Які принципові відмінності існують між фінансовим та оперативним лізингом?

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Одеський національній економічний університет

кафедра банківської  справи

Реферат

з бухгалтерського обліку в банках

на тему

«Які принципові відмінності існують

між фінансовим та оперативним лізингом?»

Виконав:

студент 43 групи КЕФ

Каражелясков Кирило

Перевірила:

ст.викл. Радова Н.В.

Одеса – 2012

Перехід до ринкових умов господарювання викликає необхідність пошуку та впровадження нетрадиційних для господарства України методів оновлення матеріально-технічної бази та модифікації основних засобів. Одним із таких методів є лізинг (англ. lease - оренда, наймання).

Лізинг полягає в  забезпеченні передачі майна в користування від власника майна, який бажає його продати і не може задовольнити отримання періодичних платежів, до користувача, який не може придбати майно, але згодний взяти його в оренду. Проблема вирішується завдяки появі інвестора-лізингодавця, який за повну вартість придбаває об'єкт лізингу в його власника і від свого імені передасть його в лізинг користувачеві.

Основними законодавчими актами України, що регулюють лізингові опе-

рації і визначають їх сутність, види і форми, є:

• Цивільний кодекс України  від 16.01.2003 р. № 435-IV;

• Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV;

•. закон “Про фінансовий лізинг” від 16.12.1997 р. № 723/97-вр.

Так, згідно із статтею 292 Господарського кодексу України, лізинг — це господарська діяльність, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів[5]. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій, лізинг може бути двох видів — фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотнім, пайовим, міжнародним тощо.

Стаття 806 Цивільного кодексу України визначає, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі)[6].

Стаття 1 Закону України  „Про фінансовий лізинг” визначає фінансовий

лізинг як вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору лізингу, за яким лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі)[4].

Оперативний лізинг (Operative Leasing) — це лізингова угода, якою передбачається, що лізингоодержувач на своє замовлення  отримує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, менший від строку, за який амортизується 90 % вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладення угоди. Після завершення строку угоди оперативного лізингу можливі такі варіанти дій відповідно до Закону України «Про лізинг»[3].

Таким чином, законодавчо  окреслюються, по-перше, сторони (суб’єкти) лізингової операції - лізингодавець, лізингоодержувач і постачальник/продавець предмета лізингу (основного засобу), по-друге, що впродовж дії договору лізингу лізингодавець є власником предмета лізингу, по-третє, строковість (актив передається на певний термін) і платний характер угоди (лізингоодержувач сплачує лізингодавцю періодичні лізингові платежі). Також законодавство визначає два види лізингу - оперативний і фінансовий, і форми лізингу, зокрема, зворотний.

З практичного погляду відмінності між двома видами лізингу, фінансовим

і оперативним, полягають  в наступному: за оперативного лізингу (який законодавчо прирівнюється до оренди) лізингоодержувач може користуватися активом будь-який час (законодавство не встановлює жодних обмежень) і після закінчення відповідного договору повернути предмет лізингу лізингодавцю (в разі, якщо не планується його придбання). Тому, якщо для підприємства оптимальним є тимчасове використання основного засобу (наприклад, для підтримки іміджу керівник в службових цілях користується легковим автомобілем відповідного класу), оперативний лізинг є доцільнішим. До того ж, за умов придбання основного засобу в оперативний лізинг, актив обліковується на балансі лізингодавця, а прибуток приносить лізингоодержувачу. Для компаній,що хочуть поліпшити фінансові показники своєї діяльності, ефективним є саме оперативний лізинг.

