Вплив спілкування на розвиток дитини

ЗМІСТ

1. Вступ
2. Спілкування: визначення, предмет і властивості
3. Спілкування з дорослими в період дитинства і раннього дитинства
4. Спілкування з дорослими в дошкільному віці
5. Спілкування з дорослими в шкільному віці
6. Висновок
7. Список використаної літератури

ВСТУП

Спілкування - один з найважливіших факторів загального психічного розвитку дитини.  
Тільки в контакті з дорослими людьми можливо засвоєння дітьми суспільно -історичного досвіду людства.

В даний час  увагу багатьох психологів у всьому світі притягнуто допроблем раннього дитинства. Цей інтерес далеко не випадковий, тому щовиявляється, що перші роки життя є періодом найбільшінтенсивного і морального розвитку, коли закладається фундаментфізичного, психічного та морального здоров'я. Від того, в якихумовах воно буде протікати, багато в чому залежить майбутнє дитини. Ще ненароджена дитина - це формується людська істота. Впливвідносин матері до ще не народженої дитини є винятково важливим для йогорозвитку. Також важливі взаємини матері і батька.

Любов, з якою мати виношує дитину, і думки, пов'язані  з йогопоявою; багатство спілкування, якого мати ділить з ним, впливаютьрозвивається  на психіку дитини, розвиток мовленнєвих задатків.

Якщо подивитися на саме слово «спілкування» з  точки зору його етимології, томожна побачити, що воно походить від слова «загальне». У чомусь схожа ситуація і в мовах германо-романської групи: так, наприклад, англійське слово «communication» походить від латинського «зв'язувати, давати». У всіх цих словах ми можемо побачити як мова відображає один з основних смислів спілкування - будучи сполучною ланкою між людьми, сприяти знаходженню і передачі загального що є (або може бути) між ними. Причому це загальне може бути як те що виникло тільки що, в процесі спільної діяльності, так і ті знання, що передаються через багато століть .

Розвиток дитини в багатому залежить від спілкування  з дорослими, яке впливає не тільки на психічний, а й на ранніх етапах,  фізичний розвиток дитини.  
 
 
 
 
 

Спілкування: визначення, предмет  і властивості

Існує безліч більш  точних дефініцій спілкування. Зупинимося коротко на деяких з них, щоб більш  чітко уявляє собі предмет даної  роботи.

Спілкування можна  розглядати з точки зору різних гуманітарних наук.  
Так, в соціології воно розуміється як спосіб існування внутрішньої еволюцій або підтримки соціальної структури суспільства - в тій мірі, в якій ця еволюція взагалі припускає діалектичну взаємодія особистості і суспільства, неможливе без спілкування. У марксистської філософії воно розуміється як процес перетворення суспільних відносин з віртуальної в реальну «дієву» форму, що здійснюється за певних обставин. Тут воно розуміється і як процес (актуалізації) і як умова (способу актуалізації). Таким чином, у рамках цієї філософської концепції, будь-яка громадська діяльність є у відомому сенсі спілкуванням.

C точки зору  психології (наприклад А. А. Леонтьєвим) спілкування розуміється як процес встановлення і підтримання цілеспрямованого,прямого або опосередкованого тими або іншими засобами контакту між людьми, так чи інакше пов'язаними між собою в психологічному відношенні.  
Здійснення цього контакту дозволяє або змінити перебіг спільної діяльності за рахунок узгодження «індивідуальних» діяльностей з тими чи іншими параметрами, або, навпаки, розподіл функцій (соціальноорієнтоване спілкування), або здійснити цілеспрямований вплив на формування або зміну окремої особистості в процесі колективної або  
«Індивідуальної», але соціально опосередкованої діяльності (особистісноорієнтоване спілкування). Більш просте визначення дає М.І. Лісін: спілкування - це взаємодія 2-х і більше людей, спрямоване на узгодження та об'єднання зусиль з метою налагодження відносин і досягнення загального результату.

Як і в будь-якого  об'єкту наукового вивчення у спілкування  виділяють ряд притаманних йому властивостей.

Серед них:  
. спілкування є взаємоспрямованою дією;  
. вона має на увазі активність кожного з її учасників;  
. учасники його розраховують отримати відгук/відповідь від партнера по спілкуванню;  
. кожен з учасників цього процесу виступає як особистість.

