Вступ до фаху

 

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені В.Н. КАРАЗІНА

ГЕОЛОГО-ГЕОГРАФІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

 

Кафедра фізичної географії та картографії

Вступ до фаху

 

Індивідуально-дослідницьке завдання

Характеристика  розвитку географічної науки: фізична географія

 

Виконали:

студенти групи ГГ-31       Бурдун Ю.К.

Карасьов О.О.

Прядка К.О.

Слащова М.В.

Удовиченко  А.С.

Яскевич А.Г.

 

Перевірив:

доцент         Бубир Н.О.

 

 

Харків 2012 р. 

ЗМІСТ

РОЗДІЛ 1. Об'єкт  наукового пізнання       5

РОЗДІЛ 2. Передумови формування       8

2.1. Стародавні  часи         8

2.1.1. Фізична географія       8

2.1.2. Метеорологія  та кліматологія      9

2.1.3. Біогеографія        10

2.1.4. Грунтознавство        10

2.1.5. Екологія         10

2.2. Епоха середньовіччя  та великих географічних відкриттів  11

2.2.1. Фізична  географія       11

2.2.2. Метеорологія  та кліматологія      13

2.2.3. Біогеографія        13

2.2.4. Грунтознавство        14

2.2.5. Екологія         14

2.3. Новий час          15

2.3.1. Фізична  географія       15

2.3.2. Метеорологія  та кліматологія      17

2.3.3. Біогеографія        18

2.3.4. Грунтознавство        19

2.3.5. Екологія         19

2.4. Становлення сучасної науки       20

2.4.1. Фізична  географія       20

2.4.2. Метеорологія  та кліматологія      21

2.4.3. Біогеографія        22

2.4.4. Грунтознавство        22

2.5.5. Екологія         23

2.5. Сьогодення          23

2.5.1. Фізична  географія       23

2.5.2. Метеорологія  та кліматологія      25

2.5.3. Біогеографія        25

2.5.4. Грунтознавство        26

РОЗДІЛ 3. Основні наукові школи в Україні      27

3.1. Ландшафтознавство        27

3.2. Метеорологія  та кліматологія       36

3.3. Палеогеографія та  геоморфологія      50

3.4. Гідрологія, океанологія        56

3.5. Біогеографія          64

3.6. Грунтознавство         66

РОЗДІЛ 4. Провідні науковці         82

4.1. Геоморфологія  та палеогеографія      82

4.2. Гідрологія  та океанологія       89

4.3. Метеорологія  та кліматологія       92

4.4. Грунтознавство         99

4.5. Ландшафтознавство        106

4.6. Біогеографія          108

4.7. Сучасний  стан         113

РОЗДІЛ 5. Область  працевлаштування фахівців     123

5.1. Комплексні фізико-географічні дисципліни    123

5.2. Дисципліни  з землезнавства та геоморфології    123

5.3. Дисципліни  з гідрології та геоекології     123

5.4. Метеорологія  та кліматологія       124

РОЗДІЛ 6. Проблеми і перспективи розвитку      125

6.1. Загальна фізична географія       125

6.1.1. Проблеми  фізичної географії      125

6.1.2. Перспективи  розвитку       126

6.2. Гідрометеорологія         128

6.2.1. Проблеми  гідрометеорології      128

6.2.2. Перспективи  розвитку       129

6.3. Геоекологія          132

6.3.1. Геоекологічні  проблеми України     132

6.3.2. Перспективи  розвитку геоекології     141

6.4. Резюме           142

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ      143

 

 

РОЗДІЛ 1

ОБ’ЄКТ НАУКОВОГО ПІЗНАННЯ

Фізична географія - це наука, яка вивчає географічну оболонку Землі, а також її структурні частини. До основних розділів фізичної географії відносяться такі як землезнавство і ландшафтознавство. У розділі землезнавство вивчаються загальні закономірності будови і формування географічної оболонки Землі. А в розділі ландшафтознавство вивчаються складні природні та природно-антропогенні геосистеми різного рангу.

