Оптимізація організації праці на підприємстві харчової промисловості

ЗМІСТ

ВСТУП….. 6

РОЗДІЛ 1 МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОПТИМІЗАЦІЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ ХАРЧОВОЇ

ПРОМИСЛОВОСТІ 9

1.1. Категоріальний апарат  дослідження: поняття «організація»,

«оптимізація», «праця та «підприємство» 9

1.2. Історія дослідження  організації праці. 14

1.3. Підходи, принципи  і методи дослідження 21

РОЗДІЛ 2 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ОПТИМІЗАЦІЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ ХАРЧОВОЇ

ПРОМИСЛОВОСТІ 27

2.1. Сутність та напрями  організації праці на підприємстві 27

2.2. Оптимізація праці:  загальна характеристика 33

2.3. Критерії ефективності  оптимізації організації праці  на підприємстві харчової промисловості 39

РОЗДІЛ 3 ПРАКСЕОЛОГІЯ ОПТИМІЗАЦІЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ 47

3.1. Аналіз організації  праці на підприємстві ТОВ «Овручм’ясо» 47

3.2. Рекомендації щодо оптимізації праці на підприємстві ТОВ

«Овручм’ясо» 54

ВИСНОВКИ 61

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 64

ДОДАТКИ 67

ВСТУП

В умовах ринкової конкуренції ефективність діяльності стає вирішальною передумовою  не лише розвитку, але і вживання підприємства. Тому суттєво зростає  значення всіх факторів, на результативність виробництва. Одним із найсуттєвіших  факторів ефективності є науково  обґрунтована організація праці.

В зв’язку  з цим організація праці на підприємствах уже більше 100 років  є предметом дослідження науки  і практики. Теорія організації праці  в своєму розвитку пройшли шлях від  тейлоризму до сучасних концепцій «збагачення  змісту праці», «гуманізації праці», «наукової організації праці» тощо. Разом з тим конкретне соціально-економічне завдання оптимізації організації праці є предметом щоденної практичної діяльності керівників і спеціалістів підприємств і організацій всіх форм власності та сфер діяльності.

Організація праці на підприємстві – це система  здійснення трудового процесу, що визначає порядок і умови поєднання  і здійснення складових його часткових  трудових процесів, взаємодії виконавців і їхніх груп із засобами праці  й один з одним для досягнення поставленої мети спільної діяльності і забезпечення наміченого соціально-економічного ефекту.

Проблемна ситуація дослідження в умовах великого механізованого й автоматизованого промислового виробництва дуже важливе дотримання прогресивного співвідношення між обсягом виробництва та необхідною кількістю і якістю живої праці. Його порушення призводить до завищення витрат та послаблення позицій підприємства у конкурентній боротьбі на ринку. Для успішного вирішення цих важливих питань необхідно в організацію виробництва впроваджувати нормування всіх наявних ресурсів. Лише на основі встановлених обґрунтованих норм витрат живої праці та матеріально-речових факторів можна визначати виробничі пропорції використання ресурсів на підприємстві.

Актуальність дослідження полягає в тому, що реформування вітчизняної економіки потребує докорінної перебудови всього господарського механізму, створення нових соціально-економічних відносин, ефективної системи управління виробництвом та організації праці. Успіх економічних реформ великою мірою залежить від підвищення результативності діяльності працівників.

Одним із заходів  підвищення результативності діяльності працівників є підвищення рівня  організації праці на дільницях, підрозділах, підприємствах в цілому. Практика показує, що не досконала організація праці неодмінно призводить до зниження кінцевих результатів діяльності підприємства. Зважаючи на це, удосконалення організації праці на вітчизняних підприємствах є актуальною проблемою в сучасних умовах господарювання. Оскільки організація праці на підприємстві є вкрай складним і затратним процесом, вона має велике значення для ефективності виробництва, а тому потребує системного забезпечення, чіткого регламентування і постійного контролю з боку вищого керівництва. неофіційного (прихованого) безробіття, яке нині дуже поширене в усіх галузях.

Стан вивчення проблеми. Питання, пов’язані з розвитком організації праці, знайшли відображення в роботах зарубіжних вчених: А. Маршала, Г. Форда, Ф. Гілберта, Ф. Тейлора та ін. Значний внесок в теорію і практику організації праці внесли радянські вчені. Серед публікацій початкового періоду розвитку організації праці слід відмітити роботи А. Богданова, Н. Вітке, А. Гастєва, Ф. Дунаєвського, О. Єрманського, П. Кєржєнцєва, Е.  Розмирович. В них висвітлено зміст проблем організації праці, основні напрямки практичного її впровадження та стан роботи в області організації праці у той час.

