Закон України «Про загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які с

Київський національний університет  імені Т. Шевченка

Економічний факультет 
 
 
 
 

РЕФЕРАТ

на тему:

  Закон України  «Про загальнообов’язкове  державне страхування  від нещасного  випадку на виробництві  та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» 
 
 
 
 
 
 

Виконала

студентка 1 курсу

спеціальності «Економічна теорія»

Очківська Анастасія 

План 

1. Вступ

2. Закон України «Про загальнообов’язкове  державне соціальне  страхування від  нещасного випадку  на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»

3. Розрахунки  за зборами на обов’язкове  соціальне страхування  від нещасного  випадку на виробництві  та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності

4. Контроль  над страховими фондами  та виплатою страхування

5. Список використаної літератури

Вступ

       Загальнообов’язкове державне соціальне  страхування - це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянином, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом. Завданням законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування є встановлення гарантій щодо захисту прав та інтересів

       Державою  направлено курс на розширення соціальної бази, який має на меті досягнення та забезпечення високих життєвих стандартів усім громадянам України, підвищення їхнього добробуту та повної самореалізації. Кабінетом Міністрів України зазначено, що торік підвищився рівень зайнятості, а чисельність безробітних зменшено на 80 тисяч за календарний рік. Це свідчить про те, що ключовою проблемою для уряду була й залишається соціальна політика.

       Соціальна політика - це комплекс соціально-економічних заходів держави, підприємств, місцевих органів влади, спрямованих на захист населення від безробіття, зростання цін і знецінення трудових ресурсів.

       Проблема  соціального захисту населення  по-різному розв’язується у межах  тієї чи іншої суспільно-економічної  формації, конкретної країни. В Україні  необхідне проведення активної соціальної політики на рівні держави, підприємств. Відповідно до статті 25 Декларації прав людини, сучасна правова держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, який враховує забезпечення людей їжею, одягом, житлом, медичним обслуговуванням, необхідних для підтримання здоров’я, власного добробуту та сім’ї, і право на соціальне забезпечення на випадок безробіття, хвороби, інвалідності, старості або інших випадків втрати засобів до існування за незалежними від людини обставинами.

       Щоб забезпечити такий захист, держава  повинна насамперед у законодавчому  порядку встановити основні соціальні  гарантії, механізми їх реалізації, та функції надання соціальної підтримки.

       Поряд з державою, соціальний захист забезпечують підприємства (або підприємці) та самі наймані працівники.

       У системі соціального захисту  населення найважливішим елементом  виступає соціальне страхування, до складу якого належать пенсійне, медичне, страхування від безробіття та від нещасних випадків на виробництві. 

       На  сьогоднішній день проходить реформування системи соціального страхування, в результаті чого з’явилися такі види загальнообов’язкового державного соціального страхування:

• з тимчасової втрати працездатності;
• на випадок безробіття;
• від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

       Закон України «Про загальнообов’язкове  державне соціальне  страхування від  нещасного випадку  на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»

       Згідно з Законом України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV “ Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності ” суб’єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальник та страховик.

       Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування. Обов’язковому  страхуванню від нещасного випадку  підлягають:

       1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракт);

       2) учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок; у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах;

       3)  особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих закладів або на інших підприємствах за спеціальними договорами.

       Страхувальниками  є роботодавці, а в окремих  випадках - застраховані особи. Страховиком  виступає Фонд соціального страхування  від нещасних випадків на виробництві  та професійних захворювань України.

       Розміри страхових внесків страхувальників обчислюються у відсотках з віднесенням їх до відповідного класу і обороту начислення збору:

• для підприємств - до річного фактичного обсягу реалізованої продукції (робіт, послуг), за винятком суми податку на додану вартість і акцизного збору;
• для бюджетних установ та організацій - до річної суми фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим працівникам, що підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян.

       Їх  розмір залежить від класу професійного ризику виробництва, до якого віднесено підприємство, знижки до нього (за низький рівень травматизму, професійної захворюваності та належний стан охорони праці) чи надбавки (за високий рівень травматизму, професійної захворюваності та неналежний рівень охорони праці).

       Страхувальник буде здійснювати страхові внески у  Фонд в порядку і в строки, визначені  останнім у відсотках, в залежності від двадцятипунктного класу  ризику травматизму на підприємстві, організації.

