Організація обліку та аудит готової прдукції та її реалізації

“Організація обліку та аудит готової прдукції та її реалізації” (на прикладі ТОВ «Сандерс-Виноградів» ).

 Дипломна робота

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1 Теоретичні основи обліку і аудиту реалізації готової  продукції

1. Готова продукція: поняття, класифікація та основні завдання організації обліку
2. Облік реалізації готової продукції та її документування

1.3   Нормативне регулювання  обліку собівартості готової продукції

та її реалізації

 1.4   Теоретичні основи аудиту реалізації готової продукції

Розділ 2 Особливості  обліку реалізації готової продукції  на ТОВ «Сандерс-Виноградів»

2.1  Характер підприємства  та особливості його облікової  політики 

2.2  Особливості формування собівартості готової продукції на підприємстві

2.3  Особливості формування  обліку доходів

2.4  Формування та  облік фінансових  результатів  наТОВ «Сандерс-Виноградів»

2.5   Документування  реалізації готової продукції  на ТОВ «Сандерс-Виноградів»

Розділ 3 Аудит реалізації готової продукції на ТОВ «Сандерс-Виноградів»

3.1     Планування  аудиту

3.2     Оцінка  системи внутрішнього контролю

3.3     Перевірка  по суті

3.4     Завершення  аудиту

Висновки

Список використаних літературних джерел

Додатки

А,Б, В, Д, Е, Ж, З,  К, Л , М. Н, П, Р, С,Ф, Х

Вступ

Вирішити актуальні проблеми в  галузі економіки не можна без  удосконалення побудови бухгалтерського обліку. Чітко налагоджений бухгалтерський облік своєчасно забезпечує потреби управління необхідною та вірогідною інформацією для виконання всебічного аналізу господарської діяльності та обгрунтування відповідних управлінських рішень.

Бухгалтерський облік — процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття управлінських рішень.

 Бухгалтерський облік містить  в собі:

• прийняті принципи обліку;
• ведення облікових регістрів, які охоплюють записи фактів в хронологічному, синтетичному та аналітичному порядку;
• періодичне виявлення дійсного стану активів і пасивів шляхом проведення інвентаризації;
• оцінка активів та пасивів та визначення фінансового результату;
• складання бухгалтерських звітів;
• надання для аудиту та оприлюднення фінансових звітів.

Сьогодні загальний характер багатьох норм Правил (стандартів) дає бухгалтерам  широке поле професійної творчості  та спонукає до самостійного прийняття  важливих рішень з облікових проблем.

Стандарти надають свободу вибору відповідних методів обліку, у зв'язку з чим бухгалтерські записи часто залежать від обраного методу. Вони описують проводки за кожним можливим методом, надають рекомендації щодо вибору найбільш вдалого методу для підприємств залежно від специфіки їх діяльності. А бухгалтер обирає потрібний йому спосіб відображення тої чи іншої господарської операції в обліку відповідно до облікової політики.

Сьогодні він сам вирішує  питання стосовно норм амортизації  матеріальних і нематеріальних активів, питання про те, які платежі  відносити на даний звітний період, а які капіталізувати (включити у витрати майбутніх періодів або віднести на незавершене виробництво), як списувати прострочену дебіторську заборгованість тощо. При цьому бухгалтер добре розуміє, що всі його рішення не мають відношення до розрахунків з бюджетом з податків. У держави свої норми, свої погляди, а у власника – свої.

Таким чином, сьогодні немає чіткого  шаблону, в який бухгалтер міг  би підставляти потрібні суми. Відображаючи ту чи іншу операцію, бухгалтер аналізує її економічний зміст, від чого залежить визнання і відображення її у звітності.

Отже, основне завдання бухгалтерського  обліку – створення такої системи  отримання інформації, яка забезпечувала  б реальне управління підприємством.

Темою даної дипломної  роботи є “ Організація обліку і аудит готової продукції та її реалізації ”. При написанні дипломної роботи розглянуто такі питання як поняття готової продукції, її оцінка та сутність на підприємстві, організація обліку наявності та руху готової продукції, формування та облік собівартості готової продукції, доходів від реалізації та фінансових результатів, наявність внутрішнього контролю за обліком готової продукції та замовлення аудиторських послуг.

Метою дослідження є  вивчення ведення бухгалтерського  обліку готової продукції на ТОВ «Сандерс-Виноградів», встановлення його відповідності законодавству України, проведення аудиторської перевірки для підтвердження достовірності господарських операцій, щодо реалізації готової продукції на підприємстві.

Об’єктом дослідження при написанні даної дипломної роботи є ТОВ «Сандерс-Виноградів».