Розгляду  різних аспектів організації праці  в сучасних умовах присвячені праці  таких російськихвчених, як: Б. Генкін, В. Іноземцев, І. Разумов, А. Рофе, С. Семенов, Е. Смірнов, С. Смірнов, А. Степанов.

Предмет – дослідження організація праці.

Об’єкт – оптимізація організації праці на підприємстві харчової промисловості.

Мета дослідження полягає у досягненні максимальної економії живої та уречевленої праці, підвищення продуктивності, зниження витрат у процесі виробництва продукції і надання послуг належної якості.

Завдання дослідження:

– дати визначення понять дослідження «організація», «оптимізація», «праця», «підприємство»;

– дослідити  історію дослідження організації праці;

– виокремити методи та основні принципи дослідження організації праці на підприємстві харчової промисловості;

– дослідити  сутність і напрямки організації  праці на підприємстві;

– розглянути загальну характеристику оптимізації  праці;

– оцінити критерії ефективності організації праці на підприємстві харчової промисловості;

– діагностувати аналіз організації праці на підприємстві ТОВ «Овручм’ясо»;

– визначити  рекомендації щодо поліпшення сучасного стану організації праці на підприємстві харчової промисловості.

Основна гіпотеза дослідження, полягає в тому, що ефективна організація праці призводить до успішності підприємства.

Допоміжними гіпотезами дослідження є:

• організація праці змінюється і вдосконалюється залежно від зміни науково-технічного прогресу;
• ефективна організація праці не може бути досягнута без суворої дисципліни.

Дипломна  робота виконана на 69 сторінках, складається з вступу, 3-х розділів (поділених на підрозділи), висновків, списку використаних джерел на 4-х сторінках (40 джерел), 1 додаток.

РОЗДІЛ 1

МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОПТИМІЗАЦІЇ  ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

1.  Категоріальний апарат дослідження: поняття «організація», «оптимізація», «праця та «підприємство»

В умовах ринкової конкуренції ефективність діяльності стає вирішальною передумовою  не лише розвитку, але і вживання підприємства. Тому суттєво зростає  значення всіх факторів, на результативність виробництва. Одним із найсуттєвіших факторів ефективності є науково обґрунтована організація праці.

Організація – ( від грец. organon – поєднання) соціальне утворення (група людей), що функціонує на відносно постійних засадах і свідомо координує свою діяльність для досягнення спільної мети [1, 13].

Професор Й. С. Завадський дає наступне визначення організації [1, 15]. Поняття «організація» (англ. organization) походить від давньогрецького слова «органон», яке позначає знаряддя або інструмент. Від нього ж пішло поняття «орган», а потім, як похідні, «організм» і «організація». Термін «організація» застосовується досить широко в усіх сферах повсякденного життя кожної людини. Для більшості індивідів, безперечно, слово «організація» асоціюється перш за все з певною групою людей, об’єднаних між собою для виконання певних завдань [3, 34].

Організація – це управлінська функція яка включає комплекс заходів зі створення умов свідомого, цілеспрямованого функціонування виробно-господарської системи: упорядкування структури, відносин і процесів у керуючій і керованій підсистемах організації, визначення робочих завдань, їхнє угрупування у підрозділах підприємства та розподіл ресурсів між ними [1, 14].

Організація – цільове об’єднання ресурсів для досягнення певної мети. Частіше всього термін вживається для означення соціальної групи, яка розподіляє виконання завдань між учасниками для досягнення певної колективної мети [1, 18].

Організації, створені людиною (людьми), характеризуються наявністю людини як активного ресурсу. Для організацій, створених людиною, характерна наявність функцій управління і планування. Необхідно відзначити, що організація, що входить у більш велику організацію, є для останньої ресурсом. Підприємство – організація для підприємницької діяльності.

В теорії управління термін організації  використовується в декількох значеннях. В широкому сприйнятті організація  розглядається як підприємство. Отже, організація – це функціонально-цільова сукупність людей, з притаманною їй соціальною структурою, каналами комунікацій, орієнтації, координації, управління і контролю, яка формується на основі розподілу праці, спеціалізацій функцій та ієрархиризованої системи взаємодії між індивідами, групами й структурними підрозділами для задоволення соціальних потреб індивідів та суспільства. Якщо говорити простіше, то організація – це свідомо координоване соціальне утворення з визначеними границями, що функціонує на відносно постійній основі для досягнення спільної для всіх її членів мети [5, 516].

