Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Знахідки білозерської культури та її характеристика

Міністерство освіти і науки України

Вінницький державний педагогічний університет

ім. Михайла Коцюбинського

Інститут історії, етнології і права

Кафедра історії України

Білозерська культура

ІНДЗ

Студентки 1курсу

Групи «1-БІП»

Кислиці Юлії Віталівної

Перевірив:

Косаківський В. А.

Вінниця 2013

Зміст

Зміст…………………………………………………………….2
Вступ…………………………………………………………….3
Знахідки білозерської культури та її характеристика…………………………………………….4
Пам'ятки культури……………………………………….5
.Основні занняття населення, господарство, сім*я, ремесла…………………………………………………..6
Використана література……………………………..12

7.Висновок………………………………………………………13

Вступ

Білозерська культура — археологічна культура епохи фінальної бронзи (XII–X ст. до н. е.). Назва походить від поселення на березі Білозерського лиману (нині Каховського водосховища) в м. Кам'янка-Дніпровська. Поширена в степовій смузі України та Молдови, окремі пам'ятки представлені на Нижньому Доні, на території Кубані і в Криму. До пам'яток білозерської культури належать поселення на берегах річок і лиманів (Тудорове, Воронівка, Зміївка), кургани (Широка Могила, Степовий, Кочковате) та ґрунтові могильники (Брилівка, Широке, Будуржель), комплекси ливарних форм (Завадівка, Новоолександрівка), майстерні ливарників (Кардашинка), скарби металевих речей (Новогригор'ївка) та ін. Артефакти матеріальної культури репрезентовані керамікою, знаряддями праці, тальковими ливарними формами, зброєю, прикрасами. Осними заняттями пердставників білозерської кульутри були скотарство, землеробство, металообробка. Дослідники білозерської культури вважають, що її населення спілкувалося на діалекті давньоіранської мовної спільноти.

У 80-х роках XX ст. виділена як самостійна археологічна культура дослідниками В. В. Отрощенко, І. Т. Черняковим і В. П. Ванчуговим.

1.Знахідки білозерської культури та її характеристика.

Завершальною археологічною культурою доби бронзи в степовій смузі Причорномор’я була білозерська, яка з одного боку завершила бурхливий бронзовий вік, а з іншого – дала поштовх новій епосі– віку раннього заліза, часу появи у нашому регіоні писемних народів (кіммерійці, скіфи, сармати), утворення перших політичних суспільств, державних структур та грецьких міст-держав.[1].

У процесі становлення археологічних культур Степового Побужжя в кінці ХVІ– на початку ІХ ст. до н.е. виділяються два етапи: сабатинівський та білозерсько-тудоровський. А. Мелюкова, дослідивши поселення поблизу Тудорово на Дністрі, вперше виділила пам’ятки бєлозерського типу в Північно-Західному Причорномор’ї, акцентувавши увагу на їх відмінності від подібних пам’яток східних районів степів: значну кількість лизькованого глиняного посуду, відсутність великих посудин з

широким горлом, напівкулястих мисок . [2, с. 5-52]. Ці відмінності послужили основою для введення терміну «пам’ятки білозерсько -тудоровського типу» [3, с. 87-123]. А. Мелюкова переглянула питання про те, що білозерський глиняний посуд з’явився в результаті подальшого розвитку зрубного посуду на сабатинівському етапі[4, с. 259], а також про появу лизькованого посуду в білозерських пам’ятках шляхом запозичення її із лісостепових культур: білогрудівської та чорноліської. Вказаної думки дотримувався

А. Тереножкін[5, с. 230-248]. Серед дослідників немає єдиної думки

щодо хронологічних рамок існування білозерських пам’яток та означених поселень цього типу. Проте науковці одностайні в одному: білозерські пам’ятки знаменують певний перелом в розвитку та подальшій видозміні системи творення пам’яток доби пізньої бронзи, який відбувся в результаті внутрішнього економічного та культурного поступу за умов екологічних(кліматичних) змін, а також стрімкого перетворення культурного оточення племен Північного Причорномор’я[6, арк. 34-35].

2 Пам*ятки культури.

Серед пам’яток Білозерської культури– поселення на берегах річок і лиманів (Тудорове, Воронівка, Зміївка), кургани (Широка Могила, Степовий, Кочковате) та ґрунтові могильники(Брилівка, Широке, Будуржель), комплекси ливарних форм(Завадівка, Новоолександрівка), майстерні ливарників(Кардашинка), скарби металевих речей(Новогригор’ївка), випадкові знахідки. Матеріальна культура репрезентована керамікою, знаряддями праці, тальковими ливарними формами, зброєю, прикрасами.

