Административное право Украины

Адміністративне право.

ПЛАН

1.Адміністративне право як галузь права.

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення

3. Поняття адміністративного правопорушення

4.Органи влади які розглядають справи про адміністративні правопорушення

5.Поняття адміністративної відповідальності. Вік з якого настає адміністративна відповідальність.

6.Заходи впливу при адміністративному правопорушенні. Адміністративні стягнення

Адміністративне право як галузь права.

Адміністративне право як самостійна галузь права у ретроспективному аспекті має дуже давню історію, оскільки бере початок з 18 століття. В усі часи воно пов'язувалось з публічною владою держави, взаємодією її органів з громадянами та іншими учасниками суспільних відносин.

Подолавши свого часу предметну обмеженість власного джерела - так званого “поліцейського права” (яке обмежувалося дослідженнями питання охорони громадського порядку і безпеки), адміністративне право, поряд з конституційним, являє собою класичний зразок фундаментальної (профілюючої) галузі так званого публічного права. публічного - на відміну від права - приватного. Публічність адміністративного права означає, що воно регулює відносини, що забезпечують загальні, сукупні або, інакше кажучи, публічні інтереси.

Як і конституційне право, право адміністративне опосередковує функціонування публічної влади у державі. В той же час адміністративно-правове регулювання є своєрідним продовженням конституційно-правових норм, конкретизуючи багато в чому їх дію. На цій підставі можна стверджувати, що існування адміністративного права - це необхідна умова і засіб реалізації Конституції в найважливішій сфері функціонування публічної влади - сфері виконання законів та інших правових актів держави.

За умов побудови держави на засадах поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, адміністративне право найтісніше поєднане з виконавчої гілкою державної влади (хоч деякою мірою торкається і внутрішньої організації інших гілок).

Сама ж природа виконавчої влади, що зумовлена об'єктивним її призначенням - виконанням законів та інших правових актів, підтверджує принципову єдність процесу реалізації цієї гілки влади зі змістом управлінської діяльності держави. Це дозволяє визначити виконавчу владу і державне управління своєрідними сторонами - умовно кажучи, “статикою” і “динамікою” - єдиного явища, яке, за звичаєм, позначається як управлінська (або адміністративна) сфера діяльності держави.

Отже, публічний характер адміністративного права є невід'ємною характеристикою суспільної цінності цієї галузі права.

Таким чином, адміністративне право, за сферою реалізації -це право, передусім державного управління, власного впливу держави на різноманітні суспільні відносини. Але таке визначення соціальної спрямованості адміністративного права не є повним і точним.

Нині потрібний принципово новий погляд на суспільне призначення адміністративного права. Чому саме так? Бо ще і досі суспільне призначення адміністративного права більшістю громадян країни, а особливо чиновників, оцінюється переважно з двох позицій:

- з позиції регулятора суспільних відносин в процесі державного управління;

- з позиції регулятора відносин у зв'язку із застосуванням адміністративного примусу, в першу чергу адміністративної відповідальності, стосовно громадян.

Таким чином, адміністративне право, продовжує сприйматися як “управлінське право”, тобто право, яке забезпечує організацію державного впливу на різноманітні суспільні процеси. Тим більше, що тривалий час в нашій країні у механізмі державного управління переважали адміністративно-командні методи, з якими і пов'язувалася роль і значення адміністративного права.

Виходячи з цього, суспільне призначення адміністративного права в сучасних умовах має визначатись на підставі поєднання завдань: як регулювання управлінської діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, так і, переважною мірою, запровадження і регламентації дійсно демократичних взаємовідносин між цими органами і громадянами. А саме відносин такого типу, за яким кожній людині було б забезпечено (гарантовано) реальне додержання і охорона в сфері виконавчої влади належних їй прав і свобод, а також ефективний захист цих прав і свобод у випадках їх порушення. Варто додати, що в межах другого напрямку роль адміністративного права пов'язана також зі створенням і функціонуванням адміністративної юстиції як форми спеціалізованого судового захисту прав і свобод людини.

