Акцизний збір. Мито

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

БУКОВИНСЬКА ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА  АКАДЕМІЯ

ЦЕНТР ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ТА ЗАОЧНОЇ  ОСВІТИ

ДОМАШНЯ КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни: “Фінанси”

Варіант 25

Чернівці, 2010

ЗМІСТ

Вступ......................................................................................................................3

1.Відповіді на запитання…………………………………………………………4

1.1 Характеристика суті  фінансів підприємств, функції  (розподільна                і контрольна), принципи, на яких  базується організація фінансів    підприємств, безповоротній і  поворотній методи формування  ресурсів………………………………………………………………………..4

1.2. Акцизний збір та  мито як непрямі податки, платники,           особливості, порядок сплати………………………………………………..10

2.Відповіді на тестові  завдання………………………………………………17

3.Найважливіші умови ефективності проведення фінансової політики ….18

Список використаних джерел…………………………………………………….24

ВСТУП

Фінанси – сукупність грошових відносин, пов’язаних з формуванням, мобілізацією і розміщенням фінансових ресурсів та обміном, розподілом і перерозподілом вартості створеного на основі їх використання валового внутрішнього продукту, а за певних умов і національного багатства.

Поняття «фінанси» є історичною категорією, що виникла разом із появою держави і нерозривно пов’язана  з її існуванням та функціонуванням. За умов побудови ринкової моделі економіки важливе значення має усвідомлення економічної природи й суті фінансів, їхньої об’єктивної необхідності, у зв’язку з іншими економічними категоріями і ролі в економічній системі держави.

Фінанси є ефективним знаряддям  здійснення державної політики, спрямованої  на забезпечення життєдіяльності суспільства. Метою функціонування фінансів є досягнення високого рівня добробуту як держави, так і окремого громадянина. Обов’язковим атрибутом участі фінансів в економічному житті держави є гроші.

Фінанси включають чотири складові: фінанси домогосподарств, фінанси суб’єктів господарювання, державні фінанси та міжнародні фінанси. В кожній із них створені свої спеціалізовані інститути, процедури, стандарти й цілі, що характеризують особливості їх організації й функціонування [8, 8].

Сутність категорії «фінанси»  розкривається в її основних функціях: розподільній і контрольній. За їх допомогою  фінанси активно впливають на процес відтворення, опосередковуючи, по-перше, створення фондів нагромадження  та споживання, по-друге – додержання пропорцій обігу натуральних і грошових ресурсів та їх раціональне використання. Це сприяє збільшенню суспільного продукту, а відтак і національного доходу.

               1. ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ

1.1. Характеристика суті фінансів підприємств, функції (розподільна  і контрольна), принципи, на яких базується організація фінансів    підприємств, безповоротній і поворотній методи формування ресурсів

Фінанси підприємств –  це економічні відносини, пов’язані  з рухом грошових потоків, формуванням,  розподілом  і використанням доходів  та грошових фондів суб’єктів господарювання  у процесі відтворення [9, 290].

Фінансам суб’єктів підприємництва – складовій фінансової системи країни – належить визначальне місце у структурі фінансових відносин суспільства, які на всіх рівнях господарювання і у всіх сферах суспільної діяльності опосередковують створення і розподіл валового внутрішнього продукту. Фінанси суб’єктів підприємництва – насамперед відносини розподілу пов’язані з трансформацією ВВП та інших грошових надходжень у фінансові ресурси та їх використанням у процесі відтворення [10, 302].

Найповніше сутність фінансів виявляється за допомогою таких  функцій:

- формування фінансових ресурсів у процесі виробничо-господарської діяльності;

- розподіл і використання фінансових ресурсів з метою забезпечення операційної, фінансової та інвестиційної діяльності, виконання фінансових зобов’язань перед бюджетом, банками та суб’єктами господарювання;

- контроль за формуванням і використанням фінансових ресурсів у процесі відтворення [9, 294].

Формування фінансових ресурсів на підприємствах відбувається шляхом створення статутного капіталу , а також під час розподілу грошових надходжень унаслідок повернення авансованих коштів в основні та оборотні засоби, використання доходів на формування резервного фонду тощо. У зв’язку з цим поняття «формування» та «розподіл» більшість економістів розглядають як єдиний процес, і головними функціями фінансів підприємств визнають розподільну та контрольну.