Що стосується фінансового  лізингу, то мінімальний термін використання

активу, переданого за таким  договором, не може бути менше 1 року; основний засіб обліковується на балансі лізингоодержувача, тому угоди фінансового лізингу слід укладати тоді, коли предметами лізингу є прибуткові активи, що безпосередньо використовуються у виробничому процесі (обладнання, автотранспортні засоби), інакше може скластися негативна динаміка ROA — коефіцієнту, що відображує прибутковість активів[2]. Ще однією відмінністю фінансового лізингу від оперативного, яка може зацікавити підприємців, є можливість сублізингу, який за умови укладання договору оперативного лізингу законодавством заборонений. За своєю економічною суттю сублізинг є передачею предмета фінансового лізингу у платне строкове користування третій особі на письмово погоджених лізингодавцем умовах. При цьому платежі від сублізингоодержувача отримує лізингоодержувач, який потім перераховує визначений договором лізингу платіж лізингодавцю. Чинне законодавство передбачає користування предметом фінансового лізингу сублізингоодержувачем упродовж строку, який не може перевищувати термін дії договору фінансового лізингу.

Угоди і фінансового, і оперативного лізингу носять платний  характер, тобто лізингоодержувач має сплачувати лізингодавцю періодичні лізингові платежі. Разом з тим, чинне законодавство не містить спеціальної норми щодо платежів за угодами оперативного лізингу.

 Плата за користування  предметом лізингу:

• може встановлюватися  сторонами, за їхнім вибором, у грошовій або

натуральній формі;

• вноситься щомісячно, якщо іншого не встановлено у самому договорі.

Згідно із законом “Про фінансовий лізинг”, лізингові платежі за угодами фінансового лізингу можуть включати:

• суму, яка відшкодовує  частину вартості предмета лізингу;

• платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

• компенсацію відсотків за кредитом;

• інші витрати лізингодавця, що безпосередньо  пов’язані з виконанням

договору лізингу

      Обов’язкова грошова форма платежу встановлена лише щодо “суми, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу”. Відповідно до чинного законодавства, лізингоодержувачем може бути будь-яка юридична або фізична особа. Лізингодавцем — за умов фінансового лізингу — тільки юридична особа; за умов оперативного лізингу — будь-яка юридична особа, або фізична особа, зареєстрована як суб’єкт підприємницької діяльності. Продавцем — за умов фінансового і оперативного лізингу — будь-яка юридична або фізична особа. Предметом лізингу (активом, що передається лізингодавцем лізингоодержувачу) в обох випадках може бути неспоживна річ, віднесена згідно з чинним законодавством до основних фондів.

         Законодавство України про лізинг передбачає можливість вибору продавця (постачальника) і лізингодавцем, і лізингоодержувачем..водночас необхідно зважати на різні правові наслідки здійснення такого вибору.

          Якщо вибір продавця предмета лізингу здійснив лізингоодержувач, продавець несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов’язань щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо.

Якщо ж вибір продавця предмета лізингу здійснив лізингодавець, продавець і лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов’язаннями щодо продажу (поставки) предмета лізингу                    Чинне законодавство дозволяє здійснювати вибір предмета лізингу лізингоодержувачем, через встановлення специфікацій та умов придбання лізингодавцем предмета лізингу, і лізингодавцем, за дорученням або за згоди лізингоодержувача. Встановлення специфікацій та умов придбання предмета лізингу, відповідно до чинного законодавства України про лізинг, віднесено до компетенції лізингоодержувача.

Існує також інший аспект, який треба мати на увазі під час укладення договору купівлі-продажу предмета лізингу. Лізингоодержувач зможе захистити воє право вимоги у суді безпосередньо до продавця (постачальника) щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо лише за умови наявності в нього оригіналу відповідного договору купівлі-продажу предмета лізингу. Найбільшою гарантією незмінності обсягу зобов’язань продавця перед лізингоодержувачем за відповідним договором купівлі-продажу предмета лізингу може бути лише участь лізингоодержувача як сторони такого договору.

На практиці таке не завжди можливе, тому зазвичай підписання акту прийому-передачі предмета лізингу від продавця лізингодавець здійснює в присутності уповноваженої особи лізингоодержувача, після того, як перевірено якість поставки і відповідність її специфікації та умовам придбання активу, що встановлені ізингоодержувачем[1].

