Облік і аналіз дебіторської забогованості

Облік і аналіз

дебіторської  заборгованості підприємств

(на прикладі ТОВ «Кіпарис» )

АНОТАЦІЯ

Дипломна робота бакалавра на тему: «Облік і аналіз дебіторської заборгованості підприємств» складається з трьох розділів. Робота містить  11 таблиць, 9 рисунків, 2 діаграми та 13 додатків. Список літератури складається з 80 джерел.

Ключові слова:

Дебіторська заборгованість, дебітори, резерв сумнівних боргів, чиста реалізаційна вартість, поточна  дебіторська заборгованість, довгострокова  дебіторська заборгованість, сумнівна дебіторська заборгованість, безнадійна дебіторська заборгованість.

Метою дослідження є розкриття теоретичних та практичних аспекти обліку і аналізу дебіторської заборгованості в умовах розвитку економіки України.

Об’єктом дослідження є облік і аналіз дебіторської заборгованості ТОВ «Кіпарис».

Наукова новизна  одержаних результатів полягає в систематизації та  уточненні теоретичних положень та розробці практичних рекомендацій, спрямованих на удосконалення обліку і аналізу розрахунків підприємства з дебіторами.

Практичне значення результатів дослідження полягає в розробці обґрунтованих методичних рекомендацій щодо удосконалення обліку і аналізу системи розрахунків з дебіторами, що сприятиме зростанню ефективності управління фінансами через підвищення вірогідності та реальності інформаційного забезпечення. За результатами дослідження сформовано напрямки вдосконалення обліку і аналізу дебіторської заборгованості. Рекомендації та пропозиції, викладені в дипломній роботі бакалавра, спрямовані на використання в практичній діяльності суб’єктів господарської діяльності.

ЗМІСТ

ВСТУП

Повсякденна фінансово-господарська діяльності підприємства вимагає постійних  розрахункових взаємовідносин з  іншими суб'єктами господарювання: підприємствами, організаціями, установами, державними органами, фізичними особами та ін. Результатом цього є здійснення господарських операцій, основними наслідками яких є формування коштів у розрахунках, тобто дебіторської заборгованості, а також виникнення зобов'язань, проведення розрахунків по них та інші зміни в активах і капіталі.

Однією з найважливіших складових частин цих операцій, з точки зору фінансової стабільності підприємства, є дебіторська заборгованість.

Актуальність  теми дослідження. З погляду фінансової стабільності суб’єкта господарювання операції з покупцями, замовниками та іншими дебіторами є суттєвою частиною діяльності підприємства. Тому важливим є дослідження обліку та якісне проведення аналізу таких операцій з метою забезпечення мінімальний гарантій для внутрішніх і зовнішніх користувачів фінансової звітності щодо достовірності, реальності, повноти і законності наведеної інформації про згадані вище операції у звітності підприємства.

У розробку питань теорії та методології обліку і аналізу  дебіторської заборгованості вагомий  внесок зробили вітчизняні вчені: Ф.Ф. Бутинець [8; 10], Ю. Бакун [2], І. Буфатіна [6, 7], І. О. Власова [16, 17], К. Н. Вакаров [12], Н. Горицька [26], В. Костюченко [40, 41], І. Лобза [46], С. Максутов [48, 49] та інші; зарубіжні дослідники: И. Назарбаєва [57], Г. Панікерська [60], А. Твердомед [75], В. Керчеш [38].

Додаткових досліджень потребують проблеми, пов’язані з правильним відображенням в обліку дебіторської заборгованості; перевіркою достовірності інформації про дебіторську заборгованість у фінансовій звітності; аналізом дебіторської заборгованості, який повинен бути спрямований на виявлення факторів, що впливають на її ріст, визначення резервів спрямованих на ліквідацію невиправданої заборгованості і зниження її росту.

Необхідність теоретичного обґрунтування і розробки практичних рекомендацій щодо обліку і аналізу дебіторської заборгованості розрахунків з покупцями і замовниками обумовили вибір теми дослідження та її актуальність.

Мета дослідження – узагальнити теоретико-практичні аспекти обліку дебіторської заборгованості, методи її списання, дослідити методику проведення аналізу дебіторської заборгованості на підприємстві.

