Законодавство про освіту в незалежній Україні

 

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

Інститут державного управління і права

Кафедра державного управління

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗАКОНОДАВСТВО ПРО ОСВІТУ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ

Реферат

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                          студентки V курсу, групи ДМ-139

                                                                      заочної форми навчання

                                                                      Кет Анни Анатоліївни

                  

                                                                      Науковий керівник:

                                                                      Скнарь Олександр Іванович

                                                                   

 

Київ 2013

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП

3

I. Формування та розвиток державної політики в галузі освіти Украї-ни з набуттям державного суверенітету

4

II. Законодавство про освіту в незалежній Україні

7

2.1 Закон України «Про освіту»

8

ВИСНОВКИ

14

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

15


 

ВСТУП

 

Весь 20-річний період незалежності України проходив під знаком формування, реалізації і розвитку національної державної  політики в освітній сфері. Цей процес відбувався нерівномірно, успіхи чергувалися  з утратами, швидкі реформи –  повільним просуванням уперед, нерідко  тупцюванням на місті та відступами. Однак головним підсумком сьогодення є функціонуюча та самодостатня національна  освітня система, що здебільшого  зберегла кращі здобутки і традиції минулого та водночас накопичила потенціал  модернізації в контексті європейської інтеграції, світової глобалізації, національної самоідентифікації» (Національна доповідь про стан і перспективи розвитку освіти в Україні (До 20-річчя незалежності України) [9, с.8].

Мета  реферату : проаналізувати законодавчу базу в галузі освіти за часів незалежної України, визначити етапи формування та розвитку державної політики в освітянській сфері.

Об’єктом  роботи виступають закони України в  галузі освіти.

Предмет –  особливості аспектів  законодавчої бази про освіту в Україні з набуттям державного суверенітету.

 

I.Формування та розвиток державної політики в галузі освіти України з набуттям державного суверенітету

Зі становленням і розвитком незалежної Української  держави постало завдання розробки власної державної освітньої  політики. За двадцять два роки окреслено її засади і основні механізми, визначено суб’єкти, які формують і здійснюють державну політику в галузі освіти тощо.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України «засади регулювання виховання та освіти визначаються виключно законами України» [1], які приймає єдиний орган законодавчої влади в Україні – Верховна Рада України. Закон України «Про освіту» передбачає, що «державна політика в галузі освіти визначається Верховною Радою України відповідно до Конституції України і здійснюється органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування» [2].

Таким чином, ще задовго до прийняття Основного закону держави і законів України, які регламентують відносини в системі освіти було обрано шляхи щодо формування державної політики в галузі освіти, насамперед, шляхом закріплення такої політики на законодавчому рівні.

Виходячи з вищезазначених підходів, можна виділити наступні етапи розвитку державної політики в галузі освіти України:

  • перший етап (травень 1991 р. – березень 1996 р.) - ухвалення Закону Української РСР “Про освіту” та затвердження державної національної програми «Освіта» (Україна ХХІ століття);
  • другий (березень 1996 р. – грудень 1998 р.) – удосконалення базового законодавства про освіту, ухвалення Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР “Про освіту”, який за своєю суттю, змістом і напрямами став фактично новою редакцією Закону “Про освіту”;
  • третій (грудень 1998 р. – січень 2002 р.) – прийняття законів прямої дії, що визначають стратегію розвитку національно освіти, закріплюють її нормативи, вимоги, стандарти, законодавчо регулюють відносини всіх структурних підрозділів освіти;
  • четвертий (січень 2002 р. – жовтень 2002 р.) – утілення в життя окремих положень законів прямої дії шляхом формування нормативно-правової бази галузі освіти; розробка стратегічного документа щодо розвитку освіти, підготовка до затвердження цільових державних програм;
  • п’ятий (жовтень 2002 р. – липень 2010 р.) – затвердження стратегічного плану дій – Національної доктрини розвитку освіти, формування відповідної нормативно-правової бази, спрямованої на її реалізацію;
  • шостий (липень 2010 р. – жовтень 2011 р.) – забезпечення поліпшення функціонування та інноваційного розвитку освіти, підвищення її якості та доступності, коригування завдань та заходів відповідно до сучасних потреб (запровадження 11-річного терміну навчання в загальноосвітніх навчальних закладах та обов’язкової дошкільної освіти дітей 5-річного віку), інтеграції до європейського освітнього простору;
  • сьомий (жовтень 2011 р. – до цього часу) – ухвалення Національної стратегії розвитку освіти України на 2012-2021 рр., визначення основних напрямів дальшого розвитку системи освіти [9, c. 22-23].

