Галичина як етнокультурний регіон в політичному вимірі

Тема 4. Галичина як етнокультурний регіон в політичному вимірі 
План: 
1.Галичина: особливості історичного минулого. 

2.Етнічні, соціокультурні, демографічні та економічні особливості  Галичини. 

3.Виборчий процес у  Галичині та партійна палітра  регіону.

4.Специфіка Галичини як  регіону та проблема галицького  сепаратизму.

1. Галичина- історична назва українських етнічних земель, розташованих на північ від Карпатських гір, у басейні річок Дністра , Західного Бугу , Сяну. Це територія Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської (за винятком північної частини) областей України, а також ряду воєводств Польщі (Перемишльське, Жешівське, Замостьське, Холмське та ін.).

Споконвічними жителями Галичинибулислов'янськіплемена, предки українського народу. Внаслідок походу князяВолодимирагалицькіземлі у 981 р. буливключені до складу КиївськоїРусі. Післяїїрозпаду тут утворилосьГалицькекнязівство, а згодомГалицько-Волинськадержава.

У серединіXTV ст. Галичина стала об'єктомсуперечкиміжПольщею, Угорщиною та Литвою. У 1349 р. тут встановив свою владупольськийкороль Казимир Ш Великий, який включив галицькіземлі до Польськогокоролівства як окреме «КоролівствоРусі». У 1387 р. Галичина остаточно увішала до Польськогокоролівства. На територіїГаличинибулоутвореноРуськевоєводство (із центром у Львові), щоскладалося з п'яти земель (повітів) - Сяноцької, Перемишльської, Львівської, Галицької та Холмської.

БагатожителівГаличиниприєдналось  до козацько-селянськихвійськ у роки Національно-визвольноївійниукраїнського народу під проводом . Богдана Хмельницького. Друга половина XVII - перша половина XVIII ст. - цеперіодекономічного і культурногозанепадугалицьких земель, спричиненогопостійнимивійнами, шляхетськимсвавіллям, слабкістюцентральноївладиРечіПосполитої.

ВнаслідокпершогоподілуПольщі (1772 р.) Галичинабула включена до складу Австрійськоїімперії. Тут було створено окремупровінцію - «КоролівствоГаличини і Лодомерії», до складу якоїувійшлиукраїнськіетнічніземліГаличини (СхіднаГаличина) та південначастинаПольщі з Краковом (ЗахіднаГаличина). У 1786-1849 pp. до складу Галичини ходила такожБуковина.

У першійполовиніXIX ст. в Галичинірозпочалосяукраїнськенаціональневідродження, очоленепредставникамисвідомого греко-католицького духовенства. Революційніподії 1848-1849 pp. сприялипробудженнюнаціональноїсамосвідомостіукраїнськогонаселенняГаличини. ГоловнаРуськаРада, щовиникла у Львові (1848 р.), проголосилаідеюєдностівсіхукраїнськихземель, а такожпропонувалаутворити з українськихземельСхідноїГаличини, БуковинитаЗакарпаттяокремийКороннийкрайу складіАвстрійськоїімперії. ПісляутворенняАвстро-Угорщини (1867 р.) Галичинаувійшла до складу австрійськоїїїчастини. Влада тут повністю належала польським аристократам.

У періодрозпаду Австро-Угорськоїімперії (1918 р.) на землях Галичини; і Буковинибуло створено ЗахідноукраїнськуНароднуРеспубліку. Однак у липні 1919 р. територіяГаличинибулаокупованапольськимивійськами. Офіційнерішення про приєднанняГаличини до Польщібулоприйнято Радою послівАнтанти 14 березня 1923 р. Одночаснопольському уряду пропонувалосьнадатиГаличині права автономії, чого, однак, ніколи не булоздійснено. ПеріодпольськоїокупаціїГаличини (1919-1939 pp.) характеризується активною полонізацією краю, важкимсоціально-економічним становищем населення, утискамиукраїнськогогромадсько-політичногожиття.

Під час Другоїсвітовоївійни, 17вересня 1939 р. на підставі пакту Молотова-Ріббентропарадянськівійська  вступили на територіюГаличини, де буловстановленототалітарний  режим, розпочалисямасовірепресіїпротимісцевогонаселення. 26жовтня 1939 р. НароднізбориЗахідноїУкраїниприйнялирішення про включенняЗахідноїУкраїни до складу РадянськоїУкраїни.