РОЗДІЛ 1

 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ організації ОБЛІКУ І АУДИТУ ГОТОВОЇ ПРОДУКЦІЇ ТА ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ

1.1 Готова продукція:  поняття, класифікація та основні завдання організації обліку

Готовою продукцією вважається продукція, котра повністю завершена в обробці на даному підприємстві, пройшла технічні випробування (якщо цього вимагають її відповідні особливості), прийнята контролером, не потребує подальшої обробки на цьому підприємстві і здана на склад.

Готова продукція –  це матеріальний результат виробничої діяльності кожного підприємства. Крім випуску речової продукції (машин, взуття, одягу, хліба, кондитерських  виробів і т.д.), підприємство може виконувати певні роботи для інших  підприємств або надавати їм послуги. Наприклад, ремонтні роботи, перевезення вантажів своїм автотранспортом для інших підприємств і т. д. На відміну від речової продукції, під якою в обліку розуміється вираз “Готова продукція”, даний вид продукції називають “Виконані роботи та надані послуги”.

Основними завданнями організації  обліку готової продукції та її реалізації є забезпечення контролю за:

• випуском продукції по об’єму, асортименту і якості, збереженню готової продукції на всіх стадіях її руху;
• повнотою та своєчасністю виконання договорів поставок готової продукції покупцям;
• розміром і рівнем результатів реалізації продукції;
• здійсненням своєчасних розрахунків за відвантажену продукцію.

Таким чином, продукція  підприємства може складатися із готової  продукції та виконаних робіт і послуг.

Готова продукція на промисловому підприємстві проходить  такі операції:

• випуск продукції з виробництва і її передача на склад;
• зберігання продукції на складах підприємства;
• відпуск продукції на місці місцевим та відправка (відвантаження) іногороднім покупцям;
• відпуск продукції для внутрішніх потреб основних цехів, для збуту продукції (наприклад, тара для продукції власного виготовлення та продажу);
• реалізація продукції (отримання грошових засобів від покупців за відпущену продукцію).

Готова продукція становить  основну частину товарної продукції  підприємства. В основному готова продукція призначена для реалізації, але певна її частина може споживатися  на підприємстві (внутрішньозаводський оборот).

Облік готової продукції  та її реалізації необхідний для контролю за наявністю, рухом, зберіганням продукції, для правильного і своєчасного  її оприбутковування на склад, зберіганням  продукції, а також для отримання  точних даних про залишки готової продукції на складі.

При організації обліку готової продукції основним моментом є визначення її характеру. Згідно з  цією ознакою продукцію групують за формою, ступенем готовності та технологічною  складністю.

За ступенем готовності розрізняють готову продукцію, напівфабрикати і неготову продукцію (незавершене виробництво).

За технологічною складністю готову продукцію поділяють на просту і складну. Остання у свою чергу  поділяється на основну, побічну  і супутню.

Готова продукція обліковується  на підприємствах за місцями її зберігання та окремими видами у встановлених одиницях виміру:

• натуральних, які характеризують кількість, обсяг та вагу продукції відповідно до її фізичних властивостей;
• умовно-натуральних, які необхідні для одержання узагальнених показників і обліку однорідної продукції.

У поточному (аналітичному) обліку готова продукція відображається в натуральному та вартісному виразі.

Існують два варіанти оцінки руху готової продукції протягом звітного періоду в поточному обліку:

– за фактичною виробничою собівартістю готової продукції протягом звітного місяця;

– за обліковими цінами (плановою (нормативною) собівартістю, оптовими чи відпускними цінами).

Застосування оцінки руху готової продукції за обліковою вартістю передбачає визначення та облік відхилень фактичної виробничої собівартості готової продукції від її вартості за обліковими цінами.

Для узагальнення інформації про наявність  і рух готової продукції підприємства Планом рахунків передбачено рахунок 26 “Готова продукція”.

По дебету рахунка 26 “Готова продукція” відображаються:

• надходження готової продукції власного виробництва за фактичною виробничою собівартістю або за нормативною вартістю;
• повернення покупцями;
• оприбуткування надлишків, виявлених у результаті проведеної інвентаризації;
• дооцінка (у межах попередньої уцінки).

По кредиту рахунка 26 “Готова продукція” показуються:

• продаж готової продукції за грошові кошти;
• обмін у межах бартерних (товарообмінних) операцій на інші види, необоротних чи оборотних активів;
• безоплатна передача (для рекламних, благодійних та інших цілей);
• переведення до складу запасів іншого виду (припустимо, відпуск як комплектуючого виробу для виробництва іншого виду продукції);
• уцінка;
• списання внаслідок нестач, розкрадань, надзвичайних подій тощо.

