Вступ і обґрунтування теми

Вступ і обґрунтування  теми

У нас, в Україні, свиня споконвіку вважалась годувальницею та джерелом прибутку селянської родини і майже  ніколи не була збитковою у дбайливого господаря. Не перебільшуючи, можна  сказати, що свинарство значною мірою  є національною галуззю нашого сільськогосподарського виробництва. Були часи, коли свинина  в загальному виробництві м'яса  наближалась до 58 %. Найбільша кількість  свиней в різних господарствах країни (21,4 млн. голів, або 27,4% від чисельності її в Радянському Союзі) була зареєстрована в 1971 р., а рекордне валове виробництво свинини (1576 тис. т в забійній масі) одержано в 1989 році. Необхідно підкреслити, що в 70—80-і роки до розвитку галузі свинарства було привернуто максимальну увагу держави, що сприяло створенню необхідного генофонду і її міцної матеріально-технічної бази.

На превеликий жаль, всупереч обґрунтованій  практиці більшості країн світу і нашим національним традиціям, ця важлива галузь тваринництва в Україні в останні десять років катастрофічно занепадала. Так, порівняно з 1989 роком загальна чисельність свиней скоротилась у 2 рази, а виробництво свинини майже на дві третини. В більшості господарств генетичний потенціал наших порід зараз використовується за репродуктивними якостями лише на 45—50%, а за відгодівельними — навіть на 20—25 %.

Серед господарств, які займаються свинарством, нині нараховується в основному чотири категорії: державні, колективні підприємства, створені внаслідок проведених реформ; індивідуальні підсобні і фермерські. За різними джерелами інформації їх доля у виробництві свинини визначається приблизно таким співвідношенням: 10, 25, 64 і 1 відсоток.

Як бачимо, доля виробництва свинини  в індивідуальних присадибних господарствах у відсотковому відношенні більша ніж в господарствах державних і колективних, однак за фактичним валом цього показника вони незначно поки що перевищують рівень, який було досягнуто в цьому секторі ще 10—15 років тому. При цьому можливість подальшого розвитку присадибних індивідуальних господарств на даний період майже вичерпана, оскільки вони лишились істотної підтримки з боку суспільного сектора. Ці виробники свинини потребують сприяння суспільства в плані прийнятних форм придбання поросят, необхідних кормових добавок або допомоги у виготовленні на місці повноцінних кормосумішей з зернофуражу, зооветеринарного обслуговування і особливо в реалізації чи переробці вирощеної свинарської продукції. Значною мірою цьому сприяло б створення на відповідній законодавчій основі регіональних асоціацій (об'єднань) індивідуального виробника свинини, перші паростки яких уже з'явились в окремих регіонах країни. І все ж, за нашим глибоким переконанням, утримання 1—3 голів свиней у кожному господарстві слід розглядати як тимчасовий вимушений вихід, а не як генеральну лінію майбутнього цивілізованого суспільства, будівництво якого ми передбачаємо здійснити.

Як свідчить практика високорозвинених країн, розповсюдженою формою ведення свинарства, що виправдала себе, є фермерське господарство з сучасною технологією виробництва і відповідними об'єднаннями для більш ефективної та керованої їх діяльності. Немаловажним є і той факт, що фермерством дозволяється тут займатися відповідно підготовленим особам.

Враховуючи те, що створення ефективно  діючих фермерських господарств  потребує значних капітальних витрат на їх організацію і налагодження системи сервісних послуг, не слід найближчим часом розраховувати на їх вагомий внесок в загальний обсяг виробництва товарної свинини, хоч ініціаторів-фермерів, які беруться за розведення та відгодівлю свиней, безумовно, слід всіляко підтримувати.