Об'єктом вивчення фізичної географії є географічна  оболонка в цілому, складові її природні комплекси та компоненти.

Галузеві науки: біогеографія, кліматологія, геоморфологія, гідрологія, океанологія, гляціологія, кріолітологія, географія грунтів, палеогеографія.

Біогеографія  — наука, що вивчає закономірності географічного поширення тварин і рослин та їхніх угруповань, а  також характер фауни і флори окремих територій. Біогеографія поділяється на зоогеографію (географію тварин) та фітогеографію (географію рослин).

Кліматологія  — наука, що вивчає питання кліматоутворення, опис і класифікацію клімату земної кулі, антропогенні впливи на клімат. Відноситься до географічних наук, оскільки клімат є географічною характеристикою. Так само відноситься до географічної частини метеорології, оскільки кліматотворні процеси мають геофізичну природу.

Геоморфологія — наука про рельєф Землі, його походження, просторові, генетичні та історичні закономірності будови та розвитку. Геоморфологія розглядає зміни рельєфу як процес, що складається з існуючих протиріч між рельєфоутворюючими факторами, що й обумовлює безперервний розвиток земної поверхні та форм рельєфу. Належить до родини геолого-географічних наук. Предмет: зовнішній вигляд рельєфу Земної поверхні (морфологія), його походження (генезис), вік та динаміка розвитку.

Гідрологія  — наука, що вивчає природні води в  межах гідросфери Землі, явища і  процеси, які в них відбуваються. Предметом вивчення гідрології є водні об'єкти — океани, моря, річки, озера, водосховища, болота і скупчення вологи у вигляді снігового покриву, льодовиків, грунтових і підземних вод.

Океанологія - комплекс наук, які досліджують Світовий океан. Вивчає великомасштабну взаємодію океану і атмосфери і його довготривалу мінливість, хімічний обмін океану з материками, атмосферою і дном, біоту і її екологічні взаємодії, встановлює місцеві або локальні процеси, що відбуваються за рахунок обміну енергією і речовиною між різними районами океану.

Гляціологія –  кригознавство - наука про форми, склад, будову та властивості криги  у повітрі, на земній поверхні (льодовики, сніговий покрив та ін.) та під землею, їх поширення й процеси, що відбуваються в них (в атмосфері, гідросфері і літосфері).

Кріолітологія — наука, що вивчає геологічні процеси  та їх літологічний і геоморфологічний ефект у зв'язку з промерзанням і протаванням гірських порід, тобто  з льодоутворенням або зникненням криги в земній корі. Може розглядатися як розділ мерзлотознавства (геокріолітології) або окремий напрям в географії.

Географія ґрунтів  — наука, що вивчає закономірності формування і просторове розміщення ґрунтів; одна із фізико-географічних наук, що перебуває у тісному зв'язку з ґрунтознавством, а також з геоморфологією, кліматологією, геоботанікою, ландшафтознавством.

Палеогеографія  — наука про фізико-географічні  умови, що існували на Землі в геологічному минулому. Палеогеографія — наука  про розвиток земної поверхні (географічної оболонки) протягом історії Землі.

Аналізуючи  праці географів, на мій погляд варто  б виділяти в фізичній географії  загальний і конкретні об’єкти  дослідження. Загальним об’єктом  дослідження повинна бути географічна  оболонка в цілому. Конкретними об’єктами  виступають сфери географічної оболонки (атмосфера, гідросфера, біосфера, літосфера), природно-територіальні комплекси різних рівнів, що вивчаються тими чи іншими фізико-географічними науками (кліматологією, гідрологією і тд.). Під предметом фізичної географії повинна виступати геопросторова організація географічної оболонки чи окремих її частин, сфер, природних комплексів. Під геопросторовою організацією слід розуміти:

· взаєморозташування об’єктів в двомірному просторі земної поверхні;

· наявність  просторових зв’язків між розташованими у межах земної поверхні об’єктами;

· існування  природних територіальних комплексів різного рівня;

· функціонування природних утворень в часі, що полягає  в зміні їх станів.

