Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Методичний інструментарій дослідження

ВСТУП…...........................................................................................................3

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОЦЕСУ СОЦІАЛІЗАЦІЇ………..6

Соціалізація і розвиток особистості.....................................................6
Феномени, механізми і напрями соціалізації.....................................16
Сучасні теорії соціалізації....................................................................27
Сім'я як провідний фактор соціалізації особистості.........................45
Соціальна ситуація розвитку особистості в підлітковому віці.........57

РОЗДІЛ II. ЕМПІРІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДІВЧАТ

12-14 РОКІВ………………………………………………………………...69

Методичний інструментарій дослідження……………………….…69
Організація дослідження……………………………………………..75
Результати емпіричного дослідження……………………………….77

ВИСНОВКИ…................................................................................................81

ЛІТЕРАТУРА...................................................................................................83

ДОДАТКИ.......................................................................................................91

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Найактуальнішою проблемою сьогодення є проблема соціалізації людини, яка забезпечує йому життєздатність і життєстійкість у швидкоплинному сучасному світі. Процеси глобалізації, інтеграції, інноваційних розвиток суспільства вимагає від особистості володіння певних особистісних характеристик серед яких: мобільність, соціальна активність, конкурентоспроможність, комунікативність, здатність бути творцем і господарем свого власного життя й розвитку суспільства тощо. Крім того, проблема сучасної жінки в нашому суспільстві, її участь і вклад в сучасні процеси державотворення зумовлюють необхідність осмислити і визначити її роль у соціально-економічних, суспільно-політичних, культурно-духовних сферах буття та забезпечити її соціалізацію як необхідну умову розвитку суспільства в цілому. Однім з шляхів вирішення цієї проблеми є процес соціалізації дівчат у навчально-виховному процесі школи. Проте на стан соціалізації дівчат 12-14 років загалом впливають певні суспільні реакції, які однаковою мірою торкаються усіх сфер життя і впливають на їх динаміку й характер. У зв’язку з цим особливої актуальності набуває проблема соціалізації дівчат.

Науковці, філософи, соціологи, педагоги, психологи привертають увагу до даної проблеми, над якою в тій чи інший мірі працювали багато дослідників. Зокрема, широко відомі праці присвячені вивченню теоретичних основ соціалізації, її структури, форм, етапів, сфер, особливостей процесу соціалізації особистості, серед яких: К. А. Альбуханова-Славська, Б.Г.Ананьєв, М.В.Демін, Н.П.Дубіна, Б.П.Паригін, Ж. Піаже, А.Ф. Поліс, С.Л.Рубінштейн, Д. І. Фельдштейн, З.Фрейд та ін.

Проблемі психологічних особливостей соціалізації на різних вікових етапів розвитку особистості присвячені дослідження таких відомих психологів, як Г. М. Андреєвої, Е. П. Бєлінської, А. С. Волович, І. С. Кона, В. В. Москаленко та ін..

Школа протягом досить тривалого історичного часу є провідним чинником соціалізації особистості. Однак у сучасних умовах вона втратила монополію у сфері освітніх впливів. Дослідження, проведені експертами показують, що дитина проводить більше часу перед телевізором (від 1000 до 1200 год. на рік, або 23 год. на тиждень), ніж у школі (близько 1000 год. на рік).

У межах нашого дослідження аналізу потребують ті суспільні процеси, які характерні для сьогоднішнього часу. Серед них: демографічний, політичний, культурний, економічний, ідеологічний, інформаційний. Їх ми і відносимо до загальносуспільних чинників впливу, які, проте, є безпосередніми детермінантами стандартів поведінки дівчат 12-14 років.

Ефективній соціалізації в рамках школи заважають і такі суперечності :

потреба суспільства у сучасній особистості, яка швидко соціалізується і адаптується у швидкоплинному світі та недостатньою можливістю школи;
потреби впровадження у практику школи інноваційних підходів до соціалізації та існуванням бюрократичної природи школи як соціального інституту і авторитарних стосунків, які ще досі переважають у навчально-виховному процесі школи;
здійснення психологічного супроводу процесу соціалізації дівчат та недостатньою розробленістю цього супроводу;
потреба в гармонізації стосунків школи і родини у досягненні мети соціалізації учнів та недостатньої усвідомленості цієї необхідності вчителів і батьків.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження “Актуальні проблеми соціалізації дівчат”.

Об’єктом дослідження дипломної роботи є процес соціалізації

Предмет дослідження – особливості соціалізації дівчат 12-14 років.

Метою дипломної роботи є проведення комплексного аналізу різних теоретичних поглядів на проблему соціалізації, теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити особливості соціалізації дівчат підліткового віку.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

Проаналізувати теоретичні аспекти процесу соціалізації.
Уточнити сутність, механізми та напрями соціалізації.
Виявити особливості соціалізації дівчат середньої школи.
Провести емпіричне дослідження соціалізації дівчат 12-14 років.

Теоретичне значення одержаних результатів дослідження полягають: а) у визначенні особливостей соціалізації дівчат 12 — 14 років; б) у виявленні основних механізмів і напрямів соціалізації ( в шкільному середовищі та поза його межами); в) у виявленні основних чинників та факторів, що впливають на соціалізацію особистості.

Практичне значення роботи полягає в тому, що отримані в дипломній роботі дані можуть бути використані в системі шкільної та позашкільної освіти, і в першу чергу для підготовки дівчат 12 -14 років до подолання соціалізації та адаптації до оточуючого їх середовища.

Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація, психодіагностичні методи.

Психодиагностичні методи представленні в нашій роботі такими методиками.

Діагностики соціально-психологічної адаптації К.Роджерса, Р.Даймонда.
«Особистісний Диференціал»
Тест комунікативного контролю Шнайдера.

Структура дипломної роботи зумовлена логікою дослідження. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури з ….. джерел, ……додатків. Основний зміст дипломної роботи викладений на 82 сторінках друкованого тексту, загальний - …….

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОЦЕСУ СОЦІАЛІЗАЦІЇ.

1.1. Соціалізація і розвиток особистості

Пошуки теоретичного осмислення зв'язку індивіда і суспільства в західноєвропейській і американській філософській і психолого-педагогічній науці відносяться до початку XX століття. Вони велися як з позиції суб'єктивного ідеалізму, коли суспільство розумілося як сума індивідів, а суспільна свідомість як "спроектована і збільшена індивідуальна свідомість" [8, с.126], так і з позиції об'єктивного ідеалізму, при якому суспільство проголошувалося соціальним організмом, що не зводиться до сукупності свідомості осіб, а виступаючим у формі колективних уявлень, володіючих імперативною силою відносин до індивіда.

Проблемі соціалізації присвячено достатньо досліджень науковців, але кожний з них відповідно до своєї концепції давав різні визначення цього поняття. Так, В. В. Москаленко стверджує, що соціалізація — це двобічний процес, який включає в себе, з одного боку, засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження в соціальне середовище, систему соціальних зв'язків, з іншого боку, процес активного виховання індивідом системи соціальних зв'язків за рахунок його активної діяльності, активного включення в соціальне середовище [52, с.276]. У психологічному словнику дається наступне визначення: соціалізація – це еволюційний процес, з орієнтацією на підсумок оволодіння і відтворення суб'єктом соціального досвіду, який сам суб'єкт здійснює в чинниках комунікації, в індивідуальній діяльності [41, с.36]. Інакші кажучи, соціалізація – це процес засвоєння індивідом зразків поведінки, соціальних норм і цінностей, необхідних для його успішного функціонування в даному суспільстві. В процесі соціалізації бере участь все оточення індивіда: сім'я, сусіди, однолітки в дитячому закладі, школі, засоби масової інформації і т.д.