З цього, зокрема  випливає, що предметом спілкування є інша людина, партнер по спілкуванню. Кожна людина прагне до пізнання й оцінки інших людей. Пізнаючи і оцінюючи інших людина отримує можливість самооцінки і самопізнання. Це прагнення суть потреби в спілкуванні.  

Таким чином, основними  функціями спілкування є:  
. організація спільної діяльності людей (узгодження та об'єднання зусиль для їх досягнення);  
. формування і розвиток міжособистісних відносин;  
. пізнання людьми один одного;  
. спілкування - необхідна умова формування особистості, її свідомості та самосвідомості.

У ході спілкування формується т.з. продукт спілкування - освіта як матеріального так і духовного характеру. Серед основних продуктів спілкування виділяють: загальний результат, взаємини, виборчі прихильності, а також образ самого себе.

Маючи цю теоретичну базу ми можемо перейти до розгляду особливостей спілкування дитини з дорослими.

Спілкування дитини з дорослими: місце і роль у  психічному розвитку дитини

Вищі психічні функції людини спочатку формуються як зовнішні,тобто в реалізації яких бере участь не одна, а дві людини. І лише поступово вони стають внутрішніми (тобто переходять з інтра-в інтропсіхічні). Розвиток дитини, в рамках теорії культурно -історичного розвитку, розуміється Виготським як процес присвоєння дітьми суспільно-історичного досвіду, накопиченого попередніми поколіннями. Витяг цього досвіду можливий при спілкуванні зі старшими. При цьому спілкування відіграє вирішальну роль не тільки в збагаченні змісту дитячої свідомості,але й обумовлює його структуру.

Якщо узагальнити  вплив спілкування на загальний  психічний розвиток дитини, то можна сказати, що:  
. воно прискорює хід розвитку дітей (поява і подальший розвиток як операціонально-технічних, так і перцептивних навичок);  
. воно дозволяє подолати несприятливу ситуацію (так, наприклад, прослуховування дітьми в інтернатах магнітофонної мови, в разі включення до живого спілкування з навколишнім, сприяє нормалізації мови при відставання її розвитку);  
. воно ж дозволяє виправити дефекти, що виникли у дітей при неправильному вихованні.

Цей вплив простежується  в багатьох сферах психічного розвитку:починаючи  від області допитливості дітей  і закінчуючи розвитком особистості  і здійснюється завдяки тому, що:  
1) для дітей молодшого віку дорослий є багатим джерелом різноманітних впливів (сенсомоторних, слухових, тактильних та ін);  
2) при збагаченні досвіду дитини дорослий спочатку знайомить його з чимось, а потім нерідко ставить завдання перед ним оволодіти якимось новим навичком;  
3) дорослий здійснює підкріплення зусиль дитини, їх підтримку та корекцію;  
4) дитина в контактах з дорослими спостерігає його діяльність і черпає в ній зразки для наслідування.

Виділяють декілька типів засобів спілкування, за допомогою яких діти взаємодіють з дорослими:  
. експресивно-мімічні: виникають в онтогенезі першими (протягом перших двох місяців життя) і служать одночасно як проявом емоційних станів дитини, так і активними жестами, які адресовані навколишнім; вони також висловлюють зміст спілкування, яке не може бути передано з необхідною точністю через інші засоби - увага, інтерес і т.п.  
. предметно-дієві: виникають пізніше (до 3-х років) і мають також знакову функцію, без якої не можливе взаєморозуміння між людьми; відрізняються від експресивно-мімічних більшою довільністю;  
. мовні операції: дозволяють вийти за межі приватної ситуації і налагодити більш широку взаємодію.

У разі недостатнього  контакту з дорослими спостерігається зниження темпу психічного розвитку, підвищується опірність хворобам (діти -вихованці дитячих установ закритого типу, діти, що пережили війни, та ін) Повна ж ізоляція дітей від дорослих не дозволяє їм стати людьми і залишає їх на положенні тварин (діти-мауглі, вовчі діти).

Оскільки спілкування дитини з дорослими на різних етапах його розвитку має свою специфіку і служить різним цілям, розглянемо його послідовно.