Аналіз сформованої законодавчої та іншої нормативно-правової бази про освіту дозволяє зробити узагальнююче визначення поняття “державна політика в галузі освіти України”. Державна політика в галузі освіти – це складова частина (підсистема) загальнодержавної політики, що включає сукупність певної системи цілей, завдань, принципів, програм та основних напрямів діяльності органів управління освітою, спрямованих на організацію науково-методичного та впроваджувального супроводу стратегій розвитку системи освіти. Державна політика в галузі освіти і державне управління освітою взаємопов’язані. Державне управління є засобом (механізмом, інструментом) здійснення державної політики в галузі освіти.

Державна політика в галузі освіти в Україні визначається вищим законодавчим органом, здійснюється органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування на основі затвердженої органами влади і схваленої громадською думкою концепції розвитку освіти. Вона ґрунтується на стратегічних документах розвитку освіти (програми, доктрини, концепції тощо); конституційних нормах, міжнародних, міждержавних договорах, ратифікованих вищим законодавчим органом; законодавчих актах; указах та розпорядженнях глави держави; постановах Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; наказах спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі освіти і науки, інших центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані заклади освіти; наказах та розпорядженнях регіональних (місцевих) органів виконавчої влади, прийнятих у межах їх компетенції.

Реалізація державної політики в галузі освіти в Україні покладається на спеціально уповноважений центральний орган державної виконавчої влади в галузі освіти і науки, інші центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковано заклади освіти, Міністерство освіти і науки Автономної Республіки Крим, місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

 

II. ЗАКОНОДАВСТВО ПРО ОСВІТУ В НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ

Конституція України в ст. 53 закріплює право громадян України на освіту. Підставою для реалізації цього права є система освіти, яка забезпечує загальноосвітню та професійну підготовку громадян України, а також професійну підготовку іноземних громадян за міжнародними угодами чи контрактами. У сфері освіти вирішуються два основних завдання: освіта і виховання. Для громадян України повна загальна середня освіта є обов'язковою.

Основним  нормативним актом, який регулює освітянську діяльність в державі, є Закон України від 23 березня 1996 р. «Про освіту»[1], яким забезпечуються доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; регулюються питання надання державних стипендій та пільг учням і студентам; соціального захисту вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів та інших осіб незалежно від форм їх навчання і типів закладів, де вони навчаються, сприяння здобуттю освіти в домашніх умовах тощо. Громадяни мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі, а громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону держава гарантує право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

Державні  стандарти освіти розробляються  окремо з кожного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня і затверджуються Кабінетом Міністрів України[1]. Вони підлягають перегляду та перезатвердженню не рідше як один раз на десять років.

 

2.1 Закон  України «Про освіту»

 У Законі України "Про освіту" містяться ті основні принципи і положення, на основі яких визначається стратегія і тактика реалізації законодавчо-закріплених ідей розвитку освіти в Україні.

       Ці положення адресуються одночасно і суспільству, і самій системі освіти, і особистості, забезпечуючи як "зовнішні" соціально-педагогічні умови розвитку системи освіти, так і "внутрішні" власне педагогічні умови її повноцінної життєдіяльності.

        Відзначимо ці положення: гуманістичний характер освіти; пріоритет загальнолюдських цінностей; вільний розвиток особистості; загальна доступність освіти; безплатність загальної освіти; всебічний захист того, хто навчається; особливе значення в управлінні, функціонуванні і розвитку школи має збереження єдності державно-національного, культурного і освітнього простору; свобода і плюралізм в освіті; відкритість освіти; демократичний, державно-громадський характер управління освітою; світський характер освіти в державних, муніципальних освітніх закладах; здобуття освіти рідною мовою; зв'язок освіти з національними і регіональними культурами і традиціями; наступність освітніх програм; варіативність освіти; розмежування компетенції суб'єктів системи.

       Центральною ланкою системи освіти в Україні є загальна середня освіта, до складу якої входять: середні загальноосвітні школи, школи з поглибленим вивченням окремих предметів, гімназії, ліцеї, вечірні школи, освітні заклади інтернатного типу, спеціальні школи для дітей з вадами у фізичному і психічному розвитку, позашкільні навчальні заклади.

        Головним завданням загальноосвітніх навчальних закладів є: створення сприятливих умов для розумового, морального, естетичного і фізичного розвитку особистості; формування наукового світогляду; засвоєння учнями системи наукових знань про природу, суспільство, людину, її працю, прийомів самостійної діяльності.

        Закон України "Про освіту" має сім розділів:

I. Загальні  положення (ст. 1 - 27).

ІІ. Система  освіти (ст. 28 - 49).

ІІІ. Учасники навчально-виховного процесу (ст. 50 - 60).

IV. Фінансово-господарська  діяльність, матеріально-технічна база  закладів освіти (ст. 61 - 63).

V. Міжнародне  співробітництво (ст. 64).

VI. Міжнародні  договори (ст. 65).

VII. Відповідальність  за порушення законодавства про  освіту (ст. 66).

У преамбулі  до закону "Про освіту" відзначено, що "метою освіти є всебічний  розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних  якостей, формування громадян здатних  до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями [2].

Освіта  в Україні ґрунтується на засадах  гуманізму, демократії, національної самосвідомості, взаємоповаги між націями і народностями.

Україна визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного і культурного розвитку суспільства [2].

      У першому розділі розкриваються: завдання законодавства України про освіту; права громадян на освіту; державна політика в галузі освіти; основні принципи освіти; мова освіти; навчально­-виховний процес і громадсько-політична діяльність у закладах освіти; державні навчально-виховні заклади і церква; управління освітою і громадське самоврядування в системі освіти; органи державного управління освітою і повноваження органів управління освітою; повноваження Вищої атестаційної комісії і місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у галузі освіти; державні стандарти освіти; органи громадського самоврядування і самоврядування навчально-виховних закладів; умови створення навчально-виховних закладів; наукове і методичне забезпечення освіти; керівник закладу освіти; психологічна служба в системі освіти; соціально-педагогічний патронаж у системі освіти, участь діячів науки, культури та представників інших сфер діяльності в навчально-виховній роботі; організація медичного обслуговування, харчування в навчально-виховних закладах, забезпечення безпечних і нешкідливих умов навчання, праці та виховання; документи про освіту.

   У другому розділі "Система освіти" розкриті положення про структуру системи освіти (дошкільне виховання, загальну середню освіту, професійну освіту, вищу освіту, післядипломну підготовку — стажування, клінічну ординатуру тощо, аспірантуру, докторантуру, підвищення кваліфікації, перепідготовку кадрів; позашкільне навчання і виховання, самоосвіту).

        У третьому розділі розкриваються права і обов'язки учасників навчально-виховного процесу - вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів; вихователів, вчителів, викладачів, практичних психологів, соціальних педагогів, майстрів виробничого навчання, методистів, педагогічних працівників позашкільних закладів, наукових, інженерно-технічних працівників, навчально-допоміжного персоналу; батьків або осіб, що їх замінюють, батьків-вихователів дитячих будинків сімейного типу; представників підприємств, установ, кооперативних, громадських організацій і фондів, асоціацій, які беруть участь у навчально-виховній роботі.

       У розділі IV розкриваються положення про фінансову і господарську діяльність закладів, установ, організацій, підприємств системи освіти, про їх матеріально-технічну базу, фінансування наукових досліджень.

      Розділи V і VI визначають міжнародні договори та міжнародне співробітництво навчально-виховних закладів і органів управління освітою.

       У заключному VII розділі визначається відповідальність службових осіб і громадян за порушення законодавства про освіту.

        Реалізація Закону України "Про освіту" обумовлена цілим рядом труднощів і суперечностей, які значною мірою пов'язані з істотними змінами концепції розвитку нашого суспільства, зі спробами ввійти в ринкові відносини, зі змінами ціннісних орієнтацій, освітніх і життєвих потреб людини. Особливу тривогу викликає стан здоров'я дітей і підлітків, зокрема, у зв'язку з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС.

За експертними  оцінками вчених-педагогів у нашій  державі лише 35 - 40% учнів старших  класів здатних засвоїти програму загальноосвітньої  школи з усіх предметів. Дані соціологічних  дослід­жень свідчать про низьку навчально-методичну забезпеченість навча­льних закладів середньої  освіти. Існує ряд інших важливих проблем [2].

2.2 Закон  України «Про професійно-технічну  освіту» від 1998 р.

Цей закон визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи професійно-технічної освіти, створення умов для професійної самореалізації особистості та забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих робітниках. Завданням цього Закону є регулювання суспільних відносин в галузі професійно-технічної освіти з метою: забезпечення громадянам України на законних підставах, права на здобуття професійно-технічної освіти відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, перепідготовку та підвищення кваліфікації, задоволення в реалізації державної політики зайнятості населення; забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку установ професійно-технічної освіти та професійно-технічних навчальних закладів різних форм власності та підпорядкування [7].

2.3 Закон  України «Про загальну середню  освіту» від 1999 р.

         Закон визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи загальної середньої освіти, що сприяє вільному розвитку людської особистості, формує цінності правового демократичного суспільства в Україні. Основними завданнями законодавства України про загальну середню освіту є: забезпечення права громадян на доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти; забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку загальної середньої освіти; забезпечення нормативно-правової бази щодо обов`язковості повної загальної середньої освіти; визначення структури та змісту загальної середньої освіти; визначення органів управління системою загальної середньої освіти; визначення прав і обов`язків учасників навчально-виховного процесу, встановлення відповідальності за порушення законодавства про загальну середню освіту [ 6].

2.3  Закон  України «Про позашкільну освіту»  від 2000 р.

         Цей закон визначає державну політику у сфері позашкільної освіти, її правові, соціально-економічні, організаційні освітні та виховні засади. Завданнями цього Закону є: забезпечення прав громадян на здобуття позашкільної освіти; створення нормативно-правової бази для подальшого розвитку позашкільної освіти; встановлення правових засад діяльності позашкільних навчальних закладів; визначення основних напрямів, змісту і форм навчально-виховного процесу в позашкільних навчальних закладах.

        2. 4 Закон України «Про дошкільну  освіту»  від  2001 р [5].

      Закон визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи дошкільної освіти, яка забезпечує розвиток, виховання і навчання дитини , ґрунтується на поєднанні сімейного та суспільного виховання, досягненнях вітчизняної науки,надбаннях світового педагогічного досвіду, сприяє формуванню цінностей демократичного правового суспільства в Україні [4].

2.5 Закон  України « Про вищу освіту»  від 2002 р.

       Закон спрямований на врегулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної підготовки громадян України. Він встановлює правові,організаційні, фінансові та інші засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих фахівцях [3].

 

ВИСНОВКИ

      Отже, за роки незалежності Україна зробила істотні кроки на шляху формування, вдосконалення та реалізації державної політики в галузі освіти. Її формування розпочато ще до проголошення Української незалежної держави. За роки незалежності сформовано основне законодавче поле становлення та розвитку системи освіти, розроблено її нормативно-правову базу з урахуванням власного досвіду та світовими тенденціями. Так у період з 1998 по 2002 рр. було ухвалено закони, які регламентують відносини у підсистемах вітчизняної освіти, зокрема закони України: ЗУ «Про освіту», ЗУ «Про вищу освіту», ЗУ «Про дошкільну освіту», ЗУ «Про загальну середню освіту», ЗУ « Про професійно-технічну освіту».

        Таким чином, протягом порівняно короткого часу Україна стала чи не єдиною країною на теренах СНД, у якій практично було завершено формування законодавчої бази освіти. Разом із тим дієвих механізмів упровадження цієї бази не було. Постало питання щодо активізації роботи по підготовці необхідної нормативно-правової бази, спрямованої на виконання законодавства про освіту.

        Підбиваючи підсумок,  можна зробити  беззаперечний висновок, що система  освіти в Україні є основою  інтелектуального, культурного , духовного,  соціального та економічного  розвитку суспільства.  З огляду  на сучасний стан вона потребує  якісної перебудови з метою  адаптації  до загально європейських  стандартів, що неможливо без  відповідного сприяння  з боку  держави і вирішення ряду суттєвих  проблем, головним серед яких  є необізнаність суспільства  щодо сутності освітньо-кваліфікаційних  рівнів, невисокий рівень готовності  вітчизняних ВНЗ  до жорстокої  конкурентної боротьби на ринку  освітніх послуг, модернізація та  вдосконалення законодавчої бази  у галузі освіти відповідно  до Національної стратегії розвитку  освіти в Україні на період  до 2021 року. 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 20, ст. 141.
  2. Про освіту [Електрон. Ресурс] : Закон України від 23 травня 1991 р. №1060 – XII. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1060-12
  3. Про вищу освіту [Електрон. Ресурс] : Закон України від 16.10.2012  р. 5460-VI. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2984-14
  4. Про дошкільну освіту [Електрон. Ресурс] : Закон України із змін. від 16.10.2012  р. 5460-VI. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2628-14
  5. Про позашкільну освіту [Електрон. Ресурс] : Закон України із змін. від 16.10.2012  р. 5460-VI. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1841-14
  6. Про загальну середню освіту [Електрон. Ресурс] : Закон України із змін. від 16.10.2012  р. 5460-VI. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/651-14
  7. Про професійно – технічну освіту [Електрон. Ресурс] : Закон України із змін. від 16.10.2012  р. 5460-VI. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/103/98-%D0%B2%D1%80
  8. Красняков Є. Формування державної політики в галузі освіти України на загальнодержавному рівні / Є. В. Красняков // Вісник державної служби України. – 2010. - №3, - С. 19-24.
  9. Національна доповідь про стан і перспективи розвитку освіти в Україні / Нац. акад. пед. наук України : [авт. В. П. Андрущенко, І. Д. Бех, М. І. Бурда та ін.] ; за заг. ред. В.Г. Кременя. – К. : Пед. думка, 2011. – 303 с.  (До 20-річчя незалежності України).

10.  Регламент Верховної Ради України / Верховна Рада України: Офіц. вид. – К.: Парламентське вид-во, 2010. – 228 с.

11. Інформаційно-аналітичні матеріали щодо стану підготовки навчальних закладів до нового 2012/2013 навчального року (Лист Міністерства освіти і науки, молоді та спорту та адресу Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти від 09.08.2012 р.).


Законодавство про освіту в незалежній Україні