Застава майнових прав

План

Вступ

1. Поняття майнових  прав та застави майнових прав  за законодавством України

2. Договір застави майнових прав

3. Окремі види застави майнових прав

Висновок

Список використаних джерел

 Вступ

Застава майнових прав відома ще римському приватному праву, оскільки саме воно вперше розглядало можливість забезпечення виконання зобов'язань  не лише шляхом застави речей, а й  шляхом застави прав вимоги - "pignus nominis". Тобто, вже на той час  була розроблена та застосовувалася  у цивільному обороті така складна  правова конструкція як застава  майнових прав.

Використання майнових прав як предмета застави не є абсолютно  новим для вітчизняного цивільного законодавства. У радянський період таке використання було передбачене  лише у ЦК УСРР 1922 року. Проте реального  застосування даного інституту на підставі вказаної норми на той час не відбувалося, а ЦК УРСР 1963 року вже не передбачав майнових прав серед об'єктів, що могли  використовуватися як предмет застави.

Із прийняттям Закону України "Про заставу" ситуація змінилися та майнові права стали тим інструментом, що вже міг використовуватися для забезпечення стабільності цивільного обороту. Щоправда, ведучи мову про його ефективність зазначається, що "відсутність" протягом понад сімдесяти років майнових прав серед можливих предметів застави за вітчизняним законодавством не могла не позначитися на необхідності відновлення не лише відповідного нормативно-правового регулювання використання майнових прав як предмета застави, а й впровадження відповідного механізму реалізації інституту застави майнових прав у правозастосовчій практиці.

Особливе місце у науковій дискусії щодо визначення правової природи  застави належить проблемі визначення правової природи використання майнових прав як предмета застави. Власне, сама можливість застави майнових прав взагалі  заперечує "речову" теорію застави. Більше того, у історії наукової полеміки про правову природу  застави як способу забезпечення виконання зобов'язань, теорія застави  майнових прав займає особливе місце, оскільки природа такої застави має цілий ряд особливостей, які іншим видам застави взагалі не притаманні.

Науковець Нижний С.В., визначаючи поняття застави майнових прав, робить висновок про визначення правової природи застави майнових прав як "змішаної", тобто такої, що має ознаки як речового, так і зобов'язального правовідношення.

1. Поняття майнових прав та застави майнових прав за законодавством України

Для того, щоб чітко зрозуміти, що таке застава майнових прав, необхідно  спочатку встановити, що являють собою майнові права.

Визначення майнових прав надано в Законі України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні". Згідно зі ст. 3 даного Закону майновими правами визнаються будь-які права, пов’язані з майном, відмінні від права власності, в тому числі права, які є складовими частинами права власності (право володіння, користування, розпорядження), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) і права вимоги.

Від майнових прав треба  відрізняти немайнові права, наприклад  право на ділову репутацію, фірмове  найменування. Відповідно до ст. 4 Закону "Про заставу" немайнові права не можуть бути предметом застави.

Цивільний кодекс України  у ч. 2 ст. 190 визначає майнові права  речовими правами, тобто правом власності (ст. 316 ЦК України). Майнові права можуть передаватись, відчужуватись, за винятком випадків, коли неможливість відчуження, передачі встановлена законом у зв’язку з їх специфікою (наприклад, коли вони невіддільні від їх носія: право на відшкодування шкоди, що викликана ушкодженням здоров’я, аліментні права тощо).

Банківське законодавство  визначення майнових прав містить в  пункті 1.4 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08.02.2000 р. № 49, а саме: майнові права – це права вимоги особи за зобов'язаннями, за якими вона є кредитором.

Практично таке ж визначення поняття «майнові права» надано в  статті 49 Закону України «Про заставу», відповідно до якої заставодавець може укласти договір застави як належних йому в момент укладення договору прав вимоги по зобов'язаннях, в яких він є кредитором, так і тих, які можуть виникнути в майбутньому.

За змістом розділу V "Застава  майнових прав" Закону України "Про  заставу" предметом застави можуть бути тільки майнові права. Відповідно до ст. 49 Закону України "Про заставу" заставодавець може укласти договір  застави як належних йому на момент укладення договору прав вимоги за зобов'язаннями, у яких він виступає кредитором, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. При  цьому, слід мати на увазі положення  ст. 4 вказаного закону про те, що предметом застави не можуть бути вимоги особистого характеру, а також  інші вимоги, застава яких забороняється  законом. Необхідно взяти до уваги  також, що майнові права можуть мати строковий характер. Наприклад, майнові  права, що виникли з патенту на промисловий зразок, існують 10 років (на прохання власника патенту строк  його дії може бути подовжений Держпатентом України, але не більше ніж на 5 років). Такі права вимоги, що належать заставодавцеві, можуть бути предметом застави тільки до закінчення строку його дії. Крім того, оскільки в договорі має бути вказана  особа, яка є боржником щодо заставодавця (видавництво, патентонабувач і т.д.), предметом застави можуть бути тільки такі майнові права, при заставі  яких відомий боржник.