    Важливим для лізингоодержувачів є й те, що чинним законодавством

передбачено, що впродовж терміну дії лізингових договорів ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета лізингу несе лізингоодержувач.

        Предмети лізингу лізингодавці зазвичай страхують. Страхові внески включаються до складу лізингових платежів, тобто сплачуються лізингоодержувачами, а вигодонабувачами є лізингодавці.

        Порівняння оподаткування операцій з придбання основних засобів за рахунок різних джерел фінансування:

        1) при фінансовому лізингу: передача майна лізингоотримувачу за договором фінансового лізингу прирівнюється, згідно з податковим законодавством, до операції купівлі-продажу.  В результаті лізингоодержувач, сплативши лише перший (авансовий) лізинговий платіж (10-30% первісної вартості активу), отримує, в момент передачі предмета лізингу,

податковий кредит одразу на всю суму Пдв від вартості придбання. Водночас відтік грошових коштів, пов’язаний із сплатою Пдв, суттєво менше  розміру податкового кредиту. Оскільки основні засоби знаходяться на балансі підприємства, зменшення податку на прибуток відбувається, як і в попередніх випадках, за рахунок  амортизаційних нарахувань, розрахованих у відповідності до норм податкового законодавства.  зменшення податку на прибуток відбувається також за рахунок  винагороди лізингової компанії (частки лізингового платежу, що не включає погашення вартості майна і є складовою витрат лізингоодержувача за обчислення прибутку до оподаткування), нарахованої відповідно до умов договору.

        2) при оперативному лізингу: операції з отримання і повернення предмета лізингу податкових зобов’язань з Пдв у лізингоодержувача не викликають. Підприємство отримує право на податковий кредит з Пдв за нарахування або сплати лізингових платежів (залежно від того, яка подія відбулася першою). Основні засоби (предмети лізингу) обліковуються на балансі лізингової компанії, що нараховує амортизацію. зменшення прибутку до оподаткування відбувається за нарахування лізингових платежів. Сума нарахованих лізингових платежів (без ПДВ), згідно з податковим законодавством, відноситься до витрат лізингоодержувача.

Відмінності у  правовому регулюванні фінансової оренди та фінансового лізингу:

Основоположним документом, що регулює фінансовий лізинг, є Закон України від 16.12.97 р. №723/97-ВР "Про лізинг", зі змінами від 14.01.99 р. №394-XIV. Фінансова оренда регулюється П(С)БО 14 "Оренда". Обидві ці господарські операції підпадають під дію інших законодавчих актів, про що йтиметься нижче.

Класичний договір фінансового  лізингу пов’язує трьох осіб: продавця (виготовлювача) майна, його набувача (лізингоодержувача) та лізингодавця (посередника). Однак  учасники фінансового лізингу пов’язані  між собою не одним, а найчастіше двома договорами. Лізингодавець укладає з продавцем обраного лізингоодержувачем майна договір купівлі-продажу, а із самим лізингоодержувачем - договір фінансового лізингу. Обидва договори взаємозалежні. Здебільшого лізингоодержувач, а не лізингодавець шукає продавця і узгоджує з ним усі умови договору купівлі-продажу. Він же домовляється про предмет договору купівлі-продажу, ціну, місце й термін передачі майна в лізинг.

Основною відмінністю  оперативного лізингу від фінансового  є те, що після закінчення строку дії договору оперативного лізингу об’єкт лізингу підлягає обов’язковому поверненню лізингодавцеві, а після закінчення строку дії договору фінансового лізингу право власності на об’єкт переходить до лізингоодержувача

Найчастіше взаємини між суб’єктами лізингу у лізинговій угоді відбуваються за певною схемою.Потенційний (майбутній) лизингоодержувач, зацікавлений в одержанні конкретних видів майна (будівлі, устаткування, засобів транспорту, сільськогосподарської або іншої техніки), самостійно, на підставі наявної інформації, досвіду, рекомендацій підбирає зацікавленого у продажі виробника (продавця) потрібного йому майна. І через недостатність власних обігових коштів і обмежений доступ до кредитних ресурсів (для придбання майна у власність) звертається до потенційного (у майбутньому) лізингодавця, який має необхідні кошти або доступ до кредитних ліній, із проханням взяти участь у лізинговій угоді.

