Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Якість товарів і розвиток науково-технічного та соціального прогресу

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Харківський національний аграрний університет ім. В.В. Докучаєва

Кафедра економіки підприємства

Реферат

На тему: «Якість товарів і розвиток науково-технічного та соціального прогресу»

Виконала: студентка 5 курсу 1 групи

Факультет: «Менеджмент і економіка»

Спеціальність: «Менеджмент

Організацій і адміністрування»

Венікайтене К.Ю.

Перевірила: Сєвідова І.О.

Харків – 2012

План

Вступ

Вплив науково-технічного прогресу на процес споживання
Розвиток принципів управління якістю і НТП
Етапи розвитку менеджменту якості в економічно розвинених країнах

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Останнім часом, якість відіграє ключову роль у світовій економіці і є найважливішою конкурентною перевагою. Якість товарів тісно пов’язана з розвитком науково-технічного прогресу. Науково-технічний прогрес, визнаний у всьому світі в якості найважливішого фактора економічного розвитку, усе частіше й у західній, і в вітчизняній літературі зв'язується з поняттям інноваційного процесу.

В даному рефераті розглядається, зв'язок якості з НТП, через призму таких питань: яким чином впливаю НТП на процес споживання? Як розвивалися основні принципи управління якістю у ході НТП? Через які етапи пройшов менеджмент якості у розвинених країнах?

Вплив науково-технічного прогресу на процес споживання

Науково-технічний прогрес як процес нагромадження знань, що знаходить відображення у стрімкому розвитку науки, техніки і технологій визнаний у всьому світі в якості найважливішого фактору економічних перетворень, все частіше і у західній, і у вітчизняній літературі пов’язується із поняттям інноваційного прогресу. Це, як справедливо відмітив американський економіст Дж. Брайт, єдиний у своєму роді процес, який поєднує науку, техніку, економіку, підприємництво і управління. Він полягає в отриманні новизни і простягається від зародження ідеї до її комерційної реалізації, охоплюючи, таким чином, весь комплекс відносин: виробництво, обмін, розподіл, споживання.

Одним із найважливіших ефектів НТП є постійне виникнення передумов для формування раніше неіснуючих високотехнологічних галузей виробництва на базі нового набутого знання, що призводить до революційних змін виробничої структури і характеру споживання. Задоволення несформованих потреб – це найважливіша складова радикальних інновацій.

НТП у виробництві призводить не тільки до покращання умов праці, але і до суттєвих змін у невиробничій сфері. У двох напрямах: по-перше, зменшуються витрати часу на задоволення біологічних потреб. Із одночасним зменшенням відмінності в його якості для споживачів із різною платоспроможністю, і, по-друге, збільшуються витрати часу на задоволення соціальних і духовних потреб, у тому числі пов’язаних і непов’язаних із участю у суспільному виробництві.

У виробництві нові наукові знання уречевлюються у вигляді оновлених елементів продуктивних сил і продукції. Нова продукція набуває на завершальному етапі виробництва форму нових предметів споживання, які задовольняють потреби більш повно або із меншими витратами у розрахунку на окрему задоволену потребу. Поява нових предметів споживання стимулює появу нових технологій споживання, під якими розуміється варіант, спосіб процесу використання різних наборів матеріальних благ і послуг, які забезпечують певний рівень задоволення потреб людини.

Можлива також ситуація, за якої нові наукові знання породжують нову технологію споживання, а вона, у свою чергу, породжує потребу у нових предметах споживання, стимулює оновлення виробництва. Наприклад, нові наукові знання про раціональне харчування суттєво змінюють вимоги до структури і якості споживаних продуктів, технологію їх виробництва і виготовлення.

