Батьківство в умовах сучасних соціокультурних змін українського суспільства

ВИПУСКНА   РОБОТА

ТЕМА:Батьківство в умовах сучасних соціокультурних змін українського суспільства

Виконавець:

студентка групи СЦ-09-1з 

Керівник :

к.с.н.,

доц. кафедри  галузевої соціології

Рецензент: ГОРОДЯНЕНКО 

к.с.н., доцент кафедри  теорії та

історії соціології 

Допускається до захисту:

зав. кафедри соціології

д.і.н., проф. 

Дніпропетровськ

2013 
Реферат

Випускна робота: 

Перелік ключових слів:

Об’єктом  роботи є

Предмет роботи:.

Мета роботи:.

Методи: 

Отримані результати: досліджені теоретичні аспекти та емпіричні характеристики сучасного батьківства, виявлені установки українських чоловіків щодо батьківства.

Результати дослідження  можуть бути використані в навчальних курсах  «Соціологія молоді» , «Соціологія сім’ї», а також у  роботі комітету в справах сім’ї та молоді.

Аннотация

Выпускная работа, студентки четвертого курса                   (ДНУ, социально-гуманитарный факультет). Кафедра отраслевой социологии: «Отцовство как социокультурный феномен». Исследуются особенности отцовства в рамках социокультурного пространства. Работа интересна для профессионалов, занимающихся делами семьи и молодёжи, а также для дальнейших теоретических разработок.

Resume

The bachelor research of the fourth course            ( DNU, socially-humanitarian faculty). Department of the branch of sociology «Paternity as sotsiokul'turnyy phenomenon». The features of paternity are probed within the framework of sociokul'turnogo space. The work is interesting of youth & family department for more longer theoretical working out.

ЗМІСТ

ВСТУП

У сучасному суспільстві відбувається ломка традиційної системи статевої стратифікації, яка приводить до зміни гендерних ролей, у тому числі і батьківських. Внаслідок цього проблеми сім'ї як соціального інституту і соціальної системи, питання сімейного виховання, впливи сім'ї на розвиток особи дитини і дорослого, функції сім'ї стають все більш актуальними. Існує безліч досліджень ролі матері, впливи материнства на розвиток особи жінки і дитини. Їх спектр дуже широкий: від вивчення вагітності до дослідження впливу емоційного відношення матері до дитини на його розвиток. В той же час роль батька в розвитку дитини, його вихованні і соціалізації, різні аспекти цієї проблеми мало   вивчені,   не дивлячись на   їх   актуальність   і   практичну значущість.

Учені, що досліджують проблеми виховання дітей у сім'ї, приділяють величезну увагу відносинам дитини і матері, забуваючи про існування батька. Виходять книги про сімейне виховання, в яких батько взагалі не згадується. Це відбувається через те, що в абсолютно різних суспільствах поширена установка: чоловік не призначений, не пристосований для виховання дитини (Кочубей Б.І., 1990). Хоча вже в 1953 році вийшла книга американських педагогів Інгліша і Фостера «Батьки це теж батьки», а також виходили періодичні публікації, наприклад, «Батько - забутий батько».

Зростання інтересу до проблеми батьківства почався на початку 80-х років і був пов'язаний з  переоцінкою ролі жінки в сім'ї  і, зокрема, демографічними змінами  в американській сім'ї. Даною проблемою  займалися такі вчені і дослідники як Б.І. Кочубей, І.С. Кон, Г. Крайг Т.А. Гурко, З.Х. Сараліева, І.Г. Остроух, м. Вест і М. Каннер, Н Чадороу, Ю.Є. Альошина, Г.Г. Філіппова, Є. Здравомислова, М.Г. Воронцова, Л.М. Прокоф'єва та М.Ф. Валетас та ін. Інтерес до батьківства формувався, коли батько виконував роль єдиного годувальника в родині. Зараз цей інтерес зменшився, адже рівень розлучень досяг 50%, а 1/3 всіх дітей народжуються в неповних сім'ях.

