Загрози з космосу

План

1.ЗАГРОЗИ З КОСМОСУ

На початку проведемо  загальну характеристику космосу, а також його об'єктів які безпосередньо можуть представляти загрозу для планети Земля. "Космос" по-грецьки - це порядок, пристрій, стрункість (взагалі, щось впорядковане). Філософи Стародавньої Греції розуміли під словом "космос" Всесвіт, розглядаючи його як упорядковану гармонійну систему. Космосу протиставлявся безлад, хаос. У поняття "космос" спочатку включали не тільки світ небесних світил, але і все, з чим ми стикаємося на поверхні Землі. Частіше під космосом розуміють Всесвіт, що розглядається як щось єдине, що підкоряється загальним законам. Звідси походить назва космології - науки, що намагається знайти закони будови і розвитку Всесвіту як цілого. У сучасному розумінні космос є все що знаходиться за межами Землі і її атмосфери.

Найближча і найбільш доступна дослідженню область космічного простору - навколоземний простір. Саме з цієї області почалося освоєння космосу людьми, в ній побували перші ракети і пролягли перші траси ШСЗ. Польоти космічних кораблів з екіпажами на борту і вихід космонавтів безпосередньо в космічний простір значно розширили можливості дослідження "ближнього космосу". Космічні дослідження включають також вивчення "дальнього космосу" і ряду нових явищ, пов'язаних з впливом невагомості і ін косміч. факторів на фізичній-хім. і біологічні процеси.

Яка ж фізична природа навколоземного простору? Гази, що утворюють верхні шари земної атмосфери, іонізована УФ - випромінюванням Сонця, тобто перебувають у стані плазми. Плазма взаємодіє з магнітним полем Землі так, що магнітне поле робить на плазму тиск. З віддаленням від Землі тиск самої плазми падає швидше, ніж тиск, який чиниться на неї земним магнітним полем. Внаслідок цього плазмову оболонку Землі можна розбити на дві частини. Нижня частина, де тиск плазми перевищує тиск магнітного поля - іоносфера. Вище лежить магнітосфера - область, де тиск магнітного поля більше, ніж газовий тиск плазми. Поведінка плазми в магнітосфері визначається і регулюється насамперед магн. полем і корінним чином відрізняється від поведінки звичайного газу. Тому, на відміну від іоносфери, яку відносять до верхньої атмосфері Землі, магнітосферу прийнято відносити вже до косміч. простору. За фізичну природу навколоземний простір, або ближній космос, - це і є магнітосфера. У магнітосфері стають можливими явища захоплення заряджених частинок магнітним полем Землі, яке діє як природна магнітна пастка. Так утворюються радіаційні пояси Землі.

Віднесення магнітосфери до космічного простору обумовлюється  тим, що вона тісно взаємодіє з  більш далекими космічними об'єктами, і перш за все з Сонцем. Зовнішня оболонка Сонця - корона - випускає безперервний потік плазми - сонячний вітер. У Землі він взаємодіє з земним магнітним полем (для плазми досить сильне магнітне поле - те ж, що тверде тіло), обтікаючи його, як надзвуковий газовий потік обтікає перешкоду. При цьому виникає стаціонарна відходить ударна хвиля, фронт якої розташований на відстані бл. 14 радіусів Землі (~ 100 000 км) від її центру з денної сторони. Ближче до Землі плазма, що пройшла через фронт хвилі, знаходиться в хаотичному турбулентному русі.

Перехідна турбулентна область  закінчується там, де тиск регулярного  магнітного поля Землі перевершує тиск турбулентної плазми сонячного вітру. Це - зовн. межа магнітосфери, або магнітопауза, розташована на відстані бл. 10 земних радіусів (~ 60000 км) від центру Землі  з денної сторони. З нічного боку сонячний вітер утворює плазмовий  хвіст Землі (іноді його неточно зв. Газовим).

Прояви сонячної активності - спалахи на Сонці - призводять до викиду сонячної речовини у вигляді окремих  плазмових згустків. Згустки, які  летять у напрямку Землі, б'ючись  об магнітосферу, викликають її кратковре. стиснення з подальшим розширенням. Так виникають магнітні бурі, а деякі частинки згустку, проникаючі через магнітосферу, викликають полярні сяйва, порушення радіо-і навіть телеграфного зв'язку. Найбільш енергійні частки згустків реєструються як сонячні космічні промені (вони складають лише малу частину загального потоку космічних променів).

