Економічні механізми державного управління природоохоронною діяльністю

4

Національна академія державного управління

при Президентові України

На правах рукопису

Решта Іван Вікторович

Економічні механізми державного управління

природоохоронною діяльністю

Спеціальність 8.150000 – “Державне управління”

Магістерська робота на здобуття кваліфікації

магістра державного управління

Кафедра економічної теорії та історії економіки

Науковий керівник -

Бодров Володимир Григорович,

доктор економічних наук,

професор

                                              ___________________

                                                                    (підпис керівника)

         ___________________

                  (підпис слухача)              

Київ - 2007

Бібліографічний опис

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНІ, ФІЛОСОФСЬКІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ „ЕКОНОМІКИ ДОВКІЛЛЯ”

1.1. Історичні аспекти формування екологічної складової  економічної науки

1.2. Філософські аспекти суспільного управління природокористуванням та охороною довкіллям

1.3. Розвиток “економіки довкілля”, як складової неокласичної економічної теорії

1.4. Процес формування сучасних моделей державного управління природоохоронною діяльністю

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН І ТЕНДЕНЦІЇ ЗАСТОСУВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИРОДООХОРОННОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

2.1. Економічні  механізми  природокористування  та  природоохоронної  діяльності  в  Україні

2.2. Фінансування природоохоронної діяльності в Україні (Державний фонд охорони навколишнього природного середовища)

2.3. Нові економічні механізми управління природоохоронною діяльністю

Висновки до розділу 2

РОЗДІЛ 3. ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ВОДОКОРИСТУВАННЯМ В ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОМУ ГОСПОДАРСТВІ УКРАЇНИ ТА ШЛЯХИ ЙОГО УДОСКОНАЛЕННЯ

3.1. Аналіз нормативно-правової бази щодо збору за спеціальне водокористування підприємствами житлово-комунального господарства України

3.2. Економічний аналіз даних фактичного розміру збору за використання води підприємствами житлово-комунального господарства

3.3. Обґрунтування необхідності встановлення галузевих нормативів збору за спеціальне водокористування підприємствами житлово-комунального господарства України

Висновки до розділу 3

ВИСНОВКИ

Список використаної літератури

Додатки:

1. Структура економічного механізму природоохоронної діяльності....................... 91

2. Структура економічного механізму природокористування................................... 92

3. Використання коштів природоохоронних фондів.............................................. 93

4. Надходження коштів до природоохоронних фондів.......................................... 94

5. Екологічні інвестиції. ........................................................................................... 95

6. Динаміка змін нормативу збору за водокористування для підприємств житлово-комунального господарства в Україні в цілому та по Харківській і Полтавській областях за останні 5 років.................................................................. 96

7. Оцінка діяльності Державного фонду України відповідно до світової практики..................................................................................................................... 97

ВСТУП

Ми повинні не жаліти своїх  зусиль у справі рятування всього людства й, насамперед , наших дітей та онуків, від погрози проживання на планеті, яка буде безнадійно зіпсована діяльністю людини й ресурсів якої більше не буде вистачати для задоволення їхніх потреб.

"Декларація тисячоріччя", параграф 21

Актуальність теми. В період  швидкого розвитку глобалізаційних процесів, науково-технічного прогресу, стрімкого розвитку інформаційного суспільства, екологічні проблеми в усьому світі посідають найперше місце серед глобальних проблем людства.

На "Саміті тисячоріччя" у вересні 2000 р. держави-члени Організації Об'єднаних Націй підтвердили свої зобов'язання працювати на благо миру, у якому вищим пріоритетом буде викорінювання бідності й підтримка розвитку. "Цілі розвитку на тисячоріччя", які випливають із угод і рішень міжнародних конференцій, організованих Організацією Об'єднаних Націй у минулому десятилітті, звичайно приймалися як основа для оцінки досягнень у розвитку. В "Цілях" зусилля світового співтовариства зосереджують на досягненні істотного, вимірного поліпшення життя людей. Вони встановлюють критерії для оцінки результатів не тільки для країн, що розвиваються, але й для багатих країн, які допомагають фінансувати програми розвитку, а також для різноманітних установ, які допомагають країнам здійснювати ці програми. [20] [22]