На землях СхідноїГаличинибулоутворено 4 області УРСР - Львівську, Станіславівську (у 1962 р. - Івано-Франківська), Тернопільську  та Дрогобицьку (у 1959 р. - об'єднана з  Львівською). Під час ВеликоїВітчизняноївійниСхіднаГаличинабулаокуповананімецькимивійськами. ВизволенавійськамиЧервоноїармії  в липні-серпні 1944 р.

У післявоєнні роки булозміненозахідний  кордон СхідноїГаличиниУклавши договори з Польщею в 1945 і 1951 pp. радянський уряд віддавчастинутериторіїСхідноїГаличини (Лемківщину та Надсяння) Польщі.

У 60-х - 70-х pp. СхіднаГаличинабула центром правозахисногоруху В Україні, що в середині 80-х pp. переріс у хвилюукраїнськогонаціональноговідродженняновітнього часу.

2. Більшість населення Галичини становили українці й поляки, а також нащадки змішаних шлюбів. Крім того, тут проживали євреї і німці, відсоток котрих був значно нижчим.

Серед українців переважали особи греко-католицького віросповідання, які повсякденно спілкувалися українською мовою і мали українську національну приналежність. Поляки були римо-католиками, користувалися польською мовою. Проте велика частина населення не характеризувалася одночасно всіма цими ознаками, внаслідок чого утворилися змішані групи: “латинники” і греко-католики з польською розмовною мовою. “Латинники” – це штучна назва римо-католиків, які розмовляли українською мовою і за способом життя уподібнювалися до українців. Це були переважно селяни, їхнє походження не можна аргументовано пояснити. За однією версією – це колишні поляки, які прийшли із заходу й зазнали українізації, але зберегли свою віру; за іншою – це колишні українські селяни, які під тиском польських поміщиків стали римо-католиками. Латинники, починаючи з 1930-х років, переходили на польську мову і ставали поляками.

Невеликою за кількістю була група  греко-католиків, які розмовляли польською  мовою. Розселені вони були між Сяном  і Вислоком – територією, де колись українці становили більшість. За побутом  були схожі і до українців, і до поляків, але переважала українська приналежність.

Євреї у Галичині розмовляли мовою  ідиш, меншою мірою – польською, ще рідше – українською. Німці  за вірою були євангелістами й  римо-католиками. Вони розмовляли німецькою, хоча й відбувався процес полонізації  населення. Крім того, на території  Галичини проживали вірмени, чехи, караїми  й росіяни. Однак їхня сукупна  частка становила 0,2 % загальної кількості  населення (це майже 10 000 осіб).

У 1959р. проведено радянський перепис населення, який показав, що на території Галичини проживало 4 288 083 осіб. Із них 90,6 % осіб були українцями. На другому місці за чисельністю були росіяни, яких нараховувалося 5,7 %. Поляків на Галичині проживало – 2,2 %. Незначний відсоток становили білоруси 0,3 %. Представників інших національностей налічувалося близько 1,2 % .

За результатами перепису 1970 р., у  Галичині проживало 4 830 807 осіб. Якщо порівнювати  його з попереднім переписом, то бачимо тенденцію до збільшення частки українців: їхня кількість зросла до 91,7 % . Кількість росіян хоча й збільшилась, але їхня частка в загальній структурі населення дещо зменшилася – з 5,7 % до 5,6 %. Також зменшилася кількість поляків: їхня частка становила 1,3 % . Частка представників інших національностей збільшилася до 1,4 % .

Перепис 1979 р. показав, що кількість  українців і надалі збільшувалася. Їхня частка зросла до 92,63 % щодо загальної  кількості населення. Продовжувала скорочуватися кількість росіян – до 5,33 % і поляків – до 0,93 % . Питома вага інших етнічних меншин знизилася до 1,11 %.

Надалі кількість населення  поступово зростала й водночас зростала частка українців. У 1989 р. українці становили 93,01 % загальної кількості населення  Галичини. Дещо зменшилася у 1989 р. частка росіян – до 5,25 %. Також зменшилася кількість поляків – 0,7 %. Частка білорусів становила 0,3 %. Кількість представників інших національностей знизилася до 0,74 %.

