Мотивация студентов в ВНЗ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

      План

Вступ.........................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ МОТИВАЦІЇ

 

1.1.  Поняття мотивації як сукупності  особистісних і ситуативних факторів...6

1.1.2. Співвідношення мотивів і  цілей...................................................................7

1.1.3. Ієрархія мотивів в структурі  мотиваційної сфери людини та  їх види......8

1.1.4 Структура мотиваційної сфери студента в дослідженнях зарубіжних і вітчизняних психологів………………………………………………………….11

1.1.5. Мотивація до учбової діяльності  у студентів ВНЗ, провідні мотиви  навчання.................................................................................................................16

1.1.6. Професійна мотивація…………………………………………………….23

 

ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ……………………………………….28

 

РОЗДІЛ 2.  ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ МОТИВАЦІЙНОЇ СФЕРИ СТУДЕНТІВ ПЕРШОКУРСНИКІВ І СТУДЕНТІВ П’ЯТОГО КУРСІВ ТА ЇХ ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

 

2.1.    Опис методик та процедура дослідження..........................................

2.2.   Аналіз та інтерпретація  результатів дослідження.....................................

 

ВИСНОВКИ...........................................................................................................

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХДЖЕРЕЛ.............................................................

 

 

 

 

 

 

ВСТУП 

 

Потреба в  пізнанні - одна з головних людських потреб, на основі якої відбувається освоєння індивідом багатовікового людського досвіду.

Перехід від  старшого шкільного віку до студентського супроводжується протиріччями і ламкою звичних життєвих уявлень. Необхідно враховувати, що відмінності в мотивації можуть спостерігатися у студентів різних курсів, факультетів і спеціальностей. 

У першу чергу  наш інтерес визначається тим, що формування мотивації та ціннісних  орієнтацій є невід'ємною частиною розвитку особистості людини. У перехідні, кризові періоди розвитку виникають  нові мотиви, нові ціннісні орієнтації, нові потреби і інтереси, а на їх основі перебудовуються і якості особистості, характерні для попереднього періоду. Таким чином, мотиви, притаманні даному віку виступають в якості лічностнообразующей системи й пов'язані з розвитком самосвідомості, усвідомлення положення власного "Я" в системі суспільних відносин. 

Як ціннісні орієнтації, так і мотиви відносяться до найважливіших компонентів структури особистості, за ступенем сформованості яких можна судити про рівень сформованості особистості. Останніми роками в психологічній науковій літературі питанням мотивації навчальної діяльності приділяється особлива увага. Це не випадково, оскільки питання про мотиви - це по суті питання про якість навчальної діяльності.

Переважання зовнішніх, утилітарних мотивів  веде до того, що навчання набуває формальний характер, відсутній творчий підхід, самостійна постановка учбових цілей. Відомо, що саме негативне або байдуже відношення до навчання може бути причиною низької успішності або неуспішності учня.  

Актуальність  теми. Однією з найбільш актуальних проблем сучасної освіти є побудова такого процесу навчання, який міг би бути основою формування мотиваційної сфери учнів. 

У зв'язку з  цим виникають суперечності між  існуючим станом мотивації навчання у студентів вузу і сучасними вимогами до їх учбової активності; між потребами практики в науково-обгрунтованих рекомендаціях по управлінню мотиваційною сферою студентів і відсутністю достатніх для цього науково-психологічних знань. Формування повноцінної особистості студента має важливе практичне значення. Це підкреслюється науковими працями низкою авторів. Формування особистості людини відбувається у продовж всього її життя, а саме у вищій школі закладаються основні особисті якості фахівця, у подальшій професійній діяльності відбувається «подальша шліфовка як особистості». До числа найважливіших якостей особистості сучасного фахівця можна віднести ініціативу та відповідальність, спрямованість до новаторських рішень, потреба у постійному оновленні своїх знань. 

