Раскрытие преступлений по горячим следам

План

1. Введение.
2. Оптимизация реагирования на заявления о преступлениях.
3. Организация раскрытия преступлений по «горячим следам».
1. Организация работы следственно-оперативной группы на месте совершения преступления.
2. Выдвижение и проверка следственных и оперативно-розыскных версий.
3. Особенности планирования расследования на первоначальном этапе.
4. Использование возможностей оперативных аппаратов при раскрытии преступлений по «горячим следам».
1. Неотложные оперативно-розыскные мероприятия
2. Использование криминалистических и оперативно-розыскных учетов при раскрытие преступлений по «горячим следам».
5. Заключение.

Вступ

История борьбы с преступностью свидетельствует, что проблема раскрытия совершенных преступлений была и остается одной из самых сложных. Оставаясь нераскрытыми, преступления создают условия для возрастания общественной опасности, т.е. для совершения новых, порой более опасных деяний. Одним из способов предупреждения преступлений является их полное раскрытие. Его предупредительное значение (общая и частная превенция) проявляется в нескольких аспектах. Во-первых, нераскрытое преступление не позволяет осуществить общеизвестный принцип неотвратимости наказания. Во-вторых, оставаясь неразоблаченными, преступники не попадают под влияние исправительного воздействия (наказания), и это значит, что возможность рецидива с их стороны не только не исключена, но и наоборот в любой момент может превратиться в действительность. Нет более благоприятного условия для повторного преступления, чем неразоблаченность первого и безнаказанность.

Раскрытие преступлений является важнейшим условием возмещения ущерба, причиненного этими деяниями. Нельзя недооценивать и общепредупредительного значения раскрытия преступлений, ибо сам факт раскрытия действует как предостерегающий сигнал для неустойчивых граждан, которым об этом стало известно.² Еще Ч. Беккариа отметил: «... чем меньше прошло времени между преступлением и наказанием, тем более сильной и длительной будет в уме человека связь двух идей: преступления и наказания, так что они непроизвольно будут представлять - одно как причина, а другое как неизбежное следствие».

Психологические последствия нераскрытых преступлений оказывают ощутимое негативное морально-психологическое воздействие на население, порождают страх, беспокойство за свою жизнь и жизнь своих близких, чувство неуверенности и незащищенности. Следствием этого становится недоверие людей в способность государства и его органов защитить своих граждан, обуздать преступность.ˡ

В этой связи значение быстрого и полного раскрытия преступления сложно переоценить. Известно, что чем меньше времени проходит с момента совершения преступления до начала и завершения активной работы по его раскрытию, тем выше эффективность следственных и оперативно-розыскных мероприятий по делу. Быстрое раскрытие преступления, по горячим следам, как говорят практики, является залогом успеха расследования в целом. Если преступление не обнаружено и не расследуется в ближайшее время после его совершения, впоследствии приходится затратить намного больше сил и средств в целях установления истины по делу.²

Прежде чем рассматривать сущность и особенности раскрытия и расследования по горячим следам, нельзя, хотя бы кратко, не сказать о самом понятии раскрытия преступления по горячим следам, тем более что в уголовно-процессуальном законе определение этого понятия не содержится.

Под раскрытием и расследованием преступления по горячим следам мы понимаем деятельность органов следствия и дознания по установлению в предусмотренном законом и подзаконными актами порядке максимальной доказательственной информации о событии преступления, лице, совершившем это деяние, и других обстоятельствах, имеющих значение по делу, в кратчайшие сроки с момента обнаружения преступления. Практика органов внутренних дел внесла в это понятие конкретное временное ограничение: преступление принято считать раскрытым по горячим следам, если лицо, его совершившее, установлено в результате неотложных следственных действий и оперативно-розыскных мероприятий, проведенных, как правило, за трое суток с момента обнаружения преступления или поступления сообщения о нем. По отдельным, более трудоемким делам этот первоначальный этап расследования занимает 10—15 суток.

