому, щоб організувати процес формування особистості - як сказали, організувати життя дитини, як постійне ходіння до культури, щоб в ході такої взаємодії протікало максимальний розвиток особистості, і на рівні даного розвитку він входив в контекст соціального життя.

 

2. Середовище як фактор формування особистості підлітка

2.1 Характеристика підліткового віку

Підлітковий вік - період розвитку дітей від 10-12 до 14-15 років. Фактично вступ в цей період може відрізнятися від зазначених цифр на рік або навіть більше в ту або іншу сторону. Підлітковий вік часто називають перехідним, тому що саме в цей період відбуваються суттєві зміни і в фізіології, і в психіці дітей, результатом яких є перехід від дитячого стану до дорослого.

Підлітковий період вважається важким, критичним, і цьому є об'єктивні причини.

Перша причина обумовлена ​​значними відмінностями між вимогами, що висуваються суспільством до дітей і дорослих, відмінності в їх обов'язки і права. Доросле життя незрівнянно складніше і підліткові доводиться у відносно короткий термін освоювати це життя у всій її складності. Причому чим вище ступінь, на якому перебуває суспільство, тим ці відмінності, між групою дітей і дорослих, стає істотніше.

Друга причина труднощів підліткового віку - виключно швидкий темп відбуваються фізичних і психічних змін підлітка. За короткий період підліток дуже сильно змінюється фізично, зовні, а так само психологічно. Підлітки особливо схильні до самоаналізу, не можуть зразу прийняти себе в новій якостей, соромляться свого нового вигляду. Для них часто виявляється незрозумілим сенс, а головне - необхідність змін.

Третя причина складнощів підліткового віку - накопичення до цього віку дефектів виховання. Раніше ці недоліки виразно не проявлялися в силу недостатньої самостійності дитини і неширокої сфери його діяльності та спілкування.

Четверта причина пов'язана з психологічними зрушеннями в ході статевого дозрівання, що виражається, перш за все, в зміні самосприйняття. Причому самосприйняття міняється як у зв'язку з інтенсивним розвитком і формуванням нового вигляду, так і в силу змінилася оцінки з боку оточуючих. Ще вчора на дівчинку ніхто не звертав уваги, а сьогодні дорослі чоловіки не тільки опускаються до уваги до неї, але й починають доглядати. Одним це лестить, інших лякає, але в будь-якому випадку сомовоспріятіе і відповідно поведінка їх значно змінюється.

П'ята причина складнощів підліткового віку пов'язана з поступовим усвідомленням підлітками відмінностей їх положення в сім'ї. У кожній сім'ї свій уклад, і раніше діти цих відмінностей не помічали. У підлітковому віці починають усвідомлювати переваги та недоліки їх становища в різних сім'ях. Вихователя, вчителя, батьки можуть в значній мірі знизити гостроту перехідного віку, якщо будуть добре розуміти сутність розвитку та змін, що відбуваються у підлітків [12, c. 283-284].

Реакція батьків, як і при будь кризі, повинна зводитися до диференціації ситуацій взаємодії з дитиною: при негативізмі - твердий відсіч і, якщо дозволяють обставини, обговорення вимоги, включення його в ширший контекст - особистих, сімейних, іноді навіть національних або релігійних цінностей. Осмислено з підлітками вести розмову і про права батьків, про пріоритет прав і обов'язків членів сім'ї і т.д.

Багато різновидів підліткового поведінки виникають через відсутність адекватних віком форм дозвілля. Прагнення до спілкування з однолітками приносить користь за умови, якщо це спілкування має яке-небудь соціально прийнятне зміст. Тому в період кризи позитивні результати можуть дати різноманітні форми позашкільних занять. Дитина може відвідувати студії, гуртки, секції. Часта зміна видів позашкільної діяльності не тільки не шкідлива, але й може принести користь. Дитина при цьому змінює колективи однолітків, в залежності від власної успішності в різних видах діяльності може займати різні соціальні місця в цих колективах, отже, у нього з'являється новий досвід, нові знання про себе. Чим більше у підростаючої людини сфер спілкування і продуктивної діяльності, тим благополучніше прогноз дозволу підліткових вікових криз.

Дитина схильна «переходити на особистості»: вказувати дорослому на дрібні промахи, недоліки в роботі, часта тема - необ'єктивність або несправедливість. Ці особливості не випадкові, а також вельми характерні для періоду особливої ​​чутливості. Нарочитість поведінки свідчить про прагнення привернути до себе увагу, дізнатися, що про нього думають, і в цілому - скласти уявлення про себе через погляд оточуючих.

Підлітковий вік - час становлення відповідального дії. Тому підліткові школа повинна бути організована таким чином, щоб відповідальне дія мала помста в шкільному житті.