Ця участь полягає  в такому:

- лізингодавець (лізингова  компанія) перевіряє відповідність  ціни на майно, що погодив лізингоодержувач, ринковому рівню;

- після встановлення  відповідності ціни на майно  ринковій лізингова компанія  купує необхідне лізингоодержувачу  майно у постачальника або  виробника такого майна на  підставі договору купівлі-продажу  собі у власність;

- передає куплене майно  лізингоодержувачу у тимчасове  користування на умовах, погоджених  у договорі лізингу, із правом  викупу такого майна після  закінчення терміну дії договору.

Отже, зі схеми, наведеної  на малюнку 1, бачимо, що лізинг - доволі складна синтетична форма господарських зв’язків. Він містить у собі елементи купівлі-продажу, кредиту, оренди, прокату, продажу в розстрочку.

Результати порівняльного  аналізу чинного законодавства  про лізинг та оренду свідчать про  значні відмінності в їх правовому регулюванні. Слід сказати, що серед фахівців до цього часу немає єдиної точки зору щодо співвідношення оренди й лізингу як форм майнового найму. Дехто ототожнює фінансову оренду з фінансовим лізингом, інші, навпаки, вважають фінансовий лізинг однією з форм фінансової оренди. Підстави для таких думок є. Зокрема, багатьох дезорієнтує ототожнення лізингу й оренди в Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств". З цього приводу можна сказати, що однаковий підхід до оподаткування лізингових та орендних операцій цілком допустимий, але це не означає, що ці поняття є рівнозначними. На думку автора, суттєві відмінності між цими формами господарських зв’язків існують і нехтувати ними принаймні нерозумно.

Внизу наведені найхарактерніші  ознаки, що відрізняють фінансовий лізинг від фінансової оренди. Водночас існує й ряд інших ознак лізингу, що зазначають суттєву різницю між цими видами господарських операцій. Зокрема, діяльність лізингодавця-інвестора принципово відрізняється від діяльності орендодавця (як правило, лізингодавцем є спеціалізоване підприємство), а роль лізингоодержувача є значно більш активною, ніж роль орендаря. Так, на відміну від орендаря лізингоодержувач не тільки отримує майно в користування, але на нього покладаються традиційні обов’язки покупця, пов’язані з правом власності: страхування майна, ремонт, технічне обслуговування.

При цьому власником  лізингового майна до певного  часу залишається лізингодавець. Втрата або неможливість використання об’єкта  лізингу не звільняє лізингоодержувача від повної сплати боргу. А у разі виявлення дефекту лізингового об’єкта лізингодавець звільняється від гарантійних обов’язків. На відміну від орендаря всі претензії з питань гарантійного ремонту лізингоодержувач подає постачальнику та/або виробнику лізингового майна.

Про переваги лізингу  над орендою можна судити й  по тому, що лізинг - один із найпоширеніших у світовій практиці спосіб технічного оснащення чи оновлення виробництва. Його популярність пояснюється можливістю (для лізингоодержувача) відмовитися від банківського кредитування з одночасною економією обігових коштів підприємства. Але, не зважаючи на свої переваги, лізинг залишається поза увагою багатьох українських підприємств. До причин, які викликають таку неувагу, можна віднести недосконалість його законодавчої бази, недостатню обізнаність підприємців із цим видом господарських операцій та традиційне несприйняття (відторгнення) всього нового.