Спілкування з дорослими в  період дитинства  і раннього дитинства 

Відразу після  народження у дитини відсутнє спілкування з дорослими: вона невідповідає на їхні звернення і сама ні до кого не адресується. Але вже після 2-го місяця життя вона вступає у взаємодію яку можна вважати спілкуванням:вона починає розвивати особливу активність, об'єктом якої є дорослий. Ця активність проявляється у формі:  
. уваги та інтересу дитини до дорослого;  
. емоційних проявів у дитини до дорослого;  
. ініціативних дій, спрямованих на привернення уваги дорослого;  
. і чутливості дитини до ставлення/оцінці дорослого.

Спілкування з  дорослими у немовлят грає як би пускову роль в розвитку реагування на важливі подразники. Лисина пише, що немовля починає реагувати на голос дорослого раніше, ніж на інші першосигнальні подразники. Без такого контакту з дорослими спостерігається уповільнення інших реакцій на слухові і зорові подразники. Потім, заміру розвитку здатності до зосередження (слухового, зорового та ін) у дитини з'являється т.зв. комплекс пожвавлення, що поєднує в собі зачатки емоційного ставлення дитини з оточуючими, мови про хапальну реакцю. Мати (або інший близький дорослий) не тільки задовольняє дитину в кисні, подразників (тобто забезпечує виживання дитини і задоволення його первинних потреб), а й впливає на розвиток активної відповідної діяльності. Говорячи про відповідну діяльність, слід згадати про схеми розвитку потреби у спілкуванні. Вона (потреба) не є генетично обумовленою, а формується на основі інших потреб (органічних) за принципом: поява дискомфорту (крик, увагу дорослого ,усунення дискомфорту цим дорослим). Інша схема -це прагнення до нових вражень. У сукупності вони сприяють виділенню дорослої дитини в навколишньому світі. Вирішальне ж значення в розвитку цієї потреби набуває позиція дорослого у ставленні до дитини - випередження досягнутого дитиною рівня і тлумачення його поведінки як діяльності розумного суб'єкта.

Виділимо спочатку основні параметри спілкування  у дітей цього віку  
(тут і далі цитується за Лисиною):

1) форма спілкування: 

. ситуативно-особистісна; 

. ситуативно-ділова (1-3 роки);  
2) зміст потреби у спілкуванні:

. доброзичлива увага дорослого;

. потреба в  доброзичливій увазі та співробітництві (1-3 роки);  
3) провідний мотив спілкування:

. особистісний - дорослий як лагідний доброзичливий; центральний об'єкт пізнання і діяльності; не індівідуалізіроване джерело активності ласки й уваги, не зв'язане з діями дитини;

. діловий - дорослий як партнер по грі, зразок для наслідування і експерт з оцінки умінь та знань (1-3 роки);  
4) значення даної форми спілкування в загальному розвитку дитини:

. загальна неспецифічна  активація, формування перцептивних дій, підготовка до оволодіння хапання;

. розвиток предметної  діяльності, підготовка до оволодіння  мовою (1-3 роки);

Перед тим як ми розглянемо негативні наслідки, що виникають у результаті відсутності спілкування з близьким дорослим у дитини в цьому віці  
, необхідно зробити невеликий теоретичний відступ і ввести ряд понять.

Депривація - незадоволена потреба, яка відбувається в результатівідділення людини від необхідних джерел її задоволення.

Виділяють кілька типів депривації:  
. сенсорна - полягає в усуненні сенсорних імпульсів. Виникає не тільки при повному усуненні даних імпульсів, але і при попаданні в сенсорно збіднене середовище;  
. рухова;  
. соціальна - серед її прикладів такі хрестоматійні випадки як Г. Хаузер, вовчі діти та діти-мауглі. Всі вони не вміли (або погано говорили) говорити і ходити, часто плакали і всього боялися. При їх подальшому вихованні, незважаючи на розвиток інтелекту, порушення особистості і соціальних зв'язків залишалися. Наслідки соціальної депривації усуваються на рівні деяких глибоких особистісних структур, що проявляється в недовірі (за винятком до членів групи, які перенесли те ж саме - наприклад у випадку розвитку дітей в умовах концентраційних таборів), значущість почуття  
Ми, заздрісність і надмірна критичність.

