Облік. аналіз і аудит розрахунків з постачальниками

2

ОБЛІК, АНАЛІЗ І АУДИТ РОЗРАХУНКІВ З ПОСТАЧАЛЬНИКАМИ І ПІДРЯДЧИКАМИ

(на матеріалах ПП «Добростав»)

ЗМІСТ

стр.

ВСТУП

Ринкові умови господарювання вимагають приведення до дії факторів, які здійснюють безпосередній вплив на ефективність управління. Вирішенню цієї проблеми сприяє раціоналізація інформаційного забезпечення. Збільшення обсягів та різновидів інформації зумовлює система суспільно-господарських відносин і, зокрема, фінансових відносин на рівні держави і на рівні суб'єктів господарської діяльності.

Актуальність дослідження. В процесі фінансово-господарської діяльності кожне підприємство вступає в певні економічні взаємовідносини з іншими суб’єктами господарювання (підприємствами, установами, організаціями, державними органами, фізичними особами тощо). В результаті цього відбуваються господарські операції, основними наслідками яких є виникнення зобов’язань, проведення розрахунків по них та інші зміни в активах і капіталі. Саме від того, як швидко і якісно підприємство може розрахуватися по своїх боргах, залежить його загальна конкурентноздатність, можливість отримувати кредитні ресурси та сплачувати відсотки за ними. Якщо на підприємстві є високий рівень невиправданої кредиторської заборгованості, то воно не зможе отримати кредит. Діяльність підприємства повинна бути зорієнтована на вчасне погашення своїх зобов’язань з метою уникнення небажаних ситуацій в обліку і оподаткуванні.

Дослідженню цих проблем присвячені роботи вітчизняних та зарубіжних вчених, зокрема, таких як Р.А.Алборов, П.С.Безрукіх, О.С.Бородкін, Ф.Ф.Бутинець, С.Ф.Голов, О.М.Головащенко, Р.Грачова, І.Губіна, В.А.Єрофєєва, А.А.Єфремова, В.М.Костюченко, Т.Н.Малькова, Н.М.Малюга, М.Ю.Медведєв, В.Моссаковський, В.В.Нарєжний, С.А.Ніколаєва, В.Ф.Палій, М.С.Пушкар, Б.Райан, Н.В.Рассулова, Я.В.Соколов, А.Твердомед, П.Хомін, Ю.Д.Чацкіс, В.О.Шевчук та інші.

Разом з тим, вивчення наукових праць та практика господарської діяльності свідчать про те, що деякі з теоретичних положень відносно трактування розрахунків, заборгованості та зобов'язань є дискусійними, а ряд важливих аспектів їхньої організації, оцінки та методики обліку, аналізу і аудиту потребують удосконалення. У зв'язку з цим вибір теми дослідження та його цільова спрямованість є достатньо актуальними.

Метою дипломної роботи полягає у систематизації організації і методики відображення в бухгалтерському обліку розрахунків з постачальниками і підрядчиками та проведення їх аналізу і аудиту.

Цільове спрямування роботи обумовили постановку наступних завдань:

-         вивчити законодавчі та нормативні документи з обліку та аудиту розрахунків з постачальниками і підрядниками підприємства;

-         визначити сутність, місце та роль розрахунків з постачальниками і підрядниками як економічної категорії, об'єкту фінансового та податкового обліку в ринкових умовах;

- дослідити порядок організації обліку розрахунків з постачальниками і підрядниками підприємства.

- розкрити методику проведення аудиторської перевірки розрахунків з постачальниками і підрядчиками.

- здійснити аналіз розрахунків з постачальниками і підрядчиками по досліджуваному підприємству.

- надати ряд пропозицій по удосконаленню обліку, аналізу і аудиту розрахунків з постачальниками і підрядчиками.

Предметом дослідження є методологія та діюча практика обліку, аналізу та аудиту розрахунків з постачальниками і підрядниками підприємства.

Об'єктом дослідження є ПП «Добростав». ПП «Добростав» створене  4 грудня 2002 року (додаток А, Б). ПП «Добростав» здійснює діяльність у сфері громадського харчування. Основні види діяльності підприємства – це виробництво харчових продуктів, концентратів, консервів, виготовлення хлібобулочних виробів, морожених напівфабрикатів, таких як пельмені, вареники, млинці,  котлети тощо.

Методи дослідження. В дипломній роботі використано методи аналізу та синтезу, абстракції та конкретиза­ції, індукції та дедукції. Дослідження ґрунтуються на застосуванні загальнонаукових та часткових прийомів і способів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в систематизації та  уточненні теоретичних положень та розробці практичних рекомендацій, спрямованих на удосконалення ме­тодики обліку, аналізу і аудиту розрахунків підприємства з постачальниками.

Практичне значення результатів дослідження полягає в розробці об­ґрунтованих методичних рекомендацій щодо удосконалення організації і методики обліку, аудиту і аналізу системи розрахунків з постачальниками, що сприя­тиме зростанню ефективності управління фінансами через підвищення вірогідності та реальності інформаційного забезпечення.

Структура дипломної роботи. Тема дипломної роботи розкривається в трьох розділах.

В першому розділі  висвітлено нормативне регулювання обліку розрахунків з постачальниками і підрядчиками, їх види, визначення та оцінка. Особливу увагу приділено ролі аналізу і аудиту розрахунків з постачальниками і підрядчиками.

Другий розділ присвячений розкриттю особливостей методики обліку розрахунків з постачальниками.

В третьому розділі проведемо аналіз та аудит  розрахунків з постачальниками на досліджуваному підприємстві, розглянуто їх склад, динаміку та якість.

Інформаційною базою дослідження стали закони та інші нормативні документи з питань економічної політики, М(С)БО, П(С)БО, статистичні матеріали, планова та звітна інформація підприємства, розробки науково-дослідних установ та особисті спостереження.

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗРАХУНКІВ З ПОСТАЧАЛЬНИКАМИ І ПІДРЯДНИКАМИ

1.1. Економічна сутність розрахунків з постачальниками і підрядниками в управлінні підприємством

При дослідженні економічної сутності категорії "розрахунки" було виявлено, що між науковцями і фахівцями у галузях бухгалтерського обліку, фінансів, економіки та управління не має одностайної думки, а в бухгалтерському обліку в період після початку його реформування з 2000 р. взагалі відсутнє будь-яке трактування. З погляду бухгалтерського обліку, розрахункові операції є об'єктом обліку, по-перше, як динамічний процес (проведення платежу до, одночасно чи після одержання товарів, робіт, послуг) і, по-друге, як статичний стан, тобто заборгованість між суб'єктами розрахунків.

Поняття "розрахунки" та "заборгованість" в переважній більшості містять посилання на "зобов'язання": розрахунки виникають за зобов'язаннями або зобов'язання витікають з розрахунків, заборгованість -це зобов'язання або навпаки. Тобто є необхідність визначити місце кожного з понять та взаємозв'язки між ними [18].

Зобов'язання мають масштабний характер, проникають в усі сфери діяльності підприємства та виникають з моменту прийняття будь-якого рішення, але не кожне зобов'язання є дійсним. У разі прийняття рішення про практичну реалізацію зобов'язання, яке передбачає обмін ресурсами, та набуття ним юридичного оформлення, його можна вважати фінансовим. Виконання фінансового зобов'язання відбувається через систему розрахунків, які виникають та припиняються в момент руху тих чи інших ресурсів (або грошових коштів, або товарів, робіт, послуг). Стан розрахунків в будь-який момент їх існування характеризується дебіторською та кредиторською заборгованістю для кожного учасника.

Існують різні визначення поняття в нормативних документах з бухгалтерського обліку, зокрема, в П(С)БО 11 "Зобов'язання" [44]:

Зобов'язання - це взаємовідносини між двома або більше сторонами з приводу здійснення діяльності, яка має економічну доцільність.

Фінансове зобов'язання - це належним чином оформлена угода, що передбачає обмін ресурсами, які мають грошовий вимір.

Розрахунки - це система взаємин між юридичними і фізичними особами, що виникають у момент практичного виконання юридично оформлених фінансових зобов'язань при здійсненні товарних і нетоварних операцій.

Заборгованість - це стан розрахунків за фінансовими зобов'язаннями на будь-який момент часу.

