Всесвітній поштовий союз

Міністерство  фінансів України

Український державний університет фінансів та міжнародної торгівлі 
 
 
 
 
 

Модульне завдання з дисципліни 
“Міжнародні організації”

на тему:

“Всесвітній поштовий союз ” 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Підготував  студент БДМЕ 4-2 Мурач Артем Павлович 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ 2011

Всесвітній  Поштовий Союз (ВПС)

Universal Postal Union (UPU) 
 

У м. Берн установлено пам’ятник, символ Всесвітнього Поштового Союзу. 
 

Всесвітній  Поштовий Союз 
 
 
 
 
 

1. Історія створення
2. Організація  роботи ВПС
3. Структура ВПС.
4. Україна і ВПС.

1. Історія створення

З чого все починалося

      У XVIII ст. у світі активно стала розвиватися міжнародна торгівля. Відповідно зросли інформаційні потоки, але кореспонденція, що відправлялася за кордон, оплачувалася відправником тільки до межі своєї держави. За подальші послуги платив адресат при одержанні листа. Можна тільки уявити, які виникали труднощі, якщо відправлення проходило транзитом через територію кількох країн, у кожної з яких були свої правила пересилання, власні тарифи в різній валюті відповідно до ваги і відстаней. Бідолахи-поштмейстери іноді годинами гортали сторінки товстих довідників, аби вирахувати правильний тариф... Крім того, обмін поштою між країнами ґрунтувався на двосторонніх угодах, і поштовим відомствам доводилося укладати безліч угод, розпоряджень, договорів. Така складна система гальмувала розвиток і поштової справи, і комерції, тож у багатьох державах стали думати про уніфікацію поштових тарифів і правил. 
Першу серйозну пропозицію розробити «універсальне європейське поштове право» подав імперський королівський контролер поштової служби Йозеф Хехт. Ще 1749 р. він спробував уніфікувати численні тарифи німецьких пошт, які до того ж набагато різнилися. Однак Хехт надто випередив свій час — феодальна роздробленість Німеччини не дала можливості об’єднати пошти або навіть організувати їхнє співробітництво. 
У 1840 р. німецький економіст фон Херфелдт запропонував спростити міжнародний єдиний тариф, не брати плату за транзитне пересилання, а також створити міжурядовий орган із Секретаріатом, який регулював би міжнародну пошту. Однак і його пропозиціям не надали тоді серйозного значення.

      Першою  спробою об’єднати поштові управління був Дрезденський конгрес 1847 р., на якому  Австрія і Пруссія домовилися про усунення поштових бар’єрів на території цих держав та введення єдиного тарифу. Датський поштовий чиновник Йосип Міхельс виніс на розгляд свого уряду сміливий проект. Він запропонував створити європейський поштовий союз й усунути так звані «транзитні збори», що стягувалися за доставку пошти за кордон. Проте ідею не було сприйнято. Члени уряду навіть обурилися: як міг якийсь чиновник запропонувати проект, що завдає шкоди державній скарбниці? У вигляді покарання Міхельса призначили поштмейстером у віддалене село.

      Лише  впродовж 1850—1852 рр. німецькі поштові  управління нарешті об’єдналися  у Германо-австрійський поштовий союз, який зрівняв їх у правах. До його складу спочатку увійшли поштові відомства Баварії, Саксонії, Мекленбург-Шверина, Мекленбург-Штрелица і Шлезвіг-Гольштейна, а потім — Бадена, Турн-і-Таксіса, Ганновера, Вюртемберга, Гессена, Насау, Бремена, Люксембурга, Брауншвейга, Ольденбурга, Любека і Гамбурга. 
Основою цього Союзу стали кілька фундаментальних і водночас простих принципів: єдиний поштовий тариф і договір про те, що гроші, сплачені за пересилання листа, залишаються в розпорядженні того поштового управління, де вони прийняті. 

      Нові положення дали можливість зміцнити економічні й культурні зв’язки між німецькими державами, сприяли розвитку і розширенню поштового обміну. Але Германо-Австрійський Союз скоро втратив своє значення, оскільки 1867 р. був заснований Північногерманський союз, що об’єднав 19 німецьких держав і вільні міста Гамбург, Бремен і Любек у єдину державу. І хоча німецька пошта продовжувала працювати за єдиним тарифом, проблема поштового обміну з іншими країнами залишалася.