Відзначимо так само, що підлітковий вік є періодом, коли вплив емоцій на духовне життя найбільш очевидно. Переживання стають глибшими, з'являються більш стійкі почуття, емоційне ставлення до раду явищ життя робиться тривалішим і стійкіше, значно ширше коло явищ соціальної дійсності небайдужий підліткові і породжує у нього різні емоції. Як вже зазначалося, центральним новоутворенням в сфері почуттів підлітка стає «почуття дорослості». Виник у підлітка, воно виявляється, як суб'єктивне переживання готовність бути повноправним членом колективу дорослих, виражається в прагненні до самостійності, бажанні показати свою «дорослість», домагатися, щоб старші поважали гідність його особистості, рахувалися з його думкою.

Ключовими ознаками прояву «почуття дорослості» можна вважати наступне:

Наслідування зовнішніми ознаками дорослості: куріння, гра в карти, вживання спиртних напоїв, особливий лексикон, прагнення до дорослого моду в одязі та зачісці, косметика і прикраси. Прийоми кокетства, способи відпочинку, розваг, залицянь. Це найлегші шляхи досягнення дорослості і найбільш небезпечні.

Рівняння підлітків-хлопчиків на якості «справжнього чоловіка». Це сила, сміливість, мужність, витривалість, воля, вірність у дружбі і т.п. Засобом самовиховання стає заняття спортом. Цікаво також відзначити, що багато дівчат в даний час так само хочуть мати якості, які завжди вважалися чоловічими.

Соціальна зрілість. Вона виникає в умовах співробітництва дитини і дорослого у різних видах діяльності, де підліток займає місце помічника дорослого.

Інтелектуальна зрілість. Вона виражається в прагненні підлітка щось знати, вміти по-справжньому. Це стимулює розвиток пізнавальної діяльності, зміст якої виходить за межі шкільної програми. Значний обсяг знань у підлітків - результат самостійної роботи. Вчення у таких школярів набуває особистий зміст і перетворюється на самоосвіту [7, c. 42-43].

Почуття підлітка надзвичайно напружені. Співробітники Л.І. Божевича описали характерний для підлітка «афект неадекватності» - бурхливу некеровану реакцію дитини, яка не відповідає по виразності викликав її приводу. Їх дослідження показали, що в основі «афекту неадекватності» лежить невідповідність самооцінки, як правило, низькою для підлітків, високому рівню домагань.

Афект неадекватності - неадекватні емоційні реакції. Переживання уявної несправедливості і неадекватною образи у суб'єкта в ситуації неуспіху, коли заперечується власна відповідальність за неуспіх, використовується захисна форма усвідомлення того, що сталося і в невдачах звинувачуються інші, які обставини.

Підліткам значно частіше, ніж молодшим дітям, здається, що батьки, вчителі і однолітки про них поганого думки, і часом це викликає депресивний стан. З переходом з підліткової фази розвитку в юнацьку становище поліпшується ...

Для підліткового віку також характерний розвиток емпатії. Під емпатією розуміють здатність людини поставити себе на місце іншого, відчути його думки і почуття. Іншими словами, це прояв емоційної сприйнятливості, прагнення розділити з іншою людиною його переживання.

Підлітки часто скаржаться на те, що їхні батьки не слухають їх, не цікавляться їхніми думками і думками, не хочуть знати їхні почуття і точку зору. Деякі батьки, на жаль, демонструють цілковиту байдужість до переживань і настрою своїх дітей-підлітків. Вони не розуміють, а, отже, і ніколи не беруть до уваги думки і почуття своїх дітей. Одне з можливих наслідків подібної емоційної глухоти полягає в тому, що і діти в такій сім'ї можуть вирости настільки ж байдужими до переживань інших. Адже вони просто не знають, що співпереживання - це абсолютно необхідна частина нормальних людських відносин [7, с. 44-45].

Отже, беручи до уваги всі вищевикладені особливості підліткового віку, можна зробити висновок про те, що формування особистості підлітка відбувається при безпосередньому впливі середовища, як виховує, так і формує. Далі розглянемо спілкування з батьками і його вплив на становлення ідентичності підлітка, спілкування з однолітками і субкультуру, а також вплив шкільного навчання і спілкування з педагогом на розвиток особистості підлітка.

 

2.2 Рушійні сили та умови розвитку особистості

Особистість формується в умовах суспільного, конкретно-історичного існування людини, її навчання і виховання.

Що ж є рушійними силами розвитку особистості, а разом з тим і всіх психічних якостей і процесів, стійке єдність яких вона становить?

В історії психології існувало два напрямки у вирішенні цього питання, які отримали назву біогенетичної і социогенетический концепцій психічного розвитку особистості.

