Психологічні засади девіантної поведінки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

ВСТУП...........................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ

1. Поведінкова норма, патологія, девіація..........................................6
2. Девіантна поведінка як психологічна категорія.........................12

1.3. Чинники девіантної поведінки........................................................25

РОЗДІЛ 2. ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА ПІДЛІТКІВ

1. Характеристики підліткового періоду...........................................38
2. Психологічні особливості особистості підлітків з девіантною поведінкою..................................................................................................50

2.2.1. Нервовість..........................................................................................54

2.2.2. Агресивність......................................................................................57

2.2.3. Акцентуації характеру......................................................................59

Розділ 3. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПІДЛІТКІВ З ДЕВІАНТНОЮ ПОВЕДІНКОЮ

1. Організація та процедура дослідження..........................................62
2. Результати дослідження та їх аналіз...............................................65

ВИСНОВКИ...............................................................................................73

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ......................................74

ДОДАТКИ...................................................................................................77

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

В останні роки спостерігаються негативні тенденції у підлітковому та молодіжному середовищі: жорстокість, зріст злочинів, що кояться неповнолітніми, зловживання алкоголем, наркотиками, іншими токсичними речовинами, надто раннє статеве життя тощо. Криміналізація підліткового світу супроводжується також незвичним для дорослих явищем – бродяжництвом дітей і підлітків. Перетворення визначеної частини підростаючого покоління в справжніх маргіналів погрожує суспільству страшним по силі та руйнівним по наслідках соціальним вибухом.

Поняття девіантної поведінки як поведінки, що відхиляється від загальновизнаної у суспільстві норми, є поняттям соціально-психологічним, тому що воно позначає відхилення у взаємовідносинах, прийнятих у суспільстві. Такі автори, як А. Г. Амбрумова і Л. Я. Жезлова визначають девіантну поведінку як небажане чи небезпечне для суспільства відхилення поведінки від прийнятих соціальних норм.

Підлітки з девіантною поведінкою вкрай обтяжують клімат навчальної або виховної групи через підвищену збудливість, агресивність, конфліктність і негативізм. Вони змушують педагогів витрачати велику частину часу і нервової енергії, нерідко на шкоду іншим дітям. Більш того, діти з психопатичними рисами поводження є постійним джерелом психотравматизації однолітків з нормальним і особливо невротичним поводженням. У підлітковому віці такі діти легко входять у неформальні групи підлітків, прагнучи зайняти в них лідерські позиції, утягують інших в асоціальні дії і вчинки, нав'язуючи їм тверде виконання несанкцйонованих групових норм і стандартів поводження. Спостерігаються в такій групі підлітків і аномалії в навчанні. Вчаться вони вкрай нерівно, відстають від однолітків.

Психологи, педагоги, соціологи, лікарі вже давно відмічають, що у підлітків, які схильні проявляти агресивні чи асоціальні тенденції, вживати алкоголь чи наркотики тощо, виявляються специфічні особистісні особливості. По літературним даним, можна бачити спроби класифікувати психологічні особливості підлітків з девіантною поведінкою, виявити чинники останньої. Серед науковців, які присвятили свої праці цій проблемі, можна назвати такі імена, як К.Леонгард (виділення основних типів акцентуацій характеру, дослідження проявів акцентуацій характеру в поведінці); А. Є. Лічко (дослідження акцентуацій характеру і психопатій у підлітків, виділення основних типів особистості підлітків з порушеними формами поведінки; створення психодіагностичного інструменту для виявлення патохарактерологічних особливостей підлітків); Л. А. Калініна (експертиза підлітків з девіантними формами поведінки, дослідження особливостей особистості підлітків з виділеними формами поведінки); Е. Г. Ейдеміллєр та В. В. Юстицький (сімейна психотерапія та психокорекція підлітків з акцентуаціями характеру і порушеними формами поведінки): А. Г. Амбрумова (дослідження такої форми девіантної поведінки, як суіцідальна поведінка) та інші.

Таким чином, у зв’язку з актуальністю вивчення психологічних особливостей підлітків з порушеними формами поведінки, ми вважаємо важливим впровадження диференційного підходу до психокорекції та психотерапії девіантної поведінки підлітків на основі типології їх психологічних особливостей.

Мета дослідження: вивчення психологічних особливостей підлітків з девіантною поведінкою.