Отже, що ж відбувається з дитиною, у разі позбавлення  його можливості спілкування з близьким дорослим у цей період? Основним «симптомом» тут буде різке уповільнення усіх сторін розвитку дитини. Це виявляється в:  
. відсутності сформованої мови (у дітей з ДУІТ кількість вокалізацій в  
6 разів менше);  
. відставання в розумовому розвитку;  
. труднощі у встановлення міцних взаємин з дорослими;  
. недолік у ініціативності, уповільнення розвитку емоційної діяльності, а також спрощення емоційної сфери,  
. рухової млявості і компенсаційного руху. Вже на першому місяці життя діти виявляють сильне занепокоєння при обмеження їх рухів.  
Тут було б доречно згадати про феномен госпіталізма (як різновиду сенсорної та рухової депривації). Цей феномен був вперше описаний Р. Спітцом, який спостерігав дітей, що залишилися після народження без материнської уваги. Ці діти по 15-18 місяців знаходилися в скляних боксах, причому до того часу поки вони самі не ставали на ноги. Крім стелі і білих фіранок (на більш пізніх етапах) ці діти не бачили нічого. Їх рухи були обмежені ліжком, а кількість іграшок було мізерно мало. Спітц призводить також результати дослідження дітей, розлучених з матерями у віці 3 місяців. До 4-х років 37% з них загинуло; до 1,5-2 років 5 з 21 не були здатні до самостійного пересування; сиділи без підтримки тільки 3; половина знали тільки 2-3 слова; у всіх спостерігалися симптоми анаклітіческой депресії. Слід пам'ятати і про те, що розвиток рухів у дитинстві тісно пов'язане з формуванням ядра особистості: наприклад, у тих, випадках коли дитина починає відчувати себе причиною і джерелом власних дій. Тому частина порушень зазначених вище пов'язані і з обмеженням рухової активності в цьому віці; зниженому загальному коефіцієнті розвитку.

Вище були названі три види депривації - сенсорна, рухова і соціальна. Всі три присутні в різному співвідношенні при позбавленні спілкування з близьким дорослим у цьому віці. Таким дорослим найчастіше є мати,позбавлення спілкування з якою викликає окремий тип депривації названий -материнським. Вплив ранніх емоційних зв'язків матері і дитини на подальший розвиток останнього було доведено в багатьох експериментах. Так, діти з дитячих установ інтернатської типу (далі як ДУІТ), в 7 разів частіше відчувають страх при переміщенні їх у нову, незвичну обстановку  
(тут і надалі дані в порівнянні з дітьми зі звичайних сімей). Це можна пояснити тим, що для успішного освоєння нового простору, нових ігор дитині потрібна мати, яка дає йому змогу випробовувати не страх і тривогу при зіткненні з новим (невідомим), а інтерес і цікавість. Це ж пояснює і відсутність базової довіри до світу у цих дітей. Для його виникнення необхідні 2 умови, яких позбавлені діти з ДУІТ: тепло та материнська турбота і її постійність.

Один із наслідків  материнської депривації - це формування названого Дж. Боулбі «беземоційного характеру»: інтелектуальне відставання, невміння вступати в значимі стосунки з оточуючими, млявість емоційних реакцій, агресивність, невпевненість у собі.

Розглянемо коротко  специфіку спілкування дитини з  дорослими в ранньому дитинстві. Основними досягненнями, які визначають розвиток психіки дитини в цьому періоді є: оволодіння тілом і мовою, а також розвиток предметної діяльності. Серед особливостей спілкування дитини цього віку можна виділити те, що дитина починає входити в світ соціальних відносин.  
Це відбувається завдяки зміні форм спілкування з дорослими. У предметній діяльності через спілкування з дорослими створюється основа для засвоєнн язначень слів і зв'язування їх з образами предметів і явищ. Колишня раніше ефективна форма спілкування з дорослими (показ дій, управління рухами, вираз бажаного за допомогою жестів і міміки) стає вже недостатньою. Зростаючий інтерес дитини до предметів, їх властивостей і дій з ними спонукає її постійно звертатися до дорослих. Але звернутися до них вона може тільки опанувавши мовним спілкуванням.