Кредиторська заборгованість - тимчасово залучені суб'єктом у власне користування грошові кошти, які підлягають поверненню юридичній або фізичній особі.

Кредитори - юридичні і фізичні особи, яким внаслідок минулих подій підприємство заборгувало певні суми коштів, їхніх еквівалентів чи інших активів [15].

Розрізняють нормальну (законну) і прострочену кредиторську заборгованість.

Нормальна виникає у межах діючих термінів її сплати, а заборгованість, не погашена з настанням термінів сплати, є простроченою. В регульованих ринкових системах з розвинутим господарським законодавством кредитор у разі невиконання позичальником у передбачені терміни своїх кредитних зобов'язань може подати на нього позов в судовому порядку і вимагати не лише повернення боргу, а й повного відшкодування збитків. У разі невиконання позичальником рішень суду про сплату заборгованості суд оголошує боржника неплатоспроможним і застосовує механізм банкрутства, який водночас є й механізмом вибору ефективного власника, і механізмом запобігання можливій ланцюговій реакції поширення неплатежів між господарюючими суб'єктами, що може перетворитися на потужний дестабілізуючий фактор економіки. Проте в періоди глибоких економічних потрясінь механізм банкрутства належним чином не виконує зазначені функції, і через несприятливі об'єктивні обставини дуже часто неплатоспроможними стають виробники з нормальним і навіть високим рівнем ефективності господарювання, які створюють потрібну споживачам продукцію (послуги). Банкрутства і кредиторська заборгованість у такому разі набувають масового характеру, посилюють процес згортання виробництва, зменшення кількості робочих місць, доходів, рівня споживання суспільства. В Україні проблема кредиторської заборгованості була однією з найгостріших у першій половині 90-х років XX ст. [1].

Економічна сутність кредиторської заборгованості полягає в тому, що це не тільки частина майна організації, як правило кошти, але і товарно-матеріальні цінності, наприклад у зобов'язаннях по товарному кредиті.

Як правова категорія кредиторська заборгованість - особлива частина майна організації, що є предметом обов'язкових правовідносин між організацією і її кредиторами. Організація володіє і користається кредиторською заборгованістю, але вона зобов'язана повернути чи виплатити дану частину майна кредиторам, що мають права вимоги на неї [4].

Отже, кредиторська заборгованість має двоїсту юридичну природу: як частина майна вона належить організації на праві володіння, чи навіть праві власності щодо отриманих позичкових грошей чи речей, визначених родовими ознаками; як об'єкт зобов'язальних правовідносин - це борги організації перед кредиторами, тобто обличчями, уповноваженими на витребування чи стягнення від організації зазначеної частини майна.

З урахуванням відзначених ознак кредиторську заборгованість можна було б визначити як частина майна організації, що є предметом виниклих з різних правових основ боргових зобов'язань організації-дебітора (боржника) перед уповноваженими обличчями кредиторами, що підлягає бухгалтерському обліку і відображенню в балансі як борги організації –баланс отримувача [18].

Довівши, що об'єктом бухгалтерського обліку слід вважати саме розрахунки як первинну операцію, в результаті якої формуються об'єкти фінансової звітності - дебіторська та кредиторська заборгованість, показано як це може вплинути на ефективність управлінської діяльності і, зокрема, фінансового менеджменту. В загальній політиці управління фінансами багато уваги приділено формуванню політики управління дебіторською та кредиторською заборгованостями. При цьому підприємству необхідно враховувати протилежні цілі: з одного боку, максимально користуватися залученими коштами, з іншого, найшвидше отримати власні оборотні кошти. Виходячи з сутності розрахунків, кожне підприємство одночасно є і кредито­ром, і дебітором, а кожна розрахункова операція приводить до одночасного виникнення дебіторської заборгованості в одного підприємства, і кредиторської - в іншого. Відтак, кожна розрахункова операція генерує різні, здебільшого суперечливі, цілі її суб'єктів. З чого можна дійти висновку, що на кожному підприємстві політики управління дебіторською та кредиторською заборгованостями повинні розроблятися не окремо, а бути узгодженими між собою. Однією зі спроб їх поєднати є політика управління грошовими потоками підприємства. Однак рух грошей - і позитивний, і негативний - не може відбуватись сам по собі, як не може представляти са­мостійну операцію. Тобто, формуючи політику управління грошовими потоками підприємству необхідно враховувати характер розрахункової операції, в результаті якої виник чи може виникнути рух грошових коштів. Серед об'єктів фінансового менеджменту слід виділити й розрахункові операції для підвищення ефективності фінансової політики підприємства, оскільки при її формуванні буде врахована більша кількість факторів, що впливають на розрахункові операції взагалі, а не тільки ті, що впливають на сформовану в результаті їхнього проведення заборгованість або рух коштів [15].