Завдання дослідження:

• Аналіз теоретичного матеріалу з теми девіантної поведінки як категорії.
• Проаналызувати теоретичні підходи до вивчення вікових особливостей підлітків та чинників їх девіантної поведінки.
• Провести емпіричне дослідження та виявити особливості девіантної поведінки підлітків у таких психологічних характеристиках, як рівень нейротизму, агресивності та акцентуації характеру.

Об’єкт дослідження – девіантна поведінка підлітків.

Предмет – психологічні особливості девіантної поведінки підлітків.

Гіпотеза дослідження: має місце статистично значущі відмінності між підлітками з нормальною та девіантною поведінкою у таких психологічних характеристиках, як рівень нейротизму, рівень агресивності та акцентуації характеру, а саме припущення про те, що підлітки, які проявляють девіантну поведінку мають більш високий рівень цих характеристик.

Методи дослідження: теоретичний аналіз психологічнох, психолого-педагогічних теоретичних матеріалів; методи опитування (бесіда, анкетування), тестування; статистичні методи обробки отриманих даних.

Методики дослідження:

1. Опитувальник рівня агресивності Басса-Даркі.

2. Тест для оцінки екстраверсії-інтроверсії та нейротизму (Г. Айзенк).

3. Методика діагностики акцентуацій характеру (Опитувальник К. Леонгарда - Г. Шмішека).

Згідно з метою та завданнями роботи була обрана наступна структура роботи: вступ, де показано актуальність урахування, сформульована проблема, мета, гіпотеза та завдання дослідження; три розділи, в першому з яких розглядаються сутність та форми девіантної поведінки, в другому – розглядаються вікові аспекти підліткового періоду та безпосередньо психологічні особливості підлітків з девіантною поведінкою, в третьому розділі проводиться емпіричне дослідження особливостей підлітків з девіантною поведінкою та математична обробка отриманих даних; основні результати роботи представлені у висновках; наприкінці роботи приведений список літератури та додатки.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ

ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ

 

1.1. Поведінкова норма, патологія, девіація

 

Норма – це явище групової свідомості у вигляді поділюваних групою уявлень і найбільш частих суджень членів групи про вимоги до поведінки з урахуванням їх соціальних ролей, що створюють оптимальні умови буття, з якими ці норми взаємодіють і, відображаючи, формують його. Виділяють такі норми:

1) правові;

2) моральні;

3) естетичні.

Правові норми оформлені у вигляді зводу законів і мають на увазі покарання при їх порушенні, моральні та естетичні норми не регламентовані настільки строго, і при їх недотриманні можливо лише громадський осуд.У першому випадку можна говорити про те, що людина чинить «не по закону», у другому – «не по-людськи». Окремо в рамках кожної з перерахованих вище суспільних норм описують норми сексуальної поведінки. Це обумовлено підвищеною значимістю сексуального і статеворольової поведінки людини, а також частотою девіацій і перверсій саме в цій інтимній сфері життєдіяльності також моральних та етичних норм – традицій і стереотипів поведінки, прийнятих в його мікросоціальному середовищі.

Девіантною поведінкою вважається така поведінка, при якій спостерігаються відхилення хоча б від однієї з громадських норм.

Поведінкова патологія передбачає наявність у людини таких ознак, як: 1) схильність до дезадаптації; 2) тотальність; 3) стабільність.

Під схильністю до дезадаптації розуміється існування патернів поведінки, які не сприяють повноцінній адаптації людини в суспільстві, у вигляді конфліктності, незадоволеності взаємодіями з оточуючими людьми, протистояння чи протиборства реальності, соціально-психологічної ізоляції. Поряд з дезадаптацією, спрямованої зовні (міжособистісна дезадаптація), існує внутришньоособистісна дезадаптація, при якій поведінка людини відображає незадоволеність собою, неприйняття себе як цілісної і значущою особистості. Ознака тотальності вказує на те, що патологічні поведінкові стереотипи сприяють дезадаптації в більшості ситуацій, в яких опиняється людина. Стабільність відображає тривалість прояви дезадаптивних якостей поведінки, а не їх миттєвість і ситуативну обумовленість. Поведінкова (психічна) патологія може бути обумовлена ​​психопатологічними проявами (симптомами і синдромами), а також базуватися на патології характеру, сформованої в процесі соціалізації.

Широка область наукового знання охоплює аномальну, ненормативну, девіантну поведінку людини. Суттєвим параметром такої поведінки виступає відхилення в ту чи іншу сторону з різною інтенсивністю і в силу різноманітних причин від поведінки, яка визнається нормальною і такою, яка не відхиляється. 