За допомогою розподільчої функції відбувається формування статутного капіталу, розподіл ВВП у вартісному вираженні, визначення основних вартісних пропорцій у процесі розподілу доходів і фінансових ресурсів, забезпечується оптимальне співвідношення інтересів окремих товаровиробників, підприємств, організацій і держави в цілому. Контрольна функція фінансів підприємств виявляється в контролі за формуванням і використанням фінансових ресурсів підприємства у процесі відтворення. Об’єктивною основою контрольної функції є вартісний облік витрат на виробництво і реалізацію продукції, формування доходів і фондів грошових коштів підприємства та їх використання. Отже за допомогою розподільної функції фінансів здійснюється формування фінансових ресурсів підприємства, їх розподіл і використання для забезпечення усіх видів діяльності підприємства.

Контрольна функція реалізується за допомогою фінансових показників діяльності підприємства, їх оцінки і  розробки необхідних заходів щодо підвищення ефективності розподільчих відносин.

Функції фінансів тісно пов’язані  й виявляються у взаємодії. Так  в основі фінансів лежать розподільчі  відносини, які забезпечують джерелами  фінансування процес відтворення, і  таким чином пов’язують в одне ціле всі фази відтворювального процесу: виробництво, обмін і споживання.

Розмір доходів, які одержує  підприємство, ефективне і раціональне господарювання визначають можливості його подальшого розвитку і навпаки, порушення безперебійного кругообігу коштів, зростання витрат на виробництво і реалізацію продукції зменшують доходи підприємства і, відповідно, можливості його подальшого розвитку, конкурентоспроможність і фінансову стійкість. У такому разі контрольна функція фінансів сигналізує про недостатній вплив розподільчих відносин на ефективність виробництва, недоліки в менеджменті фінансовими ресурсами, організації виробництва. Ігнорування таких сигналів може призвести до банкрутства і ліквідації підприємства [1, 75-76].

Функціонування фінансів підприємств здійснюється за допомогою  цілеспрямованої  їх організації, в  основу якої покладено комерційний  розрахунок, тобто порівняння у вартісній  формі витрат і результатів фінансово-господарської  діяльності, що ґрунтується на таких  основних принципах, як саморегулювання, самоокупність і самофінансування [9, 297].

Визначальну роль у формуванні фінансових ресурсів при комерційному розрахунку відіграють власні кошти, котрі  покривають значну частину витрат, а також є забезпеченням отриманих  кредитів. Бюджетні асигнування і  надходження з цільових та централізованих  фондів виконують допоміжну роль, а збалансування потреб у фінансових ресурсах здійснюється за допомогою  кредиту. Метою діяльності є отримання  прибутку.

Комерційний розрахунок  є раціональним і високоефективним методом фінансової діяльності. Він  спонукає підприємство до пошуку достатніх  і дешевих фінансових ресурсів, раціонального  їх розміщення, мінімізації витрат і максимізації доходів та прибутку. Комерційний розрахунок притаманний  ринковій економіці. Саме він, а не ринкові  відносини самі по собі, сприяє високоефективному  господарюванню [1, 76].

На організацію фінансів підприємств мають визначальний вплив: організаційно-правова форма господарювання, галузеві техніко-економічні особливості, а також форма об’єднання підприємств, якщо підприємство входить до складу будь-якого об’єднання.

В Україні можуть діяти  різні види підприємств, котрі відрізняються  метою і характером діяльності, чисельністю  власників капіталу, їхніми правами  і відповідальністю. Організаційно-правова  форма господарювання підприємств  визначається у Господарському кодексі  України. Організаційно-правова форма господарювання визначає зміст фінансових відносин у процесі формування статутного капіталу, відповідальності за зобов’язаннями, розподілу і використання прибутку [9, 297].

Залежно від форм власності  в Україні можуть діяти підприємства таких видів: приватні, комунальні, колективні, державні, а також змішані. Залежно від способу утворення та формування статутного фонду – унітарні та корпоративні підприємства [1, 77].

Галузеві техніко-економічні особливості впливають на склад  і структуру виробничих фондів, тривалість виробничого циклу, особливості  кругообігу коштів, джерела фінансування простого і розширеного відтворення, склад і структуру фінансових ресурсів як у грошовій, так і  в натуральній формах. Потреба  концентрації фінансових ресурсів до певних періодів зумовлює необхідність залучення позикових коштів.