По горячим следам расследуются чаще всего такие преступления, как кражи, грабежи, разбойные нападения, мошенничество, хулиганство, изнасилования, убийства, причинение телесных повреждений, поджоги, фальшивомонетничество, спекуляция, взяточничество, хищения (обычно при задержаниях преступников с поличным), а также дорожно-транспортные преступления, повлекшие серьезные последствия.     

Своевременность получения информационных данных в отношении события преступления и лиц, его совершивших, во многом определяет результативность раскрытия и расследования преступлений. Исследования многих ученых показывают, что раскрытие преступлений по горячим следам - самая продуктивна форма организации работы правоохранительных органов. Чем больше времени проходит с момента совершения преступления, тем больше шансов у преступников скрыть свои следы, скрыться от правосудия. Количественная оценка преступлений, раскрытых в результате неотложных следственных действий и оперативных мероприятий, проведенных в течение дежурных суток и последующих дней с момента обнаружения преступления или поступления сообщения о нем, представлена на рис. 1.

Рис. 1. Зависимость уровня раскрываемости преступлений (в %) от времени, прошедшего с момента обнаружения преступления.

Процесс раскрытия преступлений по горячим следам протекает в специфических условиях, которые накладывают особый отпечаток на деятельность органов внутренних дел. Такими условиями, прежде всего, являются:

- внезапность возникновения ситуации, требующей расследования.

- дефицит времени для принятия следователем, органом дознания процессуальных и тактических решений, а также для их осуществления.

- большая динамичность процесса расследования, быстрая смена обстановки, повышенная изменчивость следственной ситуации.

- недостаток информации (о характере события, о лице, совершившем преступление, и т. п.) при принятии решений.

- необходимость безотлагательного использования в расследовании всей новой поступающей информации—как доказательственной, так и ориентирующей.

Каждый из этих факторов влияет на организацию расследования в определенном направлении, а подчас в нескольких направлениях одновременно. Так, внезапность возникновения ситуации требует заблаговременных организационных мер по обеспечению системы постоянной готовности следственно-оперативной группы и научно-технических средств, для выезда на место происшествия в любой момент. Дефицит времени для принятия и осуществления процессуальных и тактических решений привел к широкому применению типовых программ неотложных следственных действий и оперативно-розыскных мероприятий, а также безотлагательных действий дежурного по органу внутренних дел при получении сообщения о происшествии.

Дефицит времени и большая напряженность работы в условиях расследования по горячим следам требуют также одновременного, параллельного проведения ряда следственных действий. А это, в свою очередь, вызывает необходимость в увеличении количества лиц, принимающих участие в расследовании его на первом этапе, значительно повышает роль и увеличивает ответственность начальника органа внутренних дел в обеспечении слаженной работы по раскрытию и расследований преступления по горячим следам.

Как показал анализ практики, для многих следователей, оперативных работников и других специалистов характер и особенности организации раскрытия преступлений по горячим следам вызывает серьезные проблемы.

Предметом дипломной работы являются вопросы совершенствования организации расследования преступлений по горячим следам.

Цель и задачи дипломной работы. Цель состоит в комплексном изучении имеющегося теоретического и практического материала, и разработка на основе этого конкретных рекомендаций по организации расследования преступлений по горячим следам.

2. Оптимизация реагирования на заявления о преступлениях.

Громадяни   України   в   своєму   повсякденному    житті    стикаються з необхідністю звертатися з тих або інших питань до установ, організацій, органів влади і т.д. Право на звернення є одним з конституційних прав громадян України. Конституція закріплює найважливіші і соціально значущі для окремої людини, суспільства і держави права і свободи. Для людини вони є необхідними умовами забезпечення її гідності і честі, властивої людській особі, природного права на участь в рішенні питань управління тим суспільством, членом якого він є; соціальних і економічних умов, необхідних   їй   для   задоволення    життєво    важливих   для    неї матеріальних  і духовних  потреб.  Тому  основні   фундаментальні  права, зафіксовані в Конституції держави зокрема у ст. 40 говориться: «Кожен має право направляти індивідуальні або колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органи місцевого самоврядування, які зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом термін». ˡ

Закон України «Про звернення громадян» регулює питання практичної реалізації громадянами України, наданого ст. 40 Конституції України, права вносити до органів державної влади, об'єднань громадян у відповідності їх статутом пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадовців, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливість брати участь в управлінні державними і суспільними справами, покращувати роботу органів державної влади і місцевого самоврядування, установ, організацій.

Наказ МВС України «Про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються" від 14.04.2004 № 400 був створений на основі Закону України «Про звернення громадян» та з метою зміцнення законності в органах і підрозділах внутрішніх справ України при прийманні, реєстрації та розгляді заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, удосконалення координації діяльності структурних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України з цих питань. Вищевказаний підзаконний акт регулює питання практичної реалізації низки прав наданих Конституцією України (ст. 40), однак конкретизує це право в аспекті звернення громадян до органів внутрішніх справ з заявами та повідомленнями про злочини, що вчинені або готуються.

Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.ˡ Виконання цього завдання пов'язане із вирішенням ряду складаних політичних, економічних, соціальних і правових проблем, оскільки реальний стан справ у державі і суспільстві нині далекий від міжнародних стандартів. Україна переживає важку соціально-економічну кризу, одним з найбільш небезпечних соціальних лих залишається криміногенна ситуація. Усе це призводить  до   погіршення  життєвого  рівня   населення,   рівня  правової захищеності, зростання кількості протиправних посягань на права і свободи громадян, власність, громадський порядок і громадську безпеку.

За цих обставин велике значення з боку держави і суспільства надається підвищенню ефективності правоохоронної діяльності, провідна роль у якій належить органам внутрішніх справ. На ці органи покладається широке коло завдань щодо забезпечення особистої безпеки громадян, захисту їх прав, свобод та законних інтересів, запобігання правопорушенням та їх припинення, охороні та забезпечення громадського порядку та громадської безпеки, захисту власності від протиправних посягань, притягнення правопорушників до відповідальності тощо.

Діяльність органів внутрішніх справ має складний, різноплановий характер   і   виконується   за   багатьма   напрямками,    із   використанням    різноманітних засобів як правового, так і організаційного змісту. Одним із таких напрямків є прийом заяв, скарг та пропозицій.

1.1 Поняття та  класифікація звернень громадян

Законодавство має ряд законів і підзаконних актів які прямо або побічно торкаються заяв громадян про злочини.

Серед всієї законодавчої бази хочемо виділити такі як: Конституцію України, Закон України «Про звернення громадян», Наказ МВС України «Про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються» від 14.04.2004 № 400, Наказ МВС «Про вдосконалення реагування на повідомлення про злочини, інші правопорушення і події та забезпечення оперативного інформування в органах і підрозділах внутрішніх справ України" від 04.10.2003 N 1155, Наказ МВС України «Про затвердження Положення про порядок роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому в системі Міністерства внутрішніх справ України» від 10.10.2004 №1177.

Ярмак Х.П. вважає що: «Важливим інструментом охорони прав громадян, однією з організаційно-правових гарантій їх захисту є право на подання звернення».

Він також висунув своє поняття звернень громадян - це важливе джерело інформації, корисної для вирішення питань державного, господарського   та   соціально-культурного   розвитку,   що  містить відомості про процеси, які відбуваються в суспільстві. ˡ

ˡ Ярмакі Х.П. До питання про звернення громадян // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ, - 1999р. - №1 - с 688;

Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій,  об'єднань громадян,  посадових осіб.²

_______________________

² Закон України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР // Відомості Верховної Ради України від 19.11.1996 - 1996 р., № 47, ст. 3

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов   життя   громадян,   вдосконалення   правової   основи   державного   і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства. ˡ

__________________

ˡ  Закон України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР // Відомості Верховної Ради України від 19.11.1996 - 1996 р., № 47, ст. 3

Окремим видом звернення громадян можна виділити інформаційний запит - це звернення з вимогою про надання можливості ознайомлення з офіційними документами. Запит може бути індивідуальним або колективним. Він подається у письмовій формі. Громадянин має право звернутися до державних органів і вимагати надання будь-якого офіційного документа, незалежно від того, стосується цей документ його особисто чи ні, крім випадків обмеження доступу, передбачених Законом України «Про інформацію».

Під інформаційним запитом щодо надання письмової або усної інформації розуміється звернення з вимогою надати письмову або усну інформацію про діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади України, їх посадових осіб з окремих питань.

Предметом інформаційного запиту Закон встановлює офіційні документи, письмову або усну інформацію про діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади України, їх посадових осіб з окремих питань. Тобто відомості про діяльність органів місцевого самоврядування, недержавних установ та організацій прямо не визнаються предметом інформаційного запиту.

Складається   враження,   що   відкрита   інформація    про   діяльність недержавних інституцій не може надаватися за запитами.

Однак, подібні документи та інформація не внесені до переліку таких, що не підлягають наданню для ознайомлення за запитами.² Опосередковано    можливість   отримання   відомостей    учасниками інформаційних відносин (громадянами, юридичними особами або державою в особі її органів) передбачається статтею 43 Закону України «Про інформацію», у якій зазначається, що «кожний учасник інформаційних відносин для забезпечення його прав, свобод і законних інтересів має право на одержання інформації про... те, що стосується його особисто». Крім того, можливість вільного одержання відомостей, необхідних громадянам України, юридичним особам і державним органам для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій, закріплена у статті 9 Закону України «Про інформацію». До того ж стаття 35, наприклад, Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в України» містить банкетну норму щодо інформаційного запиту про доступ до офіційних документів і запит щодо надання письмової або усної інформації для друкованих засобів масової інформації: порядок і форма запиту щодо доступу до офіційних документів і запиту щодо надання письмової або усної інформації для друкованих засобів масової інформації, строки їх розгляду, відмова та відстрочка задоволення, порядок відшкодування витрат, пов'язаних із задоволенням запитів, а також характер документів та інформації, що не підлягають наданню для ознайомлення за запитом, визначаються Законом України «Про інформацію». ˡ

________________________

ˡ Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" від 16 листопада 1992 року // Відомості Верховної Ради, 1993. — № 1. — ст. 35

Таким   чином,   цілком   логічним   було   б   розширення   предмету інформаційного запиту, визначеного у Законі України «Про інформацію» шляхом зміни редакції абзацу 3 статті 32 цього Закону на таку: «Під запитом щодо надання письмової або усної інформації у цьому Законі розуміється звернення з вимогою надати письмову або усну інформацію про діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади України, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності,    їх    посадових   осіб з окремих питань».  Закон України «Про інформацію» встановлює, що «громадянин має право звернутися до державних органів і вимагати надання будь-якого офіційного документа, незалежно від того, стосується цей документ його особисто чи ні, крім випадків обмеження доступу, передбачених цим Законом». Зазначимо, що така редакція статті передбачає існування норми, яка обмежує право громадянина звернутися до державних органів і вимагати надання  офіційного  документа,  який  містить  інформацію  з  обмеженим доступом. Однак, по-перше, громадянин цілком імовірно може не знати про обмеження доступу до інформації, яка його цікавить. По-друге, у випадках, коли  громадянин  не  має права  на  доступ  до  документів,   що  містять інформацію з обмеженим доступом, у отриманні таких документів буде відмовлено, однак це не позбавляє громадянина права робити запит на них. По-третє, можуть бути випадки, коли громадянин має або зможе отримати доступ до подібної інформації у встановленому порядку. Так, наприклад, адвокат, який здійснює захист обвинуваченого, може вимагати надання йому права доступу і наступного допуску до державної таємниці, якщо така міститься у матеріалах справи. При цьому право адвоката на доступ до інформації,   яка   становить   державну   таємницю,   не   обмежується,   його реалізація лише потребує набуття захисником спеціальної інформаційної дієздатності. Відповідно до Закону України „Про інформацію" у запиті повинно бути зазначено прізвище, ім'я та по батькові запитувача, документ, письмова або усна інформація, що його цікавить, та адреса, за якою він бажає одержати відповідь.

Стаття 33 Закону України «Про інформацію» визначає терміни розгляду запиту   щодо   доступу   до    офіційних   документів,   який   не   повинен перевищувати   десяти   календарних   днів.   Протягом вказаного   терміну державна установа письмово доводить до відома запитувача, що його запит буде задоволено або що запитуваний документ не підлягає наданню для ознайомлення. Задоволення запиту здійснюється протягом місяця, якщо інше не передбачено законом. Аналогічний термін розгляду встановлюється і щодо запиту про надання письмової інформації. ˡ

ˡ Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року // Відомості Верховної Ради України, 1992. —№48. — ст. 33

Одним із засобів забезпечення права громадян на доступ до інформації за допомогою інформаційного запиту або звернення громадян є особистий прийом громадян.

До рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких:

♦ порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);

♦ створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;

♦ незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Громадяни   мають   право   звертатися   до   органів   державної   влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, посадових осіб українською чи іншою мовою, прийнятною для сторін. ²

² Закон України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР // Відомості Верховної Ради України від 19.11.1996 - 1996 р., № 47.

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги.

Звернення може бути усним (викладеним громадянином і записаним посадовою особою на особистому прийомі) чи письмовим, надісланим поштою або переданим громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до чинного законодавства.

Звернення може бути подано як окремою особою (індивідуальне), так і групою осіб (колективне).

Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати.

Звернення, оформлене без дотримання цих вимог, повертається заявникові з відповідними роз'ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження.

Рішення щодо звернень громадян та відповіді на них оформляються відповідно до вимог законодавства про мови. Такі рішення та відповіді можуть бути викладені в перекладі мовою спілкування заявника.

Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду. Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.

Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

Письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає.

Не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті.

Термін подання скарги регламентується ст. 17 ЗУ «Про звернення громадян", а саме скарга на рішення, що оскаржувалось, може бути подана до органу або посадовій особі вищого рівня протягом одного року з моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням.

Рішення про припинення розгляду такого звернення приймає керівник органу, про що повідомляється особі, яка подала звернення.

Забороняється переслідування громадян і членів їх сімей за подання звернення до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, посадових осіб за критику у зверненні їх діяльності та рішень.

Ніхто не може бути примушений до подання власного чи підписання колективного звернення або участі в акціях на підтримку звернень інших осіб чи організацій.

Не допускається розголошення одержаних із звернень відомостей про особисте життя громадян без їх згоди чи відомостей, що становлять державну або іншу таємницю, яка охороняється законом, та іншої інформації, якщо це ущемляє права і законні інтереси громадян. Не допускається з'ясування даних про особу громадянина, які не стосуються звернення. На прохання громадянина, висловлене в усній формі або зазначене в тексті звернення, не підлягає розголошенню його прізвище, місце проживання та роботи.

Ця заборона не поширюється на випадки повідомлення інформації, що міститься у зверненні, особам, які мають відношення до вирішення справи.

Одержані об'єднаннями громадян звернення із зауваженнями і пропозиціями щодо їх діяльності розглядаються цими об'єднаннями та їх органами відповідно до статутів об'єднань, а заяви і скарги на ущемлення чи порушення ними прав громадян - згідно з законодавством України (Конституція, ЗУ «Про звернення громадян» та ін.).