Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Золотий вік римської літератури

Харківський національний університет

ім. В. Н. Каразіна

Реферат

на тему:

«Золотий вік римської літератури»

Виконала

студентка

першого курсу

філологічного факультету

денного відділення

групи ЛУ-13

Павлова Валерія Олександрівна

Харків - 2011

План

Історичні та культурні умови віку Октавіана Августа.
Життя і творчість Вергілія.
Життя і творчість Горація.
Життя і творчість Овідія.
Значення цього періоду у розвитку літератури.

I . Першою відмінною рисою римської літератури в порівнянні з грецькою є те, що це література набагато пізніша і тому набагато більш зріла. Перші пам'ятники римської літератури відносяться до III ст. до н. е.., у той час як перші писемні пам'ятки грецької літератури засвідчені в VIII ст. до н. е..

Отже, римська література виступає на світовій арені принаймні на 400-500 років пізніше грецької. Рим міг скористатися вже готовими результатами вікового розвитку грецької літератури, засвоїти їх досить швидко і грунтовно і створювати на цій основі вже свою власну, набагато більш зрілу й розвинену літературу. З самого початку розвитку римської літератури відчувається сильне грецьке вплив.

Другою римської літератури є те, що вона виникає і розквітає в той період історії античності, який для Греції був уже часом занепаду. Це був період еллінізму, тому й говорять про загальний елліністичних-римському періоді літератури та історії [1].

Еллінізм характеризується великим рабовласництвом, це створювало в галузі ідеології, з одного боку, риси універсалізму, а з іншого - риси крайнього індивідуалізму, з дуже великою диференціацією духовних здібностей людини. Отже, римська література є переважно література елліністична [1; с.221].

Після приходу до влади Октавіана Августа, йому ж довелося досить довго боротися з опозицією різних верств римського населення – від незадоволених конфіскаціями землі на користь ветеранів армії патриціїв до широких мас плебеїв, яких новий порядок поступово віддаляв від управління державою. Принцепсу необхідно було разом з його прибічниками виробити офіційну точку зору на минулі події й довести месіанську роль як Римської держави, так і самого Октавіана. У кінці життя Август у своїх «Діяннях» прагнув переконати потомків у власній величезній популярності й обґрунтувати неминучість світової влади Риму. Неодмінну умову «відновлення» старої Республіки він убачав у поверненні стародавніх традицій римлян – благочестя, доблесті й високої моралі. В очах сучасників Август поставав рятівником Римської держави, який своїм правлінням приніс «золотий вік» римлянам, мир і процвітання всій країні. Уславлення Августа – «батька вітчизни» - стало найвищим завданням мистецтва й літератури.

Найпридатнішою для цього літературною формою уявлялася поезія, далека від злободенної дійсності, але спроможна надати бажаним думкам естетичної привабливості. Адже драматичні жанри були малопопулярними, прозові – надто близькими до політики. До того ж з`явилася нова форма ознайомлення громадськості з новинками поезії, використана вже неотериками, - так звані рецитації, тобто прилюдні декламації віршів. Характерно, що Август не встановлює офіційної цензури на твори поетів. Він не намагається «тиснути» на них, понівечувати чи придушувати їх хист. Для підкорення не завжди слухняних авторів використовувалися інші, дієвіші прийоми.

Бажаного успіху Август досяг з допомогою кількох найближчих друзів, але особливо відзначився Гай Цільній Меценат. Римський вершник знатного етруського походження, він був одним із найбагатших римських вельмож, до того ж мав досить щедру натуру. Підтримавши Августа ще в часи боротьби за трон, у мирний період Меценат сприяв посиленню авторитету принцепса в ідейному плані. Саме Меценат помітив і наблизив до нього найвидатніших поетів Вергілія, Горація, Варія, Проперція, а також інших здібних літераторів і критиків. Усі вони стали беззастережними прихильниками Августа, тому й напрям, який вони очолювали в літературі, можна умовно назвати апологетичним, тобто таким, що прославляв і звеличував як особу самого імператора, так і створений ним принципат. Вергілій з самого початку стає пристрасним його прихильником. Цього не можна сказати про Горація, переконаного республіканця до кінця свого життя. Перемога царизму примусила його, поступившися зовнішньо своїми переконаннями, поступитися владі. Особисті прохання Августа писати урочисті оди та гімни до ювілейних днів виконувалися ним без суперечок. Зрозуміло, що в цих творах Горацій підносив і діяння Августа. Варій став знаменитим завдяки своїм високопатріотичним поемам, а пізніше й трагедіям, у яких він оспівував діяльність принцепса.

Існував також гурток Валерія Мессала Корвіна, автора численних і різних за жанром творів. До цієї групи належали видатні поети Валгій Руф, юний Овідій, Тібулл, Сульпіцій, які ставилися до Августа стримано – обережно й намагалися жодним словом його не згадувати у своїх ліричних творах. Отже, їхню позицію можна визначити як нейтралістську, що мабуть, була характерною для досить значної частини тогочасних поетів.

З великою натяжкою, умовно можна назвати опозиційним напрям у літературі, очолюваний колишнім другом Августа Асінієм Полліоном, здібним літератором, автором низки художніх та історичних творів, принциповим критиком. Заслугою Полліона було створення першої римської публічної бібліотеки і введення згадуваних уже рецитацій, що супроводжувалися виступами вимогливих критиків. Подібні публічні читання поетів допомагали їм не тільки оцінити зрілість і сприйняття своїх творів, а й отримати кваліфіковані поради фахівців. Опозиційна критика не торкалася якихось принципових політичних проблем і просто їх оминала, обмежуючись доброзичливими зауваженнями щодо різних статей запроваджуваних Августом морально – родинних реформ. Отже, вагомої опозиції як такої не було. Лише в кінці правління Августа, особливо з приходом до влади його пасерба Тіберія, опір молодої генерації, вже далекої від колишньої системи репресій, значно посилюється. В поетичних творах зникають натяки на політику, у самому Августі перестають бачити «батька вітчизни», хоч і продовжують розсипати лестощі на його адресу. З`являються памфлети проти нього, що поступово підривають авторитет принцепса.

Після значного піднесення у «вік Августа» починається поступовий занепад поезії. Змінюються і прозові жанри, особливо красномовство. Вже за часів принципату політичні промови втрачають своє колишнє значення, а судові перетворюються на суто розважальні декламації, далекі від життя. Серед них розрізняли контроверсії і сваросії. Контроверсії являли собою судові промови, в яких фігурували вигадані особи та ситуації, а конфлікти розгорталися між почуттям і обов`язком. Сваросії становили промови – роздуми якихось міфологічних чи далеких історичних осіб, що перебували в особливо гострих ситуаціях. І контроверсії, і сваросії стали своєрідним змаганням промовців, у якому головними були ораторська майстерність, уміння обіграти ту чи іншу давно вже відому ситуацію чи подію, якийсь учинок міфологічного або літературного персонажа [2;с.559-562].

II .Публій Вергілій Марон— найвидатніший поет стародавнього Риму та один із найвизначніших поетів античної літератури, автор епосу «Енеїда», що оспівує легендарне походження римського народу.

Вергілій народився 15 жовтня 70 до н. е. біля Мантуї, у селищі. За переказом Светонія, його матері під час вагітності наснилося, начебто вона народила лаврову гілку, що, торкнувшись землі, відразу пустила корені й виросла у зріле дерево з безліччю різних плодів і квітів. Вергілій отримав гарну освіту. Коли було йому років із Вергілій приїхав до Риму навчатися риторики — у ті часи обов'язкової частини вищої освіти, необхідної для політичної кар'єри. Пробувши в Римі близько року, він приєднався до заснованого Філодемом в Неаполі гуртка епікурейців, який очолював Сірон. І хоч Вергілій готувався до кар'єри адвоката, природна сором'язливість визначила його життя як поета.

У політичному житті Вергілій участі не брав, та завдяки щедротам друзів, його статок досяг десяти млн. сестерціїв, і він мав будинок на Есквіліні поруч із оселею Мецената. Близько 41 до н. е., після вбивства Цезаря, маєток було віднято для передачі ветеранам нового владики Рима, Октавіана Авґуста. Поет поспішив до Риму і за допомогою своїх друзів домігся повернення власності.

У Неаполі чи поблизу нього, Вергілій прожив майже все своє життя. Лише зрідка відвідував він Рим, бував на Сицилії й у Таренті, та один раз відвідав Грецію.

На п'ятдесят другому році життя Вергілій пустився у велику подорож Грецією, щоб наступні три роки займатися відшліфовкою своєї поеми «Енеїда». Прибувши до Афін, Вергілій зустрівся тут з Октавіаном Августом, після чого вирішив відмовитися від поїздки і повернутися з ним до Італії. При огляді Мегар він серйозно занедужав, на кораблі хвороба ще посилилася, і незабаром після прибуття в Брундизій Вергілій помер 20 вересня 19 до н. е.