Практичне втілення в життя зазначеного нового погляду на суспільне призначення адміністративного права сприятиме істотному посиленню його ролі у формуванні громадянського суспільства і демократичної правової держави. При цьому утвердження нового соціального призначення адміністративного права має відбуватися шляхом запровадження у сфері виконавчої влади:

- незалежності здійснення функцій і повноважень виконавчої влади у межах, визначених Конституцією і законами України;

- пріоритетності законодавчої регламентації повноважень, організації та порядку діяльності органів виконавчої влади;

- публічності і відкритості контролю за діяльністю органів виконавчої влади та їхніх посадових осіб, насамперед, з позицій дотримання поваги до особи та справедливості, а також постійного підвищення ефективності державного управління;

- відповідальності органів виконавчої влади, їхніх посадових осіб за свої рішення, дії чи бездіяльність перед громадянами та іншими суб'єктами, права яких було порушено, та обов'язкового відшкодування заподіяної цим суб'єктам шкоди;

- ефективного процесуального механізму оскарження громадянами та іншими суб'єктами порушених прав як у межах системи органів виконавчої влади, так і судовим шляхом.

Адміністративне право за своїм соціальним призначенням має визначатись не як “право державного управління”, а як “право забезпечення і захисту прав людини”. Ось у чому полягає трансформація сутності адміністративного права на сучасному етапі.

Кодекс України про адміністративні правопорушення

Нормативні підстави адміністративної відповідальності зараз, як і до початку в 1980 р. процесу кодификації таких норм, утворюють багато нормативних актів. Особливе місце серед них належить КпАП України, прийнятому 7 грудня 1984 р. Він кодифікував законодавство про адміністративну відповідальність і значно розвинув його. Поряд із матеріальними нормами (система стягнень, склади правопорушень і ін.) кодекс містить велике число адміністративно-процесуальних норм, що регулюють провадження у справах про адміністративні правопорушення.

КпАП є головним джерелом із ряду причин:

1) він найбільший за обсягом кодифікований акт, що регулює адміністративну відповідальність;

2) він регулює загальні питання відповідальності (систему стягнень, принципи їхній застосування, провадження у справах про адміністративні правопорушення й ін.);

3) у багатьох актах прямо сказано, що якщо в них не урегульовані якісь питання, потрібно керуватися загальними нормами КпАП (ст. 104 МКУ, наприклад). До того ж потрібно мати на увазі, що до 1990 року в цьому кодексі знаходилося все законодавство України про АВ.

Поняття адміністративного правопорушення

Відповідно до ст.9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія  чи  бездіяльність, яка  посягає  на громадський  порядок, власність, права і свободи громадян,  на встановлений  порядок  управління  і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Чи іншими  словами, під адміністративним правопорушенням, як підставою адміністративної відповідальності  розуміється  винне, протиправне і  суспільно-небезпечне діяння, що посягає на встановлені правом і забезпечені адміністративно-правовими санкціями правила  поведінки громадян і посадових осіб у сфері державного управління.

Органи влади які розглядають справи про адміністративні правопорушення.

Однією з важливих ланок у правоохоронній діяльності органів виконавчої влади є розгляд справ про адміністративні правопорушення, що і є сутністю адміністративної юрисдикції.

Нагадаємо, що юрисдикція — це наділення певного кола державних органів компетенцією щодо розгляду справ, які виникають з правового спору чи порушення правової норми. В основі юрисдикційної діяльності лежить розгляд і вирішення спорів щодо застосування матеріальних норм, правової оцінки поведінки тих чи інших осіб, застосування у випадку необхідності при негативній оцінці їх поведінки передбачених чинним законодавством заходів державного примусу.

Правозастосування — це засновані на державно-владних повноваженнях дії державних органів із запровадження юридичних норм у життя. Органи правосуддя (суди) також діють на підставі закону, однак їх діяльність не обмежується лише застосуванням норм у точній відповідності із законом. Поряд з цим вони мають керуватися загальними принципами права, що набувають вираження в чинному законодавстві (особливо в колізійних ситуаціях)

З огляду на це адміністративна юрисдикція — це законодавчо закріплена сукупність прав та обов'язків органів виконавчої влади та правосуддя щодо розгляду та вирішення справ, які випливають із адміністративних правопорушень.

Статтею 213 КпАП передбачено, що справи про адміністративні правопорушення уповноважені розглядати наступні органи (посадові особи):
0 адміністративні комісії при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад;

- виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад;

- районні (міські), районні в містах комісії у справах неповнолітніх;

- районні (міські) суди (судді);

- органи внутрішніх справ, органи державних інспекцій та інші органи (посадові особи), уповноважені цим Кодексом.

Наведений перелік не є вичерпним, оскільки і сам Кодекс, й інші законодавчі акти передбачають досить широке коло органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення.
Майже для всіх цих органів характерно, що кожен з них вирішує тільки конкретно визначене коло питань:

- Прикордонні війська України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України;

- органи державного пожежного нагляду наділені адміністра-тивно-юрисдикційними повноваженнями щодо правопорушень, пов'язаних з порушенням встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконанням приписів та постанов посадових осіб органів державного пожежного нагляду;

- органи залізничного транспорту розглядають справи про порушення правил користування засобами цього транспорту, правил щодо охорони порядку та безпеки руху, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на залізничному транспорті, правил пожежної безпеки на залізничному транспорті і т. ін. Загалом адміністративно-юрисдикційними повноваженнями наділено значно більшу кількість органів виконавчої влади.

Так, накладати адміністративні стягнення за певні адміністративні правопорушення на транспорті можуть: органи морського транспорту, органи річкового транспорту; органи автомобільного транспорту та електротранспорту (щодо порушень правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, правил користування автомобільним транспортом та електротранспортом).

До іншої групи належать органи, що контролюють дотримання правових норм у сфері фінансових відносин: органи державної контрольно-ревізійної служби, які розглядають справи щодо порушень законодавства з фінансових питань (ст. 1642 КпАП), порушень порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи (ст. 1666 КпАП); органи державної податкової служби щодо порушень порядку проведення розрахунків із споживачами та щодо ухиляння від подання декларації про доходи (ст. 155і, 164і КпАП), порушень порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку; органи Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування України щодо недотримання правових норм, які регулюють відносини в цій сфері.
Адміністративно-юрисдикційними повноваженнями також наділені:

— Національний банк України — щодо порушень банківського законодавства та нормативно-правових актів НБУ;

— військові комісаріати;

— органи, установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби;

— органи державного ветеринарного контролю;

— органи державної служби з карантину рослин України;

— органи державного контролю у насінництві;

— органи рибоохорони;

— органи лісового господарства;

— органи мисливського господарства;

— органи державної статистики;

— органи виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів;

— органи Міністерства праці та соціальної політики України.

Одним із видів суб'єктів, наділених правом розгляду справ про адміністративні правопорушення, є місцеві суди (раніше суди районної або міської ланки). Судді є найбільш кваліфікованими у професійному відношенні порівняно з уповноваженими особами інших органів державної влади. Тож не дивно, що до їх компетенції віднесені найсерйозніші справи. Так, оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, конфіскація предмета, виправні роботи та адміністративний арешт можуть бути застосовані до особи, винної у вчиненні адміністративного правопорушення, лише за рішенням суду.

Отже, сукупність органів, наділених адміністративно-юрис-дикційними повноваженнями відповідно до чинного законодавства України, включає суб'єктів різних видів, основними серед яких є органи виконавчої влади, їх посадові особи та місцеві суди (судді) загальної юрисдикції.

Поняття адміністративної відповідальності. Вік з якого настає адміністративна відповідальність.

Адміністративну відповідальність слід розглядати у позитивному (перспективному) та інтроспективному (негативному) видах. У перспективному розумінні адміністративна відповідальність характеризується як відповідальне ставлення суб'єкта адміністративного права до своїх обов'язків і додержання заборон. У ретроспективному значенні — це специфічні правовідносини між державою (її органами й посадовими особами) та суб'єктом адміністративного правопорушення щодо реагування на вчинене правопорушення і на суб'єкта, що його вчинив, а також покладання на правопорушника виду й міри адміністративного стягнення.

Виділяють основні та похідні ознаки адміністративної відповідальності. До основних ознак відносять те, що адміністративна відповідальність:

а) є засобом охорони встановленого правопорядку;

б) нормативно визначена й полягає в застосуванні санкцій адміністративно-правових норм;

в) супроводжується осудом з боку держави правопорушника та правопорушення;

г) пов'язана із застосуванням примусу та негативних для правопорушника наслідків;

ґ) реалізується у визначених законодавством процесуальних формах.

До похідних ознак відносять те, що:

— підставою адміністративної відповідальності є не тільки проступки, передбачені нормами адміністративного права, а й порушення, передбачені нормами інших галузей права (наприклад, житлового, трудового, земельного тощо);

— адміністративна відповідальність полягає у застосуванні до винних адміністративних стягнень;

— право притягати до адміністративної відповідальності належить державним органам та їх посадовим особам;

— існує особливий порядок притягнення до адміністративної відповідальності тощо.

Адміністративна відповідальність настає з досягненням 16-річного віку .

Вчинення адміністративного проступку неповнолітнім є обставиною, що пом'якшує адміністративну відповідальність. За вчинення адміністративних проступків у віці від 16 до 18 років до неповнолітніх можуть бути застосовані такі заходи впливу:

— зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;

— застереження;

— догана або сувора догана;

— передача неповнолітнього під нагляд батькам чи особам, які їх замінюють, або під нагляд педагогічному чи трудовому колективу за згодою колективу, а також окремим громадянам на їх прохання (ст. 24і КУпАП).

Заходи впливу при адміністративному правопорушенні.Адміністративні стягнення.

Адміністративні стягнення це захід Відповідальності, що застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративний проступок, а також попередження вчинення нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Види адміністративних стягнень закріплені в Кодексі України про адміністративні правопорушення. До них належать:

— попередження — письмове або в іншій формі офіційне застереження уповноваженою посадовою особою громадянина про неприпустимість вчинення ним адміністративних правопорушень;

— штраф — майнове стягнення, або вилучення у порушника певної грошової суми на користь держави;

— оплат не вилучення предмета, який був засобом вчинення чи безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, виявляється в його примусовому вилученні з наступною реалізацією та передачею одержаної суми власнику за вирахуванням витрат на реалізацію вилученого предмета;

— конфіскація предмета, що був знаряддям вчинення чи безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, виявляється в примусовому невідшкодовуваному вилученні цього предмета у власність держави. Конфіскованим може бути тільки предмет — приватна власність порушника, якщо інше не передбачено законодавчими актами;

— позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові, на строк до трьох років за грубе чи систематичне порушення порядку користування цим правом (стосується тільки права керувати транспортними засобами та права полювання);

— виправні роботи призначаються на строк до двох місяців з відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, з утриманням до 20% її заробітку у власність держави. Виправні роботи призначаються районним (міським) народним судом (народним суддею);

— адміністративний арешт встановлюється і застосовується лише у виключних випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до 15 діб. Адміністративний арешт призначається районним (міським) народним судом.

Таким чином, адміністративні стягнення як вид і міра адміністративного впливу держави на осіб, що вчинили правопорушення, закріплюються гл. 3 КУпАП, поділяються на основні й додаткові і мають на меті виховання особи, що вчинила правопорушення, інших осіб для запобігання правопорушенням у майбутньому.

Список використаної літератури.

1.   1. Колпаков В.К. Адміністративне право України. Підр. – К., Юрінком Інтер, 2000-752 с.

2.   Административное право Украины: Учебник/Под ред. С.В. Кивалова Харьков, Одиссей, 2004-880 с.

3.   Правоведение Учебник/Под ред. В.В. Копейчикова - К., Юрінком Інтер, 2000-752 с.

4.   Державне управління в Україні: Навч. посіб.-К., 1999-630 с.

13