Результати І Всеукраїнського  перепису населення 2001 р. показали, що в національному складі населення  Галичини значно переважають українці – що становить 96,22 % від загальної кількості населення. Попри загальне скорочення населення держави у 90-х рр. ХХ ст., кількість українців не лише не зменшилась, а й зросла на 21 769 осіб, а їхня питома вага серед жителів Галичини підвищилася на 3,21 %. Майже у два рази зменшилася кількість росіян – 2,56 %. Зменшилася також частка поляків – до 0,48 %, білорусів – до 0,15 %, представників інших національностей – до 0,59 %.

Галичина охоплює 3 області України  – Львівську, Тернопільську і  Івано-франківську.

Львівська Область:

Площа області складає 21,8 тис. км2. Населення регіону – 2,7 млн. чол. В області висока густота населення – 125 осіб на 1 км2. В адміністративному плані Львівщина поділяється на 20 районів, має 43 міста і 1859 сільських населених пунктів. Міське населення складає 61% від загальної кількості.

Обласним центром є місто  Львів. Це важливий адміністративний, промисловий і культурний центр  України, який включений до переліку міст світової спадщини Юнеско.

Львів є одним з найбільших центрів  освіти, а також фундаментальної  та галузевої науки на території  Західної України. В регіоні функціонує понад 50 вищих навчальних закладів, діє Західний науковий центр НАН  України.

Область багата на корисні копалини – кам’яне вугілля, природний  газ, нафту, сірку, торф, озокерит, кухонну  та калійну сіль, сировину для виробництва  цементу, вапняки та сланці, мергель, будівельні та вогнетривкі глини  тощо. Особливим багатством Галицької  землі є великий запас лікувальних  мінеральних вод, на базі яких діють  відомі у Європі курорти: Трускавець, Моршин, Східниця.

Львівщина має розвинену транспортну  мережу. Через її територію проходять  міжнародні залізничні лінії до столиць  багатьох європейських держав, а також  три важливі транспортні коридори: із Заходу на Схід (коридор № 3 Берлін-Вроцлав-Львів-Київ; коридор № 5 Трієст-Любляна-Львів) та з Півночі на Південь (Гданськ-Варшава-Львів-Одеса). На території області розташовані  чотири автомобільні (Краковець, Шегині, Рава-Руська та Смільниця) та три залізничні пункти перетину кордону (Рава-Руська, Мостиська та Хирів), діє один повітряний пункт перетину кордону – аеропорт „Львів”. Міжнародні авіалінії з’єднують  Львів з містами Близького  Сходу, Центральної та Західної Європи, Північно-Американського континенту, а також з країнами колишнього Радянського Союзу.

Через територію області проходить  газопровід, що дозволяє транспортувати російський газ до європейських споживачів, та транспортний нафтокоридор. Щороку 17-19 мільйонів тонн сирої нафти  транспортується з Росії та Казахстану у країни Центральної та Східної  Європи.

ОСНОВНІ ГАЛУЗІ ПРОМИСЛОВОСТІ 

Машинобудування традиційно залишається однією з основних галузей  промисловості регіону. Тут зосереджені значні потужності з виробництва автобусів, автонавантажувачів, автомобільних кранів, підвісних конвеєрів, нафто-газопромислового та верстато-інструментального машинобудування, сільськогосподарських машин, які на даний час потребують комплексної модернізації та оновлення. В області нараховується більше 400 підприємств деревообробної та целюлозно-паперової галузі різних форм власності. Виробництво в основному базується на власних сировинних ресурсах.

Стабільно з приростом працює легка  промисловість. Цій галузі належить майже 5% всього промислового комплексу  області.

Підприємства легкої промисловості  зосереджені майже у кожному  місті. В галузі функціонує понад 1100 суб’єктів підприємницької діяльності різних форм власності. Тут виготовляють швейні, трикотажні, панчішно-шкарпеткові  вироби, взуття та цілий ряд інших  товарів народного вжитку. 

Позитивні тенденції зберігаються в роботі підприємств з виробництва  деревини. В галузі розпочалось серійне  виробництво нової продукції  –деревостружкових плит. Водночас призупинився зріст виробництва меблів всіх видів, що обумовлено зниженням попиту на них. .

В області зростає виробництво  будівельних матеріалів та основних видів продукції для будівництва, зокрема нерудних будівельних матеріалів, цегли, цементу, вапна та гіпсу.

Харчопереробна галузь займає значну частку у промисловості області. Тут зосереджено понад 130 потужних підприємств та більше 1200 малих переробних цехів.

Найбільший приріст виробництва  спостерігається серед підприємств, що представляють пивоварну, спиртову і лікеро-горілчану, молокопереробну, безалкогольну, жироолійну та кондитерську галузі.