Девіантну поведінку людини можна визначити як систему вчинків чи окремі вчинки, що суперечать прийнятим у суспільстві нормам і проявляються в незбалансованості психічних процесів, неадаптивности, порушенні процесу самоактуалізації та ухиленні від морального і естетичного контролю над власною поведінкою.

Виділяються такі підходи до оцінки поведінкової норми, патології і девіацій:

□ соціальний;

□ психологічний;

□ психіатричний;

□ етнокультурний;

□ вікової;

□ гендерний;

□ професійний.

Соціальний підхід базується на уявленні про суспільну небезпеку або безпеку поведінки людини. Відповідно до нього до девіантної слід відносити будь-яку поведінку, яка явно або потенційно є небезпечною для суспільства, що оточують людину людей. Наголос робиться на соціально схвалюваних стандартах поведінки, безконфліктності, конформізмі, підпорядкуванні особистих інтересів суспільним.

Психологічний підхід, на відміну від соціального, розглядає девіантну поведінку у зв'язку з внутрішньоособистісних конфліктів, деструкцією і саморуйнуванням особистості. Мається на увазі той факт, що суттю девіантної поведінки слід вважати блокування особистісного росту і навіть деградацію особистості, що є наслідком, а іноді і метою відхилення. Девиант, відповідно з даним підходом, свідомо чи несвідомо прагне зруйнувати власну самоцінність, позбавити себе унікальності, не дозволити собі реалізуватися.

У рамках психіатричного підходу девіантні форми поведінки розглядаються як преморбідні особливості особистості, що сприяють формуванню тих чи інших психічних розладів і захворювань. Під девіаціями найчастіше розуміються відхилення поведінки що не досягли патологічної вираженості в силу різних причин. Незважаючи на те що ці відхилення і не досягли психопатологічних якостей, вони все ж позначаються терміном «розлади».

Етнокультурний підхід має на увазі той факт, що девіації слід розглядати крізь призму традицій того чи іншого співтовариства. Вважається, що норми поведінки, прийняті в одній етнокультурній групі або соціо-культурному середовищі, можуть істотно відрізнятися від норм (традицій) інших груп. Внаслідок цього істотно визнається облік етнічних, національних, расових, конфесійних особливостей людини. 

Віковий підхід розглядає девіації поведінки з позиції вікових особливостей і норм. Поведінка, яка відповідає віковим шаблонам і традиціям, може бути визнана девіантною. Це можуть бути як кількісні (гротескні) відхилення, відставання (ретардация) або випередження (прискорення) вікових поведінкових норм, так і їхні якісні інверсії.

Гендерний підхід виходить з уявлення про традиційні статеві стереотипи поведінки, у чоловічому та жіночому стилі поведінки. Девіантною поведінкою в рамках даного підходу може вважатися гіперрольова поведінка і інверсія шаблонів тендерного стилю. Гендерним девиациями можуть бути і психосексуальні девіації у вигляді зміни сексуальних уподобань та орієнтації.

Професійний підхід в оцінці поведінкової норми та девіацій базується на уявленні про існування професійних і корпоративних стилів поведінки і традицій. Мається на увазі, що професійне співтовариство диктує своїм членам вироблення строго визначених патернів поведінки та реагування в тих чи інших ситуаціях. Невідповідність цим вимогам дозволяє відносити таку людину до девіантів.

Перераховані підходи до оцінки поведінкової норми, патології та девіацій безсумнівно доповнюють і збагачують діагностичний процес, дозволяючи здійснювати його з феноменологічних позицій і враховувати всі аспекти проблеми.

Феноменологічний підхід до оцінки поведінкової норми, патології та девіацій дозволяє враховувати всі відхилення від норми (не тільки соціально небезпечні або які сприяють саморуйнуванню особистості). Використовуючи його, можна діагностувати і нейтральні з точки зору суспільної моралі і права поведінкові відхилення (наприклад, аутистична поведінка), і навіть позитивно забарвлені девіації (наприклад, трудоголізм). Крім того, феноменологічна парадигма дозволяє вбачати за кожним з відхилень у поведінці механізмі психогенезу, що дозволяє надалі вибрати адекватну і ефективну тактику корекції поведінки. Так, трудоголізм як поведінкова девіація може бути розглянутий і витлумачений як адикція, сформована на базі прагнення до відходу від реальності шляхом фіксації уваги на строго певному виді діяльності, і як прояв психопатологічних особливостей, наприклад, в рамках маніакального синдрому. Лише феноменологічний підхід здатний неупереджено і об'єктивно підійти до аналізу відхилень і сприяти розумінню сутнісних мотивів поведінки людини.