На сьогоднішній день існує чимало підприємств, діяльність яких можлива тільки завдяки зобов'язанням за розрахунками з постачальниками.

Тобто практично не маючи власного капіталу, підприємство бере в кредит товар (тобто під реалізацію) і отримує значні прибутки не ризикуючи при цьому власним капіталом. Зобов'язання підприємства за розрахунками з постачальниками та підрядниками займають дуже важливе місце в системі управління діяльністю підприємства. Це аргументується тим, що приймаючи управлінські рішення щодо тактичних чи стратегічних планів підприємства, керівник в першу чергу робить аналіз чи перевірку фінансової звітності, а особливо зобов'язань підприємства, що дає змогу визначити його фінансову стійкість, незалежність та в кінцевому результаті прибутковість. Зобов'язання підприємства за розрахунками з постачальниками та підрядниками - це короткострокові зобов'язання, що виникають при постачанні продукції чи наданні послуг. Дані зобов'язання повинні погашатися згідно договорів про купівлю-продаж товарів, що заключається з постачальниками чи підрядниками [7].

Організація обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками проводиться згідно наказу про облікову політику, розрахунок з постачальником проводиться згідно укладеного договору про постачання товарів чи надання послуг.

Створення цілісної та ефективної системи бухгалтерського обліку неможливе без застосування такого специфічного елементу як облікова політика. Законодавство України визначає облікову політику як "сукупність принципів, методів та процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності", та встановлює обов'язковість її розробки підприємствами [12].

Способи поточного групування інформації про розрахунки мають бути закріплені в обліковій політиці шляхом побудови робочого плану рахунків, відносно якого національне законодавство припускає самостійність підприємств при обранні набору аналітичних ознак. Ретельний аналіз діючого плану рахунків показав, що перш ніж організовувати аналітичний облік, необхідно виправити серйозні недоліки в синтетичному, а саме: при групуванні рахунків для обліку розрахунків за класами в основу має бути покладена їх економічна сутність та класифікація. Існуючий план рахунків спрямований на облік дебіторської та кредиторської заборгованості як об'єкти фінансової звітності, не враховуючи те, що заборгованість це лише статичний стан розрахункових операцій, а також те, що ці операції відбуваються щоденно і, звичайно, повинні відображатись в обліку, а заборгованість представляють у фінансовій звітності лише на визначену дату.

Кредиторська заборгованість у підприємств та організацій виникає найчастіше через невиконання установами своїх зобов'язань.

Облік кредиторської заборгованості підприємств та організацій ведеться на рахунках класу 6 "Поточні зобов'язання", який об'єднує рахунки, призначені для обліку зобов'язань установи, що виникають у процесі її діяльності, і погашення яких здійснюється протягом одного бюджетного року [48].

1.2 Нормативно-правове забезпечення розрахунків з постачальниками і підрядниками в Україні

Бухгалтерський облік на підприємствах з різною формою власності базується виключно на основі нормативних документів, а саме: в-першу чергу Законів, прийнятих вищим законодавчим органом Верховною Радою України, Указів Президента України, Постанов та директив Кабінету міністрів України, наказів та інструкцій Міністерства фінансів України та Головної податкової адміністрації України.

Розрахунки підприємства з постачальниками та підрядниками регулюються такими нормативними актами:

-         Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"[46];

-         Інструкціє про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій [48];

-         Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" [40];

-         Положення (стандартом) бухгалтерського обліку 2 "Баланс" [41];

-         Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 11 "Зобов'язання" [43];

-         Наказом Про затвердження Методичних рекомендацій по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку [49];

-         Наказом Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку [51] та інші.

Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що зобов'язання — заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Економічна вигода — потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів [46].

Даним законом затверджені єдині правила ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, які є обов'язковими для всіх підприємств та гарантують і захищають інтереси користувачів.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо — безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи [39].

Поточні зобов'язання відображаються в балансі за сумою погашення. Відповідно до П(С)БО 11 "Зобов'язання" [46] для визнання зобов'язань повинні бути дотримані дві умови:

-         оцінка їх може бути достовірно визначена;

-         існує ймовірність зменшення економічних вигод внаслідок їх погашення.

В П(С)БО 11 "Зобов'язання" відсутнє визначення критеріїв визнання того чи іншого виду зобов'язань.  Зобов'язання виникають на балансі підприємства та відображаються у фінансовій звітності в наступних випадках:

-         при визнанні активу, придбаного в борг;

-         при створенні забезпечення за рахунок витрат (резерв на оплату відпусток та інші забезпечення) звітного періоду, що супроводжується збільшенням витрат та збільшенням зобов'язань;

-              при зменшенні забезпечення та збільшенні зобов'язання. Частина довгострокових зобов'язань, яка підлягає погашенню в термін до 12-ти місяців з дати балансу, відображається у складі поточної заборгованості.

Оцінка зобов'язань відіграє значну роль при формуванні облікової політики підприємства. Застосування принципу обачності, що передбачає використання в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню сум визнаних зобов'язань, є важливим при оцінці зобов'язань. Завдяки дії принципу безперервності оцінка зобов'язань підприємства здійснюється, виходячи з припущення, що його діяльність триватиме й надалі [4].

В Інструкції із застосування Плану рахунків [48] встановлено призначення і порядок ведення рахунків бухгалтерського обліку для узагальнення методом подвійного запису інформації про наявність і рух активів, капіталу, зобов'язань та факти фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій та інших юридичних осіб (крім банків і бюджетних установ).

Інструкція із застосування Плану рахунків спрямована на забезпечення єдності відображення однорідних за змістом господарських операцій на відповідних синтетичних рахунках і субрахунках. В Інструкції наведена коротка характеристика і призначення синтетичних рахунків і субрахунків, типова схема реєстрації та групування інформації про господарські операції (кореспонденція рахунків першого порядку).

Планом рахунків передбачено 10 класів, клас 6 має назву "Поточні зобов'язання".

Рахунки цього класу призначені для обліку даних та узагальнення інформації про зобов'язання, які будуть погашені у звичайному ході операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

На рахунках цього класу ведеться облік короткострокових позик, довгострокових зобов'язань, що стали поточною заборгованістю із строком погашення на дату балансу не більше дванадцяти місяців, короткострокових векселів виданих, розрахунків з постачальниками та підрядниками, розрахунків з податків і платежів, розрахунків за страхуванням, розрахунків з оплати праці, розрахунків з учасниками, а також інших розрахунків та операцій, доходів майбутніх періодів.

На окремих субрахунках синтетичних рахунків 63, 64, 65, 68 сальдо на кінець місяця може бути не лише кредитовим, але й дебетовим. Такі показники не згортаються, а сальдо синтетичного рахунку визначається розгорнуто за дебетом і кредитом як сума відповідного сальдо на субрахунках.

Рахунок 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками" має такі субрахунки:

631   "Розрахунки з вітчизняними постачальниками";

632   "Розрахунки з іноземними постачальниками" [48].

На субрахунку 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками" ведеться облік розрахунків за одержані товарно-матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги з вітчизняними постачальниками та підрядниками.

Рахунок 63 використовується для розрахунків із постачальниками і підрядниками за отримані виробничі запаси, товари, роботи та послуги, які регулярно надаються на підставі укладених договорів. У кредит рахунка 63 обов'язково записується заборгованість у сумі, яка вказується у документах постачальника (як оплата за матеріали за договірними цінами, так і різного роду надбавки, збори, ПДВ, платежі за тару, тарифи за перевезення тощо).

При отриманні матеріальних цінностей, робіт і послуг складаються записи що наведені в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 - Приклади кореспонденцій за кредитом рахунку 63 [48]