На організацію фінансів підприємств впливають також  форми об’єднань підприємств. За умов ринкової економіки підприємства мають право на добровільних засадах  об’єднувати науково-технічну, виробничу, комерційну та інші види діяльності й  створювати добровільні об’єднання, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України. Також, окрім  добровільних, створюються і функціонують інституціональні об’єднання, діяльність яких започатковується у директивному порядку міністерствами, органами самоврядування або безпосередньо Кабінетом  Міністрів України [9, 299]. 

Важливим аспектом фінансової діяльності підприємств є формування та використання різних грошових фондів, за допомогою яких здійснюється процес розширеного відтворення, фінансування науково-технічних розробок, освоєння та впровадження нової техніки й  технологій, економічне стимулювання тощо. До грошових фондів належать: статутний  капітал, резервний фонд, фонд розвитку виробництва, фонд оплати праці, амортизаційний фонд, фонд для виплати дивідендів, валютний фонд та інші фонди, передбачені  статутом підприємства.

Фінансові ресурси – це грошові кошти, що перебувають у  розпорядженні підприємства та беруть участь у процесі відтворення. До фінансових ресурсів належать грошові  фонди та частина грошових коштів, яку підприємство використовує у  не фондовій формі. Фінансові ресурси  можуть бути власними і позиковими.

Підприємство використовує різні джерела формування фінансових ресурсів. Фінансові ресурси підприємства формуються: під час його заснування, в наслідок фінансово-господарської  діяльності, у результаті операцій на фінансовому ринку та в порядку  перерозподілу грошових коштів [9, 304].

Фінансові ресурси є матеріальною основою фінансів, їх основна ознака – придатність до витрачання на статутні потреби підприємства, тобто  їх спрямовують на збільшення основного  і поповнення оборотного капіталів, а також для покриття витрат, пов’язаних із матеріальним заохоченням працівників  і задоволенням їх соціально-культурних та інших потреб [10, 302].

Забезпеченість підприємства фінансовими ресурсами, як і основними  фондами, безпосередньо впливає  на його діяльність. Недостатність  фінансових ресурсів веде до небезпечності  виробничого процесу. Нераціональне  і неефективне їх використання звужує виробничі та фінансові можливості підприємства. Втрата чи осідання фінансових ресурсів веде до банкрутства підприємства [1, 85].

При виборі джерел фінансування й формуванні відповідної структури  капіталу виникає дилема з точки  зору співвідношення власного та позикового капіталу для конкретного підприємства. Якщо фінансування діяльності спрямоване на використання лише власного капіталу, це звичайно, забезпечує підприємству найвищу фінансову стійкість, але  тоді обмежуються темпи його розвитку й не використовуються додаткові  фінансові можливості приросту прибутку на вкладений капітал. Це пов’язано  з тим, що власний капітал за своїм  розміром обмежений, а відсутність  позикового капіталу не дає змоги забезпечити формування необхідного додаткового обсягу активів у періоди сприятливої кон’юнктури ринку. Разом із тим підприємство, яке використовує позиковий капітал, має більш високий фінансовий потенціал розвитку й ширші можливості приросту фінансової рентабельності діяльності. Водночас використання позикового капіталу більшою мірою генерує фінансовий ризик, створює загрозу фінансовій безпеці й загрозу банкрутства, які зростають у міру збільшення частки позикових коштів у загальній сумі використовуваного капіталу [5].

Таким чином, оцінка ефективності структури капіталу й визначення оптимального для конкретного підприємства співвідношення між власним і  позиковим капіталом дають змогу  оцінити фінансовий ризик, на який наражається  підприємство у процесі діяльності, і створити необхідний рівень фінансової безпеки в майбутньому.

Перехід на ринкові умови  господарювання потребує нових підходів до формування фінансових ресурсів підприємств. Наприклад, нині важливе місце в  джерелах фінансових ресурсів посідають  внески фізичних і юридичних осіб. Водночас зменшуються обсяги бюджетних  і відомчих субсидій, збільшується значення прибутку, амортизаційних відрахувань  і позикових коштів [9, 304].

Фінансові відносини на рівні  підприємств обслуговують вихідну  ланку всієї фінансової системи  держави. Головною метою фінансів підприємств  є формування необхідного обсягу фінансових ресурсів для використання їх у процесі виробничої діяльності не лише у звітному періоді, але й  забезпечення ефективного розвитку в майбутньому [8, 322].

2. Акцизний збір та мито як непрямі податки, платники, особливості, порядок сплати

Податки – економічні відносини, що виникають між державою та  юридичними і фізичними особами  стосовно примусового відчуження нею  частини новоствореної вартості в грошовій формі, її вилучення і  перерозподілу для фінансування державних видатків. Податки становлять від 80 до 97% дохідної частини державного бюджету. Вони є вихідною категорією фінансів, економічною базою функціонування держави і найважливішою фінансовою формою регулювання ринкових відносин. Це обов’язкова складова економічної системи держави незалежно від того, яку модель економічного розвитку вона обирає, які політичні сили перебувають при владі [9, 123].

За формою оподаткування  всі податки поділяються на дві  групи: прямі і непрямі. Прямі  податки встановлюються безпосередньо  щодо платників і сплачуються  за рахунок їх доходів, а сума податку  безпосередньо залежить від розмірів об’єкта оподаткування. Непрямі  податки встановлюються в цінах  товарів та послуг і сплачуються  за рахунок цінової надбавки, а  їхній розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Найхарактернішими прикладами непрямого  оподаткування є акцизний збір і  мито [1, 167].

Акцизний збір встановлюється на високорентабельні та монопольні товари і включається до ціни цих  товарів та послуг. В Україні підакцизними товарами є алкогольні напої, спирт  етиловий, тютюнові вироби, транспортні  засоби, бензин, дистиляти, паливо, хутрові  вироби та вичинені шкури, ювелірні вироби з дорогоцінних металів, пиво солодове та ін. Перелік підакцизних товарів  і ставки акцизного збору єдині  на території України, їх встановлює та затверджує Кабінет Міністрів  України. Основа акцизного збору – диференційований підхід до оподаткування різних товарів і товарних груп [9, 135-137].  

Платниками акцизного  збору можуть бути будь-які суб’єкти підприємницької діяльності, які  виготовляють або імпортують на митну  територію України підакцизні товари, а також нерезиденти, які здійснюють виготовлення підакцизних товарів  чи послуг на території України безпосередньо  або через їх постійні представництва. Об’єктом оподаткування акцизним збором є обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів, у тому числі з давальницької  сировини та митна вартість товарів, які імпортуються на митну територію  України, у тому числі в межах  бартерних операцій або без оплати їх вартості чи з частковою оплатою.

Відповідно до Декрету  Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» від 26 грудня 1992 р. №18 – 92 податок обчислюється:

1) у твердих сумах у гривнях або в євро з одиниці реалізованих (переданих, ввезених в Україну) товарів;

2) за ставками у процентах  до обороту з продажу:

- товарів, що реалізуються за вільними цінами, - виходячи з їхньої вартості за цими цінами, без урахування акцизного збору, без податку на додану вартість;

- товарів, що реалізуються  за державними фіксованими та  регульованими цінами, - виходячи  з їхньої вартості за цими  цінами без урахування торгових  знижок, а також сум податку  на додану вартість;

- імпортованих товарів  – виходячи з митної (закупівельної)  вартості, збільшеної на суму  в’їзного мита, без урахування  акцизного збору. При визначенні  вказаної вартості іноземна валюта  перераховується у гривні за  курсом Національного Банку України,  що діє на день подання митної  декларації.

3) комбіновано, тобто за  ставками у процентах до обороту  з ціни реалізації, але не менше  встановленої твердої суми з  одиниці реалізованого товару [10, 123]. 

Платники акцизного збору  щомісячно не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним, до органів ДПС  за місцем реєстрації складають Розрахунок акцизного збору. Дані, наведені в  Розрахунку, повинні підтверджуватись первинними документами, даними бухгалтерського  обліку. Сплата акцизного збору суб’єктами підприємницької діяльності, громадянами  України, іноземними громадянами та особами без громадянства які  ввозять, чи пересилають предмети на митну територію України, здійснюється одночасно зі сплатою інших митних платежів, тобто до або під час  подання митної декларації.

Строки сплати акцизного  збору не є однаковими для всіх платників податків і залежать від  виду підакцизних товарів і об’єкта  оподаткування. Таким чином, є розбіжності  між механізмом нарахування та сплати вітчизняного акцизного збору та імпортного підакцизного збору [10, 124].

