Законодавче забезпечення та інституційна структура регулювання інвестиційної діяльності в Україні

1. Законодавче забезпечення та інституційна структура регулювання  інвестиційної діяльності в Україні 

Наявність внутрішньодержавного законодавства  про іноземні інвестиції характерна, як правило, для країн, що розвиваються, і має на меті розв'язання двох основних завдань: 1) залучення іноземних інвестицій в національну економіку для  розв'язання соціальних та економічних  завдань і 2) створення сприятливих  умов для діяльності суб'єктів підприємництва країни, яка приймає інвестиції.

Інвестиційна діяльність є важливим фактором швидкого та ефективного економічного і соціального розвитку України. При цьому інвестор, який зацікавлений у своїй діяльності на території  України, повинен бути готовим до тієї особливості правового регулювання  інвестиційної діяльності на території  України, що поряд із Законами України "Про інвестиційну діяльність", "Про режим іноземного інвестування", йому необхідно враховувати також  положення цілого ряду інших законів  та підзаконних нормативних актів. Зокрема, це Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України, Закони України "Про банки і банківську діяльність", "Про захист іноземних інвестицій в Україні", "Про зовнішньоекономічну  діяльність", "Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон", законодавство  про приватизацію та фондовий ринок  тощо. В результаті інвестори змушені застраховувати себе від майбутніх змін в національному законодавстві України, які можуть вплинути на результати їх діяльності в країні, а також на можливість повернення наданих ними коштів.

Інвестиційне законодавство в  Україні потребує подальшого вдосконалення  шляхом закріплення для іноземних  інвестицій національного режиму діяльності, закріплення державних гарантій захисту іноземних інвестицій, а  також подальшого розширення гарантій для іноземних інвесторів. 

Врахувавши теоретичні та практичні  проблеми, які існують у створенні  позитивного інвестиційного клімату  в Україні а також ту обставину, що відносини між Україною та інвестором побудовані на основі публічного права  і регулюються адміністративними  актами, тобто держава в односторонньому  порядку може внести зміни у вже  прийняті нормативно-правові акти, і як результат для інвестора  існують мінімальні гарантії непорушності умов його діяльності в державі, - було прийнято в останній час Закон  України "Про транскордонне співробітництво", Указ Президента України «Про інвестиційну політику», Указ Президента України  «Про заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні», розпорядження  Кабінету Міністрів України «Про схвалення Програми "Інвестиційний  імідж України", наказ Держінвестицій "Про затвердження Порядку конкурсного  відбору інноваційних та інвестиційних  проектів у реальному секторі  економіки для їх державної підтримки  у 2010 році за рахунок коштів Стабілізаційного фонду". Цими кроками Україна намагається  стверджувати себе на міжнародній арені  як надійний партнер і як держава, в яку можна вкладати кошти.

Також Податковим кодексом України  введено ряд новацій, які також  стосуються інвестиційної діяльності, серед яких поетапне зниження ставки податку на прибуток з 25 до 16 відсотків, звільнення деяких видів діяльності від оподаткування прибутку, надання  так званих «податкових канікул», зменшення ставки податку на додану вартість до 17 відсотків та інших [3].

Уряд України працює над покращенням  правового середовища в інвестиційній  сфері шляхом:

- розробки та прийняття закону  про банк сприяння розвитку, який  визначить передумови для створення  та функціонування в Україні  банку сприяння розвитку, що спрямовуватиме  інвестиційні ресурси на здійснення  середньострокового та довгострокового  кредитування проектів по створенню  імпортозамінного та експортоорієнтованого  виробництва, на підтримку реалізації  інвестиційних та інноваційних  проектів в реальному секторі  економіки тощо;

- визначення засад функціонування  інвестиційного ринку та регулювання  відносин суб’єктів інвестиційної  діяльності;

-  підготовки пропозицій щодо змін до законодавства для розвитку та підтримки системи спеціальних режимів інвестування в Україні;

-  удосконалення механізму залучення інвесторів державними підприємствами для реалізації інвестиційних проектів шляхом внесення відповідних змін до Порядку проведення аукціону із залучення інвесторів державними підприємствами, установами та організаціями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2009 року № 530.

РЕГУЛЮВАННЯ:

Інвестиційні  компанії в Україні де-юре відсутні (інвестиційними компаніями у засобах масової інформації називають або торговців цінними паперами, або компанії з управління активами). Ще існують інвестиційні компанії, створені відповідно до Указу Президента України 19 лютого 1994 року N 55/94, але вони мають юридичний статус торговців цінними паперами. Якщо порівняти комплекс інвестиційних послуг, які можуть надавати інвестиційні компанії відповідно до Директиви 2004/39/ЄС, то стає зрозуміло, що це дійсно торговці цінними паперами, але з таким собі дилерським нахилом, що працюють за свої кошти на первинному і вторинному ринку, управляють портфелем фінансових активів (коштів, цінних паперів, прав вимог боргу) індивідуального інвестора, здійснюють професійне інвестиційне консультування, в тому числі на ринку злиттів та поглинань тощо. Небанківські фінансові установи, що є торговцями цінних паперів з такими функціями можуть називати себе інвестиційними компаніями. Державне регулювання «майже інвестиційних компаній» в Україні здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР).

1. Інститути спільного інвестування. Найбільш відомі й адаптовані до законодавства ЄС інвестиційні інститути, що діють відповідно до Закону України «Про інститути спільного інвестування (корпоративні та пайові інвестиційні фонди)». На відміну від портфеля індивідуального інвестора, ІСІ являють собою портфель інвестиційних активів, до яких входять не тільки фінансові активи, але й нерухомість. Об’єктом регулювання є не стільки інститути спільного інвестування (до корпоративних інвестиційних фондів застосовуються вимоги як до емітентів акцій відкритого акціонерного товариства), скільки компанії з управління їхніми активами. Хоча вони і мають справу не тільки з цінними паперами, але все одно вважаються професійними учасниками ринку цінних паперів. Державне регулювання компаній з управління активами інституцій-них інвесторів в Україні здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.
2. Венчурні фонди. Відповідно до законодавства України «венчурний фонд – недиверсифікований ІСІ закритого типу, який здійснює виключно приватне (закрите) розміщення цінних паперів ІСІ серед юридичних осіб та фізичних осіб» 3. Тобто венчурний фонд є інститутом спільного інвестування, активами якого управляє компанія з управління активами, а державне регулювання компаній з управління активами інституційних інвесторів в Україні здійснює ДКЦПФР.
3. Фонди прямого інвестування. В Україні немає законодавчого визначення фондів прямого інвестування, хоча на практиці вони існують. В міжнародній практиці термін «фонди прямого інвестування» застосовується по відношенню до широкої групи фондів, які надають капітал на договірній основі приватним бізнес-одиницям. При цьому до фондів прямого інвестування зазвичай відносять: фонди венчурного капіталу, хедж-фонди, фонди росту, фонди викупу контрольного пакету за допомогою фінансового левериджу (LBO), мезонінні фонди, інфраструктурні фонди. 
   Фонди венчурного капіталу відрізняються від венчурних фондів типу українських ІСІ. Основні умови функціонування фондів венчурного капіталу: 
   - рішення про інвестування приймають самі інвестори через Наглядову раду;

- фонд має управляючу компанію (Managing Company), яка відповідає за пошук об’єктів інвестування, супроводження інвестицій та збільшення капіталізації фонду;

- інвестування здійснюється у  корпоративні права (акції та  частки господарських товариств), права інтелектуальної власності  та майнові права (ноу-хау, тощо);

- існування фонду обмежене, активи  фонду під час його існування  не можуть бути продані, а  продаються тільки після закінчення  терміну існування (як правило  7-10 років).

Державне регулювання  інвестиційного ринку можна звести до регулювання ринку інвестиційних послуг, тобто діяльності інвестиційних інститутів. Однак такий підхід, з огляду на результати аналізу причин та наслідків глобальної фінансово-економічної кризи, є обмеженим.Об'єктом системного регулювання має бути інвестиційний ринок в цілому як сукупність правових та економічних відносин.

3. Параметри та експертні оцінки інвестиційного клімату України  на  теперішній момент

Соціологічні дослідження  демонструють, що іноземні компанії негативно  відгукуються про український інвестиційний  клімат. Нещодавно за ініціативою  Державної податкової служби компанія Research & Branding Group провела опитування і виявила, що індекс інвестиційної  активності в Україні у листопаді  поточного року за 10-бальною шкалою становив 4,23. Ключовими параметрами  у дослідженні виступали: оцінка інвестиційного клімату, зміни клімату  упродовж останніх шести місяців, очікування змін, відповідність економічної  політики влади світовим реаліям  та інвестиційні плани компаній. Дослідження  показало, що лише 4,5% інвесторів оцінюють інвестиційний клімат в Україні  як сприятливий, 8,3% – як дуже поганий, 35,5% – як близький до дуже поганого, 50% – як нейтральний.

За даними Державної  статистичної служби, у січні-березні 2012 року в економіку України іноземні інвестори вклали 885,1 млн. дол. США  прямих інвестицій.

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, спрямованих  в Україну, на 1 квітня 2012 року становив 50 млрд. 793,5 млн. дол. США, що на 1,7% більше у порівнянні з обсягами інвестицій на початок 2012 року і з розрахунку на одного українця становить 1115,7 дол. США.

Інвестиції надходили  зі 130 країн світу.

До десятки основних країн-інвесторів, на які припадає більш  ніж 83% загального обсягу прямих інвестицій, входять: Кіпр – 13,66 млрд. дол. США, Німеччина  – 7,47 млрд. дол., Нідерланди – 4,91 млрд. дол., Російська Федерація – 3,66 млрд. дол., Австрія – 3,45 млрд. дол., Великобританія – 2,3 млрд. дол., Франція – 2,28 млрд. дол., Швеція – 1,76 млрд. дол., Віргінські Острови (Брит.) – 1,65 млрд. дол. і США – 1,04 млрд дол.

На сьогодні в Україні  створене розвинене правове поле для інвестування. Законодавство  України передбачає необхідні гарантії діяльності для інвесторів.

На території України  до іноземних інвесторів застосовується національний режим інвестиційної  діяльності, тобто надано рівні умови  діяльності з вітчизняними інвесторами. Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації.

У випадку припинення інвестиційної  діяльності іноземному інвестору гарантується повернення його інвестиції в натуральній  формі або у валюті інвестування без сплати мита, а також доходів  від інвестицій у грошовій або  товарній формі. Держава також гарантує безперешкодний і негайний переказ  за кордон прибутків і інших коштів в іноземній валюті, одержаних  на законних підставах унаслідок  здійснення іноземних інвестицій.

За даними Держкомстату у січні – вересні 2012 року в  економіку України іноземними інвесторами  вкладено 4,3 млрд дол.США прямих іноземних  інвестицій, що становить 91,07 відсотка до відповідного періоду 2011 року, у  січні – вересні 2011 року відповідно -138,52 відсотка до відповідного періоду 2010року.

Обсяг унесених з початку  інвестування в економіку України  прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу) на 1 жовтня 2012р. становив 52673,8 млн.дол. США, що на 5,2 відсотка більше обсягів  інвестицій на початок 2012р., та в розрахунку на одну особу населення складає 1157,0 дол. США.

Інвестиції спрямовуються  у вже розвинені сфери економічної  діяльності.

На підприємствах промисловості  зосереджено 32,0 % загального обсягу прямих інвестицій в Україну, у фінансових установах – 29,8%.

До десятки основних країн-інвесторів, на які припадає 82 % загального обсягу прямих інвестицій, входять: Кіпр – 15075,5 млн.дол.США, Німеччина  – 7432,7 млн.дол.США, Нідерланди – 5040,8 млн.дол.США, Російська Федерація – 3706,1 млн.дол.США, Австрія – 3300,7 млн.дол.США, Велика Британія – 2396,0 млн.дол.США, Віргінські Острови (Брит.) – 1805,7 млн.дол.США, Франція – 1796,8 млн.дол.США, Швеція – 1578,6 млн.дол.США  та Швейцарія – 1085,1 млн.дол.США.

Незадовільна диверсифікація джерел залучення прямих іноземних  інвестицій в Україну по країнах-інвесторах може бути ризиком залежності економіки  України від політики кількох  країн – основних інвесторів.

Спостерігається непропорційний розподіл обсягів залучення інвестицій у регіони України. 

До восьми регіонів: Дніпропетровської, Донецької, Харківської, Київської, Львівської, Одеської, Запорізької областей, Автономної Республіки Крим та до м. Київ надходить  найбільше всього інвестицій – 87,7 відсотка всіх залучених прямих іноземних  інвестицій. Це саме ті регіони, які  на сьогодні вже є економічно розвинутими  та найбільш привабливими для іноземних  інвесторів. Таке спрямування прямих іноземних інвестицій та інвестицій в основний капітал в регіональному  розрізі не сприяє рівномірному соціально-економічному розвитку регіонів та посилює подальше збільшення розриву у їх розвитку.

Слід зазначити, щоструктура  за формами залучення іноземного капіталу за період 2002-2012 років значно змінилася. Так, у 2001-2004 рр. внески у  вигляді рухомого і нерухомого майна  займали від 28 до 36 відсотків. На сьогодні в структурі акціонерного капіталу нерезидентів домінують вкладення  в грошових внесках.

Обсяги залучення капітальних  інвестицій підприємств Україниу січні - вересні 2012 року складають177,5 млрд. грн., що становить117 відсотків до відповідного періоду 2011 року.

Приросту капітальних  інвестицій у січні - вересні 2012 року досягнуто в 19 регіонах.

Найбільш активно у  січні - вересні 2012 року освоювались  капіталовкладення в Кіровоградській  області (168,7 відсотка у порівнянні з відповідним періодом попереднього року), Одеській (157,1 відсотка), Полтавській (149,0 відсотків), Донецькій (136,4 відсотка), Київській (136,3 відсотка), Тернопільській (135,7 відсотка), Харківській (134,3 відсотка), Рівненській (133,6 відсотка), Луганській (129,4 відсотка), Волинській (128,2 відсотка).

Найбільший спад інвестиційної  активності відбувався у Хмельницькій області (82,0 відсотка).

Головним джерелом фінансування капітальних інвестицій, як і раніше, залишаються власні кошти підприємств  і організацій, за рахунок яких у  січні-вересні 2012 року освоєно 61,2 відсотка капіталовкладень. Частка кредитів банків та інших позик у загальних  обсягах капіталовкладень становила 17,5 відсотка.

За рахунок державного та місцевих бюджетів освоєно 4,5 відсотка та 1,9 відсотка капітальних інвестицій. Частка коштів населення на індивідуальне  житлове будівництво становила 15,7 відсотка усіх капіталовкладень.

Така структура джерел фінансування капітальних інвестицій, зокрема домінування в ній  внесків за рахунок власних коштів підприємств, ставить в залежність розвиток підприємств та їх інвестиційну активність від їх прибутковості.

Отже, Україна залишається  привабливою для інвестицій, водночас вона не знаходиться осторонь світових процесів, є достатньо інтегрованою у світове господарствоі порушення   макростабільності на зовнішніх  ринках має свій відголос в Україні.

За підсумками рейтингу Світового банку “Ведення бізнесу 2013” (Doing Business 2013) Україна не тільки покращила свої позиції на 15 пунктів (до 137 місця із 185 країн), а і увійшла  до списку із 23 країн світу-найбільших реформаторів умов ведення бізнесу  у 2011-2012 роках, які оцінює даний рейтинг.

Україна також увійшла  до списку країн-лідерів зростання  у рейтингу серед країн СНД  на ряду із Вірменією (+18 позицій до 32 місця), і на 9 позицій скоротила  своє відставання від Росії, яка  зайняла 112 місце у рейтингу Doing Business 2013.

Для суттєвого покращення місця України у рейтингу  “Ведення бізнесу - 2013” актуальним на сьогодні є питання удосконалення правової та організаційної бази для підвищення дієздатності механізмів забезпечення сприятливого інвестиційного клімату  й формування основи збереження та підвищення конкурентоспроможності вітчизняної  економіки.

4. Спільні підприємства: специфіка розвитку з точки зору інвестиційних процесів в Україні

Спільні підприємства — підприємства, що базуються на спільному капіталі суб'єктів господарської діяльності України або іноземних суб'єктів  господарської діяльності, на спільному  управлінні та на спільному розподілі  результатів та ризиків. СП - міжнародні господар-ські організації, які ведуть спільну виробничу, збутову, посередницьку  та іншу  діяльність за участю одного або кількох українських підприємств  чи приватних осіб і одної або  кількох іноземних фірм.На сучасному  етапі входження  України в  світові ринкові відносини СП є однією з найефективніших форм міжнар ек-го співр-ва. Оскільки завдяки  залученню іноземного капіталу ця форма  міжнар співр-ва сприяє створенню додаткових каналів для притоку матеріальних та фінансових ресурсів, передумов  послідовної її інтеграції до системи  світових господ зв’язків. СП є найбільш ефективною формою впровадж в країні нових технологій, сприяє покращенню постачання споживчих товарів, підвищення якості обслугов продуктивності праці, економії ресурсів, збільшенню надходження  іноземної валюти, заміщенню імпорту.

Існують певні тенденції, які якісно хар-ють розвиток СП в Україні:

-переважання партнерів з країн,  що розвиваються, за кількістю  створених СП за розмірами  іноземних інвестицій; -створення  СП, як правило, на двосторонній  основі; -орієнтація СП на виробництво  товарів, якими світові ринки  практично насичені та сферу  послуг; -обережність західних партнерів  щодо великих інвестицій, що зумовлена  відсутністю надійних гарантій  їх захисту, наявність прямого  та побічного контролю за такими  інвестиціями;   -частка українських  партнерів у статутном фонді  коливається від 40-90% і в середньому  дорівнює 55%; -активна участь у  СП малих зарубіжних фірм, орієнтованих  на швидку віддачу невеликих  інвестицій або вигоду від  разових операцій; -зосередження  СП у промислових центрах і  районах України, зокрема в  м. Києві.