У вузькому розумінні організація  – це процес визначення найсуттєвіших  зв’язків серед людей, задач і  видів діяльності з метою інтеграції та координації організаційних ресурсів для ефективного виконання поставлених  цілей [7, 458].

Детально  досліджував організацію праці  Г. Спенсер. Він описав визначення організації праці в трьох значеннях:

Перше значення – це внутрішня впорядкованість, узгодженість взаємодії відносно окремих  частин цілого. В цьому розумінні  організація праці на підприємстві – це система виробничих взаємозв’язків працівників із засобами виробництва  та між собою, що утворює певний порядок  здійснення трудового процесу. Суттєвою ознакою організації праці є  порядок трудового процесу на відміну від безпорядку як ознаки відсутності організації праці [7, 456].

Друге значення терміна «організація»  – це сукупність процесів чи дій, що призводять до утворення і вдосконалення  зв’язків між частинами цілого. Логічніше було б вживати в  цьому розумінні слово «організовування», але воно не поширене в українській  мові. Тобто це дія, функція управління. В цьому значенні організація  праці на підприємстві – це сукупність процесів і дій по встановленню чи вдосконаленню порядку здіснення  трудового процесу і пов’язаних з ним взаємозв’язків працівників  між собою та із засобами виробництва [4, 34].

Третє значення терміна «організація» – це об’єднання людей, що разом реалізують певну програму або мету і діють на основі встановлених правил та процедур. В цьому значенні в економічній літературі це слово найчастіше вживається як синонім слів «господарюючий суб’єкт», «підприємство» з відтінком нематеріальної сфери діяльності такого підприємства. Беручи до уваги, що в цій главі нам доведеться називати терміном «організація праці» два охарактеризованих вище поняття, господарюючі суб’єкти і виробничої, і невиробничої сфери діяльності ми будемо називати підприємствами, щоб уникнути плутанини. Однак студенти повинні знати, що матеріали цієї і наступної глав однаковою мірою стосуються підприємств і матеріального, і нематеріального виробництва [6, 232].

На  сьогодні існує чимало визначень  організації праці. Найбільш ґрунтовними, на нашу думку, є визначення В. М. Данюка:

1. Організація праці – це процес  економічно й соціально обґрунтованого  поєднання в оптимальних пропорціях  робочої сили, знарядь і предметів  праці та створення умов для  їх ефективного використання  і досягнення мети виробництва. 

2. Організація праці на рівні  підприємства – це приведення  трудової діяльності людей до  системи, що забезпечує досягнення  максимально можливого корисного  ефекту з урахуванням конкретних  умов цієї діяльності та рівня  відповідальності.

В сучасних умовах функціонування економіки необхідне уточнення поняття «організація праці», яке, на наш погляд, являє собою складний процес раціонального поєднання робочої сили з предметами та засобами праці, що забезпечує ефективне їх використання і досягнення якісних результатів при відповідних умовах виробництва [4, 35].

Отже, організація праці повинна розглядатися з двох боків: по-перше, як стан системи, що складається з конкретних взаємопов’язаних елементів і відповідає цілям виробництва; по-друге, як систематична діяльність людей по впровадженню нововведень у існуючу організацію праці для приведення її у відповідність до досягнутого рівня розвитку науки, техніки і технології.

Оптимізація (рос. оптимизация, англ. optimisation, нім. Optimierung f) – процес надання будь-чому найвигідніших характеристик, співвідношень (наприклад, оптимізація виробничих процесів і виробництва). Задача оптимізації сформульована, якщо задані:

– критерій оптимальності (економічний – тощо; технологічні вимоги – вихід продукту, вміст домішок в ньому та ін.);

– параметри, що варіюються (наприклад, температура, тиск, величини вхідних потоків у процесах переробки гірничої та ін. сировини), зміна яких дозволяє впливати на ефективність процесу; 

– математична модель процесу; обмеження, пов’язані з економічними та конструктивними умовами, можливостями апаратури, вимогами вибухобезпеки [8, 272].

Визначивши  основні структурні поняття дослідження  – «організація» та «оптимізація»  можемо перейти до аналізу функціональної складової понятійного апарату  – поняття «праця» та «підприємство».

