КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

    ІМ. ВАДИМА ГЕТЬМАНА 

                                          Кафедра Меджментаен 
 
 

                                             Реферат

    c дисципліни:” Управління конкурентноспроможністю підприємством   ”

    Тема:” Якість – всесвітнє поле конкуренції на початку ХХІ століття ”

    Варіант 18 
 
 

      Виконав:                                                     студент 6601/1 2-ої групи

                                                               ФЕтаУ  4-го курсу

                                                                                  Спеціальність Менеджмент

                                                                Заочного навчання

                                              Т      Отрох Сергій 

    Перевірив:                                           Барабась Дмитро Олександрович 

                                   КИЇВ 2011

                                           ЗМІСТ 
 

Вступ 3

1.  Лідерство компаній на основі якості – ключова ідея сучасного бізнесу 5

2. Досвід застосування моделі TQM провідними компаніями світу та України 19

3. Конкурси та премії якості як інструменти визнання конкурентоспроможності продукції та послуг 37

Висновки 43

Список використаних джерел 44

Вступ

    Міжнародний досвід свідчить про те, що успіху в  економіці, соціальному і культурному  розвитку досягають тільки ті країни, які спроможні забезпечити високу якість продукції та послуг, формування на цій основі конкурентних переваг  і зростання умов життя.

    Універсальність проблеми якості загальновизнана економічною  наукою. Дана проблема набуває особливої  актуальності в Україні у зв'язку з поглибленням трансформаційних відносин, загостренням конкуренції, зменшенням протекціоністських заходів держави. Якість продукції та послуг є одним  із найважливіших чинників успішної діяльності будь-якого окремого підприємства як складова внутрішньоорганізаційного  менеджменту, запорука досягнення і  підтримання ефективної діяльності організації [1].

    Попри наявність сертифікатів на ринку  існує велика кількість неякісної  продукції. Частково це пов'язано з  тим, що підприємству, яке закупило неякісну сировину, вигідніше пустити  її на виробництво побічної продукції  чи менш матеріаломістких деталей, ніж  призупиняти виробництво для  того, щоб викликати експертів  і оформляти скарги. Таким чином, до виробника неякісної продукції  не висувається жодних претензій, термін дії його сертифікату продовжується, а на ринок продовжує надходити  неякісна продукція [2].

    Загальновизнаними для формування загальної моделі менеджменту якості стали праці  зарубіжних вчених американської та європейської наукових шкіл - І. Ансоффа, М. Беста, Л. Водачека, Е. Демінга, Д. Джурана,  Д. Дюрана, Ф. Кросбі, О. Вільямсона, А. Робертсона, А. Фейгенбаума, Д. Харрінгтона та інших. Важливе місце у сучасній теорії менеджменту якості належить роботам  таких японських вчених як К. Імаї, Й. Каору, М. Мінору, І. Муто, Г. Тогучі, Ш. Шінгу та інших. Останнім часом дані проблеми активно досліджуються  і дослідниками на пострадянському  просторі, у тому числі і на Україні. До них слід віднести Ю. Адлера, Р. Бичківського, Д. С. Демиденко, В. Е. Ластовецького, П. Калиту, Ю. Койфмана, В. С. Пономаренка, О. І. Пушкаря, В. М. Соколенко,  Н. Тарнавську, М. Шаповала та інших.

    Тим не менше, цілий ряд проблем щодо управління якістю і досі практично  не розглядаються у науковій літературі. Це стосується передусім таких питань, як економіко-організаційні аспекти  зростання та підтримання якості, що і обумовило вибір теми контрольної роботи.

    Попри всю необхідність оцінки якості не існує єдиної обґрунтованої методики, яка б дозволяла повно та точно  визначати якість продукції.

    Отже, нагальною проблемою для розвитку сучасного вітчизняного товаровиробника  є неупереджена, обґрунтована та точна  оцінка якості його продукції.

    1.  Лідерство компаній  на основі якості  – ключова ідея  сучасного бізнесу

     Сьогодні  в провідних країнах світу  питання якості знаходиться у  центрі економічних інтересів держави  та громадян, що дозволяє їм бути лідерами світових ринків.