Світовий досвід засвідчує, що закономірним процесом для всіх цивілізованих  країн є розвиток свинарства на індустріальній основі при розумній концентрації виробництва. Нагадаємо, щодо 1990 року на свинарських комплексах України одержували 120—160 кг

свинини на перехідну голову, відгодовували  по 24 підсвинки на основну свиноматку при середньодобових приростах 550—650 г, що відповідало світовим досягненням. Тому не слід руйнувати створеної міцної індустріальної бази тваринництва, і в тому числі свинарства. Необхідно шукати шляхи її використання. Промислові технології потрібно удосконалювати в напрямку зниження енергомісткості і підвищення ступеня захисту оточуючого середовища. З усіх точок зору промислові комплекси і крупні свинарські ферми можуть бути найбільш ефективними і в майбутньому у вигляді акціонерних товариств, агрофірм та спільних підприємств у поєднанні з іншими господарствами, а також комбікормовими заводами, переробними та торговельними підприємствами.

Дуже  слушним і своєчасним є те, що проектом «Національної програми стратегічного  розвитку України» пріоритетного значення в нарощуванні виробництва м'яса надається інтенсифікації галузі свинарства, а також птахівництва і м'ясного скотарства. В найближчі роки передбачається довести виробництво свинини до 1,5 млн. т, що цілком реально і уже практично досягалось, окрім того, цей показник наближається до науково обґрунтованих норм харчування людей. У перспективі за рахунок інтенсифікації використання наявного поголів'я, покращання кормової бази і удосконалення технології виробничих процесів можливе подальше нарощування виробництва свинини до 2,0—2,2 млн. т з використанням її лишків як додаткового джерела валютних надходжень до бюджету України. При цьому слід підкреслити, що в 1998 році обсяг експорту свинини свіжої, охолодженої та мороженої становив лише 1,5 тис. т за ціною 2718 доларів за одну тонну.

Отже, ставиться завдання радикально відродити галузь свинарства, перевести її на інтенсивну технологію і добитися того, щоб вона могла давати дешеву, конкурентноспроможну продукцію і бути відповідно наукоємним виробництвом, яке можна було б порівнювати за ефективністю з передовими країнами. Для цього наша країна має необхідний генофонд і племінну базу свиней, володіє родючими землями, має висококваліфікований потенціал науковців і виробничників.

1.Огляд літератури

Фермерські господарства — це форма  підприємницької діяльності громадян, як самостійного господарського суб'єкта, наділеного правами юридичної особи. Фермерське господарство на підставі використання окремим громадянином, родиною чи групою громадян землі або майна, що знаходиться в їх власності (арендовані), займається виробництвом, переробкою і реалізацією сільськогосподарської продукції [22, 19].

Власник господарства самостійно приймає  і здійснює всі рішення з управління виробництвом, виходячи з власних інтересів і запитів ринку, забезпечує себе матеріальними і виробничими ресурсами, несе повну відповідальність за результати своєї діяльності.

На підставі земельного кодексу України обсяг  фермерського господарства визначений у 50 га ріллі, з яких 2 га відводяться під вирощування картоплі, овочів для родини, а 48га використовуються для товарного виробництва [26,36].

Фермою  треба вважати господарство, яке  реалізує протягом року свинини не менше 80—90 ц у живій масі в  розрахунку на кожного працюючого. Свинарські фермерські господарства повинні поєднувати товарне виробництво зерна (ячмінь, пшениця, жито, горох, кукурудза, соя, люпин та ін.), а також корене- і бульбоплодів (буряк цукровий і кормовий, картопля, комбісилос та ін.). В Україні фермерські господарства мають 11,6 млн. селянських родин, у їх користуванні знаходиться 7 % від загальної кількості сільськогосподарських угідь. Середній розмір їх становить 18,8га угідь, 16,4га ріллі (1993, 
П. Т. Саблук).

Зоотехнічне і ветеринарне обслуговування (консультації, надання конкретних рекомендацій) виконують зооінженери і лікарі ветеринарної медицини колгоспів, радгоспів, агропромислових підприємств за договірними цінами [32].

Досвід  ведення в Україні фермерських  господарств з виробництва свинини засвідчує доцільність утримання 10—12 основних і 6—8 свиноматок, що перевіряються, від яких протягом року можна одержати 280—350 поросят. На таких за потужністю фермах утримують 4—5 корів для одержання молока для родини і годування свиней. Обслуговування такого господарства здійснюється родиною з 4—5 працівників.

Користуються  попитом проекти свинарників  для вирощування і відгодівлі 100-200—300 свиней на рік, а також відгодівель-них свиноферм на 150 і 300 станкомісць, а для власників підсобних господарств — проекти на 5 свиноматок [37, 39].

Уявлення  про ці свинарники, їх планування і  механізацію трудомістких процесів дають проекти на 300 голів. Така ферма обслуговується 4 працівниками. На ній передбачено одержання 35—37 т свинини на рік. Розміри свинарника 12 х 36м. Будівля прямокутна, стіни зводяться з цегли. Покриття виконують із збірних залізобетонних плит. У такому свинарнику є секції утримання тварин, зберігання і приготування кормів, допоміжне приміщення.

Заслуговують  на увагу рекомендації науковців  Інституту тваринництва УААН (1992) про фермерське господарство з виробництва свинини при наявності 13 основних і 8 свиноматок, що перевіряються, зі шлейфом.

У свинарнику передбачені: 13 індивідуальних станків для підсис-них маток, 1—2 станки для групового утримання 13 холостих і поросних маток, 1—2 станки для 15 ремонтних свинок, 16—18 станків на 10 голів кожний для розміщення поголів'я на відгодівлі. Всі станки розташовані в два ряди на ширину будівлі 12м. Секції відтворення обладнуються вигульними майданчиками з розрахунку 2— З м² на голову [31, 27].

За даними ГГ УААН передбачено вихід ділових  поросят від основної матки не менше 9 голів, матки, що перевіряються,—8 голів. Підсис-ний період — 35 днів, тривалість вирощування і відгодівлі — 120— 150 днів. Вік реалізації свиней живою вагою 120кг — 8—9 місяців.

Утримання свиней безвигульне за виключенням  маток і кну-рів-плідників, для  яких рекомендовано вигульне утримання. У фермерських господарствах потужністю до 300 голів доцільно передбачити 2-фазне вирощування свиней, тобто поєднувати дві фази (підсисний період і дорощування до 4-місячного віку гніздами) в тих самих станках, де проходив опорос. Для зниження стресу у свиней на відгодівлі їх треба утримувати по 10—12 голів у станках [21].

Для попередження переохолодження рекомендується 0,5 кг/добу 
підстилки, що має вологість не більше 25 %. Протягом року реко 
мендується соломи, кг: кнурам не менше 300, підсисним маткам—500, 
холостим і поросним маткам 200, поросятам відлученим —100, сви 
ням на відгодівлі— 50.

На сімейних фермах, в особистих господарствах  вирощувати 
поросят необхідно в одну фазу, тобто вирощування свиней від на 
родження до завершення відгодівлі в одному приміщенні (без пере 
міщення). Встановлено, що одне переміщення свиней призводить 
до втрати 25—30 г середньодобових приростів, а переміщення 
з сортуванням до 65—70г. Успіхи фермерського, особистого господарства з виробництва свинини залежать від забезпечення оптимальних умов утримання і повноцінного годування, правильного відбору поросят для вирощування. З цією метою треба враховувати:

• використання місцевих порід (велика біла, миргородська та ін.);
• запліднювати маток, починаючи з 10 до 15 вересня, і одержу 
  вати опороси у травні;

-досягнення  живої маси у 2-місячному віці  не менше 16кг;

• досягнення у 8-місячному віці (листопад) живої маси не менше120 кг;
• знати анатомо-фізіологічні особливості свиней.

Вибір поросят для вирощування. У плечах порося повинно бути не ширше ніж у спині, з довгим і прямим тулубом, широкою спиною, що переходить у закруглені глибокі боки [40].

Високоногі  костисті свині добре ростуть  і додають у масі, придатні для відгодівлі на дешевих грубих кормах з невеликою кількістю концкормів. Свиня на низьких ногах, з короткими бабками і тонким кістяком рано припиняє зростати і швидко осалюється. Легка голова поросяти з курносим профілем вказує на можливість раннього ожиріння. Важка голова і прямий профіль — ознака загальної міцності тварини, грубуватості її м'язової тканини, але вони повільно зростають.

Анатомо-фізіологічні особливості  свині

Температура тіла — 38—40 °С.'

Кількість ударів пульсу на хвилину — 60—90.

Кількість вдихів на хвилину — 15—20.

Тривалість  поросності—114—116 днів.

Кількість зубів  у дорослих — 44 шт.

Кількість сальних  залоз — 13—1 8 шт.

Місткість шлунку у новонароджених поросят — 25—30 мл.

Місткість шлунку у дорослих свиней — 6—8 л.

Довжина кишечника, м:

тонкого відділу  — 18—20;

товстого  відділу — 6,5—7.

Добове виділення  слини — 10— 15л.

Годування свиней. Свиня — це біологічне диво з точки зору виробництва м'яса і жиру. Вона перетворює на харчову продукцію 20% поживності з’їденого корму (корова — 15 %, птиця на яйце — 7 %, птиця на м'ясо — 5 %, бички великої рогатої худоби — 4 %). Свиня, як виробник м'яса, в 4—5 разів більш продуктивна, ніж інші тварини. Те ж саме стосується жирів тваринного походження: щоб одержати 1кг сала, необхідно 6—8 кг корм, од., а 1 кг масла вершкового — 25кг корм. од. Свині всеїдні тварини, але головним традиційним кормом для них є концкорми (зернові, жмих, висівки); грубі (трав'яне і сінне борошно); соковиті (коренебульбоплоди, зелена маса, комбінований силос); тваринного походження (обрат, сироватка, сколотини, рибні і відходи з бойні); мінеральні (кухонна сіль, крейда, деревне вугілля, біла кормова глина, трикальційфосфат), харчові відходи. Досягти високої продуктивності свиней можна тільки використовуючи повноцінні раціони, збалансовані за енергією, протеїном, вітамінами і мінеральними речовинами [30, 28].

Не рекомендується годувати свиней дертю з якого-небудь одного виду корму. Дерть повинна бути подрібнена: для поросят сисунів — не більше 0,8мм, відлучених — 1,1мм, ремонтного і молодняку на відгодівлі — 1,6мм, маткам і кнурам — 2мм. Згодовування концкормів з розміром помолу більше 2мм і тонкого — 0,4мм — не рекомендується.

Норми станкової площі для свиней, м²/гол.:

• кнури-плідники — 2,5—2,8;
• холості і поросні матки —_г 1,9—2;
• підсисні матки — 4—4,5;
• поросята відлучені — 0,35—0,4;
• ремонтний молодняк — 0,8—1;

- поголів'я  на відгодівлі — 0,8—1.

Фронт годування і напування, см:

- для  кнурів і маток — 40—45;

• для ремонтного і молодняку на відгодівлі — 30;
• для відлучених поросят — 20;
• для поросят-сисунів — 15—20.

Свинарство  – найбільш скороспіла і економічна галузь. Якщо від приплоду корови за рік можна одержати близько 4ц  приросту живої маси, то від свиноматки в 4-5 раз більше й з меншими  витратами кормів. При середньодобових  приростах за період вирощування  і відгодівлі від 600 до 700г на 1кг приросту свиней витрачається всього 4-4,5 корм .од.

Створення м’ясного балансу в країні значно залежить від збільшення виробництва  м’яса усіх видів і зокрема  свинини. І це не тільки тому, що свинарство одна з багатоплідних і скоростиглих галузей тваринництва, від загальної  енергії кормів, які споживають сільськогосподарські тварини і птиця, у харчові  продукти для людини її переходить з свининою 20, молоком – 15, яйцями – 7, курятиною – 5, яловичиною і бараниною  – 4 проценти [31].

За останні  роки галузь свинарства значно інтенсифіковано. Особлива увага надається реконструкції  та розширенню існуючих свинарських  ферм з урахуванням досягнень  науки, зарубіжної та передової практики, застосовують ефективні засоби механізації  й автоматизації виробничих процесів, нові форми організацій і оплати праці [4; 15].

В багатьох господарствах інтенсифікацію свинарства стримують низький рівень селекційно-племінної  роботи, недостатня забезпеченість кормами  і особливо стартерними комбікормами, порушення технології утримання  тварин, а також ігнорування сучасних методів і форм організацій та оплати праці.

Ефективність  ведення свинарства залежить від  забезпечення свинопоголів’я приміщеннями, кормами, впровадження передових технологій, організація праці тваринників  тощо [3].

Практика  показує, що основним видом господарств  з виробництва свинини є господарства, які виробляють свинину за принципом  закінченого циклу на кормах власного виробництва. Вони не розраховують на закупівлю молодняку для відгодівлі та закупівлюкормів. Всім відомо, що кращі  й продуктивніші поросята – власні, що найдешевші і найповноцінніші  корми – вирощені своїми руками.

Господарствам з замкнутим циклом виробництва, крім основної галузі – свинарства, слід мати також і допоміжну. Найдоцільніше  свинарство поєднувати з молочним скотарством, а саме на 100 га сільськогосподарських угідь потрібно мати 10-12 корів і виробляти на цю площу 400-500ц молока, а одержуваний понадремонтний молодняк великої рогатої худоби продавати господарствам або населенню.

Як правило  використовують у господарствах  по виробництву свинини потокову-цехову систему, при цьому близько 40% з  них впроваджують тукову систему  опоросів.

Досвід  виробництва свинини в останні  роки свідчить, що поряд з удосконаленням технологій на великих комплексах і  спеціалізованих фермах більше уваги, ніж раніше, приділяється невеликим  за розміром господарствам [7, 10].

У нашій  країні найчастіше застосовують систему  вирощування поросят з 2-3 разовим  їх групуванням, починаючи від народження й до досягнення ними здавальних кондицій. Цю систему називають тристадійною або трифазною. Спочатку поросята знаходяться  в станках, де поросяться свиноматки. Це перша фаза вирощування. Вона може тривати залежно від прийнятої  технології 28, 35, 42 чи 56-60 днів.

Після відлучення поросят переводять в спеціальні приміщення для дорощування, де вони перебувають від 2 до 4 місячного  віку в групових станках (друга фаза). Після 4 місячного віку й досягнення ними живої маси 32-35кг їх переводять у спеціальні приміщення на відгодівлю (третя фаза).

У кожній з цих фаз годівля і утримання  молодняку неоднакові. Нині трифазна система вирощування поросят  типова для більшості свиноферм  нашої країни.

Але все  більшого поширення у промисловому свинарстві набуває система гніздового вирощування поросят. Ця система  не нова й широко використовують на племінних господарствах.

Дорощування поросят 30-60 днів після відлучення у  тих же станках, де вони народилися, підвищувало їх збереження і приріст. Після досягнення поросятами живої  маси 25-30кг їх переводять на відгодівлю. Таку систему утримання поросят  називають двофазною.

Якщо  поросят-сисунів вирощують в одному й тому ж станку від народження й до здачі на м’ясокомбінат, таку систему утримання називають  гніздовим вирощуванням без перегрупування переводять в інші приміщення.

Нині  високу економічну ефективність мають  деякі господарства при гніздовому утриманні поросят до 90-120-денного  віку там, де вони народилися, тобто  з застосуванням двофазної системи. При цьому відгодовують тварин в  спеціальних приміщеннях, які найбільше  відповідають фізіологічним вимогам  цієї групи свиней. Приміщення з  такою конструкцією у різних варіантах  дає можливість без стадій дорощування, економніше і з кращим збереженням (відсутність стресу) виростити молодняк у ранній період росту й розвитку.

В Полтавському науково-дослідному інституті свинарства  
(Заболотний І.І., Сагло О., 1976) досконало вивчали вплив фактору перегрупування на ріст і розвиток молодняку свиней.