Дебетове сальдо по рахунку 26 “Готова продукція” показується  в Балансі по однойменному рядку 130 “Готова продукція”.

Для правильного визначення фактичної собівартості готової  продукції, виконаних робіт та послуг доцільно на кінець звітного періоду  визначити залишки незавершеного виробництва, тобто, не завершену обробкою продукцію в процесі виробництва.

У поточному обліку готову продукцію оцінюють за “твердими” обліковими цінами (середньорічною плановою собівартістю, договірними або оптовими цінами або за фактичною виробничою собівартістю).

Якщо готову продукцію оцінюють за середньорічною плановою собівартістю, то відхилення планової собівартості від фактичної обліковують окремо. На кінець місяця ці відхилення розподіляють між залишками нереалізованої продукції і реалізованими виробами.

При оцінюванні готової продукції  за іншими цінами відхилення визначають як різницю між цими цінами та фактичною  собівартістю.

Оцінка продукції за “твердими” обліковими цінами дає змогу вести  постійний поточний облік незалежно від калькуляції фактичної собівартості. Такі ціни є основою ведення бухгалтерського обліку готової продукції на складах оперативно-бухгалтерським методом.

1.2 Облік реалізації готової продукції  та її документування

Відвантаження готової продукції  оформляється наступним чином:

• Накладна. На накладній ставиться підпис покупця або іншої уповноваженої особи. Товарно-транспортна накладна виписується, як правило, в шістьох примірниках: покупцю, клієнту, водію, пропуск для охорони, залишається для заводу, під реєстрацію.
• Рахунок-фактура. Рахунки-фактури на відвантажену продукцію направляються покупцям, а їх копії залишаються в бухгалтерії підприємства-постачальника. В рахунках-фактурах вказуються: найменування вантажоотримувача та відправника, їх адреса, номер договору, найменування банку і його реквізити, сума рахунку-фактури, дата відвантаження та інша необхідна інформація.

На основі накладної та інших  первинних документів виписується  рахунок-фактура.

В бухгалтерії на основі первинних  документів по прибутку та видатку ведуться накопичувальні відомості випуску продукції в натуральному та вартісному вимірниках та накопичувальна відомість відвантаженої продукції.

На основі здавальних накладних, що виписуються в двох примірниках, складається Відомість  відпуску продукції. Оцінка в звітному періоді може здійснюватись по фактичній собівартості та по обліковим цінам з деяким відхиленням від фактичної собівартості. В кінці місяця обов’язковою умовою являється облік продукції по фактичним собівартості (визначається по даним аналітичного обліку затрат на виробництво).

Реалізованою продукцією підприємства рахується продукція (товари, роботи, послуги), за яку покупцеві (замовнику) пред’явлені розрахункові документи. Пред’явленими розрахунковими документами (покупцю, замовнику) вважаються документи з моменту їх подачі в установу банку (при умові здійснення розрахункових операцій через установи банків) або передачі їх покупцеві (замовнику) у відповідності з умовами, передбаченими договором (контрактом), тобто, без участі установ банків.

Якщо покупець (замовник) по умовам договору отримує продукцію  безпосередньо на підприємстві-виробнику, то така продукція вважається реалізованою після видачі та відповідного оформлення та пред’явлення покупцю-замовнику  розрахункових документів.

Реалізованою продукцією також вважається продукція, за яку  підприємство-продавець отримало оплату у формі авансових платежів.

Підприємства, що здійснюють свою діяльність у сфері торгівлі та громадського харчування, де розрахунки за товари та продукцію здійснюються готівкою, дохід і валовий дохід від реалізації визначають в міру отримання готівки.

Визначення результатів  реалізації по методу нарахування наближає застосовувану в Україні систему  обліку та статистики до загальноприйнятої  в міжнародній практиці.

Таким чином, реалізованою продукцією (роботами, послугами) вважається продажна вартість відвантаженої продукції (виконаних робіт, наданих послуг), вказана в оформлених як обґрунтування  для розрахунків з покупцями (замовниками) документах, або продажна вартість відвантаженої продукції (виконаних робіт, наданих послуг), зарахована як оплата на рахунки підприємств в установах банків.

У відповідності з  таким трактуванням в поняття  “реалізована продукція” внесено  зміну до обліку реалізованої продукції.

Для відображення собівартості реалізованої продукції введений активний рахунок №90 “Собівартість реалізації”, який в кінці звітного періоду списується на зменшення фінансових результатів підприємства (в дебет рахунку №79 “Фінансові результати”). Для відображення податків на додану вартість, акцизного збору використовується рахунок №70 “Дохід від реалізації” (в дебет рахунка), витрати на збут продукції обліковуються на рахунку №93 “Витрати на збут” та списуються з кредиту на зменшення фінансових результатів (в дебет рахунку №79 “Фінансові результати”). Доходи від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) відображаються на кредиті рахунку №70 “Доходи від реалізації”, субрахунок №701 “Доходи від реалізації готової продукції”. Для отримання фінансових результатів від реалізації продукції (робіт, послуг) в кінці звітного періоду отримане сальдо (на кредиті) рахунку №70 “Доходи від реалізації” списуються на активно-пасивний рахунок (кредит) №79 “Фінансові результати”.

У зв’язку з реалізацією  продукції підприємство здійснює витрати, пов’язані з вивозом цієї продукції своїм транспортом. Ці витрати відносяться на рахунок підприємства та включаються до складу витрат на збут.

Вивіз відвантаженої  продукції можливий також і транспортом  сторонньої організації. Дана операція відображається на дебеті рахунку №93 “Витрати на збут”, – кредиті рахунку №63 “Розрахунки з постачальниками і підрядчиками”.

В склад збутових витрат (дебет рахунку №93 “Витрати на збут”), пов’язаних з реалізацією продукції (збутом), товарів, робіт, послуг включаються:

• витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції;
• витрати на ремонт тари;
• оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут;
• витрати на рекламу та маркетингові дослідження;
• витрати на передпродажну підготовку товарів;
• витрати на командировочні працівникам, зайнятим збутом;
• витрати на утримання основних засобів, інших нематеріальних необоротних активів, пов’язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);
• витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов’язані з транспортуванням продукції (товарів) у відповідності з умовами договорів (базису) поставки;
• витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;
• інші витрати, пов’язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

До складу витрат на збут продукції в торгових організаціях включаються витрати обігу, за винятком витрат:

• адміністративних, направлених на обслуговування та управління підприємством;
• інших операційних витрат (на дослідження та розроблення у відповідності з П(С)БО №8 “Нематеріальні активи”; собівартість реалізованої іноземної валюти; безнадійна дебіторська заборгованість) і т.д.;
• фінансових витрат на відсотки за користування кредитами отриманими, за облігації випущені, за фінансову оренду і т.д.

Витрати підприємства, пов’язані  зі збутом продукції, (робіт, послуг), відображаються в обліку:

Дебет рахунку №93 “Витрати на збут”

Кредит субрахунку №201 “Сировина і матеріали” та інші

Кредит субрахунку №661 “Розрахунки по заробітній платі”

Кредит рахунку №65 “Розрахунки по страхуванню”

Кредит субрахунку №372 “Розрахунки з підзвітними особами”

Кредит рахунку №68 “Розрахунки за іншими операціями”

Розрахунки на збут, зараховані в дебет рахунку №93 “Витрати на збут”, щомісячно списуються в  дебет рахунку №79 “Фінансові результати”  записом:

Дебет рахунку №79 “Фінансові результати”

Кредит рахунку №93 “Витрати на збут”

На відповідному субрахунку рахунку №93 “Витрати на збут” відображаються витрати на пакування та транспортування  відвантаженої продукції, що відшкодовується  покупцями, а також оплата доставки продукції до пункту призначення або аеропорту. Якщо ж оплата такої доставки включена в ціну продукції, то вона відшкодовується постачальнику у складі вартості відвантаженої продукції.

Аналітичний облік витрат на збут ведеться у Відомості №5/1 по таким статтям:

• витрати на зберігання, навантаження, розвантаження та затарювання продукції;
• витрати на оплату мита;
• витрати на рекламу та передпродажну підготовку товарів;
• інші витрати, пов’язані з реалізацією продукції (робіт, послуг).

1.3 Нормативне регулювання обліку собівартості готової продукції та її реалізації

Основною нормативною  базою, яка регламентує організацію  обліку витрат та визначення собівартості продукції є:

• П(С)БО 16 „Витрати”;
• П(С)БО 9 „Запаси”
• Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

Згідно П(С)БО 16 під витратами розуміють зменшення економічних вигод в наслідок вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок внесків власників).

Витрати визначаються в  бухгалтерському обліку і фінансовій звітності при виконанні таких умов:

• коли має місце зменшення майбутніх економічних вигод, пов’язаних з вибуттям активів або збільшенням зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (крім зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками). Це означає, що витрати визначаються одночасно з визнанням збільшення зобов’язань (наприклад, нарахування заробітної плати працівникам) або із зменшенням активів (реалізація товарів);
• оцінку витрат може бути достовірно визначено.

Витрати визначаються виходячи з принципу відповідності, тобто  витрати визначаються в період, в  якому визнано дохід, для одержання  якого вони були здійснені. Наприклад, матеріальні витрати, витрати на оплату праці, накладні витрати та інші витрати, включені до складу собівартості продукції, визначаються як витрати в момент одержання доходу (виручки) від реалізації продукції. Інколи прямий зв’язок між витратами і доходами встановити неможливо. Такі витрати відображають у бухгалтерському обліку і фінансовій звітності в тому звітному періоді, коли вони мали місце. Перелік таких витрат установлено відповідними П(С)БО. Так згідно з п. 14 П(С)БО 9 „Запаси” відносяться до витрат того періоду, в якому були створені:

• понад нормативні суми убутку і нестачі запасів;
• відсотки за користування кредитом;
• витрати на збут запасів;
• загальногосподарські та подібні витрати.

Якщо активи забезпечують економічні вигоди протягом декількох  звітних періодів, витрати визнаються на підставі їх систематичного і раціонального розподілу (наприклад, у вигляді амортизації) протягом тих звітних періодів, коли надходять відповідні вигоди, пов’язані з використанням певного активу.

Не визнаються витратами  звітного періоду :

• платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо;
• попередня оплата запасів, робіт послуг;
• погашення одержаних позик;
• інші зменшення активів або збільшення зобов’язань, що не призводять до зменшення власного капіталу;
• витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Для організації обліку витрат важливе значення має їх класифікація (рисунок 1.1). Вона потрібна для визначення вартості продукції та відповідно для  ціноутворення. Велике значення класифікації витрат в управлінні ними.

Витрати, безпосередньо  пов’язані з виробничим (технологічним) процесом виготовлення продукції (виконання  робіт чи надання послуг), називають  основними. Ці витрати в більшості  випадків є прямими, тобто відносяться до конкретних об’єктів витрат на підставі первинних документів. Накладні витрати пов’язані з організацією, обслуговуванням виробництва і управління ним. Величина цих витрат залежить від структури управління підрозділами, цехами і підприємством. За способом включення до собівартості витрати можуть бути прямі та непрямі. Прямі витрати – витрати на виробництво конкретного виду продукції, які безпосередньо включаються до її собівартості на підставі первинних документів. Непрямі витрати – це витрати на виробництво, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об’єкта витрат економічно доцільним шляхом і тому потребують розподілу. З розподілом витрат пов’язаний вибір доцільної бази розподілу, що закріплюються наказом про облікову політику

Рис.1.1 Класифікація витрат

Організація обліку витрат  за економічними елементами має велике значення для складання фінансової звітності  та проведення економічного аналізу. На основі переліку калькуляційних статей, які встановлюються підприємством самостійно виходячи з особливостей технології та організації виробництва складаються форми калькуляційних розрахунків, кошторисів та внутрішньої звітності. До витрат, які включаються до собівартості реалізованої продукції відносяться її виробнича собівартість, нерозподілені загальновиробничі витрати та понаднормативні виробничі витрати. Решта витрат розглядається як витрати того звітного періоду, в якому вони виникли і класифікуються за видами діяльності.

В умовах реформування національної системи бухгалтерського обліку, приведення її у відповідність до вимог ринкової економіки і міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, знову стає актуальною собівартість, як один з основних якісних показників роботи підприємства, що характеризує в грошовій формі ефективність роботи цього підприємства. Від правильного розрахунку собівартості продукції залежить результат основної діяльності виробничого підприємства, що відображає його фінансовий стан, котрий він може продемонструвати потенційним інвесторам і кредиторам. Діюче законодавство і нормативна база щодо бухгалтерського обліку надають підприємству свободу дії у виборі варіанту оцінки витрат, які включаються до складу виробничої собівартості продукції, методики її бухгалтерського обліку.

Метою обліку собівартості є своєчасне, повне і достовірне визначення фактичних витрат, пов’язаних з виробництвом продукції, обчислення фактичної собівартості окремих  видів і всієї продукції, а  також контроль за використанням  матеріальних ресурсів і грошових коштів. Формування собівартості належить до сфери внутрішньогосподарського (управлінського) обліку. Одним із основоположних питань управлінського обліку на підприємстві є визначення поняття „об’єкт витрат”, наведене у П(С)БО 16. Об’єкт витрат – продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов’язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат. Перелік об’єктів витрат як один з елементів облікової політики підприємство визначає самостійно.

Наступне поняття, на якому слід наголосити – це постійні і змінні витрати. До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць) пропорційно до зміни обсягу діяльності. До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності (Пункт 16 П(С)БО 16).