Основні напрямки досліджень:

Теоретичні, експериментальні, регіональні, прикладні проблеми фізичної географії, геофізики та геохімії ландшафтів. Закономірності структури, речовинного складу, формування, розвитку, функціонування, динаміки ландшафтної оболонки, планетарні риси й основні фактори її просторової диференціації. Закономірності формування, динаміки, еволюції, функціонування ландшафтних територіальних і аквальних комплексів, їх стійкості, здатності до самовідновлення. Закономірності й фактори просторової диференціації та інтеграції ландшафтних комплексів різного рангу, їх типологія, класифікація і районування. Роль ландшафтно-геофізичних, ландшафтно-геохімічних процесів у формуванні, динаміці, еволюції, просторової диференціації та інтеграції ландшафтних комплексів, формуванні екологічної стійкості ландшафтних комплексів різного рангу і природно-технічних систем. Закономірності зміни ландшафтних комплексів під впливом технічних систем, формування антропогенних природно-технічних систем, принципи і методи регулювання й управління природними комплексами. Основи комплексної меліорації ландшафтів. Розроблення принципів і методів спостереження, відображення (зокрема картографування), аналізу і прогнозу структури, динаміки й еволюції ландшафтної оболонки і складових її територіальних та аквальних природних ландшафтних комплексів різного рангу і типу[33].

 

РОЗДІЛ 2

ПЕРЕДУМОВИ  ФОРМУВАННЯ

2.1. Стародавні часи

2.1.1. Фізична  географія

 

Географія виникла  в давні часи у зв'язку з практичною діяльністю людей - полюванням, рибальством, кочовим скотарством, примітивним землеробством. Коло фактичних знань первісної людини визначався характером її діяльності і безпосереднім природним оточенням. З спостереженням тісно зв'язано і уміння орієнтуватися в просторі. Добра спостережливість і хороше знання окремих фактів поєднувалося з нерозвиненістю мислення. Звідси невміння пояснювати природні процеси та явища (засухи, землетруси, повені та ін), що знайшло своє вираження в анімізмі (уявлення про духів і душі) і магії (чародійстві, чарівництві, чаклунстві).

Для первіснообщинного ладу і рабовласницьких держав завдання географії зводилися до розширення просторового кругозору, накопичення емпіричного матеріалу. Формувалося світовідчуття людини в просторі свого місця проживання. Первинні географічні мотиви були представлені буттєвої географією, яка дійшла до наших днів, але втратила свої позиції в науковій географії. В її основі лежало поняття «місця» або топосу (з грецької - місце, ділянка землі), що формує у людини властивості топофіліі і топофобіі, тобто уявлення про хороших і поганих місцях, хорошою і поганою полюванні, доброзичливих і поганих народів [40].

Саме існування географічних знань залежало від здатності  орієнтуватися в просторі й відшукувати  природні притулки, джерела води, місця  для полювання, камені для знарядь  і т.д. Первісна людина відрізнявся умінням робити малюнки місцевості на шкірах, бересті, дереві - прообрази географічних карт [30].

Початковий розвиток географії  як складової філософії та сакральність життєвих поглядів призвів до формування ідеї єдиної географії, котра вивчає нерозривний простір за допомогою описового методу [40].

Основні подорожі здійснювалися з метою торгівлі і завоювання нових земель. Вже до 2000р. до н.е. мінойці заснували на о. Крит найдавнішу морську державу і плавали до Канарських островів, Сенегалу і Індії. Географічні представлення китайців розширилися з відкриттям «шовкового шляху».