Проте поверховий огляд  ринку орендних послуг говорить про  популярність серед підприємців  саме фінансового лізингу. Можливо, що така його популярність забезпечується деякими перевагами цього виду орендних послуг над іншими. Зокрема, його поліваріантністю, відсутністю обмеження лізингових платежів тощо. А якщо взяти до уваги, що до Закону про лізинг уже підготовлено чергові зміни та доповнення, які мають деякою мірою лібералізувати цей вид інвестиційної діяльності, то можна сміливо сказати, що така тенденція існуватиме й надалі. Як приклад можна навести зняття обмежень щодо терміну переходу права власності на об’єкт лізингу (дотепер існувала обов’язкова норма 60% зносу), дозвіл інших форм і видів лізингу (у світовій практиці їх налічується більше десяти) .

Фінансовий  лізинг і фінансова оренда - в  чому різниця?

По-перше, Закон про  лізинг передбачає лізинг майна, що є власністю лізингодавця, або майна, що попередньо було придбане ним саме з метою надання в лізинг і потім обов’язково має стати об’єктом інвестування. Що стосується фінансової оренди, то таких застережень вона не передбачає.

По-друге, договір лізингу укладається в формі багатосторонньої угоди за участю лізингодавця, лізингоодержувача, продавця об’єкта лізингу або двосторонньої угоди між лізингодавцем і лізингоодержувачем (п. 1 ст. 6 Закону про лізинг). Договір фінансової оренди може бути тільки двостороннім.

По-третє, договір лізингу  має бути укладено в письмовій  формі (п. 2 ст. 6 Закону про лізинг), а  договір фінансової оренди допускає й усну форму.

По-четверте, лізинг відрізняється  від оренди більш широким і  якісно іншим складом платежів.

По-п’яте, статтею 8 Закону про лізинг визначено, що терміни дії договору лізингу встановлюються за домовленістю сторін, але відповідно до вимог самого Закону про лізинг. Зауважу, що не тільки до вимог названого закону, але й Закону "Про оподаткування прибутку підприємств". Скажімо так, законодавством установлено як мінімальний, так і максимальний терміни дії договору лізингу, що прямо залежать від строків амортизації об’єкта лізингу, чого не можна сказати про термін дії договору фінансової оренди. Наприклад, якщо після закінчення договору оренди орендар продовжує користуватися орендованим майном і орендодавець проти цього не заперечує, то договір оренди вважатиметься продовженим на невизначений строк.

По-шосте, відповідно до пункту 7 П(С)БО 14, амортизація об’єкта  фінансової оренди нараховується орендарем протягом періоду очікуваного використання активу. А нарахування амортизації об’єкта лізингу залежить від домовленості сторін договору і може нараховуватися будь-ким: лізингодавцем або лізингоодержувачем.

По-сьоме, лізингоодержувач не має права передавати отримане майно третім особам, а орендар може передавати об’єкт оренди в суборенду.

По-восьме, предметом  договору оренди можуть бути й такі об’єкти, які не можна отримати за договором лізингу, наприклад земельна ділянка (п. 3 ст. 2 Закону про лізинг).

По-дев’яте, пункт 5 розділу 2 Закону України від 12.07.2001 р. №2664-III "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" відносить операції фінансового  лізингу до фінансових послуг. Звісно, що на них поширюється дія названого закону. Зокрема, послуги фінансового лізингу не можуть надаватися фізичними особами - не суб’єктами підприємницької діяльності, чого не можна сказати про фінансову оренду, яка в цьому законі не згадується.

Можливо, законодавець зумисне не включив фінансову оренду до переліку фінансових послуг, що зайвий раз нагадує про те, що фінансова оренда і фінансовий лізинг не однакові економічні категорії. Або навпаки, ототожнює ці два види операцій (що є більш вірогідним). Але обидва припущення мають право на існування.

Список  використаної літератури

              1)Гуйда Л. Фінансовий лізинг без проблем Дебет-Кредит № 01-0 (14.1.2002) Суть справи :: Практика

               2)Снігір Л. Лізинг: як використати його переваги – К.:2011, 127 с.

               3)Чекмарьова О. М.  Лізинговый бізнес. — М.: Економика, 1994. — С.12.

    4) Закон України “Про фінансовий лізинг” від 16.12.1997 р. № 723/97-вр.

    5)Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV;

             6)Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV;