Теоретичнi основи фiнансової звiтностi

РОЗДІЛ 1

ТЕОРИТИЧНІ  ОСНОВИ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ

1.1. Економічний  зміст фінансової звітності, склад  та методика її складання

Об’єктивні умови жорсткої конкуренції, що пов’язані з активним впровадженням  ринкових механізмів в управління підприємницькою  діяльністю суб’єктів господарювання, вимагають, перш за все, підтримання високої власної конкурентної позиції. За цих обставин значно зростає попит на фінансову інформацію. Саме виняткова роль інформаційного забезпечення в процесах управління спричинює підвищену увагу до бухгалтерської фінансової звітності як основного джерела інформації про майновий та фінансовий стан підприємства, а також результати його виробничо-господарської діяльності за звітний період.

 Зміни, що відбуваються на  сучасному етапі в бухгалтерському обліку України, обумовлюються вимогами, що ставляться до інформації, яку формує дана система, заінтересованими користувачами. Складне переплетіння інтересів різних груп користувачів до звітної інформації передбачає її використання в процесах оцінки, аналізу та прогнозування умов і результатів господарювання як окремого підприємства, так і галузі в цілому. Необхідно відмітити, що вплив бухгалтерської фінансової звітності на ефективність прийняття рішень визначається тим, наскільки об’єктивно вона відповідає запитам користувачів.

Результати дослідження процесів формування та інтерпретації показників бухгалтерської фінансової звітності, затвердженої до використання Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, дозволяють стверджувати про недостатнє задоволення інформаційних потреб управління. Успішне вирішення цих проблем в значній мірі залежить від рівня їх теоретико-методологічного вивчення і узагальнення, що є науковою основою розробки практичних рекомендацій для підвищення якості звітної інформації та ефективності її використання в управлінні.

Розв’язанню теоретичних  і методологічних питань формування, аналізу та прогнозування фінансової звітності присвячена значна кількість  досліджень вітчизняних вчених (Ф.Ф.Бутинця, С.В.Голова, М.Я.Дем’яненка, Г.Г.Кірейцева, В.К.Савчука, В.В.Сопка, В.О.Шевчука та інших вчених).

Крім того, проблеми звітності, процедури  її складання та аналізу в умовах ринкової економіки досить повно  висвітлені в працях вчених країн  близького і далекого зарубіжжя (П.С.Безруких, В.В.Ковальова, О.В.Єфімової, Н.П.Кондракова, Я.В.Соколова, А.Д.Шеремета та інших).

Форми фінансової звітності, розроблені в Україні  за принципами Міжнародних стандартів фінансової звітності, розкривають  інформацію про склад активів, структуру  зобов’язань та власного капіталу, отримані доходи і понесені витрати, фінансові результати, рух грошових коштів тощо. Проте науковий аналіз змісту та структури фінансової звітності свідчить про необхідність вирішення ряду питань, пов’язаних із недосконалістю методичних підходів до формування окремих показників, їх неузгодженістю та відсутністю даних аналітичного характеру, що призводить до необ’єктивності звітної інформації й ускладнює прийняття управлінських рішень внутрішніми і зовнішніми користувачами.

Розуміння ролі і місця бухгалтерської фінансової звітності в системі інформаційного забезпечення прийняття рішень забезпечує ефективне її використання, а також визначення її структури і змісту. Фінансова звітність, ґрунтуючись на узагальнених даних бухгалтерського обліку, виступає ланкою зв’язку підприємства із зовнішнім середовищем. Така звітність покликана розкривати ті процеси, що відбуваються у підприємстві з одного боку, та задовольняти вимоги щодо необхідного обсягу інформації, можливостей її засвоєння зовнішніми і внутрішніми користувачами з іншого.

Практика використання законодавчо-нормативної бази дозволяє стверджувати про неузгодженість і  важке сприйняття термінів, що регулюють  бухгалтерський облік та розкривають  лише ті ознаки, які лежать на поверхні, не висвітлюючи їх сутності, що призводить до формального їх сприйняття та застосування. Для кращого розуміння поняття “фінансова звітність”, було проведено аналіз публікацій щодо даного визначення, результати якого наведені у табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Аналіз  досліджень щодо питань обліку дебіторської заборгованості

Отже, можна  сказати, що розуміння у кожного  автора своє. На нашу думку, вони доповнюють один одного. У дипломній роботі ми будемо керуватися законодавчо встановленим визначенням.

Стаття 1 Закону України “Про бухгалтерський облік  та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 р. № 996-ХІV дає наступне визначення фінансової звітності: “Фінансова звітність – бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період” [4].

Фінансова звітність  – це сукупність форм звітності, складених  на підставі даних фінансового обліку з метою надання користувачам узагальненої інформації про фінансовий стан і діяльність підприємства, а також зміни в його фінансовому стані за звітний період в зручній та зрозумілій формі для прийняття цими користувачами ділових рішень (рис.1.1).

Рис. 1.1. Групи  користувачів бухгалтерської звітності

Фінансова звітність  забезпечує інформаційні потреби користувачів щодо:

1. придбання, продажу та володіння цінними паперами;
2. участі в капіталі підприємства;
3. оцінки якості управління;
4. оцінки здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов’язання;
5. забезпеченості зобов’язань підприємства;
6. визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу;
7. регулювання діяльності підприємства;
8. інших рішень.

Головні вимоги до звітності – це обов’язковість подання, державна регламентація, своєчасність складання і подання, простота, зрозумілість і загальна доступність, достовірність, єдність методики звітних показників, порівнянність звітних показників за різні періоди, доречність, раціональність, економічність і дійовість. Основні вимоги, що висуваються до звітності, наведені на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Вимоги до фінансової звітності

Фінансова звітність  повинна містити дані про:

1. підприємство;
2. дату звітності та звітний період;
3. валюту звітності та одиницю її виміру;
4. відповідну інформацію щодо звітного та попереднього періоду;
5. облікову політику підприємства та її зміни;
6. консолідацію фінансових звітів;
7. припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності;
8. обмеження щодо володіння активами;
9. участь у спільних підприємствах;
10. виявлені помилки минулих років та пов’язані з ними коригування;
11. переоцінку статей фінансових звітів;
12. іншу інформацію, розкриття якої передбачене відповідними Положеннями (стандартами).

Фінансова звітність  повинна включати інформацію, яка  впливає на прийняття рішень, дозволяє одночасно оцінити минулі, поточні, майбутні події; підтвердити та скоригувати їх оцінку, зроблену в минулому.

Фінансова звітність  в Україні формується з дотриманням  тих десяти принципів, які сформульовані  в статті 4 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність  в Україні”  та пунктом  18 П(С)БО 1 [4;5]:

1. Обачності.
2. Повного висвітлення.
3. Автономності.
4. Послідовності.
5. Безперервності.
6. Нарахування та відповідності доходів і витрат.
7. Превалювання сутності над формою.
8. Історичної (фактичної) собівартості.
9. Єдиного грошового вимірника.
10. Періодичності.

Принцип обачності. В бухгалтерському обліку застосовують методи оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов’язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємств. Обережність (обачність) дозволяє враховувати у Звіті про фінансові результати потенційні збитки, проте не дозволяє включати потенційні прибутки. Принцип повного висвітлення. Фінансова звітність повинна вміщувати всю інформацію про фактичні і потенційні наслідки операцій та подій, які можуть впливати на рішення користувачів звітності.

Принцип автономності підприємства. Кожне підприємство розглядається  як юридична особа, що відокремлена від  власників. Тому особисте майно та зобов’язання власника не повинні відображатися  у фінансовій звітності підприємства.

Принцип послідовності  – полягає у наданні користувачам інформації про політику бухгалтерського обліку, яку підприємство повинно використовувати постійно при складанні фінансових звітів, будь-яких змін у цій політиці та впливу таких змін на показники фінансових звітів. Дотримання цього принципу є передумовою зіставності фінансових звітів, адже користувачі отримують можливість визначати відмінні риси різних політик бухгалтерського обліку щодо схожих операцій та інших подій, які використовуються одним і тим же підприємством або різними підприємствами протягом певних звітних періодів.

Превалювання сутності над формою означає, що операції і  події повинні відбиватися у  фінансовій звітності відповідно до їхньої економічної сутності, а не тільки виходячи з юридичної форми.

Принцип нарахування і відповідності. Вимога П(С)БО складати фінансові звіти (крім Звіту про рух коштів) за принципом нарахування позначає, що результати операцій і інших подій варто відбивати в облікових реєстрах і фінансових звітах тоді, коли вони мали місце, а не тоді, коли підприємство чи одержує або перераховує грошові кошти.

Виходячи з цього  принципу доходи варто відбивати  в Звіті про фінансовий результат  в тім періоді, коли вони були зароблені, а витрати - на основі відповідності  цим доходам.  Принцип відповідності  забезпечує визначення фінансового результату звітного періоду шляхом зіставлення доходів звітного періоду з витратами, що були понесені при одержанні цих доходів.

Однак не усі витрати  можна безпосередньо зіставляти з визначеними доходами. У зв’язку  з цим такі витрати відбивають у Звіті про фінансові результати в тім періоді, коли вони виникли (адміністративні витрати, витрати на збут, інші поточні витрати).

Принцип періодичності, котрий допускає розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності.

Принцип історичної (фактичної) собівартості. Актив оцінується за витратами на їх виробництво або  придбання. До собівартості придбаних  активів включається: ціна придбання, податки, мито, збори, витрати на їх доставку, вантажно-розвантажувальні роботи та інші.

Особливістю обліку за історичної собівартістю є можливість перевірки  достовірності господарської операції за первинними документами.

Принцип єдиного грошового  вимірника передбачає вимірювання  та узагальнення всіх операцій підприємства у його фінансовій звітності. Це універсальний прийом вимірювання економічної інформації.

У табл.1.2 наведена класифікація звітності, яку використовують у бухгалтерському обліку [6].

Таблиця 1.2

Класифікація  звітності

Бухгалтерська звітність підприємства – це система  узагальнених показників, що характеризують підсумки фінансово-господарської діяльності підприємства за минулий період (місяць, квартал, рік). Вона складається шляхом підрахунку, групування i спеціальної обробки даних синтетичного і аналітичного облiку i є завершальною їх стадією.

Звiтнiсть містить  відомості про реалізовану продукцію, витрати на  виробництво продукції, про стан господарських коштів та джерел їх утворення, про фінансові результати роботи підприємства. Основна задача звітності – вишукування резервів подальшого росту та удосконалення діяльності підприємства, стабільності на ринку.

Для виконання  покладених на бухгалтерську звітність  функцій вона має вiдповiдати таким  основним вимогам:

1. Гарантувати реальність та достовірність даних, які забезпечуються документальним обґрунтуванням всіх записів, проведенням інвентаризацій, додержуванням правил оцінки статей балансу, розподілом прибутків i витрат за вiдповiднi звiтнi періоди;
2. Забезпечувати вчасність надходження даних на пiдставi регламентації термінів співставлення звітних даних для оперативного управління господарською діяльністю організацій i підприємств.

Основними умовами  правильностi складання бухгалтерських звiтiв i балансів є: повнота вiдображення всiх господарських операцiй за звiтний період; тотожність даних синтетичного i аналiтичного облiкiв; тотожнiсть  показників бухгалтерських звiтiв, балансiв i даних синтетичного й аналітичного облiкiв.

Національні ПСБО України встановлюють наступні форми  фінансової звітності:

Форма №1 – Баланс;

Форма №2 – Звіт про фінансові результати;

Форма №3 – Звіт пор рух грошових коштів;

Форма №4 – Звіт про власний капітал;

Форма №5 – Примітки до річної фінансової звітності.

Дані форми  фінансової звітності призначені для  розкриття інформації щодо господарської  діяльності підприємства та використовуються для оцінки діяльності господарюючого суб’єкта у майбутньому (табл. 1.3).

Таблиця 1.3

Призначення форм фінансової звітності підприємств  в Україні

Підприємство  заносить інформацію до тієї чи іншої  статті фінансової звітності, якщо:

• існує ймовірність збільшення чи зменшення майбутніх економічних вигод, пов’язаних з цією статтею;
• оцінка статті може бути достовірно визначена.

Елементами  фінансової звітності є:

1. Виручка –  надходження чистих активів або  погашення зобов’язань підприємства  шляхом реалізації товарів або  послуг, що становлять основні операції підприємства.

2. Витрати –  відтік або використання активів  чи виникнення зобов'язань у  зв’язку з доставкою товарів  чи послуг.

3. Прибутки –  збільшення чистих активів від  випадкових і неосновних операцій  та інших видів діяльності, за винятком доходів від інвестицій з власників.

4. Збитки –  зменшення чистих активів від  випадкових або побічних операцій  та інших подій, за винятком  видатків або розподілень власникам.

5. Активи –  можливі майбутні економічні  вигоди, отримані підприємством внаслідок минулих операцій.

6. Зобов’язання  – можливі майбутні втрати  економічних вигод внаслідок  минулих операцій, включаючи передачу  активів або послуг.

7. Капітал власників  – остаточні проценти власників  після сплати всіх боргів (невипущені  акції + нерозподілені прибутки).

Також має місце  в обліку консолідована звітність (одній компанії належить контрольний  пакет акцій іншої компанії та їх фінансові звіти зводяться  воєдино). Процес зведення фінансових звітів називають консолідацією.

Відповідно  до п.3 ст.2 Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” “суб’єкти підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядку, встановленому законодавством про спрощену систему обліку і звітності ”. А п.3 ст.11 зазначеного Закону передбачено, що “для суб’єктів малого підприємництва і представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності національними положеннями (стандартами) встановлюється скорочена за показниками фінансова звітність у складі балансу і звіту про фінансові результати ”.

Керуючись цією нормою Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, Міністерство фінансів України розробило не запланований спочатку (тобто не включений до Програми реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів) стандарт П(С)БО 25 “Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва”. Цим стандартом передбачено, що фінансова звітність суб’єктів малого підприємництва включає тільки дві форми:

Форма №1 – Баланс;

Форма №2 – Звіт про фінансові результати [7].

Обидві ці форми  об’єднані загальною назвою (“Фінансовий  звіт суб’єкта малого підприємництва”) і мають скорочену (порівняно з аналогічними формами для інших підприємств) кількість показників.

Згідно зі ст.12 Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” суб’єкти господарювання, які мають дочірні підприємства, крім фінансових звітів про власні господарські операції зобов’язані складати і подавати консолідовану фінансову звітність, тобто звітність, що відображає фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів юридичної особи та її дочірніх підприємств як єдиної економічної одиниці.

Крім консолідованої фінансової звітності, існує ще зведена  звітність, яку складають і подають:

- міністерства, інші центральні органи виконавчої  влади, до сфери управління  яких належать підприємства, засновані  на державній власності, а також  господарських товариств, акції (частки, паї) яких перебувають у державній власності;

- органи, які  здійснюють управління майном  підприємств, заснованих на комунальній  власності, - щодо всіх підприємств,  що належать до сфери їх  управління, а також щодо господарських товариств, акції (частки, паї) яких перебувають у комунальній власності;

- об’єднання  підприємств – щодо всіх підприємств,  що входять до їх складу.

Послідовність складання фінансової (бухгалтерської) звітності є багатоетапним процесом, який включає:

• інвентаризація майна і фінансових зобов’язань;
• звірка підсумків аналітичного і синтетичного обліку;
• виправлення в бухгалтерському обліку, помилок, виявлених в ході підготовки звіту;
• закриття рахунків з обліку доходів і витрат.

Для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку і фінансової звітності підприємство повинно проводити інвентаризації активів і зобов’язань, для підтвердження залишків по рахункам. Інвентаризація проводиться на основі Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків (Міністерство фінансів України 11.08.94 р. № 69).

 Практикою  встановлено, що на тих підприємствах,  де інвентаризація товарно-матеріальних  цінностей та розрахунків не  проводиться або порушені терміни її проведення, частіше відбуваються помилки з розрахунку фінансового результату. Документи, які підтверджують проведення інвентаризації – це описи, підписані комісією та затверджені керівником підприємства.

Всі рахунки (8), 9, 7 класу відкривають на початок періоду та закривають в кінці періоду. Далі наступає період заповнення Балансу, звіту про фінансові результати та інше.

 Співставлення  різних форм фінансової звітності  дозволяє доказати достовірність  заповнення форм звітності.

Отже, на сьогоднішній день питання щодо складання, перевірки  та  регулювання фінансової звітності  цікавить як вітчизняних вчених, так  і зарубіжних науковців. Для кращого  розуміння поняття “фінансова звітність”, було проведено аналіз публікацій щодо даного визначення. У дипломній роботі ми використовуємо визначення, яке зазначене у статті 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 р. № 996-ХІV. А саме, фінансова звітність – це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період”. До фінансової звітності висувається ряд вимог – це обов’язковість подання, державна регламентація, своєчасність складання і подання, простота, зрозумілість і загальна доступність, достовірність, єдність методики звітних показників, порівнянність звітних показників за різні періоди, доречність, раціональність, економічність і дійовість. Наведена класифікація звітності допоможе користувачам знайти необхідну інформацію. Фінансова звітність в Україні формується з дотриманням законодавчо встановлених принципів. Національними стандартами України встановлено основні форми фінансової звітності: Баланс, Звіт про фінансові результати, Звіт пор рух грошових коштів, Звіт про власний капітал, Примітки до річної фінансової звітності.

1.2. Нормативно-інформаційне  забезпечення методики складання  фінансової звітності

Важливу роль в  економічній діяльності держави  відіграє законодавство. На його основі визначається статус підприємця, права й обов’язки фізичних та юридичних осіб, правила укладання контрактів тощо.

Звітність підприємства є заключним кроком системи бухгалтерського  обліку, яка узагальнює і систематизує інформацію про діяльність підприємства та яка необхідна усім зацікавленим особам для прийняття ефективних економічних рішень.

Власники і  засновники підприємств хочуть бути впевнені в достовірності звітності.

Добре налагоджена  звітність підприємства є, безсумнівно, умовою любого правильно організованого бізнесу.

Загалом звітність  можна визначити як систему узагальнюючих  та взаємопов’язаних показників, яка  подається у вигляді різного  типу таблиць, та текстового матеріалу  за допомогою яких визначається фінансовий стан, результати діяльності підприємств  тощо.

Підприємства  складають фінансову, податкову, статистичну  та інші види звітності, що використовує грошовий вимірник та ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Як правило, така звітність підлягає оприлюдненню.

Звітність підприємства регламентується законами України, постановами Кабінету Міністрів та нормативно-правовими актами (додаток А).

Таким чином, законами України передбачено, що усі суб’єкти господарювання зобов’язані вести  бухгалтерський облік і складати та подавати фінансову звітність.

Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 р. № 996-ХІV визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Дія Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності, які зобов’язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством. Закон “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” (ст.1) визначає бухгалтерський облік як процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про господарську діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користуванням для прийняття рішень.

Із змісту цієї статті витікає, що методологічно і  організаційно звітність є невід’ємною  складовою системи бухгалтерського  обліку і виникає на завершальному  етапі облікового процесу, що забезпечує методологічну єдність показників, які в ній відображаються з даними первинної документації та обліковими реєстрами [8].

Нормативно-правове  регулювання звітності підприємств  в Україні здійснюється також  через укази Президента, постанови Кабінету Міністрів України, через накази Міністерства фінансів України.

Постанова КМУ  від 28.02.2000 р. № 419 “Порядок подання  фінансової звітності” зі змінами  та доповненнями визначає порядок та терміни подання фінансової звітності [9].

Наказ Мінфіну України від 24.05.1995 р. № 88 “Положення про документальне забезпечення запасів у бухгалтерському обліку” встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності [10].

Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку – це нормативно-правові акти, затверджені  Міністерством фінансів України, що визначає принципи та методи ведення  бухгалтерського обліку і складання  фінансової звітності, що не суперечать міжнародним стандартам.