Біогенетична концепція виходить з того, що розвиток особистості людини визначається біологічним, переважно спадковим, чинником. Тому розвиток особистості носить спонтанний (мимовільний) характер. На думку біогенетикою, людина від природи має нахил не тільки до деяких особливостей протікання емоційних реакцій, особливостям темпу дій, але і до певного комплексу мотивів (нахил до злочинності в одних, до успіхів в адміністративній діяльності в інших і т. п.). У людини нібито від природи запрограмовані не тільки форми його психічної діяльності, але і їх зміст, спочатку визначені етапи психічного розвитку та порядок їх виникнення

Який би згубної не була «середовище», справжні таланти пробивають собі дорогу, їх задатки можуть прорости в будь-яких, навіть несприятливих зовнішніх умовах. Так стверджують представники теорії «спадковості» у її традиційному варіанті.

Социогенетическая концепція розглядає розвиток особистості як результат прямих впливів навколишнього соціального середовища, як зліпок з середи. Соціогенетікі, так само як і біогенетикою, ігнорують власну активність людини, яка розвивається, відводять йому пасивну роль істоти, лише пристосовується до навколишнього оточення. Якщо слідувати соціо-генетичної концепції, то залишається непоясненим, чому в одній і тій же соціальному середовищі виростають часом настільки різні люди.

Таким чином, ні біогенетична, ні Социогенетическая концепція не можуть бути прийняті за основу розуміння закономірностей розвитку особистості. Ні та, ні інша не здатні виявити рушійні сили психічного розвитку.

Рушійні сили психічного розвитку особистості виявляються в суперечності між змінюються в діяльності потребами людини і реальними можливостями їх, задоволення.

Задоволення потреб знову і знову відтворює ситуацію, в якій виявляється протиріччя між досягнутим рівнем розвитку потреб людини і реальними можливостями їх задоволення.

Задоволення потреб у вигляді активної діяльності закономірно породжує нову, більш високу за рівнем потреба.

Ось чому розвивається особистість, постійно відтворюючи нові й нові потреби (а, отже, і розгалужену систему мотивації), у свою чергу, є результатом розвитку потреб. Розвиток, добір і виховання потреб, приведення їх до тієї моральній висоті, яка повинна бути властива людині комуністичного суспільства, є однією з центральних завдань формування особистості радянської людини.

Помилково уявлення про те, що спадковість і середовище є рушійними силами розвитку особистості. Разом з тим це аж ніяк не означає, що при характеристиці особистості зовсім не слід брати до уваги ці фактори.

Якщо порівнювати двох братів, які виховуються в одній сім'ї, що займаються в одній школі, до яких, здавалося б, однаково ставляться батьки, то кидаються нерідко в очі відмінності між дітьми не слід відносити за рахунок вроджених особливостей центральної нервової системи. Пояснення тут треба шукати головним чином в індивідуальній ситуації розвитку. Сам той факт, що старший брат звик вважати себе старшим і в чомусь перевершує молодшого, який дивиться на нього знизу вгору і шукає в нього захисту або бунтує проти деспотизму первістка, створює далеко не подібні обставини, що сприяють або перешкоджають виникненню багатьох рис особистості. Істотними є тут і інші, що входять в індивідуальну ситуацію розвитку обставини: і зміни в матеріальному становищі сім'ї за два-три роки, що пройшли між народженням першої і другої дитини, і те, що одного з них більше балували (в одних випадках первістка, в інших - молодшого), і зміни у відносинах всередині сім'ї, і хороші друзі, які зустрілися на шляху одного брата і не зустрілися іншому, і різні вчителі, - все це сприяє зародженню різних якостей і особливостей особистості.

Зрозуміло, індивідуальна ситуація розвитку може складатися і стихійно. Однак, беручи до уваги, що розвиток особистості є суспільно обумовлений процес, провідна роль у формуванні особистості належить цілеспрямованим впливам на неї - вихованню. Виховання спрямовує і організовує розвиток особистості у відповідності з цілями, які переслідує суспільство. При цьому виховання не тільки певним чином організує, впорядковує життя і діяльність дитини, а й створює у відповідності з існуючими педагогічними принципами спеціальну індивідуальну середу або ситуацію розвитку, найкращим чином виявляє можливості конкретної особистості, створює умови для прояву її активності, формуючи і направляючи її. Тут психологія особистості поступається місцем педагогіці виховання особистості, методиці комуністичного виховання, у завдання яких входить виявлення засобів і шляхів всебічного розвитку особистості, формування моральної свідомості, виховання свідомої дисципліни, соціалістичного патріотизму і пролетарського інтернаціоналізму.

Вплив середовища на розвиток особистості підлітка