Коротко охарактеризуємо  Сонячну систему. Тут знаходяться  найближчі цілі космічних польотів - Місяць і планети. Простір між планетами заповнено плазмою дуже малої щільності, яку несе сонячний вітер. Характер взаємодії плазми сонячного вітру з планетами залежить від того, мають чи ні планети магнітне поле.

Великою різноманітністю  відрізняється сімейство природних  супутників планет-гігантів. Один із супутників Юпітера, Іо, є найактивнішим у вулканічному щодо тілом Сонячної системи. Титан, найбільший з супутників Сатурна, має досить щільною атмосферою, чи непорівнянної із земною. Вельми незвичайним явл. і взаємодія таких супутників з навколишнім їх плазмою магнітосфер материнських планет. Кільця Сатурну, що складаються з кам'яних і крижаних брил різних розмірів, аж до найдрібніших пилинок, можна розглядати як гігантський конгломерат мініатюрних природних супутників.

За дуже витягнутих орбітах  навколо Сонця рухаються комети. Ядра комет складаються з окремих  каменів і пилових частинок, вморожені  в брилу льоду. Лід цей не зовсім звичайний, в ньому крім води містяться аміак та метан. Хім. склад кометного льоду нагаду склад найбільшої планети - Юпітера.

Коли комета наближається до Сонця, лід частково випаровується, утворюючи гігантський газовий хвіст комети. Кометні хвости звернені у бік від Сонця, тому що постійно відчувають вплив тиску випромінювання і сонячного вітру.

Наше Сонце - лише одна з безлічі зірок, що утворюють гігантську зоряну систему - Галактику. А ця система в свою чергу - лише одна з безлічі інших галактик. Астрономи звикли відносити слово "Галактика" як ім'я власне до нашої зоряної системи, а то ж слово як загальне - до всіх таких систем взагалі. Наша Галактикамістить 150 - 200 млрд. зірок. Вони розташовуються так, що Галактика має вигляд плоского диска, в середину к-якого як би вставлений куля діаметром меншим, ніж у диска. Сонце розташоване на периферії диска, практично в його площині симетрії. Тому, коли ми дивимося на небо в площині диска, то бачимо на нічному небозводі світиться смугу - Чумацький Шлях, що складається із зірок, що належать диску. Сама назва "Галактика" походить від грецького слова galaktikos - молочний, молочний і означає систему Чумацького Шляху.

Вивчення спектрів зірок, їх рухів та інших властивостей у  зіставленні з теоретичними розрахунками дозволило створити теорію будови і еволюції зірок. За цією теорією основним джерелом енергії зірок є ядерні реакції, що протікають глибоко в надрах зірки, де температура в тисячі разів більше, ніж на поверхні.

Ядерні реакції в космосі і походження хім. елементів вивчає ядерна астрофізика. На певних стадіях еволюції зірки викидають частину свого речовини, яка приєднується до міжзоряних газу. Особливо потужні викиди відбуваються при зоряних вибухах, які спостерігаються як спалахи наднових зірок. У інших випадках при зоряних вибухах можуть утворитися чорні діри - об'єкти, речовина яких падає до центру зі швидкістю, близькою до швидкості світла, і в силу ефектів загальної теорії відносності (теорії тяжіння) як би застигле в цьому падінні. З надр чорних дір випромінювання вирватися не може. У той же час навколишній чорну діру речовина утворює т. зв. акреційний диск і при певних умовах випускає рентгенівське випромінювання за рахунок гравітаційної енергії тяжіння до чорної діри.

Отже, чим же загрожує космос? У числі природних катастроф особливе місце належить космогених катастроф, враховуючи їх великі масштаби і можливість тяжких екологічних наслідків. Розрізняють два типи космічних катастроф: ударно - столкновітельним (УСК), коли не зруйновані в атмосфері частини КО стикаються з поверхнею Землі, створюючи у ньому кратери, і повітряно-вибухова (ВВК), при якій об'єкт повністю руйнується в атмосфері. Можливі і комбіновані катастрофи. Прикладом УСК може служити Арізонський метеоритний кратер діаметром 1,2 км, що утворився близько 50 тис. років тому внаслідок падіння залізної метеорита масою 10 тис. т, а ВВК - тунгуська катастрофа (метеорит діаметром 50 м повністю розпорошився в атмосфері).