       Закон України  “ Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності ” від 22 лютого 2001 року № 2272-III - фактично цей законодавчий акт визначає додатковий податок на заробітну плату всього народногосподарського комплексу країни - страхові тарифи у відсотках до фактичних  витрат на оплату праці найманих працівників залежно від класу професійного ризику виробництва. Усі виробництва поділяються на двадцять класів професійного ризику, і залежно від “ризикованості” фонд оплати праці підприємства додатково обкладатиметься внесками в розмірі від 0.84% до 13.8%. Закон набрав чинності з 1 квітня 2001 року.

       Інструкція  про порядок обчислення і сплати внесків на загальнообов’язкове  державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та обліку їх надходження до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України від нещасного випадку на виробництві, затверджена наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 грудня 2001 року № 339 у більшій своїй частині повторює норми Закону про страхування на випадок безробіття. Як і потрібно, в ній докладніше описано порядок реєстрації та обліку платників страхових внесків, порядок контролю за сплатою страхових платежів, а також відповідальність платників страхових внесків за несвоєчасну увагу на пункт 6.7. Інструкції, в якому визначено порядок і строки подання звітності до Фонду страхування на випадок безробіття. Як пам’ятаємо, ще за 2000 рік звіт подавався до Фонду зайнятості до 15 числа місяця, наступного за світним періодом (кварталом). Тепер, якщо керуватися Інструкцією, Розрахункова відомість про нарахування і перерахування страхових внесків Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття також повинна подаватися роботодавцям до центру зайнятості поквартально,  але в десяти денний термін по закінченні кварталу (10 квітня, 10 липня, 10 жовтня) та у 15 денний строк по закінченні року (15 січня).

Розрахунки  за зборами на обов’язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності 

       Загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, регламентується двома законодавчими актами: Законом України від 23 вересня 1999 року №1105-XIV “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” (далі - Закон про страхування) і Законом України від 22 лютого 2001 року №2272-III “Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку спричинили втрату працездатності (далі - Закон про тарифи).

       Платниками  страхових внесків такого страхування  згідно з Законом про страхування  є тільки роботодавці. А працівники, будучи застрахованими від нещасного  випадку, не несуть при цьому ніяких витрат (на відміну від інших видів  загальнообов’язкового державного соціального страхування). Працівники вважаються застрахованими, а значить такими, що мають право на страхові виплати вже з 1 квітня, до того ж незалежно від того платять роботодавці страхові внески чи ні.

       Роботодавці зобов’язані зареєструватися в Фонді соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань (далі - Фонд). Така реєстрація провадиться для:

        - страхувальників - юридичних осіб - у десятиденний строк після  одержання свідоцтва про державну  реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності;

        - страхувальників - фізичних осіб, які використовують найману працю, - у десятиденний строк після  укладання трудового договору (контракту)  з першим із найманих працівників.

       Факт  такої реєстрації страхувальника Фондом, засвідчується страховим свідоцтвом.

       Крім  обов’язкового страхування допускається ще добровільне (за наявністю письмової  заяви). У цьому випадку страхувальниками (і одночасно застрахованими) можуть бути:

       1) священнослужителі, церковнослужителі та особи, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах;

       2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно;

       3) громадяни - суб’єкти підприємницької діяльності.

         Розміри страхових внесків встановлені  Законом про тарифи. Їх диференційовано  за групами галузей економіки  (видами робіт) залежно від  класу професійного ризику виробництва,  чим вищий цей ризик, тим  більше розмір страхового внеску.

       Усі галузі економіки (види робіт) розділе6о на 20 класів. Для кожного з них передбачено відповідний страховий тариф (від 0,84%  до 13, 8%). Добровільно застрахована фізична особа має сплачувати внесок до Фонду в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, а якщо така особа є інвалідом - у її половинному розмірі, встановленому на день сплати страхового внеску.

       Для визначення класу професійного ризику роботодавця слід орієнтуватися  на Класифікацію галузей економіки  та видів робіт за професійним  ризиком виробництва, затверджену  постановою Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2000 року № 1423 (далі Класифікація). Так, наприклад, банки і страхові компанії віднесено до першого класу, підприємництва торгівлі і громадського харчування - до сьомого підприємства, що займаються будівництвом, - до шістнадцятого.