Розвиток мореплавання і торгівлі привів до появи перших географічних описів. Межі Ойкумени розширилися в період римських завоювань, які диктували потрібність в історико-країнознавчих описах і математичної географії (вимір відстаней по дорогах, спеціальні земельні роботи у військових цілях, межування земель і ін.) В епоху розквіту римської імперії (I-II в.в.н.е.) переважали географічні описи країнознавчого плану, часто пов'язані з історією [40].

2.1.2. Метеорологія та  кліматологія

 

Ще на зорі свого  існування людина намагалася розібратися  в навколишніх явищах природи, які  часто були їй незрозумілі і ворожі. Погано укріплені будівлі погано захищали її від негоди, посіви страждали від посухи або від занадто сильних дощів [27, 27]. Жерці первісних релігій навчали людей обожнювати стихії, з впливом яких людина була нездатна боротися. Першими богами всіх народів були боги сонця і місяця, грому і блискавки, вітрів і морів

У міру розвитку цивілізації в Китаї, Індії, країнах  Середземномор'я робляться спроби регулярних метеорологічних спостережень, з'являються перші наукові уявлення про клімат.

Первісна людина вважала звичну їй зміну зими і  літа, спеки та холоду, дощів і  засухи незмінним, встановленим верховної силою порядком. Для людини того часу, котра весь свій вік жила на одному місці, поняття «клімат» ще не існувало. Тільки перші подорожі переконали людини в тому, що порядок явищ погоди в інших країнах інший. Так виникло уявлення про різноманітність кліматів, яке не можна пов'язати ні з певною епохою, ні з певною особою [38].

 

 

2.1.3.Біогеографія

Початкові знання про рослин і тварин наявні у фольклорі  стародавніх держав і народів, зокрема  єгиптян, вавілонян, шумерів. У індійських епосах “Махабхарата” та “Рамаяна” відображені знання древніми умов існування рослин і тварин та догляду за ними. У древньому Китаї вчені багато уваги приділяли прикладному використанню знань про природу, зокрема, застосували їх у медицині. Настій женьшеню, пантокрин та інші ліки дійшли до нас від тих часів [16, 34].

2.1.4. Ґрунтознавство

Головною подією є перехід людини від збирання i мисливства до землеробства. Почали з'являтися краплини знань про ґрунти. Людина переходить до землеробства в пошуках хліба щоденного. Це зв'язано з тим, що зменшилися резерви мисливської фауни i збільшився приріст населення. Необхiдно було шукати нові площі під землеробство. Їх шукали раціонально з примітивними оцінками якості ґрунтів.

Далі відбувається вiдокремлення знань про ґрунти i запровадження первинного земельного кадастру. З'ясувавши окремi особливостi ґрунтів, клiмату i ландшафтiв територiй, люди з передгір'їв переселилися в долини рiк з їх родючими заплавними ґрунтами, сприятливим водним режимом й отримали можливiсть сполучати землеробство з рибним промислом. Це, зокрема, мало мiсце у Стародавньому Єгиптi, країнах Межирiччя, Індiї, Середнiй Азiї.

Знання про заплавнi ґрунти були передумовою для переходу до зрошуваного  землеробства, особливо в долинах  Нiлу, Тигру, Євфрату, Інду (6 тис. рокiв до н.е.). Людина почала диференційовано підходити до використання ґрунтів і оцінки якості земельних ділянок, вводити земельно-водне законодавство і земельний кадастр [35].

 

 

2.1.5. Екологія

 

Про те, що різні  види тварин пов'язані з певними умовами, що їх чисельність залежить від урожаю насіння і плодів, якими вони харчуються, напевно знали древні мисливці вже 100-150 тис. років тому. Про залежність рослин від зовнішніх умов добре знали і перші хлібороби за багато століть до нової ери (10-15 тис. років тому). Сівозміна сільськогосподарських культур застосовували в Єгипті, Китаї та Індії 5 тисячоліть тому. Нагромадження відомостей про спосіб життя, залежність від навколишніх умов, характеру розподілу тварин і рослин почалось дуже давно. Праці давньогрецьких філософів-природознавців Гіппократа, Аристотеля, Теофраста Ерезійського містять відомості екологічного змісту. Першим періодом, етапом розвитку екологічних досліджень можемо вважати описовий етап, який тривав досить довго [39].