Праця –  доцільна, формально матеріальна (прямо  – фіксується – фізична праця) і нематеріальна (побічно – фіксується – розумова праця), гарматна діяльність людини, спрямована на задоволення  потреб індивіда і суспільства. Також  «працю» – деградаційних діяльність людини в малорозвинених цивілізаціях (тобто використовують працю людини), системах (у тому числі політичних) призводить до розумової та соціальної відсталості в розвитку людських індивідів, низведении людини до функціоналу  машини, гвинтика в системі [1, 20].

Так Ф. Н. Ільясов  дає наступне визначення: «праця»  – це діяльність суб’єкта, направлена на випереджаюче задоволення його потреб [15, 76-77 ].

Тобто основним критерієм є факт «випереджаючої діяльності», тобто потреба ще не актуалізована, а дії з її попереджуючого задоволення вже здійснюються. Тоді, наприклад, діяльність білки, що робить на зиму запаси горіхів, може бути названа  працею, а коли голодний вовк наздогнав і з’їв зайця – ні [29, 556].

Праця – діяльність людини для задоволення власних потреб і благ шляхом використання засобів праці. У процесі праці застосовується робоча сила людини [11, 283].

Праця –  одна з найважливіших здатностей людини, бо лише людина свідомо ставить перед собою мету створення знарядь праці, тобто відповідні речі, за допомогою яких вона впливає на предмети природи [10, 68-69]

Підприємство – самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торгівельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Господарським кодексом України та іншими законами [1, 21].

Підприємство  – це організаційно відокремлена і економічно самостійна ланка виробничої сфери народного господарства, що спеціалізується на виготовленні продукції, виконанні робіт і наданні  послуг [20, 54].

Отже, організація  праці повинна розглядатися з двох боків: по-перше, як стан системи, що складається з конкретних взаємопов’язаних елементів і відповідає цілям виробництва; по-друге, як систематична діяльність людей по впровадженню нововведень у існуючу організацію праці для приведення її у відповідність до досягнутого рівня розвитку науки, техніки і технології. Оптимізація організація праці на підприємстві – це система здійснення трудового процесу, що визначає порядок і умови поєднання та здійснення складових його часткових трудових процесів, взаємодії виконавців і їх груп із засобами праці й один з одним для досягнення поставленої предметної мети спільної діяльності та забезпечення заданого соціально-економічного ефекту.

2.  Історія дослідження організації праці.

З моменту виникнення людини та об’єднання у спільноту з метою виживання праця стала не лише основою її життєдіяльності, але й основною сферою її формування та розвитку.

Так, людський чинник був присутній майже в  усіх трактатах і повчаннях Стародавнього  Сходу, його належно описано у  літературі Месопотамії, Індії, Китаю  та інших країн. Лейтмотивом багатьох світоглядних концепцій різних народів  на початку цивілізації виступала  праця як основний засіб існування. Такі погляди висвітлювали мислителі  античності, зокрема як Ксенофонт (430 – 355 рр. до н. е.), Платон (427 – 347 рр. до н. е.), Арістотель (384 – 322 рр. до н. е.) [18, 67].

Так, Ксенофонт, вважаючи рабство нормальним станом, вихваляв сільськогосподарські роботи, які тренують силу селян, роблять  їх прекрасними воїнами, спрямовують  їх на шлях взаємодопомоги, забезпечують їх усім необхідним. Арістотель розробив «науку рабства», згідно з якою рабів сприймали як знаряддя, що вміє говорити. Відстоюючи рабство, мислитель в одночас виправдовував позаекономічні методи стимулювання праці. Крім того, як засіб стимуляції він радив використовувати контроль, традиції, звичаї, закони. До того ж Арістотель відстоював поділ праці, розуміючи його ефективність [9, 300].

В епоху середньовіччя  Фома Аквінський (1225 – 1279) оцінював працю  з позиції християнської традиції, праця виступала необхідною умовою життя, зміцнення моралі і т. д. [9, 298-299].

Детально  досліджував проблеми праці англійський  вчений Г. Спенсер. Він докладно проаналізував  різні види праці: складну працю, вільну працю, становлення і розвиток капіталу, діяльність робітничих союзів, організацію та оплату праці при  капіталістичній кооперації, працю  рабів, селян, робітників. За мізерну  винагороду люди працювали по 12-15 годин на добу, а наукою, мистецтвом могли займатись лише аристократи, діти багатих людей і т. д. Не випадково в багатьох мовах слово «праця», «робота», «раб» мають однакові корені. А за дослідженням Арістотеля, «раб» – живе знаряддя, а знаряддя – «неживий раб» [10, 70].