Акцизний збір, як непрямий податок володіє багатьма перевагами, а саме: характеризується високою швидкістю надходження до бюджету, оскільки перерахування відбуваються одразу ж після реалізації товару чи послуги; держава застрахована від ризику несплати у випадку нерентабельного виробництва, оскільки акцизний збір не залежать від прибутку підприємства; характеризується відносною рівномірністю надходжень у територіальному розрізі; їм властива постійність надходжень, зважаючи на наявність постійної потреби населення у споживанні товарів та послуг; диференціюючи податкові ставки держава може здійснювати рівномірний розподіл податкового навантаження на різні соціальні верстви населення, створюючи умови для мінімальних стандартів життя, тим самим реалізуючи принцип соціальної справедливості в системі суспільного устрою. Сукупність позитивних властивостей непрямих податків (надійності, постійності, повноти, швидкості надходжень) спонукає систему державного управління створювати сприятливі організаційно - економічні та правові умови для підвищення ділової активності, розвитку бізнесової діяльності; вони не формують у їх платників так званого «фіскального» синдрому, є для них менш помітними, оскільки сплачуються не як податки, а через включення в ціну товару, що купується, при цьому платник непрямого податку може ухилитися від його сплати, прийнявши рішення не купувати товар [2].

До негативних аспектів дії  непрямого оподаткування належить те, що сплата непрямих податків не залежить від розміру доходу їх платників. Це створює ситуацію, коли бідніше  населення несе значно більший тягар, щодо сплати непрямих податків, ніж  заможніше. Отже чим нижчий рівень доходів, тим вища в них частка непрямого  податку. Іншими недоліками непрямих податків є: відновна дорожнеча їх адміністрування  порівняно із прямими податками; інертність платників податку щодо податкової політики держави завдяки відсутності безпосередніх відносин з ними податкових органів; недостатня ефективність в частині покращення структури споживання через зменшення в ній частки шкідливих товарів, оскільки відбувається зміщення попиту в «тіньовий» сектор.

Основним джерелом поповнення Державного бюджету України є доходи податкового характеру, та з іншого боку, розмір податків впливає на обсяг чистого доходу суб’єктів підприємницької діяльності, а тому може як стимулювати економічне зростання, так і стримувати його. Акцизний збір є одним з основних податків, з фіскального погляду в Україні, але слабко виконує притаманну йому регулювальну функцію. Регулювальна функція має проявлятися в обмеженні споживання підакцизних товарів.

В Україні акцизні збори, передусім з імпортних товарів, виступають одними з найбільш ризикових  джерел формування доходної частини  бюджету. Нестабільність законодавства, що регулює акцизне оподаткування, зумовлене переважно високою  кон’юнктурою інтересів різних бізнесових та політичних кіл. Наслідком такої  рухливості цієї частини податкового  законодавства є нестабільність  на ринку підакцизних товарів, першочерговим проявом чого є значний обсяг «тіньової» діяльності, пригнічування внутрішнього ринку з боку контрабандного імпортного товару, а далі – втрата значних бюджетних надходжень та скорочення обсягів фінансування соціальних програм [2].  

Переміщення товарів через  митницю України підлягає митному  оформленню працівниками митниці з  метою забезпечення митного контролю, яке передбачає обов’язкове декларування товару та сплату мита і митних платежів.

Мито – непрямий податок, який стягується при перетині митного  кордону, тобто при імпорті, експорті, та транзиті товарів. Цей податок, як і акцизний збір, включається в  ціни товарів, сплачується за рахунок  покупця, його ставки диференційовані  за групами товарів, перелік яких значно ширший, ніж перелік підакцизних  товарів [10,124].

Розрізняють такі види мита:

- статистичні – для обліку експорту й імпорту товарів в умовах вільної торгівлі, вони відрізняються низькими ставками;

- фіскальні – для поповнення  доходів бюджету; вони мають  високі ставки. В сучасних умовах  використання фіскального  мита  обмежується, тому що воно перешкоджає  розвитку міжнародної торгівлі;

- спеціальні (протекціоністські)  – для захисту внутрішнього  ринку від конкуренції з боку  деяких іноземних товарів аналоги  яких випускаються вітчизняними  виробниками;

- преференційні – встановлюються  за згодою між торгуючими країнами  при ввезенні товарів, для виробництва  яких прямо чи опосередковано  використовувалися субсидії, використовується  для врівноваження цін на іноземні  і вітчизняні товари з метою  уникнення конкуренції між ними;

- антидемпінгові – особливі  види мита, що вводяться у випадку  ввезення товарів за цінами  нижчими ніж їхня нормальна  ціна в країні вивозу, для захисту  виробництва подібних вітчизняних  товарів;

- сезонні дозволяють оперативно  реагувати на ввезення і вивезення  сезонних товарів; встановлюються, зазвичай, на термін не більше  шести місяців [8, 312].

Мито сплачується в  національній валюті України за встановленими ставками відповідно до митної вартості товару. Митна вартість – це ціна товару, яка фактично сплачена або підлягає сплаті на момент перетину митного кордону України. До митної вартості включається ціна товару, зазначена в розрахунку-фактурі, а також такі фактичні витрати, якщо вони не включені до розрахунку-фактури:

- на транспортування,  навантаження, розвантаження та  страхування до пункту перетину  митного кордону;

- комісійні та брокерські;

- плата за використання об’єктів інтелектуальної власності, яка належить до цих товарів і має сплачуватися як умова їх ввезення чи вивезення.

Порядок сплати і ставки мита визначаються Митним тарифом України. Згідно з законодавством митний тариф – систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі цієї території. Ставки митного тарифу затверджує Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів України [10,124].

Ставки мита або встановлюються у відсотках до митної вартості товарів, або нараховуються у визначеному  розмірі за одиницю виміру оподаткування  товару [8, 312].

Оподатковувані товари зводяться  в товарну класифікаційну схему, яка базується на системі опису  і кодування товарів. Нарахування  мита на товари та інші предмети, що підлягають митному обкладанню, проводяться  на базі їхньої митної вартості, тобто ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті на момент перетину митного кордону України.

Нараховані суми мита обов’язково  записуються у вантажні митні  декларації і підлягають сплаті платником  з поточного рахунку, якщо перетин  кордону не допускається без сплати мита; або шляхом виписки векселів, якщо імпорт чи експорт дозволяється з відстрочкою платежу до 90 днів [10,125].

В умовах світової фінансової кризи в Україні загострилася проблема зростання від’ємного сальдо торгового, а отже і платіжного балансу. В результаті зниження цін та попиту, на світових ринках відбулося значне скорочення українського експорту, що разом із виплатою дивідендів за прямими  інвестиціями зумовлювало зростання  негативного сальдо поточного рахунку. Одним із шляхів врегулювання даної  ситуації та збалансування вітчизняного платіжного балансу стало збільшення ставок акцизного збору та імпортних  мит. У лютому 2009 року Президент України підписав Закон України «Про внесення змін до деяких законів України з метою поліпшення стану платіжного балансу України у зв’язку із світовою фінансовою кризою» (№923-VI від 04.02 2009р.). Цей закон дозволяє Кабінету Міністрів вводити піврічні надбавки в розмірі до 13% до мит на імпортне м'ясо, фрукти, автомобілі, одяг тощо [7].

Головним завданням митного  регулювання є захист вітчизняної  економіки від зовнішніх негативних впливів. Створення сприятливого економічного клімату в державі означає  створення ефективного механізму  контролю ввезення іноземних товарів  на митну територію країни. Розрізнення  для митних цілей товарів на іноземні та вітчизняні та зазначення моменту зміни такого статусу відповідно до обраного митного режиму, дозволить визначити час та місце виникнення в особи обов’язку сплати належних митних платежів та у відповідних випадках момент його погашення [4, 24]. 

2. ВІДПОВІДІ НА ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

2.1. Об’єктивними передумовами  виникнення фінансів є:

б) виникнення і розвиток держави.

2.2. Державний бюджет –  це система грошових відносин  з питань формування і використання  централізованого фонду державних  грошових ресурсів, які виникають:

д) між державою з одного боку та господарюючими суб’єктами, населенням та організаціями з іншого.

2.3. Сутність регулювальної  функції державного кредиту виявляється  в тому, що:

г) держава впливає на стан грошового обігу, на рівень процентних ставок на ринку грошей і капіталів, на виробництво і зайнятість.

3. НАЙВАЖЛИВІШІ УМОВИ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ФІНАНСОВОЇ ПОЛІТИКИ