 
Розв’язання проблем  міжнародного обміну

      Перший заклик до спрощення й упорядкування міжконтинентальних поштових відносин подала Америка. У серпні 1862 р. генерал-поштмейстер США Монтгомери Блер, який вважав, що тільки узгоджені дії можуть розв’язати проблеми з міжнародним обміном, звернувся до міністра закордонних справ Стюарда з пропозицією про скликання конференції представників поштових відомств різних країн. Отримавши схвалення, М.Блер і його заступник Кесон направили листи на адресу керівників поштових відомств із запрошенням взяти участь у конференції, присвяченій проблемам міжнародного поштового зв’язку. Така конференція за участю делегатів з 15 країн Європи й Америки відбулася 11 травня 1863 р. в Парижі. На ній було обговорено ряд загальних положень, якими належало керуватися під час укладання взаємних угод, закладено основи майбутнього поштового союзу, а також прийнято деякі правила: типи відправлень, що пересилалися поштою, відтепер були розділені на шість класів, встановлено одиницю ваги для поштового збору, уведено штраф у 50 франків за втрату рекомендованого листа тощо. Крім того, на конференції було розроблено 30 загальних принципів для укладання міжнародних поштових угод, які спростили договори між країнами.

      У Німеччині схожу ідею подав прусський поштовий радник Генріх фон Стефан. Стефан був неабиякою особистістю. Він почав кар’єру в якості переписувача і послідовно пройшов увесь шлях до вершин прусської поштової ієрархії. Адміністративний досвід і детальне ознайомлення зі складною системою поштових тарифів того часу дали йому можливість пізніше здійснити реформи, що перетворили стару неповоротку пошту в сучасну установу зв’язку. Незабаром після створення Північногерманського союзу з ініціативи Стефана був прийнятий «Закон про поштову службу», що вперше встановлював поштові тарифи залежно від ваги відправлень без урахування відстаней; були введені також єдині тарифи за доставку грошових переказів, газет, посилок. 
Ідея створення міжнародного поштового союзу виникла у Стефана ще 1868 р. Але їй не судилося здійснитися. Російський уряд попросив відстрочки на рік для обмірковування нового проекту, потім спалахнула війна між Францією і Пруссією. Все це затримало скликання установчого конгресу. 

ВПС: перші кроки

      У 1870 р. Генріх фон Стефан був призначений  на пост генерального директора пошти  Північногерманського союзу і зайнявся практичною організацією Поштового союзу. Він розробив проект, і саме за його пропозицією 15 вересня 1874 р. у Берні (Швейцарія) відкрилася конференція, на яку приїхали представники 22-х країн.

      На  засіданнях були визначені основні  принципи міжнародного поштового зв’язку, утворена єдина поштова територія  з метою взаємного обміну листами, усунуті перешкоди і кордони, що заважали вільному проходженню міжнародної  пошти та її розвитку. Крім того, саме 9 жовтня 1874 р. був підписаний договір про створення Загального поштового союзу, до якого увійшли Австрія й Угорщина (тоді вони значились у договорі як одна країна), Бельгія, Данія, Єгипет, Франція, Німеччина, Великобританія, Греція, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Румунія, Росія, Сербія, Іспанія, Швеція, Швейцарія, Туреччина і США.

      Договір набрав чинності 1 липня 1875 р. Монтенегро, що не був присутнім на Бернській конференції, підписав Конвенцію 1 липня 1875 р. і був зарахований як фундаментальний член.