Прах його перенесли до Неаполя і поховали біля другого каменя на Путеоланському шляху.

Перші поетичні спроби Вергілія відносяться до шкільних років і написані в дусі пануючого тоді «неотеричного» напрямку, головним представником якого був Катулл; для цього напряму була характерна байдужність до політичних і соціальних проблем, що розвинулася в розорених громадянськими війнами групах середніх римських станів, і індивідуалістичне ставлення до життя. «Неотерична» поезія, розрахована на невелике і замкнуте коло освічених читачів, культивувала винятково малі жанри, головним чином епіграми і невеликі поеми за зразком елліністичних «епіллій». Розроблялися переважно міфологічні теми з наголосом на патетичні положення і на зображення щиросердних переживань героїв. Невеликі розміри поем компенсувалися ретельною обробкою вірша, наближенням його до суворих норм елліністичної метрики і щедро розсипаними блискітками «ученості»; оригінальність творчості цінувалася нижче, ніж стилізація і переробка уже наявного в літературі матеріалу. Ці настрої обумовили вибір у філософські вчителі епікурейця Сірона, представника вчення, що закликало до повного суспільного індиферентизму. У літературних колах, з якими Вергілій зав'язав міцні зв'язки, він вправлявся у складенні жартівливих епіграм у стилі Катулла.

Початком своєї літературної діяльності сам поет вважав «Буколіки». Вони складаються з 10 еклог з яких 6 є діалогами між пастухами; найчастіше пастухи змагаються між собою в співі, вимовляючи при цьому або цілі вірші, або перекидаючись репліками в 2 або 4 вірша. Ці короткі пісеньки, відтворюючи іноді прийоми народного стилю, були досить придатним матеріалом для реформи поетичної мови, зробленої Вергілієм, і яка стала основою для всього подальшого розвитку римської поезії. Довгі і заплутані періоди стародавньої римської поезії Вергілій замінив короткими реченнями з ясним членуванням на частини і без накопичення підрядних, переніс таким чином у поетичну мову навички античної художньої прози. Кожна еклога — складна мозаїка мотивів і окремих висловів, запозичених з різних віршів Феокріта. Проте, в той час коли у грецького поета іноді ще зустрічаються жанрові картинки, у Вергілія побутовий матеріал відіграє незначну роль. Центр ваги — у переживанні пастухів, що віддаються любові і поезії; охоче вводяться і народні повір'я. Пастухи Вергілія — цілком умовні фігури для проголошення плавних віршів у «ніжному» стилі з гостро відточеними сентенціями, котрі поет найчастіше більше цінує, ніж сувору витриманістю ситуації цілого вірша.

Події громадянської війни, що почалася після вбивства Цезаря, служать матеріалом для діалогів між пастухами в еклогах 1 і 9; у 1 еклозі до вуст пастуха Тітіра вкладена хвала божественному юнаку, що дозволив йому залишитися на своїй ділянці, у той час як усі сусіди вигнані. Зовсім особливе місце займає знаменита 4 еклога, що є хвалою новому політичному порядкові, убраною у форму оракула, котрий провіщує близьке народження нового бога, що врятує світ. Древні християни бачили в цьому хлопчику Христа; 4 еклога дійсно ґрунтується на тих самих релігійних уявленнях еллінізму, з яких згодом виросло християнство. «Буколіками» Вергілій звернув на себе увагу Октавіана і його сподвижника Мецената, що були зацікавлені в літературній пропаганді ідеологічних основ нового ладу. Цей лад вимагав нової державницької ідеології, пофарбованої в романтичне преклоніння перед римською стародавністю.

За пропозицією Мецената Вергілій пише «Георгіки», дидактичну поему про сільське господарство і працює над ними 7 років. Поета привабило завдання боротьби з матеріалом, що важко піддається естетичному оформленню, і він виконав його з набагато більшим успіхом, ніж елліністичні автори дидактичних поем.

«Георгіки» — друга поема Вергілія, написана з метою порушити любов до землеробства в душі ветеранів, нагороджених землями. Взявши за зразок Гесіода, Вергілій, проте, не входить, подібно до свого грецьким зразком, в усі подробиці сільськогосподарського справи — його мета показати в поетичних образах принади сільського життя, а не написати правила, як сіяти і жати; тому деталі хліборобської праці його займають лише там, де вони представляють поетичний інтерес. З Гесіода Вергілій взяв лише вказівки щасливих і нещасних днів і деяких землеробських прийомів. Краща частина поеми, тобто відступу натурфілософского характеру, більшою частиною почерпнута з Лукреція [5].