Вплив науково-технічного прогресу на споживання відбувається за кількома напрямами, основними серед яких є:

1) значне збільшення обсягу виробництва предметів споживання, що спричиняє забезпечення високих доходів від їх реалізації;

2) зростання кількості варіантів можливого задоволення потреб, підвищення комплексності задоволення потреб, що зближує потреби різних груп населення одночасно із їх диференціацією за суб’єктами споживання;

3) посилення взаємозамінності матеріальних благ, взаємозв’язку матеріального і духовного начала у споживанні;

4) мінімізація витрат праці споживачів на задоволення потреб. Наприклад, система побутового обладнання, яка відповідає технології споживання, яка мінімізує витрати праці споживачів на задоволення потреб в економічному сенсі є аналогічним підвищенню продуктивності праці у виробництві. Цьому сприяє дія закону змінних пропорцій, або мінімально ефективного масштабу виробництва;

5) створення нових предметів споживання, які надають можливість підняти цей процес на якісно новий рівень, тобто робить вказані предмети споживання більш престижними. У цьому випадку критерії, за якими споживач вирішує змінити технологію задоволення своєї потреби на більш сучасну, використовуючи нові предмети споживання, переходячи із економічної сфери у соціальну або духовну. Наприклад, автомобіль для багатьох людей – це вже не стільки засіб пересування, скільки засіб завоювання репутації успішної людини, частина споживчого стандарту

6) відставання фізичного зносу від морального. Наприклад, побутова техніка замінюється не стільки з причини фізичного зносу, і відповідно до більш повного і високоякісного задоволення потреби, у тому числі і відповідно до престижності, а саме через нові властивості предметів споживання. Наприклад, зміна поколінь звуковідтворюючої апаратури через появу нових функцій і через удосконалення існуючих (зміна якості звуку, конструкції і системи запису дисків, умови зберігання) викликає моральний знос апаратури і стимулює бажання споживача замінити її на нову.

В основі оновлення і потенціалу споживача і виробничих можливостей лежать науково-технічні досягнення. Їх використання в умовах товарно-грошових відносин потребує економічних методів управління цим процесом, які б опиралися на зацікавленість усіх його учасників в ефективному, раціональному, кінцевому споживанні виготовленої продукції.

Розвиток принципів управління якістю і НТП

Контроль якості в сучасному розумінні цього терміна виник у 1905 р., коли Генрі Форд (США) розділив складний цикл виготовлення автомобіля на короткі прості операції. Унаслідок цього постала можливість використовувати у виробництві некваліфіковану робочу силу, а контроль якості обмежити відокремленням неякісної продукції від якісної. Система мотивації передбачала штрафи за дефекти і брак. Взаємовідносини із постачальниками та споживачами будувалися на підставі технічних умов (ТУ). Концептуальні підходи цього етапу розвитку систем забезпечення якості обмежувалися головним — споживач має отримувати лише добротні вироби, котрі вповні відповідають стандартам. Головні зусилля виробничого менеджменту спрямовувалися на те, щоб браковані вироби не потрапили до споживача. У рамках цієї концепції чисельність контролерів якості у високотехнологічних галузях інколи досягала 30—40 % від чисельності виробничого персоналу. Це суперечило цілям підвищення ефективності виробництва. Подоланню такої суперечності сприяло широке застосування спеціальних карт, розроблених у 20-ті роки минулого століття американським ученим В. А. Шухартом. Їх запровадження започаткувало статистичний контроль якості. Статистичні методи уможливили збільшення виходу якісних виробів завдяки активному контролю та регулюванню безпосередньо технологічного процесу. У такий спосіб було здійснено перехід від управління якістю окремих виробів до управління процесами. Водночас ускладнилися відносини між постачальником і споживачем. У них все більшу роль почав відігравати статистичний приймальний контроль.

Наступний етап можна визначити як дії для забезпечення якості. Цей термін упровадив Дж. Д. Еварс (США). Забезпечення якості покладалось на інженерів та менеджерів.