При заставі майнових прав, якщо інше не передбачено договором, на основі ст. 50 Закону України "Про  заставу" заставодавець зобов'язаний:

виконувати дії, необхідні  для забезпечення дійсності заставленого права;

не здійснювати уступки  заставленого права;

не виконувати дій, що тягнуть  за собою припинення заставленого права  чи зменшення його вартості;

вживати заходів, необхідних для захисту заставленого права  від посягань з боку третіх осіб;

надавати заставодержателю відомості про зміни, що сталися  в заставленому праві, про його порушення  з боку третіх осіб та про домагання  третіх осіб на це право.

Якщо заставодавець не виконує цих вимог, заставодержатель має право вимагати у судовому порядку переведення заставленого права на себе. Окрім того, заставодержатель може вступати у справу як третя  особа в судовому спорі, в якому  розглядається позов про заставлене право, а також самостійно вживати  всіх заходів, необхідних для захисту  заставленого права проти порушень з боку третіх осіб.

Стаття 52 Закону України "Про  заставу" встановлює, що у випадку, коли боржник заставодавця до виконання  останнім зобов'язання, забезпеченого  заставою, виконає своє зобов'язання, все одержане при цьому заставодавцем  стає предметом застави, про що заставодавець  зобов'язаний негайно повідомити заставодержателя. При одержанні від свого боржника в рахунок виконання зобов'язання грошових сум заставодавець зобов'язаний на вимогу заставодержателя перерахувати відповідні суми на рахунок виконання  зобов'язання, забезпеченого заставою, якщо інше не передбачено договором  застави.

Через відсутність в українському законодавстві чітко окреслених систематизованих критеріїв щодо тих  майнових прав, які можуть бути використані  як предмет застави, можна зробити висновок, що як предмет застави можуть використовуватися наступні майнові права:

а) права грошової вимоги;

б) права користування;

в) окремі види корпоративних  прав (зокрема, право на частку в  статутному капіталі товариства з обмеженою  відповідальністю);

г) окремі речові права на чужі речі (зокрема, право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Наведений перелік не є  вичерпним, але як вказані вище, так  і інші майнові права можуть бути предметом застави лише у тому випадку, коли вони відповідають критеріям  належності заставодавцю на законних підставах, товарності та оборотоздатності, визначеним цивільним законодавством України.

2. Договір застави майнових прав

Договір застави майнових прав, як найбільш поширена підстава виникнення відповідних заставних правовідносин  – це цивільно-правовий договір, відповідно до якого кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання  боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення  за рахунок заставлених майнових прав переважно перед іншими кредиторами  цього боржника шляхом відступлення боржником (заставодавцем) таких майнових прав на користь кредитора (заставодержателя).

Предметом договору застави  можуть бути і належні заставодавцю вимоги за зобов'язаннями, де він є  кредитором, або за зобов'язаннями, які виникнуть у майбутньому. У договорі про заставу майнових прав має бути зазначена особа, яка  є боржником стосовно заставодавця і яку необхідно повідомити про  заставу прав.

Суть застави майнових прав полягає в тому, що в разі невиконання боржником зобов'язання до заставодержателя переходять закладені  права в тому обсязі, в якому  вони належали заставодавцю.

Якщо заставляється право  вимоги, яке дійсне протягом певного  часу, то воно може бути предметом застави  лише до закінчення строку дії цієї вимоги. Так, якщо заставляється право  на оренду, то предметом застави  в цьому випадку є право  здійснювати оренду протягом строку, який залишився до припинення договору оренди.

Укладення договору застави  майнових прав породжує заставне правовідношення, суб'єктами якого є заставодавець (особа, що надає майнові права  в заставу), та заставодержатель (тобто  особа, що набуває права застави).

Можна визначити наступні істотні умови договору застави  майнових прав: суть, розмір та строк  виконання зобов'язання, забезпеченого  заставою, опис майнового права вимоги, що є предметом застави, посилання  на зобов'язання, з якого право  вимоги випливає, строк такого зобов'язання, а також інші умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута згода сторін.

Заставою майнових прав забезпечується зобов'язання, що вже має місце  на момент укладення договору застави, ухвалення судового рішення чи прийняття  відповідного закону про заставу. А  власне право застави виникає  в разі невиконання або неналежного  виконання забезпеченого заставою зобов'язання (в деяких випадках на момент виникнення зобов'язання закон  про заставу вже існує (діє), тому право застави в такому разі виникає  одночасно з виникненням зобов'язання).

Застава майнових прав, за загальним  правилом, повинна забезпечувати  дійсне зобов'язання, а право застави  має відкладальний характер, тобто  матиме місце не просто заставне зобов'язання щодо забезпечення виконання майбутнього  зобов'язання, а зобов'язання з відкладальною  умовою, настання якої буде підставою  для виникнення додаткового зобов'язання.

Форма та сторони договору застави майнових прав

Законодавство та договірна  практика, що склалася у цивільному обороті щодо застави майнових прав, встановили цілий ряд особливостей щодо суб'єктного складу заставного правовідношення, і значна їх частина  стосується як заставодавця, так і  заставодержателя.

Сторонами договору застави  майнових прав (заставодавцем, заставодержателем) можуть бути фізичні, юридичні особи  та держава. Тобто, усі перераховані суб'єкти можуть виступати як боржником, так і кредитором заставного зобов'язання.

Існує єдиний прямо передбачений українським законодавством випадок  обов'язкового нотаріального посвідчення  договору застави майнових прав, у  якому відповідно до ч.2 ст.16 ЗУ "Про  іпотеку" передача в іпотеку об'єктів  незавершеного будівництва здійснюється шляхом передачі в іпотеку прав на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва, а ч.1 ст.18 ЗУ "Про іпотеку" вказує, що іпотечний договір підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

На думку Нижнього С.В. необхідно скасувати норми частини 2 статті 16 Закону України "Про заставу", яка визначає, що "реєстрація застави  не пов'язується з моментом виникнення права застави та не впливає на чинність договору застави", оскільки вона прямо суперечить більш пізній нормі ч. 2 ст. 12 Закону України "Про  забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", яка вказує що "реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню  чинності у відносинах з третіми  особами, якщо інше не встановлено цим  Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником  і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми  особами".

Аналізуючи суб'єктний склад  відповідних заставних правовідносин, можна зробити висновок щодо застави  майнових прав батьками малолітньої  особи: передача їх у заставу не є "відмовою", проте дозвіл органу опіки та піклування на укладення  договору застави майнових прав потрібен, оскільки укладення такого договору є "видачею письмового зобов'язання від імені дитини" в розумінні  ст. 177 Сімейного кодексу України.

Особливості припинення заставних  правовідносин. Уступка права вимоги як механізм звернення стягнення  на заставлені майнові права

Звернення стягнення на майнові  права як предмет застави можливе  в судовому та позасудовому порядку. В позасудовому порядку звернення  стягнення на майнове право може бути вчинене у разі, якщо таке майнове  право є грошовим.

Із змісту частини 3 ст. 590 Цивільного кодексу України випливає, що у разі ліквідації юридичної особи-заставодавця заставодержатель набуває право  звернення стягнення на заставлені майнові права незалежно від  настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою.

Нижнім С.В. обґрунтовується необхідність доповнення Закону України "Про заставу" статтею 52-1, у якій вказувалося б, що "звернення стягнення на заставлені майнові права здійснюється шляхом відступлення такого права заставодавцем заставодержателю, якщо інше не встановлене законом або договором".

3. Окремі види застави майнових прав

Правове регулювання застави корпоративних прав

Як зазначає Кравчук В. М., корпоративні права можуть стати  об’єктом застави, бо відповідають ознакам, які притаманні об’єктам застав: можливість відчуження такого об’єкта; на предмет  застави може бути звернено стягнення  кредиторів.

За змістом ст. 53 Закону України «Про господарські товариства»: відчуження частки у статутному капіталі, а відповідно, корпоративних прав, можливо шляхом продажу чи відступлення у будь-який інший спосіб одному або кільком учасникам цього товариства, а третім особам – за умови, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Зі змісту ст. 57 Закону України  «Про господарські товариства» можна  зробити висновок, що звернення допускається на частину майна товариства, пропорційну  частці в статутному капіталі. Це, зокрема, підтверджується і змістом ст. 149 ЦК, в якій йдеться саме про  звернення стягнення на частину  майна товариства.

Таким чином, частка в статутному капіталі може бути предметом застави (адже вона може бути відчужена), але  на неї не можна звернути стягнення, а частина майна товариства, пропорційна  частці, не може бути предметом застави (оскільки до виділення вона не існує), але на неї можна звернути стягнення.

Для виходу із цієї ситуації доцільно, щоб предметом застави  були саме корпоративні права. Різниця  в тому, що Закон України «Про господарські товариства» та ЦК, в  якому є наведені вище обмеження, не оперують поняттям корпоративних  прав, тому ці обмеження для них  є формальними і фактично не відносяться. На сьогодні, в законодавстві відсутня будь-яка норма, яка б забороняла відчуження корпоративних прав або звернення стягнення на них. Разом з тим, оскільки корпоративні права є різновидом майнових прав, то на заставу корпоративних прав поширюються норми, які регулюють заставу майнових прав.

На практиці непоодинокі  випадки, коли учасники договірних відносин, виділяють зі складу корпоративних  прав, такі його елементи, як право на одержання частини прибутку, права  на одержання частини майна товариства, ряд управлінських функцій, і  оформляють їх в якості застави корпоративних  прав, посилаючись на майнових характер таких прав. При цьому, слід зауважити, що чинне законодавство не передбачає ситуації, коли окремі елементи корпоративних  прав, можуть розглядатися в якості самостійних об'єктів заставних  відносин.

З аналізу змісту ч. 2 ст. 590 ЦК і ст. 20 Закону України «Про заставу» вбачається, що основним юридичним  фактом, з яким пов'язується виникнення у заставодержателя права на звернення  стягнення, є невиконання забезпеченого  зобов'язання у встановлений строк. Законом передбачено також інші обставини, які надають право  звернути стягнення на предмет застави  достроково. Але з урахуванням  дії принципу «дозволено усе що не заборонено», наприклад, з метою  попередження загрози втрати або  зниження вартості предмета застави, вважаємо за доцільне в договорі застави корпоративних  прав передбачати додаткові обставини, які забезпечать заставодержателеві право звернути стягнення на предмет  застави.

Найскладнішим елементом  заставних правовідносин залишається  звернення стягнення на предмет  застави. Тут все залежить, від  того як ці відносини врегулюванні в договорі застави, бо механізм звернення  стягнення законодавчо не передбачений, тому в цій частині договір  застави повинен бути особливо інформативний. Адже, якщо сторони «недорегулюють»  свої відносини, то з'явиться широкий  простір для їх оспорювання.

Визначення права участі у товаристві як особистого немайнового  права не погоджується ні з частиною 2 ст. 26 ЦК України, що визнає особисті немайнові  права такими, що безпосередньо входять  до змісту цивільної правоздатності фізичної особи, ні зі ст.ст. 269-315 ЦК України, присвяченими особистим немайновим правам фізичних осіб.

 Ч.1 ст.100 ЦК України  забороняє передавати права участі  в товаристві іншій особі лише  окремо. А разом з майновими  правами право участі у товаристві  може передаватись у порядку,  що встановлений законом та  відповідними установчими документами.

Частка в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю може бути використана як предмет  застави, але звернення стягнення  на частку в статутному капіталі має  відбуватися шляхом звернення стягнення  на її майновий еквівалент - частину  майна товариства, пропорційну частці в статутному капіталі.

Застава майнових прав, що виникають з договору оренди

Необхідно нормативно закріпити  у Законі України "Про заставу" можливість передачі у заставу майнових прав, що виникають з договору оренди. Таким чином, зважаючи на положення  ч. 2 ст. 16 ЗУ "Про іпотеку", відповідно до якої "передача в іпотеку об'єктів  незавершеного будівництва здійснюється шляхом передачі в іпотеку прав на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва", дістала б логічний розвиток і  була б нормативно врегульованою  можливість передачі у заставу, зокрема, прав оренди земельних ділянок.

Авторські майнові права  як предмет застави

Предметом застави можуть бути не будь-які майнові права, а  лише ті, що існують в зобов'язально-правових відносинах. Абсолютні майнові права  предметом застави бути не можуть, оскільки в них наперед не відомий  боржник, як того вимагає ч.2 ст. 49 Закону України "Про заставу".

Використання (відчуження) майнових прав автора може виступати у трьох  наступних формах:

1) за авторським договором,  укладення якого передбачається  ч. 5 ст. 15 Закону України "Про  авторське право та суміжні  права", в якому вказується  розмір і порядок виплати авторської  винагороди за створення та  використання твору; 

2) позадоговірне використання  майнових прав автора без його  згоди, але з обов'язковою виплатою  авторської винагороди, що передбачено  ч. 2 ст. 25, ч. 2, ч. 4 ст. 42 Закону України  "Про авторське право та  суміжні права";

3) неправомірне використання  твору, що дає автору право  на відшкодування збитків (моральної  шкоди), завданих в результаті  порушення авторського права,  включаючи упущену вигоду або  стягнення доходу, отриманого порушником  внаслідок порушення ним авторського  права або виплату компенсацій.

Предметом застави можуть бути лише такі види майнових прав автора, які існують в межах зобов'язальних правовідносин, а саме майнові права  автора на авторську винагороду, що випливають з авторського договору.

Науковцями наголошується  необхідність внести зміни до Закону України "Про авторське право та суміжні права", шляхом безпосередньої вказівки на можливість використання такого майнового авторського права, як право на авторську винагороду, що випливає з авторського договору, в якості предмета застави.

Особливості застави інших майнових прав

Нижний С.В. спростовує твердження окремих науковців (В.Олійника) про  виділення застави дебіторської заборгованості у окремий різновид застави майнових прав. Вказується, що таке виділення є недоцільним, оскільки за своєю природою дебіторська  заборгованість як економічна категорія  у цивільно-правовому розумінні  є лише сукупністю прав грошових вимог.

Також вказується на порівняно новий вид застави, що активно використовується останнім часом суб'єктами цивільного обороту - заставу грошових коштів на депозитних рахунках у банківських установах, та робить наступний висновок: незважаючи на те, що гроші визначаються у Цивільному кодексі України як різновид речей, коли мова йде про безготівкові гроші, то саме за правилами застави майнових прав може здійснюватися їх застава, оскільки предметом застави є право вимоги клієнта до банка повернути йому грошові кошти, що знаходяться на депозитному рахунку.

Науковцями спростовується твердження, що має місце у юридичні літературі, про можливість застави прав користування надрами, оскільки відповідно до положень діючого законодавства (ст.16 Кодексу України "Про надра") для отримання таких прав користування обов'язковим є отримання спеціальних дозволів на користування надрами спеціально уповноваженими органами виконавчої влади, тобто вказані права не є оборотоздатними.

Висновок

Використання майнових прав як предмета застави не є абсолютно  новим для вітчизняного цивільного законодавства. У радянський період таке використання було передбачене  лише у ЦК УСРР 1922 року. Проте реального  застосування даного інституту на підставі вказаної норми на той час не відбувалося, а ЦК УРСР 1963 року вже не передбачав майнових прав серед об'єктів, що могли  використовуватися як предмет застави.

Із прийняттям Закону України "Про заставу" ситуація змінилися та майнові права стали тим інструментом, що вже міг використовуватися для забезпечення стабільності цивільного обороту. Щоправда, ведучи мову про його ефективність зазначається, що "відсутність" протягом понад сімдесяти років майнових прав серед можливих предметів застави за вітчизняним законодавством не могла не позначитися на необхідності відновлення не лише відповідного нормативно-правового регулювання використання майнових прав як предмета застави, а й впровадження відповідного механізму реалізації інституту застави майнових прав у правозастосовчій практиці.

Через відсутність в українському законодавстві чітко окреслених систематизованих критеріїв щодо тих  майнових прав, які можуть бути використані  як предмет застави, можна зробити висновок, що як предмет застави можуть використовуватися наступні майнові права:

а) права грошової вимоги;

б) права користування;

в) окремі види корпоративних  прав (зокрема, право на частку в  статутному капіталі товариства з обмеженою  відповідальністю);

г) окремі речові права на чужі речі (зокрема, право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Список використаних джерел

1. Конституція України  від 28 червня 1996 року - К., 1996р.

2. Цивільний кодекс України  від 16 січня 2003 року // ВВР. 2003. №  6. Ст. 48.

3. Закон України "Про  іпотеку" від 5 червня 2003 року // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 18, ст.228.

4. Закон України "Про  заставу" від 2 жовтня 1992 року // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, N 47, ст.642.

5. Підопригора О.О., Сумін  В.О, Цивільне право України-  К.:Юрінформ.2003р., - с. 317.

6. Цивільне право України  / Під ред. Ч.Н.Азімова, С.М.Приступи - Х., "Право", 2004р., - с. 449.

7. Нижний С.В. До питання про правову природу застави // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2002. – № 2. – С. 104-110.

8. Нижний С.В. Застава майнових прав, що виникають з орендних правовідносин // Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького університету управління та права. – 2005. – № 1. – С. 130-134.

9. Нижний С.В. Правове регулювання застави корпоративних прав // Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького університету управління та права. – 2006. – № 3-4 (19-20). – С. 187-192.

10.Нижний С.В. Проблеми галузевої належності інституту застави / Методологія приватного права: Зб. наукових праць / Редкол.: О.Д.Крупчан (голова) та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С. 340-344.