Феноменологічний підхід в оцінці поведінкової норми дозволяє говорити як про нормативну і гармонійну поведінку, що протистоїть девиантній і патологічній, так і про ідеальну поведінкову норму. Вона має на увазі не тільки «доцільність поведінки», але і її творчу спрямованість – креативність. Безсумнівно, що особистість як спеціальне людське утворення не може бути виведена з пристосувальної діяльності, але гармонія не може грунтуватися лише на «критерії виживання» – здатності людини бути адаптивним. Вона не може базуватися навіть на критерії «якості життя», тобто задоволеності «собою пристосованим». Адже в такому випадку найбільш гармонійним слід визнати обивателя. Ідеальною поведінковою нормою слід визнати поєднання гармонійної норми з креативністю індивіда. 
На думку В. А. Петровського, людину можна вважати творчою і идеальною, якщо її «може приваблювати небезпека, невизначеність успіху, незвідане». Подібна надмірна діяльність (активність) названа надситуативною активністю і справедливо віднесено до нормативної, оскільки прогрес в сфері культури в значній мірі пов'язаний з готовністю і схильністю людей до непрістосованої (неклішірованої, гнучкої і нешаблонної) поведінки.

Однією з форм такої поведінки визнається пошукова активність, спрямована на задоволення потреби в новій інформації, в нових переживаннях, розширенні свого досвіду. Обиватель, як типовий представник нормативного і навіть гармонійного (в плані пристосувальних здібностей) поведінки, не схильний до пошукової активності. Він прагне максимально уникнути ризику, а значить, нових ситуацій, нової інформації, нових переживань, нового досвіду. Він спрямований на збереження status quo і в цьому ракурсі постає недопитливім (швидше цікавим), який шукає гарантій і стабільності, а не знань, відчуттів і переживань. Девиант, навпаки, надмірно допитливий, вкрай нестабільний і надзвичайно схильний до ризику і існування в невизначеності.

Парадокс полягає в тому, що девіантна і ідеальне поведінка можуть мати подібні риси. Можна стверджувати, що багато осіб з девіантною поведінкою – творчі люди. Їх поведінку, що відхиляється можна вважати активним творчим пошуком, який має, проте, неадаптивну і часто саморуйнівну спрямованість. Відмінність полягає в тому, що для справжньої творчості (ідеальної норми) задоволення полягає в самому процесі пошуку, а негативний результат тільки посилює знання про предмет і сигналізує про те, що напрям пошуку має бути змінено, в той час як для девіантної різновиди пошукової активності основною метою є результат – задоволення.

Список подібних рис креативних і девіантних особистостей пропонують Ф. Баррон і Д. Харрінгтон. Він включає самостійність суджень, здатність знаходити привабливість в труднощах, естетичну орієнтацію і здатність ризикувати. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Девіантна поведінка як психологічна категорія

 

Девіантна поведінка визначається як система вчинків особистості, що відхиляється від загальноприйнятої норми (норми психічного здоров’я, права, культури, моралі тощо) [13]. Слід зазначити, що відхилення від цієї норми (девіації у поведінці можуть трактуватися як позитивні, так і негативні.

У разі позитивних девіацій йдеться про нестандартну особистість, для якої характерними є оригінальність, творчі ідеї, що мають суспільну значущість і, загалом, свідчать про успішний процес соціалізації та відіграють позитивну роль у прогресивному розвитку суспільства [11;14].

Негативні девіації поведінки пов’язані  з тим, що особистість не засвоює  позитивного соціального досвіду, не може адаптуватися до моральних  цінностей і норм поведінки, які  відповідають вимогам суспільства, хоча й може досить добре знати  ці норми. У цьому випадку процес соціалізації особистості є порушенням, що проявляється у незбалансованих психічних процесах, неадаптованості, порушенні процесу самоактуалізації або у вигляді уникання морального і естетичного контролю за власною поведінкою, яка стає соціально дезадаптованою [16;22]. У Зв’язку з цим можна говорити про девіантність особистості – сукупність засвоєних особистістю асоціальних, аморальних поглядів на життя, які не відповідають соціальним очікуванням та за певний час стають її соціальною позицією, що перешкоджає самоактуалізації особистості, її особистому зростанню, спричиняє девіантний спосіб життя [2;11;23].