За формою ведення бізнесу СП можуть бути: спільним АТ, товариством  з обмеженою відповідальністю або  іншою формою, яка не суперечить чинному законодавству України. На території України СП може бути створене:а) шляхом його заснування; б) внаслідок придбання іноземним  інвестором част¬ки участі у діючому  підприємстві без інозем¬ної інвестиції;в) через придбання юридичною чи фізичною особою України частки участі у підприємстві із 100% іноземною інвестицією.

     Важливе значення для розвитку економіки України має залучення іноземних інвестицій. При цьому актуальним є використання таких механізмів, які передбачають залучення іноземного капіталу в значних обсягах. Стаття 3 ЗУ „ Про режим іноземного інвестування” визначає, що однією із форм здійснення іноземного інвестування в Україні є часткова участь іноземних інвесторів у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств.

Створення СП в Україні  на сьогодні є актуальним та позитивним, оскільки СП дають значні інвестиції та нові технології управління, стимулюють процес вир-ва в Україні конкурентоспроможної продукції, полегшують її вихід на міжнар ринки.

5. Приватизація  як інструмент залучення інвестицій  до української економіки

В Україні приватизація розглядається як ефективний інструмент побудови ринкової економіки.

Завдяки приватизації в  У з”явився ринок ц п. В країні працюють біржі та позабіржові торговельні  системи та депозитарій цінних паперів, створений учасниками ринку –  Міжрегіональний фондовий союз (МФС).

Регулювання участі інвесторів у приватизації здійснюється відповідно до законів України «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про приватизацію невеликих державних  підприємств (малу приватизацію)», «Про приватизаційні папери», Державної  програми приватизації на поточний рік, яка щорічно затверджується ВРУ, та інших нормативних актів. Ця сфера  регулювання інвестиційної діяльності представлена найбільшою кількістю  законодавчих актів, однак на реальних процесах приватизації це поки що суттєво  не позначилося.

Нині сертифікатну приватизацію в Україні завершено. Вона забезпечила  швидкі темпи роздержавлення, право  всіх громадян на безоплатне отримання  частки державного майна, але відбувалася  тоді, коли грошові заощадження населення  поглинула інфляція, а політична  нестабільність відлякувала не тільки іноземного, а й вітчизняного інвестора. Наслідком цього стало те, що підприємства, вибрані для сертифікатної приватизації, не одержали інвестицій. Замість реальних власників з’явилася безліч дрібних  акціонерів, котрі, як правило, не впливають  ні на управління підприємствами, ні на вироблення стратегії їх розвитку.

Перехід до грошового етапу  приватизації дасть змогу залучити більшу кількість інвестицій. До того ж у 1999 р. передбачено було провести приватизацію привабливих підприємств  вітчизняної економіки — об’єктів енергетики, нафтогазового комплексу, хімічної промисловості, металургії та машинобудування.

В 2010 р. надходження до держбюджету  від приватизації у розмірі 8,5 млрд грн. У 2011 році надходження сягали понад 10 млрд. грн..

Головна мета такої приватизації полягає в появі ефективних власників, які здатні здійснити необхідні  капітальні вкладення та налагодити нормальний виробничий процес.

Ефективними засобами грошової приватизації є проведення аукціонів, комерційних та некомерційних конкурсів  з продажу майна, яке перебуває  в державній власності. Якщо аукціони та комерційні конкурси є способами  залучення до бюджету коштів, які  згодом (через перерозподіл бюджету) можуть інвестуватися у виробництво, то некомерційні конкурси проводяться  з метою залучення інвестицій безпосередньо в підприємства, що продаються. За результатами некомерційного конкурсу покупець приватизованого  підприємства (або пакета акцій) повинен  не тільки сплатити його ціну, а й  виконати умови конкурсу щодо інвестування виробництва. Цей механізм дає державі  можливість впливати на напрямки та обсяги інвестицій і контролювати їх здійснення.

Активізувати участь інвесторів у приватизації можна поширенням застосування некомерційних (інвестиційних) конкурсів; створенням для інвесторів найбільш вигідних умов оподаткування; дальшим вдосконаленням механізму  запобігання невиконанню покупцями  державного майна умов договорів  купівлі-продажу; застосуванням способів ліквідації збиткових підприємств  як юридичних осіб, їх наступною  реструктуризацією; залученням іноземних  інвесторів до приватизації.