2.2. Епоха середньовіччя  та великих географічних відкриттів

2.2.1. Фізична  географія

 

Феодальна обмеженість  і роз'єднаність просторового кругозору, зростаюча роль церковних постулатів - характерна риса середньовіччя. Перехід  до феодалізму в Європі супроводжувався занепадом культури. Біблія замінила праці античних учених. Земля з кулі «перетворюється» в прямокутник або диск. Однак ідея єдиної картини світу зберігалися в релігійних догмах світорозуміння.

На етапі  соціогенезу, становлення національних культур, виникнення і панування в ідеології та світогляді світових релігій, методології сакральності (тобто визнання священного) в географії формується концепція описового регіонального країнознавства.

Основою її була просторовість, що є універсальною  формою упорядкування. Поняття простору залишалося божественним, тобто створеним Богом. Реальні простору представляли безліч територій (регіонів), відкритих і описаних в епоху великих географічних відкриттів (ВГО). Частиною території стає міфологізована місце, набуває властивості ментальності. Трудова діяльність людей була пов'язана з ресурсоосвоєнням природних ландшафтів землеробами і кочовиками. Їх спосіб життя визначав і культурні цінності, де явно прослідковувалась залежність людини від природних умов. Це був пік розвитку єдиної географії, де людина існував як частина природи.

Розпад Римської імперії послабив сухопутні торгівельні  зв'язки Європи зі Сходом. Низький рівень кораблебудування, релігійна замкнутість  країн Західної Європи, забобони і  легенди про морських чудовиськ перешкоджали далеким подорожам. Основним стимулом до пізнання далеких країн було християнське паломництво до «священних місць» і місіонерство, а також хрестові походи.

З VII в. в розвитку світової культури помітну роль відігравали  араби, які створили величезну державу. Вони торгували з Китаєм, північній та східній Африкою, знали про Мадагаскар. Мовна спільність, наявність торговельних зв'язків в Арабському Халіфаті і ходіння в Мекку сприяли поширенню географічних знань.

 У XIII в.  відбувається революція в морехідному мистецтві: створюються вітрильні судна (каравели), використовується компас, створюються морські карти (портолани або компасні карти, де градусну сітку замінили компасні румби). Центром торгівлі між Заходом і Сходом стають міста-республіки Венеція і Генуя. Закони Монгольської імперії дозволяли європейським купцям проникати в Центральну і Східну Азію.

Великим географічним відкриттям передувала низка обставин, пов'язаних з книгодрукуванням і  поширенням країнознавчих описів, в  яких містилися відомості про країни Сходу, багатих золотом, коштовними каменями і прянощами. Вони формували потужний соціальний мотив до пошуку багатств, задовольняючи цікавість і стаючи керівництвом для багатьох мандрівників, авантюристів і мрійників. З'являється і достовірний картографічний матеріал, що забезпечує передбачуваність подорожей.

Узагальнюючих географічних робіт, що пояснюють багато природні явища (пояса штилів, пасатів, мусонів, морські течії), які вже  стали відомі мандрівникам, не було. Ніхто не намагався звести в єдину систему знову отримані відомості. Правильному тлумачення явищ заважали релігійні догми [39].

 

2.2.2. Метеорологія та кліматологія

 

У Європі надовго  були забуті науки греко-римського  світу. Забуті були численні зроблені тоді спостереження за явищами природи, прикмети про погоду, вислів народної мудрості та наукові трактати грецьких і римських учених .. Науку ранніх століть змінила схоластика середніх віків, скована авторитетом літери священного писання. Церква змушувала вірити, що всі явища природи - лише прояв волі божества, що користується ними для того, щоб висловити свій гнів або своє благовоління.