     Лідерство у світовій економіці, успіхів у  соціальному і культурному розвитку досягають країни, спроможні забезпечити якість продукції, яка надає їх виробникам конкурентної переваги, а споживачам - задоволення їх потреб.

     Розвиток  цивілізації погіршує якість навколишнього середовища та харчових продуктів (ХП), що призводить до погіршення здоров'я людей та катастрофічного зниження якості життя. Для власного захисту споживачі вимагають убезпечити продукцію та довкілля.

     Ураховуючи  економічний, екологічний і соціальний стан в Україні проблему забезпечення якості можна розглядати як найактуальнішу проблему збереження генофонду.

     Метою роботи було вивчити, які заходи здійснюються в Україні щодо забезпечення якості та безпечності ХП.

     Було  досліджено закони та нормативно-правові  акти (НПА) України, якими регулюються  відносини між виробниками, споживачами і державою щодо забезпечення якості та безпечності ХП.

     Конституцією  України [3] всім громадянам гарантується право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право вільного доступу до інформації щодо стану довкілля, якості та безпечності ХП і предметів побуту.

     Забезпечується  це право громадян законами, НПА, якими  встановлюються правила і порядок  регулювання якості та безпечності.

     Згідно  з Законом [4] споживач має право  на захист своїх прав державою; належну  якість продукції та обслуговування: безпеку продукції (товарів); необхідну доступну, достовірну та своєчасну інформацію щодо продукції її кількості, якості, асортименту; виробника (виконавця, продавця); відшкодування шкоди (збитків), завданих неякісною чи фальсифікованою продукцією, а також майнової та моральної шкоди; звернення до суду та інших уповноважених органів виконавчої влади за захистом порушених прав тощо.

     У Законі [5] подано перелік заходів, за допомогою яких держава убезпечує  якість ХП з метою захисту життя і здоров'я населення від шкідливих факторів, які можуть бути присутніми у ХП. Серед них: встановлення обов'язкових параметрів безпеки для ХП, мінімальних специфікацій якості, санітарних заходів та ветеринарно-санітарних вимог до об'єктів та осіб, зайнятих у процесі-виробництва, зберігання, продажу; встановлення стандартів для ХП, убезпечення нових ХП для споживання громадянами до початку їх обігу в Україні; забезпечення наявності в ХП спеціального дієтичного харчування, функціональних ХП і дієтичних добавках, заявлених особливих характеристик та їх безпечності для споживання людьми, зокрема особами, які мають особливі дієтичні потреби, встановлення вимог щодо знань, умінь, стану здоров'я відповідального персоналу виробників, продавців (постачальників); здійснення державного контролю на об'єктах, де виробляються та переробляються продукти та держнагляду за дотриманням встановлених вимог, а також встановлення відповідальності осіб, які не виконують обов'язкові вимоги і положення.

     Продукція, яка може нести небезпеку для  здоров'я і життя людей, тварин, рослин, майна громадян, довкілля згідно з Законом [6] перебуває у законодавче регульованій сфері. Це означає, що на таку продукцію у законодавчому порядку розроблено максимально (гранично) допустимі рівні (концентрації) показників безпеки. І така продукція підлягає обов'язковій процедурі підтвердження відповідності встановленим законодавством допустимим нормам. Процедуру підтвердження відповідності здійснює третя, незалежна від виробника чи споживача, сторона, якою є уповноважені органи сертифікації продукції, підпорядковані центральним органам виконавчої влади (ЦОВВ) у сфері підтвердження відповідності. Процедура підтвердження відповідності у законодавче регульованій сфері є обов'язковою для виробника, постачальника чи уповноваженого органу з сертифікації.

     Згідно  з Законом [7], на продукцію, яка може нести небезпеку для життя і здоров'я людей, тварин, рослин, довкілля, розробляється технічні регламенти задля захисту життя та здоров'я людини, тварин, рослин, запобігання недобросовісній практиці.