При цьому  встановили, що підсвинки, що підсвинки  яких утримували без переміщення  від народження до здавальних кондицій, мали на 10-12% більшу масу порівняно з  тими, яких три рази за цей період переводили із станка в станок або  в інші приміщення. Дослідами також  встановлено витрати кормів при  різних системах  вирощування поросят. Так, якщо тварин три рази перегруповували  за період вирощування, то на 1кг приросту живої маси витрачали 4,88 корм. од., а  поросятам, яких вирощували одним гніздовим  – 4,1-4,27 корм. од. Отже, на кожному кілограмі  приросту зекономлено 0,61-0,7 корм. од. На фермі, де вирощують підсвинків застосування цієї системи дає змогу зберегти багато концентрованих кормів.

Таким чином, наукові досліди та практика свідчать, що вирощування молодняку свиней за однофазною і двофазною технологіями має значні переваги перед традиційною  трифазною системою [13, 17].

Зараз в  країні понад 40% свинини виробляється на невеликих фермах. Крім того, ці ферми  забезпечують і будуть забезпечувати  внутрішньо-господарські потреби в  продукції та продажу поросят  населенню. Тому й невеликі ферми  потрібно розвивати, реконструювати й  модернізувати механізацію виробничих процесів і таким чином поліпшувати  умови утримання тварин і праці  обслуговуючого персоналу.

На невеликих  фермах слід передбачати сезонно-турове виробництво свинини з використанням  літніх таборів [2, 14].

Збільшення  виробництва свинини та її рентабельність значною мірою залежать від правильної організації відтворення стада  – процесу відновлення або  збільшення кількості поголів’я.

Правильна організація відтворення стада  повинна ґрунтуватися на знаннях  закономірностей росту та розвитку свиней, їх біологічних особливостей, сучасних зоотехнічних вимог, спеціалізації  господарства та його розміру, конкретної програми виробництва свинини або  вирощування і реалізації племінного поголів’я. Головним завданням відтворення  стада є підвищення продуктивності та інтенсивне використання маточного  поголів’я з тим, щоб від кожної свиноматки на промислових фермах і  комплексах одержувати щорічно 18-20 ц  дешевої свинини [12].

Важливими заходами і методами успішного відтворення  свинопоголів’я є комплектування стада  й формування його структури, ефективне  використання кнурів та свиноматок, вирощування  ремонтного молодняку, підбір та складання  плану парувань, визначення строків  опоросів та їх проведення, зоотехнічний облік тощо.

Результат роботи будь-якого свинарського підприємства з закінченим циклом виробництва  значно залежить від якості свиноматок і кнурів стада та щорічного його оновлення. Від того, як організовано в господарстві відбір та вирощування  ремонтного молодняку, в основному  залежить якість стада.

Для правильної організації відтворення стада  основних свиноматок поділяють на проведену  і виробничу групи. Головне призначення  свиноматок провідної групи –  одержання від них молодняку  для ремонту та поширення стада  основних свиноматок [12, 20].

У товарних господарствах з сезонною системою опоросів на початок року найбільш раціонально мати 6-7% основних та 4-5% перевірюваних свиноматок, 0,7-1 –  кнурів, 5-6 – поросят до 2 міс. віку, 9-10 – молодняк від 3 до 4 міс, 62-64% відгодівельного  поголів’я, решта ремонтний молодняк.

При визначенні потреби кнурів виходять з норм навантаження залежно від кількості свиноматок і прийнятої системи опоросів у господарстві. При сезонній системі  опоросів навантаження на одного кнура  становить 15-20 свиноматок при природному паруванні, 200-250 при штучному. У нашому господарстві використовується природне парування.

Поряд із загальною структурою стада важливе  значення має віковий склад кнурів та основних свиноматок. Враховуючи необхідність щорічної заміни до 40% тварин основного  стада, в господарствах доцільно мати основних кнурів та свиноматок до 2-річного віку – 40%, від 2-до 3-річного  віку – 45, від 3-до 4 річного віку 15%.