Наслідки катастроф, що виникають  при впливі на Землю космічних  об'єктів, можуть бути наступні: - Природно-кліматичні - виникнення ефекту ядерної зими, порушення кліматичного і екологічного балансу, ерозія грунту, необоротні та оборотні впливу на флору і фауну, загазованість атмосфери оксидами азоту, рясні кислотні дощі, руйнування озонового шару атмосфери, масові пожежі; загибель і поразку людей;

Економічні - руйнування об'єктів економіки, інженерних споруд і комунікацій, в тому числі руйнування та пошкодження транспортних магістралей;

Культурно-історичні - руйнування культурно-історичних цінностей;

Політичні - можливе ускладнення  міжнародної обстановки, пов'язаної з міграцією населення з місць катастрофи, і ослаблення окремих держав.

Вражаючі фактори в результаті впливу КО.

Вражаючі фактори та їх енергетика в кожному конкретному випадку залежать від виду катастрофи, а також від місця падіння космічного об'єкту, вони значною мірою схожі з вражаючими чинниками, характерними для ядерної зброї (за винятком радіологічних).

Такими є:

Ударна хвиля:

Повітряна - викликає руйнування будівель і споруд, комунікацій, ліній  зв'язку, пошкодження транспортних магістралей, ураження людей, флори і фауни;

У воді - руйнування та пошкодження  гідроспоруд, надводних і підводних  судів, часткові поразки морської флори  і фауни (у місці катастрофи), а  також стихійніприродні явища (цунамі), що призводять до руйнувань у прибережних районах;

В грунті - явища, аналогічні землетрусів (руйнування будівель і споруд, інженерних комунікацій, ліній зв'язку, транспортних магістралей, загибель і поразки людей, флори і фауни).

Світлове випромінювання призводить до знищення матеріальних цінностей, виникнення різних атмосферно-кліматичних ефектів, загибелі та ураження людей, флори і фауни.

Електромагнітний імпульс  впливає на електричну і електронну апаратуру, пошкоджує системи зв'язку, теле-і радіомовлення та ін. Атмосферна електрика - наслідки уражує чинника аналогічні дії блискавок.

Отруйні речовини - це виникнення загазованості атмосфери в районі катастрофи в основному окислами азоту і його отруйними сполуками.

Аерозольне забруднення атмосфери - ефект цього подібний пилові бурі, а при великих масштабах катастрофи може привести до зміни кліматичних умов на Землі.

Вторинні вражаючі фактори  з'являються в результаті руйнування атомних електростанцій, гребель, хімічних заводів, складів різного призначення, сховищ радіоактивних відходів тощо. Небезпека для планети Земля представляють такі космічні "гості" і явища як: астероїди (малі планети), комети, метеорити, віруси заносяться космічними тілами з космосу, обурення на сонці, чорні діри, народження наднових зірок.

З дрібними космічними тілами Земля зустрічається постійно. Ці зустрічі правильніше назвати зіткненнями, адже наша планета рухається по орбіті зі швидкістю близько 30 км / с, і небесне тіло теж летить до Землі по своїй орбіті зі швидкістю того ж порядку. Якщо тіло невелика, то, врізаючись у верхні шари земної атмосфери, воно огортається шаром розжареної плазми і повністю випаровується. Такі частинки в науці називають метеорами, а в народі «падаючими зірками». Метеор несподівано спалахує і прокреслює в нічному небі швидко згасаючий слід. Іноді трапляються «метеорні дощі» - масова поява метеорів при зустрічі Землі з метеорними роями, або потоками [2]. Зовсім інакше виглядає зустріч Землі з більш великим тілом. Воно випаровується тільки частково, проникає в нижні шари атмосфери, іноді розпадається на частини або вибухає, і, втративши швидкість, падає на земну поверхню. Таке тіло в польоті називають болідом, а те, що долетіло до поверхні, - метеоритом.