ПАЛИВНА ТА ЕНЕРГЕТИЧНА  ГАЛУЗЬ

Функціонування вугільної  промисловості пов’язане з наявністю  родовищ вугілля, запаси якого становлять 122,0 млн. т. Частка Львівщини у загальнодержавному видобутку вугілля складає 4,3%. В галузі функціонує 14 підприємств.

Нафтовидобувна промисловість  пов’язана із функціонуванням на території області Бориславського нафтопромислового району, який вважають одним з найстаріших у Європі. Запаси нафти складають 30,9 млн. тонн. Діючих свердловин є близько 800.

Область належить до числа найбільш газифікованих областей України. Природним  газом забезпечено близько 77% житлового  фонду.

Видобування природного газу проводиться  на більш як 300 свердловинах. Запаси складають 96 млрд. м3 газу. На Львівщині  видобувається більше 5% від загального видобутку природного газу в Україні.

Важливою галуззю області є  електроенергетика. Працює Добротвірська ТЕС. Частина електроенергії експортується на зовнішні ринки (Республіка Польща)

СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО

В Львівській області сільськогосподарську продукцію виробляють 583 великих  і середніх підприємств різних форм власності, з них – 257 приватних. У приватному секторі продукцію  сільського господарства виробляють 1190 селянських (фермерських) господарств  та 343 тисячі господарств населення.

На сьогодні площа сільськогосподарських  угідь у господарствах громадян, яким надано землі у власність  і користування, складає 657 тис. га.

ПІДПРИЄМНИЦТВО 

За чисельністю працюючих  на малих підприємствах Львівська  область займає 3місце серед регіонів України. Попереду: м.Київта Донецька область.

В області діє понад 70 тис. суб’єктів  малого підприємництва. За кількістю  малих підприємств Львівщина  займає 4 місце серед областей України. В секторі малого бізнесу працює понад 180 тис. осіб.

 ТУРИЗМ 

Львівщина серед інших областей України відзначається різноманітністю  природних умов та багатством ресурсів і є привабливим регіоном для  різних категорій туристів. Значну частину області займають гори Карпати, які є унікальним природним комплексом та одним з найчистіших місць  у Європі. На її території зосереджено  більш як 4 000 пам’яток культурної спадщини України,розташовано національні  природні парки ”Сколівські Бескиди” та ”Яворівський”, природний заповідник ”Розточчя”, державні історико-архітектурні заповідники ”Княжий Белз”, ”Жовківський”, ”Тустань”.

Туристично привабливими є міста  Самбір, Дрогобич, Золочів. На території  області розташовано чотири гірськолижних  курорти: Славськ, Тисовець, Розлуч, Турка. Популярністю серед туристів користуються замкові фортифікації Львівщини, зокрема, замки Олеський, Золочівський, Підгорецький, Свірзький.

Регіон багатий унікальними  родовищами мінеральних вод (понад 200 джерел) та грязей з лікувальними властивостями, на базі яких функціонують та розвиваються відомі курорти Трускавець, Моршин, Шкло, Немирів, Любінь Великий, Східниця. В області нараховується 127 санаторно-курортних та інших  закладів оздоровлення.

Саме місто Львів  називають ”Перлиною Європи”, музеєм під відкритим небом. Центральна частина міста оголошена історико-архітектурним заповідником і внесена до ”Спику світової культурної спадщини ЮНЕСКО”.

За кількістю іноземних туристів область посідає 4 місце серед  областей України (після АР Крим, Одеської і Київської областей).

Тернопільська область:

До найбільш важливих галузей народного  господарства області належать:

•    харчова промисловість;

•    машинобудування та металообробка;

•    легка промисловість;

•    промисловість будівельних  матеріалів;

•    борошно-крупяна промисловість;

•    деревообробна промисловість.

Провідне місце серед галузей  промисловості області належить харчовій, яка переробляє сільськогосподарську сировину. У ній виділяються: цукрова, м’ясна, молочна, спиртово-горілчана, кондитерська, тютюнова, борошномельна та інші галузі. За обсягами виробництва і реалізації продукції лідером є цукрова промисловість (в області діє 9 цукрових заводів), яка поряд із спиртовою та плодоовочеконсервною є галуззю спеціалізації Тернопільської області в державному і регіональному поділі праці.