Постійно зростає роль позадомашніх виховних інститутів - дошкільних дитячих установ і шкіл, трудових колективів, засобів масової інформації і тому подібне - та вплив сім'ї і батьків у формуванні особи дитини, в збереженні і передачі культурних традицій, звичаїв, загальнолюдських цінностей не зменшується, а навпаки різко зростає відповідальність батьків в створенні сприятливих умов для розвитку активної і творчої особи дитини. Ще однією тенденцією розвитку інституту батьківства, що відзначаються, в умовах трансформації інституту сім'ї в сучасній Україні є наростання варіативної батьківських практик, ускладнення взаємин між соціальним батьківством та біологічним, що також потребує детального вивчення.

Думка про слабкості і  неадекватності «сучасних батьків» - один з найпоширеніших стереотипів  суспільної свідомості. Усюди вчені  і публіцисти констатують про  роль безбатченка, меншовартості і бідності батьківських контактів з дітьми в порівнянні з материнськими, про педагогічну некомпетентність, невмілість батьків, про незацікавленість і нездатність батьків здійснювати виховні функції, особливо догляд за маленькими дітьми. Однак інтерпретують ці факти різні вчені по-різному. Одні вважають, що відбувається швидке, неухильне і чревате небезпечними наслідками ослаблення батьківського початку. Інші схильні думати, що так було завжди, що батьки ніколи не грали важливої ​​ролі у вихованні дітей та сьогоднішні тривоги відображають лише зрушення в стереотипах масової свідомості.

Проблема батьківства особливо актуальна у зв’язку з появою принципу егалітаризму у сімейних стосунках, поширенням активності жінок у всіх суспільних сферах тощо, а також у зв’язку з особливим впливом радянського суспільства на чоловічу роль взагалі і батьківство у тому числі, однак ця проблема майже не вивчена в соціологічній літературі. Для нашої країни дана тема особливо актуальна через історичні причини, особливості впливу тоталітарної держави на чоловічу роль взагалі і батьківство, зокрема. У зв'язку з цим нам представляється дуже важливим актуалізувати і досліджувати проблему батьківства.

Серед західних вчених-класиків, які  займалися даною проблематикою, можна відмітити  Енгельса Ф. (виникнення сім’ї), поміж сучасних західних вчених: О. Тоффлер, Е. Бьорджесс, Думбляускас В., Лапідус Г.В. (особливості бáтьківства) та інші [51;24;35]. Серед російських соціологів, які тим чи іншим чином аналізували проблему батьківства, можна відзначити таких вчених як: Голод С.І., Гурко Т. А. (історико-соціологічний аналіз сім’ї ) [16-17; 21-22], Євсєєнкова Ю. В., Портнова А.Г. (структурний феномен бáтьківства) [6; 25], Кон І.С. (етнографія батьківства) [28-32],  Семенов Ю.І. (проблеми розвитку сім’ї) [44]. З історичної точки зору батьківство розглядали Маяк І.Л., Гіро П., Золотухіна М.В. [37;15;27].

На сучасному етапі розвитку соціологічної думки, можна відмітити  наступних українських вчених, які  займаються розробкою проблематики батьківства: Безпалько О. В. (батьківські  стилі виховання) [5], Міхєєва А. Р. (сучасне бáтьківство) [38], Голубєва І.Є., Середюк А.М., Тимченко О.І., Гордієнко С.М., Братусь Б.С., Крівєнок В. (репродуктивне здоров’я чоловіків) [18; 46; 19; 7; 34]. Але не дивлячись на зацікавленість різних дослідників даною проблематикою, необхідно відмітити, що вона ще потребує значної розробки для більш глибинного її дослідження як на теоретичному, так і на практичному рівні.

Мета випускної роботи – виявлення  особливостей батьківства у сучасному соціокультурному просторі.

Реалізація висунутої мети передбачає вирішення наступних дослідницьких  завдань:

• дослідити основні теоретико-методологічні підходи до вивчення батьківства;
• проаналізувати феномен батьківства у рамках соціокультурного виміру;
• визначити основні характерні риси сучасного батьківства;
• розкрити вплив репрдуктивного здоров’я як об’єктивного фактора, що впливає на реалізацію батьківства;
• виявити суб’єктивні характеристики сучасного батьківства на підставі власного емпіричного дослідження.

Об’єктом  роботи є  батьківство  як соціокультурний феномен.

Відповідно, предмет роботи – характерні особливості сучасного батьківства.

Методи, які були використані при  написанні роботи: узагальнення, логічний аналіз, аналогія, первинний та вторинний аналіз емпіричних матеріалів, змістовний аналіз наукових публікацій з проблем дослідження, метод роздаткового анкетування.