Досліджуючи роль праці, відомі мислителі, вчені, філософи, економісти дійшли висновку, що праця  – це сутність людини, головна і  необхідна умова існування людського  суспільства. Вона не залежить від тих  чи інших суспільних форм, є вічною природною необхідністю і без  неї не був би можливим обмін речовин  між людиною і природою, тобто  не було б можливе саме людське  життя. Впливаючи на навколишнє середовище та змінюючи його, люди змінюють власну людську природу: розвивають здібності  до праці; збагачують свої знання та розширюють можливості їх використання; удосконалюють  сам процес праці [10, 69].

Праця виступає основою для виникнення таких  людських властивостей як спілкування, свідомість, мова, формування духовних цінностей. Будучи цілеспрямованою  діяльністю, в процесі якої людина впливає на природу з допомогою  засобів праці, праця з самого початку виступає як спільна діяльність, яка передбачає певні форми соціальної організації, завдяки яким досягається  необхідна узгодженість індивідуальних і групових дій, скерованих на досягнення життєвих цілей. Питання економіки  праці, зокрема проблеми природи  й організації заробітної плати, почали предметно досліджуватися представниками класичної буржуазної політекономії. Проблеми, які формують предмет економіки  праці, проаналізовані у 1776 р. у праці Адама Сміта «Багатство нації». Дослідник обґрунтував зв’язок між економічним розвитком та процесом поділу праці, показав об’єктивну необхідність існування та розвитку товарних ринків, що є незаперечною умовою підвищення продуктивності праці, наймання працівників, проаналізував роль заробітної плати, величина якої визначається на ринковій основі внаслідок взаємодії сторін трудових відносин [18, 69-70].

Проблеми  економіки праці проаналізовані К. Марксом у «Капіталі» (1867р.). У праці Маркс дійшов висновку про те, що розвиток капіталістичної економіки обов’язково супроводжується посиленням експлуатації праці, що є вираженням класових суперечностей. За дослідженнями Маркса ніяка рівність сторін не може приховати факт існування експлуатації найманих працівників, зумовленої підпорядкованістю їх у процесі праці та відсутністю у них власності на засоби виробництва. Згідно з теорією марксизму вирішення всього комплексу проблем праці та економіки може бути досягнуте лише за умови глибинного перетворення основних характеристик трудового процесу, що передбачає знищення капіталістичного устрою [27, 95].

Формування поглядів з питань організації праці відноситься до початку XX ст. Воно йшло паралельно з формуванням і розвитком загальної ідеї наукового підходу до організації праці та управління. Найбільшими теоретиками «класичних теорій» організації і управління були американські інженери і вчені Ф. Тейлор, Г. Емерсон, французький інженер А. Файоль, німецький соціолог М. Вебер і ін. [27, 92-93].

Ф. Джильбрет  першим у США розпочав систематичну підготовку інструкторів з організації  праці у спеціальній школі  в Провіденсі [27, 97]

Ф. Джильбрет  виробив «єдиний найкращий метод» виконання робіт і встановив  умови, необхідні для цього: доцільний  пристрій робочого місця, способи подачі матеріалів, а також створив необхідні  пристосування, інструменти, інструкції і т. д.

Г. Емерсон  вперше вивів питання наукової організації  праці за межі підприємства, висунув  проблеми ефективності управління у  військовій справі, на транспорті, у  домашньому господарстві [22].

Г. Емерсон  визначив дванадцять принципів продуктивності:

1. Точно встановлені  ідеали або цілі.

2. Здоровий  глузд.

3. Компетентна  консультація.

4. Дисципліна.

5. Справедливе  відношення до персоналу.

6. Швидкий,  надійний, повний, точний і постійний  облік.

7. Диспетчеризація.

8. Норми і  розклади.

9. Нормалізація  умов.

10. Нормування  операцій.

11. Писані  стандартні умови.

12. Винагорода  за продуктивність [12, 543].

Ф. Тейлор у  своїх працях відверто описує, як він, будучи майстром, вів боротьбу з  робітниками за підвищення продуктивності праці, обвинувачуючи при цьому  останніх у навмисній систематичній  повільності. «Важко знайти робітника, який би не витратив значної кількості часу на винахід способів, як сповільнити роботу і все-таки зберегти вид, начебто він працює нормально», – писав Ф. Тейлор. З цієї причини він вважав, що потрібно створити систему, яка б примусила робітника працювати з максимальною інтенсивністю [27, 94].

