Житлове законодавство

Лекція 1

ЖИТЛОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ ЯК ГАЛУЗЬ ЗАКОНОДАВСТВА

План:

1. Поняття житлового  права, його предмет.

2. Методи та  принципи житлового права.

3. Система та  загальна характеристика житлового  законодавства.

4. Джерела житлового  права: поняття та види.

5. Поняття житлових правовідносин та їх структура.

6. Житлові права  і обов’язки громадян.

1. Поняття  житлового права, його предмет.

Для визначення предмета житлового права слід виокремити коло суспільних відносин, що регулюються  житловим правом. Оскільки правовідносини в житловій сфері можна групувати за різними ознаками, варто зупинитися на можливості поділу їх на приватні та публічні.

Слід зазначити, що в найзагальнішому вигляді предметом житлового права є сукупність суспільних відносин, що виникають при передачі житлового фонду, переведенні житлових будинків у нежитлові, забезпеченні громадян квартирами, користуванні житловими приміщеннями у будинках державного, громадського і приватного житлового фондів, обміні оселями; приватизації житлового фонду; користуванні службовими квартирами та гуртожитками; виникненні та припиненні права власності на житлові приміщення в будинках (квартирах) приватного житлового фонду; утриманні житлового фонду; користуванні прибудинковою територією; виселенні громадян.

Необхідно звернути увагу на те, що відносини, пов’язані із забезпеченням громадян квартирами, користуванням ними, посідають головне місце. Але специфіка сучасного стану розвитку суспільних відносин полягає в тому, що, за Конституцією, лише окремі категорії осіб, соціально незахищені, зможуть отримати житло безоплатно чи за доступну для них ціну.

Зважаючи на те, що житлове право є комплексною  галуззю законодавства, доцільно навести  приклади норм адміністративного, цивільного, господарського, кримінального, фінансового  права, що регулюють прямо чи опосередковано відносини в житловій сфері.

Необхідно зазначити, що окрему групу становлять норми, які  регулюють відносини щодо захисту  житлових прав громадян.

Житлове право  слід розглядати як комплексну галузь законодавства, що складається з норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають з користування житлом у будинках житлового фонду всіх форм власності залежно від його призначення, а також забезпечення громадян квартирами, утримання житлового фонду, приватизації державного житлового фонду.

Розкриваючи поняття  “житлове право”, необхідно визначити зміст суміжних понять “навчальна дисципліна”, “комплексна галузь житлового законодавства”, “житлове законодавство” і “житлове право як наука”.

2. Методи  та принципи житлового права.

Формулюючи  методи житлового права, слід зазначити, що воно обумовлене загальноправовими  методами тих галузей сучасного права, які органічно поєднуються у житловому праві. Водночас специфіка предмета житлового права обумовлює специфічні методи правового регулювання — сукупність юридичних засобів впливу, характерних саме для житлового права.

У правових нормах закріплено правомочності суб’єктів  житлового права та дозвіл, заборона, рекомендація; їх доцільно розкривати на прикладах різних нормативних документів.

Методи впливу можна поділити на диспозитивні та імперативні. Для прикладу слід навести норми Конституції, Цивільного та Житлового кодексу.

Висвітлюючи принципи житлового права, потрібно охарактеризувати специфічні риси житлового права, зумовлені  його функціями: соціальною; регулятивною; охоронною; виховною; попереджувальною. При цьому необхідно зазначити, що житлове право — не лише сукупність норм, а й правові принципи, на яких ґрунтується законодавство.

Законодавство зарубіжних країн надає державним  органам дедалі більших повноважень у прийнятті рішень в усіх сферах суспільного життя, що сприяє не тільки усвідомленню права, а й є правовими категоріями, які характеризують житлове право. При цьому необхідно зупинитися на основних принципах житлового права: недоторканність житла, законність, пріоритетність прав людини; гарантованість правового захисту, гласність, доступність судового захисту тощо.

3. Система  та загальна характеристика житлового  законодавства.

 Розглядаючи  систему житлового законодавства, необхідно зазначити, що житлове право — це не лише сукупність юридичних норм, а й впорядкована їх ієрархія. Для аналізу поділімо їх на групи за певними ознаками.

До першої групи  слід віднести норми, що стосуються загальних питань житлового законодавства. Насамперед це норми, закріплені Конституцією України і Житловим кодексом Української РСР і визначають зміст і структуру житлового фонду, житлові права та обов’язки громадян; управління житловим фондом; забезпечення громадян квартирами та користування ними. Другу групу становлять нормативно-правові акти, що визначають порядок утримання приватного житлового фонду, його експлуатацію, ремонт, взаємні права й обов’язки суб’єктів житлового права щодо утримання приватного житлового фонду.

До третьої  групи належать нормативно-правові акти, що регулюють приватизацію державного житлового фонду і охоплюють норми щодо використання житлових чеків, передачі житлового фонду до комунальної власності тощо. Четверту групу становлять норми, що забезпечують захист житлових прав і законних інтересів суб’єктів житлового права, відповідальність правопорушників житлового законодавства та порядок розв’язання спорів.

При цьому слід зазначити, що правовідносини у сфері  будівництва, містобудування не регулюються  житловим правом.

Залежно від суб’єктивного складу системою житлового права можна визнати:

• нормативно-правові  акти, які визначають зміст житлових прав та обов’язків і законних інтересів суб’єктів житлового права;

• закони та правові  акти, що визначають систему уповноважених державних органів, їхні повноваження;

• правові акти, які визначають компетенцію юрисдикційних державних органів, їхні повноваження.

Можна назвати  та окремо проаналізувати нормативно-правові акти в житловій сфері: закони, постанови Верховної Ради України, акти Президента України та Кабінету Міністрів України, акти центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також локальні акти, прийняті на підприємстві, в установі, організації власником або уповноваженим ним органом самостійно або за погодженням із профспілками.

Слід зазначити, що Кабінетом Міністрів розроблено проект нового Житлового кодексу, і  його ухвала сприятиме систематизації численних нормативних актів, але  це доцільно після прийняття нового Цивільного кодексу України.

4. Джерела  житлового права: поняття та  види.

Під час розгляду питання джерела житлового права  слід звернутися передусім до нормативно-правових актів, що приймаються органами державної  влади. Що ж до актів ненормативного характеру, то вони породжують права і обов’язки тільки у того суб’єкта (чи визначеного певного кола суб’єктів), якому їх адресовано.

Оскільки система  юридичних джерел побудована на засадах ієрархії, то джерела житлового права слід поділяти:

• за органами, що приймають рішення (джерела житлового права класифікуються як закони, підзаконні акти, судова практика застосування чинного законодавства, рішення Конституційного Суду);

• за змістом, формою правотворчості (нормативно-правові  акти державних органів, рішення судів, договори, звичаї, нормативно-закріплені принципи житлового права, інші джерела, що не суперечать нормам і принципам права);

• за джерелами  приватного та публічного права;

• за сферами  правового регулювання;

• за юридичною  силою тощо.

Хоча такий  поділ є умовним і не усталеним в юридичній науці, він відображає предмет засвоєння навчальної дисципліни.

Основну увагу  слід зосередити на Конституції та законах України і зазначити, що тільки законами України визначаються питання права і свобод людини, гарантії цих прав та основних обов’язків тощо. Обов’язково потрібно зупинитися на питанні дії в часі законів України.

Нормативну  базу, що передбачає державне регулювання  у сфері житлового права, становлять інші підзаконні нормативно-правові акти: укази Президента України; постанови Кабінету Міністрів України; інструкції, нормативні акти державних відомств, а також нормативноправові акти, прийняті в Україні за часів колишнього СРСР.

Нині нормативна база розвивається стрімко і динамічно, що зумовлено необхідністю переходу від старої системи найму житла до нової системи, яка ґрунтується в основному на відносинах власності, властивих ринковій економіці.

Оскільки Україна  зобов’язалася дотримуватися загальновизнаних принципів міжнародного права, то варто  звернутися до міжнародних договорів, які визначають природні права людини і ратифіковані Верховною Радою України.

Серед джерел, що визначають сучасний напрям розвитку житлового права, слід назвати деякі  рішення Конституційного Суду України, який розв’язує проблеми відповідності  законів та інших правових актів Конституції України і надає офіційне тлумачення Конституції та законів України.

Окрема роль у формуванні єдиної правозастосовчої практики належить Верховному Суду України, який наділений компетенцією роз’яснювати судам зміст правових норм і порядок їх застосування.

Спори, що не врегульовані житловим законодавством, слід розглядати за нормами цивільного законодавства, які теж є джерелом житлового  права.

5. Поняття  житлових правовідносин та їх  структура.

Житлові правовідносини — це суспільні відносини, врегульовані нормами житлового права. Житлові правовідносини — це двосторонні та багатосторонні фактичні відносини, що складаються між суб’єктами житлового права. Тому умовами виникнення житлових правовідносин є: наявність сторін, які повинні володіти правоздатністю і дієздатністю; наявність правової норми; наявність юридичного факту, з яким чинне законодавство пов’язує виникнення правових наслідків. Необхідно звернути увагу на певні конкретні дії та події, що зумовлюють виникнення житлових правовідносин. При визначенні поняття житлових правовідносин слід звернутися до юридичного змісту житлового правовідношення, наявного в осіб суб’єктивних прав та обов’язків.

При цьому слід зазначити, що правовідносини, які виникають  у житловій сфері, мають свої особливості і їх можна класифікувати за такими видами:

1) адміністративні  й цивільні (за методом правового  регулювання);

2) регулятивні  й охоронні (за підставами виникнення);

3) абсолютні  й відносні (за колом зобов’язаних  осіб);

4) речові й  зобов’язальні (за об’єктом правових відносин);

5) майнові й  особисті немайнові (за матеріальним  наповненням).

При розгляді питань права й обов’язків громадян у  житловій сфері варто знову звернутися до Конституції України, яка є визначальною у формуванні нових підходів до дотримання прав і свобод людини. При цьому мається на увазі, що згідно із Конституцією житло надається безоплатно тільки громадянам, які потребують соціального захисту.

Державою надаються  пільгові кредити для спорудження  житла, і в першу чергу вони надаються молодим сім’ям і громадянам, які тривалий час перебувають на обліку для поліпшення житлових умов. Крім цього, громадяни можуть набувати прав власника на житло, коло їхніх прав та обов’язків визначається законодавством про власність.

Конституційне положення про те, що житлові права громадян охороняються законом, реалізується у тому, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

При здійсненні своїх прав власники житла зобов’язані  не порушувати права та інтереси інших громадян, юридичних осіб і держави, не завдавати шкоди довкіллю, а також дотримуватися моральних засад суспільства.

Житлове законодавство  покладає на громадян також виконання ряду обов’язків, які слід схарактеризувати з погляду дотримання законності.

Лекція 2

СУБ’ЄКТИ  ЖИТЛОВИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ЇХ ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ

План:

1. Громадяни  України та інші фізичні особи як суб’єкти житлових правовідносин.

2. Органи місцевого  самоврядування.

3. Органи виконавчої  влади як суб’єкти житлових  правовідносин, їх

компетенція.

4. Підприємство, установа, організація як суб’єкт  житлового права.

5. Органи спеціальної  компетенції.

1. Громадяни  України та інші фізичні особи  як суб’єкти житлових правовідносин.

Правове становище  громадян України та інших фізичних осіб слід розглядати через наявність цивільної правоздатності та цивільної дієздатності фізичної особи. При цьому варто зазначити, що суб’єктами житлового права, крім громадян України, є також іноземні громадяни, особи без громадянства. За законодавством України право на житло мають усі фізичні особи незалежно від громадянства і постійного місця проживання. Але їхні права різні, оскільки лише громадяни мають право безоплатного отримання житла з державного чи комунального житлових фондів.

Громадяни самостійно здійснюють право на одержання житлового приміщення в будинках державного і громадського житлових фондів з настанням повноліття, але є випадки, коли це здійснюється раніше. Доцільно розглянути повноваження органів опіки та піклування, мету та його завдання, структуру та систему органів опіки та піклування, їхні права та обов’язки.

2. Органи  місцевого самоврядування.

Суб’єктом житлового  права, стороною житлових правовідносин  можуть бути власники житлового фонду. З погляду житлового, цивільного та адміністративного законодавств сторонами житлових правовідносин, з одного боку, є уповноважена сторона, наділена владними повноваженнями, з другого — зацікавлений суб’єкт. Стороною, яка наділена владними повноваженнями, може бути: уповноважений державний орган, громадянин-власник, юридична особа, підприємець, орган громадського об’єднання тощо.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування. Виконання своїх повноважень власник може доручити уповноваженому ним органу, здатному самостійно виступати суб’єктом житлового права. Органи місцевого самоврядування, місцеві держадміністрації та їхні посадові особи наділені владними повноваженнями.

Основним документом, який визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації, діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування у сфері житлового законодавства, є Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 р. Тому саме згідно із законами та Житловим кодексом Української РСР слід розглянути компетенцію сільських, селищних, міських рад, їхні функції, повноваження. Окремо потрібно розглядати компетенцію районних у місті, обласних і районних рад.

Компетенцію виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах рад слід розглядати з урахуванням положень статті 11 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні”. Варто зазначити, що, виходячи з їх подвійного підпорядкування, ці органи є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

3. Органи  виконавчої влади як суб’єкти  житлових правовідносин, їх

компетенція.

Структуру, компетенцію, повноваження обласних, районних, міських державних адміністрацій необхідно розглянути згідно із Законом України “Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 р. Повноваження місцевих державних адміністрацій слід розглядати на прикладі Київської міської ради з урахуванням положень Закону України “Про столицю України місто-герой Київ”.

4. Підприємство, установа, організація як суб’єкт  житлового права.

Підприємство, установа, організація можуть виступати суб’єктом житлового права як юридичні особи, але тільки у певних випадках, зокрема коли вони володіють і надають житловий фонд своїм працівникам, виступають замовниками житлового будівництва, при наданні, розподілі житла тощо. Окремо необхідно розглянути повноваження колективних власників майна — підприємств, кооперативів, їхніх трудових колективів, які теж виступають суб’єктами житлового права і мають свої повноваження.

Повноваження  профспілок та їхніх об’єднань щодо забезпечення житлових прав громадян слід розглядати з урахуванням положень ст. 32 Закону України “Про професійні спілки, їхні права та гарантії діяльності” № 1045-XIV від 15 вересня 1999 р. Окремо визначити повноваження профспілок, їхніх об’єднань у житловій сфері при укладенні колективного трудового договору, при здійсненні контролю за розподілом житла.

5. Органи  спеціальної компетенції.

Спочатку потрібно визначити, що центральним органом виконавчої влади, покликаним реалізувати державну політику у сфері житла, є Кабінет Міністрів України і виокремити його повноваження. Для визначення повноважень спеціального уповноваженого органу слід звернутися до ч.1 Указу Президента України від 16 березня 2001 р. “Про реорганізацію Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України”, яким створено спеціалізований Державний комітет України з питань житлово-комунального господарства і розглянути його основні завдання, оскільки саме на цей орган покла дено повноваження з проведення державної житлової політики. Далі увага має бути приділена органам спеціальної компетенції, державним контрольним і наглядовим органам.

Лекція 3

ЖИТЛОВИЙ ФОНД УКРАЇНИ ЯК ОБ’ЄКТ ЖИТЛОВИХ ПРАВОВІДНОСИН

План:

1. Поняття житлового  фонду України, його призначення.

2. Правове регулювання  передачі державного житлового  фонду у

комунальну власність.

3. Визнання житлових будинків  непридатними для проживання.

1. Поняття  житлового фонду України, його  призначення.

Поняття житлового  фонду України наводиться у ст. 4 Житлового кодексу Української РСР. Хоча поділ житлового фонду за формами власності є легальним, варто звернути увагу на те, що після прийняття Конституції такий поділ не відповідає нормі, за якою житловий фонд належить за правом власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах. Суб’єктом права власності на комунально-житловий фонд є територіальні громади. Також класифікацію житлового фонду слід провадити за призначенням — загальний та спеціальний. Необхідно визначити об’єкти, що не належать до житлового фонду і не підлягають правовому регулюванню.

Доцільно розглянути, що розуміється під житловими будинками і яким ознакам вони мають відповідати. З метою закріплення вивченого матеріалу слід розглянути правомірність ситуацій, за якими житлові приміщення здаються в оренду комерційним структурам для нежитлових потреб, що призводять до порушення прав інших суб’єктів житлового права.

2. Правове  регулювання передачі державного  житлового фонду у

комунальну  власність.

Правові засади передачі об’єктів права державної  власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об’єктів права комунальної власності у державну власність безоплатно або шляхом обміну визначаються Законом України №147/98-ВР від 3 березня 1998 р. “Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності”. Тому слід розглянути об’єкти передачі, умови, за яких це здійснюється, органи, що здійснюють відповідні функції, та необхідні документи, що підтверджують таку передачу і перехід права власності.

3. Визнання  житлових будинків непридатними  для проживання.

З метою збереження житлового фонду переведення придатних для проживання житлових будинків і приміщень у будинках державного житлового фонду до категорії нежитлових як правило не припускається. Але визнання житлових будинків непридатними для проживання здійснюється відповідно до ст. 7, 8 Житлового кодексу Української  РСР та Постанови Ради Міністрів УРСР №189 від 26 квітня 1984 р. “Про затвердження порядку обстеження стану житлових будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання житлових будинків і житлових приміщень непридатними для проживання”. Спираючись на нормативну базу, слід звернути увагу на порядок, строки проведення планових або позапланових обстежень, рішення, які при цьому приймаються, за наявності яких документів.

При цьому варто  відмежовувати правові наслідки визнання непридатними для проживання будинків від окремих житлових приміщень.

Далі слід зазначити, що переведення житлових будинків і приміщень відомчого і громадського житлових фондів до категорії нежитлових провадиться за пропозиціями відповідних міністерств, державних комітетів, відомств і центральних органів громадських організацій, а переведення житлових будинків колективного житлового фонду до категорії нежитлових не припускається. На підставі рішення загальних зборів непридатні для проживання житлові приміщення можуть бути переобладнанні в нежитлові.

Лекція 4

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ ПРАВ НА ЖИТЛО В ДЕРЖАВНОМУ ЖИТЛОВОМУ ФОНДІ

План:

1. Загальна характеристика  законодавства про реалізацію прав гро-

мадян на житло  державного житлового фонду.

2. Право на  одержання житлового приміщення  у будинках держав-

ного житлового  фонду.

1. Загальна  характеристика законодавства про реалізацію прав громадян на житло державного житлового фонду.

Для загальної  характеристики законодавства про  реалізацію прав громадян на житло державного житлового фонду насамперед слід звернутися до постанови Ради Міністрів УРСР і Української республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 р. “Про затвердження правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм житлових приміщень в Українській РСР”. Цей основний нормативний акт, прийнятий на розвиток Житлового кодексу, регулює облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов (квартирний облік), і надання їм у безстрокове користування приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду, призначених для постійного проживання.

Особливості забезпечення житлом громадян у будинках житлово-будівельних кооперативів регулюються ст. 134 Житлового кодексу Української РСР, Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу (затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР № 186 від 10 квітня 1985 р.) та Правилами обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу (затверджені постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради № 228 від 5 червня 1985 р.).

Доцільно визначити  співвідношення Житлового кодексу з іншими нормативними актами.

Порядок забезпечення житловою площею військовослужбовців регулюється Житловим кодексом Української РСР з урахуванням особливостей, встановлених Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та рядом підзаконних нормативних документів.

2. Право  на одержання житлового приміщення у будинках державного житлового фонду.

На початку  розгляду другого питання слід зазначити, що право на одержання житлового приміщення у безстрокове користування мають лише громадяни, які потребують поліпшення житлових умов.Далі необхідно визначити, що квартирний облік здійснюється і за місцем проживання, і за місцем роботи.

При цьому потрібно зазначити, що на квартирний облік беруться громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, визначити умови, необхідні для взяття на квартирний облік, зміст, форму заяви та інших документів тощо. При розгляді порядку обліку громадян слід приділити увагу моменту прийняття на квартирний облік, оскільки черговість на отримання житлової площі визначається за часом взяття на облік. Для розгляду всього комплексу питань потрібно розглянути також правові підстави зняття громадян з квартирного обліку.

Під час обговорення  можна звернути увагу на умови  надання житлових приміщень громадянам за місцем проживання і вказати на певні неузгодженості, оскільки інститут прописки скасовано, а в житловому праві залишається положення, за яким житло надається громадянам, котрі постійно мешкають у цьому населеному пункті.

Особливу увагу  варто приділити пільговим умовам надання житлового приміщення визначеним категоріям громадян, які мають право на отримання житла в порядку загальної черги, в порядку першочергового надання житлових приміщень та поза чергою.

Окремо необхідно  зупинитися на вимогах, що ставляться до житлових приміщень державного житлового фонду.

Важливе практичне  значення має питання надання житлових приміщень у квартирі, де проживає двоє або більше наймачів. Необхідно пояснити право наймача на приєднання звільненої іншим наймачем житлової площі, що регулюється ст. 54 Житлового кодексу Української РСР.

Надання житлового  приміщення можливе за умови забезпечення (оскільки таке приміщення надається громадянинові на всіх членів сім’ї, котрі перебувають разом з ним на квартирному обліку) 13,65 кв. метрами житлової площі однієї особи, але не менше рівня середньої забезпеченості громадян житловою площею в цьому населеному пункті.

Водночас слід розглянути випадки, коли житлове приміщення може бути надане з перевищенням зазначеного максимального розміру. До того ж слід врахувати, що останнім часом застосовується норма загальної житлової площі виходячи з розміру 21 кв. м.

Лекція 5

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВА КОРИСТУВАННЯ ГРОМАДЯНАМИ ЖИТЛОМ ДЕРЖАВНОГО ЖИТЛОВОГО ФОНДУ

План:

1. Договірно-правове  регулювання забезпечення житлом у державному житловому фонді.

2. Договір піднайму  житлового приміщення.

3. Збереження права на житлове приміщення за громадянами у разі їхньої тимчасової відсутності.

4. Обмін житловими приміщеннями у державному і коллективному житлових фондах.

5. Квартирна плата.

1. Договірно-правове регулювання забезпечення житлом у державному житловому фонді.

При розгляді питання  договірно-правового регулювання забезпечення житлом у державному житловому фонді необхідно зазначити, яким чином громадяни отримують квартири у безстрокове користування. Хоча житлові правовідносини є одним з видів цивільнихмайнових правовідносин, але виникають з приводу користування наданим громадянинові житловим приміщенням державного житлового фонду. Тож слід визначити істотні умови договору найму та навести його правову характеристику відповідно до Типового договору найму житла у будинках державного та комунального житловогофонду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

№ 939 від 22 червня 1998 р.

Оскільки сторонами  договору найму є наймодавець, наймач і члени його сім’ї, то права й обов’язки сторін мають розподілятися. Тому варто окремо зупинитися на визначенні прав та обов’язків сторін за договором найму відповідно до Цивільного та Житлового кодексів .