      У 1874 р. ВПС охоплював 22 держави із територією в 37 млн км2 і населенням 300 млн осіб. У наступні роки територія поштового союзу швидко розширювалася; до нього приєдналися: 
в 1876 році - Британська Індія, французькі колонії;

      в 1877 році - Бразилія, Японія, Персія, датські, нідерландські, португальські, іспанські  і деякі британські колонії;

      в 1878 році - Аргентина і Канада;

      в 1879 році - Ньюфаундленд, британські колонії  у Центральній Африці, Ліберія, Мексика, Гондурас, Перу, Болгарія, Сальвадор;

      в 1880 році - Багамські Острови, Еквадор, Сан-Домінго, Уругвай, Венесуела;

      в 1881 році - Барбадос, Чилі, Колумбія, Гватемала, Гаїті, Парагвай, Сент-Вінсент;

      в 1882 році - Сандвічеві острови, Нікарагуа;

      в 1883 році - Коста-Ріка;

      в 1885 році - Болівія, Сіам;

      в 1886 році - Конго;

      в 1887-1888 роках - німецькі колонії і  землі, що складаються під німецьким протекторатом в Африці та Австралії, і Туніс;

      в 1891 році - британські колонії в Австралії, острови Фіджі, британська Нова Гвінея;

      в 1895 році - Занзібар і землі Східної  Африки, що складаються під британським протекторатом;

      в 1897 році - Корея.

      У 1878 році організація і договір були перейменовані відповідно у «Всесвітній поштовий союз» і «Всесвітню поштову конвенцію». Згодом було прийнято кілька міжнародних (додаткових) угод з окремих видів послуг у міжнародної поштової зв'язку.

      Всі країни, що входять до складу Всесвітнього поштового союзу, для обміну поштових відправлень між своїми поштовими установами становлять одну поштову територію (un seul territoire postal). В межах цієї території вільний обмін кореспонденції обеcпечівается чотирма основними положеннями:

1. По всій території союзу встановлена свобода транзиту.

У силу цього дві країни, що входять до складу союзу, можуть обмінюватися поштовими відправленнями за посередництвом інших членів союзу. Ті члени спілки, які підтримують поштові повідомлення і з країнами, що знаходяться поза союзу, зобов'язані приймати на себе пересилання в ці країни поштових відправлень всіх інших членів союзу.

2. Безоплатність транзитної пересилки.

Була запропонована  німецьким проектом 1874 року в силу того міркування, що послуги, що надаються державою з транзитного перевезення чужоземної кореспонденції через її територію, в середньому врівноважувалися відповідними послугами, отриманими ним від інших держав. Це міркування, взагалі виправдане досвідом, допускало, однак, вилучення, зумовлені просторістю деяких держав або особливостями географічного їх положення.Таке вилучення повинно було бути, наприклад, допущено стосовно Бельгії, що була вузловим пунктом на шляху вельми жвавих повідомлень між декількома великими державами. Не було також рівноваги між такими державами, які містили віддалені заокеанські повідомлення, і такими, що таких повідомлень не містили, але все ж ними користувалися. З усіх цих причин початок безоплатного транзиту не було прийнято Бернських конгресом 1874; але воно представдляет собою ідеал, до якого поступово наближався поштовий союз. За постановою 1874 року, країна, від якої поштові відправлення виходили, була зобов'язана внести транзитну плату в 2 франка з кожного кілограма листів і в 25 сантимів з кожного кілограма творів друку і тому подібних відправлень при сухопутної (або морський - на відстані не більше 300 морських миль) перевезення, таку ж плату в подвійному розмірі - при сухопутної перевезення на відстані понад 750 км, а при морської перевезенні на відстані понад 300 морських миль була зобов'язана відшкодувати витрати транспорту, які, однак, не повинні були перевищувати 6,50 франка за кілограм листів і 50 сантимів за кілограм інших відправлень. З приводу приєднання до союзу Британської Індії транзитна плата з морського перевезення, що прямувала до цієї країни, була встановлена в 25 франків за кілограм листів. На паризькому конгресі 1878 року транзитні плата по сухопутної перевезення була встановлена в 2 франка за кілограм листів і в 20 сантимів за кілограм інших відправлень, незалежно від відстані, а ставки з морського перевезення були знижені з 6,50 франка до 5 та з 25 до 15 франків. Спроба до подальшого пониження транзитних плат, зроблена на віденському конгресі 1891 року, не увінчалася успіхом внаслідок того, що австралійські колонії своє приєднання до союзу ставили в залежність від збереження колишніх ставок.На віденському конгресі для відправлень до країн, що стояли поза союзу, були встановлені (для морського перевезення поза територією союзу) однакові ставки транзитного винагороди в 20 франків і в 1 франк. За постановою вашингтонського конгресу 1897 року, протягом перших двох років з 1 січня 1899 ставки за сухопутну транзитне перевезення знижувалися на 5%, протягом наступних двох років - на 10%, по закінченні перших чотирьох років - на 15%, ставка по морській перевезення з 15 франків в ті ж терміни знижувалася до 14, 12 і 10 франків.