Свинок  для вирощування на плем’я доцільно відбирати із зимових або ранньовесняних опоросів при сезонній системі опоросів. Намічають свинок для ремонту  ще тоді, коли вони знаходяться під  свиноматками. Вони повинні бути добре  розвиненими із багатоплідних гнізд. Під час огляду звертають особливу увагу на кількість нормально  розвинених сосків (не менше 12) і прикус (щоб передні зуби нижньої щелепи не виступали вперед, а збігалися  з передніми зубами верхньої щелепи). Перевагу слід надавати довшим, міцнішим поросятам. Не можна відбирати на ремонт стада свинок з гнізд, де є  поросята з кривим рилом, мопсоподібні або з кратероподібними сосками. Парувати ремонтних свинок доцільно у 10 міс. Віці живою масою не менше  120 кг.

При купівлі  ремонтних кнурців звертають  увагу на їх розвиток, конституцію, екстер’єр і походження. Вони повинні  бути здоровими, мати міцну конституцію, бути типовими для породи. Пускати  ремонтних кнурців у перше  парування слід у 10-11 місячному віці живою масою не менше 135 кг [3, 17].

Як при  сезонних так і при цілорічних опоросах – широко практикують турові, при яких свиноматки, закріплені за оператором, поросяться протягом 3-5 днів. Застосування  турової системи  опоросів дає змогу комплектувати  великі групи поросят за віком  і живою масою, що полегшує підготовку їх до відгодівлі, а також механізацію  процесів годівлі та догляду за ними.

Добре відомо, що кількість і якість поросят  при опоросі значно залежить від  підготовки кнурів і свиноматок до парування.

При сезонних опоросах підготовку кнурів до парування  розпочинають за 1-1,5 місяці до нього. Важливо  довести плідників до заводської вгодованості. Перед використанням  проводять загальне обстеження кнурів, оглядають їх статевий апарат, спостерігають  за проявленням статевих рефлексів, контролюють якість сперми. При виявленні  будь-яких відхилень від норми  призначають відповідне лікування, поліпшують умови годівлі та утримання.

При підготовці свиноматок до парувальної кампанії також звертають увагу на їх вгодованість. Годівлю регулюють так, щоб свиноматки мали заводську вгодованість, тобто  не були жирні чи худі. При такому стані забезпечуються не тільки висока заплідненість і кращий розвиток ембріонів, а й одержання більшої  кількості добре розвинених поросят. Жирні свиноматки, як і худі, погано запліднюються, часто перегулюють, народжують дрібних, нежиттєздатних поросят. При цьому науковими дослідами  і практичними спостереженнями  встановлено, що вихід поросят із живою масою при народженні 800г  становить 60%; 800-1000г – 25-30%; 1000-1200 – 10-15%, понад 1200 – 5-8%.

Більшість свиноматок приходить в охоту  через 3-7 днів після відлучення поросят, тому його бажано проводити в четвер. Це зменшить обсяг робіт по природному паруванню у вихідні дні [5, 16].

Для припинення лактації у перші два дні після  відлучення поросят свиноматкам  згодовують тільки половину денної норми  кормів. У наступні дні їх годують  інтенсивно, що сприяє збільшенню маси тварин, утворенню більшої кількості  яйцеклітин та кращому заплідненню. Необхідною умовою вдалого відтворення  стада є своєчасне виявлення  охоти у свиноматок. В практиці найбільш поширене одно- або дворазове  виявлення охоти протягом доби. В  останньому випадку доцільно, щоб  інтервали між двома виявленнями  охоти протягом доби були приблизно  однаковими. Краще, коли це роблять  о 7-й та 19-й годині. Результати по заплідненню будуть гіршими тоді, коли в деякі дні (найчастіше в  неділю) свиноматок в охоті не виявлять. У такому випадку не можливо оператору  точно визначити строки початку  охоти.

Ефективність  виявлення свиноматок в охоті  знижуватиметься, якщо інтервали між  перевірками неоднакові. Особливо це спостерігається в господарствах, де згідно з розпорядком дня робочі процеси здійснюються від  
8-ї до 18-ї години. При дворазовому виявленні свиноматок в охоті першу перевірку проводять о 8-й, другу о 16-й год. інтервали між виявленням - 16 годин, тому й строки осіменіння свиноматок будуть різними.