3.Основні занняття населення, господарство, сім*я, ремесла.

Основні заняття населення– скотарство, землеробство, металообробка. Дослідники вважають, що носії Білозерської культури спілкувалося на діалекті давньоіранської мовної спільноти. Епоха Білозерської археологічної куль-тури(XII – X ст. до н.е.) є перехідною не тільки в технологічному(бронзові артефакти витісняються залізними), але й у господарському аспекті– від сформованого протягом століть осілого(землеробського) побуту й способу ведення господарства населення регіону переходить до кочового. На цей змушений перехід впливав еколого-кліматичні фактори: поступове висихання степу, збільшення оранки землі, знищення рослинності[ 7].

Представники Білозерської культури переформували господарський комплекс. Але базовою соціально-економічною структу-рою суспільства, найвірогідніше, залишалась велика сім’я, що мешкала нерідко в ізольованій садибі хутірського типу. Невисока густота населення величезних просторів усередині білозерського ареалу створювала сприятливі умови для розвитку відгінного тваринництва за умов жорсткі-шого сухого та прохолодного клімату. Фактично, на межі ІІ– І тис. до н. е. були створені передумови для переходу до кочового скотарства. У господарстві білозерців можна виділити три напрями:

1) харчова сфера виробництва;

2) реміснича сфера виробництва;

3) обмін та торгівля.

Тваринництво із складової стало базовою сферою господарства, хоча й було вимушене змінювати склад череди відповідно до нових умов, порівняно з попереднім періодом. Кількість коней перевищила поголів’я дрібної рогатої худоби. Їх використовували як тяглову силу. Переважав м’ясний напрямок у розведенні худоби. Землеробство носило допоміжний характер і фіксується здебільшого в Правобережному степу, де вирощували переважно просо, а також ячмінь, жито. Для харчової сфери виробництва певне значення мали мисливство та рибальство.

З ремісничої сфери виробництва провідну роль відігравали ливарна справа та металообробка. Обробка металів у господарстві бiлозерських племен відігравала істотну роль, не дивлячись на труднощі, пов’язані з довозом сировини. Гострий дефіцит сировини змусив майстрів мобілізувати резерви металевого брухту. В той час припинили практику закопування скарбів, що складалися з великої кількості бронзових виробів, а також відмовились від виробництва металомістких артефактів(клепані казани, сокири, мечі , металевий посуд). Криза сировини спонукала до використання твердих матеріалів, альтернативних бронзі, зокрема кременю та заліза. Обробка кременю та інших порід каменю дещо пожвавилася, за гострої нестачі металів. Проте якихось надзвичайних досягнень в цій галузі зафіксувати не вдається. Можна лише відзначити прагматичний підхід населення до цієї сировини та її значний вжиток в зоні степів. Литво металевих речей мало спеціалізований характер. На поселеннях Нижнього Дніпра виробництво металів здійснювали майстри-професіонали, що поєднували

навички ливарника та коваля. Епохальним досягненням металообробки за доби фінальної бронзи стало опанування технології обробки заліза та налагодження виробництва перших серій біметалевих та суцільно залізних ножів .Іншим технічним досягненням доби, тісно пов’язаним з металообробкою, постала білозерська школа склярства[ 9, с. 3-21]. Вона розвинулася на відходах металообробного виробництва. Мідь та бронза додавалися до хімічного складу бірюзової скляної маси як барвники[ 10, с. 10]. Керамічне виробництво також набувало ознак професійності. На це вказує уніфікація форм та стандартів якісного столового посуду. Серед кістяних виробів переважають знаряддя праці, що використовувались у чинбарному(струги, лощила, проколки) та керамічному(шпателі, лощила, «ножі») виробництвах [10, с. 21-22]. Найретельніше виготовлялися псалії та інші деталі кінської вузди, які лише іноді прикрашали циркульним візерунком. Археологічні матеріали із залишків поселень та могил засвідчують високий рівень обробки дерева, аж до виготовлення якісних

дощок для спорудження усипальниць еліти та колісного транспорту. На жаль, погана збереженість деревини не дозволяє в повній мірі розкрити вказану проблему. Вагоме місце в господарстві кожного населеного пункту складали заняття переробки продуктів землеробства та тваринництва, фактично – ремісництва. Серед них виділяють косторізне та шорне виробництво, представлене значною кількістю кістяних знарядь, збруєю та озброєнням. Серед знайденого остеологічного матеріалу певна частина належить кісткам великих тварин, а також різних видів риб та морських

ссавців(включаючи хребці дельфіна). При цьому серед кісткових знахідок виділяється група копит, що належала коням, яка є свідченням значної ролі в суспільстві коня. Копита коней мають характерні сліди згладжування, що вказує на їх використання як знарядь праці для обробки шкіри. Застосовувалися й інші кістяні предмети(лощила, проколки, шпильки, «тупики», палії). Серед археологічних пам’яток на Миколаївщині слід розглянути білозерське поселення Великі Копані І, яке знаходиться на відстані2,5 км на схід від однойменного села у межах Козачотабірної арени

Нижньодніпровських пісків, між пам’ятками Великі Копані І«А» і«В». Поселення відкрите в1973 р., обстежувалось та досліджувалось у1974-2006 рр. М. Оленковським. Загальна площа не перевищує600 м2[ 9, с. 4-17]. На зруйнованій ділянці в північно-західній частині поселення, виявлено один ізвиробничих комплексів, представлений скупченням абразивних знарядь, переважно з пісковику(терочники, точильні й шліфувальні плитки). На дослідженій площі, більше ніж200 м2, виявлено напівземлянку, 2 дещо заглиблені вогнища відкритого типута господарчу яму. Більше за розмірами вогнище є центром окремого скупчення культурних залишків, з яким пов’язане бронзове ливарництво. Напівземлянка є округлою камерою діаметром близько8 м, з вхідним коридором, завдовжки до4,5 м, який розташований на південно-західному боці. У центрі камери знаходиться вогнище, перекрите попелом та вугіллям. Навколо вогнища виявлено сім ямок, які могли слугувати ячейками для горщиків. На межі між житловою камерою та вхідним коридором досліджено сліди опорної будівельної конструкції, представленої десятьма вертикальними жердинами, що заглиблені в пісок. Поруч з опорною конструкцією виявлено яму, заповнену частково попелом[1 1, с. 104-105]. Історико-археологічні знахідки численні та різноманітні. Вони складаються з глиняних, бронзових, крем’яних та кам’яних виробів; прикрас зі скла та фаянсу; фауністичних залишків. Глиняний посуд різноманітний: уламки корчаг, горщики, кубки, миски, сковорідки, жаровні, ткацькі грузила та прясла, іграшкові або ритуальні коліщата. Орнаментованої кераміки

небагато. Орнамент – гладкі та защеплені валики(іноді з опущеними кінцями), заглиблення у вигляді прокреслених стрічок, ямок, насічок, надколів. Досить поширений чорно- та жовтолощений тонкостінний посуд. Бронзові знахідки складаються з крученої пронизки, уламків кельту, кільця. Крем’яні вироби численні, але знарядь праці мало– 2 двобічно-оброблені вкладники серпів, кілька примітивних скребків. Найцікавіші знахідки до десятка намистин з буро-червоного, блакитного та синього «глухого» скла(за А. Островерховим та даними хімічних аналізів, місцевого виробництва), підвіска з фаянсу бірюзового кольору. Фауністичні залишки належать таким тваринам, як кінь, коза або вівця. Великі Копані І є показовим для періоду, що вивчається. Це пов’язано з наявністю таких чинників: природне оточення, господарська специфіка, соціальна структура, короткотерміновий комплекс матеріальної культури. За своєю соціально-економічною структурою – це достатньо довгострокове скотарське стійбище. Враховуючи наявність більш-менш довготривалого стаціонарного житла, Великі Копані І можна вважати постійно-сезонним поселенням однієї скотарської общини[1 2, с. 35-37]. Територія сучасної регіону інтенсивно засвоювалась згідно з новим типом господарства. Про це свідчить кількість пам’яток, досліджених в зонах більш придатних до ведення цілорічного випасу худоби. Вони різноманітні: поселення, залишки

стійбищ, ґрунтові могильники, під курганні поховання, кургано-ґрунтові могильники, бронзоливарні майстерні, скарби ливарних форм та бронзових речей. На поселеннях камінь в будівництві житла не використовувався. Помешкання будувалися у формі напівземлянки– переважно овальної, з вхідним коридором. Безумовно, у незначній мірі існувало землеробство навколо поселень. Але основу економіки складало напівкочове(відгінне) та присадибне скотарство. Є деякі аргументи на користь збільшення ролі конярства та зменшення в череді відсотку великої рогатої худоби. Зменшується використання бронзи. Відновлюється застосування кременю, з якого виготовляються, перш за все, вкладники, можливо, для серпів та деякі інші знаряддя праці. Серед прикрас розпов-сюджені намистини[1 3]. Залишки таких пам’яток зафіксовані здебільшого на піскових аренах та бокових терасах, де трава зберігається весь рік, наявні високі сезонні покоси та існують невеликі гаї. Найбільш виразні знахідки цього періоду знайдено на території сучасної Кінбурнської коси, а також інших подібних місцях. Матеріали Воронівки ІІ вказують наструктуру родової організації, роль родини, зокрема, на її економічний стан, підкреслюють економічну відокремленість кожної сім’ї, що мешкала в своєму житлі. Влаштовані в житлах кам’яні ящики та корита для зберігання продуктів харчування кожної родини піддержують певну її економічну самостійність[1 4, с. 12-13]. Проте найбільш виразною, хоча й суттєво відмінною від попередніх, пам’яткою регіону Степового Побужжя цього періоду є городище «Дикий Сад» (загальна площапонад3 га). Воно зафіксовано Т. Камінським наприкінці1920-х років на високій терасі

лівого берегу р. Інгул у місці його злиття з р. Південний Буг, в історичному центрі Миколаєва. На цьому місці виникла фортеця, на базі якої побудоване місто. Регулярні розкопки городища під керівництвом канди-дата історичних наук, доцента Ю. Гребеннікова і старшого викладача К. Горбенка дозволили накопичити значний історико-археологічний матеріал, який дає можливість робити історичні узагальнення за різними аспектами життєдіяльності населення всього регіону. Аналіз основних археологічних показників пам’ятки «Дикий Сад» дозволяє простежити тенденцію переходу населення Степового Побужжя від осілого способу життя, в якому провідну роль відігравало землеробство, до кочового побуту, коли скотарство почало домінувати над землеробством, а більш тісні етнокультурні контакти стали простежуватися в матеріальній культурі жителів регіону[1 5, с. 21-27].

Таким чином, у жителів Причорноморських степів за білозерського часу зберігалися риси скотарсько-землеробської форми господарювання. Простежувалася тенденція переходу населення Степового Побужжя від осілого способу життя, при якому провідну роль відігравало землеробство, до кочового побуту, коли скотарство почало превалювати

над землеробством, а тісніші етнокультурні контакти почали яскраво простежуватися в матеріальній культурі жителів регіону. Господарська діяльність мешканців Степового Побужжя в період кризи технології бронзових виробів ХІІ– Х ст. до н.е. орієнтувалася на розвиток різноманітних промислів та на підтримання економічних зв’язків з окремими регіонами ойкумени.

Використана література

1.Горбенко К. В. Основные черты материальной культуры населения Степного Побужья в эпоху финальной бронзы(По матеріалам поселения«Дикий Сад») / К. В. Горбенко// Історія Півдня України від

найдавніших часів до сучасності: Проблеми національного, політичного, соціального, економічного, технічного, правового, релігійного та культурного розвитку. Збірник наукових праць. – Миколаїв-Одеса: Тетра, 1999. – Ч. 1. – С. 21-27.

2. Мелюкова А. И. Культура предскифского периода в лесостепной Молдавии/ А. И. Мелюкова// Материалыи исследования по археологии СССР. – 1961. – №96. – С. 5-52.

3. Черняков И. Т. Красномаяцкий клад литейщика/ И. Т. Черняков// Краткие сообщения Одесского государственного археологического музея за1963 г. – Одесса: Маяк, 1965. – С. 87-123.

4. Мелюкова А. И. Скифия и фракийский мир/ А. И. Мелюкова. – М. : Наука, 1979. – 285 с.

5. Тереножкин А. И. Предскифский период на днепровском Правобережье/ А. И. Тереножкин. – К. : Изд-во АН УССР, 1961. – 246 с.

6. Науковий архів Інституту археології НАН України, ф. Експ. №9063. Отрощенко В. В., Болдин Я. И., Белов А. Ф., Ляшко С. Н., Пустовалов С. Ж., Рассамакин Ю. Я., Савовский И. П., Тихомолова И. Р. «Отчет о раскопках Запорожской новостроечной экспедиции в1978 году», 120 арк. + 90 табл.

7. Гумилев Л. Н. О термине«этнос» / Л. Н. Гумилев// Доклады и сообщения отделений и комиссий ГО СССР. – Л. : Нева, 1967. – Вып. 3. – С. 3-17.

8. Островерхов О. С. Склярство білозерського часу/ О. С. Островерхов// Археологія. – 2001. – №2. – С. 3-21.

9. Оленковський М. П. Поселення білозерської культури– Великі Копані І/ М. П. Оленковський, Я. П. Гершкович// Археологічні та історичні дослідження Херсонщини. – Херсон: Айлант, 1993. – С. 4-17.

1 0. Сапожникова Г. В. Костяные орудия с поселения СтрумокIII / Сапожникова Г. В., Секерская Е. П., Черниенко Ю. А. // Северо-Восточное Приазовье в системе евразийских древностей(энеолит-бронзовый век). – Донецк, 1996. – Ч. 2 – С. 71-72.

1 1 Оленковский Н. П. Поселение белозерской культуры Большие Копани1 на Нижнем Днепре: материалы научной конференции/ Н. П. Оленковский. – Запорожье: Дикое Поле, 1989. – С. 104-105.

1 2. Оленковський М. П. Археологічні пам’ятки Цюрупинського району Херсонської області. Археологічна карта/ М. П. Оленковський. – Херсон: Айлант, 2007. – 114 с.

13. Оленковський М. П. Пам’ятки середньої та пізньої бронзи. Археологічна карта Нижньодніпровського регіону/ М. П. Оленковський. – Херсон, 1993. – Вип. 4. – 84 с.

14. Кушнір В. Г. Господарство і побут населення Південно-Західної України в епоху розпаду первісногосуспільства: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 «Історія України» / В. Г. Кушнір. – Одеса, 1999. – 16 с.

15. Горбенко К. В. Основные черты материальной культуры населения Степного Побужья в эпоху финальной бронзы(По материалам поселения«Дикий Сад») / К. В. Горбенко// Історія Півдня України віднайдавніших часів до сучасності: Проблеми національного, політичного, соціального, економічного, технічного, правового, релігійного та культурного розвитку. Збірник наукових праць. – Миколаїв-Одеса: Тетра, 1999. –1.– С. 21-27.

Висновок

Білозерська культура була найпотужнішою серед утворень доби фінальної бронзи (ХІІ—Х ст. до н.е.). Її комплекси поширені у степовій смузі України та Молдови, спорадично — на Нижньому Доні та в Надкубанні. Виділена українськими дослідниками (В. П. Ванчугов, В. В. Отрощенко, І. Т. Черняков) у середині 80-х рр. ХХ ст. Назва культури походить від поселення на Білозерському лимані в м. Кам'янка-Дніпровська Запорізької обл., дослідженого О. О. Кривцовою-Граковою. Склалася вона на базі культур доби пізньої бронзи (сабатинівської, бережнівсько-маївської зрубної, Ноуа). Серед пам'яток — поселення на берегах річок і лиманів (Тудорове, Воронівка, Зміївка), могили (Широка Могила, Заповітне-Степний, Кочковате), могильно-ґрунтові (Брилівка, Широке, Будуржель- Плавні) та ґрунтові (Верхньохортицький, Федорівський) цвинтарі, комплекси ливарних форм (Завадівка, Новоолександрівка), майстерні ливарників (Кардашинка ІІ, Олешшя/Цюрупинськ), скарби металевих речей (Новогригорівка). Відкрито понад 150 поселень та понад 800 поховань. Центральну позицію в системі пам'яток білозерської культури займає укріплене поселення Дикий Сад в історичному центрі м. Миколаєва. Розкопано ділянку рову з мостовим переходом з каменю, культове приміщення, косторізну майстерню тощо. Особливою рисою поховального ритуалу є переважання ґрунтових поховань над підмогильними. Останні належали представникам панівної верстви суспільства й були, переважно, пограбовані. Поховання здійснювали в прямокутних ямах. Небіжчиків ховали в зібганому стані на правому чи лівому боці, головою на південь. Серед речового супроводу: лискований столовий посуд, бронзові та залізні ножі, біметалеві кинджали, прикраси з бронзи, золота, скла, бурштину. Зафіксовано нечисленні випадки спалення поховальної споруди. Матеріальну культуру репрезентовано керамікою, знаряддями праці, тальковими ливарними формами, зброєю, прикрасами, численними деталями кінської вузди. Основні заняття населення — скотарство, землеробство, металообробка. Білозерські майстри першими в Україні налагодили серійний випуск залізних (одно- та дволезові ножі) та біметалевих (кинджали) знарядь усталених форм. Носії білозерської культури спілкувалися на північно-західному діалекті давньоіранської мовної сім'ї. Вони генетично пов'язанi з окремими групами іраномовних кіммерійців та скіфів раннього залізного віку.

Знахідки білозерської культури та її характеристика 📙 Реферат → 🆔 94622