До основних факторів високої продуктивності праці  Ф. Тейлор відносив урок (завдання, норму) і премію за виконання уроку. При  невиконанні уроку робітник не тільки не одержує премії, але і знижується його основна відрядна оплата. Так, при старій системі відрядної  оплати за обточування сталевих виробів  платили по 67 центів за штуку і  робітник обточував не більше 4-5 шт. Після проведення хронометражу Ф. Тейлор встановив обов’язковий урок – 10 шт. у день з оплатою по 68 центів за штуку [27, 96].

Однак при  обточуванні менше 10 шт. платив не 67 центів, і навіть не 68, а 49 центів за штуку.

При цьому  Ф. Тейлор відзначав, що вироблені самим  робітником прийоми і методи праці, що переходили з покоління в покоління  шляхом наслідування або передачі успадкованих навичок, складали капітал ремісника. Він вважав, що навички, вироблені самим робітником, не завжди гарні, часто недоцільні, що при цьому робітники роблять багато зайвих рухів.

У той же час Ф. Тейлор виходив з того, що для кожної роботи існують свої найкращі прийоми і способи виконання, при застосуванні яких можна швидше і краще її виконувати.

Ф. Тейлор вважав, що кожному прийому, кроку, руху робітника  повинна передувати розумова підготовча робота в спеціально організованому розрахунковому або розподільчому бюро [27, 90-91].

При цьому  основою наукової організації праці  був хронометраж, а пізніше застосовувалася  кінозйомка. Кожен трудовий процес поділявся на можливо більшу кількість  елементів. Кожен елемент перевірявся  з погляду доцільності, вироблявся аналіз кожного руху, досліджувалися можливості скорочення, спрощення рухів  і виконання їх менш стомлюючим способом; усі неспритні і марні рухи виключалися [34].

Кожному робітникові  вручалася інструкційна картка, у  якій детально викладалася його робоча «нормаль», тобто найкращий метод  виконання роботи. У цю «нормаль»  включалося усе, що пов’язано з даною  роботою: оброблюваний матеріал, машина, інструмент, час, необхідні для випуску  одиниці продукції [27, 98].

Саме головне  у Ф. Тейлора – це спеціально підготовлені майстри, що стежили за роботою, навчали  робітників застосовувати найбільш досконалі і найбільш продуктивні  прийоми, майстри, що самі, стаючи за верстат  на місце робітника, показували, як треба краще працювати. Ф. Тейлор вважав, що гарний майстер повинен  мати такі якості: розум, освіта, досвід, такт, енергія, кмітливість, чесність, здоровий глузд, здоров’я. При цьому  Ф. Тейлор говорив, що дуже важко знайти людину, що володіє цими дев’ятьма  якостями [14, 212].

Сучасний  етап розвитку наукової організації  праці пов’язаний з роботами Пітера Ф. Друкера і поєднує ефективне ділове адміністрування, менеджмент людських ресурсів і менеджмент бізнесу.

Так, у США  облік витрат виробництва є важливим знаряддям управління підприємством, якщо він дає можливість контролювати ефективність роботи підприємства. При цьому витрати виробництва порівнюються із встановленими нормативами витрат і вишукуються причини відхилення від них. Кожен працівник, відповідальний за свою ділянку, аж до майстра, повинен працювати по кошторисних нормативах, у складанні яких він особисто бере участь і з виконанням яких погоджується. Оцінка праці кожного працівника проводиться один або два рази на рік. Результати такої оцінки обговорюються працівником і його начальником і візуються обома сторонами. Вони містять перелік недоліків роботи і шляхів їхньої ліквідації, а також, у разі потреби, попередження про звільнення [14, 217-218].

Американці  підкреслюють важливість підбору і  підготовки молодшого керівного  персоналу. Старий метод формування кадрів майстрів з числа кваліфікованих робітників замінюється підбором людей, спеціально підготовлених для адміністративної роботи. Кадрова політика в американських фірмах будується на приблизно однакових принципах по таких напрямках:

• набір кадрів (загальними критеріями при цьому є: освіта, практичний досвід роботи, психологічна сумісність, уміння працювати в колективі);
• умови праці (заміна твердих переліків професій і посадових інструкцій більш широкими, більш прийнятними і зручними для працівників [7, 457].