Івано-франківська область:

Основна частина промислового потенціалу зосереджена в передгірній зоні в містах Калуші, Надвірній, Долині. Для промисловості характерний  надзвичайно високий рівень спеціалізації: на долю електроенергетики приходиться  біля третини загального випуску  продукції промисловості. При цьому  практично весь обсяг приходиться  на одне підприємство — Бурштинську  ТЕС, яка є одним із найпотужніших  експортерів на Івано-Франківщині  та найбільшою на заході України. Також  ведучими секторами промисловості  є нафтогазовий комплексі хімічна  промисловість. З інших галузей можна виділити харчову промисловість, промисловість будівельних матеріалів, лісовий комплекс, машинобудування і легку промисловість.

У товарній структурі сільськогосподарського виробництва трохи вище частка тваринництва, що спеціалізується на м’ясо-молочному  виробництві, а рослинництво — на вирощуванні зернових, цукрових буряків  і картоплі. У державному поділі праці область вирізняється виробництвом деревини — 16,6% загального обсягу реалізованої промислової продукції. Провідна роль в економіці області належить промисловості, яка характеризується недостатнім рівнем промислового виробництва. На території, що займає 2,3% площі України  та проживає 3 відсотки населення України  виробляється лише 1,6% промислової продукції.

До негативних тенденцій розвитку промисловості області на сучасному  етапі відносяться:

високий ступінь залежності роботи окремих галузей від поставок давальницької сировини (енергетичні  матеріали, нафта та продукти її перегонки, легка промисловість);

погіршення галузевої структури  промислового виробництва та критичне зменшення питомої ваги галузей, які створюють значну додану вартість;

низька частка машинобудування, яке є основою інноваційного розвитку, в загальному обсязі реалізованої продукції промисловості.

невисокі темпи оновлення технікотехнологічної бази та високий рівень зношеності основних засобів;

неефективна фінансова діяльність промислових підприємств, зокрема, високий рівень збиткових промислових  підприємств та низька рентабельність їх операційної діяльності.

До потенційних переваг промисловості  регіону можна віднести: розвинену  виробничу базу та науково-технічну інфраструктуру, значну частку інвестиційно-спроможних галузей, великі запаси мінерально-сировинних ресурсів, вигідне географічне положення, а також спроможність виробничих підприємств виготовляти продукцію  кінцевого споживання, високий рівень конкурентоспроможності продукції  нафтохімічної, деревообробної, легкої та машинобудівної промисловості.

 

3. 1. Президентські вибори 1991р.:

Перші Вибори Президента України відбулись 1 грудня 1991 року. Використовувалася  система абсолютної більшості. Леонід Кравчук посів 1-ше місце у всіх регіонах, за винятком трьох областей Галичини, де переміг В'ячеслав Чорновіл.

Львівська область: Чорновіл - 75.86%; Кравчук  – 24.14%

Тернопільська область: Чорновіл – 57.45%; Кравчук – 42.55%

Івано-франківська область –  Чорновіл – 67.1; Кравчук – 32.9%

2. Президентські вибори 1994р.:

Другі Вибори Президента України відбулись  у 1994 році (26 червня — перший тур  і 10 липня — другий тур)..

Вибори проведені достроково після  досягнення компромісу між Президентом  і Верховною Радою. Виконуючий обов'язки президента Леонід Кравчук втратив  президентство на користь колишнього прем'єр-міністра Леоніда Кучми.

Львівська область: Кравчук – 93.77%; Кучма – 6.23%

Тернопільська область: Кравчук – 94.8%; Кучма – 5.2%

Івано-франківська область: Кравчук  – 94.6%; Кучма – 5.4%

1. Парламентські вибори 1994р.

Українські  парламентські вибори 1994 року —  перші вибори до Верховної Ради України  в незалежній Україні.

Львiвська  область: НРУ - 10, КУН - 10, УРП - 7, безпартiйних - 22.

Тернопільська область: УРП – 3 НРУ – 2 безпартійні  – 2

Івано-франківська  область: КУН – 2, безпартійні – 10

2. Парламентські вибори 1998р.

Українські  парламентські вибори 1998 року відбулися 29 березня 1998.

Львівська область: НРУ – 32.1%; ПРП – 12.78%; НФ – 9.27%

Тернопільська область: НРУ – 28.28%; НФ – 20.86%; НДПУ – 4.26%

Івано-франківська  область: НРУ – 27.98%; НФ – 23.75%; АПУ  – 5.18

3. Президентські вибори 1999р.

Треті Вибори Президента України відбулись  у 1999 році (31 жовтня — перший тур  і 14 листопада — другий тур). Підготовка до виборів розпочалася задовго  до початку виборчої кампанії. 25 березня 1999 загинув лідер НРУ В. Чорновіл.

Львівська Область: Кучма – 91.59%; Симоненко  – 8.41%

Тернопільська область: Кучма – 92.17%; Симоненко  – 7.83%

Івано-франківська  область: Кучма – 92.3%; Симоненко – 7.7%

4. Президентські вибори 2004р.

 Президентські  вибори в Україні 2004 року були  проведені 31 жовтня, 21 листопада  та 26 грудня 2004-го.

Згідно  з виборчим законом України, для  обрання президента використовується система у два тури. Центральна виборча комісія оголосила результати 23 листопада, у другому турі виборів переміг Віктор Янукович. Результати виборів були оскаржені, Віктор Ющенко та його прихильники з багатьма міжнародними спостерігачами стверджували, що вибори сфальсифіковані.

Наступні  події привели до політичної кризи  в Україні з широкою мирною демонстранцією, яка отримала назву  «Помаранчева революція». Верховний  суд України анулював офіційні результати і наказав повторити другий тур  голосування

Львівська: Ющенко – 93.6%; Янукович – 6.4%

Тернопільська: Ющенко – 95.8%; Янукович – 4.2%

Івано-франківська: Ющенко 94.1%; Янукович – 6.9%

3. Парламентські вибори 2006р.

Парла́ментськіви́бори в Украї́ні 2006 — чергові вибори до Верховної Ради України, що відбулися 26 березня за пропорційною системою.

Івано-Франківська: Блок "НАША УКРАЇНА" - 45.06

Львівська: Блок "НАША УКРАЇНА" - 37.95

Тернопільська: "Блок Юлії Тимошенко" - 34.49

4. Позачергові  парламентські вибори відбулися 30 вересня 2007р. 

 

Івано-Франківська: ПР.-3.0; БЮТ-50.4

Львівська: ПР.-4.2; БЮТ-50.7

Тернопільська: ПР.-3.0; БЮТ-51.6

5. Президентські вибори 2010 спочатку були призначені Верховною Радою України на 25 жовтня 2009 року, але ця дата була оскаржена чинним Президентом України Віктором Ющенком у Конституційному Суді. Після того, як Конституційний Суд визнав таке рішення протиправним, Верховна Рада призначила вибори на 17 січня 2010 року.

Регіон

Янукович

Тимошенко

Проти всіх

 

Львівська область

8.6

86.20

4.16

 

Івано-франківська область

7.02

88.89

2.84

 

Тернопільська область

7.92

88.39

2.83

4. Парламентські вибори 2012р. пройшли  28 жовтня на основі Закону України «Про вибори народних депутатів України».

 Офіційна виборча кампанія  розпочалася 30 липня 2012 року.

Регіон

Партія регіонів

Батьківщина

Удар

Комуністична партія

Свобода

 

Львівська область

4.70

36.48

14.44

1.99

38.02

 

Івано-франківська область

5.18

38.21

15.25

1.78

33.79

 

Тернопільська область

6.40

39.04

14.68

1.92

31.22

4. Галичани є частиною українського етносу, яка тривалий час розвивалася окремо від основної частини етносу і у результаті дії різних факторів набула помітних відмінностей від населення інших реґіонів. Ці відмінності зумовлюютьдещо іншу психологію та поведінку галицького субетносу.

У чому галичани відрізняються від українців інших реґіонів.

1. Виразна конфесійна окремішність. На відміну від абсолютної більшости населення України, галичани є греко-католиками.

2. Не до кінця знівельовані рядянським часом мовні особливості, які зумовлені частково внутрішніми особливостями розвитку галицьких діалектів, а частково – сторонніми й, особливо, польськими мовними впливами.

3. Культурні особливості, які в першу чергу полягають у чіткій проевропейській орієнтації галичан, яка сформувалася тому, що реґіон століттями перебував у сфері впливу европейського культурного простору (у складі Польщі, Австро-Угорщини).

4. Ментальні відмінності, зумовлені особливостями історичногорозвитку, між етнічними контактами та природними особливостями території Галичини.

Наразі найважливішими проблемами українського етносу, які підштовхують галичан до сепаратизму, є: