Біржове право

 

 

 

Вступ.

1. Особливості становлення і розвитку біржової діяльності в Україні.
2. Правовий механізм здійснення операцій на Українській міжбанківській валютній біржі.
3. Особливості ф’ючерсних угод.

Висновок.

Список використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

В наш час  біржа - юридична особа, що забезпечує регулярне функціонування організованого ринку товарів, валют, цінних паперів, похідних фінансових інструментів. Біржа  гарантує виконання угод, кожен член біржі проходить процедуру лістингу, де перевіряється повністю всі дані про компанію - від фінансової звітності, до моральних якостей керівника. Все це мінімізує ризики щодо невиконання угод та робить торгівлю на біржі більш зручною та впевненою.

Біржа (нім. Börse, від пізньолат. bursa — гаманець) —  організований торгівельний майданчик, на якому відбувається оптова торгівля товарами або цінними паперами у вигляді стандартизованих біржових угод. На біржі укладаються угоди по біржових товарах, в результаті чого утворюється динаміка ціни тільки під впливом ринкового попиту та пропозиції, що дає змогу орієнтуватися учасникам ринку та прогнозувати хід торгів в майбутньому, саме у цьому полягає актуальність даної роботи, щоб побачити як це розвивалось з самого початку.

Біржовий процес в нашій країні має ряд особливостей, які зумовлюються загальними економічними та історичними умовами.

Передусім зазначимо, що наші біржі важко назвати біржами "в класичному" розумінні подібного  інституту як невід'ємної частини  розвиненої ринкової економіки. Точніше, це не біржі, а торгові будинки або ж великі регіональні брокерські контори. Дійсно, якщо західні біржі за своїм статусом і суттю є некомерційними організаціями, то акціонери наших бірж сподіваються передусім на прибуток від біржової діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

1. Особливості становлення і розвитку біржової діяльності в Україні.

 

Розвиток біржової діяльності в Україні вивчають вітчизняні науковці: О. М. Шпичак, В. П. Ситник, В. П. Горьовий, М. В. Протасов, Г. О. Шевченко, П. І. Гайдуцький, Б. Губський, Г. Ю. Міщук  та ін.

Ще на початку XX століття О. Штиллих писав, що біржа є ареною для великого капіталу, де причетні до біржі особи переслідують за мету наживу.  
Досить відомим є визначення біржі, яке сформулювала О. М. Сохацька: „Біржа – це постійно діючий ринок масових замінних цінностей, який функціонує з визначеними правилами”, який змінюється і постійно розвивається залежно від ринкової ситуації в країні.

Започаткування  біржової торгівлі в Україні пов’язують із відкриттям у 1796 р. товарної біржі  у м. Одесі й у 1834 р. – у м. Кременчуку.  
Загалом можна виділити наступні етапи розвитку біржової діяльності.

1796 – 1860 роки. Зародження біржового руху. Характерними  особливостями цього періоду  є створення та функціонування  кількох товарних бірж з незначними  обсягами угод, недосконалістю механізмів організації товарів, а також те, що не всі товари були предметом біржового обороту.

1861 – 1900 роки. Активізація і спеціалізація  біржової торгівлі. Реформи 1861 р.  внесли пожвавлення в біржову  торгівлю. Вони прискорили перехід  до ринкового господарювання, створили сприятливі передумови для подальшого розвитку біржової торгівлі. Біржі відкриваються в Казані, Ризі, Києві, пізніше в Астрахані, Саратові, Харкові, Миколаєві, Баку, Єльці. З’являються елеватори, створюються комерційні банки, залізничні мережі, вдосконалюються транспортні засоби. Починає працювати так званий підтоварний кредит, в основному для торгівлі хлібом. Все це суттєво впливає на інтенсивність розвитку біржової торгівлі.

1900 – 1914 роки. Інституалізація біржового ринку. За цей період відкрилося понад 50 бірж, а загальна їх кількість досягла 115.  
Початок Першої світової війни, а потім події 1917 р. призвели до повного припинення діяльності товарних бірж України.

1920- 1928 роки. Впровадження  радянською державою нової економічної  політики, що базувалась на певних елементах ринкової економіки, сприяло відродженню біржової діяльності. Відновили свою діяльність 11 товарних бірж, що діяли на території України до 1917 р.

У 1927 р. на засіданні  Раднаркому було прийнято рішення про  перегляд функцій бірж і скорочення їх кількості. У результаті з 18 бірж, що діяли на той час в Україні, залишилось лише чотири, а до кінця 1930 р. перестали працювати й вони.

90-ті роки  – розвиток біржової торгівлі  за умов становлення ринкових  відносин. Характерними особливостями становлення біржового ринку цього періоду є:

• з’ясування його економічної сутності;
• створення правової бази;
• формування організаційної структури;
• опрацювання функціональної моделі;
• опрацювання механізму біржового ціноутворення.

У процесі організації та активізації діяльності товарних бірж вирішальна роль належить Закону України „Про товарну біржу”, введеного в дію з січня 1992 р. Так, станом на квітень 1992 р., в Україні уже починають функціонувати близько 70 товарних бірж. Їхній біржовий оборот становить майже 10 млрд. крб. (1,81 млн. дол. США).

Упродовж 1992 – 1994 рр. спостерігався спад біржової активності, скорочувалися обсяги біржових угод, кількість діючих товарних бірж.  
Починаючи з 2000 р. окреслилась позитивна тенденція збільшення обсягів продукції сільського господарства (сировина і напівфабрикати). У 1998 р. питома вага сільськогосподарської продукції становила 0,6%, а 2003 р. – 67,3%.  
Загальні обсяги біржового обороту, починаючи з 2001 до 2007 року, мають тенденцію щорічного зростання на 5–10%, що вказує на поступове зростання довіри до біржі та збільшення обсягів ВВП в Україні.

У 2004–2007 рр. в  Україні суттєво зростали обсяги біржової торгівлі й їх кількість  як на внутрішньому, так і на зовнішньому  ринках. У структурі всіх угод експортні та імпортні угоди зростали із 3750 до 9850 млн грн, що вказує на значне розширення зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів біржового ринку.  
2 жовтня 2008 офіційно зареєстровано юридична особа ВАТ «Українська біржа».  
У грудні 2008 року «Українська біржа» отримала ліцензію Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) на організацію торгів.  
27 квітня 2009 року почав розраховуватися і публікуватися індекс Української біржі. Індекс розраховується в режимі реального часу, значення індексу публікуються кожні 15 секунд, а також транслюються всім учасникам торгів через біржовий термінал. Базовим періодом є 26 березня 2009 року - початок регулярних торгів. На цю дату значення індексу прийнято рівним 500. Індекс є зваженим за капіталізацією з урахуванням вільних акцій.

12 січня 2010 року - запуск навчальних торгів у  Секції строкового ринку. З  допомогою навчальних торгів  професійні учасники ринку змогли  провести налагодження торговельних  систем, налагодити процес торгівлі, а приватні інвестори - освоїти технологію торгівлі строковими контрактами, перевірити свої стратегії в умовах, наближених до реальних.

27 травня 2010 - початок  торгів у Секції сторокового  ринку.  
На 6 липня 2010 року на біржі зареєстровано 152 учасників - професійних торговців цінними паперами.

Отже, подальший  розвиток біржової діяльності залежить від загальноекономічного стану  держави та вмілого поєднання  адміністративних і економічних  важелів управління. Подальша інтеграція України у світовий біржовий ринок, розширення нашої держави участі в міжнародному розподілі праці можливі лише за умови подолання недоліків і негативних тенденцій, які відбулись останніми роками, та орієнтації на загальносвітові тенденції розвитку.

Сьогодні, коли біржове законодавство, досягло певного рівня та існує спеціалізація бірж з товарних груп і регіонів, дрібні регіональні біржі припинять своє існування, перетворившись в ті чи інші комерційні структури, і передусім в торгові доми, дилерські й інвестиційні компанії. І цей процес вже набув розмаху. 
Наші біржі не є "класичними біржами" також з тим набором товарів, які виставляються на торги. В усьому світі класичними є 60-70 найменувань товарів і продуктів, а на найбільших наших біржах в день торгів виставляються до тисячі найменувань товарів. Дуже незначну їх частину можна назвати "біржовим" товаром. І передусім це відбувається через відсутність сертифікації і біржових стандартів. Тому переважна більшість товарів, що реалізовуються на наших біржах, не завжди стають предметом біржової угоди на класичних біржах. Скажімо, ті ж метал, цемент, ліс, які продаються на наших біржах, не завжди знаходять попит на світовому ринку, оскільки вони не відповідають повною мірою загальноприйнятим світовим стандартам якості, не готуються для транспортування на далекі відстані за своєю формою і габаритами, не мають відповідної упаковки і типорозмірів.

Інша особливість розвитку біржового процесу в нашій країні пов’язана із спрямованістю біржової діяльності. Якщо в країнах з розвиненою ринковою економікою головне місце посідають за обсягами біржового обороту фондові біржі, то у нас - явна перевага на стороні товарних бірж. Ця обставина пов'язана з розвалом колишньої системи матеріально-технічного постачання та із загальною нерозвиненістю ринку цінних паперів. Нині в нашій країні досить кволо функціонує вторинний ринок цінних паперів.

Більшість вітчизняних  бірж є універсальними ринковими  структурами, що подають на торги  найрізноманітніші товари і послуги. На багатьох біржах створені фондові  відділи для здійснення операцій з цінними паперами. 
Універсалізація біржової діяльності виявляється і в утворенні різних видів бірж. Формуються біржі, на яких йде торгівля продуктами інтелектуальної праці та різного роду послугами, в т. ч. інформаційними.

Суттєвою особливістю  біржових інститутів нашої країни є специфіка біржових угод.

Ця специфіка  виявляється в наступному.

По-перше, хоча в більшості правил біржової торгівлі, прийнятих біржами, даються всі  види угод, основним їх типом є угоди  на реальний товар з негайною поставкою  і сплатою. У той же час форвардний і ф'ючерсний ринки, які є переважаючими в світовій біржовій практиці, тільки починають розвиватися. Однак якщо для становлення договірної торгівлі зараз потрібно в основному впевненість у завтрашньому дні, то для створення ф'ючерсного ринку необхідні більш глибокі якісні зміни, зокрема стандартизація біржових контрактів, формування надійного механізму, що гарантує виконання операцій, розвиток сфери оптової торгівлі.

По-друге, внаслідок  нестабільності товарних зв'язків для  наших бірж характерне широке поширення так званих угод з умовами, що є насправді звичайними бартерними угодами. У деяких містах передбачалося навіть створення спеціалізованих бартерних бірж (як, наприклад, у Донецьку), але ці проекти виявилися практично нездійсненними. Бартерні угоди характерні передусім для невеликих регіональних брокерських контор на великих біржах.

По-третє, сама біржова торгівля організована за принципами не біржі як такої, а швидше аукціону. Не випадково в правилах багатьох бірж присутній регламент проведення біржового аукціону. Частіше за все торгівля в залі біржі більше схожа на аукціон, ніж на біржове котирування.

Якщо говорити про перспективи розвитку біржового  процесу в країні, то можна виділити такі позиції:

- скорочення  загальної кількості бірж за рахунок перетворення ряду регіональних бірж в торгові доми і великі брокерські компанії;

- зростання  економічної та інформаційної  потужностей великих спеціалізованих  бірж;

- стандартизація  і типізація правил біржової  торгівлі, біржових контрактів і брокерської документації;

- зростання  кількості фондових бірж (фондових  відділів товарних бірж), а також  валютних бірж (валютних відділів  фондових бірж);

- стабілізація  цін на акції найбільших бірж  і цін на брокерські місця;

- зростання  кількості форвардних і ф'ючерсних операцій;

- поступова  відмова від бартерних угод  і аукціонних принципів торгів;

- створення  при найбільших біржах фінансово-кредитних  інститутів, страхування біржових  угод, тісна співпраця банків  і бірж;

- перетворення  біржових структур у некомерційні організації;

- формування  єдиного інформаційного простору  біржової діяльності на всій  території країни;

- прийняття  і деталізація біржового законодавства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Правовий механізм здійснення операцій на Українській міжбанківській валютній біржі.

 

Валюта - це грошова  одиниця країни, що бере участь у  міжнародному економічному обміні та інших міжнародних зв'язках, які  передбачають необхідність проведення грошових розрахунків. Валюта є найважливішим  компонентом світової фінансової системи, вона сприяє торгівлі товарами і послугами та переміщенню капіталу між країнами. 
При здійсненні валютної біржової діяльності доводиться мати справу як з національною, так і з іноземною валютою.

Як валюта національна  грошова одиниця має міжнародну ціну, яка виражається її валютним курсом. На практиці валюта використовується у формі національних банкнот, а також платіжних засобів і кредитних інструментів розрахунків (чеки, тратти, перекази тощо). До валюти належать також створені на основі міжнародних домовленостей рахункові (розрахункові) грошові одиниці, що існують як записи на рахунках. Всі національні валюти - паперові. Структуру міжбанківського валютного ринку, а також порядок та умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку визначає Національний банк України (НБУ).

Порядок організації  торгівлі іноземною валютою в  Україні регламентований законодавчими  актами, що надають право уповноваженим  банкам, які одержали ліцензію Нацбанку виконувати такі операції:

а) від свого імені купувати і продавати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за кошти резидентів та нерезидентів;

б) від свого  імені і за власні кошти купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб - резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам - резидентам.

Резиденти і  нерезиденти - це фізичні особи, які  мають право продавати іноземну валюту уповноваженим банкам та іншим  кредитно-фінансовим установам, що одержали ліцензію Нацбанку України, або за їх посередництвом іншим фізичним особам – резидентам (Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р. зі змінами і доповненнями).

Реалізація  угод купівлі-продажу на міжбанківському  валютному ринку опосередковується через валютний курс, тобто ціну, за якою можна купити або продати валюту однієї країни, що виражена у валюті іншої країни. 
Згідно з чинним законодавством України:

1. Для здійснення  валютних операцій використовуються  валютні (обмінні) курси іноземних валют, виражені у валюті України, курси валютних цінностей в іноземних валютах, а також у розрахункових (клірингових) одиницях. Зазначені курси встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України (пункт 1 ст.8 змінено згідно із Законом № 3651-12 від 25.11.1993 p.).

2. Національний  банк України може встановлювати  граничні розміри маржі за  операціями на міжбанківському  валютному ринку України уповноважених  банків та інших кредитно-фінансових  установ, що одержали ліцензію  Національного банку України, за винятком операцій, пов'язаних зі строковими (ф’ючерсними) угодами (Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19. 02.1993 р. зі змінами і доповненнями).

Валютні біржі  діють у ряді країн Західної Європи і здійснюють торгівлю валютою у значних обсягах. Курси валют встановлюють маклери бірж за участю представників державних органів і використовують на даній біржі саме цей рівень для розрахунку з клієнтами.

У США, Великобританії, Швейцарії інститут валютних бірж відсутній, оскільки у цих країнах знаходяться найбільші банки світу. Тут формується середній курс, який базується на встановленні курсів продавця і покупця. Характерно, що при обміні банками іноземних валют комісійні не відраховуються, а прибуток формується за рахунок різниці курсів продавця і покупця.

Валютні біржі, беручи до уваги їх специфіку та роль на сучасному етапі, є найбільш контрольованими з боку держави, особливо на етапі становлення ринкових відносин.

Світовий досвід показує, що в майбутньому торгівля валютою не буде відокремленою від торгівлі цінними паперами.

Надання підприємствам і  комерційним банкам права проведення валютних операцій і міжнародних  розрахунків сприяло створенню  внутрішнього міжбанківського валютного ринку. Тому у 1991 р. Держбанк СРСР (пізніше Нацбанк України) утворив структурний підрозділ - Центр проведення міжбанківських валютних операцій (валютну біржу). У 1992 р. інтереси подальшого розвитку внутрішнього ринку, а також розпад СРСР сприяли зміні статуту валютної біржі. З підрозділу Національного банку України вона перетворилася, згідно з Постановою Правління НБУ №50 від 08.07.1993р, в загальнонаціональну форму організації міжбанківського валютного ринку-Українську міжбанківську валютну біржу (УМВБ).

Й УМВБ має статус акціонерного товариства закритого типу. Акціонерами біржі є виключно юридичні особи (40 українських банків). УМВБ має статутний фонд, сформований за рахунок власних коштів акціонерів у грошовій формі. Загальний розмір статутного фонду дорівнює 3 000 000 (три мільйони) гривень. Статутний фонд розподіляється на сорок простих іменних акцій. Відповідно, кожна проста іменна акція має номінальну вартість в 75 000 (сімдесят п'ять тисяч) гривень, а кожен акціонер УМВБ володіє однією акцією.

УМВБ є організацією, яка:

1) створена без мети  отримання прибутку;

2) спрямовує свою діяльність  на організаційне оформлення  постійно діючого, централізованого  ринку, в межах якого здійснюється  укладання угод купівлі-продажу  валютних цінностей, зокрема банківських металів, цінних паперів та їх похідних, а також інших фінансових інструментів та біржових активів, торгівля якими може здійснюватися на УМВБ згідно вимог чинного законодавства;

3) зосереджує попит та  пропозицію валютних цінностей,  банківських металів, цінних паперів та їх похідних, а також інших фінансових інструментів та біржових активів, сприяє формуванню їх біржового курсу;

4) організовує та забезпечує  здійснення розрахунків та надання  клірингового та депозитарного  обслуговування угод і контрактів, укладених на торговельних майданчиках УМВБ.

Завдання УМВБ полягає у створенні належних умов, включаючи прозорість, відкритість  та доступність інформації, для забезпечення рівних умов у здійсненні біржової торгівлі всім учасникам валютного, фондового та інших сегментів фінансового та товарних ринків, для нормальної і регулярної роботи цивілізованого міжбанківського валютного ринку, а при появі відповідних передумов - розвинути різні інструменти валютної торгівлі (опціони, строкові угоди, сучасні методи страхування валютних ризиків).

Основні функції  УМВБ полягають в:

• акумулюванні попиту і пропозиції на валютні ресурси;
• встановленні єдиного ринкового курсу гривні безготівкових операцій банків;
• забезпеченні додаткових гарантій при здійсненні валютних операцій; 
  * організації торгів і укладенні угод з купівлі і продажу іноземної валюти з учасниками торгів;
• організації і проведенні розрахунків в іноземній валюті та в гривні;
• визначенні поточного курсу іноземних валют до гривні;
• зборі й аналізі інформації про процеси, що відбуваються на валютному ринку.

Члени (акціонери) валютної біржі мають право:

• брати участь в роботі органів управління та внутрішнього контролю УМВБ згідно чинного законодавства України та статуту;
• негайно після запиту отримувати від УМВБ будь-яку інформацію стосовно діяльності та спрямування нерозподіленого прибутку УМВБ;
• користуватися послугами УМВБ на договірній основі на умовах, що не є гіршими від тих, що пропонуються третім особам;
• першочергово отримувати пропозицію від біржі на придбання додатково випущених акцій;
• отримувати пільги щодо сплати послуг, які надаються акціонерам від біржі та визначаються Біржовим Комітетом;
• у випадку ліквідації УМВБ, отримати частину майна біржі пропорційно кількості належних їм акцій.

Кожен з акціонерів зобов'язаний виконувати свої обов’язки згідно Статуту у відповідності з чинним законодавством та вживати максимальних зусиль для сприяння біржі в тому, щоб її діяльність відповідала вимогам законодавства України.

Українська  міжбанківська валютна біржа  має такі органи управління та внутрішнього контролю:

• загальні збори акціонерів;
• біржовий комітет (спостережна рада);
• раду директорів;
• арбітражний комітет та ревізійну комісію.

Загальні збори  акціонерів є вищим органом УМВБ. Кожен акціонер, незалежно від  кількості акцій, має право брати  участь у Загальних зборах особисто, або через представника. Брати  участь у Загальних зборах акціонерів з правом дорадчого голосу можуть також і члени Ради директорів, які не є акціонерами, а також Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України та міністерства і відомства, через своїх представників, визначених персонально за поданням керівництва зазначених установ. Загальні збори акціонерів визначаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту більш як 60% голосів (акцій).

Біржовий комітет  створюється з числа представників  акціонерів. Він представляє інтереси акціонерів у перерві між проведенням  загальних зборів і в межах  компетенції, визначеної статутом біржі. Біржовий комітет здійснює контроль та регулює діяльність Ради директорів. Комітет складається з не менш ніж 5 осіб, призначених на п'ятирічний термін Загальними зборами. Члени комітету можуть бути переобраними на свою посаду необмежену кількість разів. Жоден член Біржового комітету не може одночасно бути членом Ради директорів та/або Ревізійної комісії, а також Арбітражного комітету. Голова Біржового комітету за рекомендацією НБУ обирається Біржовим комітетом на певний строк, але не менший, ніж до проведення наступних Загальних зборів акціонерів. 
Засідання Біржового комітету проводяться не рідше одного разу на два місяці. Засідання вважаються правомочними, якщо в них беруть участь 2/3 від загальної кількості членів Біржового комітету, за умови, однак, що серед них є присутнім голова Біржового комітету, або його заступник.

Рада директорів є виконавчим органом і приймає  рішення по всіх питаннях щодо діяльності біржі, які не входять до компетенції  загальних зборів та Біржового комітету.

Рада підзвітна  Загальним зборам і Біржовому  комітету та організовує виконання  їх рішень. Керівництво Радою здійснює голова Ради директорів, який затверджується на посаду Біржовим комітетом. Голова Ради без довіреності здійснює представництво інтересів УМВБ перед усіма органами державної влади, організаціями, юридичними особами та громадянами з усіх питань, пов'язаних з діяльністю біржі в Україні та за кордоном.

З метою контролю за фінансовою та господарською діяльністю УМВБ Загальні збори акціонерів створюють  Ревізійну комісію, яка обирається з числа акціонерів. Ревізійна  комісія складається з трьох членів, призначених Загальними зборами на термін 2 роки. Члени Біржового комітету, Ради директорів, Арбітражного комітету, голова та секретар Загальних зборів не можуть бути членами Ревізійної комісії.

Ревізійна комісія  звітує за результатами своїх перевірок Біржовому комітету та Загальним зборам відповідно до чинного законодавства. Загальні збори акціонерів не мають права затверджувати щорічні звіти та баланси біржі без висновків Ревізійної комісії.

Крім Ревізійної комісії, для створення відповідного внутрішнього аудиторського контролю та з метою дотримання чинного законодавства України УМВБ створює відділ внутрішнього аудиту.

Вирішення всіх спорів з приводу: надання послуг УМВБ, укладання та/або виконання  угод на біржі, що виникають між акціонерами, а також між ними та біржею, здійснюється Арбітражним комітетом. Арбітражний комітет діє згідно з Положенням про Арбітражний комітет. Персональний склад Арбітражного комітету та Положення про Арбітражний комітет затверджується Загальними зборами акціонерів.

Контроль за діяльністю УМВБ з метою забезпечення дотримання нею чинного законодавства  України та відповідних нормативних  актів здійснюють Нацбанк України, Державна комісія з цінних паперів  та Фондового ринку. Крім цього, перевірки  фінансової діяльності УМВБ здійснюються представниками державних податкових адміністрацій та іншими органами державної влади, як це передбачено чинним законодавством України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Особливості ф’ючерсних угод.

 

Ф’ючерсна угода  — це стандартний документ, який засвідчує  зобов’язання придбати (продати) кошти у визначений час і на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов’язань сторонами контракту.

Ця угода  здійснюється на підставі підписання ф’ючерсного контракту або ф’ючерса.

Фінансовий ф’ючерс — це контракт на купівлю або продаж того чи іншого фінансового інструменту за завчасно узгодженою ціною протягом визначеного місяця у майбутньому (у визначений день цього місяця).

Види фінансових ф’ючерсів:

за суб’єктами	за об’єктами
угоди хеджерів угоди спекулянтів  арбітражні  торгівля спредами відкриття позицій	процентні короткострокові довгострокові валютні

Валютний ф’ючерс  — це контракт на купівлю-продаж валюти в майбутньому, за який продавець  приймає зобов’язання продати, а  покупець – купити визначену кількість за встановленим курсом у зазначений строк.

Однак ф’ючерсний контракт може перепродаватися покупцем, тобто переходити від одного покупця  до іншого аж до вказаної в ньому  дати виконання.

Тому під  час торгівлі ф’ючерсами важливо:

• передбачати зміну курсу валюти в майбутньому порівняно з датою її купівлі;
• постійно стежити за зміною курсу протягом усього строку дії ф’ючерса та, вловивши небажану тенденцію, своєчасно звільнитися від контракту.

Особливості фінансових ф’ючерсів:

Торгуються тільки централізовано на біржах з додержанням певних правил за допомогою відкритої пропозиції цін голосом.