Ще у XVIII столітті за допомогою телескопа були вперше виявлені малі планети - астероїди. До нашого часу їх відкрито вже кілька сотень, причому орбіти приблизно 500 з них перетинають орбіту Землі або небезпечно до неї наближаються. Не виключено, що насправді таких астероїдів більше - кілька тисяч. Чималу небезпеку можуть представляти для Землі і комети: в історії людства їх, мабуть, було близько 2000. А з дрібними космічними тілами Земля взагалі зустрічається постійно. Майже 20 тисяч метеоритів падає щорічно на Землю, але переважна їх частина має вельми невеликі розміри і масу. Найменші - вагою всього кілька грамів - навіть не долітають до поверхні нашої планети, згоряючи в щільних шарах її атмосфери. Але вже стограмові долітають і здатні принести чималу шкоду як живої істоти, так і будівлі або, наприклад, транспортному засобу. Але, на щастя, за статистикою більше 2 / 3 метеоритів будь-якого розміру падає в океан, а викликати цунамі здатні лише досить великі. Падіння ж в океан малих космічних тіл призводить до куди менш небезпечних наслідків, ніж при падінні на сушу, в результаті якого на Землі з'являються кратери.

З відносно великих кратерів на Землі відомо понад 230. Передбачається, що падіння на Землю великих космічних  тіл призводили до загибелі значної  частини біоти. І зокрема - до загибелі 2 / 3 живих організмів, включаючи динозаврів, що сталася 65 млн. років тому в результаті зіткнення з Землею великого астероїда або ядра комети. Можливо, саме з цією подією пов'язана поява кратера діаметром 180 км на півострові Юкатан: вік цього кратера 64,98 ± 0,04 млн. років. Але настільки серйозні катастрофи трапляються рідко і в осяжному майбутньому не передбачається, між тим як зіткнення із Землею метеоритів, в тому числі великих, а значить, здатних принести людству чималі лиха, цілком вірогідні. Оптимізм, однак, навіюється тією обставиною, що сучасна наука цілком може не тільки передбачити, але й запобігти подібним зіткнення. Адже астрономи здатні розрахувати траєкторію польоту космічного тіла на кілька років вперед, а цього цілком достатньо, щоб знайти спосіб змінити її або в крайньому випадку зруйнувати сам метеорит.

Згідно зі статистикою, зіткнення  Землі з астероїдом розмірами  до півтора кілометрів у діаметрі можуть відбуватися приблизно раз  в 300 тисяч років. Чим більше часу наш світ прожив без зустрічей з "космічними бомбами", тим вище ймовірність такої події в майбутньому.

На знімках, зроблених  з космосу, на тілі планети видно  близько 4 тисяч дивних кільцевих  структур від десятків до декількох  тисяч кілометрів на поперечині. Це не що інше, як сліди влучень "космічних снарядів". Звичайно, в безперервному метеоритному зливі частіше зустрічаються не дуже великі (за космічними, звичайно, мірками) тіла.

Блукаючі в просторі камені раз у раз просвістивают поруч  з нашою планетою, "як кулі біля скроні".

З офіційних джерел: 1932 рік. Атаку на Землю здійснив астероїд "Аполлон". Кам'яна "бомба" діаметром один кілометр промахнулася на 10 мільйонів кілометрів. Зовсім небагато за космічними масштабами.

1936 рік. Астероїд "Адоніс" випірнув з космічного мороку  вже на відстані 2 мільйона кілометрів. 1968 рік. У небезпечній близькості промчала мікро-планета Ікар.

1989 рік. Астероїд діаметром  близько кілометра перетнув орбіту  Землі, лише на шість годин  розминувшись з нашою планетою.

У травні 1996 року зі швидкістю 20 кілометрів на секунду зовсім поруч (за космічними мірками) пролетів пятісотметровий в діаметрі астероїд, зіткнуся така крихта з Землею, потужність вибуху досягала б приблизно 3 тисячі мегатонн тротилового еквівалента. А наслідки такі, що подальше існування нашої цивілізації ставало дуже сумнівним.

У 1997 році ще два великих  астероїда перетнули орбіту Землі. Не можна сказати, що людство так вже беззахисне перед метеоритної небезпекою. Підраховано, що існуючі сьогодні бойові ракети можуть зустріти на підльоті до Землі і зруйнувати будь-космічне тіло діаметром до кілометра. План такого перехоплення виник ще в 60-х роках, коли астероїд "Ікар" 'небезпечно наблизився до нашої планети.

Нещодавно ця проблема знову  була піднята на щит. Про загрозу  з космосу йшлося на Міжнародній  конференції "Астероїдна небезпека", що пройшла в Санкт-Петербурзі. Ті ж питання піднімалися на симпозіумі "Космічна захист Землі", проведеному в російському секретному місті Снєжинську.

Багато вчених стверджують, що нинішня активність Сонця створює  можливість повторення "квебекського катаклізму" в самий найближчий час. Кілька американських космічних супутників вже нібито вийшли з ладу через потужних сонячних викидів, що мчать до Землі.

Втім, у відділі фізики Сонця астрономічного інституту  ім. Штернберга втішають людство, повідомивши, що ситуація знаходиться в межах норми і нічого надприродного не передбачається. Так, кілька супутників отримали пошкодження, але шум, який піднімають навколо цієї події, знову-таки викликаний більшою мірою бажанням вибити гроші під свої дослідницькі програми, ніж реальною небезпекою.

Проте дата можливої майбутньої зустрічі з черговою "космічної  бомбою" вже визначена - 14 серпня 2126. Прогноз зроблений авторитетним американським астрономом Брайаном Марсденом. Він передбачив зіткнення з кометою Свіфта - Татла. Мова йде про крижаній горі діаметром 10 кілометрів. Її удар об Землю буде рівносильний вибуху 100 млн найпотужніших атомних бомб. Будемо вірити, що до цього терміну земна цивілізація вже напевно зможе захистити себе від будь-яких комет і метеоритів.

Не треба забувати, що наша планета той же кам'яний снаряд, який з величезною швидкістю мчить  по космосу. І на цьому шляху по просторах Всесвіту нашу Землю, підстерігають  найнесподіваніші і небезпечні сюрпризи. Фахівці міркують про фатальні секторах Галактики, де існують мініатюрні "чорні діри", розсіяні хмариотруйних газів, "бульбашки" зі зміненими просторовими і часовими характеристиками

На жаль, на космічну захист і дослідження в цій області  відсутня достатнє фінансування, навіть у цивілізованих країнах.

Зокрема, хоча американське космічне агентство NASA і здатне виявити практично всі астероїди, що загрожують Землі, однак для цих цілей у відомства не вистачає коштів. Щоб виявити приблизно 20 000 потенційно небезпечних для планети астероїдів і комет (що складає приблизно 90% від можливих) NASA потрібно мільярд доларів до 2020 року. Ще в 2005 році Конгрес США доручив агентству розробити план щодо відстеження траєкторій руху більшої частини астероїдів і комет.

Крім того, вчені повинні  були виявити найбільш небезпечні з  них і запропонувати проект їх ухилення від планети. NASA в даний  час відслідковує в основному  найбільші космічні об'єкти, діаметр  яких складають більше кілометра. Однак  принаймні 769 відомих астероїдів і  комет, діаметр яких не перевищує 140 метрів, спостерігаються не так пильно. Хоча вчені відзначають, що навіть невеликі об'єкти представляють загрозу Землі, оскільки їх вибухи поблизу планети  в результаті нагрівання можуть призвести  до значних руйнувань. Щоб повною мірою відстежувати рух астероїдів, NASA пропонує два варіанти: або побудувати новий наземний телескоп вартістю 800 мільйонів, або запустити космічний інфрачервоний телескоп вартістю 1,1 мільярдів. Адміністрація США вважає обидва варіанти занадто дорогими.

Таким чином, космос повний небезпеками для життя, особливо астероїдами, метеоритами, кометами, що загрожують врізатися у Землю. Число небезпек зростає в міру віддалення в космос: наприклад наднові, які викидають досить випромінювання, щоб пробити захисний озоновий шар Землі. Нове дослідження показало, що для цього колишня зірка повинна опинитися на відстані 25 світлових років від Землі - так близько, що це може статися тільки раз чи два в мільярд років. Раніше вважалося, що цей ризик набагато вище. Фізик Мальвін Рудерман з Колумбійського університету в 1974 році підрахував, що космічні і гамма-промені від найновішої, що знаходиться на відстані 50 світлових років, за десятки років можуть знищити велику частину озонового шару. Але останні оцінки Нілу Герельс з Goddard Space Flight Center дозволяють зітхнути з полегшенням. Вчений використовував детальну модель атмосфери, щоб зрозуміти, як оксид азоту - з'єднання, поява якого каталізується радіацією наднових - буде руйнувати озон. Виявилося, що для того, щоб крізь атмосферу проникало вдвічі більше ультрафіолетових променів, ніж зараз, зірка повинна вибухнути на відстані не більше 25 світлових років. Сьогодні на такій невеликій дистанції до Землі немає жодної досить великої зірки, щоб вона загинула, перетворившись на наднову. Більш того, подібні зірки дуже рідко наближаються до Сонячної системи, так що наднова тут може з'являтися не частіше разу в 700 мільйонів років. Магнітне поле нашої планети служить надійним захисним екраном проти сонячного вітру. Коли сонячний вітер сягає магнітосфери - області навколо Землі, контрольованої її магнітним полем - більша частина матеріалу відхиляється далеко за межі нашої планети. Якщо хвиля сонячного вітру велика, вона може стискати магнітосферу і викликати геомагнітний шторм. У попередній раз така подія відбулася на початку квітня 2000 року.

2.СУТНІСТЬ МЕТЕОРИТІВ  І КОМЕТ

Метеорит - тверде тіло космічного походження, що впало на поверхню Землі. Більшість знайдених метеоритів мають вагу від декількох грамів до декількох кілограмів. Найбільший зі знайдених метеоритів - Гоба (вага 60 тонн).

Небесне тіло, що пролітають атмосферу Землі і залишає  в атмосфері яскравий слід, що світиться (не залежно від того, пролетить  чи воно по дотичній до поверхні Землі, згорить в атмосфері, або впаде  на Землю), називається метеором, якщо воно не яскравіше 4-ї зоряної величини. В іншому випадку (яскравіше або помітні кутові розміри тіла) - болідом.

Космічне тіло до падіння  називається метеорним тілом  і класифікується по астрономічних ознаках, наприклад, це може бути метеороїд, чи комета, або астероїд, або їх осколки, або інші метеорні тіла. Аналогічні падінню метеорита явища на інших планетах і небесних тілах звичайно називаються просто зіткненнями між небесними тілами.

На місці падіння метеорита  може утворитися кратер. Один з найвідоміших - Арізонський кратер. Передбачається, що найбільший метеоритний кратер на Землі - Кратер Землі Уїлкса (діаметр близько 500 км).

Інші назви метеоритів: аероліта, сідероліти, ураноліти, метеороліти, бетіліями (baituloi), небесні, повітряні, атмосферні або метеорні камені і т.д.  
Метеорна тіло входить в атмосферу Землі на швидкості близько 11-25 км / сек. На такій швидкості починається розігрів і світіння ввійшов у атмосферу тіла. За рахунок абляції (обгорання і здування набігаючим потоком частинок речовини метеорного тіла) маса, долетіли до землі, м.б. менше, а в деяких випадках значно менше тієї маси, що ввійшла в атмосферу. (Так, наприклад, тіло, яке увійшло в атмосферу Землі на швидкості 25 км / с і більше - згорає майже без залишку, з десятків і сотень тонн початкової маси, при такій швидкості входження, до землі долітає всього кілька кілограм речовини, або навіть кілька грам .). Сліди згоряння метеорного тіла в атмосфері можна знайти протягом майже всієї траєкторії його падіння.

Якщо метеорна тіло не згоріло в атмосфері, то в міру гальмування метеорит втрачає горизонтальну складову швидкості, що призводить до траєкторії падіння часто майже горизонтальною спочатку (при вході в атмосферу) і майже вертикальної (майже прямовисній) в кінці. У міру гальмування світіння метеорита падає, метеорит охолоджується (часто свідчать, що метеорит був при падінні теплий, але не гарячий). Крім того, може відбутися руйнування метеорного тіла на фрагменти, що призводить до випадання метеоритного дощу.

Найбільш часто зустрічаються  кам'яні метеорити (92,8% падінь). Вони складаються в основному з силікатів: олівінів (Fe, Mg) 2SiO4 (від фаяліта Fe2SiO4 до форстерита Mg2SiO4) і піроксенів (Fe, Mg) SiO3 (від ферросіліта FeSiO3 до енстатіта MgSiO3).