Охорона навколишнього середовища - основний компонент "Цілей розвитку на тисячоріччя". В "Декларації тисячоріччя", прийнятої на саміті, охороні навколишнього середовища присвячений окремий розділ, у якому зроблені докладні посилання на питання зміни клімату, зпустинювання, зменшення біорізноманітності, а також керування лісовими й водними ресурсами. Основні положення "Цілей розвитку на тисячоріччя" констатують занепокоєння світового співтовариства станом навколишнього середовища. Саме екологічні проблеми займають ключову роль в усіх восьми цілях визначених на третє тисячоліття.

Так, "Мета 7: забезпечити екологічну стійкість" – перелік завдань, пов'язаних із цією метою, що ставляться до основних напрямків у сфері охорони навколишнього середовища у політиці усіх країн та їх відповідних програмах, найголовніші з яких - скорочення втрати екологічних ресурсів і поліпшення доступу до екологічних служб. [21]

Найбільш важливим в цій ситуації для усіх держав є розробка дієвих механізмів забезпечення ефективного державного регулювання у цій сфері. І саме економічні механізми державного управління є найефективнішим ринковим засобом, яке держава може застосувати для забезпечення ефективного управління природоохоронною діяльністю. Коли саме економіка довкілля буде визначати доцільність впровадження тих чи інших технологій, використання певних ресурсів тощо.

Проблемам державного управління природоохоронною діяльністю присвячені дослідження таких закордонних і вітчизняних вчених, як,              Борейко В.Е., Вовк В.І., Качинський А.Б., Крисаченко В.С., Медиков В.Я., Мостяєв О.І., Мордвінов О.В., Розпутенко І., Черево Г.В., Яцків М.І. та ін. Однак, аналіз розвтку та застосування економічних механізмів державного управління природоохоронною діяльністю в економічній літературі представлено явно недостатньо, не досліджено процеси застосування економічних механізмів та їх ефективності.

Неефективність економічних механізмів державного управління природоохоронною діяльністю та істотна практична значимість цієї проблеми для забезпечення екологічної сталості держави підтверджує об’єктивний характер актуальності теми дослідження.

Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний аналіз та розробка практичних рекомендацій із застосування економічних механізмів державного управління природоохоронною діяльністю. Для досягнення цієї мети в роботі поставлені і вирішені такі завдання:

      на основі теоретичного аналізу вивчити природу економічних механізмів природоохоронної діяльності, історичні та філософські процеси формування „економіки довкілля”;

      дослідити економічні механізми державного управління природоохоронною діяльністю, стан та тенденції фінансування природоохоронних заходів;

      вивчити економічні механізми державного управління водокористуванням підприємствами житлово-комунального господарства України та розробити пропозиції щодо їх удосконалення.

Предмет і об'єкт дослідження. Об'єктом наукового дослідження є економічні механізми державного управління природоохоронною діяльністю, як основного важеля регулювання раціонального природокористування та забезпечення фінансування природоохоронних заходів. Предмет дослідження - система нормативно-правових актів, що визначають економічні механізми державного управління природоохоронною діяльністю.

Головну увагу в дослідженні приділено державно-управлінським аспектам застосування зазначених економічних механізмів та ефективності їх застосування. У цьому напрямку тенденції розвитку економічних механізмів характеризуються спробами вдосконалення чинного законодавства, застосування нових видів економічних механізмів державного управління природоохоронною діяльністю. Водночас реальні управлінсько-правові процеси та діючи економічні механізми недостатньо ефективно застосовуються для забезпечення стійкого розвитку економіки, та країни загалом.

Методи дослідження. В роботі застосовуються як загальнонаукові системні методи дослідження (аналіз, синтез, дедукція, аналогія, узагальнення), так і спеціальні методи: порівняльно-правовий, формально-логічний, соціологічний та ряд інших наукових методів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає, насамперед, в тому, що в роботі проаналізовано та співставлено процеси формування нового розділу економічної науки – економіки довкілля, та  застосування її основних положень у природоохоронній діяльності держави, проаналізовано процеси формування економічних механізмів державного управління природоохоронною діяльністю та їх ефективність. Крім того, у роботі знайшли своє відображення процеси формування та застосування економічних механізмів державного управління водокористуванням підприємствами житлово-комунального господарства України, що є результатом аналізу нормативно-правових актів, які регулюють природоохоронну діяльність в Україні, монографій, наукових робіт, праць та статей вчених, а також авторів, що проводять дослідження у даній сфері.

Магістрант робить спробу виявити проблеми, неузгодженості, суперечності, що виникають в процесі здійснення державою природоохоронної діяльності, відповідності її екологічним нормам, і окреслити можливі шляхи їх розв'язання. На основі дослідження сформовано ряд положень, висновків та пропозицій, що окреслені в роботі.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані  в роботі теоретичні  положення, висновки і рекомендації можуть бути використані при вдосконаленні законодавства України, яким регулюється природоохоронна діяльність держави, у науково-дослідній роботі, а також можуть бути використані громадянами, підприємцями, працівниками підприємств та інших структур у процесі здійснення господарської діяльності із застосуванням екологічних заходів відповідними суб’єктами господарювання.

Структура магістерської роботи визначається поставленими метою та завданнями дослідження, відповідно до яких робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку та списку використаної літератури із 44 найменувань. Загальний обсяг дослідження складає 95 сторінок, з них 82 сторінки основного тексту, 7 малюнків і 8 таблиць займають 6 сторінок, а також додатки з 5 схем та 1 таблиці.

РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНІ, ФІЛОСОФСЬКІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ „ЕКОНОМІКИ ДОВКІЛЛЯ”

1.1. Історичні аспекти формування екологічної складової економічної науки

Державне управління, як вид суспільно корисної діяльності розвивався одночасно із становленням самого суспільства, його устрій, структуру. Виникненням та розвитком економічних механізмів державного управління ми завдячуємо становленню загальної економічної науки, яка виникла з поєднання загальносистемного філософського мислення з емпіричним аналізом природного світу.

Протягом століть науковці, дослідники працювати над розвитком загальної економічної науки, та економічних механізмів державного управління зокрема, в рамках інтегрального підходу, що охоплював широку сферу знань (метафізику). Ньютон писав на теми релігії, моралі та фізики. Джон Лок зробив внесок у відродження давньогрецької ідеї атомів та розвиток медичних знань, але найбільше відомий роботами з моральної філософії та суспільного устрою. Тож економічна наука виникла у 18 ст. також в рамках цієї інтегральної/міждисциплінарної традиції. [33]

В рамках релігійного мислення матеріальний добробут розглядався як одна з винагород за моральну поведінку. Однак після епохи Ренессансу дедалі більше поширювалася думка, що матеріальний добробут є не винагорода, а головна передумова моральної поведінки. В рамках модерного світогляду вважалося, що бідність та дефіцит породжують жадібність та війни, і в цілому перешкоджають людям вести моральне життя. Тож новий погляд полягав у тому, що моральний прогрес вимагає матеріального прогресу. Це означало радикальну зміну поглядів щодо моральності матеріалізму.

Таким чином, економічна наука виникла в епоху, коли індивідуальне прагнення матеріальних благ стало виправданим в суспільній свідомості, виходячи з припущення, що після забезпечення базових матеріальних потреб в їжі, житлі та одязі у людей будуть більш сприятливі умови для морального та суспільного удосконалення.

Слід зазначити, що на сьогодні, матеріальний прогрес для більшості людей перетворився на самоціль, а його обґрунтування з позицій суспільної та індивідуальної моралі в основному міцно забуте. [29]

Розквіту природничих наук і їх практичне впровадження у вигляді технологій прийшовся на початок 18 ст. У вигляді так званої „індустріальної революції”, яка породила надію, що союз науки та технології призведе до панування над природою, започаткує епоху достатку і матеріального добробуту. Наукові і технологічні оптимісти припускали, що фундаментальних законів природи існує не так вже й багато, і що їх пізнання радикально зменшить залежність людей від природи.

Можна зазначити, що ці ідеї про те, що  науковий прогрес неминуче веде до контролю над природою та матеріального достатку, - поширені і сьогодні.

Тож економічна думка розвинулася в контексті зазначених моральних, матеріальних та наукових поглядів, або вірувань, а також під впливом великих суспільних зрушень, таких як Американська і Французська революції, що сприяли бурхливому розвитку ринкових механізмів в практичній економіці. Коли економічна наука, що спочатку називалася “політична економія” еволюціонувала з моральної філософії у другій половині 18 ст., головне питання, що стояло перед нею було таке: яким чином індивідуальне прагнення досягти приватних інтересів впливає на досягнення більших суспільних цілей? Іншими словами, чи можуть особисті бажання людей та їх задоволення працювати на інтереси суспільства в цілому? Відповідь, що її дала класична економіка полягала в тому, що ринок спрямовує індивідуальну поведінку, начебто “невидимою рукою”, до спільного добра, тобто суспільного блага. [33]

Приблизно через сто років, у другій половині 18 ст., з біології та “історії природи” виникла формальна дисципліна “екологія”. Аналогічно до ранньої економічної науки, екологія переймалася питанням: як екологічні системи в цілому можуть працювати на спільне благо усіх біологічних видів, що їх складають? Тож на початку ці дві науки єднало схоже фундаментальне питання.

Крім того, економічна наука піж час свого становлення мала багатогранні концепції та підходи щодо вирішення своїх фундаментальних питань, однак лише найбільш ключові економічні школи та фігури, залишили свій слід у формування економічної науки, які і досі залишаються центральними для вирішення екологічної дилеми.

Першими з них були “фізіократи” – група французьких суспільних філософів 18 ст., яку можна розглядати як першу економічну школу. Фізіократи вірили в те, що універсальні фізичні закони, які ще не пізнані, можуть визначати природний суспільний порядок і економічні процеси. В їхньому баченні справжня економічна діяльність пов’язана, передусім, з роботою на землі. Лише робота фермерів на землі може дати продукт, тобто лише фермери є продуктивним класом. [33]

Засновником сучасної економічної науки став Адам Сміт, який був моральним філософом, а його перша книга була присвячена проблемам етики. Він розглядав суспільство як просту суму та вважав, що суспільне благо – це сума індивідуальних бажань людей, а ринок автоматично спрямовує індивідуальну поведінку людей до спільного добра – знаменита “невидима рука” ринку Адама Сміта. Погляди Сміта були атомістичні й механістичні, та збереглися при переході до неокласичної економічної теорії.

На відміну від цього, екологічний світогляд базується на тому, що свою ідентичність люди знаходять через свої стосунки з іншими людьми в спільноті, і що попередня історія кожної громади є важливою і суттєвою для її розвитку. За іронією, “політична економія” морального філософа Адама Сміта зробила мораль менш важливою, давши економічне обґрунтування сприйняттю індивіда як вільного й мобільного суб’єкта, а не члена громади, обмеженого соціальними та етичними зв’язками. Теорія Адама Сміта дозволяла вважати, що суспільне благо не потребує суспільних інститутів поза ринковими, оскільки складається з індивідуальних бажань, які оптимально задовольняються на основі ринкових відносин. [33]

Томас Мальтус, релігійний інтелектуал та математик, пояснив, що поширення війн, голоду та хвороб є матеріальним феноменом і не пов’язане з
волею Бога. Мальтус помітив, що людське населення зростає експоненційно до того часу, поки достатньо харчів та інших базових засобів для існування. Зростання ж кількості харчів відбувається переважно арифметично за рахунок удосконалення технологій та експансії до незаселених або нових місць проживання. Ця невідповідність темпів, на думку Мальтуса, періодично призводить до глибоких криз, коли люди зазнають впливу голоду і хвороб, можуть починати масштабні війни та руйнувати родючість земель.

Теорія Мальтуса надто примітивна, щоб описувати всю демографічну історію людства, але часом підтверджується в деякі моменти історії та в окремих регіонах світу і, зрештою, ще може підтвердитися в глобальних масштабах нашої планети. В теорії Мальтуса важливим є те, що він вперше сформулював проблему залежності економічного і соціального розвитку суспільства від об’єктивних обмежень, які накладає природне довкілля. [33]

Давід Рікардо сформулював другу після Мальтуса модель зв’язку економічної діяльності з природним довкіллям, розвинувши теорію земельної (природної) ренти. Він показав, що спочатку обробляються найкращі землі. Зростання населення призводить до екстенсивного розвитку – обробітку гірших земель, та до зростання цін на харчову продукцію, щоб покрити більшу собівартість продукції на гірших землях. Це також супроводжується виникненням прибутку від використання кращих земель (земельної ренти) та економічного стимулу до їх інтенсивної експлуатації.

Модель Рікардо також пояснює, чому сучасне агровиробництво базується на інтенсивному використанні мінеральних добрив, пестицидів та великих обсягів викопного палива для сільськогосподарської техніки. Але немає “безкоштовного обіду”, оскільки це призводить до деградації земель, забруднення природного довкілля, виснаження родовищ викопних видів палива і втрати біорізноманіття. Модель Рікардо поширюється й на інші природні ресурси, наприклад родовища корисних копалин, і говорить про те, що найкращі ресурси використовуються, а значить і виснажуються, в першу чергу. [33]

Теорії Мальтуса і Рікардо зробили класичну економіку дещо похмурою й песимістичною наукою. Обмежена ресурсно-екологічна місткість за Мальтусом і подальше погіршення якості ресурсів за Рікардо різко конфліктували з вірою в нескінченний матеріальний прогрес, що була характерною для 19 ст.

Джон Стюарт Міль розвинув ідеї Адама Сміта щодо зв’язку між індивідуальною поведінкою та суспільним благом. Зокрема, він показав, що існування конкурентних ринків є критично важливим для збереження індивідуальної свободи. Водночас, як і інші класичні економісти – Сміт, Мальтус та Рікардо – Міль вважав, що вічне зростання економіки неможливе, і навіть небажане. Однак він був менш песимістичним ніж його попередники, які вважали, що, коли зростання рано чи пізно закінчиться через ті чи інші обмеження, більшість людей буде жити на межі задоволення базових потреб існування (прожиткового мінімуму). Міль вважав, що економіка з часом природно досягне зрілості й перейде до так званого “стаціонарного стану”, що дозволить людям присвятити себе досягненню нематеріальних цілей та якісному удосконаленню свого життя. Він також бачив необхідність соціального розподілу добробуту та розумів, що розподіл результатів економічної діяльності є політичним, а не економічним процесом. Фактично, серед класичних економістів саме Міль був попередником сучасної економічної теорії сталого розвитку.

Приблизно в середині 19 ст. інтегральна “політична економія” розділилася на два великих табори. Одна група зосередилася на ширшій соціальній проблематиці та включала у свій перелік питань суспільні інститути, соціальну структуру та системи цінностей, зокрема стосунки між класами. Цей табір включав Карла Маркса та інших суспільних реформаторів, а також частину класичних економістів, таких як Джон Стюарт Міль. З часом цей науковий напрямок став маргінальним, поступившись натиску більш вузької дисципліни – економічної теорії, представленої новою неокласичною школою. [29]

Неокласична економічна теорія склалася близько 1870 р. й визначила засади домінуючого на сьогодні економічного світогляду. В низці своїх засадничих положень вона принципово відрізняється від класичної школи, яка передувала їй. [29]

1) Відкинула трудову теорію вартості. Вартість товару більше не розглядалася як залежна від праці, витраченої на його виробництво, але визначається його дефіцитністю. Вартість прирівнюється до ціни, що визначається ринковою взаємодією попиту та пропозиції.

2) Відсунула на другий план питання довгострокового зростання економіки та сфокусувалася на маржиналістському аналізі – вивченні зв’язку між малими змінами в цінах та обсягах товарів, оскільки економічна діяльність розвивається за рахунок невеликих поступових змін. (такий підхід дозволив максимально математизувати економічну теорію.)

3) На відміну від класичної економіки, що мала тісний зв’язок з проблематикою моральної філософії, неокласична економіка прагнула стати ціннісно нейтральною, тобто вільною від оцінок в системі людських цінностей. Претендуючи на статус наукового заняття/дисципліни неокласична економіка прагнула сформулювати закони для опису економічної діяльності. Люди розглядалися у вузькому баченні як раціональні егоїстичні суб’єкти, які передусім намагаються задовольнити свої бажання і прагнучи цього несвідомо покращують суспільний добробут. При цьому в економічній діяльності відсутній етичний чи моральний вимір.

Економічна активність на конкурентному ринку з часом призводить до рівноважного стану, який забезпечує максимальну ефективність розміщення ресурсів, що називається оптимумом Парето (італійський математик-економіст 19 ст.). В цій елегантній теорії припускається, що всі ринкові гравці мають ідеальну інформацію, вони вільні від інших обмежень й мотивовані виключно прагненням максимального задоволення свої бажань та потреб. Окрім властиво ринкових інститутів, відсутні будь-які суспільні інститути та нехтується роль, яку вони відіграють в соціалізації та приборканні/стримуванні поведінки людей.

Неокласична економічна теорія прагнула стати наукою, взірцем якої була фізика Ньютона. Класичні економісти вважали, що зростання економіки в подальшому приречено на зупинку. Вони також розуміли, що формування економічних систем залежить від випадковості: від історії та обставин життя конкретних людських спільнот. Однак неокласичні економісти, наслідуючи ньютонівську фізику, ігнорували роль випадку й обставин та прийняли суто детерміністський світогляд. Фундаментальним методологічним наслідком цього стало, по-перше, прагнення математичної строгості, а по-друге, тенденція до абстрагування від реального світу.

Крім того, наприкінці 19 ст. закріпилася тенденція до спеціалізації та професіоналізації науки. Набула поширення “редукціоністська” парадигма, яка припускає, що світ можна розділити на відносно ізольовані сфери, які можна дослідити та зрозуміти самі по собі, а згодом зібрати докупи, щоб побачити загальну картину. Зважаючи на дедалі більше ускладнення науки, на той час це була корисна ідея, яка дозволяла розділити сфери дослідження, більш інтенсивно вивчати вужчі проблеми та упорядкувати роботу дедалі зростаючої кількості науковців. Тому дисциплінарна структура науки здавалася цілком логічною та корисною. Водночас, це призвело до скорочення міждисциплінарних комунікацій, та тенденції до вироблення окремими дисциплінами значних термінологічних, методологічних і навіть світоглядних відмінностей. [29]

В сфері економічної теорії це призвело до випадання природних ресурсів (або землі) з класичної тріади факторів виробництва – землі, праці та капіталу, та зростаючої ізоляції економічної теорії від природничих наук. На це також суттєво вплинула індустріалізація західного суспільства, що звела до мінімуму роль землевласників й висувала на передній план промисловий капітал. Обмеженнями щодо земельних ресурсів можна було знехтувати, а інші природні ресурси не вважалися принципово обмеженими через відкриття нових родовищ та видів сировини (технологічний оптимізм).

Заслуга нової неомарксистської економіки полягає передусім у висвітленні політичного завдання справедливого розподілу як економічного добробуту, так і прав власності на ресурси. Водночас Маркс, і в особливості його комуністичні послідовники, знехтували проблемою ефективного розміщення ресурсів, що досягається ринком, сподіваючись вирішити її за допомогою централізованого планування. Крім того, ортодоксальне дотримання класичної трудової теорії вартості, яка не враховує вартості природного капіталу, а також гасло “підкорення природи заради побудови комунізму” призвели до значної екологічної деградації в колишніх комуністичних країнах.

Однак розгляд економічних систем як суспільно-політичних в рамках неомарксистської школи зробив визначний внесок у розвиток альтернативних бачень того, як досягається “спільне благо” і суспільний добробут. Зокрема, важливим досягненням економічної науки стало формування таких дисциплін, як “інституційна економіка” та “економіка розвитку”, що наголошує важливу роль суспільних інститутів і цінностей, а також державного регулювання в забезпеченні ефективної роботи ринків і запобіганні ринкових невдач. [29]

Головний економічний інструментарій неомарксистської школи – це перерозподіл доходів за допомогою податків і соціальних програм. Першим прикладом реалізації такого підходу стала державна пенсійна та соціальна система германського канцлера Бісмарка та соціальні реформи в Австрії наприкінці 19 ст., а нині широко практикується в багатьох країнах світу.