Як зауважує І. С. Кон, девіантну  поведінку особистості (в негативному  розумінні цього поняття) можна  поділити на дві великі категорії. По-перше, це поведінка, що відхиляється від норм психічного здоров’я, коли йдеться про наявність психопатології. По-друге, це поведінка, що порушує соціальні та культурні норми і, особливо, правові [13].

О. В. Змановська називає такі специфічні ознаки девіантної поведінки [11]:

- багаторазові, тривалі порушення  не будь-яких, а найважливіших  норм для певного суспільства  на цей час;

- поведінка не є наслідком  кризової, нестандартної ситуації, а зумовлена загальною спрямованністю  особистості;

- сама поведінка супроводжується різноманітними проявами соціальної дезадаптації, викликає негативну оцінку з боку інших людей;

- поведінка не ототожнюється  з психічними захворюваннями  чи патопсихологічними станами,  хоча може за певних умов  набувати патологічних форм (алкоголізм, наркоманія тощо);

- результатом поведінки є заподіяння  реальної шкоди самій особистості  чи оточуючим.

Отже, девіантна поведінка є  агресивною, при цьому агресія  може бути спрямована як на інших людей, так і на самого себе.

Девіантна поведінка особистості часто пов’язана з її важковиховуваністю у дитинстві. Остання, на думку Н. Ю. Максимової [17], може бути зумовлена:

- Несформованістю особистісних  структур, низьким рівнем моральних  уявлень і соціально-прийнятих  навичок поведінки (в цьому  випадку йдеться про педагогічну занедбаність);

- Особливостями в розвитку вищої  нервової діяльності (акцентуації  характеру, емоційна нестійкість,  імпульсивність тощо);

- Невмілими виховними впливами (хибна, або ситуативна важковиховуваність);

- Функціональними новоутвореннями особистості, зокрема, неадекватною самооцінкою і рівнем домагань, що ведуть до виникнення смислових бар’єрів стосовно вихователів, афекту неадекватності тощо, тобто до власне важковиховуваності.

У зв’язку з цим дослідниця зазначає, що тривале незадоволення життєво важливих потреб особистості може призвести до активізації психологічних захистів, результатом чого є формування особистісних новоутворень, що викривлюють сприйняття довкілля на користь уявлень, які задовольняють суб’єкта. Поведінка в цьому випадку стає сурогатом тієї соціально цінної діяльності, яка б дійсно призвела до задоволення життєво важливих потреб.

Викривлене уявлення особистості  про ставлення до неї з боку оточуючих, закріплюючись, стає своєрідною позицією, що визначає весь її подальший розвиток. Людина знаходить виправдання своєї незадоволеності, бачить причини невдач не у власних недоліках, а в несправедливості, недоброзичливості з боку інших, в несприятливих обставинах, якомусь випадку тощо. Це веде до невідповідності між усвідомленням особистістю свого ставлення до себе, до інших, до власної діяльності і є реальним змістом та проявом цих відносин, причиною виникнення неузгодженості ставлень або когнітивного дисонансу [10;21]. Внаслідок цього вимоги суспільства можуть залишатися зовнішніми щодо такої особистості, тому вона не прийматиме їх. Оскільки з розвитком особистість дедалі стає незалежною від зовнішніх впливів, існує загроза, що її поведінка все помітніше відхилятиметься від соціально-прийнятих норм.

Загалом до психологічних проявів девіантної поведінки особистості відносять такі [11;16]:

- духовні проблеми, зокрема, відсутність  або втрату сенсу життя, переживання  внутрішньої порожнечі, блокування  самореалізації духовного потенціалу  тощо;

- деформацію ціннісно-мотивоційної сфери – несформовані або редуковані моральні цінності (совість, відповідальність, чесність), переважання девіантних цінностей, ситуативно-егоцентричну орієнтацію, фрустрованість вищих потреб, внутрішні конфлікти, малопродуктивні механізми психологічного захисту;

- емоційні проблеми – тривогу,  депресію, переважання негативних  емоцій, алекситимію (ускладнення  в розумінні своїх переживань  і невміння сформулювати їх  у словах), емоційне огрублення (втрата  здатності визначати доцільність,  доречність тих чи інших емоційних реакцій, дозувати їх), афективність тощо;

- проблеми саморегуляції – неадекватні  самооцінка і рівень домагань, слабкий розвиток рефлексії, надмірний  або недостатній самоконтроль, низький  рівень адаптивних можливостей;

- викривлення у когнітивній сфері – стереотипність, ригідність мислення, неадекватні настановлення, обмеженість знань, наявність забобонів;

- негативний життєвий досвід  – наявність шкідливих звичок, психічних травм, досвіду насильства, соціальну некомпетентність тощо.