Для успішної соціалізації, за Н. Д. Смелзером, необхідна дія трьох чинників: очікування, зміни поведінки і прагнення відповідати цим очікуванням. Процес формування особистості, на його думку, відбувається в трьох різних стадіях:

1. Стадії наслідування і копіювання дітьми поведінки дорослих.

2. Ігрової стадії, коли діти усвідомлюють поведінку як виконання ролі.

3. Стадії групових ігор, на якій діти вчаться розуміти, що від них чекає ціла група людей [41, с. 27].

Аналіз літературних джерел свідчить, що поняття "соціалізація" пов'язане з такими поняттями як "виховання", "навчання", "розвиток особистості", тому розглянемо ці поняття більш детально.

Виховання і навчання у вузькому сенсі – це спеціально організована діяльність з метою передачі соціального досвіду індивіду і формування у нього визначених, соціально бажаних стереотипів поведінки, якостей і властивостей особистості [36, с. 214].

Випадкові соціальні дії мають місце в будь-якій соціальній ситуації, тобто коли взаємодіють два або більше індивідів. Наприклад, розмова дорослих про свої проблеми може достатньо сильно вплинути на дитину, але це навряд чи можна назвати виховним процесом.

Соціалізується дитина, не пасивно приймаючи різні дії, зокрема виховні, а поступово переходячи від позиції об'єкту соціальної дії до позиції активного суб'єкта. Дитина активна тому, що у неї існують потреби, і якщо виховання враховує ці потреби, то це сприятиме розвитку активності дитини. Якщо ж вихователі постараються усунути активність дитини, примушуючи її спокійно сидіти, поки вони здійснюють свою виховну діяльність, то цим вони можуть добитися формування не ідеальної і гармонійної, а збиткової, деформованої, пасивної особистості. Активність дитини буде або повністю пригнічена, і тоді особистість сформується як соціально неадаптована, тривожна, а за наявності певних індивідуальних особливостей, таких, як сильний тип нервової системи та інші, його активність реалізовуватиметься через різні компенсаторні виходи. Наприклад, те, що не дозволено, дитина старатиметься зробити потайно [16, с.194].

Отже, соціальний розвиток — це становлення та формування особистості під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих чинників, серед яких провідну роль відіграють цілеспрямоване виховання та навчання. Всі психологічні процеси є необхідною умовою формування особистості — становлення людини як соціальної істоти внаслідок впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку.

Соціалізація, як відмічають вчені, складний і багатофакторний процес. Одним з перших виділив елементи соціалізації дитини З. Фрейд. За теорією Фрейда, особистість включає три елементи: "ід" – джерело енергії, що стимулюється прагненням до задоволення; "его" – що здійснює контроль особистості на основі принципу реальності, і "супер-его", або етичний оцінний елемент. Соціалізація представляється З. Фрейдом процесом "розгортання" природжених властивостей людини, в результаті якої відбуваються становлення цих трьох складових елементів особистості, та виділяється 4 стадії, кожна з яких пов'язана з певними ділянками тіла, так звані ерогенні зони: оральна, анальна, фалічна і фаза статевої зрілості [45, с.198].

Французький психолог Ж. Піаже, зберігаючи ідею різних стадій в розвитку особистості, робить акцент на розвитку пізнавальних структур індивіда і їх подальшій перебудові залежно від досвіду і соціальної дії [36, с. 78].

Багато психологів і соціологи підкреслюють, що процес соціалізації продовжується протягом всього життя людини [42, с. 69]. А це значить, що впродовж всього життя здійснюється включення індивіда в соціальні відносини і завдяки цьому може відбуватися зміна його психіки. Проте поняття "розвиток психіки" і "соціалізація" не тотожні один одному, хоч і перетинаються.

Соціалізація є зміною психіки і формування особистості. Хоча як розвиток психіки не вичерпується соціальними процесами, так і розвиток особистості не зводиться лише до соціалізації. Такий розвиток здійснюється, як мінімум, за допомогою двох процесів:

1. Соціалізації.

2. Саморозвитку, саморозгортання особистості.

Соціалізація починається з дій на індивіда, оскільки батьки дитини вже соціалізовані, а дитина може на них впливати спочатку лише як біологічна істота, потім вона стає здатною взаємодіяти з дорослими і, далі, відтворювати соціальний досвід, що є у неї, в своїй діяльності.

Розвиваючись, особистість стає суб'єктом соціальних відносин, здатним впливати на іншу людину, але, через діалогічність, свідомість, рефлексію, людина може впливати і на себе як соціальний об'єкт. Такі дії не вважаються соціалізацією, але можуть складати основу розвитку особистості [42, с. 26].

Розглянемо структуру соціалізації особистості:

Найбільш перспективний підхід до визначення структури соціалізації особистості полягає аналіз її в 2-х аспектах (посилка, хто і де): статичному і динамічному. Відповідно можна умовно виділяти статичну і динамічну структуру соціалізації. Елементами структури є стійкі, відносно константні утворення. При цьому не враховується різний ступінь їх власної внутрішньої мінливості. До них слід віднести, перш за все, особистість і суспільство, а також ті соціальні утворення, які сприяють процесу їх взаємодії.

Поняття "особистість" фіксує соціально значуще в людині, що є, з одного боку, частиною природи, а з іншого, – соціальним індивідом, членом конкретного суспільства. Це її суспільна суть, яка розвивається тільки разом з суспільством або тільки на його основі. Визначальним чинником в процесі соціалізації виступає мікросередовище – та об'єктивна реальність, яка є сукупністю економічних, політичних, ідеологічних і соціально-політичних чинників, що безпосередньо взаємодіють з особистістю в процесі життєдіяльності.

Статична структура соціалізації особистості дозволяє конкретно історично підійти до аналізу відносно стійких елементів даного процесу на певному етапі розвитку суспільства. Проте всі перелічені вище елементи статичної структури не є раз і назавжди даними, незмінними, позбавленими певних змін, розвитку. Тому аналіз основних елементів статичної структури соціалізації особистості в їх русі, зміні і взаємодії дозволяє перейти до дослідження динамічної структури цього процесу. Динамічна структура соціалізації особистості ґрунтується на визнанні мінливості тих елементів, які утворюють статичну структуру даного процесу, основний акцент при цьому робиться на зв'язках і кореляціях тих або інших елементів один з одним.

Соціалізація здійснюється під впливом багатьох чинників, які можна умовно розділити на три групи [38, с. 25].

Таким чином, в поняття соціалізації входять поняття навчання, виховання, розвиток особистості.

Відмінність понять «соціалізація» і «виховання» особистості не означає їх протиставлення, оскільки соціалізація індивіда включає як соціально-контролюючі процеси цілеспрямованого впливу на особистість (виховання), так і стихійні, спонтанні процеси, які впливають на її формування. У зв’язку, як відмічають з цим потрібно розрізняти направлену і ненаправлену ( стихійну) форми соціалізації.

Направлена форма соціалізації або виховання — це спеціально розроблена певним суспільством система засобів впливу на людину з метою формування її особистості у відповідності з інтересами цього суспільства.

Цілеспрямоване виховання — це процес впливу вихователя на вихованця, що являє собою свідомо організовану запрограмовану і спеціалізовану діяльність суспільства з метою формування у людей необхідних і корисних для них поглядів, почуттів, рис характеру, психічних і фізичних якостей. Це процес систематичного цілеспрямованого впливу на фізичний і духовний розвиток особистості з метою підготовки її до виробничої суспільної і культурної діяльності. Виховання включає систему навчання, освіти й ідеологічного впливу.

Ненаправлена, або стихійна форма соціалізації — це так би мовити «автоматичне» виховання певних соціальних навичок у зв’язку з постійним перебуванням індивіда в безпосередньому соціальному оточенні.

Безпосереднє соціальне оточення індивіда — надзвичайно складний і різноманітний світ. Сукупність різних груп, що складають сферу спілкування індивіда, їх особливості, неоднаковість рівня соціального розвитку, практики соціальних зв’язків і відношень всередині них у неоднаковій психологічній атмосфері, пред’являють різні вимоги до особистості. Дослідження механізму соціалізації особистості приписує необхідність різностороннього дослідження всього комплексу впливів на неї різних соціальних груп.

Специфіка безпосередніх життєвих умов індивіда полягає в тому, що вони опосередковують вплив цілісної соціальної системи на особистість, конкретизують суспільні відносини в їх безпосередньому спілкуванні.

Цілеспрямована тобто виховна і стихійна — це дві основні форми соціалізації, які мають свої особливості. Ці форми соціалізації взаємопов’язані, взаємообумовлені. Питання про їх співвідношення розроблене ще недостатньо. Деякі дослідники, співставляючи направлену і стихійну форми соціалізації, віддають перевагу першій з них, доводячи, що стихійна форма детермінована в основному мікросередовищем і тому більш характеризується наявністю старого. Тому засвоєння вже віджитого може спричинити серйозну безпеку соціальному середовищу, зокрема появу відносно великої кількості осіб, які відхиляються від необхідних морально-етичних норм у бік соціальної патології. Існує також протилежна думка. Багато хто з дослідників вважає, що стихійна форма соціалізації сприяє засвоєнню індивідом нового, бо саме і мікросередовищі перш за все з’являються фактори, що відображають зміни в соціальних умовах, саме це забезпечує розвиток у індивіда нових якостей, які не передбачені старими нормами. Проте не має рації перебільшувати значення будь-якої одної форми соціалізації, бо така абсолютизація неодмінно спричиняє перекоси в системі виховання, про що засвідчує, наприклад, досвід неузгодженості стихійної і цілеспрямованої форми соціалізації або практика абсолютизації цілеспрямованого виховання, яке зводиться лише до навчання. Ототожнення різноманітного за формами процесу соціалізації з «виховуючим навчанням» в педагогічній практиці призвело до того, що головним засобом формування особистості проголошувались знання, а весь багатогранний процес духовного розвитку людини.

В підлітковому віці відбувається не лише анатомо-фізіологічний, а й когнітивний, психологічний розвиток особистості. До центральних психологічних новоутворень відносяться - поява самосвідомості, як можливості зрозуміти себе, пов’язаної з відкриттям світу власних переживань і упорядкування котрих стає можливим тільки з появою мислення в поняттях (Л. С. Виготський, Е. Еріксон, М. Кле та інші).

На думку М. Кле існує три головних завдання становлення підліткової самосвідомості:

1) самоусвідомлення часової протяжності власного Я, яке включає дитяче минуле і визначає проекцію в майбутнє,

2) усвідомлення себе як відмінного від інтеріорізованих батьківських думок про себе,

3) здійснення системи виборів, яка забезпечує цілісність особистості (вибір професії, статева поляризація, ідеологічні установки тощо).

Е. Еріксон виділив параметри розвитку, які характерні для кожної стадії життя людини. Так, для підлітка на його думку, параметр який виник в цей період, коливається ніж позитивним полюсом ідентифікації Я і негативним полюсом плутанини ролей школяра, і сина, і друга, і т.д., котрі підліток має зібрати в єдине ціле, зв’язавши з минулим і направити в майбутнє.

Л. С. Виготський зазначав, що важливі новоутворення підліткового віку відбуваються в середині важливих для підлітка відношеннях з однолітками обох статей, в середині ведучої для підліткового періоду діяльності орієнтації на себе, відкриття себе.

Підліток неначе дивиться на себе, свої можливості начебто ззовні, порівнює себе з іншими - дорослими і однолітками. Відбувається перехід орієнтації на оцінку оточуючих до орієнтації на самооцінку, формується уявлення про Я-ідеальне. Ж. Піаже писав, що коли дитина кооперується з собі подібним, вона вже доросла.

Підлітки скоріше і успішніше справляються з інтелектуальними завданнями, ніж в більш ранньому віці. Крім розвитку формального операціонального мислення, у них з’являється більша усвідомленість відмінності між приємним явищем і зберігаючого в пам’яті, - здатність будувати теоретичні припущення, які основані на тільки-но побаченому, переході до логічної пам’яті. Відбувається становлення спрямованості, виборності сприймання, формується абстрактне теоретичне мислення, розвиваються гіпотетико-дедуктивні процеси (на основі одних загальних уявлень, шляхом побудови гіпотез і їх перевірка), з’являється можливість будувати складні висновки, висувати гіпотези і перевіряти їх. Формування теоретичного дискурсивного (міркуючого) мислення - мислення, яке основане на оперуванні не конкретними образами, а поняттями. Тому в інтелектуальній діяльності посилюється індивідуальні відмінності, пов’язані з розрізненням самостійного мислення, інтелектуальної активності, творчого індивідуального підходу до рішення задач.

Самі 13-літні підлітки дуже стурбовані вмінням володіти власною поведінкою. Особливістю вольової поведінки цього віку є відсутність або надзвичайно слабка представленість в ньому саме виконавчої ланки. Характерна і “установка на відмову від зусиль”. Підлітки бурхливо і безпосередньо виражають свої емоції, вони часто не можуть стримувати радість, гнів, збентеженість. Особливістю емоційного реагування 13-14-літніх школярів-підлітків є і порівняна легкість виникнення у них переживань емоційної напруги і стресу.

В цей період “зворачується” дитяча форма уяви і починає складатися нова. В 13-літньому віці мрії все більше починають займати місце гри, створюючи тим самим ідеальні образи майбутнього.

А. Гезел, американський психолог, описав особливості біологічного дозрівання, інтересів, і поведінки дітей в підлітковому віці і, вважаючи, що перехід від дитинства до дорослості йде з 11 до 21 року, де особливо важливі перші п’ять років (з 11 до 16 років, бо, якщо десять, одинадцять, дванадцять років - це ще дитина, то потім це вже щось більше в своєму розвитку). 13 років - підліток, для якого характерна зверненість в середину (інтровертність), самокритичність, вразливість до критики, критичне ставлення до батьків, виборність у дружбі. 14 років - підліток: екстраверсія, енергійність, товариськість, упевненість у собі, цікавість до інших, порівняння себе з героєм (своїм ідеалом). 15 років - підліток: здобуваються індивідуальні відміни: рух незалежності, свобода від зовнішнього контролю, початок усвідомленого самовиховання. Вразливість, сприйнятливість до негативного впливу. 16 років - підліток: рівновага, бунтівництво поступається місцем життєрадісності, збільшується внутрішня самостійність, емоційна урівноваженість, товариськість.

К. Л. Бюлер виділив дві фази перехідного віку: 1) негативну, 2) позитивну. Негативна бере свій початок у допубертатному періоді (занепокоєність, тривожність, дратівливість). Це період мрій, суперечливих почуттів меланхолії. У дівчат - з 11 до 13 років, у хлопців - з 14 до 16 років. Позитивна - постійна близькість з природою, по іншому сприймається мистецтво, з’являється новий світ цінностей, потреба в інтимній людській близькості.

Відповідно до теорії К. Ц. Левіна найважливішими процесами перехідного віку є розширення життєвого світу особистості, її кругозору, почуття групової приналежності і типу людей, на яких вона орієнтується. Поведінка підлітка визначається проміжністю (маргинальністю) його положення. Це проявляється у психіці, для якої типові внутрішня сором’язливість, невизначеність рівнів притягань, внутрішніх протиріч, агресивність, схильність крайніх точок зору і позицій.

Л. Д. Столяренко виділяє слідуючи типи самовідношення підлітка:

1. “самооцінка” дитини є прямою проекцією оцінки матері,

2. змішана самооцінка,

3. підліток проектує точку зору батьків на себе, але дає їй свою оцінку,

Методичний інструментарій дослідження 📙 Дипломная → 🆔 9387