Емпіричну базу даної роботи складають:

Указом Президента 2008 рік було оголошено  роком підтримки національного усиновлення, а 2009 рік  в Україні оголошено роком молоді. Останні соціологічні дослідження в Україні свідчать, що 19 % сімей готові розглядати питання про усиновлення, а 21 % припускають, що можуть узяти в свою сім’ю дитину під опіку.

До того ж за даними судової статистики (I півріччя 2008), у структурі цивільних справ позовного провадження, що перебували на розгляді судів, майже третину становили справи, що виникли з договорів, – 254 тис., або 31,6 % (27,7 %); справи за спорами, що виникли із сімейних відносин, – 183,2 тис., або 22,8 % (26,2 %); із житлових відносин – 96,4 тис., або 12,0 % (12,3 %); щодо захисту права власності та інших речових прав – 84,3 тис., або 10,5 % (9,6 %); про спадкове право – 73,9 тис., або 9,2 % (6,2 %); про відшкодування шкоди – 56,1 тис., або 7,0 % (8,8 %).

 4. Результати власного опитування, проведеного методом анкетування у квітні цього року. Вибірка випадкова двохступенева: на першому етапі відбирали респондентів за статтю; на другому – за наявністю дітей. Опитано 300 чоловік, з них 24,7% чоловіків у віці з 18 до 29 років; 40,7% чоловіків у віці 30 – 39 років, 25,3% чоловік у віці від 40 до 49 років; 6,0% чоловік у віці 50-59 років та 3,3% чоловік у віці 60 та більше років.

Робота складається з вступу, трьох розділів, списку використаної літератури, додатка.

Глава 1. Теоретико-методологічні підходи щодо визначення батьківства

Перш за все необхідно зазначити, що батьківство можна розглядати з точки зору двох підходів в залежності від того, хто вважається відправною точкою вивчення – дитина або батько. Перший підхід є більш розповсюдженим, принаймні в соціально-педагогічній науковій літературі, при розгляді питань, що пов’язані з батьківством, але, враховуючи обрану для випускної роботи тему, будемо розглядати батьківство саме з точки зору іншого підходу, в якому відправною точкою є батько. Отже, перш за все  необхідно визначити, що ж таке батьківство. Взагалі у радянській та вітчизняній соціології сім'ї  цей термін вживався досить рідко, лише декілька досліджень було присвячено батьківським ролям в радянській родині [16, с.27]. Частіше було прийнято говорити про функцію виховання, яка реалізується батьками. «Сімейне виховання» це поняття, яке перетинається з «батьківством», але не збігається з ним. Батьківство визначається І.С.Коном як система взаємопов'язаних явищ: батьківські почуття, любов до дітей; специфічні соціальні ролі і нормативні приписи культури; обумовлена тим і іншим реальна поведінка, відношення батьків до дітей, стиль виховання і таке інше [32, c.50]. У західній літературі для інтерпретації феномену батьківства використовуються два терміна. Перший з них – parenthood  використовують спеціалісти, які аналізують інституційні характеристики батьківства. Другий  parenting вживається для розкриття саме батьківських ролей, враховуючи відхилення від схвалених у даній конкретній культурі моделей поведінки з дітьми [22, c.72].

Про роль батька у розвитку дитини говорив ще З. Фрейд. Так у межах психоаналітичного напрямку 3. Фрейд виділяв наступні найважливіші аспекти взаємин батька й дитини: 1) батько як втілення сили, об'єкт захоплення й любові; 2) батько як об'єкт реалізації потреби в безпеці й захисті; 3) батько як авторитет, що карає за провини й у такий спосіб регулює поведінку, а надалі формує моральні установки дитини [25, с.48]. Але пізніше дослідження впливу сім'ї на дитину зосередилися в основному на вивченні взаємин матері і дитини (М. Кляйн, Дж. Боулбі та ін.) Однак, на наш погляд, саме вивчення відносини батька до дитини і впливу батьківства на чоловіка дозволить уточнити багато хто, можливо, менш очевидні, тому маловивчені, але теоретично вже позначені З. Фрейдом, К. Г. Юнгом, Ш. Бартом, С. Матейчик аспекти впливу батьківства на розвиток особистості, таким чином внести ясність в деякі проблеми дитячої та сімейної психології, психології розвитку, а також психології особистості. У зв'язку зі значними змінами в системі гендерних ролей, що відбулися в суспільстві за останні 50 років, більш соціальна, ніж материнська, батьківська роль зазнає серйозних змін, що призводить до утворення операціонального вакууму батьківської ролі в нових умовах, появи нових форм активності батьків, що свідчить , на думку Ш. Барта, про формування нової гендерної системи, до переоцінки або уточненню суспільством батьківських функцій, подальшої диференціації гендерних ролей. Проблеми, що пов’язані з батьківством, обговорювалися авторами з різними акцентами, в залежності від тих чи інших течій. У Німеччині та США ця проблема вже розробляється і ведуться дослідження в широкому спектрі як теоретичних, так і прикладних проблем, проте єдиної точки зору на даний феномен не існує. Батьківство досліджується як соціальна роль, статус, в рамках дослідження уявлень і стереотипів, в рамках гендерної психології, в рамках психології особистості, як фактор, що впливає на зміни особистості, особистісних характеристик, більшість досліджень проводяться в рамках дитячої психології, досліджується вплив батька на розвиток особистості дитини [12, 14]. Для нашої країни дана тема є особливо актуальною в силу історичних причин, особливостей впливу тоталітарної держави на чоловічу роль взагалі і батьківство зокрема і одночасно з цим майже не вивченою. Тому нам представляється дуже важливим актуалізувати і досліджувати проблему впливу батьківства на розвиток особистості як дитини, так і самого батька. Вивчення даної теми охоплює широке коло проблем: психофізіологічних (Є. П. Ільїн, І. С. Кон), історичних (І. С. Кон, Ш. Барт, А. Герхард), соціальних (Т. А. Гурко, І. Ф. Дементьєва, В. Ф. Анурін, Б. Бім, К. Кенфільд, Т. Холдрен, М. Ферлінден, Е. Фтенакіс, Х. Вернек), різних аспектів сімейної психології (Х. Вернек, Х. Петрі, О. Вейнингер, Д. Віннікот, І. В. Гребенников, І. С. Кон, Л. Кемерон-Бендлер, П. Попова, Г. Г. Філіппова, П. Ігл), а також психології особистості (Дж. Вільямс, К. Кенфільд, Е. Еріксон, Б. Пфау-Еффінгер, А. Маслоу, І. С. Кон, Х. Вернек, Е. Фтенакіс, Р. Ріхтер, К. Бергман) і дитячої психології (Л. С. Виготський, Г. Ріттіг, М. Шпівак, Ф. Дольто, Г. Дік-Рід, І. С. Кон, Р. Кемпбелл, М. В. Осорина). 

Батько в основному виконує функцію соціалізації, окрім задоволення потреби в безпеці, стабільності й надійності існування. Його любов умовна й, таким чином, дає дитині можливість соціалізуватися, батько передає соціально-культурні норми, традиції й стежить за їх дотриманням. Бути батьком – це значить бути носієм істини, норми в родині. Так як мати некритична, за соціалізацію відповідає батько. Коли батько – носій норми, з ним зв'язане почуття опори, надійності й упевненості в інших членах родини [28, с.82]. Головними факторами, що впливають на засвоєння дитиною моральних норм, є: 1) страх втрати любов батька, 2) ідентифікація з батьком, 3) розвиток емпатії й почуття провини, спочатку через оцінку батька, а потім через пояснення дитині наслідків його дій. Саме ідентифікація є найбільш важливим фактором засвоєння моральних норм і соціальних ролей, і батько в цьому випадку особливо необхідний хлопчику. Любов батька умовна, що є найважливішим чинником морального розвитку дитини [6, с.124]. Відбувається це тому, що батьки надають більшого значення самостійності, надаючи дітям змогу відповідати за свої дії, і з більшою повагою, чим матері, ставляться до прояву дітьми незалежності.

Прихильники біхевіористського напрямку розглядають батьківство з точки  зору виконання культурних приписів даної соціальної ролі.  Причому класичний біхевіоризм бачив у батька тільки найважливіший елемент середовища, що підсилював або припиняв певні реакції дитини, у такий спосіб виховуючи правильні реакції. Представники необіхевіоризму говорять про те, що батько являється ще й моделлю, спостерігаючи за якою, дитина вчиться [25, с.49].

Дослідники сімейної психології розглядають  родину як систему, у якій кожний елемент  взаємозалежний з усіма іншими й  нормальним функціонуванням якої неможливо  без якого-небудь її елемента. Всі члени родини перебувають у взаємозв'язку один з одним і взаємно впливають один на одного. Таким чином, не тільки батько й мати, відносини подружньої пари впливають на розвиток дітей, але й відносини в диаді «батько -  дитина» впливають  на  стабільність  родини  й самопочуття кожного з її членів. При цьому відносини батька й дитини -  не  ізольована  сфера,  ці  відносини  важливі для функціонування всієї системи. На підтвердження даного положення Г.Амендт приводить результати дослідження, що показало, що діти, які виховуються в неповних родинах, «добудовують» родину у своїх фантазіях про батька [25, с.50].

Гендерний підхід у варіанті фемінізму  постмодерна передбачає соціальну  сконструйованість самих визначень  «материнство» і «батьківство». Поведінка  батьків чоловіків і жінок вважається різною не через «біологічний інстинкт», а через її «обумовленість». Саме феміністки, прагнучи «рівності можливостей», почали говорити про «виховання батьківства» так само, як і існуюче «виховання материнства» [41, c.48].

Що  стосується специфіки суто соціологічного підходу до батьківства, то тут увага вчених зосереджується саме на умовах, які обумовлюють  батьківство, а також на вивченні цінностей, установок самих батьків, що більш детально буде розглянуто у другій главі.

В науковій літературі виділяють такі основні структурні елементи батьківства, як: батьківська позиція та стиль  виховання, оскільки батьківство, в  вузькому значені, є елементом батьківства, в широкому значені, то правомірно буде розглянути такі елементи, як батьківська позиція  батька та стиль виховання батьком. Коротко надамо їм характеристику. Отже, батьківська позиція – психологічна і виховна спрямованість батька, заснована на свідомій чи неусвідомленій оцінці дитини, що знаходить своє вираження  у певних засобах і нормах взаємодії з нею. Батьківська позиція має наступні ознаки: адекватність (найбільш близька до об’єктивної оцінка психологічних та характерологічних особливостей дитини, побудова виховного впливу на основі такої оцінки); гнучкість (здатність змінювати методи та форми спілкування і впливу на дитину відповідно її віковим особливостям, конкретним ситуаціям); перспективність (спрямованість виховних зусиль на майбутнє у відповідності з вимогами, які поставить перед дитиною подальше життя).

У науковому дискурсі існує багато різноманітних підходів щодо класифікації стилів батьківства. Проте найчастіше говорять про наступні три: авторитарний, ліберальний та демократичний [39, с.147 - 149]. Батьки, які додержуються авторитарного стилю, мають тенденцію до карально-насильницької дисципліни, надмірно контролюють усі вчинки дитини, і нетерпляче відносяться до дитячих недоліків та проявів «дитячості», не бажають йти на компроміси з дитиною. Власні мотиви й спонукання авторитарних батьків завжди стоять на першому місці, а мотиви й спонукання дитини для них другорядні. Як правило, такі батьки переконані у своїй непогрішності, упевнені, що не можуть помилятися, тому жадають від дитини абсолютного підлеглості своїй волі [4, с.123]. І як результат – у дитини розвивається невпевненість у собі, страх, мстивість, агресивність по відношенню до слабших, занижена самооцінка. Батьки, які є прихильниками демократичного стилю виховання, поважають особистість дитини або повну його відсутність внаслідок байдужого  ставлення до виконання батьківських обов’язків. Проявами ліберального стилю також можуть бути вседозволеність, виконання усіх забаганок дитини, невиправдана ідеалізація її батьками. Наслідками такого стилю виховання для дитини у першому випадку можуть бути надмірне самолюбство, затримка емоційного розвитку, відчай, недовіра до дорослих, озлобленість, розчарування. У випадку «запещеного дитинства» у індивіда розвивається інфантильність, егоїзм, впертість, вередливість, завищена самооцінка тощо. Батьки, які є прихильниками демократичного стилю виховання, поважають особистість дитини, приймають її такою, якою вона є, дають зрозуміти дитині, що її справи важливі для батьків, довіряють дитині, дозволяють робити їй власний вибір, заохочують її самостійність, засуджують не саму дитину, а її вчинок, прислухаються до думок дитини, проводять разом з нею вільний час, допомагають їй розвивати свої здібності. Результатом такого виховання є формування самодостатньої особистості з адекватною  самооцінкою, яка може приймати відповідальні рішення.

Окрім наведеної  класифікації стилів виховання досить поширеною є класифікація Є.Г. Ейдемілера, в якій виокремленні такі типи:

- гіпопротекція:  недостатній догляд за дитиною,  контроль за її поведінкою, брак  чи відсутність турботи про фізичний і духовний розвиток дитини;

- домінуюча гіпопротекція:  завищена увага і турбота про  дитину, яка проявляється у надмірній  опіці та постійному контролі, а також у великій кількості  заборон та обмежень;

• гіперпротекція, яка базована на потуранні: концентрація батьків на дитині, як на «кумирі сім’ї», оберігання дитини від усіляких труднощів, надмірне обожнювання дитини;
• емоційне відчуження: дитина є тягарем для батьків, вони часто виявляють незадоволення з приводу її існування, ігнорують потреби дитини. Причиною цього може бути те, що дитина була небажаною, або не справдилися очікування батьків щодо народження дитини певної статі, підвищена моральна відповідальність (від дитини вимагають таких проявів почуття обов'язку, які не відповідають її віку, покладають на дитину відповідальність за життя і благополуччя близьких, що не відповідає її реальним можливостям: очікують від дитини великих досягнень у житті і вона боїться не справдити сподівань рідних) [5, с.63].

Не менш важким для дитини є непослідовний, змішаний стиль виховання, неузгодженість і суперечливість вимог батьків до дитини. Це позбавляє дитину відчуття стабільності оточуючого світу, породжує у неї підвищену тривожність. На думку Е. Еріксона, потреба в батьківстві - це критичний період у розвитку дорослого і його соціалізації [22, с.73]. Усвідомлюючи свою роль у якості зразка для наслідування, батьки повинні намагатися краще себе контролювати, засвоювати нові знання і життєві стратегії, у тому числі необхідно дотримуватися якогось одного оптимального для дитини стилю батьківства.

Оскільки в суспільстві існує  тенденція зміни ролі батька в  родині  необхідно системне вивчення феномена батьківства, його специфіки  і структури. На основі теоретичного аналізу робіт Ш. Барта, Е. Фтєнакіса, Г.Г. Філіппової, російські дослідники Евсєєнкова Ю.В. і Портнова  А.Г. розробили структурну модель феномена батьківства. Відповідно до якої в структуру батьківства входять наступні компоненти:

- потребо-емоційний,  що включає біологічні, соціальні  аспекти мотивації, потреба в контакті, емоційні реакції, переживання;

- операційний  - поінформованість і вміння, навички  догляду за дитиною й спілкування  з ним;

- цінніосно - смисловий - відношення  батька до дитини, включаючи екзистенціальні  переживання [6, c.129].

Крім того, у дану структуру включається  інтегральний наскрізний компонент -  оціночний, у який входять: 1) самооцінка як елемент Я-Концепції, прийняття  або неприйняття ролі батька, раціональна  й емоційна оцінки себе як батька й  своєї дитини; 2) соціальна оцінка навколишніх, базована на прийняті в даному суспільстві соціальних стереотипах і приписаннях по виконанню ролі, на вимогах, які необхідно дотримувати для відповідності статусу. Соціальна оцінка служить базою для формування власної оцінки, тому що соціальні стереотипи сприяють формуванню образів Я-Ідеального. Оціночний компонент є інтегральним, оскільки пронизує всі інші компоненти структури й впливає на них [6, c.130] .

Дослідники Борисенко Ю.В. і Портнова  А.Г. вказують, що на те, яким образом  формуються й проявляються цінностно-смисловий, операційний й потребо-мотиваційні сфери батьківства, впливають, щонайменше, чотири генералізованих фактори: 1) очікування матері стосовно батька своєї дитини, 2) специфіка взаємин матері з батьком дитини (шлюбний статус, особисті взаємини, конфлікти, розлучення), 3) фактор дитини - його очікування по відношенню до батька, 4) особливості розвитку дитини, такі як різні відхилення в розвитку, проблеми зі здоров'ям, девіації в поведінці [6, c.131].

На підставі аналізу наукової літератури з зазначеної проблематики, можна виділити декілька основних функцій, що історично закріпленні за батьком:

- Батько як годувальник – історично сформована роль чоловіка як годувальника родини. У сучасному родинах особливо в період вагітності дружини й під час догляду за маленькою дитиною, батько є   головним і єдиним  «добувачем» у родині. Хлопчиків  з дитинства  орієнтують  на  виконання  цієї  ролі, що дає родині необхідні відчуття безпеки й почуття впевненості.    

- Батько як захисник також історично закріплена функція чоловіка. І хоча в сучасному суспільстві батько не захищає більше дитину від безпосередньої воєнної небезпеки, проте він виконує функцію соціального захисту, надаючи своїм дітям можливість одержати освіту, вибрати професію як безпосередньо, так і опосередковано, через власний соціальний статус і економічний клас.

- Батько як вихователь. Історія дає безліч прикладів, коли виховання й освіту підростаючого покоління було справою чоловіка-батька [25, с.47]. Батько не тільки прищеплює норми й правила поведінки, але й багато в чому може вносити вклад у професійний вибір дитини, розширюючи його кругозір, займаючись, особливо із хлопчиком, якою-небудь спільною справою.

Сучасна українська сім’я характеризується тим, що мати, як правило,  працює (за винятком періоду народження дитини і виховання її в ранньому віці). Відповідно, зміна сімейних ролей подружжя приводить до зміни моделі соціалізації дитини. Якщо раніше батька розглядали більше як «помічника» матері у вихованні дитини або як носія соціальних вимог і опікувань гарної  поведінки і досягнення дитини, то тепер необхідно прирівняти батька з матір’ю, чий внесок не обмежується функціями навчання і контролю, а передбачає близьке емоційне спілкування з дитиною. Ця тенденція до  егалітарності в реалізації батьківської функції батька і матері відображена в понятті «співбатьківства», який використовується замість термінів «материнство» та «батьківство», коли говорять про сім’ю, де функція матеріального забезпечення розподілена порівну між подружжям. Тобто, виникає модель батьківства, в межах якої батько реалізує нову модель емоційної культури взаємин з дитиною – умовну батьківську і безумовно материнську любов. Нова модель батьківства сприяє позитивному впливу на особистісний розвиток дитини тієї чи іншої статті.

Біологічні і історичні передумови мають дуже важливе значення у  формуванні засобів, особливостей і  характеристик виконання батьківської функції конкретним чоловіком. Біологічні і соціальні фактори тісно  взаємопов’язані, але, на думку І.С. Кона і В.В. Бочарова, якщо біологічне визначає психофізіологічну готовність до батьківства, то соціальні фактори достатньо жорстоко регламентують реалізацію цієї готовності. У людини різниця батьківства і материнства залежать від багатьох соціально-культурних особливостей і умов. Однією із найважливіших є його соціальна обумовленість. Соціум не тільки пред’являє певні вимоги до вікового, економічного, професійного і соціального статусу батька, але і регламентує поведінку людини, котра володіє певним статусом через систему соціальних ролей (про що детальніше у третій главі). Однією із самих суперечливих складових є соціальна роль батька.

Порівняльно-історичні дані свідчать про то, що сучасні життєві уявлення про батьківство не є універсальними, і батьківська любов, як ми її розуміємо, – це продукт досить довгого і протирічливого історичного розвитку. Так, на ранніх етапах розвитку суспільства догляд за дітьми і їх виховання були справою усієї родової спільноти. Батьківські функції розподілялися між широким колом рідних  [33, с.443].

Далі слід розглянути деякі умови  модернізації інституту сім’ї, за участі сучасних батьків. Так, засвоюючі багато принципів «жіночої», більш гнучкої, культури, деяка частина чоловіків  орієнтується, очевидно, на новий тип  батьківства, переважно соціальний, на відповідальність і за нерідних дітей теж (опосередковано, через матір цих дітей), тобто  без вимоги біологічної спорідненості з дітьми, що він виховує. Родинні відносини для цього типу батьків заміняються на партнерські, більш демократичні, емоційні, почуттєві [37, c.51]. Але, з одного боку, це суперечить традиційним культурним стереотипам батьківства, з іншого боку - відповідає багатьом рисам модернізації приватного, сімейного життя людей. Стало бути саме цю групу чоловіків, очевидно, можна вважати «агентами» модернізації інститутів родини, моногамії, батьківства.