Жорстоке поводження з дітьми:проблеми протидії

Державна податкова служба України

Національний Університет  Державної Податкової Служби України

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

З курсу: «Кримінологія»

На тему:

«Жорстоке поводження з  дітьми:проблеми протидії»

 

 

Виконала:

Студентка групи ПБ - 32

Шевчук Тетяна

Перевірив викладач:

Грицюк І. В.

 

 

 

Ірпінь 2011

 

 

План

        Вступ

1.1. Міжнародні стандарти  щодо попередження жорсткого

поводження та протидії насильству над дітьми.

1.2. Правові засади  запобігання насильству над дітьми  в сім’ї

або поза нею в Україні .

1.3. Особливості юридичної відповідальності за вчинення

насильства по відношенню до дитини.

Висновки 

Використана література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Часто діти поза власним  бажанням опиняються втягнутими в конфлікт

батьків, бажаючи зупинити насильство і конфлікти, які постійно спостерігають. Вони відчувають відповідальність за проблеми своїх батьків, їм приходять думки про те, що саме вони, діти, є причиною розладу. У результаті

дитина так глибоко  втягується у конфлікт, що їй важко відокремити свою

індивідуальність  від особистості власних батьків.

Часто діти намагаються  захистити своїх матерів від  побиття або знущань.

Дитина відчуває гнів до батька, за те, що той заподіює біль матері, а також обу-

рення за матір, що вона не в змозі протистояти та підкорюється насильству.

Як наслідок руйнується опанування власної статевої ролі та виникають

викривлення статеворольової ідентичності. В низці випадків така ситуація

розв’язується тим, що дитина (підліток) вбиває кривдника або  наносить йому

тяжкі тілесні ушкодження.

Багато матерів не хочуть травмувати своїх дітей та намагаються прихова-

ти від них факти  насильства щодо себе. Діти, не маючи  чіткої картини того, що

відбувається, бачать засмучення матері, але не розуміють його причину. Без

повної інформації щодо ситуації діти (як і дорослі в аналогічних випадках) не

можуть адекватно реагувати  та будувати свою поведінку. Це призводить до розвитку порушень в комунікативній сфері (в тому числі заважає будувати

зрілі стосунки з протилежною  статтю).

Багато матерів вважають, що не повинні настроювати дітей проти своїх

чоловіків, намагаються  знайти їм виправдання. Дитина бачить матір у синцях,

зі слідами побоїв, але чує: «Усе гарно, дитинка, насправді  татусь нас любить»

і доходить висновку, що любов обов’язково пов’язана з фізичним болем та покараннями. Дитина, мати якого постійно виправдує свого батька за заподіяне

насильство, часто починає  відчувати тривогу, якщо її не б’ють  – адже це означає відсутність  любові. Отже, жорстоке поводження сприймається як справедливе, а дитина набуває риси віктимності.

В батьків, яким доводиться віддавати силу на розв’язання власних  конфліктів, як правило залишається  замало часу на виховання та турботу  щодо

своїх дітей. Як наслідок, в дітей може виникати почуття занедбаності і непотрібності, а також думки, що вони не потрібні нікому, не є важливими людьми, які заслуговують на увагу та турботу. З цією впевненістю вони і йдуть далі по життю.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1 Міжнародні стандарти щодо попередження жорсткого поводження та протидії насильству над дітьми

В складних умовах розбудови  національної державності Україна  одно-

значно та незмінно стоїть на позиції визнання міжнародних  стандартів прав

людини та впровадження їх в національне законодавство  та юридичну прак-

тику. Їх вагомою складовою  виступають міжнародні стандарти поперед-

ження жорстокого поводження з дітьми та вчинення насильства по

відношенню  до них у будь-яких формах.

Проблема жорстокого поводження з дітьми в її широкому розумінні

складає гранично масштабну  сферу дослідження в межах  міжнародного пра-

ва прав людини. Жорстоке поводження з дитиною, якою є кожна людська іс-

тота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до да-

ної особи, вона не досягла повноліття раніше (ст. 1 Конвенції ООН про права

дитини), спричиняє порушення низки основних прав людини, які належать їй

від народження. Йдеться  про право на життя, право не піддаватися  катуван-

ням, право на свободу; право на повагу до приватного життя; недоторканість

житла; право користуватися  найдосконалішими послугами системи охорони

здоров’я; благами соціального  забезпечення; право на рівень життя, необ-

хідний для нормального  розвитку; на освіту; на відпочинок; на особливий

захист: від викрадень  та продажу, від різних форм експлуатації, фізичного та

психічного насильства тощо.

Основні права людини закріплюються в широкому переліку міжнародно-

правових договорів, до основних з яких в межах ООН  належать:

– Міжнародний пакт про  громадянські та політичні права (1966 р.);

– Міжнародний пакт про  економічні, соціальні та культурні  права

(1966 р.);

– Міжнародна конвенція  про ліквідацію всіх форм расової  дискриміна-

ції (1965 р.);

– Конвенція про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок

(1979 р.);

– Конвенція проти  катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких,

що принижують гідність, видів поводження і покарання (1984 р.);

– Конвенція про права  дитини (1989 р.);

– Міжнародна конвенція  про захист прав всіх трудящих-мігрантів  та

членів їх сімей (1990 р.);

а також в межах  Ради Європи:

– Європейська Конвенція  про захист прав людини та основоположних

свобод (1950 р.);

– Європейська соціальна  хартія (1996 р., переглянута);

• Конвенція про здійснення прав дітей (1996 р.) тощо.

Всі вказані міжнародно-правові  договори ратифіковано Україною у

встановленому порядку. Положення цих міжнародно-правових договорів

конкретизуються у відповідних  резолюціях міжнародних організацій  та їх

уповноважених органів  та структур (Генеральної Асамблеї ООН, Комітету мі-

ністрів Ради Європи тощо). Зміст основних прав та свобод, а  також обов’язків

держави щодо їх забезпечення розкривається та деталізується в практиці

міжнародних судових  інстанцій (зокрема, Європейського  суду з прав люди-

ни) та відповідних квазісудових органів міжнародних організацій (Комітету

ООН з прав людини, Комітету ООН проти катувань, Комітету ООН з ліквідації

дискримінації стосовно жінок тощо).

Отже, при розгляді справ  стосовно насильства щодо дитини, жорстокого

поводження з нею  мають обов’язково враховувати міжнародні стандарти

захисту відповідних  прав людини, які порушуються внаслідок вчинення на-

сильства по відношенню до дитини в тих чи інших формах в межах сім’ї або

поза нею. Особливості  міжнародно-правового захисту окремих  різновидів

прав людини та обсягу обов’язків держави щодо їх забезпечення та гаранту-

вання складає предмет  самостійних досліджень, які в останній час все часті-

ше з’являються в  Україні та є доступними для ознайомлення.

В межах цього посібника  ми сконцентруємо увагу на основних міжнародно-

правових стандартах, які безпосередньо спрямовані на запобігання насильству

над дітьми та його найбільш небезпечним формам. Це дозволить уточнити

зміст та обсяг поняття  жорстокого поводження з дітьми, визначити  форми та

прояви насильства по відношенню до дітей згідно з вимогами, що склалися в

межах міжнародних організацій, членом яких є Україна (передусім, Організації

Об’єднаних Націй, Міжнародної  організації праці, Ради Європи), а  також окрес-

лити характер обов’язків та ступінь відповідальності держави  за факти жорсто-

кого поводження з  особами, що не досягли повноліття.

Опрацьовуючи цей матеріал, необхідно виходи з того, що ч. 1 ст. 9 Кон-

ституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на

обов’язковість  яких дана Верховною Радою України, є частиною національно-

го законодавства. Положення, згідно з яким міжнародні договори є частиною

національного законодавства, закріплене також Цивільним кодексом Украї-

ни (ч. 1 ст. 10), Сімейним кодексом України (ч. 1 ст. 13), іншими законодавчими

актами України. Згідно зі ст. 3 Кримінального кодексу України  законодавство

України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс

України, який ґрунтується  на Конституції України та загальновизнаних прин-

ципах і нормах міжнародного права. Закони України про кримінальну відпо-

відальність повинні  відповідати положенням, що містяться в чинних міжна-

родних договорах, згоду  на обов’язковість яких надано Верховною  Радою

України. Відповідно до ст. 11 Цивільного процесуального кодексу  України суд

ухвалює рішення у  справах на підставі Конституції, інших  актів законодавства

України, міжнародних договорів України в порядку, передбаченому Кодексом.

Аналогічне положення  закріплене ч. 1 ст. 4 Господарського процесуальногокодексу  України.Органи державної влади  України у своїй діяльності повинні  керуватисянормами міжнародних  договорів. Так, згідно зі ст. 4 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. № 1789-ХІІ одним із завдань органів прокуратури є захист від протиправних посягань, гарантованих Конституцією,

іншими законами України  та міжнародними правовими актами соціально-

економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина.

Історія боротьби з жорстоким поводженням з дітьми на міжнародно-

му рівні розпочинається з зародження міжнародного механізму  визнання та

захисту прав дитини, що припадає на кінець ХІХ – початок ХХ ст.ст. В літерату-

рі наводиться приклад  восьмирічної Марі Елєн Уільсон з  Балтимора, яку сис-

тематично кривдила та била її мати. На допомогу Марі Елєн прийшли  члени

місцевого відділення Співтовариства по боротьбі з жорстоким ставленням

до тварин. Це сталося у 1874 р. З цього періоду в США розпочинається рух знадання допомоги дітям, що зазнають насильства в сім’ї та за її межами, який

швидко поширюється  в інших країнах світу.

У 1924 році Ліга Націй ухвалює Женевську декларацію прав дитини,

яка визначає заходи, спрямовані на захист дітей від рабства, дитячої праці,

торгівлі дітьми, проституції  неповнолітніх, повної влади батьків, економічної

експлуатації.

Міжнародно-правові засади запобігання жорстокому поводженню з ді-

тьми на рівні ООН  були закладені ще Загальною декларацією прав люди-

ни, ухваленою Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 р., в якій зазначалося,

що діти повинні бути об’єктом особливого нагляду і допомоги. Ст. 5 Загальної

декларації прав людини передбачено: «Ніхто не повинен зазнавати  тортур

або жорстокого, нелюдського, або такого, що принижує його гідність, пово-

дження і покарання».

Необхідність охороняти  дитину від всіх форм насильства також  була

передбачена у Міжнародному пакті про громадянські та політичні  пра-

ва 1966 р., Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні

права 1966 р., документах спеціалізованих  організацій в межах ООН, та-

ких як Міжнародної організації  праці, Всесвітньої організації  охорони

здоров’я тощо. Так, ст. 7 Міжнародного пакту про громадянські і полі-

тичні права передбачено, що: «Нікого не може бути піддано катуванню

чи жорстокому, нелюдському  або принижуючому гідність поводженню чи

покаранню. Зокрема, жодну  особу не може бути без її вільної  згоди підда-

но медичним чи науковим дослідам». Така заборона стосується всіх осіб,

у тому числі дітей.

В 1959 р. в межах ООН  ухвалюється документ, безпосередньо  спрямова-

ний на захист дітей від  насильства та порушення їх прав в  цілому – Деклара-

ція прав дитини. Декларація прав дитини 1959 р. складалася з 10 коротких

декларативних статей, програмних положень, які закликали батьків, окремих

осіб, державні органи, місцеву  владу й уряд визнати викладені  в ній права

й свободи та дотримуватися  їх. Це були 10 соціальних й правових принци-

пів, які значно вплинули на політику і діяльність урядів та звичайних людей

в усьому світі. Однак, як відомо, декларація не має юридично обов’язкової

сили та містить лише рекомендації Державам-учасницям. Погіршення стано-

вища дітей, що спостерігалося по всьому світу, потребувало більш конкрет-

них заходів міжнародно-правового  характеру, спрямованих на захист і  забез-

печення прав дитини.

20 листопада 1989 р. Генеральною  Асамблею ООН приймається Кон-

венція  ООН про права дитини, яка розроблялася з 1979 р. 26 січня 1990 р.,

в день відкриття її для підписання, Конвенція була підписана 61 країною та

вступила в дію. На сьогодні Конвенцію ратифікували уряди  всіх країн, за ви-

нятком Сомалі та Сполучених Штатів Америки, отже вона наближається до

всезагальної ратифікації. Конвенція ООН про права дитини була ратифіко-

вана Україною Постановою Верховною Ради від 27 лютого 1991 р. та набула

чинності для  України 27 вересня 1991 р.

Таким чином, міжнародні стандарти щодо попередження жорстокого

поводження з дітьми покладають на державу обов’язок  вживати всіх належ-

них заходів з метою  попередження будь-яких форм насильства над дітьми,

вчинених як в сім’ї, так і поза її межами. Ступінь  імплементації цих стандартів

на рівні національного  законодавства країни, а також  їх дотримання у наці-

ональній правозахисній практиці виступає якісним показником виконання

державою своїх міжнародно-правових зобов’язань у сфері захисту  прав лю-

дини, а також рівня  її соціальної відповідальності за долю теперішнього та

майбутніх поколінь.

 

 

 

 

1.2. Правові  засади запобігання насильству над дітьми в сім’ї або поза нею в Україні

Основу національного  законодавства України з попередження насиль-

ства над дітьми в  сім’ї або поза нею становить  Конституція України від 28 черв-

ня 1996 р., передусім статті 3, 21–24, 27–29, 32, 51, 52 Основного Закону. Так,

ст. 28 Конституції України  закріплює право кожної особи, у  тому числі дитини, на повагу до її гідності та вказує, що ніхто не може бути підданий катуванню,

жорстокому, нелюдському  або такому, що принижує її гідність, поводженню

чи покаранню. Це положення Основного Закону конкретизується в Цивіль-

ному кодексі України, який зазначає, що фізична особа н е може бути піддана

катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність,

поводженню  чи покаранню (ч. 2 ст. 289 ЦК України).

Ст. 52 Основного Закону, яка безпосередньо спрямована на поперед-

ження насильства над  дітьми, прямо вказує, що будь-яке насильство над ди-

тиною та її експлуатація переслідуються законом. Відповідно до ст. 51 Кон-

ституції України сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються

державою.

Окрім загальних актів  законодавства, які звертають увагу  на захист дітей

від різних форм насильства, в Україні поступово формуються система спеці-

альних законодавчих актів, які безпосередньо спрямовані на захист прав та

інтересів дитини, охорону  її від усіх форм насильства та впровадження між-

народних стандартів попередження жорстокого поводження з  дітьми.

Важливі зобов’язання щодо виконання вимог Конвенції ООН  про пра-

ва дитини взяв Уряд України, підписавши 10 травня 2002 р. Підсумковий до-

кумент Спеціальної  сесії в інтересах дітей Генеральної  Асамблеї ООН «Світ,

сприятливий для дітей». Цей документ визначив чотири пріоритетні  напрямки

діяльності: пропагування здорового способу життя; забезпечення можливос-

ті дітям отримувати якісну освіту; захист дітей від жорстокого поводження,

насильства  та експлуатації; боротьба з ВІЛ/СНІДом. Ним же було окреслено

глобальний план дій, орієнтований на інтереси підростаючого  покоління, та

завдання, які світова  спільнота має виконувати для дітей і разом з дітьми. До-

сягнення та проблеми України на шляху втілення названого  міжнародного до-

кументу за період 2002–2006 р. було викладено в Національному  звіті з вико-

нання рішень Підсумкового документа Спеціальної сесії Генеральної Асамблеї

ООН в інтересах дітей (2002 р.) та Плану дій «Світ, сприятливий  для дітей», під-

готовленому та опублікованому Міністерством України у справах  сім’ї, молоді

та спорту та Державним  інститутом розвитку сім’ї та молоді у 2007 р.

Наступним вагомим кроком на шляху впровадження міжнародних стан-

дартів захисту прав дитини в національне законодавство  та практику України

стало нещодавнє ухвалення Національного плану дій щодо реалізації Конвенції

ООН про права  дитини, затвердженого Законом України «Про Загальнодер-

жавну програму «Національний  план дій щодо реалізації Конвенції  ООН про

права дитини» на період до 2016 року» від 5 березня 2009 р. № 1065-VI. Метою

Національного плану  є забезпечення оптимального функціонування цілісної

системи захисту прав дітей в Україні відповідно до вимог Конвенції ООН про

права дитини та з урахуванням  цілей розвитку, проголошених Декларацією  ти-

сячоліття ООН, і стратегії  Підсумкового документа Спеціальної  сесії в інтересах

дітей Генеральної Асамблеї ООН «Світ, сприятливий для дітей».

П. 4.7. Національного плану  безпосередньо присвячений проблемам

ліквідації  торгівлі дітьми, сексуальної експлуатації, інших форм жорстоко-

го поводження з ними. Метою діяльності де ржави в цій галузі визначається

ліквідація торгівлі дітьми, сексуальної експлуатації, інших форм жорстокого

поводження з ними; створення умов для ефективної реабілітації дітей.

Основні завдання по лягають в наступному:

– підвищення ефект ивності  профілактичної та роз’яснювальної  роботи

серед батьків з метою запобігання жорстокому поводженню з дітьми;

– удосконалення пр оцедур щодо виявлення дітей, які потерпіли  від

сексуальної експлуатації, інших форм жорстокого поводження з

ними;

– створення систем и  реабілітації та реінтеграції дітей, які  потерпіли від

торгівлі ними, сексуальної експлуатації, інших форм жорстокого по-

водження;

– забезпечення фун кціонування  системи захисту дітей від  жорстокого

поводження, проведення відповідної профілактичної роботи.

Доцільно нагадати, що імплементація міжнародних стандартів протидії

насильству по відношенню до дитини звичайно не обмежується  ухваленням

законодавчих актів, безпосередньо  спрямованих на їх виконання. Як за-

значалося в підрозділі 1.1. посібника, чинні міжнародні договори, згода на

обов’язковість яких надана Верховною Радою України у встановленому зако-

ном порядку, є частиною національного законодавства України (ч. 1 ст. 9 Кон-

ституції України), та мають пріоритет перед нормами  національного зако-

нодавства. Останній принцип  неодноразово підкреслюється в законодавстві

України та конкретизується  стосовно захисту прав дитини в ст. 37 Закону

України «Про охорону  дитинства» від 26 квітня 2001 р. № 2402-III, в  якій вказу-

ється, що якщо міжнародним  договором, згода на обов’язковість якого нада-

на Верховною Радою  України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у

законодавстві України  про охорону дитинства, застосовуються правила між-

народного договору.

Закон України «Про охорону дитинства» виступає ключовим спеціаль-

ним актом законодавства  у галузі захисту прав дитини та протидії усім формам

насильства щодо неї. Цей Закон визначає охорону дитинства  в Україні як стра-

тегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації

прав дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічний

розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері.

Цим законом закріплюється  на національному рівні саме поняття  «дити-

на», якою вважається «особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно

з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває  повноліття раніше»

(ст. 1 Закону України  «Про охорону дитинства»). Це визначення  цілком від-

повідає поняттю «дитина», викладеному в Конвенції ООН  про права дитини.

В ст. 6 Сімейного кодексу України, який був прийнятий 10 січня 2002 р. та

набув чинності одночасно  з набранням чинності Цивільним  кодексом Укра-

їни, тобто 1 січня 2004 р., уточнюється, що правовий статус дитини має

особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина

до досягнення нею  чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дити-

на у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Попередженню насильства над дітьми в сім’ї або за її межами присвяче-

на окрема стаття Закону України «Про охорону дитинства» – ст. 10 «Право на

захист від усіх форм насильства». Згідно з ст. 10 Закону кожній дитині гаран-

тується право  на свободу, особисту недоторканність  та захист гідності.

Дисципліна  і порядок у сім’ї, навчальних та інших дитячих закладах маютьзабезпечуватися на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справед-

ливості і  виключають приниження честі та гідності дитини.

Держава здійснює захист дитини від:

– усіх форм фізичного  і психічного насильства, образи, недбалого  і

жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальні

зловживання, у тому числі  з боку батьків або осіб, які  їх замінюють;

– втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю,

наркотичних засобів  і психотропних речовин;

– залучення до екстремістських  релігійних психокультових угруповань

та течій, використання її для створення та розповсюдження порно-

графічних матеріалів, примушування до проституції, жебрацтва, бро-

дяжництва, втягнення  до азартних ігор тощо.

Держава через органи опіки і піклування, служби у справах  дітей, центри

соціальних служб для  сім’ї, дітей та молоді у порядку, встановленому зако-

нодавством, надає дитині та особам, які піклуються про неї, необхідну допо-

могу у запобіганні  та виявленні випадків жорстокого поводження з дитиною,

передачі інформації про ці випадки для розгляду до відповідних уповнова-

жених законом органів  для проведення розслідування і  вжиття заходів щодо

припинення насильства (ч. 3 ст. 10 Закону).

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про охорону дитинства» право ди-

тини на особисту свободу охороняється законом. Не допускається застосу-

вання до дитини насильства, погроз, інших незаконних дій з метою приму-

шення її дати показання як свідка або визнання своєї вини.

Обов’язки педагогічних та науково-педагогічних працівників захища-

ти дітей, молодь від будь-яких форм фізичного або психічного насильства

прямо передбачені ст. 56 Законом України «Про освіту» 23 травня 1991 р.

№ 1060-XII.

Ст. 10 Закону України «Про охорону дитинства» крім матеріального

права, передбачаються процедурні засади захисту дитини від насильства

та жорстокого поводження з нею. Відповідно до ч. ч. 4–6 ст. 10 Закону ди-

тина вправі особисто звернутися до органу опіки та піклування, служби

у справах дітей, центрів  соціальних служб для сім’ї, дітей  та молоді, інших

уповноважених органів за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів.

Розголошення чи публікація будь-якої інформації про дитину, що може за-

подіяти їй шкоду, без  згоди законного представника дитини забороняється.

Процедура розгляду скарг дітей  на порушення їх прав і свобод, жорстоке

поводження, насильство і знущання над ними в сім’ї та поза її межами вста-

новлюється законодавством.

Таким спеціальним підзаконним  нормативно-правовим актом, який пе-

редбачає процедуру розгляду скарг  дітей на жорстоке поводження, насиль-

ство і знущання над ними в  сім’ї та поза її межами виступає Порядок розгля-

ду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми

або реальної загрози  його вчинення, затверджений наказом Державного

комітету України у справах  сім’ї та молоді, Міністерства внутрішніх справ

України, Міністерства освіти і науки  України, Міністерства охорони здоров’я

України 16 січня 2004 р. № 5/34/24/11 та зареєстрований в Міністерстві юсти-

ції України 22 січня 2004 р. за № 99/8698.

Порядком визначається, що звернення (повідомлення) про факти жор-

стокого поводження з дитиною подаються як самою дитиною, так і фізични-

ми особами за місцем їх проживання за наявності фактів такого поводження

або при реальній загрозі їх учинення. Звернення (повідомлення) про факти

жорстокого поводження приймаються посадовими особами органів внутріш-

ніх справ, органів  та закладів освіти, охорони здоров’я, управлінь у справах

сім’ї та молоді, центрів соціальних служб для  сім’ї, дітей та молоді та пере-

даються для реєстрації до відповідного територіального підрозділу служби у

справах дітей протягом однієї доби з моменту отримання звернення (повідо-

млення) (2.1., 2.2. Порядку). У разі необхідності зазначені в  Порядку установи

(служби) організовують  надання невідкладної медичної (викликають  швидку

допомогу), психологічної  та інших видів допомоги дитині, яка постраждала

внаслідок жорстокого поводження (п. 3.1.4. Порядку).

Усні повідомлення перед  передачею їх до служби у справах  дітей оформ-

люються письмово посадовою  особою, яка отримала повідомлення з позна-

чкою, від кого та коли (дата, час) отримано повідомлення. Реєстрація повідо-

млень та звернень, отриманих  службою у справах дітей, проводиться  у від-

повідності до вимог  Закону України «Про звернення громадян» (2.4., 2.5. По-

рядку). Усі заяви та повідомлення з приводу жорстокого поводження з дітьми

або реальної загрози  його вчинення в обов’язковому порядку  реєструються

у відповідному журналі  обліку заяв та повідомлень. Якщо в  заяві (інформа-

ції офіційних органів) вбачається ознака злочину чи загроза  його вчинення,

вона обов’язково передається органу внутрішніх справ для вжиття заходів

(п. 3.1.2., 3.1.3. Порядку). Діти, які зазнали жорстокого поводження (або щодо яких існує загро-

за його вчинення), також  можуть бути виявлені під час проведення рейдів у справах дітей, кримінальної міліції у справах дітей, через мережу «те-

лефонів довіри» тощо. У цьому разі кожен виявлений  факт документується і

передається до територіального  підрозділу служби у справах дітей  за місцем

проживання дитини (п. 2.3. Порядку).

Не допускається розголошення відомостей по суті звернення дитини,

з’ясування додаткової інформації, що не стосується суті звернення. Проте ця

заборона не поширюється  на посадових осіб, які мають відношення до вирі-

шення справи. На прохання дитини, висловленого в будь-якій формі, не під-