Самоідентичність - почуття сталості власного Я, а також те,наскільки людина приймає і цінує себе. Її формування починається вперші місяці життя. У дітей з ДУІТ вона сформована недостатньо. Так наприклад, вони пізніше інших впізнають себе в дзеркалі; лякалися і плакали, якщо бачили себе в дзеркалі в незвичному вигляді (захований під хустку). Спостерігається також запізнювання в появі кризи «3-років». Дефектно формується «гордість за досягнення».  

Спілкування з дорослими в  дошкільному віці

Цей період описується як час оволодіння соціального простору людських відносин через спілкування з дорослими, а також ігрові та реальні відносини з однолітками. У дошкільному віці дитина, освоюючи світ постійних речей, опановуючи вживання все більшої кількості речей, відкриває для себе «подвійну природу рукотворного світу:сталість функціонального призначення речі і відносність цього простору »(В. С. Мухіна). Одне з головних прагнень дитини в цьому віці - прагнення до оволодіння тілом, психічними функціями та соціальними способами взаємодії з іншими. Дитина вчиться прийнятим позитивним формам спілкування. У неї бурхливо розвивається мова, яка тут несе не тільки функцію обміну інформацією, але й експресивну.

Параметри спілкування:

1) форма спілкування: 

. поза ситуативно-пізнавальна  (до 4-5 років);

. внеситуатівно-особистісний (5-6 років).  
2) зміст потреби у спілкуванні:

. потребу в  увазі, співпраці і повазі (4-5 років);

. потреба в доброзичливій увазі, співпраці, повазі дорослого при провідній ролі прагнення до співпереживання і взаєморозуміння (5-6 років).  
3) провідний мотив спілкування:

. Пізнавальний: дорослий як ерудит, джерело пізнання про внеситуатівних об'єктах, партнер з обговорення причин та зв'язків; (4 - 5 років);

. Особистісний: дорослий як цілісна особистість, що володіє знаннями, умінням і нормами (5-6 років).  
4) значення даної форми спілкування в загальному розвитку дитини:

. первинне проникнення  у поза чуттєву суть явищ, розвиток наочних форм мислення;

. прилучення  до моральних і етичних цінностей  суспільства, перехід до дискурсивного мислення (5-6 років).

Перерахуємо лише деякі проблеми, що виникають у дошкільнят позбавлених повноцінного спілкування з дорослими. Підвищена потреба в увазі і доброзичливості відносно дорослого, характерне, як це було показано при виділення параметрів спілкування, для немовлят. Для дошкільнят властива складніша потреба у спілкуванні - у співпраці, повазі і співпереживанні. У дітей же з ДУІТ до кінця дошкільного віку зберігається потреба в уважному і доброзичливому відношенні. Вони не виявляютьзвичайної для дітей цього віку наполегливості у ході пізнавальних контактів. Тобто, вони задовольняють нереалізовану потребу в увазі і доброті з боку дорослих за допомогою мовних засобів.

Відомо, що проективна методика «Малюнок людини» має кілька параметрів для оцінки: сенсомоторних, психічний і проективний. Відмінність дітей з ДУІТ починає проявлятися з психічного рівня: на їх малюнках людина носить схематичний характер, відсутні деталі. На проективному рівні особливості полягають в тому, що діти малюють маленького чоловічка в нижньому куті, звідки він прагне втекти. Ці факти говорять про особистісні і емоційні проблеми.

Спілкування з дорослими в  шкільному віці

Початок шкільного віку визначається важливою зовнішнім обставиною -надходженням до школи. До цього періоду дитина вже багато чого досягла у міжособистісних відносинах: вона орієнтується в сімейно-родинних відносинах; вона має навички самовладання; може підпорядкувати себе обставинами - тобто має міцний фундамент для побудови відносини з дорослими і однолітками. Суттєвим досягненням у розвитку особистості є переважання мотиву «Я повинен» над «Я хочу». У неї достатньо розвинені рефлексивні здібності, які тепер вона використовує для придбання нових знань і навичок. Крім цього, навчальна діяльність вимагає від дитини нових досягнень у розвитку мови, уваги, пам'яті,уяви і мислення, а також створює нові умови для особистісного розвитку.

Школа пред'являє  до дитини нові вимоги стосовно спілкування  – воно ставє «школою соціальних відносин». Відкриваючи різні стилі вона пробує їх, а потім і вибирає деякі з них.

Як і раніше, для розуміння значущості спілкування  з дорослими для дитини цього віку, розглянемо що відбувається з дитиною, якщо вона позбавляється повноцінного контакту з дорослими. Прихожан і Толстих провели комплексне дослідження дітей з ДУІТ за кількома параметрами і виявили наступне:  
1) рівень інтелекту: у дітей з ДУІТ більш низькі показники вербального інтелекту; з усіх субтестів найгірші показники були по наочно-образному мисленняю, яке пов'язане з невмінням представити цілісний образ події;  
2) мотиваційні переваги: 93% дітей три своїх бажання пов'язали з навчанням (СР 53% дітей із звичайних сімей написали про загальнолюдські проблеми). У них, крім іншого, переважали висловлювання, які відображали вимоги вчителів і вихователів. Це говорить про те, що поведінка цих дітей детермінована особливостями спілкування з дорослими: найголовнішим для них є прагнення заслужити схвалення, увага і похвалу вчителя. Ще однією особливістю є висловлення своїх побажань в умовному способі ( «я хотів би ...») - т.з. симптомом відчуження бажань, що говорить про неблагополучний особистісний розвитку. Інший проективною методикою, використаної для діагностики мотиваційної сфери, була методика Нюттена «Я хочу, я можу ...»). У дітей з ДУІТ домінували мотиви, пов'язані із сьогоднішнім днем і найближчим майбутнім. Їхні мотиви більш одноманітні і найменш пов'язані з власною особистістю;  
3) формування самосвідомості і образу Я (методика «Я, яким здаюсь собі»): дані дослідження показали, що у дітей з ДУІТ спостерігається затвердження  
Я через пристосування (СР активне протиставлення себе ситуації у дітей зі звичайних сімей); визнання необхідності влади над собою (СР прагнення до самостійності); їх самооцінка має негативний характер  
(СР зі складним характером самооцінки - дитина може вважати себе як хорошим, так і одночасно поганим). Останній факт пояснюється тим, що діти зі звичайних сімей засвоюють 2 різних рівня відносин до себе з боку дорослих. Батьки з одного боку безумовно люблять їх, а з іншого об'єктивно оцінюють в конкретних ситуаціях. Діти з ДУІТ позбавлені такої безумовної любові, що і відображається на їх самооцінці;  
4) любов до себе і самоідентичність: як і говорилося вище, самоідентичність - почуття сталості свого Я, а також, те, наскільки людина цінує і приймає себе. Негативне або не виражене відчуття Я у дітей з ДУІТ пояснюється як неясністю свого минулого, так і, більшою мірою, відсутністю одного люблячого дорослого. Безліч зміншившихся дорослих з різною поведінкою і з різним емоційним ставленням не сприяють формуванню почуття сталості свого Я і самоцінності;  
5) спілкування з дорослими: діти з ДУІТ буквально «липнуть» до дорослих, виявляють позитивне ставлення до них; у них є деструктивна агресія (СР конструктивна агресія, є рушійною силою за будь-якого освоєння нового та зміни); вони готові виконати будь-яке їх прохання ; роблять все можливе, щоб звернути на себе увагу, що пов'язане з незадоволеною потребою у спілкуванні;  
6) реакція на фрустрацію (тест Розенцвейг): у цих дітей переважає екстрапунітивні реакції за типом самозахисту, що не дає їм можливості опанувати ситуацію і знайти конструктивне рішення. Це частково пояснює подальшу несамостійність і «звалювання» провини на інших.

Узагальнюючи  все вище сказане про негативні  наслідки відсутності повноцінного спілкування у дітей з ДУІТ можна сказати, що їх ахіллесовою п'ятою є особистість, що носить реактивний характер. Якщо значення рівня розвитку рухової активності, показників інтелекту, особливостей мислення та ін. наближаються до показників дітей зі звичайної сім'ї до кінця підліткового віку, то особистісні особливості цих дітей залишаються зними на все життя.

Говорячи про особистість у даному контексті я маю на увазі визначення  
Божович. Тут особистість - це «цілісна психологічна система, що виникає в процесі життя людини і виконує певну функцію в його взаємозв'язку з оточуючими людьми ». Вдосконалюючись на основі засвоєння людиною суспільних форм свідомості і поведінки, становлення особистості звільняє людину від безпосереднього підпорядкування впливу навколишнього середовища. Це дозволяє людині не тільки пристосовуватися до них, але й свідомо перетворювати це середовище і самого себе.

Особливості спілкування  дітей з ДУІТ з дорослими (безліч змінюючихся дорослих, з різною поведінкою і з різним емоційним ставленням;відсутність материнського тепла, безумовного прийняття і любові та багато ін.)є причиною формування реактивного типу особистості. Це виражається в незадоволеній потребі в спілкуванні і, як наслідок, прагненні завоювати прихильність і увагу дорослих; заниження в (або повному) неприйнятті себе; орієнтації на сьогодення і звуження перспективи минулого і майбутнього; недовіру до людей і залежності; вузькість і бідність змісту мотивів та ін.

Повернемося до дефініції спілкування, дане Леонтьєвим. Спілкуванні, пише він, це цілеспрямований вплив на формування або зміну окремої особистості в процесі колективної або «індивідуальної», але соціальноопосередкованої діяльності. Весь процес розвитку дитини від перших днів життя і до кінця підліткового віку проходить під впливом спілкування.  
Починаючи спілкуватися з одним знайомим дорослим, а потім включаючи в коло спілкування все більшу кількість як дорослих, так і однолітків, дитина вбирає,аналізує, а потім і критично оцінює багаж знань, накопичений багатьма поколіннями людей. Без перейняття цього культурно-історичного досвіду за допомогою спілкування у всіх його формах людина втрачає свою відмінність від інших представників тваринного світу - тобто втрачає здатність до логічного мислення, дару мови, створення знарядь праці та їх використання в процесі суспільних відносин.  
 
 
 
 
 
 

ВИСНОВОК

Отже, зробивши теоретичний аналіз проблеми спілкування  дітей в колективі та сім’ї,шляхом вивчення психолого-педагогічної літератури, охарактеризувавши основні особливості  та відмінності спілкування дітей в колективі та сім’ї,узагальнивши сутність спілкування,я визначила позитивні та негативні сторони спілкування,визначила вплив спілкування на становлення дитини,виявила відмінність та схожість спілкування дитини в сім’ї та колективі. 
Спілкування – важлива форма людського буття, умова життєдіяльності людей, спосіб їхнього об’єднання. Воно є генетично первинною основою культури спілкування. Спілкування - це міжособистісна і між групова взаємодія,основу якої становить пізнання одне одного і обмін певними результатами психічної діяльності (інформацією, думками, почуттями, оцінками тощо), в ході спілкування становиться та формується особистість. Потреба у спілкуванні розвивається від простих (потреба в емоційному контакті) до складніших (у співробітництві,інтимно-особистісному спілкуванні тощо). Змістом спілкування є наукові та побутові знання,навички та уміння,сама людина (її зовнішній вигляд,особливості характеру,манера поведінки тощо) або ж колективне розв’язування якогось завдання,діяльність. Ставлення та стосунки,які наповнюють спілкування, надають йому своєрідності,певного емоційного забарвлення,диктують засоби,манеру спілкування. Від того,які складаються стосунки,залежить уся система спілкування особистості. Конкретних тем для спілкування в кожного безліч,і чим різноманітніші вони,чим ширше коло спілкування людини,тим багатша і змістовніша сама особистість. У стилі проявляються всі особистісні риси,від яких залежить успішність і ефективність спілкування. Стиль спілкування інтегрує у собі не тільки комунікативні та психологічні особливості людини,а й її світорозуміння,відношення до людей та до своєї справи,творчі здібності. У стилі спілкування найбільш проявляються особливості індивіда,його особистісні властивості. Важливим елементом людського співжиття взаємин є психічні контакти і спілкування. Потреба у контакті з подібними до себе існує й у тваринному світі, однак спілкування – це величезний дар набуток суспільного буття людини. Завдяки спілкуванню людина пізнає світ, власну духовність, підтримує психологічний зв’язок з іншими людьми через масові засоби комунікації й безпосередні контакти на вулиці, у театрі й кіно.  
Дефіцит спілкування, дружніх відносин викликає ускладнення і навіть напруженість, конфлікти між людьми, а то й захворювання. У спілкуванні дуже важливим є необхідність зрозуміти, що кожна людина – найбільша цінність суспільства. А тому слід поважати кожного, з ким спілкуєшся.