У середні століття розвинулося особливе «вчення», нині вже грунтовно забуте, - астрометеорологія. Це був розділ астрології. Астрологією називалося фантастичне вчення про «пророкуванні» подій в житті людини і природних явищ за рухом планет серед зірок. Розділ цієї «науки», що називався «натуральної астрологією», або астрометеорологіей, займався пророкуванням погоди та інших явищ природи.

Панування астрології, в тому числі в області передбачення погоди, тривало дуже довго, до початку XVII в. Досвід спостережень за погодою накопичував народ. Саме в середні століття з'являється погодний фольклор - прикмети, які висловлювали результати народних спостережень за погодою [31].

 

2.2.3. Біогеографія

 

Розвиток прогресивніших ринкових суспільно-економічних взаємин  спричинив активний пошук морських шляхів до Індії, наслідком чого стали  Великі географічні відкриття. Це був  великий поштовх до вивчення природи як ойкумени, так і заново відкритих країн. Ботанічні та зоологічні сади стали активно поповнюватися новими видами організмів і згодом перетворилися у справжні наукові центри. Тут не тільки проводилися ретельні систематичні спостереження за живими організмами та їх акліматизація, а й активний обмін екземплярами й особинами. З початку XVI ст. нагромаджується фактичний матеріал з ботаніки та зоології, який потребує узагальнення й систематизації на новій теоретичній основі.

2.2.4. Ґрунтознавство

Причини розвитку ґрунтознавства пов’язані з розвитком ґрунтово-оцiночних робіт з метою феодального оподаткування. Було зiбрано чимало описiв ґрунтів рiзних територiй i проведена їх порівняльна якісна оцiнка. Був уведений офiцiйний земельний кадастр у бiльшостi країн (Німеччина, Франція, Англія тощо).

Зародження знань про  ґрунт в Українi, Бiлорусiі та Росiї  дуже добре показано у “Писцових  книжках”, якi велися за наказом царя. В них наводилися площi земель та їх якiсть (добрi, середнi, худi); угiддя (лiс, луки, рiлля); категорiї (земля мокра, болотна, борове мiсце, вимочки, уражок, витопки) i таке iнше. Починаючи з епохи Відродження, почали відновлюватися знання про ґрунти і рекомендації із землеробства (агрономічні трактати Альберта Великого, Петра Кресценція), з'явилися нові ідеї про ґрунти (Авіценна), з водного і сольового живлення рослин (Ф.Бекон, Б.Паліссі) [35].

2.2.5. Екологія

 

У середні століття інтерес до вивчення природи слабшає, замінюючись пануванням богослов'я  і схоластики.

Великі географічні  відкриття в епоху Відродження, колонізація нових країн послужили поштовхом до розвитку систематики. Опис рослин і тварин, їх зовнішньої та внутрішньої будови, різноманітності форм - головний зміст біологічної науки на ранніх етапах її розвитку. Перші систематики - А. Цезальпін (1519-1603), Д. Рей (1623-1705), Ж. Турнефор (1656-1708) та інші повідомляли і про залежність рослин від умов зростання або обробітку, про місця їх проживання і т. п. Відомості про поведінку, звички, спосіб життя тварин, якими супроводжувалося опис їх будови, називали «історією» життя тварин [39].

2.3. Новий  час

2.3.1. Фізична  географія

 

Становлення капіталістичного способу виробництва в Європі привело до зміни світоглядних критеріїв  і прагненню до звільнення від  релігійних догм і опіки церкви. Новоутворений клас буржуазії був зацікавлений в розвитку експериментального природознавства і прикладних наук. Стовпами наукової ре6волюціі XVII в. стали Г. Галілей, Ф. Бекон, Р. Декарт, І.Ньютон. Вже до середини XVII в. були значні досягнення в області «елементарного природознавства» (механіки), а також в становленні таких наук як математика, астрономія, фізика, геологія та ін У той же час зникала ідея єдиної картини світу, його цілісного сприйняття.