       Спочатку  законодавці хотіли, щоб страхові внески у підприємств розрахувалися  від річного фактичного обсягу реалізації продукції (робіт, послуг), за вирахуванням сум ПДВ і акцизного збору. Однак Законом про тарифи цей  “суб’єкт оподаткування” змінено:

• тепер у всіх трьох видів відрахувань на загальнообов’язкове державне соціальне страхування абсолютно однаковий об’єкт для розрахунку страхових внесків роботодавців;
• фактичні витрати на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, на інші заохочувальні та компенсаційні витрати, у тому числі в натуральній формі, що визначено відповідно до Закону України “Про оплату праці”, які підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян.

       Як  і решта страхових внесків, такі внески нараховуються в межах  граничної суми заробітної плати (доходу), що становить 1600 гривень.

       Слід  також зазначити, що розмір страхового внеску залежить не тільки від класу  професійного ризику підприємства, до якого його віднесено, але і від знижки до нього (за низький рівень травматизму, професійної захворюваності та належний  стан охорони праці) чи надбавки (за високий рівень травматизму, професійної захворюваності та неналежний стан охорони праці). Розмір вказаних знижок чи надбавок не може перевищувати 50% страхового тарифу, встановленого для відповідної галузі економіки (виду робіт). Закон про страхування надає роботодавцям право брати участь у визначення йому знижок або надбавок.

       Якщо  на страхувальника протягом календарного року накладався штраф за порушення законодавства про охорону парці він втрачає право на знижку страхового тарифу, а у разі систематичних порушень підприємство може бути віднесено до іншого більше високого класу професійного ризику виробництва.

       Платники  страхових внесків одночасно  із запитом коштів на оплату праці  подають банкам платіжні доручення  на перерахування страхових внесків  до Фонду, без яких кошти на оплату праці не видаються.

       Крім  страхових внесків роботодавець зобов’язаний за рахунок своїх коштів, а точніше кажучи за рахунок коштів підприємства, установи, організації оплачувати перші п’ять днів непрацездатності, що виникла внаслідок страхового випадку в розмірі 100 відсотків середнього заробітку (оподаткованого доходу).

       Внески  платника податку на обов’язкове страхування життя або здоров’я працівників у випадках, передбачених законодавством, слід відносити на валові витрати. Туди само необхідно відносити суми допомоги по тимчасовій непрацездатності.

       Законом про страхування органи Фонду  наділені рядом повноважень. Вони, зокрема, мають право проводити в порядку, визначеному законодавством України планові та позапланові виїзні перевірки фінансово-господарської діяльності суб’єктів підприємницької діяльності щодо сплати та цільового використання ними збору на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків.

       Страхувальник несе відповідальність за невиконання  своїх обов’язків зі страхування  від нещасного випадку, відповідно до законодавства.

       Контроль  над страховими фондами та виплатою страхування

       Контроль  за правильним нарахуванням, своєчасним і повним перерахуванням та надходженням страхових внесків здійснюється центрами зайнятості шляхом проведення планових перевірок.

       Контроль  на підприємствах, в установах, організаціях проводиться шляхом перевірки бухгалтерських документів про нарахований заробіток та інші виплати, повноти нарахування страхових внесків, платіжних документів про перерахування сум страхових внесків на рахунок Фонду, розрахункових документів, касових документів.

       Перевірці підлягають документи за поточний і  минулі роки без застосування строку давності.

       За  результатами перевірки складається  акт у двох примірниках і підписується особами, які проводили перевірку, керівником і головним бухгалтером  страхувальника. Один примірник акту передається під розписку керівникові або головному бухгалтерові страхувальника, інший залишається в центрі зайнятості, який проводив перевірку.

       В акті зазначається: за який період проведено  перевірку, які встановлено порушення  при нарахування і сплаті страхових внесків.

       На  суми коштів, по яких платником не було нараховано страхові внески, за актом  перевірки вони донараховуються  із сумою пені та штрафу, а до винних посадових осіб застосовуються адміністративні  стягнення відповідно до чинного законодавства.

       Роботодавець  несе відповідальність за несвоєчасність реєстрації як платника страхових внесків, несвоєчасність сплати та неповну сплату страхових внесків, у тому числі  страхових внесків, що сплачують  застраховані особи через рахунки  роботодавців.

       Слід  також знати, що відповідно до Інструкції №339 (пп. 9.4. п.9) днем сплати страхових  внесків та пені вважається:

       а) при перерахуванні платежу з  розрахунку платника - день списання установою  банку суми платежу;

       б) при внесенні готівкою - день внесення готівки у банківську установу чи підприємство зв’язку.

       Нарахування пені проводиться починаючи з  наступного дня після настання строку сплати страхових внесків до дня  сплати включно. Якщо строк сплати збігається з вихідним (святковим) днем, то пеня нараховується починаючи з наступного робочого дня після вихідного (святкового) дня.

       Якщо  недоїмка стягується в судовому порядку, то пеня не нараховується з дня  винесення судом рішення про  вилучення майна платника (при  зверненні стягнення на суми, що їх мають повернути платнику інші особи), а також з моменту визначення боржника банкрутом.

       Висновки 

       На  сучасному етапі законодавство  про соціальне страхування страждає всіма класичними хворобами, характерними для більшості нововведень. Мало того, зміст нових законів, м’яко кажучи,  непрозорий, незрозуміло навіть, з якого часу вони застосовуються і як врегульовані з іншими актами законодавства. Підзаконні акти приймаються з запізненням; бухгалтери не в змозі їх засвоїти.

       Закони  про соцстрах на випадок тимчасової непрацездатності і про ставки ухвалювалися парламентом ще у січні 2001 року, а опубліковані лише у лютому, причому неодночасно. Тут доречно відкрити статтю 94 Конституції України, відповідно до якої закон набирає чинності через десять днів із дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. До того ж закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи (стаття 58 Конституції). Тому, слід вважати, що прийняті соціальні Закони почали діяти з моменту їх опублікування в газеті “Урядовий кур’єр”.

         Протягом останніх років ми  не раз були свідками того, як зневажалися інтереси підприємств  і громадян заради тимчасових інтересів держави. Скільки разів законам або іншим нормативно-правовим актам надається неправомірні норми їх впровадження і виконання.

       Хоч Закон про соцстрах на випадок  безробіття було прийнято задовго до 1 січня, ставки нових внесків стали  відомі лише 22 лютого.

       Але це ще не все. Кабінетом Міністрів  України прийнята постанова №225 7 березня 2001 року, опублікована ще пізніше, а застосовувати її слід, виходячи з п. 6 постанови знову ж таки заднім числом - з 1 березня. Проте, згідно з п. 5 Указу від 10 червня 1997 року №503/97 нормативно-правові акти Кабінету набирають чинності з дня їхнього прийняття, якщо не передбачено більш пізній термін. Акти Кабінету Міністрів України, які визначають права і обов’язки громадян, набирають чинності не раніше дня їхнього опублікування в офіційних друкованих виданнях.

       Підводячи підсумки можна сказати, що займатись  бізнесом, проводити діяльність та творити в нашій країні справа не для слабких. Адже системою розвитку ринкових економічних і соціальних завдань. Та чого варте лише законодавство, яке змінює правила гри занадто часто і завжди несподівано.

       Однак, ми творці нашої долі, а значить  і нашої держави - саме такої, яка  захистить надбання народу і стан економічних важелів управління ресурсами у кожній сфері діяльності.

       На  нинішньому вирішальному стані реформ, коли основним мотивом соціально-економічної  політики на зростання добробуту  народу необхідне значне посилення  в цілісності, узгодженості і стабільності правового середовища нової ідеології - злагодженої соціальної сфери держави. 

Список  використаної літератури:

1. Конституція України
2. Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року №16/98-ВР.
3. Закон України від 3 грудня 1997 року №402/97-ВР “Про збір на обов’язкове соціальне страхування” (втратив чинність)
4. Закон України від 30 вересня 1998 року №135-XIV “Про ставку збору на обов’язкове соціальне страхування” (втратив чинність).
5. Закон України від 24 грудня 1999 року №1356-XIV “Про внесення змін до Кодексу законів про працю України”.
6. Закон України від 23 вересня 1999 року №1105-XIV “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (зі змінами і доповненнями).
7. Закон України від 11 січня 2001 року №2213-III “Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування”.
8. Кодекс законів про адміністративну відповідальність.
9. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. - К.: Товариство “Знання”, КОО, 1997.
10. Сухомлин І. Першоквітневе страхування від нещасного випадку. //Бухгалтерія №17/2(432) від 26 квітня 2001 року.