Класифікація девіантної поведінки за видами, як і будь-яка інша класифікація, залежить від видової ознаки, обраної дослідником як основоположної.

В рамках правової класифікації критерієм визначення девіацій є ступінь суспільної небезпеки, отже, до девіацій відносять все, що суперечить існуючим в даний час, правовим нормам: злочини; адміністративні, цивільно-правові і дисциплінарні правопорушення, проступки.

Педагогічна класифікація розглядає девіації за ступенем їх впливу на успішність навчання, а саме: шкільні девіації (неуспішність, порушення взаємин з однолітками, емоційні та поведінкові відхилення) і соціальні девіації (підлітковий алкоголізм, проституція і бродяжництво).

Класична соціологічна класифікація розглядає девіації як соціальне явище і включає в себе наступні характеристики: масштаб (індивідуальні-масові); об'єкт (економічні-побутові-майнові); наслідки (негативні-позитивні); тривалість (одноразові-тривалі); суб'єкт (конкретний індивід-офіційні структури-групи неформальні-групи умовні); тип порушення норми (злочинність, делинквентна поведінка тощо).

У науковій літературі з питань девіантної поведінки найтісніше пов'язані психологічний і медичний (психіатричний, клінічний) підходи. Відповідно до клінічного підходу поведінкові девіації розглядаються як наслідки порушень психофізичного розвитку, насамперед матеріального субстрату психіки. Цей підхід найбільш розроблений і найпоширеніший. Водночас сучасні дослідження доводять, що навіть у разі значної патології психічного розвитку поведінка людини може змінюватися на краще не лише завдяки медичному втручанню, а й психологічного впливу на саму особистість.

Найбільш доцільним у вивченні девіантної поведінки є підхід з позицій патопсихології – науки, що виникла на межі медицини та психології. Патопсихологія є розділом психології, точніше, однієї з її галузей – медичної психології. Її предметом є структура порушень психічної діяльності в їх зіставленні з нормою.

У вітчизняній літературі з питань психіатрії, наркології, нейропсихології та інших галузей медичних знань девіантна поведінка зазвичай класифікується так:

- делінквентна поведінка;

- раннє вживання алкоголю і наркотичних речовин

- девіації сексуальної поведінки;

- суїцидальна поведінка;

- втечі з дому і бродяжництво.

Медичний підхід не дає змогу з'ясувати всі аспекти девіантної поведінки, оскільки наведені вище її прояви можуть бути й у цілком здорових осіб. Проте він є обов'язковою складовою досліджень девіантної поведінки, детермінанти якої можуть бути наслідком порушень психофізичного розвитку, зокрема психічний недорозвиток, викривлений та ушкоджений психічний розвиток. Тому знання з патопсихології є обов'язковими для психологів.

Психологічна класифікація видів девіантної поведінки заснована на виокремленні соціально-психологічних відмінностей певних різновидів девіантної поведінки. Вона базується на таких критеріях:

- різновид норми, що порушується;

- психологічні цілі поведінки та її мотивація;

- наслідки цієї поведінки й шкода, нею спричинена;

- індивідуально-стильові характеристики поведінки;

- вікові характеристики поведінки.

У межах психологічного підходу використовують різні типології девіантної поведінки. Більшість авторів (Ю.О.Клейберг, Б.О.Урванцев та ін.) виокремлюють три основні групи поведінкових девіацій:

- негативні (наприклад вживання наркотиків);

- позитивні (наприклад соціальна творчість);

- соціально-нейтральні (наприклад жебрацтво).

Ц.П. Короленко і Т.А. Донських поділяють усі поведінкові девіації на дві великі групи.

Першу групу становлять відхилення, що їх називають «нестандартною поведінкою». Вона проявляється у формі нового мислення, нових ідей, а також дій, що виходять за рамки соціальних стереотипів. Така поведінка визначається активністю, яка, хоча й виходить за рамки прийнятих норм у конкретних історичних умовах, проте відіграє позитивну роль у розвитку суспільства (діяльність революціонерів, опозиціонерів, першовідкривачів у тій чи іншій галузі знань). Автори зазначають, що нестандартну поведінку цієї форми в строгому смислі не можна визнати девіантною.