В процесі  навчання студент зштовхується з  низкою проблем психолого-педагогічний аспект яких зв’язаний з пристосуванням до нової дидактичної ситуації, принципово відрізненої від шкільної формами  та методами організації учбового процесу. Ця новизна та пов’язані з нею труднощі створюють свого роду дидактичний бар’єр, який повинен бути подоланий. З цього слідує, що у розвитку особистості майбутнього фахівця важливе значення має формування позитивних мотивів та дійсних цілей, оскільки мотиви та цілі  являються важливими детермінантами діяльності. 

Структура мотивів  студента, сформована у час навчання, стає стержнем особистості майбутнього фахівця. Отже, розвиток позитивних навчальних мотивів - невід'ємна складова частина виховання особистості студента.  

Мета  дослідження – дослідження мотивації до навчання студентів 1-го та 5-го курсів та їх порівняльний аналіз.                                                                 

Об’єкт дослідження: мотивація до навчання у студентів.

Предмет дослідження: особливості мотивації до навчання студентів першого  та випускного курсів.

Гіпотеза: Рівень мотивації до начання та оволодіння професії у першокурсників вищий за рівень мотивації у п’ятого курсу.

Завдання дослідження:

1. Визначення мотивації учбової діяльності та її формування на різних вікових етапах;
2. Визначення мотиваційно-смислових якостей особистості ставлення в професійному становленні студентів;
3. З’ясування специфіки навчальної мотивації студента;

4.      Визначення професійної мотивації;

5.      Визначення аналізу і інтерпретації отриманих результатів.  
  

Методи  дослідження. В якості експериментальних методів використовувалися такі діагностичні засоби: «Методика визначення мотивації навчання студентів» (Каташев В.Г), «Методика вивчення мотивації навчання у вузі» (Т.І. Ільїної),  методика К.Замфір в модифікації А.А. Реана «Вивчення мотивації професійної діяльності», «Мотивація навчання студентів педагогічного вузу» Пакуліна С.А., Кетько С.М.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ МОТИВАЦІЇ ДО НАВЧАННЯ У СТУДЕНТІВ

 

1.1. Поняття мотивація як сукупністі  особистісних і ситуативних факторів.

 

Діяльність   людини завжди   викликана  певними  мотивами. Поняття «мотив» (від лат. mоvеrе — рухати, штовхати) означає спонукання до діяльності, спонукальну причину дій і вчинків людини. Суб'єкта можуть спонукати до певної діяльності різні мотиви: інтерес до змісту та процесу діяльності, почуття обов'язку перед суспільством, прагнення до самоствердження, тощо [10].

Якщо  суб'єкт прагне до реалізації певної діяльності, то є підстави стверджувати, що у нього є мотивація.

Мотивація — це сукупність спонукальних факторів, які визначають активність особистості; це всі мотиви, потреби, стимули, ситуативні чинники, які спонукають поведінку людини [9].

Мотиви є відносно стійкими рисами (проявами, атрибутами) особистості. Коли ми стверджуємо, що певній людині притаманний пізнавальний мотив, то мається на увазі, що в багатьох ситуаціях вона виявляє інтерес до змісту і процесу діяльності; або пізнавальну мотивацію.

Однак мотивація - це не лише мотиви, а й ситуативні фактори (вплив різних людей, специфіка  діяльності й ситуації тощо). Ситуативні фактори є досить динамічними, мінливими, що створює значні можливості впливу на них і на активність у цілому. Інтенсивність актуальної мотивації залежить від сили мотиву й інтенсивності ситуативних детермінант мотивації (вимог та впливу інших людей, складності завдань тощо) [12; 15].

Певним   мотивом   (або   навіть   сукупністю   мотивів) мотивація  діяльності не вичерпується. Необхідно  враховувати вплив факторів конкретної ситуації. Надмірна складність діяльності, несприятлива конкретна життєва ситуація призводять до зниження не лише мотивації, а й ефективності діяльності.

Таким чином, мотивація — це сукупність усіх факторів (як особистісних, так і  ситуативних), які спонукають до активності (діяльності) людину.

Важливо зазначити, що, чим вищий рівень мотивації, чим більше чинників (мотивів) спонукають людину до діяльності, тим більше зусиль вона схильна докладати [11].

Високомотивовані  індивіди більше працюють і, як правило, досягають кращих результатів у  діяльності. Часто трапляється так, що менш здібний, але більш мотивований  учень (спортсмен, працівник) досягає  вищих успіхів у діяльності, ніж  його обдарований товариш (колега).

     Отже, мотивація — це один із  найважливіших факторів (поряд зі  здібностями, знаннями, навичками), який забезпечує успіх у діяльності.

 

1.1.2. Співвідношення мотивів і  цілей.

 

Мета (ціль) — це усвідомлений, запланований результат діяльності, суб'єктивний образ, модель майбутнього продукту діяльності [21, 13].

Співвідношення  мотивів і цілей діяльності полягає  в тому, що мотив виступає як причина (спонука) постановки тих чи інших  цілей. Щоб поставити перед собою  мету, необхідний відповідний мотив: самоствердження, самореалізації, матеріального  стимулу, інтересу до змісту діяльності тощо.

        Мета є потужним мотиваційним фактором. Вона стимулює, активізує, організовує дії людини.

Оскільки  цілі тісно пов'язані з мотивами, вони здійснюють істотний спонукальний вплив на діяльність людини. Постановка мети стимулює людину докладати відповідних  зусиль для її досягнення.

Чим конкретнішими  є цілі, тим більший спонукальний вплив вони здійснюють. Загальні цілі, доки їх не конкретизувати, часто мають  характер декларацій і не стимулюють до діяльності. Конкретизація мети, розробка проміжних цілей (етапів) і  засобів їх досягнення - важливий мотиваційний фактор [9].

Чим віддаленіші  цілі ставить перед собою людина, тим менший спонукальний вплив, як правило, вони здійснюють. Часовий фактор у  цьому контексті має істотне  значення. Більшою мірою нас спонукають близькі цілі.

Як стверджував  О.М. Леонтьєв, розгорнута діяльність передбачає досягнення конкретних цілей (у певній послідовності). Чим диференційованішою є загальна (кінцева) мета, чим більше виділено етапів та конкретних проміжних  цілей, тим легше працювати. Досягнення певної проміжної мети (завершення певного етапу діяльності) створює ситуацію успіху, дає емоційний заряд, спонукає до кінцевої мети, посилює мотивацію людини [17, 144].

       Мета, як правило, детермінується  кількома мотивами, вона є полімотивованою.  Що більше мотивів детермінує мету, то більшою є її спонукальна сила. Коли мету вдається «підкріпити» більшою кількістю мотивів, то вона справляє інтенсивніший спонукальний вплив на діяльність людини [21].

    

1.1.3. Ієрархія мотивів в структурі мотиваційної сфери людини та їх види.

 

До діяльності людину спонукають, як правило, кілька мотивів, які утворюють мотиваційний комплекс (систему або ієрархію мотивів). Одні мотиви у цій системі мають  провідне значення і більшу спонукальну  силу (здійснюють більший спонукальний вплив на діяльність, частіше актуалізуються). Вплив інших мотивів менший: вони мають меншу спонукальну силу і перебувають внизу ієрархії мотивів.

Індивідуальний  вплив мотиву на діяльність людини є різним, що залежить від конкретних обставин життя, впливу інших людей, часових факторів тощо. Тому й ієрархія мотивів, незважаючи на відносну стабільність, не є абсолютно стійким психічним  утворенням: спонукальна сила окремих  мотивів час від часу може змінюватися  під впливом різних соціальних і  психологічних факторів [20].

О.М. Леонтьєв розрізняє потенційні (домотиваційні  утворення) і діючі мотиви [17, 250]. Основна відмінність між ними полягає в тому, що діючі мотиви займають провідне місце, постійно актуалізуються і чинять істотний мотиваційний вплив  на діяльність людини, в той час  як потенційні мотиви    знаходяться  внизу мотиваційної ієрархії, чинять незначний вплив на активність людини і часто взагалі не проявляються.

Але, за певних обставин вони можуть актуалізуватися  під впливом деяких факторів, як зовнішніх, так і внутрішніх, і  як наслідок, набувають спонукального  значення (стають діючими мотивами).

Як вже  зазначалось, ієрархія мотивів не є  стабільним мотиваційним комплексом: вона змінюється з часом та віком (залежно від обставин і людей, які мають вплив на особистість). Мотиваційна сфера є досить динамічною: значення та вплив окремих мотивів  змінюється (відповідно змінюється й  ієрархія мотивів), так як різні чинники  можуть змінювати цю ієрархію [10].

Але, незважаючи на динамічність мотиваційної сфери, кожній людині притаманна відносна стабільність ієрархії мотивів. Можна стверджувати, що мотиви, які спонукають нас до діяльності, є відносно сталими, незмінними (протягом певного проміжку часу). Відносна стабільність ієрархії мотивів зумовлюється тим, що особистість в цілому і  мотиви зокрема (але не мотивація, яка  залежить і від ситуативних факторів) не так уже й легко піддаються зміні. Значно легше змінити або  розвинути мотиваційну сферу  дитини, але складніше це зробити  з дорослою людиною [20]. Таким чином, незважаючи на вплив різних чинників, які здатні змінити ієрархію мотивів, є підстави також стверджувати про її відносну стабільність.

Існує багато видів мотивів, які можуть забезпечити  ефективну діяльність особистості.

      Людину до діяльності спонукає, зазвичай, не один, а кілька мотивів. Кожен із них має різну спонукальну силу. Одні мотиви досить часто актуалізуються і чинять істотний вплив на діяльність людини, інші діють лише за певних обставин (і в більшості випадків є потенційними мотивами). Занюк С.С. виділив мотиви, які мають найбільше практичне значення [10, 21]:

1. Мотив самоствердження як прагнення утвердити себе в соціумі, здобути чи підтримати високий соціальний статус.
2. Мотив ідентифікації з іншою  людиною, що є особливо актуальним для дітей і молоді, які намагаються наслідувати інших людей у своїх діях.
3. Мотив влади (прагнення суб'єкта впливати на людей, прагнення зайняти «керівну позицію» у групі (колективі), намагання керувати людьми, визначати і регламентувати їхню діяльність).
4. Процесуально - змістові мотиви як спонукання до активності змістом і процесом діяльності, а не зовнішніми чинниками.
5. Мотив саморозвитку як прагнення людини до самовдосконалення.
6. Мотив досягнення як прагнення досягти високих результатів і майстерності в діяльності.   
7. Просоціальні (суспільно значущі) мотиви, що пов'язані з усвідомленням суспільного значення діяльності, з почуттям обов'язку, відповідальності перед групою або суспільством узагалі.
8. Мотив афіліації як прагнення до встановлення або підтримання стосунків з іншими людьми, прагнення до контакту і спілкування з ними.
9. Негативна мотивація (мотив уникнення неприємностей і покарання).       

      Отже, будь-яка діяльність є полімотивованою,  і обумовлюється ставленням людини  до предметного світу, до людей,  до суспільства, до самої себе.

А. Маслоу стверджував, що залучення якомога  більшої кількості потреб (актуалізація ширшого кола спонукальних чинників) підвищує загальний рівень мотивації  діяльності [20].

На думку  Б.І. Додонова, діяльність людини спонукається такими провідними мотивами [7]:

1. задоволення від самого процесу діяльності ;
2. прямий результат діяльності (створений продукт, засвоєні знання тощо);
3. винагорода за діяльність (плата, підвищення  в посаді, слава і т. д.);
4. уникнення санкцій (покарання), котрі загрожували б у разі ухиляння від діяльності чи несумлінного виконання її.

Чимало  залежить від спонукальної сили кожного  з мотивів. Інколи трапляється, що сила впливу одного з мотивів переважає  спонукальний вплив інших, але у більшості випадків, загальний рівень мотивації підвищується, в залежності від кількості актуалізованих мотивів [13].

Отже, загальний рівень мотивації залежить від:

1. кількості мотивів, які актуалізуються;
2. спонукальної сили кожного з цих мотивів;
3. актуалізації ситуативних факторів.

 

 

1.1.4 Структура мотиваційної сфери студента в дослідженнях зарубіжних і вітчизняних психологів.

Мотивація є однією з фундаментальних  проблем, як у вітчизняній, так і  в зарубіжній психології. Її значущість для розробки сучасної психології пов'язана  з аналізом джерел активності людини, спонукальних сил його діяльності, поведінки. Відповідь на питання, що спонукає людину до діяльності, який мотив, «заради чого» він її здійснює, є основа її адекватної інтерпретації. «Коли люди спілкуються один з одним ... то, перш за все, виникає питання про мотиви, спонукань, які штовхнули їх на такий контакт з іншими людьми, а також про ті цілі, які з більшою чи меншою усвідомленістю вони ставили перед собою »[57, с.12 - 13]. У самому загальному плані мотив це те, що визначає, стимулює, спонукає людину до вчинення будь-які дії, включеного в визначається цим мотивом діяльності. 

Складність і багатоаспектність  проблеми мотивації обумовлює множинність  підходів до розуміння її сутності, природи, структури, а також до методів її вивчення (Б. Г. Ананьєв, С. Л. Рубінштейн, М. Аргайл, В. Г. Асєєв, Л.І. Божович, К. Левін, А. Н. Леонтьєв, З. Фрейд та ін.) Істотно підкреслити, що основним методологічним принципом, що визначає дослідження мотиваційної сфери у вітчизняній психології, є положення про єдність динамічної (енергетичної) і змістовно-смисловий сторін мотивації. Активна розробка цього принципу пов'язана з дослідженням таких проблем, як система відносин людини (В. Н. Мясищев), співвідношення змісту і значення (О. М. Леонтьєв), інтеграція спонукань і їх смисловий контекст (С. Л. Рубінштейн), спрямованість особистості і динаміка поведінки (Л. І. Божович, В. Е. Чудновський), орієнтування в діяльності (П. Я. Гальперін) і т.д. 

У вітчизняній психології мотивація  розглядається як складний багаторівневий регулятор життєдіяльності людини - її поведінки, діяльності. Вищим рівнем цієї регуляції є свідомо-вольовий. Дослідники відзначають, що «... мотиваційна система людини має набагато більш складну будову, ніж простий ряд заданих мотиваційних констант.Вона описується виключно широкою сферою, що включає в себе і автоматично здійснювані установки, і поточні актуальні прагнення, і область ідеального, яка в даний момент не є актуально діючої, але виконує важливу для людини функцію, даючи йому ту смислову перспективу подальшого розвитку його спонукань, без якої поточні турботи повсякденності втрачають своє значення »[2, с. 122].

 Все це, з одного боку, дозволяє  визначати мотивацію як складну,  неоднорідну багаторівневу систему  збудників, що включає в себе потреби, мотиви, інтереси, ідеали, прагнення, установки, емоції, норми, цінності тощо, а з іншого, - говорити про полімотівірованность діяльності, поведінки людини і про домінуючий мотив в їх структурі. 

Розуміється як джерело активності і одночасно як система побудників будь-якої діяльності мотивація вивчається в самих різних аспектах, в силу чого поняття трактується авторами по-різному. Дослідники визначають мотивацію як один конкретний мотив, як єдину систему мотивів і як особливу сферу, що включає в себе потреби, мотиви, цілі, інтереси в їх складному переплетенні і взаємодії. 

Трактування «мотиву» співвідносить це поняття або з потребою (драйвом) (Ж. Ньютенн, А. Маслоу), або з переживанням цієї потреби і її задоволенням (С. Л. Рубінштейн), або з предметом потреби. Так, в контексті теорії діяльності А. Н. Леонтьєва термін «мотив» вживається не для «позначення переживання потреби, але так, що означає те об'єктивне, у чому ця потреба конкретизується в даних умовах і на що спрямовується діяльність, як на спонукає її» [36 , с. 225].

Зазначимо, що розуміння мотиву як «опредмеченной потреби» визначає його як внутрішнього мотиву, що входить  в структуру самої діяльності. 

Найбільш повним є визначення мотиву, запропоноване одним з провідних  дослідників цієї проблеми - Л. І. Божович. Згідно Л. І. Божович, в якості мотивів можуть виступати предмети зовнішнього світу, уявлення, ідеї, почуття і переживання, словом, все те, в чому знайшла втілення потреба [6, с. 41-42]. Таке визначення мотиву знімає багато суперечностей у його тлумаченні, де об'єднуються енергетична, динамічна і змістовна сторони. При цьому підкреслимо, що поняття «мотиву» вже поняття «мотивація», яке «виступає тим складним механізмом співвіднесення особистістю зовнішніх і внутрішніх чинників поведінки, який визначає виникнення, напрямок, а також способи здійснення конкретних форм діяльності» [15].

Найбільш широким є поняття  «мотиваційної сфери», що включає й афективну, і вольову сферу особистості (Л. С. Виготський), переживання задоволення потреби. У загальпсихологічним контексті мотивація являє собою складне поєднання, «сплав» рушійних сил поведінки, що відкривається суб'єкту у вигляді потреб, інтересів, включень, цілей, ідеалів, які безпосередньо детермінує людську діяльність [55].

 Мотиваційна сфера або мотивація в широкому розумінні слова з цієї точки зору розуміється як стрижень особистості, до якого «стягуються» такі її властивості, як спрямованість, цінні орієнтації, установки, соціальні очікування, домагання, емоції, вольові якості та інші соціально-психологічні характеристики. 

«Поняття мотивації у людини ... включає в себе всі види спонукань: мотиви, потреби, інтереси, прагнення, цілі, потяги, мотиваційні установки або диспозиції, ідеали і т.д.» [1]. 

Таким чином, можна стверджувати, що, незважаючи на різноманітність підходів мотивація розуміється більшістю авторів як сукупність, система психологічно різнорідних факторів, що детермінують поведінку і діяльність людини. 

Продуктивним у вивченні мотивації (В. Г. Асєєв, Дж.Аткінсон, Л. І. Божович, Б. І. Додонов, А. Маслоу, Е. І. Савонько) є уявлення про мотивацію як про складну систему, в яку включені певні ієрархізовані структури.

При цьому структура розуміється як відносно стійке єдність елементів, їх відносин і цілісності об'єкта; як інваріант системи. Аналіз структури мотивації дозволив В. Г. Асєєву виділити в ній а) єдність процесуальних і дискретних характеристик і б) двухмодальное, тобто позитивне і негативне підстави її складових. 

Важливо також положення дослідників про те, що структура мотиваційної сфери є не застиглою, статичної, а розвиваються, змінюються в процесі життєдіяльності освітою. Істотним для дослідження структури мотивації виявилося виділення Б. І. Додонова її чотирьох структурних компонентів: задоволення від самої діяльності, значущості для особистості безпосереднього її результату, «мотивуючої» сили винагороди за діяльність, що примушує тиску на особистість [16].

 Перший структурний компонент умовно названий «гедоніческой» складовою мотивації, інші три - цільовими її складовими. Разом з тим перший і другий виявляють спрямованість, орієнтацію на саму діяльність (їїпроцес і результат), будучи внутрішніми по відношенню до неї, а третій і четвертий фіксують зовнішні (негативні і позитивні по відношенню до діяльності) фактори впливу. Суттєво також і те, що два останніх, які визначаються як нагорода і уникнення покарання, є, по Дж.Аткінсону, складовими мотивації досягнення.

Відзначимо, що подібне структурне уявлення мотиваційних складових, співвіднесені  зі структурою навчальної діяльності, виявилося дуже продуктивним. Інтерпретація  мотивації та її структурної організації  проводиться і в термінах основних потреб людини (Х. Мюррей, Дж.Аткінсон, А. Маслоу та ін) [3]. Одним з ранніх дослідників особистісної мотивації (в термінах потреб особистості), як відомо, була робота Х. Мюррея (1938). З безлічі розглянутих автором побудників поведінки їм були виділені чотири основних: потреба в досягненні, потреба в домінуванні, потреба в самостійності, потреба в аффіляціі.

Ці потреби були розглянуті в більш широкому контексті М. Аргайлом (1967). Він включив у загальну структуру мотивації (потреб):  
1. не соціальні потреби, які можуть викликати соціальну взаємодію (біологічні потреби у воді, їжі, грошах);  
2. потреба в залежності, як прийняття допомоги, захисту, прийняття керівництва, особливо від тих, хто авторитетний і має владу;  
3. потреба в аффіляціі, тобто прагнення бути в товаристві інших людей, у дружньому відгуку, прийняття групою, однолітками;  
4. потреба в домінуванні, тобто прийняття себе іншими або групою інших як лідера, якому можна говорити більший час, приймати рішення;  
5. сексуальна потреба - фізична близькість, дружнє і інтимне соціальну взаємодію представниками однієї статі з привабливим представником іншого;  
6. потреба в агресії, тобто в нанесенні шкоди, фізично або вербально;  
7. потреба в почутті власної гідності (self-esteem), самоідентифікація, тобто в прийнятті самого себе як значущого. 

Очевидно, що потреба в залежності, в самоствердженні та одночасно  в агресії може значною мірою  представляти інтерес для аналізу діяльності та поведінки учнів. 

У плані розгляду структури потребностной  сфери людини великий інтерес  представляє «потребностний трикутник» А. Маслоу, в якому, з одного боку, очевидніше висвічується соціальна, інтерактивна залежність людини, а з іншого боку, - його пізнавальна, когнітивна природа, пов'язана з самоактуалізації. Його трикутник потреб А. Маслоу, звертає на себе увагу при його розгляді, по-перше, місце і значення, яке відводиться власне потребам людини, і, по-друге, що потребностная сфера людини розглядається поза структури його діяльності - тільки стосовно його особистості , її самоактуалізації, розвитку, комфортному існуванню (у розумінні Дж.Брунер) [39].

 

 

 

 

 

 

1.1.5. Мотивація до учбової діяльності у студентів ВНЗ, провідні мотиви навчання.

 

Загальне  системне представлення мотиваційної сфери людини дозволяє дослідникам  класифікувати мотиви. Як відомо, у  загальній психології види мотивів (мотивації) поведінки (діяльності) розмежовуються на різних підставах, наприклад, у залежності:

1. від характеру участі в діяльності (усвідомлені й реально діючі мотиви, за О.М.Леонтьєвим) [17];
2. від тривалості впливу мотиву на діяльність особистості (далека - коротка мотивація  (Б.Ф.Ломов) [цит. за 13];
3. від соціальної значимості (соціальні - вузькоособистісні (П.М.Якобсон) [24];
4. від факту включеності в саму діяльність або перебування поза нею (широкі соціальні мотиви й вузькоособистісні мотиви (Л.І.Божович)[2];
5. мотиви певного виду діяльності, наприклад, учбової діяльності [9].

На нашу думку, для розгляду та аналізу проблеми позитивного ставлення до навчання студентів ВНЗ, необхідно розмежувати  поняття навчання, учіння, навчальна  діяльність, учбова діяльність.

У визначенні навчання є різні відмінності, що зумовлені різними теоретичними підходами, до розуміння його суті.

Проаналізувавши відповідну літературу [3; 6; 14; 16], ми розглядаємо  навчання як систему дидактичних  впливів, яка визначається змістом, методами, формами пред’явлення навчального  матеріалу з метою його засвоєння. Навчання як вид діяльності включає  навчальну і учбову діяльності, які  мають принципову відмінність. Навчальна  діяльність – це діяльність практична (діяльність викладача), а учбова –  теоретична (пізнавальна), діяльність учня, студента і т.д. Суб’єкти цих  діяльностей розв’язують різні  задачі: вчитель – дидактичні, учні – учбові.