У роки Другої світової війни і після неї виник так званий загальний (тотальний) контроль якості — TQC, що сприяв поширенню процесу забезпечення якості, починаючи від розроблення і виготовлення продукції аж до початку її використання замовником. Забезпечення якості набрало комплексного характеру й охопило всі етапи життєвого циклу продукції (проектування, виготовлення, оборот, використання). Це сприяло розвитку концепції системи якості, управління нею та її забезпечення, а також стандартизації всіх процесів, пов’язаних з цими видами діяльності. Остаточно теорію комплексного управління якістю було сформульовано відомим американським фахівцем Армандом Фейгенбаумом. Фундаментальні принципи комплексного управління якості полягають у такому:

- якість продукції — це не специфічна відокремлена функція тільки технічних і спеціальних підрозділів, а різнобічний процес, що охоплює всі підрозділи компанії, а також її споживачів та постачальників, це спосіб управління організацією;

- підвищення якості має забезпечуватися на етапах маркетингу, проектно-конструкторських робіт, виробництва й технічного обслуговування виробів;

постійне поліпшення якості потребує застосування нових технологій;

належної якості можна домогтися тільки тоді, коли створено чітко орієнтовану на споживача систему управління якістю.

Еволюція стратегічних і тактичних підходів до питань забезпечення якості послідовно поширилася на відносини «споживач—постачальник» (зовнішні стандарти гарантії якості). Споживачі почали здійснювати аудиторські перевірки якості для того, щоб упевнитися у відповідності придбаної продукції власним стандартам. Однак практика аудиторських перевірок якості з боку споживача спричиняла величезні організаційні труднощі та матеріальні збитки. Тому почався загальний рух за стандартизацію цієї діяльності на національних, а пізніше й на міжнародних рівнях. Так, державні стандарти Великобританії стали вихідним пунктом для розроблення міжнародних стандартів серії IСО 9000.

Поштовхом до створення міжнародних стандартів цієї серії можна вважати значне підвищення вимог споживачів до якості продукції. Ці вимоги фіксуються посиланнями на відповідну нормативно-технічну документацію (стандарти або технічні умови та регламенти). Проте ці документи ще не гарантують задоволення вимог споживачів до якості, оскільки затверджених стандартів (технічних умов) недостатньо для реального забезпечення якості конструювання виробу, технології його виготовлення або організаційної системи проектування, створення чи реалізації продукту. Міжнародний досвід свідчить, що продукція найбільше відповідає вимогам споживачів, якщо на підприємстві діє ефективна система управління якістю продукції. Такий підхід став причиною обов’язкового внесення до контрактів, що укладаються, вимог до систем якості, котрі доповнюють чинну нормативно-технічну документацію. Крім того, сучасні контракти надають споживачу право перевірки не тільки якості кінцевої продукції, а й усіх елементів її забезпечення. Це, по суті, є реалізацією своєрідної філософії сучасного виробництва: споживач (покупець) завжди правий. Для регулювання процесу перевірки систем якості Міжнародною організацією зі стандартизації (IСO) було затверджено серію міжнародних стандартів МС IСO 9000. Серію стандартів становили:

МС IСO 9000 «Загальне керівництво якістю та стандарти із забезпечення якості. Керівні вказівки щодо вибору та застосування».

МС IСO 9001 «Системи якості. Модель для забезпечення якості за проектування та (або) розроблення, виробництва, монтажу й обслуговування».

МС IСO 9002 «Системи якості. Модель для забезпечення якості за виробництва і монтажу».

МС IСO 9003 «Система якості. Модель для забезпечення якості за кінцевого контролювання та випробування».

МС IСO 9004 «Загальне керівництво якістю і елементи системи якості. Керівні вказівки».

В Україні, як і в усіх розвинутих країнах, ці стандарти було піднесено до рангу національних і використано для еталонного оцінювання системи забезпечення якості під час укладання контрактів між підприємствами (ДСТУ IСO 9000—9004). З їхньою допомогою визначалися мінімальні вимоги, котрі постачальник повинен виконати, щоб гарантувати споживачу отримання продукції відповідно до його запитів. Перевірка системи якості підприємства постачальника на відповідність цим стандартам здійснюється за взаємною згодою виробника та споживача і вважається однією із передумов для налагоджування господарських відносин. За домовленістю сторін вимоги до систем якості можна уточнювати, доповнювати та змінювати. Головним чинником вибору того чи того стандарту як моделі для створення та перевірки системи якості є особливості життєвого циклу відповідної продукції. Додатковими факторами вибору однієї із рекомендованих моделей можна вважати: обґрунтованість проекту; складність виробничого процесу; характеристику продукції чи послуги; безпечність продукції чи послуги; економічні показники. Отже, моделі забезпечення якості відображають три різновиди взаємовідносин постачальника та споживача залежно від обсягів робіт, передбачених договором між сторонами.

Етапи розвитку менеджменту якості в економічно розвинених країнах

Методи і характер роботи, спрямованої на забезпечення належної якості продукції, постійно змінюються. Ці зміни розмиті в часі і не завжди чітко відокремлені одна від одної. Разом з тим кожний етап еволюції має свою логіку і закономірності розвитку, що дає змогу виокремити 6 основних історичних етапів:

індивідуальний контроль якості;

цеховий контроль якості;

приймальний контроль якості;

статистичний контроль якості;

комплексне управління якістю;

забезпечення якості на базі стандартів ISO 9000.

Індивідуальний контроль діяв на виробництві до кінця XIX ст. При цьому один працівник або невелика група були відповідальними за виготовлення всього виробу. Кожний працівник міг повністю контролювати якість результату своєї індивідуальної праці, забезпечуючи тим самим якість виробу. Кожному, хто був зайнятий на тих чи інших виробничих операціях, необхідно було виконувати роботу відповідно до заданої моделі (кресленням, рисунком, шаблоном тощо). Принцип роботи на основі моделі означав уже перехід від ремісничого етапу виробництва до промислового, на якому якість визначалась не тільки талантом, майстерністю і умінням працівника, але і його здатністю зіставляти конкретні результати своєї роботи з заданою моделлю.

Цеховий контроль якості виник на початку XX ст. Його зародження було зумовлене розвитком промислового виробництва і поглибленням внутрішньовиробничого поділу праці. Для цього етапу характерний розподіл функцій і відповідальності за якість як між окремими працівниками, так і цеховим керівником або майстром. Цеховий майстер визначав загальні вимоги до якості продукції і відповідав за якість виконаної цехом роботи.

Уже під час свого зародження цеховий контроль спирався на принципи наукового менеджменту, розроблені видатним американським спеціалістом Ф. Тейлором (1856—1915). Відповідно до цих принципів контролю використовувались дві межі допустимої якості. У кресленнях вказувалась нижня і верхня межі допусків, а у шаблонів з´явились два типи калібрів: пропускний і непропускний. Головним у методології Тейлора було задати допуск на показники якості продукції, виміряти його значення і поділити продукцію на придатну і дефектну — залежно від попадання значення показника в допуск.

Принципи Тейлора передбачали жорсткий адміністративний примус виконавців і беззаперечне дотримання норм якості. При цьому поняття "норма якості" і пов´язані з ним поняття "допуск" і "дефект" стосувались тільки окремих виробів (деталей, вузлів) і не поширювались на партії продукції та технологічні процеси.

Напередодні Другої світової війни розвиток масового виробництва, зростання промислових підприємств, збільшення обсягів виготовленої продукції призвели до відокремлення технічного контролю від виробничих операцій, до його організаційного оформлення в самостійний професійний вид діяльності. На промислових підприємствах стали створюватися самостійні служби технічного контролю зі штатними контролерами на чолі з начальником, який був підпорядкований керівникові підприємства (рис. 3.1).

Це стало початком етапу приймального контролю якості (контролю якості під час приймання продукції).

Рис. 3.1. Типова структура органів технічного контролю в 1920—1940 рр.

Нова організація робіт з контролю зумовила постановку проблеми забезпечення якості виробничих процесів.

Вирішення цієї проблеми пов´язане з четвертим етапом — статичним контролем якості, який базується на теорії ймовірності і математичній статистиці. На практиці це проявилось у використанні контрольних карт (карт Шухарта) з межами регулювання і переходу від суцільного до вибіркового контролю, при якому в процесі виробництва систематично відбираються згідно з попередньо складеним планом контрольні дані для їх обробки методами математичної статистики (рис. 3.2).

Рис. 3.2. Схема регулювання якості у процесі виробництва за допомогою статистичного контролю:

01, 02, 03 ... Оn — технологічні операції; К1, К2, К3 ... Кn — контроль на основі вибірок після виконання відповідних технологічних операцій

У зв´язку з цим сфера використання статистичного контролю якості обмежувалась виробничими рамками і поширювалась дуже повільно. Контроль, як і раніше, провадився в межах цеху і, звичайно, не міг вирішувати складних проблем якості.

До 1960-х років необхідна якість продукції досягалась переважно за рахунок використання засобів і методів технічного контролю.

На початку 1960-х років з´явились нові структури служб технічного контролю, зорієнтовані на зростання обсягів виготовленої продукції і зниження витрат на якість при збереженні високої енерго- і матеріаломісткості (рис. 3.3).

Технологія контролю якості стала сферою спеціалізованої діяльності, спрямованої на регулювання якості, аналіз причин дефектів, розроблення заходів на їх усунення і проведення заходів профілактичного характеру. З цією метою на підприємствах стали створювати спеціальні служби управління якістю. До їх складу разом із відділом (групою) технічного контролю включали групи, відповідальні за планування і координацію робіт усіх підрозділів підприємства у сфері якості, розробку нормативно-організаційних документів з якості, роботу з постачальниками у сфері якості, аналіз надійності виробів і причин їх дефектів та відмов, роз´яснення вимог до якості продукції, розробку критеріїв оцінки якості праці, розробку спеціальних методів забезпечення якості (в т. ч. статистичних), збір і аналіз інформації про якість продукції від споживача тощо. Служба якості стала самостійною, незалежною від інших підрозділів і підпорядковувалась безпосередньо вищому керівникові підприємства та була підзвітна тільки йому у своїх діях.

Рис. 3.3. Типова структура органів управління на підприємствах у 1960-х роках

Враховуючи, що проблема забезпечення якості за своєю природою вимагає аналітичного підходу для її вирішення, служба якості комплектувалась кваліфікованими спеціалістами зі стандартизації, математичної статистики, теорії надійності тощо.

Створення служб якості дало змогу ліквідувати подвійну відповідальність осіб, що відповідають за виготовлення продукції і за оцінювання її якості. Таке ставлення до вирішення проблеми якості було охарактеризоване А. Фейгенбаумом як комплексне управління якістю.

У методичному плані перехід від традиційного контролю якості до управління якістю став принципово новим, п´ятим етапом: замість виявлення дефектів продукції ставилося завдання їх попередження. Механізм комплексного управління якістю орієнтував усю систему заходів на досягнення заданого рівня якості продукції. При цьому комплексне управління доповнювало раніше використовувані статистичні інструменти контролю якості методами метрології, збору інформації про якість, мотивації якості, стандартизації, сертифікації та іншими.

Акумулюючи елементи організаційного і технічного керівництва, комплексне управління якістю дало змогу багатьом організаціям досягти значних результатів у поліпшенні якості продукції і зниженні витрат на неї.

На базі загальної методології комплексного управління якістю в 1960— 70-х роках в різних країнах з урахуванням їх національних і економічних умов були сформовані специфічні організаційні підходи до управління якістю на рівні фірми. Найвідомішими з них стали концепції TQC (Total Quality Control) — загальне управління якістю в США і CWQC (Company Wide Quality Control) — управління якістю в рамках фірми в Японії та ін.

Концепція TQC заснована на побудові системи управління якістю, яка охоплює всі сторони діяльності фірми. Відповідно до цієї концепції вирішення проблеми якості входить у сферу відповідальності керівництва фірми (менеджменту) і є головною турботою добре структурованого адміністративного підрозділу, який спеціалізується виключно на організації забезпечення якості продукції.

Концепція CWQC передбачала участь у роботах з якості всього персоналу фірми — від президента до рядового робітника. Відповідно до цього підходу працівники всіх підрозділів та ієрархічних організаційних рівнів фірми мають бути навчені методам управління якістю і використовувати їх на практиці. Іншими особливостями японського управління якістю стало широке використання статистичних методів, організація внутрішніх фірмових перевірок систем якості, діяльність гуртків якості.

Наприкінці 1980-х років з´явилася нова методологія забезпечення якості продукції на основі міжнародних стандартів ISO 9000. Згідно із цією методологією створення на підприємстві високоефективних і результативних систем якості, які відповідають положенням стандартів ISO 9000, є гарантією того, що вимоги споживачів будуть дійсно задоволені. Таким чином, розробка і реалізація концепції стандартів ISO стали черговим етапом роботи із забезпечення якості на підприємствах і забезпечили напрямки подальшого розвитку робіт з вирішення проблеми якості на рівні промислових підприємств, які буде розглянуто далі.

Вирішальний вплив на сучасну теорію і практику забезпечення якості, починаючи з четвертого етапу, мали роботи таких всесвітньо відомих спеціалістів, як У. Шухарт, Е. Демінг, Дж. Джуран, Ф. Кросбі, А. Фейгенбаум, К. Ісікава, Г. Тагуті та ін. Ці роботи лягли в основу професіональної концепції якості, вони стали класичними. Американський спеціаліст Дж. Харрингтон сказав про цих спеціалістів: "В 1940-ві роки Америка мала воєнних героїв, в 1960-ті зразками для наслідування були космонавти, а зараз героями варто вважати спеціалістів у сфері якості, оскільки їх внесок в майбутнє процвітання Америки може бути навіть більшим, ніж видатних особистостей минулого".

Вчення великих спеціалістів з якості мають філософський характер, тому що головні принципи і підходи до вирішення проблеми якості у цих вченнях виражені не стільки у формі безумовних вимог, скільки у спостереженнях, узагальненнях і рекомендаціях.

Висновок

Таким чином, якість товарів прямо пов’язана з розвитком науково-технічного та соціального прогресу. Це можно простежити у розрізі тих пунктів, які було розкрито у даному рефераті.

У першому пункті вплив науково-технічного прогресу на процес споживання, слід підсумувати, що в основі оновлення і потенціалу споживача і виробничих можливостей лежать науково-технічні досягнення. Їх використання в умовах товарно-грошових відносин потребує економічних методів управління цим процесом, які б опиралися на зацікавленість усіх його учасників в ефективному, раціональному, кінцевому споживанні виготовленої продукції. У другому пункті було досліджено розвиток принципів управління якістю з плином НТП. У третьому пункті розглянуто основні етапи менеджменту якості, серед них потрібно виділити такі: індивідуальний контроль якості; цеховий контроль якості; приймальний контроль якості; статистичний контроль якості; комплексне управління якістю; забезпечення якості на базі стандартів ISO 9000.

Список використаної літератури

Бичківський Р. Управління якістю: Навч. посібник. — Л.: ДУ «Львівська політехніка», 2000. — 329 с.
Вакуленко А.В. Управління якістю: навч.-метод. посіб.. К.:КНЕУ,2004. - 167c.
Левин А.И. Научно-технический прогресс и личное потребление. – М.: Мысль, 1979.
Огвоздин В. Ю. Управление качеством. Основы теории и практики: Учебн. пособие. — М.: Дело и сервис, 2002. — 160 с
Саранча Г.А. Метрологія стандартизація та управління якістю: підр. . К.:Основа,2004. - 376c.
Системне управління якістю [Текст]: Навч. посіб. / В.О. Мозолюк; Нац. у-т кораблебудування ім. Адмірала Макарова. – Миколаїв, 2005. – 103 с.
Торф Э.М. Экономика потребления в условиях научно-технической революции. – Ленинград, 1989.
Федорченко Б. Менеджмент якості — це точно і зрозуміло // Стандартизація, сертифікація, якість. — № 1. — 2000. — С. 27—30
Яковец Ю.В. Закономерности научно-технического прогресса и их планомерное использование. – М.: Экономика, 1984.
Шаповал М.І. Менеджмент якості. Підручник. Київ: Т-во "Знання", 2003, 475 с.
http://www.info-library.com.ua/books-text-9637.html
http://www.info-library.com.ua/books-text-9637.html
http://books.br.com.ua/14290

Якість товарів і розвиток науково-технічного та соціального прогресу 📙 Реферат → 🆔 316750