III . Горацій народився 8 грудня 65р.до н. е. у Венузії в області Апулія на півдні Італії. Батько, про якого сам поет згадував із захватом і преклонінням був вільновідпущеником. Ремеслом помічника розпорядника аукціонів він заробив на невеликий маєток. Бажаючи, щоб здібний юнак дістав гарну освіту, батько привіз Горація до Риму і довірив його виховання відомому граматику і наставнику Орбілію Пупіллу. Сам батько взяв на себе роль «педагога», тобто людини, яка супроводжує дитину до школи .

У 20 років Горацій вирушив до Афін, щоб завершити свою освіту. У 44р.до н.е. Марк Юній Брут, один із заколотників, що вбили Цезаря, також прибув до Афін нібито для занять філософією, насправді ж — щоб завербувати серед молодих римлян, які навчалися у Греції, офіцерів своєї майбутньої армії. Коли Марк Антоній і Октавіан відкрили проти «визволителів» воєнні дії, Горацій встав на бік Брута. У 22 роки він одержав чин військового трибуна і супроводжував Брута в Малу Азію. Але переконаним республіканцем Горацій не був; після фатальної для Брута битви при Філіппах, він повернувся до Риму, де його маєток був вже конфіскований на користь демобілізованих ветеранів. По загальній амністії Горацію вдалося отримати посаду переписувача-скарбника.

Вірші, написані Горацієм у цей час, привернули увагу Вергілія і Варія Руфа. Вони познайомили молоду людину з Меценатом, і в 38 до н. е. останній прийняв Горація в коло своїх друзів. Меценат був не тільки другом, а й заступником поетів. Він удостоївся вічної вдячності Горація, коли увів його до літературних і політичних кіл Риму, а в 33 до н. е. Горацій одержав від Мецената невелику садибу в Сабінських горах (поблизу суч. Тиволі), завдяки чому йому більше не треба було турбуватися про гроші.

У цей період політика усе ще турбувала поета. Природно, він приєднався до партії свого заступника, хоча ніколи не зрекався стародавніх друзів-республіканців. Горацій став діяльним прихильником Октавіана Авґуста лише в результаті військового конфлікту між ним і його колишнім союзником Марком Антонієм, що завершився перемогою при Акції і взяттям Олександрії. Після цих подій Горацій зробив чималий внесок у кампанію, що проводилася Авґустом, по політичному і моральному відродженню Риму, оскільки був вихідцем із середовища вільновідпущеників, — з тієї соціальної групи, що, збагачувалась від торгівлі і витісняла родову аристократію, стаючи надійною опорою нового режиму.

Звернувшись до поезії в пору розчарування після поразки при Філіппах, Горацій обрав за зразок двох дотепних і уїдливих авторів: у грека Архілоха він запозичив ямб, у італійця Луцілія— сатиру. Перша книга Сатир Горація що складалася з десяти віршів, написаних гекзаметром, вийшла бл. 35 до н. е.

Після перемоги Октавіана Авґуста, бл. 30 до н. е., Горацій зібрав ще 8 сатир у другій книзі, приєднавши до неї 17 коротких ямбічних творів, названих Еподи. Після цього у творчості Горація відбувся рішучий поворот. Він відшукав розміри, що відповідають своєму нині позитивному умонастроєві, у еолійській ліричній поезії початку VI ст. до н. е., в Алкея й Сапфо, у них же він черпав і натхнення. Звертався він і до більш легковажної лірики Анакреонта, і до більш розумової й ученої елліністичної поезії. Горацій мистецьки пристосував ці розміри до латинської мови, з легкістю справжнього майстра використовував він і шляхетний алкеїв вірш, і витончену сапфічну строфу, і текучі асклепіади.

У 23 до н. е. він випустив у світло Оди, 88 різноманітних по метриці, розміру і інтонації віршів, ретельно розподілених по трьох книгах .

У наступні шість років Горацій перестав складати ліричні (в античному значенні слова) вірші. У 20 до н. е. вийшла перша книга написаних гекзаметром Послань, куди ввійшли 20 листів переважно філософського змісту, більш строгих за формою, ніж Сатири, але цілком індивідуальних і щирих. В ці роки Горацій у силу ряду причин значною мірою втрачає колишнє легкодумство. Він гостро відчуває, що молодість із усіма її відрадами його залишає. У 23 до н. е. Меценат не догодив Октавіану Августу і був відлучений з позиції найбільш наближеної до нього особи. У 19 до н. е. померли шанований Горацієм Вергілій, а також Тібулл. Однак у 17 до н. е. Август доручає Горацію укладання гімну на честь великих Столітніх ігор. Це нарешті принесло Горацію широку популярність, і він повернувся до лірики. При створенні написаних у кілька наступних років 15 од, зібраних в IV книзі, Горацієм рухало відчуття того, що поезія здатна дарувати людині безсмертя.

Тут ми знаходимо замилування імператором, а часом і лестощі. Такий саме натхненний, блискучій 1-і вірш з ІІ книги Послань, звернений до Октавіана Авґуста на пряме його прохання. У ньому обговорюється стан римської поезії, причому Горацій захищає сучасних йому авторів від нападок з боку прихильників старовини.

Час написання знаменитого Послання до Пісонів не встановлений, як невідомо і те, коли саме Горацій відповів відмовою на пропозицію Октавіана

У справах любовних, судячи з розповідей, був він непомірний, і кажуть, що зі своїми коханками він розташовувався в спальні, прибраній дзеркалами, з таким розрахунком, щоб скрізь, куди ні глянути, відбивалося б їхнє злягання. Жив він, головним чином, на самоті, у своєму сабінскому або тибуртинському маєтку.

У 8 до н. е. Меценат помер, і Горацій пережив його лише на два місяці. Його поховали на Есквіліні поруч з Меценатом [4].

IV . Овідій народився в забезпеченій провінційній сім'ї вершницького стану. Із братом Луцієм, який був на рік старший, спочатку навчався в граматичній школі в Римі, а потім отримав звичайну для того часу риторичну освіту. Виявивши непересічні здібності до риторики, займався політикою: був одним з нижчих міських урядників у колегії тріумвірів, — а опісля членом судової колегії децимвірів. Проте потяг до віршування узяв верх: став членом гуртка Марка Валерія Мессали, мав нагоду зустрітися з Вергілієм на декламуванні Горацієм його віршів, підтримував дружні зв'язки з Секстом Пропорцієм й Тибуллом. Освіту завершив у Афінах, після чого здійснив подорож східним Середземномор'ям з поетом Емілієм Макром, а потім до повернення в Рим побував на Сицилії.

У грудні 8 року н. е. імператор Октавіан Август несподівано заслав поета у Томи — грецьку колонію біля гирла Дунаю. Причинами для вигнання були «образа та помилка»: «образою» стала поема «Мистецтво кохання», яка з'явилась вісьмома роками раніше, що сам поет підкреслював неодноразово — вихід поеми випадково збігся зі скандалом, пов'язаним з подружньою невірністю дочки імператора Юлії. Проте натяк Овідія, в чому полягала «помилка», залишився нерозгаданим. Був якийсь безпосередній привід, щось «ненароком побачене», можливо, якийсь факт, що компрометував Августа або його сім'ю. Дослідники вважають, що Овідій був довіреною особою в любовному зв'язку Юлії, інші — що він був утаємничений в династичні інтриги, з метою позбавити Тиберія, сина імператриці Лівії від попереднього шлюбу, прав спадкоємця.

Овідій виховувався в атмосфері імперії Октавіана Августа, коли по закінченню громадянських воєн надзвичайно зросла заможність італійських землевласників. Поет відобразив у своїй творчості ідеологію вершницького стану, що досяг в той час свого найвищого економічного розвитку. Соціальна та філософська проблематика, характерна для попереднього літературного покоління, Овідієві чужа. В його творчості переважають еротичні теми, в яких головним є не глибокі почуття, а дотепна іронічна гра традиційними літературними мотивами, з постійними переспівами як попередників, так і самого себе. Твори Овідія відрізняються віртуозною легкістю і гнучкістю стилю, яким він володів досконало.

Блискучій поетичний дебют Овідія («Любовні елегії») пов'язаний з еротичною елегією, поширеним жанром в його час. В цьому жанрі відбилися настрої середніх верств суспільства, які поринали від суспільної діяльності в сферу особистого життя. Поет згадує своїх попередників — Корнелія Галла, Альбія Тібулла та Секста Пропорція; однак він не був лише наслідувачем, свої елегії він складає в цілком іншій тональності, грайливого, часом легковажного трактування теми кохання. Публічні декламації «Любовних елегій» відразу принесли їх авторові загальне визнання.

Присвятивши любовній елегії майже десять років, Овідій викінчує три книги дидактичної поеми «Наука кохання», що містить практичні поради для закоханих, й «Засоби від кохання». Елегії написані в іронічно-повчальному тоні у витонченій риторичній техніці своєю композицією пародіюють наукові трактати. Поет не приховував свого зверхнього ставлення до офіційного прославляння стародавніх чеснот. Суто практичним твором «Про косметику», Овідій підвів підсумок своїй діяльності як поета любові і звернувся до більш серйозних тем.

Овідій береться до здійснення справді величезного задуму: розпочинає поему «Фасти», де, йдучи за календарем, від свята до свята, хоче описати сотні міфів та історичних подій, пов'язаних з історією Риму. Цей твір набував державної ваги, тому що імператор Октавіан Август дбав про відновлення храмів та релігійних свят, відчуваючи себе послідовником Юлія Цезаря. Овідій виступає в ролі охоронця державної ідеології. Одночасно з «Фастами», що мали включати дванадцять книг поет створює ще обширніший епічний твір — поему «Метаморфози», в якій у вигляді зв'язної поеми на матеріалі міфів про різноманітні перевтілення автор задумав пояснити все, що відбувається в мінливому світі природи. В цьому творі Овідій розгортає понад двісті сказань про чудесні метаморфози, починаючи від створення світу як першого «перетворення» хаоса на космос і закінчуючи офіційним міфом про перетворення Юлія Цезаря на зірку.

Через зіслання «Метаморфози» залишились не відшліфованими остаточно, а «Фасти» були завершені тільки наполовину. Сумна метаморфоза спіткала самого поета, на зісланні творчість носила переважно ліричний характер. П'ять книг твору «Скорботні елегії» та чотири книги «Послань з Понту» містять переважно нарікання на долю вигнанця; «Ібіс» — гнівна відповідь проти якогось недоброзичливця; дидактична поема «Наука рибальства», що залишилась незавершеною.

З творів Овідія, що не дійшли до нас, в античності високо цінувалася трагедія «Медея», де розкривається постать непогамовної в своїх пристрастях жінки. Популярність Овідія в античності та в середні віки була величезною. «Метаморфози» сприймалися як язичницька Біблія, що підлягяла алегоричному тлумаченню. Для світської поезії Овідій був вчителем любові, а навколо життя складалися легенди. Епоха Відродження принесла з собою численні новелістичні переробки овідієвих міфів, а в XVII—XVIII ст. ці міфи слугували невичерпним джерелом оперних та балетних тем. Цитуваннями з Овідія підкріплювали свої настанови автори поетик, читаних в Києво-Могилянській академії. В цьому середовищі вважалося, що могила Овідія знаходиться десь на території України, і це переконання дожило до доби Просвітництва [3].

V . “Золотим віком” римської літератури називають І ст. до н.е. - початок І ст. н.е. Він представлений іменами таких титанів, як Вергілій, Овідій, Горацій. Найвизначнішим твором видатного поета Марона Публія Вергілія вважається поема "Енеїда"- класичний зразок римської епопеї. Вона присвячена мандрам і діянням троянського героя Енея - засновника в Італії нового царства, яке поклало початок Риму. "Енеїда" створена під великим впливом гомерівських поем, але є оригінальним, суто римським твором з відмінним поглядом на світ. Поет Квінт Горацій Флакк відомий як автор збірника віршів на злободенні й побутові теми "Еподи", сатир, ліричних віршів. Найславетнішим представником жанру любовної елегії, що виникла в "Золотий вік", був Публій Овідій Назон. Його твори вирізняє легкість, дотепність і досконалість. Овідій створює дві великі поеми "Метаморфози"та “Фасти”. "Метаморфози" - епічна поема, поетичний переказ греко – римських міфів про перетворення людей у квіти, дерева, тварини.

Римська міфологія не збуджувала священного трепету, екстазу, що опановують віруючим. От чому римська релігія при зовнішньому дуже суворому дотриманні усіх формальностей і обрядів мало торкалася почуття віруючих, породжувала незадоволеність. З цим зв'язане проникнення іноземних, особливо східних, культів, що часто відрізняються містичним і оргіастиченим характером, деякою таємничістю [2].

Список літератури

Лесин В., Пулинець О. Словник літературознавчих термінів.-К.:Радянська школа, 1971.-С.220-221.
Пащенко В., Пащенко Н. Антична література.-К.:Либідь, 2001.-С.559-562.

Список джерел

http://reff.net.ua/
http://ua.textreferat.com
http://www.mircitaty.com
http://letter.com.ua
http://www.wisdoms.ru