Час закінчення Великих географічних відкриттів визначив початок формування географії як самостійної галузі знання.

 Метафізичний  матеріалізм звільнив людей від  влади релігії, але віддав їх  під владу законів природи.  Причини розвитку природи і  людини стали шукати усередині  природи. У географії відбувалося становлення «географічного природознавства» і географічного детермінізму, які базувалися вже не на кількісному аналізі карт і умоглядних припущеннях, а на достовірному природничому матеріалі, отриманому в «польових» умовах експедицій. На базі філософської категорії фізичного простору починають формуватися напрямки землезнавства зі своїм об'єктом вивчення і приватна географія, що описує окремі території і місцевості.

На початку XVII ст. завершується епоха Великих географічних відкріттів, але описовий етап в географії триває. Ще не були описані багато районів світового океану і внутрішні території материків. Створення нового покоління парусних суден (фрегатів) зробили морські вояжі більш безпечними, а винаходи у сфері техніки спостереження (зорова труба і термометр Галілея, барометр Торрічеллі і морський хронометр) дозволили проводити метеорологічні та гідрологічні спостереження.

Триває дослідження  Північної Європи, Сибіру і Далекого Сходу російськими поморами і  землепроходцами. Брати ордена єзуїтів  проникають в Тибет, Індію, Передню Азію, Східну Африку і Мадагаскар, де проводять топографічні зйомки, збирають коштовну географічну інформацію. Французи і англійці освоюють не тільки прибережні райони Атлантичного узбережжя Північної Америки, але й починають проникати в центральні і північні райони материка. Наносяться на карту Аппалачі, досліджується долина Міссісіпі, Великі американські озера, узбережжя

Дана епоха  була періодом становлення експериментального природознавства. Г. Галілей заклав основи експериментальної фізики і розвинув ідеї Коперника в астрономії. И.Ньютон дав науці математичний аналіз, встановив закони механіки і обгрунтував принципи гідродинаміки. Створюються філософські вчення, що отримали назву метафізичного (механістичного) матеріалізму. Однак центральним становищем у цих філософських поглядах було уявлення про абсолютну незмінність природи.

Незважаючи  на певні успіхи, географія ще не стала теоретичною наукою і виконувала по суті довідкову функцію. На першому  місці були історичні події і  перерахування фактів. Фізико-географічні відомості мали підпорядковане значення. Ці ж тенденції панували у викладанні географії. Однак були й успіхи. Починається час географічної літератури. З'являються цікаві роботи Б.Варенія, В.Татіщева, М.Ломоносова, С.Крашеніннікова, І.Канта. Заселення і господарське освоєння найбільшого в світі масиву суші, свого роду «океану» лісів, степів, тундри і пустель сприяло становленню в XVIII в. російської географічної школи.

 У другій  половині XVIII в. починають формуватися  концепції, в яких зароджується нове осмислення отриманих фактів, пов'язане з розхитуванням поглядів про незмінність природи Землі [40].

 

2.3.2. Метеорологія  та кліматологія

 

Промисловий переворот  в кінці XVIII ст. дав небачений поштовх  розвитку фізики і математики на початку XIX ст. і стимулював виникнення нових ідей метеорології. Однією з таких ідей було створення метеорологічних інститутів.

Росія. Після  того як необхідність організації міжнародної  мережі одночасних і однорідних спостережень була усвідомлена в кінці XVIII ст., В XIX в. постало питання про створення метеорологічної мережі в різних державах. На початку XIX в. метеорологічні спостереження велися систематично вже в багатьох місцях. Відомий вчений В.Н Каразін (1773 - 1842 рр..) Виступив із проектом створення метеорологічної служби при сприянні навчальних закладів Росії. Проект будівлі, складений архітектором Гельшером, був затверджений в 1846 р., і споруда була закінчена в грудні 1848 р. Обсерваторія відкрилася тільки 1/IV 1849 вона була одним з перших центральних метеорологічних установ Європи та Америки.