Основні завдання дипломної роботи полягають у наступному:

• дослідити законодавчу та нормативну базу регулювання обліку дебіторської заборгованості;
• розглянути класифікацію дебіторської заборгованості, її визнання та первісну оцінку;
• дослідити стан і якість дебіторської заборгованості на підприємстві;
• здійснити аналіз дебіторської заборгованості за роками утворення та несплаченої сплати в строк;
• розробити ряд пропозицій та рекомендацій по управлінню дебіторською заборгованістю на підприємстві, з метою зменшення її обсягу і впливу на фінансовий стан.

Методи дослідження. Дослідження ґрунтуються на застосуванні загальнонаукових та часткових прийомів і способів. Використано методи аналізу та синтезу, абстракції та конкретизації, індукції та дедукції. Для обробки масиву інформації по об’єкту дослідження застосовано методи обробки даних: зведення та групування, порівняння та співставлення основних показників зведеного балансу підприємств.

Об’єктом дослідження  дипломної роботи є ТОВ «Кіпарис». Підприємство є самостійним господарським статутним суб’єктом і являється юридичною особою, здійснює виробничу, комерційну та іншу господарську діяльність, що не суперечить чинному законодавству і статуту даного підприємства з метою одержання прибутку. Основним видом діяльності підприємства є оптово-роздрібна торгівля лісоматеріалами та виробництво вікон, дверей із деревини.

Наукова новизна  одержаних результатів полягає в систематизації та  уточненні теоретичних положень та розробці практичних рекомендацій, спрямованих на удосконалення обліку і аналізу розрахунків підприємства з дебіторами.

Практичне значення результатів дослідження полягає в розробці обґрунтованих методичних рекомендацій щодо удосконалення обліку і аналізу системи розрахунків з дебіторами, що сприятиме зростанню ефективності управління фінансами через підвищення вірогідності та реальності інформаційного забезпечення. Рекомендації та пропозиції, викладені в дипломній роботі, спрямовані на використання в практичній діяльності суб’єктів господарської діяльності.

Структура дипломної  роботи бакалавра. Тема даної дипломної роботи розкрита в розрізі трьох розділів:

В першому розділі висвітлено законодавчу та нормативну базу регулювання обліку дебіторської заборгованості, її класифікацію, первісну оцінку. В другому розділі розкрито оцінку поточної дебіторської заборгованості на дату балансу, регулювання сумнівної та безнадійної заборгованості згідно податкового законодавства; напрями удосконалення обліку операцій з дебіторською заборгованістю. В третьому розділі проведено аналіз рівня динаміки, стану дебіторської заборгованості, досліджено її оборотність на підприємстві, розглянуто методи управління розрахунками на підприємстві.

Теоретичною та методологічною основою  дослідження проблематики стали наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених за обраною темою, законодавчі акти, нормативні документи, інструктивні матеріали, що регламентують порядок обліку і аналізу розрахунків між суб’єктами господарської діяльності.

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИЧНІ  ОСНОВИ ОБЛІКУ ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ

1.1.Економічна  сутність дебіторської заборгованості  підприємства

Розрахунково-платіжний  механізм є однією з базових структур ринкової економіки. Він робить своєрідний «обмін речовин» у господарській системі, і від його чіткої і безупинної роботи залежить загальна ефективність функціонування економічних інститутів.

Розрахунки – важливий інструмент регулювання економічних  відносин між суб'єктами господарської  діяльності, а також невід'ємний і необхідний елемент процесу розширеного відтворення, формування, розподілу (перерозподілу) суспільного продукту [10, 98].

Поява розрахунків і  їх наступне існування та модифікації  пов'язані з розвитком товарного виробництва і обігу. Забезпечення безперервності руху капіталу на всіх трьох стадіях його перетворення – грошового на продуктивний, продуктивного на товарний, товарного на грошовий – можливо за допомогою відповідної розрахунково-платіжної системи. За своєю суттю вона повинна збалансувати товарно-грошові потоки і забезпечити стабільність задоволення боргових вимог між учасниками господарського обороту.

Розрахунково-платіжна система  займає важливе місце в економіці, є її базовим елементом, без якого економічні відносини в суспільстві неможливі. Основна її мета – забезпечення розвитку виробництва товарів і послуг [10, 98].

Оскільки розрахунки завершують оборот вартості активів  підприємства і зв'язані з рухом  як товарів, робіт, послуг, так і грошових коштів, то вони є предметом вивчення фахівців в області економіки, менеджменту, управління, фінансів і банківської справи. Основним джерелом інформаційного забезпечення управління є система бухгалтерського обліку, тому вважаємо за необхідне, у першу чергу, показати визначення розрахунків з цієї точки зору.

З погляду бухгалтерського  обліку, розрахункові операції є об'єктом  обліку, по-перше, як динамічний процес (проведення платежу до, одночасно  чи після одержання товарів, робіт, послуг) і, по-друге, як статичний стан, тобто заборгованість між суб'єктами розрахунків [17, 349].

Виникнення заборгованості обумовлене тим, що договірні відносини  підприємства з його різними господарськими контрагентами можуть передбачати визначений часовий проміжок між прийняттям на себе визначених зобов'язань і їхнім фактичним виконанням.

У Бухгалтерському словнику [9] дається наступне визначення:

Заборгованість –  грошові суми, що підлягають оплаті, але ще не оплачені.

Оскільки основними  суб'єктами розрахунків є підприємства – постачальник і покупець, то заборгованість виникає в них одночасно, але характеризується по-різному: у постачальника – це сума, що підлягає до одержання, заборгованість покупця чи дебіторська заборгованість; у покупця – це сума, що підлягає оплаті, заборгованість перед постачальником чи кредиторська заборгованість. Відповідно постачальник і покупець є також кредитором і дебітором. У тому ж Бухгалтерському словнику [9] ці поняття визначені в такий спосіб:

Дебітори – юридичні і фізичні особи, що унаслідок  минулих подій заборгували підприємству визначені суми коштів, їхніх еквівалентів, інших активів.

Заборгованість дебіторська  – 1) сума заборгованості підприємству на визначену дату балансу; 2) частина оборотного капіталу, а також вимоги на його одержання у виді готівки, матеріальних і інших ресурсів від суб'єктів господарювання; 3) заборгованість інших підприємств чи окремих осіб по платежах даному підприємству.

Появі терміну “дебітор”  в VI ст. до н.е. ми зобов’язані Давньому Риму, в якому введені такі поняття  як “expensilatio” (відмітка кредитора в його кодексі за згодою дебітора, що першим видана останньому певна сума грошей чи грошова цінність) та “acceptilatio” (відмітка, що борг оплачено). Відповідно до цього дебітором вважалась особа, якій видана певна сума грошей чи грошова цінність, а дебіторською заборгованістю – видана сума.

В перших спробах опису  обліку поняття “дебітор” ототожнювалось не тільки з особою, але і товаром, грошима, рахунком (мається на увазі  регістр обліку), що пов’язано з  впливом персоналістичної теорії. У зв’язку з цим Дж. Луццато писав, що “подвійний аспект кожної операції став можливим тому, що в якості дебіторів і кредиторів почали фігурувати не тільки особи, але і предмети” [78, 6].

Починаючи з VIІІ ст. н.е., закладається сучасне розуміння  поняття “дебіторська заборгованість”. Вагомим в цьому плані є внесок Е. Дегранжа і Дж. Дзаппи, які почали розглядати дебіторську заборгованість як один із показників, що характеризують фінансовий стан підприємства.

В 1926 р. С.І. Корецький  зазначає: “взаємовідносини двох осіб, що укладають угоду, можна виразити латинськими термінами: дебет (повинен) і кредит (вірить комусь, має за кимось). Так, у випадку, коли особа, яка позичає кошти, вірить – кредит і іменується кредитором, особа ж, яка одержує позику, стає винною – дебет і іменується дебітором” [78, 7].

В цілому ж поняття  “дебітор”, і, відповідно, “дебіторська заборгованість”, суттєвих змін не зазнали, а удосконалювались з розвитком  облікової думки. Наприклад, А.З. Попов (1904 р.) дебіторську заборгованість називає “боргом на користь підприємства” і визначає як “ту чи іншу частину господарських засобів підприємства, що вибула зі складу даного підприємства і знаходиться у фактичному розпорядженні інших підприємств, і виконує там роль капіталу” [78, 7].

Погляди авторів на дебіторську заборгованість узагальнимо в наступній таблиці (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Узагальнені погляди  авторів на поняття “дебіторська заборгованість”

Щодо першої групи  авторів, які під дебіторською заборгованістю розуміють тільки грошові кошти  до оплати, то такий підхід є, на нашу думку, неповним, оскільки дебітори можуть заборгувати підприємству не тільки гроші, але й інші активи. Це визначено і в п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 “Дебіторська заборгованість” [65].

Друга, найчисельніша, група  авторів визначає дебіторську заборгованість як борги. Дійсно, якщо виходити з поняття  “дефініція” (лат. “definitio” – визначаю), що трактується у філософії як визначення поняття через підведення під більш широке (родове) поняття і зазначення видових особливостей [79, 59], то такий підхід можливий. Навіть етимологічно слово “дебітор” походить від слова дебет (борг).

Отже, будь-яка заборгованість одночасно буде активами (чи оборотними коштами) для одного і зобов'язаннями (чи позиковими засобами) для іншого суб'єкта господарських відносин. Природно, що кожний з них переслідує свої цілі при керуванні ними, що, як правило, суперечать одна одній.

Дебіторська заборгованість є однією з важливих видів оборотних активів підприємства. У той же час надмірний обсяг виникнення дебіторської заборгованості, порушення термінів її погашення чи неможливість погашення взагалі є досить негативними ознаками стану фінансів підприємства. Збільшення обсягів дебіторської заборгованості свідчить про відволікання засобів не за призначенням, їхнє неефективне використання чи навіть утрату. Хоча виникнення дебіторської заборгованості у визначених границях обумовлене природою й особливостями діяльності та є нормальною ознакою процесу господарсько-фінансової діяльності будь-якого підприємства, однак кожен суб'єкт, що хазяює, зацікавлений в оптимізації її обсягу. Це обумовлено тим, що скорочення дебіторської заборгованості є одним з наявних резервів зниження потреби підприємства в оборотних активах і прискорення швидкості їхнього обертання.

Таким чином, на підставі вивчення та узагальнення  думок  різних вчених в галузі економіки, управління, фінансів та бухгалтерського обліку розглянуто поняття та економічна сутність розрахунків та заборгованості, розкрито підхід до виявлення взаємозв’язків між ними та розмежування границь їхнього використання.

1.2. Законодавча та нормативна база регулювання обліку дебіторської заборгованості

Під нормативно-правовим забезпеченням бухгалтерського  обліку варто розуміти сукупність законодавчих актів, положень, інструкцій, рекомендацій, довідників, вказівок, переліків, функціональних мереж, функціональних карток, графіків та інших регламентів, розроблених і затверджених Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, міністерствами і відомствами та їхніми представництвами на місцях; спеціалістами підприємств, організацій, закладів для визначення порядку організації та ведення бухгалтерського обліку.

Бухгалтерський облік  розрахунків з покупцями і  замовниками здійснюється на підприємстві у відповідності із:

1) Законами України  «Про бухгалтерський облік та  фінансову звітність в Україні» (від 16 липня 1999 р.), «Про державну контрольно-ревізійну службу» (від 26 січня 1993 р), «Про аудиторську діяльність» (від 22 квітня 1993 р.), «Про державну податкову службу в Україні» (від 04 грудня 1990 р.) тощо;

2. національними (положеннями) стандартами бухгалтерського обліку, розробленими вітчизняними фахівцями згідно із міжнародними стандартами  бухгалтерського  обліку протягом  1998 -2013 років.
3. іншими нормативно-правовими актами України (інструкції, положення, рекомендації, переліки, довідники і т. д.);
4. наказом про облікову політику підприємства з додатками до нього (робочий план рахунків підприємства; робочий альбом форм первинних документів,  облікових  регістрів,  звітності;  порядок організації інвентаризації; методи оцінки активів і зобов'язань підприємства; графік документообігу;  порядок контролю за законністю і доцільністю здійснення господарських операцій; робочий альбом форм аналітичних таблиць;  положення  про відділ, сектор (групу) облікового апарату; посадові інструкції; план розвитку бухгалтерського обліку, економічного контролю та аналізу тощо).

Вказаною та іншою  нормативною базою, яка регулює  розрахунки та їх відображення у обліку та звітності має бути забезпечене  кожне робоче місце бухгалтера відповідального  за певну ділянку обліку розрахунків. Нормативна база на робочому місці може бути представлена як у документарному, так і в електронному вигляді. На наш погляд наявність такої бази у документарному вигляді є обов'язковою, що полегшує роботу працівників бухгалтерії з дебіторами та кредиторами.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про стан розрахунків та її розкриття у фінансовій звітності визначаються: НП(с)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності"; П(с)БО 10 "Дебіторська заборгованість"; П(с)БО 11 "Зобов'язання"; П(с)БО 14 "Оренда"; П(с)БО 19 "Об'єднання підприємств"; П(с)БО 21 "Вплив змін валютних курсів"; П(с)БО 23 "Розкриття інформації щодо пов'язаних сторін"; П(с)БО 26 "Виплати працівникам"; Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій. Крім того, при відображені в обліку та фінансовій звітності стану розрахунків слід враховувати і вимоги інших П(с)БО.

Із законодавчої бази розрахунки регулюються в основному  такими документами:

1. Кодексом законів про працю;
2. Господарським кодексом;
3. Цивільним кодексом;

Відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської  діяльності здійснюються на основі договорів. Умови укладання договорів висвітлені у Господарському кодексі у главі 20 « Господарські договори», та у главі 30 « Особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності» [40, 44].

Загальні умови укладання  договорів, що породжують господарські зобов’язання  висвітлені у статті 179 Господарського кодексу.

Майново-господарські зобов’язання, які виникають між суб’єктами господарювання або між суб’єктами господарювання і негосподарюючими суб’єктами — юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов’язаннями.

Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб’єктам  господарювання орієнтовні умови господарських  договорів (примірні договори), а у  визначених законом випадках — затверджувати типові договори.

Укладення господарського договору є обов’язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є  обов’язком для суб’єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або  існує пряма вказівка закону щодо обов’язковості укладення договору для певних категорій суб’єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

При укладенні господарських  договорів сторони можуть визначати  зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб’єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб’єктів, коли ці суб’єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими  Цивільним кодексом України з  урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими  актами щодо окремих видів договорів.

При укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет  у господарському договорі повинні  визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов’язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності — в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому  цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

У статті ГК України 265 сказано,що за договором поставки одна сторона — постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні — покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення [40, 45]. Умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів “Інкотермс”. Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом.

Реалізація суб’єктами господарювання товарів негосподарюючим суб’єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Норми Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість» застосовуються підприємством  при здійсненні обліку та його перевірки  розрахунків з покупцями і  замовниками [65].

П(С)БО 10 має наступну структуру, яка відображена на рисунку 1.1.

В першій частині П(С)БО 10 дані певні визначення термінів, якими, безумовно, слід керуватися і при  використанні інших положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Так в  п.4 П(С)БО 10 визначено, що дебітори –  це юридичні і фізичні особи, які внаслідок минулих подій, заборгували підприємству певні суми грошових коштів та еквівалентів (короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються у певні суми грошових коштів і які характеризуються незначним ризиком зміни їх вартості) або інших активів [65], а дебіторська заборгованість – сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату [65].

→ Структура П(С)БО 10 „Дебіторська заборгованість”

               →

              →

              →

Рис. 1.1. Структура П(С)БО 10 „Дебіторська заборгованість” [65]

Ця заборгованість може виникнути за рахунок перерахування авансових сум за товари, роботи, послуги або за рахунок відвантаження товарів, виконаних робіт, наданих послуг, по яким на певну дату оплата не надійшла та ін.

В П(С)БО 10 дається визначення поняттю безнадійна дебіторська заборгованість – це поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позовної давності. На практиці таке визначення не дає змоги відносити до кредиторської заборгованості довгострокову дебіторську заборгованість, у неповерненні якої є впевненість, але строк позовної давності за якою не закінчився [65].

Сумнівний борг – поточна  дебіторська заборгованість, щодо якої існує невпевненість її погашення  боржником.

Чиста реалізаційна вартість дебіторської заборгованості – сума поточної дебіторської заборгованості з вирахуванням резерву сумнівних боргів.

Довгострокова дебіторська  заборгованість – сума дебіторської заборгованості, яка не виникає в  ході нормального операційного циклу  та буде погашена після 12 місяців з дати балансу.