Згвалтування

      ВСТУП

            На сьогодні, у нашому суспільстві  гостро стоїть питання таке, як  згвалтування. Згвалтування є тяжким злочином і суворо карається законом. Той хто підпадає під дію цього злочину, отримує як фізичні травми, так і психічні, що призводить до розладу здоров’я, тимчасової непрацездатності, тоді людина  „ вибивається з життєвої колії” і повинна пройти шлях становлення на цю „ колію” знову, що є не легким. Це, що стосується дорослої людини. Прикро, але у нашому суспільстві також існує згвалтування неповнолітньої та малолітньої особи, що є жахливим.  Як може прйти шлях соціалізації ця людина, як вона нормально може пройти процес засвоєння норм і правил людського співжиття, соціальних цінностей і соціальних норм свого суспільства ???   Що ж таке згвалтування?  Чому так травмує людину? Ці питання цікавили, цікавлять і будуть цікавити. Тому,  темою курсової роботи і є „ Згвалтування”.

      Несприятливі  для суспільства кількісні та якісні зміни у сфері злочинності  та в інших правопорушеннях є  грунтом для розвитку конформізму, подвійної моралі, соціальної апатії, бездуховності, байдужості і скептицизму. Усе це спотворює суспільну свідомість і призводить до дегуманізації відносин між людьми до розповсюдження агресивності та інших криміногенних явищ.

      Зґвалтування  у людському середовищі тісно пов'язане з проблемою моралі, тобто сукупності звичаєвих норм, усталених поглядів, пов'язаних з різними аспектами людського життя.

        Саме керуючись мораллю, людина  може встановити, що треба вважати згвалтуванням. Хоч моралі притаманно багато консервативних рис, вона зазнає істотних змін з розвитком людського суспільства. Так, наприклад, продаж наркотиків у середні віки не була пов'язана з моральністю, а невіра в Бога вважалася не тільки аморальною, а й злочином.

      Мораль  різних народів і культур також має певні особливості (наприклад, самогубство було для християн одним з найтяжчих гріхів, а для японців — це чеснота). Проте, незважаючи на це, мораль будь-яких культур відзначається однаковим ставленням до згвалтування. І саме розуміння останнього, як правило, є дуже схожим.

        Отже, можна стверджувати, що задовго  до того, як виникло право, людина  керувалася принципами моралі, а  саме право було і є тісно  пов'язаним з нею. Відомий філософ  С.Л.Франк зазначав, що «право  і мораль — суть законодавства, які принципово охоплюють усе людське життя і походять у кінцевому підсумку з совісті людини, з поняття належного».

      Люди  — це істоти, дії яких у всіх проявах  свідомо чи несвідомо скеровуються їхньою волею. Всі людські вчинки є наслідками, які породжуються мотивами і оцінюються совістю. З урахуванням цього можна вважати, що згвалтування— це певна дія, яка суперечить уявленням людства про належно-допустиме, а тому викликає негативну реакцію з боку суспільства.

      Як  захисний засіб від зґвалтування людство протиставило йому спочатку мораль, а згодом — право. Найдавніше право визнавало покарання за принципом таліону, згідно з яким воно повинно було бути рівнозначним злочину.

      У наш час зґвалтування породжує покарання. Ще за законами Ману за зазгвалтування, коли ґвалтівник не був однієї і тієї ж варни з потерпілою,відрізали пальці, а рівний за становищем сплачував великий штраф. А коли ж шудра мав статетеві зносини з жінкою вищої варни, то його кастрували. Однак це не призвело до зникнення згвалтування. Можна сказати, що згвалтування— це якість, яка певною мірою притаманна людській психіці. І ніякі моральні постулати не можуть викоренити схильності людей до згвалтування. Ця проблема була і є актуальною проблемою людського суспільства. Тому і є такою актуальною тема даної курсової роботи: “Зґвалтування”.