Переважна більшість кам'яних метеоритів (92,3% кам'яних, 85,7% загальної кількості падінь) - хондрити. Хондритам вони називаються, оскільки містять хондри - сферичні або еліптичні утворення переважно силікатного складу.

Класифікація за методом  виявлення:

• падіння (коли метеорит знаходять після спостереження його падіння в атмосфері);
• знахідки (коли метеоритне походження матеріалу визначається тільки шляхом аналізу);

Комети є одними з найбільш ефектних тіл у Сонячній системі. Це своєрідні космічні айсберги, що складаються із заморожених газів складного хімічного складу, водяного льоду і тугоплавкої мінеральної речовини у вигляді пилу і більших фрагментів. Щорічно відкривають 5-7 нових комет і, досить часто, один раз на 2-3 роки поблизу Землі і Сонця проходить яскрава комета з великим хвостом. Комети - тіла Сонячної системи, що мають вигляд туманних об'єктів, звичайно зі світлим згустком-ядром в центрі і хвостом. Далеко від Сонця у комет немає ніяких атмосфер і вони нічим не відрізняються від звичайних астероїдів. При зближенні з Сонцем на відстані приблизно 11 а.о. у них спочатку з'являється газова оболонка неправильної форми (кома). Кома разом з ядром (тілом) називається головою комети. У телескоп така комета спостерігається як туманна плямочка і її можна відрізнити по виду від якого-небудь віддаленого зоряного скупчення тільки по помітному власному бажанню. Потім, на відстанях 3-4 а.о. від Сонця у комети, під дією сонячного вітру, починає розвиватися хвіст, який стає добре помітним на відстані менше 2 а.о.

Причини їх виникнення до кінця  не ясні, але вже зрозуміло, що вони виникають при взаємодії комет  з сонячним вітром - потоком заряджених частинок (в основному протонів і  електронів), що випливають із Сонця  зі швидкістю 350-400 км / с, а також з силовими лініями міжпланетного електромагнітного поля.

Хвости можуть мати різну форму, яка залежить від природи часток, його складових: на частинки діє сила гравітаційного тяжіння, що залежить від маси частинки, і сила тиску світла, що залежить від площі поперечного перерізу частинок.

Маленькі частинки будуть легше нестися світлом геть від Сонця, а великі будуть охоче до нього притягуватися. Співвідношення двох сил і визначає ступінь зігнутості кометного хвоста. Газові хвости будуть спрямовані геть від Сонця, а корпускулярні, пилові, будуть відхилятися від цього напрямку. У комети може бути навіть кілька хвостів, що складаються з часток різного роду. Бувають і зовсім аномальні випадки, коли хвіст взагалі спрямований не від Сонця, а прямо до нього. Мабуть, такі хвости складаються з досить важких і великих пилових частинок. Щільність кометного хвоста, що простирається іноді на десятки і навіть сотні мільйонів кілометрів, незначна, тому що складається він тільки з розрідженого світного газу і пилу. При зближенні комети з Сонцем хвіст може розділитися, набуваючи складну структуру. Голова ж комети збільшується до максимального розміру на відстанях 1,6-0,9 а.о., а потім зменшується.

Практично вся маса речовини комети укладена в її ядрі. Маси ядер комет, ймовірно, знаходяться в межах  від декількох тонн (міні-комети) до 1011-1012 т.

На відміну від планет і абсолютної більшості астероїдів, що рухаються по стабільним еліптичним траєкторіях і тому цілком передбачуваних при своїх появах (для надійного  розрахунку орбіти кожного з цих  тіл достатньо виміряти його координати всього в трьох точках траєкторії руху), з кометами справа йде набагато складніше. На основі накопичених спостережних даних встановлено, що абсолютна більшість комет також обертається навколо Сонця по витягнутих еліптичних орбітах. Але насправді, жодна комета, що перетинає планетні орбіти, не може рухатися по ідеальним конічним перетинах, оскільки гравітаційні впливу планет постійно спотворюють її "правильну" траєкторію (за якою вона б рухалася в полі тяжіння одного Сонця. Реальний шлях комети в міжпланетному просторі звивистий і методи небесної механіки (науки про рух небесних тіл) дозволяють обчислити тільки середню орбіту, яка збігається з істинною не в усіх точках.

Комети ділять на два основні  класи залежно від періоду їх обертання навколо Сонця.