     З метою захисту прав споживачів та запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя та здоров'я громадян, була прийнята Постанова Кабміну [8], якою зобов'язано Держстандарт України посилити контроль за якістю й безпекою ХП вітчизняного та закордонного виробництва на відповідність їх вимогам стандартів, а також розширити перелік ХП, що підлягає обов'язковій сертифікації. Уся продукція, що реалізується у роздрібній торгівлі, повинна мати на етикетках (упаковці) повну інформацію, яка характеризує продукцію і виробника. Зверталась увага на обов'язкову інформацію щодо складу, враховуючи перелік харчових добавок, барвників тощо, а також на те, що підтвердження відповідності продукції обов'язковим вимогам повинно здійснюватись шляхом її сертифікації.

     Указом  Президента [9] було створено Національне  агентство з контролю за якістю та безпекою продуктів харчування, лікарських засобів та виробів медичного  призначення, а контроль необхідно  здійснювати у процесі виробництва, експорту та імпорту цих об'єктів.

     Указом  Президента [10] передбачено, що Кабмін зобов'язаний забезпечити необхідні  заходи щодо упровадження систем управління якістю (СУЯ) та охорони довкілля на підприємствах відповідно до міжнародних стандартів серії ISO 9000 та серії ISO 14000, а також проведення в Україні щороку Європейського тижня якості та конкурсу «100 кращих товарів України». Така робота в Україні проводиться щорічно.

     У 2002 році Кабміном була затверджена  Концепція  державної політики у сфері управління якістю продукції [11], в якій визначено стратегічні напрямки, методи і механізми реалізації державної політики у сфері управління якості. Передбачалось, що державна політика у сфері якості повинна орієнтуватись на задоволенні потреб споживачів на якісну та безпечну продукцію, збереженні та відновленні безпеки довкілля, упровадженні СУЯ продукції та довкілля відповідно до вимог міжнародних стандартів тощо.

     Підвищення  якості та конкурентоспроможності продукції повинно також базуватись на використанні ресурсозаощадних, екологічно чистих, прогресивних технологій та нових видів сировини, а науково-технічний рівень виробництва повинен відповідати вимогам міжнародних та європейських стандартів.

     Отже, Законодавством України встановлено  правовий порядок убезпечення та якості ХП, що виробляється, перебуває в обігу, імпортується, експортується. Встановлено основні положення державної політики, регулюються відносини між ЦОВВ, виробниками та споживачами, встановлено права та обов'язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, громадян, зайнятих у цій сфері тощо.

     Якість  як економічна категорія - це сукупність властивостей продукції, що зумовлюють ступінь її придатності задовольняти потреби людини відповідно до свого призначення. Стандарти серії ISO 9000, прийняті у понад  90 країнах світу, застосовні до будь-яких підприємств незалежно від їхнього розміру і сфери діяльності [12].

     В умовах ринкових відносин якість забезпечується і гарантується підприємством. А  якщо вона не забезпечується і не гарантується – підприємство гине: автоматично  забезпечує це той же ринок, але нормальний ринок, із збалансованим попитом  і пропозицією. В 60-70-і роки вважали, що для успіху виробника достатньо, щоб продукції було багато і вона була дешевою. В 80-і роки стало очевидним, що виникла конкуренція не цін, а  якості: 80% покупців приймали рішення  про покупку, звертаючи увагу  в першу чергу на якість продукції. Таким чином, конкурентоспроможною могла стати лише продукція, яка мала, при інших рівних умовах, меншу виробничу собівартість і вищу якість.

     В 1982 р. в США була видана книга Едварда  Демінга «Якість, продуктивність, конкурентоспроможність», в якій автор виклав свою концепцію  постійного підвищення якості у вигляді 14 знаменитих постулатів.

     Зараз весь світ працює над проблемою забезпечення якості. Методичною її основою є  так звана «петля якості», яка  в класичному варіанті має такий  вигляд (рис. 1.1). 

    Рис. 1.1. «Петля якості», або етапи, на яких забезпечується якість 
 

    На  якість продукції впливає значна кількість факторів, які діють  як самостійно, так і в взаємозв’язку  між собою, як на окремих етапах життєвог циклу продукції, так і на кількох. Всі фактори можна об’єднати в 4 групи: технічні, організаційні, економічні і суб’єктивні.

    До  технічних факторів належать: конструкція, схема послідовного зв’язку елементів, система резервування, схемні вирішення, технологія виготовлення, засоби технічного обслуговування і ремонту, технічний  рівень бази проектування, виготовлення, експлуатації та інші.

    До  організаційних факторів належать: розподіл праці і спеціалізація, форми  організації виробничих процесів, ритмічність  виробництва, форми і методи контролю, порядок пред’явлення і здачі  продукції, форми і способи транспортування, зберігання, експлуатації (споживання), технічного обслуговування, ремонту  та інші.

    До  організаційних факторів належать: розподіл праці і спеціалізація, форми  організації виробничих процесів, ритмічність  виробництва, форми і методи контролю, порядок пред’явлення і здачі  продукції, форми і способи транспортування, зберігання, експлуатації (споживання), технічного обслуговування, ремонту  та інші.

    Організаційним  факторам, на жаль, ще не приділяється стільки уваги, скільки технічним, тому дуже часто добре спроектовані і виготовленні вироби в результаті поганої організації виробництва, транспортування, експлуатації і ремонту  достроково втрачають свою високу якість.

    До  економічних факторів належать: ціна, собівартість, форми і рівень зарплати, рівень затрат на технічне обслуговування і ремонт, ступінь підвищення продуктивності суспільної праці та інше.

    Економічні  фактори особливо важливі при  переході до ринкової економіки. Їм одночасно  властиві контрольно-аналітичні і стимулюючі властивості. До перших відносять такі, що дозволяють виміряти: затрати праці, засобів, матеріалів на досягнення і  забезпечення певного рівня якості виробів. Дія стимулюючих факторів приводить як до підвищення рівня  якості, так і до його зниження. Найбільш стимулюючим фактором є ціна і  зарплата. Правильно організоване ціноутворення  стимулює підвищення якості. При цьому  ціна повинна покривати всі витрати  підприємства на заходи по підвищенню якості і забезпечувати необхідний рівень рентабельності. В той же час вироби з більш високою  ціною повинні бути високої якості.

    В забезпеченні якості значну роль відіграє людина з її професійною підготовкою, фізіологічними і емоціональними особливостями, тобто мова йде про суб’єктивні фактори, які по-різному впливають на розглянуті вище фактори. Від професійної підготовки людей, які зайняті проектуванням, виготовленням і експлуатацією виробів, залежить рівень використання технічних факторів. Але якщо в процесі функціонування технічних факторів роль суб’єктивних слабшає, тому що на цій стадії процес проходить з використанням сучасної техніки і технології, яка максимально звільняє технологічний процес від участі людини, то в організаційних факторах суб’єктивний елемент відіграє вже значну роль, особливо коли мова заходить про способи і форми експлуатації і формування виробів.

    Наскільки важливі суб’єктивні фактори, свідчить поширена серед виробників думка  про економічну вигідність підвищення якості. Якість розглядається при  цьому як соціально бажана мета, але її вплив на підвищення рентабельності вважається мінімальним. Пояснюється  це недостатньою обізнаністю виробників, які допускаються таких помилок.

    Поряд з якістю існує поняття технічного рівня певних видів продукції. Технічний  рівень виробів за змістом вужче  їх якості, оскільки охоплює сукупність лише техніко-експлуатаційних характеристик. Його показники встановлюються при  проектуванні (розробці) переважно  нових знарядь праці (машин, устаткування, приладів, транспортних засобів тощо) і знаходять відображення у спеціальних картах технічного рівня, які використовують при вивченні ринку і визначенні попиту на нові товари, складанні бізнес-планів, рекламних матеріалів тощо.

    Об’єктивна  необхідність забезпечення належної якості у процесі проектування, виготовлення і використання нових виробів  ініціює застосування у виробничо-господарський  діяльності підприємств певної системи  показників, що дозволяє визначити  і контролювати рівень якості усіх видів продукції[12].

    Рівень  якості – це кількісна характеристики міри придатності того або іншого виду продукції для задоволення  конкретного попиту на неї у порівнянні з відповідними базовими показниками  за фіксованих умов споживання. Оцінка якості продукції передбачає визначення абсолютного, відносного, перспективного і оптимального її рівня.

    Абсолютний  рівень якості того чи іншого вибору знаходять  шляхом обчислення вибраних для його обчислення показників без їх порівняння з відповідними показниками аналогічних  виробів. Визначення абсолютного рівня  якості є недостатнім, оскільки самі по собі абсолютні значення вимірників якості не відображають ступінь його відповідності сучасним вимогам. Тому поряд з цим визначають відносний  рівень якості окремих видів вироблюваної (проектованої) продукції, порівнюючи її показники з абсолютними показниками  якості кращих аналогічних вітчизняних  та зарубіжних зразків виробів. Проте  рівень якості продукції під впливом  науково-технічного прогресу і вимог  споживачів повинен мати тенденцію  до підвищення. У зв’язку з цим  виникає необхідність оцінки якості виробів, виходячи з її перспективного рівня, що враховує пріоритетні напрямки і темпи розвитку науки і техніки. По нових видах продукції і  перш за все знарядь праці доцільно визначити також оптимальний  рівень якості, тобто такий рівень, за якого загальна величина суспільних витрат на виробництво і використання (експлуатацію) продукції у певних умовах її споживання була б мінімальною.

    Залежно від призначення певні види продукції  мають свої специфічні показники  якості. Поряд з цим використовуються показники для оцінки багатьох видів  виробів, а також вимірники відносного рівня якості всієї вироблюваної підприємством продукції. З урахуванням  таких обставин усі показники  якості виробів поділяються на дві  групи: перша – диференційовані (поодинокі) показники, з яких відокремлюється  найбільш розгалужена низка одиничних  показників якості; друга – загальні показники якості всього обсягу вироблюваної підприємством продукції [13].

    Найбільш  складна за кількістю система  показників застосовується для оцінки якості (технічного рівня) знарядь праці. Вона охоплює більшість груп одиничних  показників і майже всі комплексні вимірники якості. Поряд із специфічними показниками, властивими лише певному виду виробів, якість (технічний рівень) знарядь праці характеризується також рядом загальних показників. До них в першу чергу відносять надійність, довговічність, ремонтопридатність, продуктивність патентну чистоту тощо.

    У практиці господарювання важливо знати  не лише якість окремих виробів, але  й загальний рівень якості усієї  сукупності виготовлюваної підприємством  продукції. З цією метою застосовують певну систему загальних показників. Основними з них є:

    - частка принципово нових (прогресивних) виробів у загальному їх обсязі;

    - коефіцієнт оновлення асортименту  продукції;

    - частка виготовлюваної продукції,  на яку одержані сертифікати;

    - частка продукції для експорту  у загальному її обсязі на  підприємстві;

    - частка виробничого браку (бракованих  виробів);

    - відносний обсяг сезонних товарів,  реалізованих за зниженими цінами.

    Для визначення рівня якості виготовлюваних або освоюваних виробництвом нових  виробів застосовують ряд методів: об’єктивний органолептичний методи використовують для визначення абсолютного  рівня якості, а диференційований і комплексний – відносного рівня  якості окремих видів продукції.

    Для розуміння терміну «система управління якістю», визначення якого надано у  тексті стандартів ІSО 9001, є сенс з’ясувати  сутність та співвідношення термінів «система якості», «система забезпечення якості» Під системою якості розуміється  сукупність організаційної структури, методик, процесів і ресурсів, необхідних для здійснення управління якістю. Система управління  якістю - це організаційна  основа управління підприємством, яка  в широкому розумінні може розглядатися як система менеджменту організації  стосовно якості [14].

    Під створенням систем управління якістю розуміється її розроблення та впровадження у діяльність підприємства. Як правило, рішення про створення системи якості приймає керівництво підприємства під впливом вимог конкретних замовників або ситуації на ринках збуту. Таким чином, СУЯ може бути ініційовано як за бажанням керівництва вдосконалити діяльність підприємства, зменшити невиробничі витрати, так і на вимогу споживачів. Тому розробка системи якості в основному полягає в тому, щоб спочатку з урахуванням рекомендацій стандартів ISO 9001 визначити склад необхідних функцій системи якості, а потім визначити структури, що виконують або будуть виконувати ці функції. Після цього розробляються нові та переробляються або використовуються наявні нормативні документи для виконання всіх функцій. При цьому слід чітко усвідомити, що стандарт дає уточнення, що потрібно робити вищому керівництву, а не як треба це робити.  Створення СУЯ на підприємстві - це не можливість виготовляти найкращу та найбільш конкурентоспроможну продукцію (найчастіше можна зустріти саме таке помилкове розуміння необхідності впровадження системи), а можливість дати гарантію, що якість виготовленої продукції є стабільною та зорієнтованою на конкретного споживача. Отже, під час її створення необхідно дати відповідь на три ключові питання: хто наш споживач? які його вимоги? яких зусиль треба докласти, щоб його задовольнити? Відповідь на них визначає специфіку системи якості, що буде створюватися для кожного окремо взятого підприємства.

    Для впровадження СУЯ необхідно: 1) розробити  документацію системи, яка повинна  відповідати вимогам стандарту ISO 9001; 2) привести практичну діяльність підприємства у відповідність з  документацією.

    Документація  СУЯ розробляється для того, щоб  формально закріпити відповідальність за здійснення певних процесів організації  при створенні якості. Згідно із вимогами стандарту ISO 9001, система управління якістю являє собою мережу процесів, ключові з яких подано у моделі управління якістю на рис. 1.2. 

    Рис. 1.2. Модель системи менеджменту якості 

     Вимоги  стандарту ISO 9001 до СУЯ чітко регламентуються  за 4-ма елементами:

     - відповідальність керівництва;

     - управління ресурсами;

     - випуск продукції (саме за даним  елементом підприємство має право  вибору щодо опису та документування  певних процесів, залежно від  того, які етапи життєвого циклу  реалізуються в процесі виготовлення  продукції);

     - вимірювання, аналізування та  поліпшення [15].

     За  даними елементами розробляється документація СУЯ, а також забезпечується погодженість і сумісність процесів планування, управління, забезпечення й поліпшення якості з визначенням їх змісту та взаємодії. Кожен напрям діяльності має свої особливості, і разом  вони являють собою чотири основні  функціональні підсистеми системи  якості, які й виступають основними  її складовими.

     Процес  створення СУЯ на підприємстві є  складним і зазвичай довготривалим  процесом, а його подальший розвиток і перехід до TQM може взагалі тривати  роками. У загальному вигляді етапи  розроблення систем якості можна  представити таким чином:

     1. Визначення елементів системи якості. На цій стадії спочатку необхідно провести ретельний аналіз процесу створення продукції та представити його у вигляді докладного переліку етапів робіт.

     2. Визначення складу структурних підрозділів системи якості. Для цього необхідно проаналізувати функції, що виконуються наявними підрозділами, і порівняти їх із переліком функцій (елементів), котрі включено в систему якості, що створюється з урахуванням рекомендацій ISO 9001. У результаті визначаються підрозділи - виконавці за кожною функцією і кожним підрозділом, його нові функції офіційно включаються у функціональні обов’язки. Після визначення функцій та їх виконавців система якості набирає цілком конкретного контура, який може бути представлено на двох схемах: структурній і функціональній.

     3. Розроблення структурної схеми системи якості, котра будується на основі структурної схеми підприємства та дає можливість показати «пристрій» системи - склад і взаємозв’язок усіх структурних підрозділів, що виконують функції в системі якості. Окремим блоком можна показати керівне ядро системи якості - службу якості, а до неї, як було відмічено, включаються відділ технічного контролю, метрологічна служба, служба стандартизації, а також відділ управління якістю, що виконує функції організації, координації та методичного управління роботою з якості.

     4. Розроблення функціональної схеми управління якістю, котра, на відміну від структурної схеми, що показує устрій системи якості, дозволяє наочно представити процес управління якістю.

     5. Визначення складу та стану документації системи якості, коли після встановлення, хто і що повинен робити в системі якості, треба сказати, якими методами це повинно робитися, згідно з якою документацією. Це найбільш об’ємна й рутинна робота у процесі розроблення системи якості.