      Протягом  багатьох століть філософи намагалися зрозуміти його сутність. Вони ставили  перед собою питання: як виникає згвалтування?; чому зростає рівень зґвалтування в суспільстві?; чи кожна людина здатна до нього?; чи можна виправдовувати згвалтування?; чи можна його викоренити? Ці та інші питання є актуальними й нині.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. ПОНЯТТЯ ЗГВАЛТУВАННЯ

           Що ж таке згвалтування? Юридичний енциклопедичний словник дає таке його визначення: це суспільно небезпечне посягання на статеву свободу жінки, яке полягє у статевому акті із застосуванням фізичного насильства, погрози або з  використанням безпорадного стану потерпілої. Зґвалтування є тяжким злочином, за вчинення якого законом передбачено кримінальну відповідальність. При визначенні ступеня суспільної небезпеки зґвалтування слідство і суд виходять із сукупності всіх обставин, за яких вчинене конкретне злочинне діяння:

      1)стадію  завершення злочину;

      2)тяжкість  наслідків, що настали;

      3)характер  участі й діяння кожного співучасника, якщо злочин вчинено групою;

      4)споєння  винним  кількох зґвалтувань;

      5)наявність  кваліфікуючих ознак злочину  тощо.

                 Насамперед  зґвалтування розглядається як злочин. Саме боротьбі проти цього були присвячені статті законів з найдавніших часів. Оскільки  згвалтування є невід'ємною частиною людської психіки і повністю викоренити його неможливо, треба створювати умови, за яких застосування  зґвалтування було б вкрай невигідне для злочинця.             Зґвалтуванням у кримінальному праві називають статевий акт, вчинений проти волі потерпілої особи із застосуванням фізичного насильства, погрози або з використанням її безпорадного стану.

           Зґвалтування порушує статеву волю потерпілої особи, яка є видовим об'єктом цього злочину. Кримінальний закон охороняє статеву волю жінки і статеву волю чоловіка. Потерпілою від зґвалтування може бути особа жіночої і чоловічої статі.

          Деякі автори вважають, що об'єктом зґвалтування є статева недоторканість жінки. Таке міркування неправильне, бо доросла жінка вільна в статевому відношенні, а не недоторкана. Статевою волею володіють усі фізично та розумово розвинуті особи, які розуміють значення та наслідки статевих прагнень, сексуальних дій.

        Це означає, що малолітні, віком до 14-ти років, душевнохворі, а також особи, які не розуміють значення сексуальних дій чи не мають можливості чинити їм опір або суперечити, статевою волею не володіють Тільки щодо цих осіб відповідний статевий злочин буде посяганням на їхню статеву недоторканість.

        Сутність зґвалтування полягає у вчиненні статевого акту насильно, поза волею жінки чи чоловіка, без їх згоди.

        Статевий акт визнається зґвалтуванням, якщо опір жінки статевому акту був дійсним, а не удаваним, коли жінка нібито суперечить, а насправді не заперечує проти статевого акту.

        У кожній кримінальній справі ця обставина повинна бути з особливою увагою досліджена і доведена, щоб уникнути помилки і не засудити невинного.

      При зґвалтуванні статевий акт вчинюється насильно, тобто із застосуванням винним фізичної сили (утримання силою, зв'язування, нанесення ударів, побоїв і такими подібними діями, які дійсно могли змусити потерпілу припинити опір, зламати його).

      Якщо  при цьому потерпілій будуть заподіяні  легкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження, то все скоєне кваліфікується за частиною 1 статті 152 Кримінального Кодексу України. Додаткової кваліфікації за іншими статтями про злочини проти особи не потрібно, оскільки заподіяння шкоди здоров'ю у вказаних межах охоплюється диспозицією статті 152 Кримінального Кодексу України.¹

2. СКЛАД ЗЛОЧИНУ ЗГВАЛТУВАННЯ

      1.2 Об’єкт. Об’єктивна сторона злочину

      Стаття 152.   Зґвалтування

      1. Зґвалтування, тобто статеві зносини  із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або  з використанням безпорадного стану потерпілої особи, — карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

      2. Зґвалтування, вчинене повторно  або особою, яка раніше вчинила  будь-який із злочинів, передбачених  статтями 153— 155 цього Кодексу,  —  карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

      3. Зґвалтування, вчинене групою осіб, або зґвалтування неповнолітньої  чи неповнолітнього —  карається  позбавленням волі на строк  від семи до дванадцяти років.

      4. Зґвалтування, що спричинило особливо  тяжкі наслідки, а також зґвалтування малолітньої чи малолітнього — карається позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років. 

Основний  безпосередній об’єкт злочину – статева свобода чи статева

 недоторканність  особи. Його додатковим факультативним  об’єктом можуть бути:

• здоров’я;
• воля;
• честь і гідність особи;
• нормальний розвиток неповнолітніх.

           Під статевою свободою  слід розуміти право повнолітньої і психічно нормальної особи самостійно обирати собі партнера для статевих зносин і не допускати у сфері  статевого спілкування  будь-якого примусу. Статева недоторканність – це абсолютна заборона вступати у статеві контакти з особою, яка в силу певних обставин не є носієм статевої свободи ( перебуває у безпорадному стані, є малолітньою тощо), всупереч її справжньому волевиявленню або ігноруючи його.

             Потерпілою від злочину може  бути особа як жіночої, так  і чоловічої статі.

             Стаття 152 кримінального кодексу  України містить обмеженя у  тому плані, що зґвалтуванням  визнаються лише позашлюбні статеві зносини. Тому потерпілою від цього злочину може бути  й особа, яка перебуває з винним в офіційно зареєстрованому або фактичному шлюбі. Віктимна (провокуюча) поведінка потерпілого кримінальну відповідальність за цією статею не виключає, однак може враховуватись при призначенні покарання.

              На кваліфікацію діяння  за  статтею 152 не впливає моральний  аспект характеристики потерпілої  особи ( наприклад, вона веде  безладне статеве життя), наявність  попередніх зносин з тим, хто  притягується до відповідальності за її зґвалтування, а також досягнення нею шлюбного віку або статевої зрілості.

             З об’єктивної сторони зґвалтування полягає у статевих зносинах, які поєднуються із:

1) застосуванням  фізичного насильства;

2) погрозою  його застосуваня ( воля потерпілої особи придушується); 
3) з використанням безпорадного стану потерпілої особи ( її воля ігнорується).

            Під статевими зносинами у статті 152 кримінального кодексу України слід розуміти природний ( гетеро сексуальний) статевий акт. Йдеться про коїтус – сполучення чоловічих і жіночих статевих органів, яке може викликати вагітність. Злочин є закінченим з моменту початку статевого акту всупереч волі потерпілої особи. При цьому не вимагається обов’язкової дефлорації ( порушення цілісності дівочої пліви), еяколяції ( закінчення статевого акту у фізіологічному розумінні) та досягненя оргазму. Для визначення факту наявності природного статевого акту призначається судово-медична експертиза.

             Перелік способів, за наявності хоча б одного з яких статеві зносини між особами жіночої і чоловічої статі визнаються зґвалтуванням, є вичерпним. Тому не є кримінально караними настирливі пропозиції особі вчинити з нею природний статевий акт, якщо вони не поєднуються з жодним із таких способів. Дії особи, яка домоглася згоди  потерпілого на статевий акт не за допомогою фізичного чи психічного насильства або використання безпорадного стану, а шляхом обману чи зловживання довірою ( освідченя у коханні, обіцянка укласти шлюб, у тому числі зроблена в урочистій обстановці і повідомленням про це родичам, подача заяви до відділу РАГС тощо), не містять складу цього злочину.

              Фізичне насильство при зґвалтуванні може полягати у нанесенні удару, побоїв, позбавленні або обмеженні особистої волі, заподіянні тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості тощо і спрямовується на те, щоб учинити з потерпілою особою природний статевий акт, подолати здійснюваний або очікуваний з її боку фізичний опір, пов’язаний  з небажанням вступити у статевий контакт. Для інкримінування статті 152 потрібно втановити , що вказане небажання було більш-менш чітко вираженим, явним, адже відмова на словах, навіть певна фізична протидія не завжди свідчать про дійсне небажання особи вступити у такий контакт. Скажімо, чоловік може сприймати таку поведінку жінки як кокетство, загравання, або прояв сором’язливості. У подібних випадках характер, інтенсивність і цілеспрямованість насильницьких дій мають ставати предметом ретельного розгляду. Якщо статеві зносини відбуваються за згодою сторін, однак у процесі їх один із партнерів( будучи, наприклад до мазохізму) застосовує до іншого фізичне насильство, кваліфікація за статтею 152 виключається. Відсутнє зґвалтування й у разі, коли суб’єкт застосовує фізичне насильство з помсти  за відмову потерпілої особи вступити з ним у статеві зносини. У таких випадках посягання на тілесну недоторканність треба розглядати як злочин проти життя або здоров’я особи.

                Нанесення під час зґвалтування  або замаху на нього удару, побоїв , заподіяння легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень повністю охоплюється частиною 1 статті 152.  Заподіяння вказаної шкоди здоров’ю є складовою  частиною об’єктивної сторони насильницького зґвалтування.

                  Поняттям фізичного насильства при зґвалтуванні охоплюється і застосування без згоди потерпілої  особи з метою викликати її безпорадний стан наркотичних засобів, психотропних, отруйних, сильнодіючих речовин ( наприклад, клофеліну у поєднанні з міцними спиртними напоями). Для визнання зґвалтування вчиненим з використанням безпорадного стану потерпілої особи внаслідок дії на її організм зазначених речовин не має значення, привів винний потерпілу особу до такого стану або вона знаходилася у безпорадному стані незалежно від  його дій. Для встановлення у даному разі факту перебування особи у безпорадному стані, з’ясування характеру впливу на організм людини певних засобів і речовин має призначатись судово-медична експертиза. Якщо введення в організм  потерпілої особи вказаних вище засобів і речовин відбулося без її згоди ( під впливом обману або із застосуванням до неї фізичного чи психічного насильства) і після цього було вчинено природний статевий акт, дії винного слід кваліфікувати як згвалтування , вчинене із застосуванням насильства та з використанням безпорадного  стану потерпілої особи. У разі ,коли психотропні, сильнодіючі або інші речовини чи засоби вживалися особою добровільно, за власною волею, а згодом безпорадний стан був використаний винним для вчинення статевих зносин, його дії треба розглядати як зґвалтування з використанням безпорадного стану потерпілої особи.       

      Спроба  вчинити статевий акт із застосуванням  фізичної сили, погроз чи з використанням  безпорадного стану потерпілої визнається замахом на зґвалтування і в тих випадках, коли винний через малоліття чи старість або фізичні недоліки об'єктивно не міг вчинити фізіологічний статевий акт.

      Наприклад², вироком судової колегії Миколаївського обласного суду М. засуджено за те, що він, перебуваючи у стані сп'яніння, завіз до лісу ученицю 4-го класу С. і, застосовуючи фізичне насильство, зґвалтував її. Судова колегія Верховного Суду України, розглянувши справу, визнала, що М. засуджено безпідставно. Кваліфікуючи таким чином дії засудженого, суд виходив із того, що М. довів до кінця свій намір. Але цей висновок суду є помилковим. Як засвідчила потерпіла С., М. намагався вчинити з нею насильницький статевий акт, але вона кричала, відштовхувала його. За висновком судово-медичної експертизи, у потерпілої не виявлено тілесних ушкоджень статевих органів, характерних для вчинення насильницького статевого акту. Ушкодження на поверхні статевих органів потерпілої свідчить лише про намагання М. здійснити статевий акт, чого він не міг зробити через фізіологічну невідповідність Отже, М. свій злочинний намір до кінця не довів із незалежних від нього причин. За таких обставин судова колегія визнала, що в даному випадку мав місце замах з боку М. на зґвалтування малолітньої потерпілої. У зв'язку з цим, вирок щодо М. змінено, дії засудженого перекваліфіковано на статтю 15 і частину 4 статті 152 Кримінального Кодексу України, тобто замах на зґвалтування і зґвалтування малолітньої особи, що карається позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.

           Погроза як спосіб вчинення зґвалтування – це залякування потерпілої особи застосуванням  фізичного насильства за допомогою висловлювань, жестів, інших дій ( наприклад, демонстрацією зброї). У будь-якому разі погроза повинна сприйматись як реальна, тобто  у потерпілої особи має скластися враження, що, якщо вона протидіятиме ґвалтівникові і не виконає його вимог, цю погрозу буде негайно реалізовано. Про сприйняття погрози як реальної може свідчити, зокрема, сама обстановка, в якій в якій опинилась потерпіла особа ( оточення її групою осіб, безлюдне місце, нічний час, зухвале, грубе і настирливе домагання вступити  в статевий зв’язок тощо). При цьому для визнання психічного насильства способом злочину, передбаченого статтею 152, не має значення, чи мав ґвалтівник насправді намір і фактичну можливість реалізувати висловлену ним погрозу.

          Адресатом погрози може бути  не лише потерпіла, а й інші  особи, наприклад, її близькі родичі ( зокрема діти, батьки). Важливо лише  те, щоб психічне насильство мало за мету зламати волю саме потерпілої особи.

          Погроза вчинити вбивство потерпілої  або інших осіб, заявлена з  метою вчинити насильницький статевий акт, охоплюється частиною 1 статті 152, тобто зґвалтування із застосуванням  погрози  і додаткової кваліфікації за статтею  129, тобто погроза вбивством. Але якщо погроза вбивством мала місце після  вчинення зґвалтування ( наприклад, її метою було примушування потерпілої особи не заявляти про вчинене у правоохоронні  органи), дії винного кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених  статтями 152, тобто зґвалтування і статтею 129, тобто погроза вбивством.

            Примушування жінки або чоловіка  до вступу в статеві зносини,  поєднане з погрозою заподіяння  не фізичної, а іншої  шкоди  ( наприклад, погрозою розголошення  відомостей, що ганьблять їх або їх близьких родичів, погрозою знищення, пошкодження або вилучення  їх майна), не утворює складу зґвалтування і за наявності підстав може бути кваліфіковане за частиною 2 статті 154, тобто примушування жінки чи чоловіка до вступу в статевий зв’язок природним чи неприродним  способом, поєднані з погрозою знищення, пошкодження або вилучення майна потерпілої (потерпілого) чи її ( його) близьких родичів або розголошення відомостей, що ганьблять її ( його ) чи близьких родичів.

        Не визнаються ознаками зґвалтування такі погрози, які не могли змусити потерпілу особу припинити опір:

      а) застосувати насильство колись, у  майбутньому;

      б) знищити чи пошкодити малоцінне  майно;

      в) розповсюдити вигадки чи дійсні факти, які можуть уразити гідність потерпілої.

      Погрози такими наслідками не позбавляють потерпілої особи можливості вжити відповідних засобів захисту.

          Зґвалтування визнається вчиненим  з використанням безпорадного стану потерпілої особи у тих випадках, коли вона за своїм фізичним або психічним станом не може усвідомлювати характеру і значення вчинюваних   з нею дій ( психічна безпорадність) або, усвідомлюючи це, не може чинити опір ґвалтівникові ( фізична безпорадність). Поняття безпорадного стану не охоплюється вкрай несприятливе майнове становище особи, потреба у засобах до існування тощо.

      Причинами фізичної безпорадності потерпілої особи виступають, зокрема, її фізичні  вади ( наприклад, параліч, сліпота), малолітній або, навпаки, похилий вік, тяжке  захворювання, яке не є психічним, сильне сп’яніння. Психічна безпорадність, за наявності якої воля потерпілої особи на вступ у статеві зносини взагалі відсутня або є неповноцінною, може бути викликана, скажімо, психічною хворобою, малолітнім віком, непритомним станом, застосуванням сильнодіючих речовин або інших.

          Стан сп’яніння може бути визнаний безпорадним станом лише у разі, коли внаслідок вживання алкоголю, наркотичних  засобів або токсичних  речовин особа не усвідомлювала оточуючу обстановку або була позбавлена фізичної можливості протидіяти ґвалтівникові. Згода на спільне вживання алкоголю чи інших речовин, на знаходження в інтимній обстановці, яка сприяє фізичному зближенню, ще не свідчить про згоду на статеві зносини. Для відповідальності за зґвалтування не має значення, через які причини виник безпорадний стан потерпілої - чи його створив винний, чи він виник незалежно від нього, його дій.

      Для визначення, чи була потерпіла особа  у безпорадному стані внаслідок  застосування лікарських препаратів, наркотичних засобів, отруйних, токсичних  чи інших сильнодіючих речовин, призначається відповідна експертиза.

           Юридична оцінка природного статевого  акту з малолітньою особою  за умови її згоди на це  залежить від того, чи усвідомлювала  вона характер і значення вчинюваних  з нею дій. Сам по собі  малолітній вік особи не завжди свідчить про наявність безпорадного стану як ознаки зґвалтування. Питання про наявність або відсутність цього стану  та кваліфікацію дій винного за статтями 152, тобто зґвалтування або 155, тобто статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості необхідно вирішувати у кожному конкретному випадку  з урахуванням індивідуальних особливостей розвитку малолітньої особи, ступеня  її обізнаності та інформованості у питаннях статевого життя.

                     У тих випадках, коли винний відмовився від зґвалтування добровільно,  хоча мав можливість це зробити, він звільняється від відповідальності за замах на зґвалтування (стаття 17 Кримінального Кодексу України - Добровільна відмова при незакінченому злочині ).

      При добровільній відмові від зґвалтування особа підлягає відповідальності лише за ті дії, які містять у собі склад закінченого іншого злочину.

      Наприклад, П. був засуджений за замах на зґвалтування. Познайомившись на весіллі з X., він завів її на край села, де наполягав на тому, щоб X. вступила з ним у статеві зносини. Коли вона відмовилась, він збив її з ніг і, долаючи опір, бив по обличчю і голові, намагаючись при цьому вчинити статевий акт. Від ударів по голові потерпіла втратила свідомість, а коли прийшла до пам'яті, то побачила, що напівроздягнутий П. сидить поруч. Президія обласного суду, розглянувши справу, вказала у своїй постанові, що суд вірно встановив фактичні обставини злочину на підставі пояснень потерпілої та висновку судово-медичної експертизи про наявність у неї тілесних ушкоджень. З цих матеріалів справи вбачається, що П. мав намір, застосовуючи силу, вступити у статеві зносини з потерпілою. Проте такі дії засудженого кваліфіковано, як замах на зґвалтування без достатніх підстав. Відповідно до ст. 15 КК замахом на злочин визнаються умисні дії, безпосередньо спрямовані на вчинення злочину, коли при цьому останній не було доведено до кінця з причин, незалежних від винної особи. У даній же справі суд, визнавши П. винним у замаху на зґвалтування X., не вказав у вироку, з яких причин засуджений не довів злочину до кінця. З матеріалів справи вбачається, що потерпіла була у непритомному стані, і ніхто й ніщо не перешкоджало П. її зґвалтувати. За поясненнями X., вона не знає, чи зґвалтував її П. Вона лише засвідчила, що він намагався вступити з нею в статеві зносини й у відповідь на відмову побив її.

      Отже, у справі встановлено, що П. фактично добровільно відмовився від свого  злочинного наміру - зґвалтувати потерпілу. Разом з тим встановлено й  те, що П. умисно заподіяв потерпілій легкі  тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я. У зв'язку з цим президія Обласного суду перекваліфікувала дії засудженого на частину 1 статті 125 Кримінального Кодексу України - Умисне легке тілесне ушкодження.

      Добровільна відмова від зґвалтування можлива лише до початку статевого акту, бо з цього моменту злочин вважається уже закінченим, а від того, що уже закінчилось (вже минулого), відмовитися не можна. Для визнання відмови від зґвалтування добровільною необхідно встановити, що особа, маючи реальну можливість довести цей злочин до кінця, відмовилась від нього і з власної волі припинила злочинні дії. У таких випадках особа може нести відповідальність за фактично вчинені нею дії, якщо вони утворюють склад іншого злочину. Не може визнаватися добровільною відмова, якщо винний не зміг продовжувати і закінчити злочин з причин, не залежних від його волі (коли йому хтось перешкодив, чи він не зміг подолати опору потерпілої або не міг зґвалтувати потерпілу з фізіологічних причин тощо).