3. Однакова, незалежна від відстані поштова такса (тариф).

Встановлено Бернських конгресом в таких  розмірах: з листів - 25 сантимів за кожні 15 г, з відкритих листів - 10 сантимів, з творів друку, ділових паперів  і товарних зразків - 5 сантимів за кожні 60 г, причому, проте, кожне окреме отправленіe ділових паперівповинно було бути сплачено не менше 25 сантимів, а кожне відправлення товарних зразків - не менше 10 сантимів. Цей стандартний тариф був далі загальнообов'язковим, без тих вилучень, які допускалися ще Бернських конгресом. Додаткова оплата допускалася лише по відношенню до таких відправлень, які підлягали морського перевезення; вона не повинна була перевищувати ставок нормального тарифу, а по відношенню до відкритих листів (з 1 січня 1899 року) - 5 сантимів. За пересилання всіх цих відправлень рекомендованим порядком може бути взімаема додаткова плата не понад 25 сант. Щоб оцінити значення цієї такси, досить сказати, що до 1874 року при обміні кореспонденції між країнами, що входили потім до складу поштового союзу, застосовувалося понад 1500 різних такс.

4. Скасування поділу поштових зборів.

Замість розподілу  поштових зборів, яке за старих часів  було каменем спотикання при укладанні  поштових конвенцій і ускладнювало їх виконання, Всесвітній поштовий союз засвоїв простий принцип: на користь  кожної держави чинять ті поштові  збори, які воно стягує. Згідно з цим поштовий збір з сплачених (франкірованних) відправлень надходить на користь країни відправлення, а з неоплачених (нефранкірованних) - на користь країни призначення; ніяких розрахунків не здійснюється. Принцип цей, висунутий Німеччиною, грунтувався на тому міркуванні, що на кожен лист звичайно треба відповідь. Досвідом з'ясовано також, що в поштових зносинах між двома країнами помічається приблизно однакове ставлення нефранкірованних відправлень до франкірованним. Розрахунок за транзитні перевезення проводився на підставі даних, які збиралися раз на три роки протягом 28 днів. Справа ця була спрощено вашингтонським конгресом 1897 року, яким було вирішено, щоб на майбутній час розрахунки проводилися на підставі статистичних даних, зібраних за травень місяць 1896 року. До віденського конгресу 1891 розрахунки ці завершувалися пересиланням між урядами готівкових грошей, але потім бернському бюро стало грати по відношенню до членів союзу роль розрахункової палати. 

2. Організація  роботи ВПС

Основні завдання ВПС

Всесвітній поштовий союз ставить в основу своєї діяльності наступні завдання :

1.Встановлення єдиних міжнародних поштових зв'язків і полегшення обміну міжнародної пошти за допомогою Всесвітньої поштової конвенції та додаткових угод.

2.Сприяння поштовою співпраці держав-членів союзу. 
3.Встановлення тарифів для міжнародної поштового зв'язку (включаючи транзитні витрати). 
4.Врегулювання спірних питань між членами союзу. 

Принципи Всесвітнього поштового союзу

Головні документи

      Головним  документом Всесвітнього Поштового  Союзу є його Конституція, яка містить мету діяльності та загальні положення. Вона є дипломатичним документом, який має бути ратифікований компетентними органами кожної країни-члена ВПС. Доповнення до Конституції можуть вноситись лише Конгресом, і також підлягають ратифікації.

      Загальні  правила, що регулюють міжнародні поштові  послуги, а також положення, що стосуються відправки листів, втілені у Всесвітній Поштовій Конвенції. Цей документ, так  само, як і Конституція, має обов’язкову  юридичну силу для всіх країн-членів ВПС. З метою чіткого, простого та гнучкого регулювання діяльності у  сфері міжнародних поштових послуг, на Сеульському Конгресі у 1994 році було внесено доповнення до двох головних документів. Тепер дозволяється вносити зміни до положень щодо міжнародних поштових послуг, не звертаючись до Конгресу.

      Окремі  угоди, які є обов’язковими лише для країн, що їх уклали або приєднались, регулюють операції з поштовими  посилками та поштовими фінансовими  службами. 

ПРО EMS

      EMS - Термінові поштові послуги. Це - пріоритетна міжнародна послуга  доставки документів і товару  й передбачена Поштовими службами в більш ніж 200 країн і територій по усьому світу. EMS - глобальна послуга, з широким набором різних можливостей.

Завдяки розвинутій поштовій мережі й великій кількості  поштових представництв, мережа EMS має  найбільшу кількість точок доступу  для клієнтів і забезпечує найбільше  охоплення  територій для можливих поштових доставок..

Основні характеристики EMS.

- Можливість  прийняти замовлення в будь-якому  поштовому офісі.

- Пріоритет  доставки в місце призначення.

- Відстеження  посилки.

- Підпис на  посилці.

- Доставка  речей на зазначену адресу.

Послуга EMS регулюється  Кооперативом EMS, організованим Радою  Поштових Операцій ВПС в 1998. Кооператив EMS створений, щоб підтримувати якість послуг на високому рівні, а також  конкурентоспроможність послуги EMS у  всіх країнах.

Участь у  Кооператив EMS відбувається на добровільній основі, кількість учасників збільшуючи з кожним роком. Сьогодні більш, ніж 165 операторів є учасниками Кооперативу EMS, забезпечуючи 90% EMS- трафіка. 
 
 
 

3. Структура ВПС.

Про Раду Адміністрації

      Рада  Адміністрації (РА.) складається з 41- ой країни- учасника й збирається щорічно  в штаб-квартирі ВПС у Берні. Рада гарантує безперервність роботи Конгресів  ВПС, відслідковує їх діяльність і займається повноважними, адміністративними, законодавчими  і юридичними питаннями.

      Щоб переконатися, що ВПС здатне швидко реагувати на зміни в поштовій сфері, ВА має повноваження схвалювати пропозиції Ради Поштових операцій по прийняттю норм або нових процедур до наступного Конгресу. Всесвітній Поштовий Конгрес скликається кожні чотири роки.

      ВА  може також вжити заходів, що вважає потрібними, для того, щоб вирішити невідкладні питання. Це стосується бюджету й звітності ВА, а також  щорічної корекції стратегії й бюджету  ВПС. Рада також відповідальна за просування й координацію всіх аспектів технічного співробітництва серед  країн члена. 

Конгрес ВПС.

      Кожні чотири роки Конгрес ВПС збирає разом  повноважних представників 192 країн, щоб визначити майбутню світову  поштову стратегію, карту маршрутів  на наступні 4 роки, і сформулювати стандарти  й норми, що покращать безпеку міжнародних станцій кореспонденції й поставки електронних і фінансових послуг.

Конгрес також  забезпечує обговорення важливих глобальних питань, наприклад : стабільність розвитку, поліпшення торгівлі, фінансових внесків, грошових передач, і виділення основих  факторів для соціального й економічного розвитку країн. 
 
 
 
 
 
 
 

Функції Всесвітнього Поштового Конгресу

Про Дорадчий Комітет

      Поштові посередники, які не є публічними поштовими операторами або інспекторами, можуть виразити свою думку щодо обговорень ВПС через Дорадчий Комітет (ДК). Комітет представляє інтереси більшої кількості представників поштового сектору й забезпечує основу для ефективного діалогу.

Комітет грає ключову роль у розробці глобальних питань, що впливають на поштовий сектор. Завдяки ньому підвищується цінність і ефективність ВПС у загальній  системі виробництва.

      Комітет складається з неурядових організацій, що представляють клієнтів, працівників  доставки, профспілок робітників, постачальників товарів і послуг у поштовому  секторі й організацій, які зацікавлені  в підтримці цілей ВПС.

      Організації повинні бути зареєстровані на території  країни-учасника ВПС.. На сьогоднішній день приватні компанії не можуть приєднуватися  до комітету. Крім того, вісім країн-учасників  представлені в комітеті. Їх знають як Раду Адміністрації (РА) і Раду Поштових Операцій (PПО).

      Комітет збирається двічі в рік, звичайно в штаб-квартирі ВПС у Берні, у той же час, коли збираються РА й РПО.

Міжнародне  Бюро

 штаб-кварира ВПС - розташоване в Берні (Швейцарія). Його персонал складається з більш ніж 250 службовців з 50 різних країн миру.

      Виконуючи функцію секретаріату, Міжнародне Бюро забезпечує логічну й технічну підтримку  ВПС. Воно слугує у якості офісу зв'язки, інформації й консультації й забезпечує технічне співробітництво серед  учасників Союзу. В останні роки Міжнародне Бюро займає чільну роль в  у цій сфері. Сюди входить розвиток поштової технології, розробка поштових ринків із застосуванням нових технологій, як наприклад, пряма пошта й EMS, перевірка  якості послуг по глобальній шкалі  Завдяки місцевим координаторам  Міжнародне бюро надає допомогу поштовим системам країн, що розвиваються. Вони спостерігають за плануванням, підготовкою, реалізацією й розвитком поштових проектів у своїх регіонах. Через  свій Технологічний Поштовий Центр  ВПС створив безліч місцевих центрів  підтримки в різних частинах миру, щоб слідкувати за інформаційною  діяльністю. Ці центри управляють розгортанням і підтримкою технологій ВПС, продуктів  і послуг у межах відповідних  регіонів. 

Про Поштовий Технологічний  Центр

      Поштовий  Технологічний центр є діючим інструментом Кооперативу "Telematіcs". Він розробляє набір технологічних і програмних рішеннь для країн- учасників ВПС.

ПТЦ застосовує передові технології до поштових інфаструктур й обладнання, у такий спосіб гарантуючи їх ефективність на надзвичайно конкурентоспроможному  ринку.

ПТЦ управляє трьома основними галузями:

      Post*Net - всесвітня електронна поштова мережа зв'язку дозволяє операторам у всіх країнах обмінюватися стандартними повідомленнями EDІ. Мережа POST*Net, яка забезпечує перевірку послуг, має вбудовану систему сповіщення, щоб сигналізувати про виникнення проблеми, має систему відстеження, оформлення поштових рахунків, пропонує гнучку систему оплати за послуги згідно з рівнем розвитку країни.

      Міжнародна  Поштова Система (МШС) - вбудована  система керування міжнародної  пошти. Вона забезпечує відстеження  посилок,сховищ і кореспонденції, а також їх автоматизовану обробку

      Міжнародна  Фінансова Система (МФС)  - програма для міжнародних послуг грошового переказу. Міжнародний грошовий переказ, що обробляється через МФС відслідковується на кожному етапі, від виставляння рахунку по міжнародному стандарту й до відстеження й контролю якості переказу, використовуючи просунуті способи кодування даних, які підтримуються своєю власною суспільною ключовою інфраструктурою (ОКИ). 

Про фінанси

      Фінансування  діяльності ВПС не залежить від Організації  Об'єднаних Націй. Усі витрати фінансуються спільно країнами- учасниками, ґрунтуючись на класовій системі внесків. При вступі в Союз, нові країни- учасники вільні обирати один з десяти типів внеску, що коливаються від однієї до 50 одиниць.

Додатковий  тип внеску на половину одиниці виділений  для найменш розвинених країн. На сьогоднішній день лише 5 країн досягли  рівня внесків в 50 одиниць.

З 1992 року ВПС ввів практику "нульового приросту", підтримуючи річний бюджет на або нижче рівня інфляції. Організація має найменший річний бюджет у системі ООН - приблизно 37 мільйонів Швейцарських франків. 
 
 
 

Мови

      Офіційна  мова ВПС - французька. Англійська була додана як робоча мова в 1994 році. Більшість  документів ВПС і публікацій, включаючи  основний журнал "Unіon Postale" - доступні на офіційних мовах Організації Об'єднаних Націй: